Сценарій родинного свята на родинне свято запрошуються учні, батьки, вчителі



Скачати 178.18 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір178.18 Kb.

ТРАДИЦІЇ В РОДИННОМУ ВИХОВАННІ



(СЦЕНАРІЙ РОДИННОГО СВЯТА)

На родинне свято запрошуються учні, батьки, вчителі.
Девіз свята: Родина. Рід. Які слова святі,

Вони потрібні кожному в житті.

Якщо зміцніє хоч одна родина –

Міцніша стане наша Україна!

Бібліотекар: Все найкраще, що є на Землі, іде від Сім’ї. Без Сім’ї, як і без Природи, людство обійтись не може. Сім’я, як Сонце, як Небо, як Вода, як Повітря і як сама Земля – годувальниця. Сім’я дає життя дитині. В ній немовля одержує перші враження і уявлення про світ. Родина виступає як найперше соціальне й емоційне мікросередовище, в якому розвивається і виховується людина з моменту її народження.

Велике виховне значення має народне пестувальне мистецтво, представлене народними колисковими піснями, іграми і забавлянками, дитячим фольклором. Колисання корисне, бо воно заспокоює дитину й сприяє її сну, сприяє розвитку вестибулярного апарату, ростові та зміцненню організму дитини.


Наукою і багатовіковою практикою нашого та інших народів переконливо доведено, що діти, яких колишуть, у 2-3 рази швидше ростуть і розвиваються.
Читачка: (співає колискову колишучи ляльку – немовля).

Колишеться колисочка


Сама яворова,

Колишеться в колисочці

Дитинка здорова.

Колишеться колисочка –

Вирізки з паперу,

Колишеться в колисочці

Маленький ангелик.

Колишеться колисочка

Від печі до вікон,

Колишеться в колисочці

Мамчина потіха.

Колишеться колисочка

Аж попід стелину,

Колишеться в колисочці

Маленька дитина.

Та я тебе, дитиночко,

Колишу, колишу,

Як ти заснеш, дитиночко,

То я тебе лишу.

Як ти заснеш, дитиночко,

Як ти будеш спати,

То я піду на городчик

Фасyльки сапати.

Вісапая я фасульки,

Бурачки підгорну

Тоді свою дитиночку

До серця пригорну.

Гойда, люлю дитиночко,

Най тебе вхитаю,

Щоб весела, як зозулька,

Щаслива, як в раю.
Бібліотекар: Досить багаті в своєму репертуарі народні дитячі ігри та пісеньки в перші роки життя дитини, які охоплюють жартівливі віршики й пісні, заклички, примовки, промовлянки, ігрові приспіви.

Повне використання усього розмаїття дитячого фольклору сприяє розвитку мовлення і мислення дошкільнят й служать інтелектуальним педагогічним засобом підготовки їх до навчання в школі.

Вхід дитини у мову, як і в навколишній світ, через пісню має надзвичайно велике значення. Народні колискові пісні, коломийки, співанки глибокі за змістом. Вони вчать любити рідну мову, землю, батьків, поважати старших, захищати правду.
Читач: Мене мамка породила коло сіяночок

Привчила ня до роботи і до співаночок.

Коломийка, коломийка, весела співанка,

Не раз її над колисков заспівала мамка.


Читачка: Колишу тя мій синочку, то на руках ношу,

А куди ся не поверну – щастя й долі прошу.

Я би тобі заспівала, як пташечка влітку,


Бо ти в мене одна радість на білому світку.

Я би тобі, мій синочку, співала й співала,

Лиш аби ти був щасливий, аби–м радість мала.

Коли я ся постарію, на кого ся лишу?

Тільки на цю дитиночку, що тепер колишу.

Прилетіла ластівочка з зеленого саду


Рости, рости, дитиночко, мамці на пораду.

Прилетіла ластівочка та сіла на стріху


Рости, рости, дитиночко, мамці на утіху.
Читач: Ой коли б я був здоровий, аби скоро виріс,
Я би мамці дров нарубав та водиці виніс.
Нема цвіту білішого, як цвіт на калині,
Нема в світі ріднішого, як мати дитині.

Закувала зозулиця у лісі у ямці,

Ой я прошу здоров’ячка татові і мамці.


Бібліотекар: Без праці життя і прогрес суспільства немислимі. Та й педагогічний феномен її неперевершений. Вона є основою всіх видів виховання. Прилучення дитини до посильної праці починається з того моменту, коли вона сама вже вміє набирати ложкою кашу й нести до рота. Основне завдання трудового виховання у кожній родині – виховати в дітей працьовитість і ощадність, дбайливе ставлення до природи, повагу до людей праці, бажання трудитися на користь сім’ї. Участь дитини у серйозній виробничій праці поруч з дорослими завжди для неї бажана, приємна й збуджує велику радість буття, охоту трудитися, замилування наслідками своєї праці, що має надзвичайно велике значення. А як діти чекають похвали від дорослих за виконану працю. Отже, шановні батьки, не скупіться на похвалу для своїх дітей.

Іноземні гості, які приїжджають на Україну, відзначили виняткову працьовитість українського народу. Вона вироблялась на основі застосування у вихованні дітей та молоді народних виховних традицій.

В багатьох сім’ях є традиції продовжувати з діда – прадіда професійні вміння. Згадаймо династію Шкрібляків, Корпанюків – майстрів різьби по дереву з села Яворів Косівського району, сім’ю Василащук – майстрів художнього ткацтва з Шешор, яку прославила Ганна Василівна Василащук, лауреат Державної премії ім.. Т.Г.Шевченка, рушники якої зберігаються в багатьох музеях. Традицією стало для української родини, щоб кожна дівчинка вміла вишивати. В деяких майстринь вишивка перетворювалась в мистецтво. Принцип працьовитості виводиться із “золотого правила” народної педагогіки й педагогічної науки, яке гласить, що “людина виховується в праці, через працю і для праці”, “без праці людини не виховаєш”, бо праця є метою людського життя і його суттю. То й цілком слушним є народний девіз: “ Вік живи, вік учись і вік трудись”.

Заклик до праці лунає вже з колиски, з маминої колискової пісні, словами: “Не вчись, котку, красти, а вчися робити, черевички шити!”.

Вміння працювати головою і руками, любов до праці, до книги, навчання, науки – краща спадщина, яку можуть залишити батьки своїм дітям, найпереконливіший аргумент людської порядності.

Юра Шкрумелюк.

Всі працюють.

Читач: Заспіваймо, най всі чують,

Як то люди всі працюють,

З понеділка до суботи

Повно є у всіх роботи.


Читачка: Рільник оре, рільник сіє,

Працювати на хліб вміє,

Чи чорненький, чи біленький,

Який, мамо, хліб смачненький!


Читач: Та й ремісник не дармує:

Столяр столи нам гиблює,

Швець нам шиє черевички

Такі гарні невеличкі!



Читачка: Бондар бодні набиває,

Бляхар дахи покриває,

Крамар дбає нам за зшитки,

Має все до голки й нитки!


Читач: Пан учитель учить в школі,

Має праці він доволі,

То похвалить, то скартає,

А все добре нас навчає!


Читачка: Пильний школяр не дармує,

Вчиться, пише тай рисує,

Так працюють усі люди,

Честь і слава хай їм буде!


Всі разом: Хто ж не любить працювати,

Того ми не хочем знати,

Того не будем терпіти,

Бо ми українські діти!

(Рости на щастя України – мами. Стор. 103-104).
Бібліотекар: “Шануй вітця свого і матір свою, щоб було тобі добре і щоб довго прожив ти на Землі”, - гласить четверта заповідь Божа. В обов’язок батьків входить любити й належно виховувати своїх дітей. Діти в свою чергу повинні поважати своїх батьків, прислухатися до їхніх порад, піклуватися про них у старості. До речі, в українській родині прийнято, аби діти до своїх батьків звертались через пошанне Ви.

Вірність синівському та дочірньому обов’язкам перед батьками – провідний принцип людяності.

Підло чинять ті дорослі сини й дочки, які віддають своїх немічних батьків у будинки перестарілих. Розповсюдження цього ганебного явища – явна аномалія, зловісний симптом занепаду культури, духовності, моралі, загального здичавіння, загибелі нації.

Серед українців традиційно прийнято виявляти пошану й до людей старшого покоління – дідусів і бабусь, підтримувати їх авторитет як вихователів онуків, мудрих порадників. Самі батьки так роблять і дітей своїх змалку привчають шанувати старість.

Активно виробляють на практиці, в поведінці дітей шанобливе ставлення до старших українські родинні звичаї, за якими, наприклад, найпочесніше місце за столом завжди відводиться бабусі і дідусеві. Якщо сім’я обідає чи вечеряє разом, ніхто не має права взяти ложку, поки її не взяли бабуся й дідусь. Перша скибка хліба теж їм. Внукам бабусі й дідусі потрібні, як квітам сонце. Під їх наглядом діти краще ростуть і розвиваються.

А батьки впевненіше себе почувають у своїх педагогічних діях і поведінці, завдяки впливу виховного досвіду людей старшого покоління. як наслідок шанобливого ставлення до старших в сім’ях є така традиція – першого сина називати іменем діда, дочку – іменем бабусі. Пам’ятаймо, що сім’я з бабусею і дідусем, з їхньою життєвою мудрістю і душевною щедрістю завжди була, є і буде вершиною досконалості української родини, найголовнішим осередком, у якому зберігаються і умножаються норми і традиції педагогічної культури українців.




Сл. Н.Красоткіної.

Читачка: Прекрасні звернення.

Є в нашій мові прекрасні звертання,

Добрі і мудрі, чудові слова.

Тими словами усяк без вагання

Маму найкращу свою назива.

Мамо, матусенько, мамочко, ненько,

Матінко, усміх ваш ніжний ловлю.

Мамонько рідна, моя дорогенька,

Я над усе Вас на світі люблю!

Я і до тата умію звертатись,

Хочу в словах передати тепло.

Щоб мій татусь міг частіше всміхатись,

Щоб у душі його сонце цвіло.

Татку, татусеньку, таточку, тату,

Кращого в світі немає навкруг!

Татоньку, хочу Вас я обняти,

Ви мій порадник, заступник і друг!

Я до бабусі з любов’ю звертаюсь:

Бабцю, бабуню, бабусю моя.

І до бабусиних рук притуляюсь,

І відчуваю в них лагідність я.

І до дідуся іду по науку:

Діду, дідуню навчіть на світі жить!

Він голівку кладе свою руку,

Голос сріблястим стумочком біжить.

Слово могутнє, яка в ньому сила!

Скажеш з любов’ю - і радість росте!

Слово хороше народжує крила,

Ви не забудьте ніколи про те.

Донечко, синку, сестрице, братусю,

Дружна велика щаслива сім’я!

Таточку, мамочко, бабцю, бабусю –

Мій оберіг і родина моя!
Бібліотекар: Сім’я - невтомна хранителька пам’яті наших предків, ретельна плекальниця родоводу, совісті і честі минулих, сучасних і прийдешніх поколінь.

Чудовим педагогічним засобом вияву уваги до сімї, роду, предків, є українські звичаї і традиції. Це традиційні храмові свята, коли сходяться разом з дітьми й сідає за святковий стіл вся родина.. Це збереження, примноження й передача від покоління до покоління родинних реліквій. Це фотографії родичів у хаті на стіні, прикрашені вишитими рушниками, фотоальбоми.

А скільки уваги до сім’ї й роду в українській святковій обрядовості. Так, наприклад на передодні Різдва Христового українці ставлять на почесному місці біля столу, або на Покуті Дідуха – сніп, як символ далекого предка, з надією, що цей родоначальник роду - пращур, посприяє, аби сім’я, мала хліб, достаток, радісне життя. Для дітей цей символічний образ дорогий ще й тим, що нагороджує їх за гарну поведінку подарунком. Найчастіше це різні ласощі, які батьки зазделегідь кладуть у середину снопа, тобто Дідуха.

На Свят – вечір намагаються зібратися разом усі члени сім’ї. Господині готують дванадцять пісних страв. Повсюдно на Прикарпатті в хатах на святий вечір курять ладан або живицю, під столом розстелюють солому, а на столі під святковою скатертиною – сіно. В сіно кладуть часник і замок, як захист від злих сил.

Щойно зійде вечірня зірка, вся родина миється, переодягається в чисту білизну й молиться. Господиня подає на стіл усі дванадцять страв. Господар першу ложку куті підкидає вверх, щоб роїлися бджоли, й бажає всім членам родини здоров’я, щастя, та дочекати наступного свят – вечора. Почергово всі пробують кутю – від господаря до найменшої дитини. Після вечері вся родина колядує. Молодь несе вечерю до близьких родичів чи самотніх сусідів. Стіл не прибирають, а лишають страви душам небіжчиків, які вночі прийдуть на вечерю.

Читач: Д.Білоус



Щедрий вечір.

Чи знаєм ми наші обряди і звичаї,

Чи їх не затьмарили впливи чужі?

Пригадую: скільки краси таємничої

У щедрому вечорі, святі душі!

І скільки пориву в розміренім цокоті

Копит за вікном, у розгоні саней...

А в хаті наш батько сідає на покуті,

І ми за столом ціла купа дітей.

Між батьком і нами – кутя і крученики,

Шкварки й холодці – все аж очі вбира,

Яєчня, ковбаси, в макітрі – вереники,

Коржів, пирогів отакенна гора!

І як наша мати зуміла настачити?

Ось батько з-за тих пирогів до рідні

(навмисне пригнувшись): - Чи ви мене бачите?

А ми в один голос: - Не бачимо! Ні...

- Видать, - каже батько, були не ледачими...

Помолимо ж Бога та вдарим чолом,

Щоб ви мене, діти, й на той рік не бачили,

Як сядемо знов за святковим столом.

Вертаюсь до мови тої чарівничої

І щиро бажаю, щоб вічно жили

Такі дорогі родові наші звичаї

І гнулися в нас від достатку столи.

Читачка: Ростислав Братунь



Батьківський заповіт.

Ти можеш навчитись чужого звичаю

І мову чужу, наче пісню, завчить.

Але і в раю не знайти тобі раю,

Якщо ти не будеш Вітчизною жить!

Якщо позабудеш стежину до хати,

Яку дитинчам навпростець протоптав,

І матір, і рід свій, і слово крилате,

То, значить, чужинцем бездушним ти став.

Чужинцем не тільки для рідного роду,

А навіть для тої нової землі,

Для друзів нових, що тебе у негоду

Пригріли ласкаво у власнім теплі.

І, наче прокляття, в нову ти родину

Внесеш свого серця закалець черствий,

Внесеш, мов безкровний слимак, холодину,

Бо вбив і стоптав ти свій корінь живий.

Ти дітям і правнукам мусиш віддати

Живуче коріння – свій батьківський рід, -

Тоді їх ніяким вітрам не зламати,

Ніякій негоді не стьмарити світ.

Бібліотекар: “Гарна пташка пером, а людина розумом” – вчить народна мудрість. Розум розглядається народом як одна з найважливіших людських якостей. Розумове виховання – цілеспрямований вплив батьків на розвиток розумових сил мислення дітей, на вироблення культури розумової праці.

Свого повного довершення розумове виховання досягає тоді, коли воно здійснюється у нерозривній єдності з педагогічним впливом школи та громадськості, а основним фактором формування особистості виступає родинно – шкільне виховання. Сім’я закладає фундамент вихованості кожної людини. Школа вводить дитину в світ грамоти, наукових знань, царство книг, освіти, культури.

Родина та школа – природні союзники, дві могутні сили виховання. При правильно налагодженій їх взаємодії батьки виступають помічниками вчителів, а вчителі – помічниками батьків у виховання дітей.

У гущі українського народу з давніх – давен домінує шанобливе ставлення батьків і дітей до школи, яку, як і батька – неньку, українці любовно іменують рідною, бо вона робить людину “зрячою”, грамотною, освіченою. Серед українців домінує традиція шанобливого ставлення до школи та вчителя: “Учитель у школі, як посів у полі”, “Шануй вчителя, як родителя”. Праця вчителя найважча, але водночас найблагородніша, найвеличніша, бо він творить найбільше чудо на землі – Людину!

Про культ школи і освіти серед українців яскраво свідчить давнє традиційне поклоніння батьків і дітей святому пророкові Науму – покровителю шкільництва. Свято Наума припадає на 1 грудня - за старим стилем, 14 грудня – за новим. Цим днем колись відкривали новий навчальний рік у школі. За народним повір’ям, якщо на свято пророка розпочати навчання, то дитина успішно набуватиме знань, а з ними й ума – розуму. То й казали: “У день Наума посилай дитину до школи”, “Пророк Наум наведе на ум”.
Читач: Освіта – світло! Це запам’ятай!

У школі добре вчись

І різні труднощі долай,

Лети до світла – ввись!


Читачка: Як будеш ти активним в школі, друже,

То з легкістю підеш в своє життя.

За все берися і старайся, дуже,

То цікавішим буде майбуття.


Читач: Чарівний світ, неначе казка!

В нім стільки дива є!

А ти вивчай його будь – ласка,

Усе довкіл твоє!

І небо чисте волошкове

Та шепіт ніжних квіт

Вербички листячко шовкове, -

Весь дивовижний світ!

(Можна розіграти інсценівку оповідання О.Ковіньки “Хатнє виховання”).
Бібліотекар: Засвоєння науки відкриває пряму дорогу до такого могутнього світоча знань, як книга. В українській родинній етнопедагогіці їй присвячено найкращі, найщиріші, найтепліші слова: “Книга вчить, як на світі жить”, “Книга – невичерпне джерело знань”, “Купиш хорошу книжку – придбаєш розумного друга”, “Золото добувається із землі, знання – з книг”. У багатьох сім’ях існує добра традиція формувати для своїх дітей невеличкі бібліотеки.

Книга це пам’ять людства. Це мудрий, розважливий, наймудріший наш друг, який супроводжує нас протягом всього життя. Книга навчає нас рідної мови, розкриває красу поетичного слова, допомагає усвідомити його велику силу.



М. Старовойт.

Молитва до книги.

Читачка: О книго! Божа ти рабине!

Народу й роду берегиня!

Неопалима купина

По всіх вертепах і яскинях,

Неначе зірка провідна,

Великомученице, Ти

Нас освіти і освяти!
Читач: Ми не забудем нашу книгу

Ось і прочитана сторінка

Котра вінчає нашу книгу,

У ній і зайчик, і ялинка,

І перший пролісок з – під снігу

І ще цікавого багато –

Про землю рідну, хліб, калину...

Як треба матір шанувати,

І як любити Україну.
Бібліотекар: Виховання і навчання, навчання й виховання – вічна, як світ, проблема. Відколи існує людство на світі, відтоді й змушене воно невпинно дбати про вирощення потомства й продовження свого роду. В народі кажуть: “Якщо твої наміри розраховані на рік – сій жито, на десятиліття – саджай дерева, на віки – виховуй дітей”.

Передачею генетичного коду, знань, виховного, виробничого, навчального, родинного досвіду, правової і моральної культури від батьків дітям забезпечується прогрес суспільства, єдність, наступність і спадкоємність поколінь минулих, сучасних і майбутніх, зумовлюється життєвий шлях кожної людини, доля України.


Читач: Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне

Лиш той майбутнє вивершить прекрасне.



Вікторина.

Чи знаєш ти звичаї та традиції української родини?



  1. Що означає слово “укий”?

Відповідь: (В Гуцульщині “укий” – розумний. Тому й називається “наука”. Неук – неосвічений, нерозумний. М.Влад. Стрітеннє. – К. – Укр. письменник. – 1992, - с.28).

  1. Хто розкаже про традиції своєї сім’ї?

  2. Чи знаєш ти свій родовід до сьомого коліна? Як називаються твої предки до сьомого коліна?

Відповідь: Батьки, Дідусь і Бабуся, Прадід і Прабабка, Прапрадід і Прапрабабка, Щур і Щурка, Пращур і Пращурка).

  1. Хто знає прислів’я про дітей і батьків?

Відповідь: Добрі діти тримають рід на світі.

У доброго тата дітей ціла хата.

Від кого хліб їси – за того Бога проси.

Якщо є діти, то є все.

Малі діти їдять хліб, а великі серце,

Хоч плач, хоч скач, а дітям віддяч.

Хто за маму забув, в того Бога немає.

Котрому татові дитина погана – поганий з него тато.

Хто як хоче, так за своєю мамою плаче.

Не носи дитя на коркошах, бо не стане грошей.

Не вчи Івана, вчи Івася.

Вчи дитину, поки вона лежить поперек лавиці.

Дитину болить палець, а маму - серце.

Добрі діти тримають рід на світі.

Нащо й клад, якщо в сім’ї лад.

Малі діти не дають спати, а великі жити.

Нема в світі як родина, то вам скаже і дитина.

Шануй старих, бо й сам старий станеш.

Як діти в дім, то й радість усім.


  1. Яке місце в твоїй сім’ї відведено книзі?

  2. Які ти знаєш прислів’я про книгу?

Відповідь:

Знання – сонце, книга – вікно,

Книжка мовчки все розкаже,

Недочитана книга – не до кінця пройдений шлях,

Читай, Хома, набирайся ума,

Книгу читай, розуму набирай,

Хто багато читає, той багато знає,

Книга вчить, як на світі жить,

Розум без книг, що птах без крил,

Одна хороша книга краща тисячі скарбів,

Марна праця без науки – частіш бери книгу в руки,

Книга – джерело знань,

Книга в щасті прикрашає, в нещасті утішає,

Хліб живить тіло, а книга – розум.

З книгою жить – вік не тужить.

Читання – найкраще навчання.

Книжка маленька учить розуму великого.

Будеш книгу читати – будеш все знати.

7.Які ти знаєш вислови великих людей про книгу?

Відповідь:

Без книги – в світі ніч

Без книги темрява навколо.

В.Гюго


Люди перестають мислити,

Коли перестають читати.

Дідро

Знову прочитати все прочитану книгу – значить знову побачити старого друга.



Вольтер.

9. Хто проспіває колискову або пісеньку своєї сім’ї?



Завдання для дітей.

Підготуйте невеличкий твір на тему “Я і моя сім’я”.



Завдання для батьків.

Заповнити анкету про своїх дітей.


На кінець свята звучить пісня “Родина” на сл. В.Крищенка, муз. О.Злотника у виконанні учасників свята. (Початкова школа. – 2000. - №1. – 2. с. обкл.)
Анкета для батьків.

  1. Якою б Ви хотіли бачити свою дитину через кілька років?

  2. Що Вас радує в дитині?

  3. Що найбільше в ній турбує?

  4. За що Ви найчастіше схвалюєте дитину?

  5. За що Ви висловлюєте невдоволення своїй дитині?

  6. Якими б Ви хотіли бачити друзів своєї дитини?

  7. Як Ви вважаєте – Ваша дитина творчо обдарована чи посередність? В чому її обдарованість?

  8. Що Ви робите, щоб підтримати і розвивати творчість Вашої дитини?


Використана література.

1. Благослови, мати! – К.: Веселка. 2001. – 298 с.

2. Влад М. Стрітеннє. – К.: Укр. пис. 1992. – 222 с.

3. Ковінька О. Не грайте на нервах. – Х. Прапор. 1983. – 166 с.

4. Красоткіна Н. Ми діти твої, Україно. – К.: Почат. шк.. 2001. – 160 с.

5. Методичні рекомендації та матеріали до програми “Дитина”. – К. Освіта. – 1994. – 224 с.

6.Рідне слово в рідній школі. Методичний посібник. – К.: Академія, 1998. – 92 с.


  1. Стельмахович М. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано – Франківськ: Лілея – НВ. 1996. – 180 с.

  2. Стельмахович М. Українське родинознавство. – Івано – Франківськ. 1994. – 56 с.

  3. Стельмахович М. Українська родинна педагогіка. – К.: 1996. – 286 с.

  4. Флояра. Хрестоматія з гуцульського фольклору. – Косів.: Писаний камінь. 1999.-222 с.

Підготувала:

провідний методист Піскун К.П.

Відповідальна за випуск



директор обласної бібліотеки для дітей І.Я.Тацакович




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка