Сценарій щодо перебування прапору 136-ї стрілецької дивізії на території села Дмитрівка в рамках проведення естафети пам’яті, приуроченої до 70-річчя визволення Київської області



Скачати 87.13 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір87.13 Kb.
Сценарій

щодо перебування прапору 136-ї стрілецької дивізії на території села Дмитрівка в рамках проведення естафети пам’яті, приуроченої до 70-річчя визволення Київської області від фашистських загарбників

Той дивний край, що зветься Батьківщина –

то найдорожча серденьку земля!

Бо ти вродивсь у незалежній Україні

Ти чув солодку пісню солов’я!...
Такими словами нехай продзвенить у вашому серці сьогоднішня наша зустріч, перенесе у спогади про минуле, розкаже про сьогодення і подарує надію на щасливе і світле майбутнє.
Стоїть дівчина у калиновім вінку,

Ошатно вбрана, у руках пшениця.

Співає пісню у вишневому садку,

Бере водицю чисту із криниці.


Вона прекрасна, та у погляді - печаль.

Вона багата й щедра, та змарніла.

Безмежний відчай у її очах,

А віра де, де радість, де ж надія?


Її роками намагалися зламати,

Забрати все, залишивши зневіру.

Не можна лиш словами описати,

Яка ти змучена й стражденна, Україно!


Ти – дівчина в калиновім вінку,

Ти – солов’їна пісня, сонячне проміння.

Зазнала горя на своїм віку,

Відчула гноблення, приниження, гоніння.


Сьогодні повстаєш ти із колін,

Із рук скидаєш ланцюги й кайдани.

Пишаюсь тим, що я – Вкраїни син!

Що маю в серці іскру полум’яну.


Бо полум’я без іскри не горить,

А без бажання не здійсниться мрія.

Вже настає та світла ясна мить,

Коли в Твоїх очах з`являється надія.


І віра, й радість, й щастя у душі:

Твоїй душі – безмежній і глибокій.

Душі, що любить віддано усіх

Своїх синів і дочок синьооких.


Я – України син! І я пишаюсь цим.

Пишаюсь вербами і небом голубим.

Пишаюсь дружною великою родиною,

Пишаюся своєю Батьківщиною!


70 років відділяє нас від буремних воєнних років. Для історії це небагато, а для людини – це майже все життя.

Люди самі творять історію.

Тим, хто поліг у бою, хто кров’ю своєю скропив землю, тим, хто пройшов крізь лихо, голод і холод, хто вижив у тій смертельній війні, всім мертвим і живим присвячується…

День 6 листопада пам’ятає вся наша область, знає весь світ. Ми йшли до тебе, перемого, довгих чотири роки. І коли прийшли – то здивувались. Тихо! Як тихо стало на землі! Лише співають солов’ї, до світла тягнеться крізь руїни трава! Швидше додому! Прощавайте ті, хто не дожив до Перемоги. Ми пам’ятатимемо Вас!

Молюсь за тебе, Україно,

І свої сили віддаю,

Щоб відродити із руїни

Наш дух і славу бойову.

Очистимо усі джерела,

Дніпро, Славута оживе

І заспіваєм: "Ще не вмерла |

Країна наша і не вмре!"

Лінійка, приурочена 70 річниці з Дня визволення Київської області від фашистських загарбників оголошується відкритою.

Гімн

Слово надається сільському Голові Тарасу Тарасовичу Дідичу



Виступ.

Право занести прапор136 - ї стрілецької дивізії на територію села Дмитрівка в рамках проведеня естафети пам’яті, приуроченої до 70-річчя визволення Київської області від фашистських загарбників надається учням 10 класу.



Внесення прапора

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

Хвилина мовчання…

Вона більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів…

Давайте вшануємо пам’ять наших полеглих співвітчизників хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Право покласти квіти загиблим воїнам надається Пасці Марині та Нехоці Діані.


Покладання квітів
Горнусь до тебе, Україно,

Як син до матері горнусь,

За тебе, рідна і єдина

Щодня я богові молюсь:

Щоби послав щасливу долю,

Тобі, народу моєму,

Щоб освятив жаданну волю,

Що дарував тепер йому.


Горнусь до тебе, Україно,

Щоб нас ніхто не роз'єднав,

Підставлю плечі, щоб калину

У лузі вітер не зламав.

У нас є лицарі, гетьмани,

Що за собою повeдуть.

І вікові, глибокі рани

На нашім тілі заживуть.


Зустрічаймо Михайла Білошапку з піснею «Солдат»
Пісня «Солдат»
Київську область із центром у м. Києві було утворено 27 лютого 1932 року. Відповідно до Постанови Президії Всеукраїнського Виконавчого Комітету області безпосередньо підпорядковувались м. Житомир та 98 районів. Крім того, Київська область була поділена на такі національні Ради: російські, німецькі, польські, єврейські, чеські. З часом гігантські розміри територіально-адміністративних одиниць виявилися незручними для управління. У 1937 році утворено Житомирську і Полтавську області, до складу яких відійшли 32 райони Київської області. У 1939 році ще 5 районів відійшло до новоствореної Кіровоградської області та 5 районів – до Вінницької. А вже у 1954 році 19 районів Київської області було передано новоствореній Черкаській. На сьогодні Київську область утворюють 25 адміністративних районів та 12 міст обласного підпорядкування.

Сьогодні Київщина – одна з провідних областей незалежної Української держави, вагома частка у її історії, культурі, економіці.



Київська область. Моя земля, мій рідний край. Комусь, можливо, любіше в іншому краю, для нас же землі дорожчої – немає.

Це на Київщині започаткувалася Київська Русь-Україна, це тут, на Переяславській землі, народилось і слово Україна.

Наш край завжди був і залишається серцем держави.
Земля Київщини скроплена кров‘ю, овіяна немеркнучою славою захисників і визволителів у 1941-1944 роках.

Землі благословенної Київщини – процвітання, її славетному народові – благополуччя!
Понад 40 місяців  з червня 1941-го по жовтень 1944-го року  палахкотіла на українській землі Велика Вітчизняна війна. Лилася кров, плюндрувалися матеріальні й культурні цінності, духовні надбання народу. На бій ішли мобілізовані і добровольці, чоловіки і жінки, люди різних поколінь.

У роки Великої Вітчизняної війни маленька на той час Дмитрівка зазнала багато лиха. В село не повернулися з поля бою 32 захисники Батьківщини, майже кожен другий.

Для увіковічення пам’яті загиблих воїнів у селі Дмитрівці та їх перепоховання багато зробили ветерани Великої Вітчизняної війни Марія Іванівна Починок та Голік Ївга Семенівна. Сьогодні дмитрівчани свято бережуть пам’ять про загиблих захисників свого села і всієї Батьківщини.

Велика Вітчизняна війна живе у нашій пам’яті, спогадах ветеранів і учасників того страшного лихоліття.

Село Дмитрівка, що знаходиться недалеко від р. Ірпінь, яка протікає за 15 км від Києва, було свідком і учасником багатьох буремних подій війни, в центрі яких було наше рідне місто Київ.

22 червня 1941 року, з самого ранку, німецькі літаки почали бомбити столицю України.

Згадує жителька с. Дмитрівки Кокот Раїса Іванівна:

“Пам’ятаю, як зараз, гуркіт літаків, які летіли бомбити Київ. Вилізши на ворота (я була ще дитиною), спостерігала за ворожими літаками. Було страшно, здавалося, що ці машини зараз повернуть до нас. Літаки пролітали над Милою, сусіднім селом і несли свої смертоносні бомби на Київ”.

Пам’ятає цей трагічний день і жителька села Кубенко Галина Дем’янівна.

Вона згадує:

“У неділю 22 червня 1941 року зранку було чути великий гуркіт у стороні Києва. Приблизно о дванадцятій годині приїхав представник із військкомату і зібрав жителів села Дмитрівки на вигоні (нині на цьому місці розташований сільський магазин). Приїжджий сповістив людям страшну звістку про те, що Німеччина напала на Радянський Союз.

Через деякий час почалася мобілізація всіх чоловіків, які в змозі були воювати”.

Лихоліттям стали для жителів нашого рідного села - Дмитрівки, як і для всієї країни, роки фашистського гніту, окупації українських земель. Наші земляки разом з усією країною боронили рідну землю від “коричневої чуми”, ратними і трудовими подвигами наближували Перемогу.

Лютий Микола Кіндратович згадує:

“Коли вже німці відступали у 1943 році, то підпалили своє сховище боєприпасів, яке знаходилося там, де нині контора господарства. З іншого краю села теж горіла німецька машина. Чотири хати зайнялися вогнем і згоріли. Якби вітер не змінив свого напрямку, село згоріло б повністю.

Ніколи не забуду сльози радості на очах моєї матері, коли вона побачила батька, який 6 листопада 1943 року (рівно 60 років тому), звільнив Київ і приїхав на своєму танку до нас у Дмитрівку”.

Після звільнення території села від німецько-фашистських окупантів поступово відновлювалося життя дмитрівчан, відбудовувався колгосп.
Багатовікова історія українського народу – це, насамперед, літопис життя і смерті народу-великомученика, доля якого була досить лиха. Історія народу – бездонна, невичерпна, криниця духу мудрості, перемог і страждань. Кожен народ має власну історію. Глибоку і прозору, або замулену і прикидану. Але має таку яку створив. Нашу – намагались і замулити, і прикидати, але, на щастя, ці спроби провалювались. Бо ніколи, ні в які часи не переводились українці, які припавши вустами до своєї криниці історії, відчувають могутність її життєдайності та цілющості.

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її тяжких сторінок.

Вишита колоссям і калиною

Вигойдана співом солов’я,

Звешся величаво – Дмитрівка,

Земле зачарована моя.


Благословенна будь, земля моїх батьків

І щедра нива степових просторів,

Що пам’ятає славу козаків

Своїх захисників, своїх героїв.


Ми вірим в майбутнє твоє, Україно!

Говорять сьогодні дорослі й малі

Бо ти в нас – найкраща, бо ти в нас єдина,

Немає такої, як ти на землі.


Молюсь за тебе Україно

Молюсь за тебе кожен час

Бо ти у нас одна-єдина -

Писав в своїх віршах Тарас


Молюсь, - казав він, щоб у тебе

Не було між людьми війни,

Щоб завжди було чисте небо

На нашій стомленій землі.


Щоб завше у садку калина

Весняним квітом під вікном цвіла,

І прилітали з вирію лелеки,

Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!


Тобі, Україно, мій мужній народе,

Складаю я пісню святої свободи,

Усі мої сили і душу широку

Й життя я віддам до останнього кроку,

Аби ти щаслива була, Україно,

Моя Батьківщино!


Зустрічаймо Тарганчук Ольгу з піснею про рідний край
Ми хочемо без воїн жити.

Хай буде мир на всій землі!


Мир – це квіти у сонячних росах.

Мир – це радість малих і дорослих.

Мир – це усмішка в очах матусі.

Мир – це лани золотаво-русі.

Мир – потоки весняні сині.

Мир – це дружній танок при гостині.

Мир – це все, що у світі найкраще,

Не забувайте цього нізащо!


Ми вдячні Вам, дорогі ветерани!

Ми вдячні тим, кого немає з нами.

Ми вдячні невідомому солдату,

Що наближав цю світлу переможну дату.


Бажаємо миру і світлої долі,
Запалу, енергії, сили доволі.
Творчого вогнику, віри й наснаги,
Щедрості серця, людської поваги.
На довгих стежках Вашої ниви
Будьте завжди Ви здорові й щасливі!

Пісня « Дмитрівка – село моє»


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка