Розвиток громадянського суспільства



Сторінка1/6
Дата конвертації11.03.2016
Розмір1.11 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Розділ, підготовлений для підручника з основ демократії (проект «Демократична освіта».) і опублікований з дозволу керівника проекту Джорджа Перліна в двох числах часопису «Ї»: .Ч. 21 і Ч. 22 за 2001 р.
  1. РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА



Вступ
Історія свідчить, що неодмінною умовою становлення демо­кратичних держав і форму­вання націй у тій части­ні світу, яку ми вва­жа­ємо найбільш розвину­тою і на яку сьогодні орієнту­ємося, було розгортання системи суспіль­них інститутів, що утворюють громадян­ське суспіль­ство.

У наш час багато авторів розглядають громадянське суспільство як ключове поняття пост-комуністичної трансформації. Серед дослідників перехідних процесів панує переконання, що “демократія проголошена не може стати демократією реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури”, що “без вільного та потужного громадян­ського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний”.1

Отже, громадянське суспільство — перед усім, навіть перед ринковими відносинами. Але звідки воно може взятися? На заході — відповідь була одна; у нас — умови істотно відмінні. Чи зможе громадянське суспільство “розвинутися на цій історично безпрецедентній і не дуже сприятливій основі” — це питання залишається спірним, — підкреслю­вав Ернест Геллнер.2 Процес його становлення — непростий і тривалий. Він може бути успішним тільки більшою або меншою мірою, залежно від країни.

Намагаючись визначити перспективи утвердження громадянського суспільства в Україні, ми спробуємо в цьому розділі з'ясувати його нормативний зміст (еволюцію поняття та його суть як ідеалу), коротко порівняти форми втілення цього ідеалу в різних країнах, а вже потім, на описовому рівні, застосувати до конкретних умов України. Завдання полягатиме в тому, щоб зрозуміти, якою є міра присутності та відсутності елементів громадянського суспільства в сучасній Україні, та визначити можливі шляхи, що ведуть до повнішої їх представленості.


18.1. ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА УЯВЛЕНЬ ПРО НЬОГО (ФОРМУВАННЯ ІДЕАЛУ).


Концепція громадянського суспільства, що почала формуватися на зорі нового часу, розвивалась і змінювала свій зміст паралельно з розвитком суспільної реальності, яку вона позначала. Потім, з другої половини ХІХ ст. і до другої половини ХХ ст. про неї майже забули. А коли у 80-х роках ХХ ст. це поняття знову перетворилось на "ключове слово інтелектуаль­них дискусій"3, виявилось, що не всі вкладають у нього однаковий зміст.

За кілька сот років своєї історії вислів став полі­семан­­тич­ним: у різних країнах і в різні епохи йому було надано різних значень. Тому перед дослідниками постали завдання: 1) точніше окреслити нормативний зміст поняття "громадянське суспільство", визначити, що воно являє собою як ідеальний тип; 2) визначити його "межі", відокремивши від інших суспільних феноменів — заради операціоналізації поняття та емпіричного дослідження явища; 3) вивчити моделі громадянського суспільства через з'ясування його спільних і відмінних рис в різних країнах. Виконанню цих завдань сприяє періодизація розвитку ідеї і практики громадянського суспільства, прийнятним варіантом якої можна вважати три стадії, виділені професором Каліфорнійського університету Джеффрі Александером і умовно названих ним "громадянським суспільством -І, -ІІ і -ІІІ"4.


Ранній капіталізм та ідея громадян­ського суспільства
"Громадянське суспільство - І" (як соціальний феномен, і як теоретична концепція) охоплює період з кінця XVII до І половини XIX століття. Його основні положення були сфор­мульовані такими видатними мислителями як Дж. Лок, А. Фергюссон, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Кант, Ф.-Г. Гегель, А. де Ток­ві­ль.

Застосувавши термін societas civilitas (пізніше: civil society цивільне суспільство)5 для озна­чення нових суспільних порядків, що утверджувались на їхніх очах, ці мислителі започатку­вали властиве й нинішнім концепціям громадян­ського суспіль­ства протистав­ле­ння суспільства і дер­жа­ви, їх трактування як певного типу антиномію, за допомо­гою якої суспільна система описується як поділена на дві взаємопов’язані та взаємообумов­лені, проте від­мінні і, в ідеалі, автономні сфери: політичну і громадську (соціальну, соціетарну). Життя в останній грунтується на ідеях інди­віду­аль­ної свободи громадян та автономності громад, їх праві творити спілки та асоціа­ції, захищати свої інтереси, запобігати або протистояти сва­во­лі дер­жав­­них зверхників.

Ранні концепції громадянського суспільства наголошували на економіці як його головній складовій частині. Адже саме тут індивіди проявляли себе незалежними суб'єктами суспільної діяльності і, покладаючись на механізми ринкової саморегуляції, прагнули якомога меншого втручання держави у свої справи. Laissez faire, laissez passer! — таким було головне гасло раннього капіталізму, яке й досі використовується як заклик до невтручання держави в сферу бізнесу. Проте, це не означало, що держава не відігравала жодної ролі в становленні громадян­сько­­го суспільства. Її функції полягали в творенні та впровадженні в життя законів, що були втіленням загальної волі громадян, оберігали непорушність їхніх прав та свобод.

У XVIII столітті поряд з економікою з'явилась інша автономна сфера суспільного життя: сфера громадського неполі­тич­ного спілкування з власною громадською думкою. Усі справи, що вважались об'єктом громад­ської зацікавленості, було визнано і сферою громадської активності, в яку також не мала втручатися держава. Приватне життя остаточно відокремилось від громадського (публічного), а публічна сфера поділилася на дві: політичну і громадську (сферу відкритості).6 З того часу існує переконання, що "саморегульована економіка і громадська думка є тими двома шляхами, якими суспільство може дійти до деякої єдності… поза межами політичних структур"7. Саме вони зробили громадянське суспільство — суспільством і допомогли подолати деструктивні тенденції та ризик його можливого розвалу.

Окрім стверд­ження первинності й автономності громадянського суспільства стосовно держави, значна увага в цей період була приділена обгрунтуванню його моралі, етики та цивілізаційної ролі (слова цивільний і цивілізований — одного кореня). Адам Фергюссон, зокрема, чітко протиставив громадянське (цивільне) суспільство суспільствам диким і варварським, а головну ознаку цивілізованості вбачав у повільному, але невпинному усуненні насильства із взаємин між людьми.8 Саме звідси бере початок тенденція етизації поняття "громадянське суспільство", особливо в англійській соціальній філософії, підкреслювання ролі в ньому моральності, вихованості, повсякденної та політичної культури.9


Німецькі філософи про громадянське суспільство і державу


Нероздільність моралі і права, принципи правової держави, що створює сприятливі умови для функціонування громадянського суспільства, обгрунтовували німецькі філософи Іммануїл Кант та Г. В.-Ф. Ге­гель. Боготворячи державу як втілення всеза­галь­ності, як “дійсність Розуму” і “ходу Бога в світі”, Гегель усе ж таки вважав ідеалом не будь-яку державу, а лише конституційну монархію. Він виступав за кодифіка­цію законів, публічність судочин­ства, створення суду присяжних, формулюючи тим самим важливі принципи правової держави, реалізація яких робила можливим функціонування громадянського суспільства. Його Гегель пов’язував з систе­мою егоїстичних потреб індивідів та з публіч­ною сферою суспільного життя, яка певним чином узгоджувала і регулювала їх задо­волення.

Елементами гро­мадян­ського суспільства, за Гегелем, є: система потреб; система правових установ, що здійснює судочинство; поліція та корпорації.10 Кожний індивід прагне вдо­вольни­ти лише свої специфічні егоїстичні потреби і цілі,але зробити це повною мірою він може тільки у взаємодії з іншими людьми. Особливого значення Гегель надавав корпораціям (або громадським спілкам), що об’єднують індивідів за родом діяль­ності і за здатністю до праці. Завдяки їх діяльності суперечності між індивідами згладжуються, а зв’язки між ними синтезуються в державі — “самоусвідомлюючій субстанції, розвиненій до органічної діяльності”.11 Для позначення громадянського суспільства він вживає термін bürgerliche Gesselshaft“бюр­герське” (горожан­ське, міщанське) суспільство, зміст якого пізніше був зведений марксистами до буржуазного суспільства у класовому ро­зу­мінні12.

Дослідники громадянського суспільства в наш час найбільше цінують у спадщині німецького філософа те, що він звернув увагу на склад­ність та неоднозначність громадян­ського суспільства, вказав на притаманні йому суперечності і, в певному сенсі, був провісником концепції плюраліз­му. З іншого боку, його ідеї стають нині у пригоді тим, хто намагається окреслити нову модель громадянського суспільства, яка відповідала б умовам і потребам держави загального добро­буту. Інститути такого суспільства, турбуючись покращення добробуту громадян, мусили б бути задіяні у певних формах зв'язків з урядом, поєднуючи індивідуалістичні вартості з підходами, що притаманні м'яким формам корпорати­візму.


Найсучасніший класик — Алексіс де Токвіль


Та чи не найбільш актуальним для нашого часу з усіх творів цього періоду є книга французького дослідника Алексіса де Токвіля "Демократія в Америці", що була написана у 1832 р. В ній уперше було показано тісний зв'язок і в певному розумінні — тотож­ність громадянського суспільства та демократії. Токвіль започаткував соціо-культурний підхід до розуміння громадян­ського суспіль­ства, що акцентує увагу на моральному та соціопсихологічному впливові мережі громад­ських асоціацій, зайнятих вирішен­ням повсякденних “малих” справ. Саме ці організації формують “місцеві і особисті свобо­ди”, створюють необхідне для демократії активне соціальне поле, поширюють дух солідаризму, терпимості та кооперації, а також створюють ситуацію наявності “пильного громадського ока”, що повсякчас слідкує за владою.13 Така інтерпретація видається найбільш плідною при розгляді громадянського суспільства як "стратегії переходу" до демократії в посткомуністичних суспільствах, бо вона акцентує увагу не стільки на негативних функціях грома­дян­ського суспі­ль­ства (бути противагою владі, служити заборолом проти диктатури), скільки на пози­тив­­них (створювати громадянську культуру, формувати сприятливе для демократії соціальне середовище).

Отже, громадянське суспільство-1, що формувалося від XVII і аж до першої половини XIX століття, на практиці було молодим буржуазним суспільством, що утверджувало ліберальні свободи, під­коря­лося закону, формувало громадську думку з проблем, які були визнані загально значимими. Людей у ньому єднали спільні інтереси. Захищати ці інтереси люди намагалися через створю­ва­ні ними спілки та об'єднання, які функціонували автономно, під охороною закону. Ринок надавав цьому суспільству механізми саморегуляції, звіль­ня­ючи неполітичну сферу від потреби в державній регламен­тації. Разом з тим, ринок ніс і анти-громадянські тенденції: надмірний інди­віду­алізм, різке соціальне розшарування, паупери­зацію трудових класів, втрату ними почуття су­спіль­ності.




Загострення соці­аль­них суперечно­стей у Європі і занепад ідеї громадянського суспільства
В міру усвідомлення цих проблем, зростання стурбованості ними, наростання класових антагонізмів і загострення класової боротьби теорія громадян­ського суспільства, що акцентувала увагу на його позитив­них, солідаристських аспектах, відхо­дить у минуле. Наступає період громадянського суспільства-ІІ, який триває з середини ХІХ і аж до другої поло­ви­­ни ХХ ст. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера пуб­ліч­ного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається (а в країнах так званого "другого "ешелону" цивілізації щойно починає утверджуватись). Але в бага­тьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, тепер зміню­ються його якісні параметри.

Суспільство, за висловом Дж. Кіна, "дичавіє". На практиці це проявляється в загостренні класових суперечностей, у пануванні насильницьких методів розв'язання конфліктів, загалом — у "нецивілі­зованому" поводженні та незбалансованому впливі тих, кого ми нині назвали б "олігархами". Стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку, серед них одна з найбільш радикальних — марксизм. К. Маркс і Ф. Енгельс та їх послідовники оголошують громадянські зв’язки і громадянське суспільство формою класових відносин, що була породжена капіталістич­ним способом виробництва і має загинути разом з ним.14 А в першій половині ХХ ст. в низці країн громадянське суспіль­ство взагалі на деякий час сходить зі сцени внаслідок гіпертрофії державних функцій "легітимного насиль­ства" (фашизм і сталінізм). Не дивно, що концепція громадянського суспільства стає непопулярною.


Громад­ське життя і теорія громад в Украї­ні
Щоправда, саме на період громадянського суспільства-ІІ припадає найвище піднесення громад­ського життя в Центрально-Східній Європі і, зокрема, в тій частині Украї­ни, яка належала до Австрійської імперії. Остання саме тоді стала на шлях конституційного розвитку та надала рівні права народам, які входили до її складу. За умов дотримання владою Австрійської імперії принципів правової держави наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. відбувся злет громадянської свідомості і організованого громадського життя українців Галичини. Він сприяв відроджен­ню їх економічного та політичного життя, зро­с­тан­ню національної гідності і спростував уперед­жені твердження щодо нездатності українців до державного життя, єднання і громадян­ської поведінки.

У цей же час розвивався громадський рух і в Наддніпрянській Україні, але менш успішно, зосеред­жуючись більшою мірою на просвітянській роботі. І тривав він тут коротший час — до встанов­лення влади більшовиків у 1921 р. В Галичині ж громадянське суспільство було досить розвине­ним упродовж 20-30-ті років, аж до при­єд­на­ння її до тоталітарного СРСР. Тут діяли такі націо­наль­ні економічні това­риства, як “Дністер”, “Народна торгівля”, “Сільський господар”. Тільки Центральна асоціація українських кооперативів об’єднувала 4000 кооперативів і 700 тис. членів. Зусиллями товариства “Просвіта” і “Рідна школа” було засновано близько 40 гім­назій, ліцеїв, професійно-технічних училищ та понад 3000 народних українських шкіл. Розвивався жіночий рух. "Обставини галицького суспільства того часу не були ідеальними, — пише Богдан Цимбалістий, — але з погляду розвитку політичної громадянської культури вони знаменні тим, що для того, щоб народ доріс до зрілості, виростив у собі державницьку культуру помітного ступеня, вистачило, щоб одне-два покоління мали нагоду жити у правовій державі з однаковими законами для всіх та можливістю брати участь у рішеннях локальних та загальнодержавних питань політики й адміністрації тодішньої Австрії”.15

Визначні українські вчені цього періоду М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, Б. Кістя­ків­ський, М. Шаповал присвячують свої твори теорії громад, громадського життя і правової держави. Деякі з їхніх праць не втратили свого значення по сьогоднішній день16. Хоч у цілому їхній вплив кардинально не вплинув на дискурс громадянського суспільства, бо як і в інших державах, в Україні в той час його витісняв на узбіччя дискурс соціалізму, що заволодів умами європейців більш як на ціле століття. Соціалістами певного напрямку (хоч і не-марксистами) були і названі українські вчені, окрім Б. Кістяківського. Соціалі­стич­на орієнтація зумовила деякі їх ілюзії у сприйнятті тогочас­ної дійсності, що привели до політичних помилок у період національної революціїї 1917-20 рр. Вона "романтизува­ла" їх уявлення про роль громад і громадського самоврядування в майбутньому.


А. Грамші про громадянське суспільство


Серед західноєвропейських теоретиків І пол. ХХ ст. всебічно досліджував феномен громадян­ського суспільства італійський марксист Антоніо Грам­ші. Робив він це з властивою маркси­стам політичною метою: позбу­тися поділу на громадянське суспільство і державу і побудувати так зване “регульоване суспільство”.17 Та після другої світової війни, особливо з настанням ІІІ хвилі демократизації країн світу, твори Грамші послужили містком, що з'єднав майже розірвану традицію теорії і практики громадянського суспільства в західних країнах, а сам він став провісни­ком наступного етапу у її розвитку— "громадянського суспільства ІІІ". Цей етап приніс відродження та осучаснення ідеї, впровадження її в життя нових країн і навіть континентів.


Сучасний дискурс з проблем громадян­ського суспільства


Саме прихильники марксизму актуалізовали концепцію громадянського суспільства в післявоєн­ний час, скориставшись нею для крити­ки "соціалі­стич­­ного авторитаризму" в центрально-східно­євро­пей­ських країнах. "Для них знання Гегеля, молодого Маркса і Грамші було живим зв'язком з концепцією громадянського суспільства і дихотомією "держава — суспільство".., — зазначають Е. Арато та Дж. Коен.— Проте самі вони, завдяки протилеж­ній до марксист­ської трактовці цього фундамен­таль­ного поняття, незабаром перетворилися з нео­марксистів на "постмарксистів"18. Най­більш відомим серед цих дослідників був Юрген Габермас зі своєю теорією "публічної сфери" ("сфери відкрито­сті"), що справила істотний вплив на подальшу інтерпретацію поняття.19

Надзвичай­ний успіх раніше забутої концепції громадянського суспільства в післявоєнний період, а особливо у 80-90-ті роки ХХ ст. пояснювався тим, що за її допомогою спочатку було розроблено нову "стратегію трансфор­мування диктаторських режимів"20, а потім вона стала інструментом пояснення, чому і як відбулося падіння комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі та від чого тут залежатимуть успіхи в утвердженні демократичних інститутів. Проте вплив кон­цепції не обмежується країнами, що здійснюють перехід до ринку й до демократії.

Особливістю післявоєнного періоду є те, що сфера застосування категорії громадянського суспіль­ства є дуже широкою, а його інтерпретації — різноманітними. Спостерігаємо справжній ренесанс концепції громадянського суспільства у західному світі, обумовлений новими реаліями (дехто каже — кри­зою) суспільства загального добробуту та пошу­ка­ми нових форм соціальної взаємодії і соціального захисту. Джон Кін, Чарльз Тейлор, Ненсі Розен­блюм та інші намагаються знайти пояснення тим змінам, які відбуваються в наш час у інститутах і функціях громадянського сус­піль­ства у зв’язку з розширенням соціальних функцій держави, окреслити нові способи його взаємодії з державними структурами.

Окремий напрям складають праці Роберта Д. Патнема, який успішно застосував токвілівський підхід до громадянського суспільства в книзі “Як примусити демократію працювати?". У ній проана­лізовано сучасні та історичні відмінності італій­ських регіонів з точки зору розвиненості цивільних громад та функціонуванні демократичних інститутів.21 Взявши цивільну громаду як культурно визначений осередок соціального життя, у якій органічно поєднуються культура та структура, Патнем зумів переконливо показати, що єдиним чинником, який мав значний і постійний вплив на успіх демократичного правління в Італії, була історична традиція громадян­ських орієнтацій і поведінки. Крім того, вченому вдалося спонукати наукову громад­ськість до найгарячіших дискусій з приводу сучасних тенденцій розвитку громадянського суспільства в США. Суперечка виникла після публікації ним статтей у декількох журналах про звуження сфери громадянського суспільства в країні та про зменшення "соціального капіталу".

Отже, громадянське суспільство — це стара, але дуже актуальна теоретична концепція, котра усе ще "володіє значним аналітичним, нормативним і політичним потенціалом"22. Причому тепер, як вважає Дж. Александер, вона прийшла в науку надовго. З крахом комунізму і кризою соціалі­стичних ідеологій центр ваги в дослідженні соціальних проблем перенесено з соціалізму на демократію. А в "арсеналі" демократичної теорії найбільш підходящою для аналізу соціальних проблем є саме концепція громадянського суспільства.

Слід враховувати й те, що на сучасному етапі розвитку соціальних наук для її осмислення і використання склались більш сприятливі умови. Ще в 60-ті роки Талкотт Парсонс заклав основи для глибшого розуміння цієї категорії в контексті інших сфер суспільної системи, прив'язавши ідею громадянського суспільства до зростання соціальної солідарності. Він назвав сферу розширеної солідарності "соціальною (соціетарною — societal) сферою".23 Саме це поня­тя і є, на думку Александера, структурно найбільш близьким до громадянського суспільства. Погод­жуючись з цією думкою, ми спробуємо використати такий підхід при визначенні суті поняття "громадянське суспільство" в наступному параграфі.

Підсумовуючи, можемо зазначити, що протягом останнього двадцятиліття дослідники громадян­ського суспільства досягнули успіху в тому, що вони:


  • проаналізували історичний шлях громадянського суспільства як суспільної реальності і як теоре­тич­ної концепції та окреслили певні ідеальні типи громадян­ського суспільства, що вживаються як інструменти його аналізу;

  • визначили зміст і напрямок тих змін, що відбуваються в структурі та функціях громадян­ського суспільства в країнах Заходу, вказали на необхід­ність ви­роб­лення його нової теоретичної моделі;

  • визначили місце громадянського суспільства серед структурних елементів суспільної системи, а також розробили методологію поєднання структурних і культурних підходів при його аналізі;

  • провели порівняльний аналіз конкуруючих з громадянським суспільством моделей соціально-політичної організації і взаємодії, соціокультурних і правових причин їх утвердження і зробили висновок, що плюралізм інтересів та їх організація (навіть неза­леж­но від дер­жави) не завжди дорівнюють грома­дян­ському суспільству, так само як наявність розмаїтих гро­мадсько-політичних орга­нізацій не обов’язково гарантує консолідацію демократії.

Сучасні дискусії навкруг концепції громадянського суспільства, аж до заперечення його евристич­ної цінності,24 пов'язані з тим, що дослідники кори­стуються різною методологією дослідження і акцентують, в залеж­ності від неї, різні сторони цього складного, багатоаспектного явища. Певні непорозуміння може викликати і недостатня поки що відмежо­ва­ність теоретичної абстракції "громадянське суспільство", що вживається науковцями як ідеальний тип (інструмент аналізу), від описо­вих характеристик реально існуючих різновидів громадянських суспільств. Тому ми спробуємо з'ясувати суть поняття на нормативному рівні (рівні ідеалу), щоб потім перейти на описовий рівень, використовуючи для цього емпіричний матеріал України.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка