Сценарій позакласного заходу Не втрачаймо зв’язку поколінь! Розробила: Вчитель трудового навчання



Скачати 131.33 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір131.33 Kb.
Козівська загальноосвітня школа І – ІІІ ст.. № 1

Сценарій

позакласного заходу

« Не втрачаймо зв’язку поколінь!«

Розробила:

Вчитель трудового навчання

Козівської загальноосвітньої школи

І - ІІІ ст. № 1

Галас Галина Миколаївна
Козова – 200
Мета:

Виховувати у дітей глибокі почуття любові до рідної землі, її культури, побуту, символів і звичаїв. Пробуджувати пізнавальні інтереси до історії української нації, бажання примножувати родинні традиції, виховувати у дітей любов до оберегів української родини. Виховувати свідоме бажання бути гідними дітьми своєї держави.



Святково прибрана вишиванками класна кімната. Створена виставка старовинної вишивки та інших виробів інтер’єрного призначення, учнівських робіт, мистецьких творів батьків та бабусь.

Розповідь вчителя:

Доброго дня, дорогі друзі. Ми раді вітати вас у нашій творчій майстерні, де все дихає натхненням, бажанням навчитись чогось нового та пізнати історію нашого народу.

Ми розкажемо про поїздку у село Денисів.

Теплої погожої днини наш клас вирушив у дорогу. Декілька хвилин їзди - і ми в Денисові. Зупинилися коло музею , осінили себе знаком хреста біля церкви , вклонилися перед пам’ятником О. Вітошинському, який завмер з диригентською паличкою в руках (його чудовий селянський хор налічував близько ста осіб і прославився на всю Галичину). Ще кілька кроків – і ми біля садиби І.Блажкевич.

В осінньому саду , посадженому письменницею , шарудить під ногами жовте листя. Погруддя славної українки потопає в квітах. На перелазі стоїть миловидна бабуся, донька Іванни - Дарія Блажкевич - Пятківська.

- Прошу ,прошу, завітаєте до хати-музею.

І ми пішли стежиною попри в’юнкий виноград до заквітчаної хати, до прохолодного покою, в якому цілорічно літо цвіте –від розмаїтого вишиття, стародавнього одягу письменниці , і вже її доччиного.

Стала розповідати про матусю , про її творчість , викладаючи зі старої скрині і куферків пожовклі записи, книги, що вже починають тліти від часу і браку місця.



Далі учні розповідають, діляться спогадами.

-- Народилася Іванна Блажкевич 9 жовтня 1886р. в с. Денисові у родині вчителя і культурно - громадського діяча Омеляна Бородієвича.

Раннє дитинство Іванни проходило у рідній домівці , де батьки мали гарний сад , квітники, велику пасіку, своє поле , коней , корів і птицю.

Коли дівчинці минув четвертий рік , померла її матуся. Після цього Іванку та однорічного брата Євгена взяти до себе на виховання батьки матері із Збаража .

-- Повернувшись до Денисова, майбутня письменниця, пішла в школу, зразу у другий клас. «Радістю наповнилась наша хата , коли батько привіз з Тернополя «Кобзар». Він став настільною книжкою , в яку ми всі вчитувалися,»- згадувала вона згодом.

Після закінчення тернопільської виділової школи (1990р.), Іванна склала екстерном іспити за Львівську учительську семінарію. Вона стала педагогом , учителем, глибоко розуміла , що шлях до «ясних брам» лежить через освіту народу , через «розбудову» національного життя.

-- На рідній землі І. Блажкевич організовує читальні «Просвіти» , створює споживчі кооперації , дитячі садки , колективи художньої самодіяльності , а у важкі роки світової війни та після неї організовує спеціальні заклади для дітей-сиріт. При панській Польщі вона створювала багато дитячих садків у сільській місцевості. Навіть видала гарний посібник «Дитячий садок на селі в часі літніх робіт»(Львів 1930), а для малих любителів кролів - книжку. «Пушистий король»(Львів, 1929р.)

Письменниця– організатор українських кооперативів , які давали селянам можливість бути економічно незалежними від посередників і самим продавати свою продукцію, яка користувалась попитом у Польщі, Німеччині, Англії, Прибалтійських країнах. Переважно продавали масло, яке було поза конкуренцією.

-- За цю активну діяльність польські шовіністи 1928 р. отруїли двох маленьких донечок Іванни , а матері підкинули записку , що це початок помсти.

Не думала про себе, напівжива від фізичних знущань , викликала подив силою духу…Не вміла , не могла, не хотіла бути байдужою – бо належала до покоління українського жіноцтва ,яке вміло працювати для свого народу.

Жодній владі ця жінка була неугодною. І в роки комуністичного режиму Блажкевич була оточена муром замовчування , за нею пильно стежили, протягом тривалого часу не друкували.

-- Завдяки сприянню Олеся Гончара , Ірини Вільде та громадськості, І.Блажкевич прийняли у члени Спілки письменників радянської України. У 60-х роках з її ініціативи ,як члена Спілки письменників, були побудовані дитячий садок у рідному селі Денисові та багатьох селах .З її допомогою учителі Денисівської школи разом з учнями створили місцевий краєзнавчий музей – один із кращих сільських музеїв на Тернопільщині.

Вже у похилому віці письменниця видала для гомінкої дітвори збірку віршів «Подоляночка», «Прилетів лелека», «Чи є в світі що світліше?» та ін.

Померла І.Блажкевич 2 березня 1977 року. Нам залишила драматичні , поетичні та прозові твори , які виховують любов до своєї рідної Батьківщини-України, яка нині є вільною незалежною державою.

Вчитель: І.Блажкевич , найближча своїми переконаннями нам , галичанам, постає як символ честі слави української нації.

Згадайте запахи в хаті-музеї. Це дивний п’янкий запах медяників, свіжоспеченого хліба на капустяному листі і цибулі, яку роздавила пані Дарія. Це звабний самк печених яблук.

Що несуть ці вірші?

Своєрідну національну ідентифікацію маленької душі , вона діставала знак . за яким вже не повинна була згубитися.



  • А які накази одержали ви , шановні дорогі мої учні , від Дарії Пятківської?

Учні: Берегти все своє , українське : слово, традиції , пісню, колядку, рушник, серветку, обрус, даною Богом Державу…

  • Підтримувати свого товаровиробника, купуючи наші товари , а не заморські.

  • Вчитись вишивати і прикрашати хрещатими візерунками сучасний стрій, тобто одяг.

  • І не соромитись носити його. Бо вишивка – це наш оберіг.

Вчитель: Пам’ятаєте : наше життя – це своєрідний храм, цінний не тільки нашою працею, а й мудрістю попередніх поколінь, без якої той храм давно перетворився б на руїну.

- Звучить пісня «Вишила мати сорочку.»

Вчитель: « Ой коли ж мами не буде, хто ж мені вишиє ще?» . У цих останніх рядках пісні прихована туга за материнським теплом, яке вкладене у вишиття на сорочці сина. Мати старенька ще змогла вишити сорочку, але дружина не вміє «класти хрещато нитки «. А чому; як ви думаєте? Не навчилася сама, не навчила мати? З розповідей доньки І.Блажкевич ми знаємо, що був такий час, що і не можна було. А зараз ми можемо гордо одягти вишиванку, вбрати хату українськими рушниками. І для цього нам потрібно знайомитись із невмирущими творіннями талановитих рук українок та українців , щоб у своїй пам’яті , у своїх долонях ви змогли пронести цей вогник народної творчості через усе своє життя і передати його вашим дітям та онукам, зберегти це для прийдешніх поколінь.

А звідки взялось вишиття? Хто перший поклав нитку на полотно? Ось що нам розповідає стара легенда.



( Учениця читає легенду про вишиття).

Учень: Український костюм – це один з оберегів нашого народу, він тісно пов’язаний з його історією. Саме одяг свідчив про становище людини в суспільстві; у різні часи існували чітко визначені вимоги до вбрання на свято, будень, обряд. Здавна одяг виконував різні функції: практичну, захисну, обрядову, оберегову, знакову.

Учень: Основною рисою традиційного українського одягу є мальовничість його оздоблення. Але кожен регіон України має свій колорит, свої відмінності.

Поділля, Галичина, Волинь, Слобожанщина, Полісся – кожен з цих куточків нашого краю багатий різноманіттям вбрання. Горботки , опинки, холоші, чугаїнки, кептарі, кошулі, андараки, фартухи,свити, плахти – ось невеликий перелік старовинного одягу українців, про який ми знаємо завдяки людям , що донесли цей скарб до нашого часу.



Учень: Як би не відрізнявся одяг різних регіонів України, все ж таки єдиною невід’ємною та характерною ознакою булла і залишається вишита сорочка. Як не можна собі уявити України без пісні, так не можна її уявити без вишиванок, якими з великою любов’ю наші мами та бабусі прикрашають українські костюми. Вишита сорочка…..Це справжній витвір рук людських. Від цього одягу не можна відірвати очей. Він прикрашає людину і до лиця дорослим і малим, і посивілим.

Учень: Звичай дарувати синові вишиту сорочку, коли він вирушає у дорогу є дуже давній і оспіваний в піснях. А коли наречена дарує своєму судженому вишиванку це вважається високою формою уваги і утвердження почуттів. Вишиванка…Вона пройшла крізь віки, вона і нині є ознакою любові і ніжної материнської пісні.

Учень: За народними віруваннями , певні символи, нанесенні на одяг способом вишиття, ткання, вибійки, оберігали людину від »поганого ока» , злих духів.

Калина - символ рідної землі, отчого краю, символ жіночності,

жіночої долі



. Рожа ( троянда) – символ краси, молодості, процвітання, оновлення.

Конвалія символізує вірність, ніжність, чистоту почуттів.

Квітка червоного маку повстала, як символ поєдинку .

Синій колір волошки став насамперед символом незрівнянної краси, чистої радості.

Слово вчителя про вишиванку.

Погляньмо на вишиванки, які ми сьогодні зібрали на нашій виставці,і побачмо в них не тільки творіння людських рук людських, а й життя минулих поколінь, його історію.

Зверніть увагу на цю стареньку, пожовклу від часу сорочку… Їй уже понад 150 років. Цю вишиванку принесла нам Панчишин Наталя, ще її пра-пра-прабабця носила її, скільки ця сорочка могла б розказати цікавого про людей які одягали його.

Із розвитком промисловості, науки , техніки зовнішній вигляд наших вишиванок дуже змінився, полотно ставало білішим, тоншим, але вишиття залишилось, як символ багатства, краси, розмаїття природи нашої України.

Ось вишиванка Галини Василівни Бурмич, яку їй вишила бабуся. А жупан прикрасив стрій української дівчини, погляньте на його оздоблення. Це вишивка бісером. Скільки праці вкладено у цю роботу . І сьогодні наші дівчатка пробують опанувати цей вид мистецтва. Погляньте на одяг , який виготовили учениці 10 класу- Бобовські Марія та Христина . Вони також розшили його бісером, зберігаючи старовинні традиції вишивання.

У цій частині нашої виставки ви бачите різне вбрання, оздоблене вишивкою Серед нього і чоловічі сорочки, і жіночі блузи, і дитячий одяг. Ось ці поважні давні сорочки принесла нам Наталія Петрівна, вони належали чоловіковому батькові. Поряд з ними вишиванки, які справили своїм чоловікам Ліля Василівна та Оксана Миронівна. А це сорочки моїх синів.

А погляньте які привабливі, веселі та живі жіночі вишиванки! Вони милують око, гріють душу. І ті, що на виставці, і ті, в які одягнуті наші дівчатка – неповторні.

А знаєте, що одяг виготовлений чи оздоблений своїми руками, захищає людину від усякого лиха, зла, недобрих очей. І тому кожна мати повинна подарувати своїм дітям цей оберіг на все життя.

Як ви вже згадували , одяг різних регіонів України мав свої особливості. Ось ця давня сорочка є подільського крою – із уставками та коміром. Галичанські сорочки шили без коміра, із рукавами реглан або вшивним і весь рукав був оздоблений вишиттям.

Кажуть, що вишивки відображають природу краю, у якому живуть люди. Наша природа буяє зеленню весною, манить барвами літа і надихає багатством осінніх красок. Все це відображено на наших вишиванках.



Учень: Поезію рук людських, доброту і лагідність народу, його відвагу, його велич, ніжну душу і горді мрії - все ми бачимо в українському одязі. Погляньмо на нього, вивчім його, і ми знайдемо щось своє, що йде з глибини нашої історії, з нашого роду. Не цураймося одягнути вишиту сорочку, плахту, корсет, бо в ній відлуння віків, у ній наше коріння.

В них страждання і кохання битва, чорні і червоні кольори.

І барви ті не просто для прикраси, і візерунки квітнуть не для скринь.

Невже ми носим лиш для ретро- моди кресані і жупани, й кожушки?

У них жива історія народу, його талант прекрасний і важкий.

І це не просто вишиті одежі, в яких цвітуть і ружі і ромен.

В них – дух свободи, вольності пожежі, що повставали з- над крутих рамен.

І їх ні час , ні простір не порушать, нехай на порох зітруться роки!

У них живуть людські безсмертні душі і добрі чари з легкої руки.



Учень: Ще одним символом єдності сім’ї, символом любові до рідної землі, до матусі, символом працелюбності нашого народу є український рушник. На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе. Скільки він промовляє серцю кожного з нас.

Дивлюся мовчки на рушник, що мати вишивала,

І чую : гуси зняли крик, зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли, запахла рута – м’ята

Десь тихо бджоли загули, всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник, і тепло - тепло стало.

Цілую мовчки той рушник, що мати вишивала.

Учень : Сьогодні на нашій виставці ми бачимо лише невеличку кількість рушників, що зберігаються у наших родинах. У цих рушників було довге і багате подіями життя. Скільки цікавого можуть вони нам розповісти про ті звичаї, традиції, де вони були головними героями.

Слово вчителя : Український рушник…. Як багато ньому почуттів, думок, спогадів. Він супроводжує людину від її хрещення і до останніх днів життя. Перегляньмо ці рушники, які є у нас перед очима і ми побачимо дійсно живу історію. Ось рушник Лілі Василівни. Це тканий волинський рушник, він ще називається крижма, тому, що на ньому ще у 1933 році хрестили маму Лілі Василівни. А це придане бабусі Галини Василівни – славнозвісні конюхівські рушники, вишиті на домотканому полотні. Ці веселкові рушники теж із Конюх – це шлюбні рушники матері мого чоловіка. А ось мій весільний рушник, це львівський, галичанський рушник. Отут весільний рушник Павловської Людмили Богданівни.

А такі рушники називаються « парні», вони використовувалися для вбрання образів. У них особливий крій і стиль. Ще одні , особливі рушнички, які ми сьогодні не можемо не згадати. Проминуло свято Стрітення . Закінчились усі зимові різдв’яні свята, настав час коли ми будемо готуватись до світлого Христового Воскресіння. А який пасхальний кошичок без рушничка – паснички. Ось вони – з різними орнаментами, різних розмірів, кольорів, але їх усі вони випромінюють світло Великодня.



Учень: У нашому краї на рушниках зазвичай вишивали рослинний чи геометричний орнаменти. У рослинних орнаментах переважали маки, троянди – ружі, калина, барвінок, волошки та інші квіти. Геометричний орнамент – це стилізоване зображення предметів, явищ природи, оберегів рідної землі. Так наприклад, чорний хрестик символізує зоране поле, зубчики - засіяне поле. Часто можна зустріти зображення матері-берегині. Але український рушник був не тільки обрядовим чи святковим, але і слугував у повсякденному житті, став оберегом українців

Учень : Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник на похваті. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілку, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці. Із рушником, як і з хлібом приходили до жінки, що народила дитину.

Учень: Весільний рушник кожна дівчина котувала собі заздалегідь. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Закріпленням шлюбу було стати на рушник. Рушники є не лише прикрасою для житла. Їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати. Такі рушники називають «оберегами».

Учень: Рушник супроводжує людину все життя : від народження до смерті. Кажуть, що саме слово рушник походить від слова «рушати». З рушником виряджали в далеку дорогу батька, чоловіка, сина, нареченого, щоб він беріг Їх від лиха.

( Звучить « Пісня про рушник.» )

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя , на долю дала.

Слово вчителя: А чи тільки рушники та одяг прикрашають українці вишивкою? Так є багато вишитих виробів інтер’єрного призначення, білизна столова чи постільна, якими прикрашали і прикрашають житло наші земляки. Це килими, обруси ( а що це таке?), підзори, подушки (наволочки), ясіки ( а що це таке?), верета, серветки, доріжки, фіранки(портьєри) та інше. Ось деякі із них ми можемо зараз розглянути. ( ознайомлення із експонатами виставки)

Особливої уваги заслуговують вишивані образи. Адже вишивані образи – це Божий міст між Небом і Землею. Цей образ Непорочного Зачаття вишила Боровська Марія учениця 10 класу , кожен хрестик на ньому - праця цієї дівчинки тут вкладена частинка її душі. Дуже добре , щоб у кожній хаті, де підростає дівча, був такий образ Божої Матері.

А цей образ Зарваницької Божої Матері вишила Блавіцька Наталія Богданівна, лікар, мама Софійки. Напевне людина саме цієї професії найбільше відчуває біль людей і змогла знайти духовні ліки. Я тримаю у руках журнал « Жінка». У ньому є стаття про жінку- лікаря , яка 22 роки пропрацювала у лікарні рентгенологом і від радіації її спасала вишивка. Вона пише, що усі хвороби – це віддзеркалення хвороб душі, її гріхів, вад.

Очищаючись від них через розвиток закладених у кожній людині мистецьких талантів і здібностей, ми тим самим оздоровлюємося фізично. Саме вишивка допомагає зосередити всі духовні сили, загострює духовний зір, учить відрізняти вагоме від дріб’язкового, рятує від суєти, журби, самотності. Цікавим є той факт, що вишивають в основному жінки, але дуже багато чоловіків розробляють вишивки, створюють орнаменти і схеми для вишивання. Серед них Тарас Кулик, Михайло Покиданець, Григорій Кисіль.



Вишивка-це рукотворна молитва, це талант перетворювати буденні речі на сонячний еліксир життя.

Поряд із вишивкою ми бачимо предмети домашнього вжитку, інтер’єрного призначення, без яких не можна обійтись у кожній хаті. Українські чоловіки також не сидять склавши руки, вони творять, працюють з деревом, металом, вкладаючи в нього свою силу, вміння і талант.



Твори народного мистецтва донині застосовують в облаштуванні житла і оформленні громадських приміщень. Такі вироби духовно збагачують інтер’єр, нагадують нам про різнобічну талановитість наших пращурів, про їх невичерпну енергію, любов до життя, глибоке розуміння краси. Рушники, вироби із дерева, оздоблені різьбою у хаті українців - це теж історична і духовна пам’ять народу. Як у сучасних комп’ютерах є коди, так і в рушниках, у орнаментах різьби записана історія місцевості, сім’ї, роду, краю. Бережімо цю пам’ять. І сьогодні згадаємо тих, хто з покоління в покоління передає традиції і звичаї кожної родини. Це ваші дідусі, бабусі, мами, тата.

( Розповіді учнів про своїх родичів, котрі займалися чи займаються якимось видом декоративно – прикладного мистецтва чи ремеслом ).

Учень: Ми українці і у школі, вдома знайомимось із народною творчістю. Але не тільки вивчаємо мистецтво вишивки, художньої обробки тканини, дерева. Ми створюємо свої вироби, використовуючи сучасний дизайн, нові технології, наше бачення краси, черпаючи наснагу і сили у старовинних виробах. Стараємося поповнювати надбання наших батьків, щоб не втратити зв’язку поколінь і наповнювати джерело народної творчості.

( Учні демонструють вироби виготовлені на уроках трудового навчання). Звучить пісня « Я – українка , мамо.»

Я українка, мамо, тим горджуся, люблю землю по якій іду,

Як вінок із стрічок уберуся, кого схочу з розуму зведу.






База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка