Сценарій фонограма "Дзвони"



Скачати 132.66 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір132.66 Kb.
Міністерство освіти і науки України Теребовлянська aгімназія-спецшкола-інтернат

ВЕЧІР - «РЕКВІЄМ»

ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ

Підготувала вчитель історії

Теребовлянської гімназії-

спецшколи-інтернат

Кавулич Марія Ярославівна

Теребовля-2007

ВЕЧІР - "РЕКВІЄМ" ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ



СЦЕНАРІЙ

Фонограма "Дзвони"

Учитель. Літа 7441-го від Сотворення світу (літа 1933-го від Різдва Христового) був в Україні Великий Голод.

Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших.

І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу старих, молодих, і дітей, і ще не народжених у лонах матерів.

До Книги Буття українського народу,якщо таку Книгу буде колись

написано.

73 річниці української скорботи -жертвам голодомору 1932-1933 рр. присвячується.

Кожен народ має свою власну історію. Історія українського народу — багатовікова і багатостраждальна. Історія нашого народу — це духовна бездонна скарбниця, в якій переплелися мудрість і страждання, перемоги й падіння. Велике щастя і страшне горе.

У 30-ті роки XX ст. український народ змушений був пройти через знущання з боку влади, приниження честі і гідності, зраду друзів і близьких, відчуття постійного страху і голоду. У кожну українську домівку ввірвалося страшне слово «голод», «голодомор».

Учень 1-й

У той рік заніміли зозулі, Накувавши знедолений вік, Наші ноги розпухлі узули в кирзаки-різаки у той рік. У той рік мати рідну дитину клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину..

А на ранок — помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння —

Все трощив буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.



Д. Головко

Учень 2-й

Голодомор — це складне слово: і за змістом, і за суттю, і як історичне явище. Воно складається з двох слів: "голод" і "морити", що означає "морити голодом людей". Сучасні дослідники стверджують: голодомор — це штучно створений голод.

Учень 3-й

А починалося все із згортання НЕПу, введення індустріалізації насильницької колективізації... і на багатій українській землі без війни, без стихійного лиха почали вмирати хлібороби з діда-прадіда.



Учень 4-й

Щоб відшукати кошти для індустріалізації - створення важкої промисловості, селян примусили вступати до колгоспів і здавати хліб державі, більшовики вдалися до випробуваного методу — продрозверстки - усе зерно, селяни повинні були здавати державі.

З року в рік колгоспникам нараховувалися трудодні за роботу в громадському господарстві, але вони змушені були виконувати спочатку "першу заповідь" (за висловом Сталіна) — поставки хліба державі.

Учень 5-й

Хлібозаготівельний же план був безрозмірний, і восени для розподілу по трудоднях нічого не залишилось. Тоді колгоспники вдавалися до саботажу хлібозаготівель, намагалися приховати справжні розміри врожаю, залишали зерно в соломі, а згодом обмолочували вдруге. Тоді Сталін та його оточення вдалися до репресій.



Учень 6-й

7 серпня 1932 було прийнято постанову «Про охорону майна державних

підприємств, колгоспів та кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Відповідно до нього розкрадання майна колгоспів і кооперативів каралося розстрілом, а за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. За півкишені зерна, принесеного з поля голодуючій родині, селянин діставав повний строк у таборах. У народі цей драконівський акт охрестили законом про «п'ять колосків».

Учень 1-й

Протягом січня - листопада 1930 р. селянський сектор України дав державі 400 млн пудів хліба, за відповідний період 1931 р.— 380 млн. З червня по жовтень 1932 р. вдалося зібрати тільки 132 млн пудів, і тоді в Україну було направлено хлібозаготівельну комісію на чолі з Молотовим, яка мала надзвичайні повноваження.



Учень 2-й

З селян намагалися вичавити стільки хліба, скільки вже було забрано з червня по жовтень 1932 р. Зрив хлібозаготівель пояснювався не відсутністю хліба, а тим, що селяни його переховують. Але справді, працівники, яких кинули на хлібозаготівлі, бачили на власні очі трагізм даної ситуації. Всіх тих, хто не хотів виконувати роль катів власного народу, виключали з лав КП(б)У, розстрілювали або висилали. Сталін на січневому об'єднаному пленумі ЦК ВКП(б) (1933) прямо звинуватив місцеві кадри у саботажі: "Наші сільські комуністи, принаймні більшість з них..., стали боятися того, що селяни не здогадаються притримати хліб для вивезення його потім на ринок по лінії колгоспної торгівлі і, чого доброго, візьмуть та й здадуть увесь хліб на елеватори».



Учень 3-й

До виконання хлібозаготівельного плану надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне становище. Деякі села заносилися на «чорну дошку» за «злісне саботування» хлібозаготівель. У них конфісковували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, селяни позбавлялися права на виїзд, і, якщо в селі не було запасів їжі, населення вимирало.



Учень 4-й

У потягах і на станціях бригади працівників ДПУ перевіряли багаж пасажирів і конфісковували продовольство, яке селяни придбали за великі гроші або обміняли за


цінні речі в сусідніх з Україною місцевостях, щоб привезти голодуючим родичам.

Учень 5-й

Колгоспи, які заборгували по хлібозаготівлях, не маючи хліба, щоб розрахуватися з державою, штрафувалися м'ясом, тобто накладався «натуральний штраф», який згодом був поширений на всі продовольчі запаси селян. Здійснювалися подвірні обшуки з конфіскацією, крім хліба, будь-яких запасів їжі — сухарів, картоплі, буряків, сала, солінь, фруктової сушки.



Учень 6-й

Конфіскація подавалася як кара за «куркульський саботаж» хлібозаготівель. Фактично ж це була свідомо спрямована дія на повільне фізичне винищення селянських родин. Під виглядом хлібозаготівельної компанії на величезній території України було розгорнуто небачений терор голодом, щоб навчити тих, хто залишився живим, «уму-розуму», тобто сумлінної праці на державу в громадському господарстві колгоспів.



Учень 1-й

"Із директивного листа ЦК КП(б)У та РНК УСРР всім обкомам партії та облвиконкомам про недопустимість масових виїздів селян за межі України"

23 січня 1933р.

Із деяких районів України почалися, за прикладом минулого року, масові виїзди селян у Московську, Західні області, ЦЧО, Білорусію «за хлібом». Спостерігаються випадки, коли села покидають майже всі одноосібники і частина колгоспників. Немає жодних сумнівів, що подібні масові виїзди організовуються ворогами Радянської влади, есерами та агентами Польщі з метою агітації «через селян» у північних регіонах СРСР проти колгоспів, проти Радянської влади. Минулого року партійні, радянські і чекістські органи України проґавили цю контрреволюційну витівку ворогів Радянської влади. Цього року повторення цієї помилки не можна було допустити.

ЦК КП(б)У і РНК УССР пропонують:

1. Негайно вжити в кожному районі заходів щодо недопущення масового виїзду одноосібників і колгоспників, виходячи з розісланої по лінії ДПУ директиви


Балицького.

  1. Перевірити роботу всякого роду вербувальників робочої сили на вивіз за межі України, взяти її під суворий контроль з усуненням від цієї роботи і вилученням всіх підозрілих контрреволюційних елементів.

  2. Розгорнути широку роз'яснювальну роботу серед колгоспників та одноосібників проти самовільних виїздів із залишенням господарства і попередити їх, що у випадку виїзду в інші райони вони будуть там арештовуватися.

  3. Вживати заходів щодо припинення продажу квитків за межі України селянам, які не мають посвідчень РВК про право виїзду або промислових та будівельних державних організацій про те, що вони завербовані на ті або інші роботи за межами України».

Звучить "Адажіо" Генделя

Учень 2-й

Те, що відбулося в Україні у 1933 р., не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Причина в тому, що Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. А тим часом селяни вмирали від голоду в обстановці цілковитої інформаційної блокади. Навіть саме слово "голод" заборонялося вживати в офіційних документах. Газети того часу наввипередки повідомляли про успіхи соціалістичної індустріалізації, суцільної колективізації, рекорди в промисловості та сільському господарстві.



Учень 3-й

Всі спроби істинних захисників українського народу донести правду про голодомор 1932-1933 суворо каралися як антирадянська пропаганда. Українців довго не чули. Лише у 50-ту річницю голодомору українська діаспора зуміла привернути увагу до даної теми, але те, що почула світова громадськість, було жахливим і їй не повірили.



Учень 4-й

У жовтні 1984р. президент США Рональд Рейган підписав законопроект про заснування спеціальної комісії для вивчення причин голоду в Україні.



Учень 5-й
Всі сподівалися, що з приходом до влади Горбачова в Радянському Союзі буде знято гриф «Цілком таємно» з питання про голодомор, але сподівання були марними.

Учень 6-й

Проте й надалі приховувати правду про цю трагедію було вже неможливо. У доповіді, присвяченій 60-річчю встановлення радянської влади на Україні, в грудні 1987 року 1 секретар КПУ В. Щербицький вперше визнав існування голоду на Україні, але пояснив його факт неврожаєм. Цей виступ дав поштовх для вивчення і публікації інформації про цю проблему.



Учень 1-й

26 січня 1990 р. ЦККПУ прийняло постанову «Про голод 1932-1933 рр. на Україні та публікацію архівних документів». Незабаром світ побачив книгу «Голодомор 1932-1933 років на Україні очима істориків, мовою документів».



Учень 2-й

В Україні вперше було відзначено 60-ту річницю голодомору, а восени 1995 р. Президент України Л. Д. Кучма своїм наказом встановив пам'ятний день, щоб кожен з нас знав правду про голодомор.



Учень 3-й

Сім, за іншими даними десять мільйонів, недолічила Україна. Їх прах та нестерпний біль стукає в наші серця. Тож вслухаємось в голоси очевидців. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Звучить «Місячна соната» Бетховена.

Учень 4-й

Я говорю від імені Кучерук Анастасії Максимівни, родом із села Судачівка Чуднівського району на Житомирщині.

«На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються,

сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт

між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби

зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад — вперед, назад —

вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна «пісня»

напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а

так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...»
Учень 5-й

Я говорю від імені Соловищук Петра Макаровича з села Луки Дашівського району на Вінниччині. «Батько кладе на тачку моїх два брати і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх трьох туди ж, до мами. Батько почав лопатою кидать землю в яму, а я собі — руками. А тоді помер і батько... І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста.

Учень 6-й

Я говорю від імені Марії Погумейко з м. Сміла. 1933 мені вже було 10 років. Весною, коли тільки-но скресла крига, ми з однокласниками побігли до річки, яка називається Фоса. Коли це бачимо: в осоці чиясь дитяча голівка. Взяли її, обмили, упізнали сусідську дівчинку, меншеньку від нас, вона десь серед зими зникла. Віднесли голівку в сільраду. До матері дівчини виїхала міліція. Знайшли в погребі засолене м'ясо її дитини. Людоїдку забрали. Більше в селі її ніхто не бачив.



Учень 1-й

Я говорю від імені Василя Срібного, з с Березняки Смілянського р-ну. "Батьки мої померли ще 1922 року. Я виростав сиротою. Жив неподалік від кладовища, бачив усе, що діялося в 1933. Одному чоловікові, морданю такому, начальство давало добре їсти. Звали його Терешко Харченко. Він звозив мертвих до ями. Везли всіх підряд: і тих, хто помер, і тих, хто захляв і ледве рухався чи знепритомнів. Стою, було, над ямою, а до мене людина руки протягає: "Хлопчику, витягни". Але я не міг цього зро­бити, бо сам був ледве живий".



Учень 2-й

Я говорю від імені Ольга Мартиненко із села Звенигородки.

З нашого колгоспу викачали весь хліб. А потім взялися за селян. «Військо» уповноважених ішло з піками, лопатами. Перекопували весь город. Шукали сховане зерно.

А гострими штирями пробивали стіни, підлогу в хатах, сараях, хлівах. Відбирали хліб у всіх поспіль, заможних і бідних. Усіх називали куркулями. А які ж там вони були куркулі, коли працювали, як прокляті, то й мали. А відбирали свої у своїх. Всі, хто вертівся коло начальства, грабували простого мужика, забирали останній пуд хліба. Мій батько числився середняком. Хату в нас забрали для сільмагу. А я по світу


повіялась.

Учень 3-й

Я говорю від імені Лихоліта Дмитра Трохимовича, 1923 року народження із с. Хоцьки.

...Раз пішов я до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів. Один з них знайшов у печі горщик із пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на долівці і почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти (було їх п'ятеро) попадали на долівку та й давай ту кашу їсти з-під чобота.

За нашим городом було кладовище. Від сільради видавали тим, хто копав великі ями для померлих, по кілу хліба. І ось ці люди викопували великі ями, привозили мертвих цілими підводами. Я запам'ятав одну дівчинку, років 9—10. У неї були білі кіски й сині-сині очі. Очі померлих від голоду не закриваються. Треба, щоб хтось закрив, але не було кому. Я ще пам'ятаю, як під тинами сиділи мертві люди з простягнутими руками — просили, та й задубіли.

Учень 4-й

Я говорю від імені Дмитра Камника, колишнього слюсаря Київського заводу «Арсенал» м. Києва. Я родом з Рижавки Уманського р-ну. Я ті роки добре пам'ятаю. Пограбування сіл у 33-му відбувалося під гаслом: «Боротьба за хліб — боротьба за соціалізм!». У селі було 3 колгоспи ім. Карла Маркса, «Нове життя» та «Червоний незаможник». їм оголосили непосильні плани хлібозаготівель, які в міру виконання весь час збільшувалися. Повигрібали з комор навіть посівний фонд, а потім узялись за двори. Колгоспники саме тоді одержали по 25-50 г хліба на трудодень. Вимели все до зернини, до картоплини... Не гребували останньою тискою гороху, квасом чи пригорщею борошна, знайденою за запічком,— не залишали нічого навіть дітям.

Внаслідок такого тотального грабіжництва восени 1931 року в селах почали голодувати, а взимку 1932 року це переросло в страшний і повсюдний голод. Люди мали вигляд скелетів, обтягнутих шкірою або ж опухлих, як колоди.

Почався масовий мор. Ще жахливіший був 1933 рік. Голод охопив усі сім'ї. Траплялись випадки поїдання живих і померлих. Хто ще міг рухатися, як живі привиди, їздили по дворах і збирали страшний урожай мерців. Складали штабелями в


могили і ледь присипали землею. На більше бракувало сил. Моторошно було бачити ці могили після всідання землі, з яких стирчали руки, ноги.

У селі стало незвичайно тихо. Не гавкали собаки, не перегукувалися півні. Навіть ворони не літали, тому що птахів перестріляли на їжу.

Якось навесні я прийшов додому з Колодистенської школи, де кінчав сьомий клас, щоб поміняти білизну, і застав таку картину. Менший брат Степан сидить біля немічної мами, тримаючи кашкет з голопузими горобенятами. Мати їх хапає і жадібно, живцем пхає в рота. Іншим разом з такою ж божевільною жадобою вона видовбувала голкою равлики, яких брат насмажив цілу сковорідку! Але ніщо не врятувало матір, і її життя на 44-му році згасло. Слідом за нею пішло й двійко близнюків — семимісячні Марійка і Петрик.

Голодомор забрав дідуся і бабусю. Та й не лише їх: десяток рідних дядьків — здорових, дужих, чесних, чистих, як скло, хліборобів. Лише один був інвалідом, залишився без ноги після Першої світової війни. Інші дев'ять трудилися на землі, жили заможно. Не бажали вступати до колгоспу І поплатилися...

Так творилась колективізація! Тих, хто намагався втекти з села, ловили й відправляли до в'язниці, як правило,— назавжди.

Учень 5-й

Головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін; керівники: Каганович, Молотов; виконавці: Чубар, Косіор, Петровський. Саме вони намагалися через голод завдати смертельного удару Україні. Злочини, здійснені ними в Україні під час голодомору, безперечно, були злочином проти людства.



Звучить "Июнь" Чайковського

Учень 6-й

На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: "О, цей вже помер". У відповідь ледь чутний дитячий голосок: "Ні, я ще не вмер".



Учень 1-й

Я ще не вмер...

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу...

Я чую запах квітів. Я не вмер...

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб...

Куди ж ви, люди, людоньки,

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки.

Чи хоч з печі диму!

В клітинці кожній — озеро води.

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

...А житечко моє таке густе.

...А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

М. Замига

Учитель. На завершення хочу сказати словами «Молитви за убієнних голодом»



Катерини Мотрин: «Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих!

Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим!

Земле! Жита дай не в липні, а у весняну пору дай! Господи! Вседержателю наш! Чи ж

ти осліп від горя і людських гріхів? Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш!

Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика сарана забрала до зернини! Ти ж

умів двома рибинами і п'ятьма хлібинами нагодувати п'ять тисяч. Сотвори диво —

нагодуй! Порятуй!

Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово! Куди ж ви всі відійшли? Чого

ж залишили мою землю і народ мій? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а

велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?

Роде наш небесний! Народе Божий неоплаканий! Прости, народе Божий, прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів за тебе не робили.

І ми покарані за безпам'ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодовано і нас смертоносним плодом, горить і над нами лиховісна непогасна свіча. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, душі убієнні!

Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і навіки вічні відведи!

Амінь!»


Тож давайте хоч і з великим запізненням вшануємо хвилиною мовчання тих, хто став жертвами небаченого в історії людства голодомору.

Хвилина мовчання. Звучить "Прелюдія" Шопена.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка