Сценарій літературно-мистецького заходу, присвяченого 200- м роковинам з дня народження м. В. Гоголя



Скачати 71.36 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір71.36 Kb.
СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО ЗАХОДУ, ПРИСВЯЧЕНОГО

200- м РОКОВИНАМ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ М. В. ГОГОЛЯ

ВЕДУЧА:


Все Гоголя про Гоголя питаю –

Який він був? І в чому таїна,

Що сам собі усе про нього втаюю,

Вночі він ближче, гірше – завидна.


ВЕДУЧИЙ:
Душа летить із вирію за Гоголем,

В гніздо пречистих і скорботних рук.

Душа моя відчайно незагоєна,

Їй дише вслід морозом Басаврюк.


ВЕДУЧА:
А в небі тихо. І немає стелі.

І тільки видно, як віддалеки

Він хмарою химерною шинелі

Нам зігріває різдвяні зірки.


ВЕДУЧИЙ:
І тільки тужно, бо недоступитись,

І тільки журно, бо нема й нема.

До неба встати. З неба зір напитись.

Душа живе ще, хоч у смерть німа.

ВЧИТЕЛЬ:

Дорогі друзі! Сьогодні, на цьому святі ми будемо говорити про нашого славетного земляка, геніального письменника Миколу Васильовича Гоголя. Згадаємо найвідоміші його твори – яскраві спалахи комічного й сатиричного у його творчій спадщині. До нашого літературно – мистецького заходу ми залучили чудових акторів, читців, літературознавця, які спробують підняти таємничу завісу життя й творчості Миколи Васильовича Гоголя, показати усю красу і багатогранність його визначного таланту. Величезним і привабливим є художній світ Гоголя. Але велич Гоголя

виражається, на наш погляд, не в своєрідності його творчої манери, а в напрямку таланту, в головній ідеї його творчості, стверджуючій непереборну любов до Людини. Сила Гоголя – художника проявляється в тому ,що його образи народжувалися на реальній основі, що через всю вибагливу в’язь фантазії просвічує реальне, надійне коріння народного життя, істинно народне сприйняття всього оточуючого. „Вечори..” Гоголя – це була дійсно музика душі, її співучі мрії, це була достойна синівська дань письменника батьківському краю.

ВЧИТЕЛЬ:


Диканька, Миргород , Великі Сорочинці! Як багато промовляють до нашого серця ці слова! Хто не знає цих пам’ятних кожному полтавцю чудових місць, оспіваних талановитим пером Миколи Васильовича Гоголя! На березі Псла він народився, тут пройшли його дитинство і юність. Своїми живильними соками напоїла його рідна земля. Зачарований красою оточуючого світу, Гоголь увібрав у свою тонку душу думи українського народу, його бувальщини й легенди. Художник за покликанням, він пропустив через своє серце все, що побачив і почув з уст своїх земляків, й потім віддав усе це народу в дорогоцінних перлинах своїх творів, котрі стали прикрасою не тільки української та російської літератур, але й світової літератури.
( Художній номер)

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ:

Коли пишуть про „Вечори на хуторі біля Диканьки”, насамперед, звертають увагу на образи світлі, позитивні, комічні, підкреслюють романтизм цих персонажів, загальну світлу і радісну атмосферу збірки. Існує навіть думка, що комічні персонажі „Вечорів” доповнюють стихію веселощів, яка переповнювала молодого Гоголя, і саме цим ми вирізняємо його перший прозаїчний цикл. Це сміх природній, це чисте джерело гумору, того невичерпного народного гумору, який і став основою змалювання головних персонажів збірки „Вечори на хуторі біля Диканьки”.

У них діють герої, котрі чітко поділяються на позитивних та негативних. Присутні у „Вечорах” і впливають на хід подій потойбічні сили: відьми, чорти. Як і казкові герої, персонажі повістей Гоголя прагнуть щастя, і на шляху до нього переборюють різного роду перешкоди й „викрутаси” злих сил. Виразними є слова видатного російського критика В.Бєлінського: „ Гоголь не пишет, а рисует, его изображения дышат живими красками действительности. Видишь и слышишь их. Каждое слово, каждая фраза точно, рельефно выражает у него мысль”.

Звучить музика из опери Чайковского «Черевички»
Ведуча. Настає останній день перед Різдвом. Ясна зимова ніч. Величаво піднявся на небо місяць. Але тут із однієї хати клубом повалив дим і пішов хмарою по небу, а разом з ним піднялася верхи на мітлі відьма, яка почала збирати на небі зірки. Аж тут з'явився чорт. Він тихенько підкрав­ся до місяця, схопив його обома руками і заховав до ки­шені. В Диканьці ніхто не бачив, як зник місяць. Чому ж чорт украв місяць? А ось чому. Він знав, що багатого коза­ка Чуба запросив до себе на кутю диякон. Чубова донька Оксана, красуня на все село, напевно, залишиться дома сама і до неї прийде коваль Вакула, якого чорт ненавидів більше. А тепер погляньмо, що ж робить, зали­шившись сама, красуня донька. Оксані не минуло ще й сімнадцяти років, яку всій Диканьці тільки й було про неї розмов. Парубки казали, що кращої дівки не знайти на селі. Оксана знала про те, тож, як всяка красуня, була вередлива. Парубки, втративши надію привернути її ува­гу до себе, загравали до інших дівчат. Один тільки коваль Вакула палко кохав Оксану і продовжував домагатися її прихильності.

( Інсценізація уривку з „ Вечорів”)

1 Оксана – Латишева Є., Вакула - Ємець Є.)



Ведуча. В розмові Оксана спросила Вакулу, чи справді, що його мати відьма? А ось ми підемо і подивимося самі, бо Солохина хата неподалік.

2 Голова – Кретінін О.



Солоха – Моторна І.

Дьяк – Романчук Р.

Чуб – Кухарець О.

Ведучий. Вакула виніс всі мішки з хати і,з досади на себе і Оксану, кидає їх на дорозі. Один з мішків вкрали кум і ткач, давайте подивимось, що сталося з добичею.

Кумова жена – Іларіонова Настя

Кум – Миколайчик Тарас

Ткач – Лой Андрій

Чуб - Гриб Назар

Ведучий. А куди ж подівався кузнец? Вакула – чоловік набожний, в свято працювати не буде. Чуєте, баби серед вулиці судачать. Підемо послухаємо.

Ткачиха – Мірзаєва Іра

Баба – Шендрик Марина

Дячиха – Волох Ліля

Голова –


.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ:

Повісті „Вечорів” у буквальному розумінні зачарували сучасників глибиною та свіжістю ідей, виразністю поетичного слова, змусили по-новому відчути красу творчої манери письменника. Композитори, художники, поети потрапляли у полон музи Гоголя, і під їх впливом народжувалися чудові твори музики, живопису й літератури.

Гоголівські повісті „українського” циклу надихали видатних композиторів Мусоргського, Римського-Корсакова, Чайковського, художників Рєпіна, Крамського, Соколова, Маковського. Рєпін називав Гоголя своїм улюбленим письменником, захоплювався чудовою пластикою і виразністю художніх образів, які ніби самі „просились” на полотно. Художник створив низку виразних ілюстрацій до повістей „Вечорів”. Гоголь надихнув великого українського композитора М.В. Лисенка на створення чудової музики (опери „Різдвяна ніч”, „Утоплена”), як надихнув своїм словом мільйони читачів та глядачів багатьох поколінь на добрі почуття і вчинки.
(Художній номер)
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ:

Збірка „Миргород” (1835), над якою Гоголь працював протягом 1833-1834 рр., стала важливим етапом у творчому розвитку автора, у його русі до реалістичного відображення дійсності, критичного змалювання оточуючого. Головним сенсом однієї з них – „Повісті, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем” – є їдка іронія над духовним примітивізмом, ницістю персонажів твору.

До героїв повісті - Івана Івановича та Івана Никифоровича Гоголь ставиться з відкритою жорсткою іронією, він різко висміює їх. Ми можемо це помітити вже з самого початку повісті, коли автор дає порівняльний опис характерів персонажів. Це зображення виглядає відверто іронічним. Гоголь обіцяє читачеві говорити про характери, а сам, навпаки, дає найдетальніший, - і чим більш детальніший, тим більш комічніший, - опис зовнішності та поведінки героїв. З більшою силою прозвучав у ній знаменитий на весь світ гоголівський „сміх крізь сльози”. Після написання збірки „Миргород”, вражений безглуздістю життя своїх героїв, збіднінням їх особистості, ницістю їх бажань і спонукань, автор закінчує повість про сварку двох „друзів” гірким зізнанням: „Скучно на этом свете, господа!”.


( Інсценізація уривку з „ Повісті”)
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ:

Жанр п’єси „Ревізор” був задуманий Гоголем як жанр сатиричної комедії, яка б викривала найболючіші питання суспільного життя. Усі діючі особи історії про несправжнього ревізора – не приватні особи, а представники влади, службовці. Події, пов’язані з ними, охоплюють велику кількість персонажів: і чиновників різних рангів, і простих службовців, доля яких залежала від милості чи немилості тих чиновників. Сюжет майже анекдотичного характеру, який переповів Гоголю сам Пушкін, легко піддававсь якраз такій художній розробці, при якій перетворювався у основу дійсно глибоко сатиричної комедії. Гоголь писав у „Авторской исповеди” : ”В „Ревизоре” я решился собрать в одну кучу все дурное в России, какое я тогда знал, все несправедливости, какие делаются в тех местах и в тех случаях, где больше всего требуется от человека справедливости, и за один раз посмеяться над всем”.


( Інсценізація уривку з „Ревізора”)

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ:

Головне місце у „Ревізорі” займають міські чиновники на чолі з міським головою, які втілюють у собі типове на той час суспільне управління. Це не звичайні дрібні писарчуки, а найголовніші представники міської влади: суддя, опікун будинку для обездолених, наглядач училищ, поштмейстер, поліцейський пристав.

Особливою фігурою виступає у комедії представник „вищих правлячих кіл” – Хлестаков, якого Гоголь у переліку діючих осіб визначив як „чиновника з Петербургу”. Не забув автор зобразити і тих, хто знаходиться під керівництвом міського „начальства” – купців, міщан та „прочих городских жителей”, про яких з іронією говорить Гоголь. І тому образ Хлєстакова, якого автор зобразив так яскраво і реалістично, є комічним, таким собі „водевільним шалуном”. Одного разу тільки Гоголь дозволяє собі висловити відкрито, нарешті, таку думку: „ ... и государственный муж окажется иногда Хлестаковым...”

ВЧИТЕЛЬ:

Сам Гоголь єдиною особою в комедії вважав не владу, а сміх, виражаючи тим самим сатиричну направленість п’єси та авторське відношення до нікчемного правління: „Странно: мне жаль, что никто не заметил честного лица, бывшего в моей пьесе. Да, было одно честное, благородное лицо, действовавшее в ней во все продолжение ее. Это честное, благородное лицо был – смех”. Гоголь присутній і тут: у цьому залі, на постаменті у Сорочинцях, вітає всіх , хто приїздить до Миргорода. Повернувся він і до батьківської Яновщини – Василівки, де пройшли його дитячі й юнацькі роки.Є на світі Михайлівське – батьківщина Олександра Сергійовича Пушкіна, є Гоголево – батьківщина Миколи Васильовича Гоголя. Низький уклін тобі, рідна земле, батьківський краю, ім’я якому – Гоголівщина!








База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка