Сценарій бінарного літературно-мистецького свята «Шануй звичаї та обряди предків твоїх, бо це твоя окраса» М. Рильський



Скачати 128.22 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір128.22 Kb.
«Я ВИШИВАЮ НА БІЛІМ ПОЛОТНІ»

(СЦЕНАРІЙ БІНАРНОГО ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО СВЯТА)


«Шануй звичаї та обряди предків твоїх,

бо це твоя окраса» М. Рильський
Мета: Ознайомити учнів з народною вишивкою. Виховувати глибокі почуття любові до сімейних традицій, пов’язаних з вишиванням рушників, сорочок, вишиванок, шанобливе ставлення до матусь, бабусь – берегинь наших славних символів.
Обладнання: вишиті рушники, вишиті сорочки, коровай, вислови про українські обереги.

І ведучий. Від щирого серця до себе у гості запрошуємо вас!

З нами порадіти, дещо пригадати в цей нелегкий час.

В нашу світлицю завітаємо з вами ми разом,

Що нас зустрічає маминим теплом.



II ведучий.

У нашій світлиці ми вітаємо вас щиро,

зустрічаємо із хлібом, любов'ю та миром!

Коровай на столі — то у хаті достаток ведеться,

коровай на столі — то й родині щасливо живеться.

Дорогі наші гості!

У дарунок в день урочистий

ви прийміть цей променистий,

золотий, як небокрай,

наш щасливський коровай.

У цьому хлібові частинка нелегкої праці трудівників, господарів землі нашого рідного села. (Вручення короваю)
I ведучий. У нас сьогодні наче вечорниці, милують око диво-рушники, дівочий спів лунає у світлиці, як добре, що є звичаї такі.
II ведучий. Добре збиратися разом, співати про Україну-неньку, розмовляти. Дізнатись більше про традиції, обряди, культуру та історію — ми завжди раді. А як же не згадати пісню: сумну й веселу, радісну й тужну. Вона то у блакить зрина небесну, то серце крає від жалю.

(Пісня: «Світанки твої, Україно»

Виконує ансамбль «Щасливчанка»)

I ведучий. Одному з українських символів — вишивці — присвячене свято. Щиро запрошуємо вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, ознайомитися з історією цього виду мистецтва, основними видами вишитих виробів, їхнім призначенням та познайомитися з видатними майстрами народно-прикладного мистецтва, які завітали до нас на свято.
II ведучий. Привітаємо гостей: Литвяк Ніну Петрівну, Білан Галину Петрівну, Васильчук Єву Андріївну.
І ведучий. Вишивка виникла давно. Мабуть, ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо через недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.
ІІ ведучий. Однак знаємо, що українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. Елементи символіки сучасних українських узорів перегукуються з орнаментами, що прикрашали посуд трипільських племен. Історик Геродот писав, що вишивкою був прикрашений одяг скіфських племен. У Черкаській області було знайдено срібні пляшечки з фігурками чоловіків, одягнених у вишиті сорочки, датовані шостим століттям нашої ери.
І ведучий. Дуже цінувалась вишивка в Київській Русі. Сестра Володимира Мономаха Анна організувала в Андріївському монастирі школу, де дівчата вишивали золотом і сріблом. XVI-XVII століття - епоха українського Відродження, найбільший розквіт вишивки. Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку.
II ведучий. Майже кожна область, кожний район, часто і окремі села, від матері до дочки передавали свої узори. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення.
І ведучий. Здебільшого в Україні переважали вишивки червоними і чорними нитками. Вишиванням займались кожну вільну хвилину, на вечорницях і досвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами.

Рушники, рушники…

Тут червоне із чорним

Так магічно сплелось,

Що нагадує віхи життя.

І здається, він крилами зараз пригорне

І належить тобі те зболіле, святе каяття.
II ведучий. Український рушник... Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і вишиті рушники. А тому в Україні немає жодної оселі, де б не полум'яніли рушники.
I ведучий. А скільки народних приказок про український рушник! Хата без рушників — родина без дітей. Рушники на кілочку хата у віночку. У коморі сволок — на ньому рушників сорок. Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати буде чим гостей зустрічати.
II ведучий. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина вишивала чимало рушників. Сватам, щоб зв'язати в церкві руки молодим. Рушники, на які клали весільні калачі. Висіли рушники і над головами молодих.
I ведучий. Рушниками прикрашають ікони в церкві. Перев'язували хрести, що стояли на перехрестях доріг і битих шляхах.

х не можна було міняти, поки вони самі не впадуть від негоди. Також і в останню путь готували рушники.



II ведучий. Ми всі в життя йдемо від хати,

Лиш скрипне тесаний поріг,

І нам рушник дарує мати

На щастя суджених доріг…

Бо знає мати, що вітрила

Не всіх у задуми несуть.

Тому рушник, неначе крила

Дає вона в далеку путь.

Крізь довгі роки бачу луки,

Стареньку матір за селом,

Малишківський рушник у руки,

Беру, вклоняючись чолом


(Під музику на сцену виходять діти з вишитими рушниками)

  1. учень.

Моя бабуся гарно вишиває,

цвітуть на полотні троянди й виноград,

розмай калиновий там грає

і дивні птахи щебечуть там.

Навік з'єднались чорне і червоне —

мого краю гордість і краса.

Душа народу — малинові дзвони,

його веселка і його сльоза.




  1. учень.

Рушник обгортає коровай на столі,

закликає гостей до оселі, випромінює щедрість землі.

Він простелений тим, в кого серце не черствіє й дарує тепло.

Хай цей символ світиться вічно в нашій хаті на мир, на добро.



  1. учень.

Лиш пам'ятати треба:

якщо ікону не покрити рушником квітчастим,

то не можна нам до неї молитву казати.


  1. учень.

Перше дихання немовляти

на сніжно-білім полотні.

Блакитним шовком вишиває мати,

мов першу стежку у житті.



  1. учень.

На покуті – мальовані боги,

або портрет безсмертного Тараса,

і рушники крилаті навкруги –

очей утіха і життя окраса!

Як лебеді, пливіть через роки

В грядуще, – невмирущі рушники!



I ведучий. На щастя-долю давала мати рушник синові. Тому й не вмирає пісня про рушник.

(Лунає пісня «Вишивала мама рушника».

Виконують учні школи, дівчата піднімають рушники вгору і з ними сходять зі сцени)
II ведучий. Споконвіку українці свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Вважалося, що сорочка,
яка прилягає до тіла, є провідником прихованої в людині магічної сили і водночас — це оберіг. Вважали, що сорочка має чарівну силу. Чи не тому вона і досі бажана в нашому вбранні? Що закарбували жінки у своїх візерунках, якими щедро оздоблювали одяг?
І ведучий. Ромби, хрестики, кружальця — все те було прагненням людини славити добро, уникнути лиха. Геометричний, рослинний орнамент, а також зооморфний (стилізоване зображення тварин і птахів) гармонійно сусідять один з одним. Люди відображали у вишивках те, що бачили довкола себе, і свято вірили, що перенесене з любов'ю і заклинанням на сорочку довго оберігатиме від хвороб і лиха.

(Звучить пісня «Виший ти, мамо, сорочку»

Виконує ансамбль «Щасливчанка»)
II ведучий. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально побутових, козацьких, чумацьких… За традицією, дівчина, готуючи придане, мала вишити своєму нареченому сорочку:

Шовком шила, шовком шила, золотом рубила.

Та для того козаченька, що вірно любила.

Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання, вірності. В давньому замовлянні сказано: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був», тобто «білий – милий».



(Пісня: «Сорочку білу вишию шовком…»

Виконує ансамбль «Щасливчанка»)
I ведучий. Ставлення до сорочки, значення її в житті людини народ закарбував у прислів'ях і приказках. У кого мати рідненька, у того сорочка біленька і голівка гладенька. Немає нічого, окрім сорочки, в якій мати народила. Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається. Хто має дочки, той ходить без сорочки, а хто має сини, той готує суми.
Сценка «Сватання»

(За столом сидить батько. Мати порається, ставить на стіл вечерю. Дочка, сидячи на ослоні, вишиває й тихо наспівує. Тричі стукають у двері. Всі повертаються до дверей).

Батько. Хто б то так пізно завітав?

Голос. А чи пустите до хати?

Батько. Добрим людям ми завжди раді. Ласкаво просимо до хати!

(Заходять два старости і молодий ("князь"). Один із старостів тримає загорнутий у рушник хліб. Далі говоритиме перший (старший) староста, другий підтакуватиме йому).

Старости (разом). Добрий вечір! Мир вашій хаті!
Батько. Доброго вам здоров'ячка! Просимо сідати!

1-й староста. Сядемо, як законну річ сповнимо. Бо ми — гості не прості...

2-й староста. А так-таки, так.

Батько. Що ж ви за люди, звідки та куди йдете? Чи ви козаки, чи купці, чи ловці-молодці?

1-й староста. І козаки, і ловці-молодці. Багато ми по світу мандрували, усяких земель повидали: були і в Туреччині, і в Німеччині, і в Московщині. І кожен край має свій звичай.

2-й староста. Істинно так!

1-й староста. А одного разу сталася з нами в путі пригода. Зустрівся нам князь, красний, як місяць ясний. "Ей ви, ловці-молодці, — каже, станьте мені у пригоді, услужіть службу — покажіть дружбу! Трапилась мені раз куниця, сиріч красная дівиця. Скільки по світу не мандрував — такої краси не видав. З того часу не їм, не сплю, спокою не маю, все її сліду шукаю. Допоможіть її упіймати, за це від мене півцарства будете мати".

2-й староста. Так і сказав!

1-й староста. От ми і пішли, тридцять господарств обійшли, а такого дива не знайшли. Кажемо князю: "Годі вже шукати, пора нам додому вертати". Та наш князь затявся. От ми далі пішли і в це село, не знаємо як зветься, прийшли. А тут якраз випала пороша і ми натрапили на слід. Видно, що звір наш зайшов у ваш двір, а з двору - у хату, та й засів у кімнату. Отут нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Віддайте нашому князю куницю чи красную дівицю. І, як велить звичай, прийміть цей хліб святий. А як наше слово невлад, то ми зі своїм назад.

2-й староста. То оддасте, чи хай ще підросте?

Батько. Чи ти чуєш, жінко, що за напасть? Що ж його робити?

Мати. Ти хазяїн, ти нам усім голова: як скажеш, так і буде.

Батько. Ось що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось. А щоб ви нас не порочили, буцім ми переховуємо куницю, або красну дівицю, так ми вас пов'яжемо. Дочко! Годі піч колупати, давай чим оцих молодців пов'язати.

Мати. Іди, доню, чуєш, що батько велить? Чи, може, нічого не придбала? Не вміла матері слухати, не вчилася прясти та вишивати, рушників не надбала. То в'яжи хоч валом чи вірьовкою, якщо ще й вона є.

(Дочка виходить, на підносі приносить два рушники, покладені хрестом. Підходить спочатку до першого старости, кланяється і дає рушник, потім до другого; теж кланяється і віддає рушник).

1-й староста (взявши у руки рушник). Спасибі батькові і матері, що своє дитя рано будили, доброму ділу учили. Дякуємо і тобі дівонько, що раненько вставала, тоненько пряла і хороші рушнички придбала.

2-й староста. Так-таки, так!

1-й староста. Ану, товаришу, зав'яжи мене, а я тебе. (Один одного перев'язують рушником). Та ми люди служиві, просимо перев'язати і нашого князя. (Дочка підносить молодому хустку, кланяється і віддає. Той, взявши хустку, чіпляє її за пояс).

2-й староста. Спасибі вам, панове-сватове, за добрий звичай, за поштивість і любов. Тепер треба сповнить закон і кінчати діло.

Мати. Просимо на хліб, на сіль, і на сватання.

1-й староста. Молоді! Просимо на посаг! (Садить молодих за стіл, батьків біля дочки, а свати сідають поряд із «князем». На цьому сватання закінчується).
(Пісня «Сонячний дощ». Виконує

ансамбль «Щасливчанка»)
II ведучий.

Дивлюсь на вишитий рушник, рушник, що мати вишивала.

Червоні й чорнії нитки вона на полотно поклала.

Два кольори на нім, два кольори, лягли обидва рівно й ніжно.

Переплелись у них і радість, і журба, і у віках пролита кров барвиста.

Ці кольори нагадують завжди важкі дороги нашого народу,

як боронили волю на землі і здобували ми свою свободу.

Два кольори на нім, два кольори, як пам'ять про життя й свободу.

Переплелись навіки в радості й журбі два кольори мого народу.

На рушнику — все мамине життя, її надії, сумніви, тривоги...

На полотні у кольорах ниток нам заповіт на довгі-довгі роки.
I ведучий. Як не згадати поетичний образ із відомої української пісні Дмитра Павличка «Два кольори».

(Звучить пісня «Два кольори»).
II ведучий: Здавна наше село Щасливе славилося вишивками. Особливо старанно вишивали рушники, якими прикрашали хати. Рушники на стіні. Не було, здається, жодної оселі котру вони не прикрашали б. Хоч би яке убоге життя не судилося господарям, а все ж усюди ці витвори палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візиткою оселі та самої господині.
I ведучий. Відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але ніщо не затьмарить краси вишитих речей.
II ведучий. Вони вічні. Свідченням цього є наш шкільний музей «Бабусина світлиця», сьогоднішнє свято, виставка робіт і зустріч із гостями. Ось погляньте на рукотворні дива майстринь наших сіл!
(Слово надається майстриням села. На фоні пісні Т. Петрененка «Україна» присутні переглядають презентацію «Щасливські майстрині»).
II ведучий. Україно моя мила, Україно,

Моя рідна земле, матінка єдина.

Твої роси моє личко умивають,

Твої вітри мої коси розплітають,

Твої діти рідну землю рушниками прославляють.
I ведучий. Ой, вишивки мої любі, я вас вишиваю.

Та про красу і про фарби думки не лишаю:

Де покласти слід рожеву, а де ніжно-синю,

Щоб славила моя праця рідну Батьківщину.

Щоб сміялася сорочка гарними квітками,

Щоб пишалась Україна своїми майстрами.



II ведучий. Ми всі прийшли з могутнього коріння

Мого народу з прадідів-дідів.

З історії, традицій, дум сумління

Та мрій про волю з глибини віків.

То ж хай здоров’я ніколи не зраджує вам

Будьте завжди такі ж ніжні, рідні, милі.

Щоб вам радість, і щастя, й любов

Вишиваним цвіли рушником.


(Пісня: «Бажаємо щастя… »

Виконує ансамбль «Щасливчанка» та учні школ)


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка