Самоменеджмент як основа професійних компетенцій студентів, що здобувають вищу освіту за напрямом «менеджмент»



Скачати 176.9 Kb.
Дата конвертації21.03.2016
Розмір176.9 Kb.
УДК 37.014.5

Ігор Федорович Острий

Вінницький національний технічний університет
САМОМЕНЕДЖМЕНТ ЯК ОСНОВА ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ СТУДЕНТІВ, ЩО ЗДОБУВАЮТЬ ВИЩУ ОСВІТУ ЗА НАПРЯМОМ «МЕНЕДЖМЕНТ»
В останні роки в усьому світі кардинально змінилась система генерації та передачі знань, а обсяг існуючих знань та інформації багаторазово зріс. На сьогоднішній день, стало неможливо за один раз, навіть за п'ять чи шість років, підготувати людину до професійної діяльності на все життя. Це пов’язано з тим, що щорічно оновлюється 5 % теоретичних і 20 % професійних знань. Прийнята в США одиниця виміру старіння знань спеціаліста, так званий «період напіврозпаду компетентності» (період зниження компетентності на 50%) у результаті появи нової інформації підтверджує, що за багатьма професіями цей поріг наступає менше ніж через 5 років, тобто в умовах нашої країни, раніше, ніж закінчиться процес навчання у ВУЗі.

Одним з способів вирішення цієї проблеми є перехід на пожиттєву освіту, де базова освіта періодично доповнюється програмами додаткової освіти, при цьому сама організується не як кінцева, завершена, а лише як база, що повинна бути доповнена іншими програмами, при цьому теж ступенева.

Сучасна педагогічна теорія та практика сьогодні оперує різними підходами до даного питання та характеризується цілком обґрунтованими теоріями та цілісним баченням. До найбільш відомих підходів, що застосовуються в освітньому просторі західної Європи та північної Америки, можна віднести:


  • компетентністний підхід, що ґрунтується на професійних компетенція, тобто вміннях і навичках, які пов’язанні з особливостями професійної діяльності менеджера;

  • особистісно-орієнтований підхід, який полягає в індивідуальному підході до кожного студента, що дозволяє замість «підгонки» їх під певні стандарти, відкрити для них можливості розвитку за індивідуальними освітніми траєкторіями;

  • діяльнісний підхід, що апелює до внутрішньої активності студента, який пробуджується не примусом, а особливим чином організованим змістом і методами навчання;

  • культурологічний підхід – націлює на розгляд освіти як підсистеми культури, механізму культурогенезу;

  • гуманістичний підхід – полягає у визнанні особистості як найвищої цінності.

В Україні, на сьогоднішній день, особливого значення набув так званий компетентнісний підхід, що розглядається багатьма системами освіти, як новий, такий, що впливає не тільки на саму структуру знань, а й на якість освіти вцілому.

Перехід до зорієнтованої на компетенції освіти (competence-based education — CBE) відбувся у США в 70-х роках минулого століття. Американський науковець Н.Хомський (Массачусетский університет) застосував поняття «компетенція» ще в 1965 році. У праці Дж. Равена «Компетентність у сучасному суспільстві», яка вперше була надрукована в Лондоні (1984 рік), подано розгорнуте тлумачення компетентності як явища, яке «складається з великої кількості компонентів». «Багато з них, — на думку Дж. Равена, — є відносно незалежними один від одного, деякі компоненти відносяться скоріше до когнітивної сфери, інші – до емоційної… Ці компоненти можуть заміняти один одного в якості складових ефективної поведінки».

СВЕ-підхід знайшов своє відображення і в документах ЮНЕСКО, в яких окреслюються компетенції як бажаний результат освіти. Так, у широко відомій доповіді міжнародної комісії з освіти для XXI століття «Освіта: прихований скарб» Жак Делор, визначив по суті основні глобальні компетенції, «чотири наріжних каменя», на яких ґрунтується сучасна освіта: навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити разом, навчитися жити».

За визначенням експертів країн Європейського Союзу поняття «компетентність» (competency) слід розглядати як здатність застосовувати знання та вміння ефективно й творчо в міжособистісних стосунках - ситуаціях, що передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як і в професійних ситуаціях. Компетентність — поняття, що логічно походить від ставлення до цінностей та від знань до вмінь.

З часом розуміння поняття «компетенція» дещо трансформувалося і в останні роки у більшості закордонних досліджень поняття «компетенція» розуміється як здатність або готовність мобілізувати всі ресурси (організовані у систему знання і уміння, навики, здібності та психічні якості), необхідні для виконання задачі на високому рівні, адекватні конкретній ситуації, тобто у відповідності з цілями і умовами відбування дії. Наприклад Ф. Ерпенберг відносить компетенції до диспозиції власної організації особи в умовах діяльності [1]. Б. Бергман вважає компетенції професіонала важливим особистим ресурсом [2].

Поняття ключових компетентностей (key competencies) застосовується для визначення таких, що дають змогу особистості ефективно брати участь у багатьох соціальних сферах і які роблять внесок у поліпшення якості суспільства та сприяють особистому успіхові, що може бути застосовано до багатьох життєвих сфер. Ключові компетентності становлять основний набір найзагальніших понять, які слід деталізувати в комплекс знань, умінь, навичок, цінностей та відношень за навчальними галузями й життєвими сферами.

Ключові компетентності – це багатовимірне утворення, що відноситься до загальногалузевого змісту освітніх стандартів та є спеціальним чином структурований комплекс якостей особистості, що дають можливість ефективно брати участь в багатьох соціальних сферах, і які роблять внесок в розвиток якості суспільства та особистого успіху, що можуть бути застосовані у багатьох життєвих сферах. Ключові компетентності становлять основний набір найбільш загальних понять, які мають бути деталізовані в комплекс знань, вмінь, навичок, цінностей та відношень за навчальними галузями та життєвими сферами. Ключові компетентності за своїм характером є наскрізними та мають досягатись у процесі навчання через усі без винятку дисципліни та виховні заходи.

Компетентність – це інтегрована характеристика якості особистості, результативний блок, сформований через досвід, знання, вміння, ставлення, поведінкові реакції. Компетентність побудована на комбінації взаємовідповідних пізнавальних відношень та практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань та вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії.

Важливу роль в аналізі зазначеної проблеми відіграє модель компетенції як теоретична система знань, умінь, навичок персоналу, що забезпечують організації реалізацію завдань менеджменту. Модель уніфікує вимоги до співробітників і створює єдині стандарти функціонування, основу для оцінки та просування працівників.

Розглянемо найбільш відомі моделі компетенцій світових стандартів (базові типи компетенцій).

Модель SHL (міжнародні стандарти управління - фахівець, менеджер, керівник групи) виділяє наступні типи компетенцій:

1) підприємницькі якості (бізнес, творчий підхід, рішучість, стратегія);

2) якості керівника (лідерство, планування й організація, орієнтація на якість, переконливість);

3) професійні якості (спеціальні знання, аналіз і вирішення проблем, усна й письмова комунікація);

4) особисті якості (міжособистісне розуміння, гнучкість, стабільність, особиста мотивація).

Модель S. Whiddett & S. Hoolyforde (розробка моделі компетенцій на матеріалах компанії) виділяє такі типи компетенцій:

1) розвиток бізнесу (особистий розвиток, генерування й обґрунтування ідей);

2) досягнення результатів (планування, чіткість менеджменту, постановка цілей);

3) аналіз - робота з інформацією (аналіз і прийняття рішень);

4) люди (робота в команді, вплив, керування відносинами).

Модель Society for Human Resource Management (модель для керування колективом) виділяє наступні типи компетенцій:

1) знання бізнесу;

2) персональна дієздатність;

3) стратегічний внесок;

4) практичні навички та володіння технологіями менеджменту.

Модель «Корпоративні фінансові технології» виділяє такі типи компетенцій:

- системне мислення;

- прийняття рішень;

- орієнтація на результат;

- аналітичні здібності;

- креативність;

- гнучкість, швидка й адекватна реакція;

- здатність до навчання;

- організаторські здібності;

- делегування повноважень;

- уміння планувати час;

- управляти проектами;

- працювати в команді;

- переконувати, відстоювати думку;

- уміння слухати інших, підтримувати зворотний зв'язок;

- навички проведення презентацій і переговорів;

- здатність ретранслювати знання й навички [3].

Для всіх приведених моделей компетенцій притаманна особиста робота менеджера над собою, своїми професійними та особистісними якостями, стилем управління та поведінки з підлеглими, спілкування з керівництвом, контрагентами та своєю командою.

Активно сприяти такій роботі над собою, як студентам, що навчаються за спеціальністю «Менеджмент і адміністрування», так і практикуючим менеджерам, мають знання з самоменеджменту. Використання його принципів призводить до послідовного і цілеспрямованого застосування випробуваних методів роботи в повсякденній практиці для того, щоб оптимально і з розумінням використовувати свій час, оскільки це наукова організація праці, що заснована на використанні передового досвіду, застосуванні технічних засобів і досягнень науки.

О.Я Савченко вважає, що: «Компетентнісна освіта орієнтована на одержання особистістю конкретних навчальних результатів – знань, умінь, навичок, ставлень, досвіду, рівень засвоєння яких дозволяє їй діяти адекватно».

Діяти адекватно і ефективно тут і тепер можна тільки здобувши три основні групи компетентностей:



  • компетентності, які мають відношення до самого себе;

  • компетентності, які мають відношення до взаємодії з іншими людьми;

  • компетентності, які мають відношення до діяльності у всіх її типах і формах.

До найбільш важливих переваг самоменеджменту доцільно віднести:

  • виконання роботи з меншими витратами;

  • кращу організацію і результати праці;

  • зменшення поспіху і стресів;

  • велику мотивацію і більше задоволення від роботи;

  • зростання кваліфікації, зменшення помилок при виконанні функціональних обов'язків;

  • меншу завантаженість роботою;

  • досягнення життєвих і професійних цілей найкоротшим шляхом.

Знання основ самоменеджменту сприяє ефективному використанню свого часу, концентрації уваги на найбільш важливих та невідкладних справах, самовдосконаленню та самоосвіті, що є основними вимогами та потребами сучасної освіти взагалі та вищої освіти зокрема.

Тому, на нашу думку, одним з шляхів створення умов для набуття студентами професійної компетентності є введення дисципліни «Самоменеджмент» до складу комплексу нормативних дисциплін в освітньо-професійну програму підготовки бакалавра в галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування», яку необхідно викладати студентам, що здобувають вищу освіту за напрямком «Менеджмент», на другому чи третьому курсі навчання в університеті, одразу після вивчення дисципліни «Основи менеджменту».

Оскільки, зміни нормативної частини ОПП здійснюються виключно за наказами Міністерства освіти і науки України, то, на нашу думку, доцільно створити ініціативну групу з розробки та внесення таких пропозицій на розгляд робочої групи Міністерства освіти і науки, яка займається розробкою ОПП за напрямком «Менеджмент».
Література

1. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / Під заг. ред. О.В.Овчарук. -К.: „К.І.С.", 2004. - 112 с

2. Зимняя И. А Ключевые компетентности как результативно-целевая основа компетентностного подхода в образовании. Авторская версия. - М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. - 42 с.

3. Основания для выбора модели компетенций. - http://www.profrazvitie.ru/cgi-bin/new.cgi?go=model_komp.

4. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. -К.: ЦНЛ, 2003. - 316 с

5. Іванова І.В. Професіоналізація менеджменту: Монографія. - К.: Нац. торг.-екон. ун-т, 2006.



6. Галузевий стандарт вищої освіти України. Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування» напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент», Київ, 2012.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка