С. С. Доскач аналіз психологічних передумов становлення внутрішньої позиції дорослого у підлітків постановка проблеми



Скачати 152.58 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір152.58 Kb.


С.С.Доскач
АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ СТАНОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЗИЦІЇ ДОРОСЛОГО У ПІДЛІТКІВ
Постановка проблеми. Підлітковий вік характеризується значними змінами в структурі особистості дитини. В основу цих перетворень покладена головна якість цього вікового етапу – становлення внутрішньої позиції дорослого. Таке центральне особистісне новоутворення виникає внаслідок значних змін у внутрішньому і зовнішньому плані дій.

Мета статті. Теоретично проаналізувати чинники і механізми розвитку внутрішньої позиції дорослого на етапі підліткового віку.

Теоретичний аналіз проблеми. Психологічний зміст підліткового періоду пов’язаний з вимогою до оточуючих ставитись до себе як до дорослої особистості. Це і є ознакою формування елементів особистісної дорослості. У внутрішньому світі підлітка виникає “почуття дорослості”. Такого виду центральне особистісне новоутворення визначає спрямованість і активність підлітка, систему нових прагнень і переживань. Більшість українських психологів – Г.С. Костюк, М.Й. Боришевський, О.А. Проскура, О.Л. Кононко схиляються до думки, що саме почуття дорослості виступає стрижневою особливістю особистості підлітка – “її структурним центром”.

Почуття дорослості визначається об’єктивними умовами життя дитини і тим поступом у розвитку її психіки 6. На думку І.С. Кона, індивід набуває стійкого морального “Я” тільки після того, як він утверджується в своїй позиції, яка не лише не змінюється від думки оточуючих, але, навіть, не залежить від власної волі [3].

Аналіз проблеми розвитку внутрішньої позиції дорослого слід почати з визначення терміну “позиція”, який зустрічається у психологічній літературі в контексті вивчення міжособистісних стосунків (А.В. Брушлінський, Я.Л. Коломінський, А.В. Петровський та інші) і пов’язаний з дослідженням особливостей становлення особистості на різних етапах онтогенезу (С.Л. Рубінштейн, Л.І. Божович, Н.Г. Морозова, Л.С. Славіна, Д.Б. Ельконін, Т.А. Нєжнова, Д.І. Фельдштейн, М.Й. Боришевський, О.Л. Кононко).

Під цим кутом зору привертає увагу концепція Д.І. Фельдштейна. Категорія “позиція” фігурує у дослідженнях вченого, присвячених вивченню закономірностей порівневого становлення особистості в онтогенезі. Автор підкреслює, що позиція Я людини стосовно суспільства – не кумулятивне утворення, яке є результатом її соціального розвитку і відображає “ступінь оволодіння нею соціальним досвідом, усвідомлення себе в суспільстві, бачення себе в інших людях, готовність до відповідних дій в оточуючому світі” 10.

У подальшого аналізі проблеми нас буде цікавити поняття “внутрішня позиція дорослого”. Сааме бурхливий психологічний розвиток особистості підлітка зумовлює суттєві зміни у поглядах на себе, на власне життя та оточуючу дійсність. Насамперед, це проявляється у формуванні нової внутрішньої позиції дорослого, виникненні особливих потреб і прагнень, а саме прагнення подолати у своїй самореалізації межі школи, долучитися до життя та діяльності дорослих. На основі цих потреб підліток орієнтується на цілі, які він бачить за межами свого сьогодення, тобто на доросле майбутнє 8, 11.

На думку Т. Нєжнової, Т. Коннікової, П. Гальперіна, М. Тализіної розвиток і становлення особистості включає в себе внутрішньо організовану позицію. Л.І. Божович вирішальне значення надає динаміці “внутрішньої позиції” дитини, яка складається з того, як вона на основі свого попереднього досвіду, своїх можливостей і прагнень ставиться до того об’єктивного становища, яке вона займає в житті в даний час і яке становище прагне зайняти.

Е. Штерн розглядав підлітковий вік як один з етапів формування особистості, протягом якого виникає прагнення зрозуміти себе, розібратися у власному внутрішньому світі, у своїх переживаннях, станах. Виникненню інтресу до власної особистості сприяє розвиток самосвідомості у підлітків. У процесі розвитку самосвідомості центр уваги підлітків поступово переноситься від зовнішньої сторони особистості до її внутрішньої організації, від більш або менш випадкових рис до стійкого характеру в цілому 7.

Природжені властивості підлітка до самовизначення і прагнення до самоздійснення, становлять основні рушійні сили розвитку особистості. Це розуміння повністю відповідає контексту думок С.Л. Рубінштейна про те, що саморозвиток і самовиховання особистості полягають не в якійсь ізольованій медитативній “роботі над собою”, а в активній реальній зовнішній діяльності 5.

Суб’єктивне переживання власної дорослості визначається рівнем розвитку у підлітка особистісних утворень: самостійності, відповідальності, дисциплінованості. Саме від відповідального вибору залежить позиція підлітка – вважатися дорослим, лише справляти враження чи насправді бути дорослим (самостійно приймати рішення, визнавати і вчасно виправляти свої помилки, правильно реагувати на критику і самому критично ставитись до себе й до інших людей, різних життєвих ситуацій, вміти не ухилятися від відповідальності за свою поведінку тощо). Якраз в цей період зростаюча особистість починає яскраво відчувати свою причетність до суспільного життя, до справ значущого оточення, до створення власної долі. Успіх від власних дій закріплює відчуття себе вже дорослим, неуспіх, навпаки, повертає до дитячих проявів, викликає переживання власної меншовартості.

Таким чином, почуття відповідальності сприяє поступовому переходу почуття дорослості в почуття зрілості. На думку М.В. Савчина у спонукальній сфері відповідальність особистості проявляється як смисловий принцип, як своєрідний внутрішній закон, завдяки якому особистість виявляє для себе зміст конкретних завдань, доручень, обов’язків тощо 9.

Якраз нова внутрішня позиція підлітка проявляється у виникненні потреби відповідати не тільки вимогам оточуючих (характерна для молодших школярів), а й власним вимогам та самооцінці. Соціум в значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Відношення людини до самої себе є утворенням, яке формується пізніше в системі ставлення людини до світу. Але не дивлячись на це (а може, саме завдяки цьому), в структурі відносин особистості належить особливе місце 9.

Це пов’язано з особливістю соціальної ситуації розвитку, яка сприяє виникненню суперечності між зростаючою самостійністю та обмеженими можливостями її реалізації. Підліток починає ставитись до себе як до самостійної особистості, яка вчиться приймати на себе відповідальність за власні вчинки, він хоче, щоб до нього інші теж ставились як до дорослого, обстоює своє право на “дорослу” позицію, самостійність, незалежність, намагається відмежуватися від будь-якого зовнішнього контролю. Ця суб’єктивна складова почуття дорослості відображає особливу форму свідомості.

Отже, конкретним змістом процесу набуття підлітками дорослості є оволодіння ними певними знаннями, соціальними уміннями і навичками, особистісними якостями, а засвоєння принципів, цінностей і установок, які відповідають вимогам конкретного суспільства і дозволяють людині адаптуватися і ефективно функціонувати в ньому.

Поряд із почуттям дорослості існує так звана тенденція до дорослості (або претензія на дорослість) – прагнення виглядати та вважатися дорослим 1. Тенденція до дорослості означає рух, перехід від нижчого до вищого рівня розвитку, що вказує на “траєкторію дорослішання” особистості.

Вона характеризується наступними ознаками свого становлення. Важливим проявом дорослості у підлітків являється розвиток інтересів, які впливають на усі сторони життєдіяльності підлітка. Саме інтереси, на думку Виготського, виступають інтегральним утворенням у свідомості дитини, яка розвивається. “У підлітка з’являються не тільки нові інтереси, але й втрачаються старі, він не тільки починає захоплюватись чимось зовсім новим, але й втрачає цікавість до речей, якими він захоплювався раніше” 2.

Надмірна вираженість інтересів підлітків до чого-небудь може набути, на думку А.Е. Лічко характер захоплення. На його думку, захоплення, утворюють найважливішу межу саме підліткового віку: “Підлітковий вік без захоплень подібний до дитинства без ігор” 4.

Зміни в емоційній сфері також впливають на розвиток внутрішньої позиції дорослого у підлітків. Зокрема, зростання егоцентричних емпатійних переживань, у зв’язку з чим виникають: страждання, сум, страх, радість у відповідь на смуток і навпаки, переживання заздрощів. Іноді підліток байдужий навіть до важливих подій, які відбуваються навколо, або зовсім байдужий до оцінки – хорошої чи поганої. В іншому випадку підліток може не відгукуватися на якусь важливу подію, на похвалу або навпаки, осуд, але бурхливо обурюватися за дрібниці [1].

Отже, на розвиток внутрішньої дорослого підлітків впливають психологічні зміни у: самосвідомості, самооцінці, особистісних якостях та рисах (самостійність, відповідальність, ініціативність). Виникає інтерес до дорослого змісту життя – найважливіший центральний, але не єдиний показник внутрішньої позиції дорослого у підлітків.

На нашу думку особистість підлітка являє собою складну систему властивостей, які впливають на формування внутрішньої позиції дорослого і задовільняє прагнення бути дорослим. Співвідношення і варіативність характеристик підліткового періоду розвитку детермінуються виникненням механізмів становлення внутрішньої позиції дорослого: 1) самооцінка; 2) особистісна рефлексія; 3) емпатія; 4) наслідування (рис. 1).

Проаналізуємо кожен з цих механізмів детальніше.



Самооцінка характеризується внутрішніми (особистісними) і зовнішніми (соціальними) ознаками у проявах. Внутрішня її якість сприяє: формуванню уявлення підлітка про себе, визначенню ставлення до себе, оцінці власних можливості, виробленню уміння визначати позитивні та негативні сторони свого характеру. Самооцінка сприяє утворенню ідеального образу про дорослу особистість, допомагає у розвитку якостей та рис дорослого. Становлення інтегральної самооцінки спонукає до виникнення такого особистісного новоутворення як самоповага.

За соціальною ознакою самооцінка дозволяє підлітку оцінити своє становище серед людей. Сприяє виникненню соціальної відповідальності за виконання обов’язків і доручень, за власну поведінку, відповідальність за рідних і близьких їм людей. Критична оцінка підлітком властивостей і форм власної поведінки є особливістю прояву самооцінки. Завдяки самооцінці підліток критично ставиться до оцінки себе і набуває уміння бачити свою поведінку з боку оточуючих.

Наступним механізмом становлення внутрішньої позиції дорослого є особистісна рефлексія. Вона сприяє усвідомленню підлітком власного внутрішнього світу. Дозволяє звернути увагу на розвиток властивостей та рис власного характеру. Рефлексія впливає на взаємовідносини людини з оточуючими і робить їх більш ефективними і конструктивними.



МЕХАНІЗМИ СТАНОВЛЕННЯ

ВНУТРІШНЬОЇ ПОЗИЦІЇ ДОРОСЛОГО

У ПІДЛІТКІВ




Уявлення підлітка про самого себе, ставлення до себе. Оцінка своїх можливостей, якостей. Набуття підлітком особливостей особистості, які відповідають його ідеальним уявленням про дорослу особистість. Прагнення до самоповаги.




САМО-

ОЦІНКА

НАСЛІДУ-

ВАННЯ

ЕМПАТІЯ

ОСОБИС-
ТІСНА

РЕФЛЕКСІЯ

Зовнішня ідентифікація. Ідентифікація підлітка себе зі значущим дорослим або з узагальненим стереотипом поведінкових характеристик. Прагнення підлітків до відтворення поведінки дорослого тієї статі якій належать.

Внутрішня ідентифікація. Виникнення передумов для формування у підл. особистісних структур того, кого вони прагнуть наслідувати: ідеали, ціннісні орієнтації, інтереси. Прагнення підлітка до самопізнання і саморозвитку.

Прагнення до сприймання та розуміння інших в міжособистісному спілкуванні. Прагнення до налагодження емоційного контакту з однолітками.

Очікування підлітками ві д оточуючих, особливо рідних, емоційно теплих, близьких стосунків, але не здатність відповісти тим самим. Переживання за близьких.

Прагнення розуміти інших людей, їх характер, поведінку.

Зацікавленість у взаємовідносинах та спілкуванні з іншими людьми.



Усвідомлення власного внутрішнього світу. Звернення уваги на риси власного характеру, особливостей взаємовіднсин з людьми. Прагнення до самовиховання. Критичне ставлення до себе.
Оцінка свого положення серед людей. Виникнення соціальної відповідальності за справу, за власну поведінку, за інших людей. Критична оцінка рис і форм власної поведінки. Критичне ставлення до оцінки себе і власної поведінки іншими.

Рис. 1. Механізми становлення внутрішньої позиції дорослого у підлітків

Рефлексія сприяє виникненню прагнення до самовиховання, критичного ставлення до себе. Розвиненість особистісної рефлексії дозволяє розуміти оточуючих людей, розпізнавати їх характер, оцінювати їх поведінку. Зацікавленість у взаємовідносинах та спілкуванні з іншими людьми є головною характеристикою сформованої рефлексії.

Реалізація емпатії у поведінці особистості залежить від того, які мотиви (особистого добробуту – егоїстичні чи добробуту іншого – альтруїстичні) домінують у її поведінці. Співпереживання розглядаються як пасивна форма емоційного відгуку на переживання іншого та намагання уникнути неприємних переживань. Співчуття виражається в готовності зрозуміти іншого, допомогти йому в критичній ситуації.

Особливістю становлення внутрішньої позиції дорослого є очікування підлітками особливо рідних, емоційно теплих, близьких стосунків від оточуючих. Прагнення до розуміння інших в міжособистісному спілкуванні впливає на розвиток емпатійності (здатності до співчуття, співпереживання). Особливістю прояву емпатії виступає прагнення підлітків до налагодження емоційного контакту з однолітками, що вказує на його прагнення стати дорослим.

Особливістю підліткового періоду є наслідування. Це механізм, який включає в себе: внутрішню і зовнішню ідентифікацію. Адже неусвідомлене ототожнення себе з іншими, уподібнення себе є суттєвою ознакою дорослішання.

Аналіз даної проблеми зумовив визначення наступних зовнішніх і внутрішніх чинників становлення внутрішньої позиції дорослого.

До внутрішніх чинників належать: а) усвідомлення себе дорослим, уявлення про себе, як про дорослого (прагнення знайти своє Я, самооцінка, створення Я-образу, здатність рефлексувати); б) фіксація дорослості в особистісних якостях і рисах (сформоване почуття відповідальності, розвинена самостійність, проявляється дисциплінованість); в) самостійна інтелектуальна активність, яка проявляється у прагненні до засвоєння знань, самоосвіти, досягнення когнітивної зрілості; г) дорослість у спонукальній сфері (ієрархічна будова системи мотивів, тенденція до формування свідомої і вольової регуляції поведінкою, свідомо поставлені цілі і усвідомлення прийнятого наміру).

Зовнішніми чинниками є: а) думки і оцінки оточуючих (однолітків і дорослих); б) становлення особистості як “соціального суб’єкта”, який включений у систему суспільно-корисної діяльності; в) відповідальне ставлення до завдань, обов’язків, доручень, бажання нести соціальну відповідальність; г) реалізація у поведінці цінностей і установок, які відповідають вимогам конкретного суспільства. Значущими чинниками становлення внутрішньої позиції дорослого є внутрішні (особистісні), ніж зовнішні.

Почуття дорослості формується в міру розвитку індивідуальної свідомості під впливом виховних заходів сім’ї, школи, оточення. Воно реалізується у системі нових стосунків, зокрема, у стосунках взаємної відповідальності, що можливі у групах високого рівня розвитку, насамперед, колективі ровесників. Особливе значення набувають форми спільної діяльності дітей і дорослих, коли кожен несе відповідальність за свою частину спільної роботи [10].



Висновки. Почуття дорослості є центральним новоутворенням саме підліткового віку, тому що підліток відкриває для себе свій неповторний і мінливий внутрішній світ, починає пристрасно аналізувати власні переживання, особистісні риси, особливості стосунків із дорослими і ровесниками. Почуття дорослості впливає на уявлення про себе ідеального, на виникнення потреби у розумінні себе самого. Це ставлення підлітка до себе як до дорослого, впливає на його уявлення або почуття себе певною мірою дорослим. Це самоставлення має не обов’язково усвідомлений характер.

Внутрішня позиція дорослого – це особистісне новоутворення, яке виникає на початку підліткового віку і характеризується якісними змінами в структурі особистості підлітка. Вона впливає на зміни в особистісній сфері, а саме: а) когнітивній (уміння самостійно думати, робити умовисновки, займатися самоосвітою тощо); б) спонукально-вольовій (ідеали, цінності, дорослі інтереси, захоплення, воля); в) самосвідомості (самопізнання, саморозкриття, самоставлення, самодетермінація); г) емоційній (переживання, настрій, афективні стани).



Література

  1. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. / Л. И. Божович. – М.: Просвещение, 1968, – 174 с.

  2. Выготский Л. С. Проблемы возраста / Л. Выготский. Собр. соч. – Т. 4. – М., 1983. – С. 258.

  3. Кон И. С. В поисках себя: личность и ее самосознание. / И.С. Кон – М.: Политиздат, 1984. – 335 с.

  4. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера человека у подростка. / А. Е. Личко. – 2-е изд. доп. и перераб. – 2-е изд. доп. и перераб. – Л.: Медицина, 1983. – 256 с.

  5. Максименко С. Д. Науково-психологічні основи формування особистості // Рідна школа. – 1991. – № 11. – С. 27-31.

  6. Психологічний довідник учителя: в 4 кн. кн. 3. / (упоряд.: Андрієвська В.). – К.: Главник, 2005. – 96 с. – (серія “Психол. інструментарій”)].

  7. Психологическое развитие: (учебник для студентов высших психологических и педагогических учебных заведений) / Т. М. Марютина, Т. Г. Стефаненко, К. Н. Поливанова и др. – М.: Издательский центр “Академия” , 2001. – 352 с.

  8. Савчин М. В. Вікова психологія. Навчальний посібник. / М. В. Савчин., Л. П. Василенко М. В. Савчин., Л. П. Василенко. – Дрогобич.: “Відродження”, 2001. – 287 с.

  9. Савчин М.В. Психологія відповідальної поведінки. / М. В. Савчин. - К.: Україна. – Віта, 1996. – 130 с.

  10. Фельдштейн Д. І. Психологическое становление личности. / Д. І. Фельдштейн. – Л.: Международная педагогическая академия, 1994. – 192 с.

  11. Post G.B., Kemper, H. C. G.Nutrient intake and biology maturation during adolescence: The Amsterdam growth and health longitudinal study. European journal of Clinical Nutrition, 1993, V.47, P. 400-408.





Доскач С.С. Соціальна психологія: методичні рекомендації до семінарських занять та самостійної роботи студентів / Укладач к.п.н., доц. С. С. Доскач. – Чернівці: 2010. – 24 с.
зміст

Методичні рекомендації містять пояснювальну записку, характеристику основних видів навчальної роботи, тематику семінарських занять, рекомендації, завдання щодо самостійної роботи, контрольні питання, тематику рефератів, критерії оцінювання знань студентів.



ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Сучасне українське суспільство переживає глибокі перетворення в усіх сферах суспільного життя, у тому числі в освіті. Змінюється суспільна свідомість, осмислюється історичний досвід нашого народу й установлення та розвиток нових політичних інститутів. Демократичний перехід у нашій країні супроводжується перетворенням самої системи взаємовідносин між особистістю та суспільством. Цей процес неможливий без самостійної особистості, яка вміє креативно мислити, може адекватно оцінити своє становище у групі, наділена соціально-психологічними особливостями, які допомагають особистості адаптуватися без стресів і суперечок до умов суспільства, почуває себе рівноправним учасником суспільних процесів.

У процесі семінарських занять студенти закріплюють знання понятійно-категоріального апарату курсу «Соціальна психологія», усвідомлюють сутність соціально-психологічних феноменів та цінностей, виявляють для себе зміст соціальних перетворень у минулому та сучасному суспільствах.

Семінарські заняття – одна з форм практичних занять, що припускає обговорення методологічних і теоретичних положень навчального курсу, вдосконалення вміння працювати з науковою літературою, аналіз і узагальнення психологічних фактів, використання особистих прикладів та запропонованих ситуацій. Мета таких занять – засвоєння системи теоретичних знань з основних розділів науки. Поряд з цим завданням семінарських занять є практична апробація методологічних і теоретичних положень лекційного курсу, набуття вміння застосовувати психологічні методи (експеримент, спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, тести) до діагностики соціально-психологічних явищ, правильно обробляти й інтерпретувати отримані результати в дослідницьких цілях. Тут проходять дослідну перевірку почуті на лекції і прочитані в спеціальній літературі наукові ідеї, підкріплюються особистим досвідом абстрактні теорії, апробуються емпіричні методики дослідження соціально-психологічних явищ, відбувається самопізнання.

До кожного семінарського заняття подана література, яка безпосередньо відноситься до змісту теми. За допомогою неї студент заздалегідь готується до заняття за запропонованим планом з тим, щоб у ході семінару приймати участь у колективному аналізі підходів до категорій і проблем психології, у формулюванні дефініцій і в науковому обґрунтуванні власних позицій по проблемам, які порушуються в ході роботи.

Підготовка до семінарських занять передбачає ознайомлення з основними положеннями теми, засвоєння нормативної лексики, запропонованої до розділу через критичну роботу з літературою та психологічними текстами.

За допомогою та під керівництвом викладача на семінарських заняттях обговорюються проблеми з курсу, що вивчаються. Студенти безпосередньо беруть участь у дискусіях, зачитують повідомлення, виступають з рефератами, навчаються писати невеликі есе на соціально-психологічну тематику.



Основна мета викладання курсу соціальної психології дати студентам не тільки систематичний виклад основних проблем соціальної психології, але й передбачає засвоєння ними соціально-психологічних основ спілкування та міжособистісної взаємодії, наукових основ прикладних видів діяльності в системі освіти, політики, управління тощо.

Завдання соціальної психології полягають: у вивченні закономірностей поведінки і діяльності людей, що зумовлені включенням їх у соціальні групи, а також психологічну характеристику цих груп.

Студенти мають знати:



  • історію і логіку наукового пізнання, розвиток науки на сучасному етапі, її завдання та проблеми;

  • проблеми особистості у соціальній психології та особливості її соціалізації;

  • актуальні проблеми психології спілкування, міжособистісних відносин та міжособистісного впливу;

  • проблеми великих і малих соціальних груп.

Студенти повинні вміти:

  • аналізувати вплив різних соціальних чинників на психічну діяльність та поведінку людини;

  • складати соціально-психологічні характеристики особистості на основі діагностики її соціально-психологічних особливостей;

  • здйснювати аналіз групових і міжгрупових явищ;

  • аналізувати причини конфліктів та обирати стилі поведінки у конфліктних ситуаціях, пропонувати психологічні прийоми їх вирішення.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка