Сценарій до Дня української писемності та мови "Українська мова наш скарб"



Скачати 109.83 Kb.
Дата конвертації05.03.2016
Розмір109.83 Kb.
Сценарій до Дня української писемності та мови "Українська мова - наш скарб"

Мета: Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови.  Пробудити почуття національної гідності.
Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою. 

Ведуча. Доброго дня усім гостям нашого свята!

Ведучий. 9 листопада— День української писемності й мови.

Ведуча. Писе́мність — засіб передачі людської мови за допомогою знаків); також література, сукупність писемних пам'яток певного часу, певного народу.

Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

Мова кожного народу,

Неповторна і — своя.

В ній гримлять громи в негоду,

В житі — трелі солов'я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову,

Колосисту — на віки —

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

Будем всюди й повсякчас,

Бо ж єдина — так, як мати —

Мова в кожного із нас.

Ведучий. Кожен народ іде своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма у різних народів земної кулі приблизно однакові.

Первісні люди, щоб запам'ятати місце перебування, напрям руху мисливців, сигналізували про наявність якихось предметів або істот на тому чи іншому місці, використовували зламані гілки дерева, укладені в певному порядку стріли, камінці тощо. Це були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою мнемонічних знаків. Чи можна вважати ці знаки письмом? Більшість учених схиляються до думки, що ці знаки — лише перший крок до письма, підготовчий ступінь у процесі його становлення. Предметні знаки передавали загальний зміст повідомлення, але не збігалися з одиницями мовлення.



Ведуча. Спочатку люди не володіли ніякою писемністю. Тому було досить важко передавати інформацію на великі відстані. Відома легенда (яку розповів Геродот) про персидського царя Дарія I свідчить, що одного разу він отримав послання від скіфів. Послання включало наступні чотири предмети: птаха, мишу, жабу і стріли. Гонець, що доставив послання, повідомив, що більш ніщо повідомляти йому не веліли, і з тим розпрощався з царем. Встало питання, як же інтерпретувати це послання скіфів. Цар Дарій вирішив, що скіфи віддають себе в його владу і на знак покірності принесли йому землю, воду і небо, бо миша означає землю, жаба - воду, птах - небо, а стріли означають, що скіфи відмовляються від опору. Проте один з мудреців заперечив Дарію. Він тлумачив послання скіфів досконало інакше: «Якщо ви, перси, як птахи, не відлетите в небо, або, як миші, не зариєтеся в землю, або, як жаби, не пострибаєте в болото, то не повернетеся назад, уражені цими стрілами». Як виявився надалі, цей мудрець виявився правий.

Ведучий. Переказана легенда розкриває той факт, що спочатку люди намагалися передавати інформацію за допомогою різних предметів.

Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене у древніх інків,— вузликове письмо: на паличку нав'язувалися різнокольорові шнурки з вузликами. Таким було письмо ірокезів — вампум: різноманітні черепашки, кожна з яких мала певне значення, про яке домовлялися заздалегідь. Так, черепашка, пофарбована в білий колір, позначала щастя, мир; у чорний — небезпеку, у червоний — війну. Своєрідним предметним письмом є палички гінців в Австралії — палички із зарубками різної конфігурації. Вони допомагали посланцю краще запам'ятати і передати зміст повідомлення.



Ведуча.Наступним етапом на шляху формування писемності став лист на основі зображень (піктограм). Можна пригадати, що зародження образотворчого мистецтва відбулося ще в часи стародавніх людей раніше появи державності. Проте ці ранні спроби все ж таки не доходили до рівня систематично використовуваного для передачі інформації інструменту. Суть піктографічного письма полягає в тому, що за допомогою певного знаку виражається деяке поняття. Наприклад, поняття «людина» може бути передане зображенням людини. Поступово спрощуючись, піктограми все більш віддаляються від початкових зображень, починають набувати множинних значень. Проте піктографія не могла виконувати всі потреби письма, що виникають з розвитком понять і абстрактного мислення, і тоді народжується ідеографія («письмо поняттями»). Вона використовується для передачі того, що не володіє наочністю. Наприклад, для позначення поняття «зіркість», яке намалювати неможливо, зображали той орган, через який воно виявляється, тобто - око. Таким чином, малюнок ока як піктограма означає «око» і як ідеограма - «зіркість». Отже, малюнок міг мати пряме і переносне значення.

Ведучий. У ієрогліфічному листі часто важко розрізнити початкове зображення, що лежить в його основі. У ієрогліфах з'являються типові конструктивні елементи, що повторюються в різних знаках. Ймовірно, причиною цього було прагнення людини спростити запис письмового тексту, спростити навчання письму. Проте, ієрогліфічне письмо як і раніше зберігало істотний недолік: воно не мало ніякого зв'язку з вимовою слова. В результаті письмова і усна мова існували ніби окремо. Крім того, в мовах, для яких характерна зміна форми слова залежно від його синтаксичної ролі, доводилося доповнювати ієрогліфи спеціальними позначеннями для форм слів.

Ведуча. Значним кроком на шляху зближення усної і письмової мови стало формування складової писемності. Найбільш відомими складовими писемностями є клинописні (давньоперська, аккадська і інші спадкоємці шумерського письма), західносемітські (фінікійська, арабська і інші спадкоємці давньоєгипетської ієрогліфіки) і японські складові системи (катакана і хирагана). Фінікійське письмо зіграло в житті людства дуже важливу роль. Саме воно лягло в основу грецького письма, від якого походять латиниця, кирилиця і відповідно більшість сучасних писемностей.

Ведучий. Коли фінікійським письмом почали користуватися греки, вони зіткнулися з проблемою повноцінної передачі звучання слів за допомогою складової фінікійської системи. Річ у тому, що у фінікійському письмі, по суті, були відсутні букви для позначення голосних звуків. Для греків через специфіку утворення форм слів це виявилося незручним. Тому з'явилися спеціальні символи для позначення голосних. В результаті лист перейшов на ще більш універсальний рівень. Тепер, використовуючи близько 30 знаків, які з легкістю могла вивчити будь-яка людина, можна було передати практично будь-які слова усної мови. Алфавітне письмо через свою простоту швидко розповсюдилося по всьому світу (хоча в деяких цивілізаціях перехід до нього не відбувся).

Ведуча. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм. Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня  (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місці складалася наполовину з греків, наполовину з слов’ян. Грекинею була мати братів, а батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку так і мову солунських слов’ян. Костянтин (Кирило) (827 – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. Мефодій (815 – 6 квітня 885 р.) був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності. 
 Ведучий. У 862 році візантійський  імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів.
   Ведуча. За свідченням джерел Костянтин перед від’їздом до Моравії розробив слов’янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграфа слов’янську абетку на 3-4 богослужебні книги, перекладені на слов’янську  мову. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка  (880 р.)  Костянтина названо “творцем слов’янського письма”.

   Ведучий.У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. “Повість минулих літ” називає книги “ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”. “Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі своїй”.

  Ведуча. Це свято було встановлено в нашій країні 9 листопада 1997 року. Цього ж дня православна церква вшановує память святого преподобного Нестора-літописця.       Преподобний Нестор-літописець — киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.

    Ведучий. Найвизначнішою працею Нестора-літописця є «Повість временних літ» — літописне зведення, складене у Києві на початку XII століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року.



Ведуча. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. «Повість временних літ» була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.

Ведучий. А зараз дещо з історії книги. У прадавньому Вавілоні, десь із п'ять тисяч років тому, з'явилися перші «книжки». Їхніми сторінками слугували глиняні таблички, на які за допомогою гострих паличок наносили знаки.

Ведуча. У цьому письмі літери мали вигляд клинів. Після заповнення такої «сторінки» знаками її обпалювали на жаркому вогні. Це письмо отримало назву – клинопис. Зрозуміло, що така клинописна «книга» складалася із багатьох-багатьох сторінок.

Ведучий. А для того, щоб перенести не те що цілу бібліотеку, а навіть лишень одну «книжечку», її власникові доводилося наймати не одного носія!..

Ведуча. Отже, вигадавши перший тип книги, люди замислилися, як її вдосконалити. У ІІ столітті до нашої ери вони навчилися робити зручні і, порівняно з клинописними, «легкі» книги.

Ведучий. Робили їх у місті Пергам, що розташувалося у Малій Азії. Саме тут почали виробляти дивний «папір».

Телячу шкуру вимочували, старанно вишкрібали з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на спеціальні рами і сушили.



Ведуча. Коли шкура висихала, її знімали, охайно обрізували – виходив гладенький, тонкий і дуже міцний «папір».

На ньому було легко і зручно писати, але це було дуже відповідальне писання. Адже цей «папір» коштував надто дорого, на ньому не можна було писати абияк. Від назви міста, де його виготовляли і звідки вивозили, цей «папір» називали «пергамен» або «пергамент».



Ведучий. В Україні пергаментом користувалися ще порівняно недавно – чотириста років тому. На ньому писали важливі документи.

Пергамент можна нині побачити в музеях, де зберігаються старовинні книги.



Ведуча. У ранньому середньовіччі давні єгиптяни навчилися виробляти з болотяної тростини папірус, що сягала висоти 5 метрів, папірусні аркуші. Це була надзвичайно складна та об’ємна робота.

Спершу товсту частину стебла рослини розрізали на 10 – 12 смужок. Смужки підсушували на сонці, а потім замочували у воді. Через добу їх витягали з води і відбивали дерев’яним молотком.



Ведучий. Щоб смужки стали м’якими, гнучкими й прозорими, їх треба було замочувати і відбивати молотком тричі. Ще вологі смужки складали на шматок полотна так, щоб одна смужка трохи накладалась на іншу. Зверху цих смужок, тільки вже поперек, клали ще один ряд смужок.

Відтак все це накривалося шматком сухого полотна.

Це і був майбутній аркуш паперу, який назвали папірусом.

Ведуча. Потім його клали під прес, час від часу змінюючи вологе полотно сухим, аж поки аркуш не робився зовсім сухим. Цей папірусний аркуш мав ніжний світло-бежевий колір і красиву сітчасту поверхню. Написану на папірусі книгу не складали, а згортали у сувій. Найдовший серед знайдених сувоїв папірусу має понад 40 метрів довжини.

Ведучий. Сучасний папір винайшов китаєць Чай Лунь ще в другому столітті нашої ери. Проте на європейські землі такий папір потрапив значно пізніше – в одинадцятому чи дванадцятому столітті.

Коли папір з’явився на українських землях, сказати важко, бо через війни й пожежі мало старовинних документів, написаних на папері, збереглося. Найстаршому документові вже минуло шістсот років.



Ведуча. У листопаді 2012 року в замку-музеї Радомисль відновлено виробництво черпаного паперу за технологією ХVІ – ХVІІ ст. Так само, як і чотириста років тому папір тут виготовляється з льону, кропиви, конопель і цибульного лушпиння або з подрібнених до волокнистої структури старих тканин. (Демонстрація паперу).

Ведучий. Папір сьогодні – наш великий друг. На ньому ти вчишся писати, з його допомогою довідуєшся про все, що діялось і діється у світі. На папері увічнено все те найкраще, найзнаменніше, чого досягло людство.

Ведуча. А зараз пропонуємо до вашої уваги «Дивовижні книги».

Ведучий. Книгу у її сьогоднішньому вигляді зробили стародавні римляни більш ніж 2000 років тому. Така форма – великі аркуші паперу, складені посередині, зшиті в зошити і переплетені, - називається кодексом.

Ведуча. «Кістяні» книги. Бивні слона завжди вважалися дорогим матеріалом. У Європі з слонової кості робили диптихи – двостулкові книги. У Південно-Східній Азії її використовували для священних текстів і важливих дипломатичних грамот. Цей документ з Бірми датується 1858 роком. Текст нанесен золотою фарбою на 7 пластинах слонової кості, які зберігаються в різному кістяному футлярі.

Ведучий. «Пальмові» книги. В Індії та Індокитаї були розповсюджені книги з пальмових листів. Лист обрізали до необхідного розміру, вимочували, кип’ятили у воді чи молоці, потім висушували і гладенько затирали.

Ведуча. Оскільки пальмове листя недовговічне, важливі тексти записували на металевих пластинах.

Ведучий. У Японії перші книги робили у формі сувій. Поступово вони перетворювалися у довгастого формату кодекси зі сторінками, складеними у гармошку. Такі книги були розповсюджені і в Китаї. 

  Ведуча. Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу — скарбом, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє. Ще Вольтер писав, що "всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя". Мова — живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба у чистоті берегти цей нетлінний скарб, прислухаючись до порад відомого нашого поета Максима Рильського:



Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка