Сценарій свята «Наш Тарас Шевченко»



Скачати 81.67 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір81.67 Kb.
Мета. Ознайомити з життєписом великого сина українського народу Т.Г. Мета:
СЦЕНАРІЙ СВЯТА
«Наш Тарас Шевченко»

http://www.uh-ty.com.ua/img/catalog/5110.jpg


Мета: Ознайомити з життєвим шляхом Т.Г.Шевченка. Вчити дітей добирати

необхідний матеріал з літератури. Працювати над розвитком їх активного мовлення,

виробляти в учнів уміння зв'язно висловлювати свої думки. Розвивати їх акторські

здібності в декламуванні віршів. Продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет.


Оформлення: Святково прибраний клас. Портрет Тараса Шевченка, рушники, серветки. Фотовиставка про життя і творчість Кобзаря. Виставка його творів, ілюстрації. Хлопчики і дівчата у вишитих сорочках і блузках.
На дошці: Тарасова доля – то правда жива.

Шевченкове слово в віках не старіє… Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.


Учитель:

Дорогі гості! Учні третього класу пропонують вашій увазі презентацію проекту «Наш Тарас Шевченко». Протягом кількох тижнів діти досліджували життєвий і творчий шлях Кобзаря. Вивчали його поезії. Тож подаруємо один одному приємні хвилини спілкування.


Звучить пісня на слова Т.Шевченка “Думи мої”. (запис)
(Заходить жінка (дівчина), одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т.Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик).
Хлопчик. Матусю, а правда що небо на залізних стовпах тримається?
Мати. Так, синку, правда.
(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає “Колискову”)
Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив.
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясно і світло це далеко видно.
Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся мій хлопчику. (Гладить його по голові).

Діти:

Щовесни, коли стануть сніги,

І на рясті просяє веселка

Повні сил і живої снаги

Ми вшануємо пам’ять Шевченка.
Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти як свій

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.


Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.
В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.


Пісня “Садок вишневий коло хати”(виконують діти)
Ведуча 1: 9 березня 1814 року народився Тарас Григорович Шевченко - великий поет України. Тільки тяжкою працею змогли Грицько і Катерина Шевченко (батько і мати Тараса) утримати себе і своїх шестеро дітей. Ріс Тарас, як усі сільські кріпацькі діти, але вже змалку вирізнявся з-поміж ровесників. Був він до всього цікавий, допитливий, хотів усе знати.

Ведуча 2: Одного сонячного ранку восени 1822 року, мама пригладила Тарасові чупринку, наділа нову шапку, почепила йому через плече торбину для книжок, обдарувала лагідною усмішкою і сказала:

Мама – Щасти тобі, синку, може, людиною станеш...

Ведуча 1: Так на восьмому році життя Тарас став учнем дяка.

Тарас.... куплю

Паперу аркуш, і зроблю

Маленьку книжечку;хрестами

І візерунками з квітами

Кругом листочки обведу,

Та й списую Сковороду...


Ведуча 2: Проте, лихо не спало. Коли Тарасові було 9 років померла його мати, а в 11 років залишився він круглим сиротою бо ж і батько помер. Став Тарас пасти громадську худобу.

Сценка
Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох дурний Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, ти читаєш, найкраще за всіх Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх співаєш, ще й кажуть малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас. Еге ж, малярем.
Оксана. І ти розмалюєш нашу хату?
Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні я не ледащо. Я буду таки малярем.
Оксанка. Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питоньки хочуть!
Вірш “Мені тринадцятий минало”

Мені тринадцятий минало.


Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога ……
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось…
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята!
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала …..

Неначе сонце засіяло,


Неначе все на світі стало
Моє… лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

Ведучий 1: Та все ж мріяв про малювання. Знайшов – таки одного маляра, який погодився взяти його в науку, проте Тарасові треба було отримати дозвіл від пана Енгельгарта.

Сценка

Тарас: – Пане управителю, я до вас! Я дуже хочу вчитися малювати і дяк з Хлипнівки погодився взяти мене в учні. Я прийшов, щоб ви дозволили й документа дали.

Управитель – А батьки в тебе є ?

Тарас – Ні, померли, сам я. Так дасте документа ?

Управитель – Якого документа? Дурниці! Оце я одержав листа від пана, йому саме таких хлопців, як ти, треба в козачки набрати.

Тарас – В козачки!? Які козачки??

Управитель – А такі козачки, пан уже знає. Так що я тебе до кухаря нашого пошлю.

Тарас – Пане управителю... я хочу на маляра вчитися...

Управитель – Ну, годі там базікати! Одведіть його до кухаря.

Вірш – "Доля"

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

з нас будуть люде», - ти сказала.

А я послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде?


Ведуча 2: Охота до рисування не покидала його. Пан сварив його, тяжко карав, лютував. Виїжджаючи до Петербурга взяв його з собою. Один з видатних митців порадив панові віддати хлопця в науку до Ширяєва.

У Петербурзі пощастило Тарасу познайомитись зі славними художниками і письменниками, які зібрали гроші і 22 квітня 1838 року викупили його з кріпацтва.

Став Шевченко вільною людиною. Продовжував писати і малювати.

Учитель: В травні 1838 року Тарас став учнем Карла Брюлова – почав навчатися в Петербурзькій академії мистецтв. Він малював портрети, картини, на яких зображував куточки рідної землі, ілюстрував свої вірші.

Ведуча 1: Шевченко був живою піснею, журбою і плачем. Усе його життя було важке і жорстоке, але він не падав духом і все зміцнював – то піснею, то словом, то власним життям – безмежну любов до України. У 1840 році світ побачив "Кобзар"!

Діти:

"Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся...і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря."


Пісня на слова Т.Г.Шевченка «По діброві вітер виє»

Ведуча 2: Шевченко всією душею любив свою Україну і він завжди нагадував українцям про її славне минуле.

Ведуча 1: Він намагався довести, що кожен народ повинен мати свою національну гідність, свою мову.

Діти:

Вірш " І мертвим...."фрагмент:

"Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що не має

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля."
Ведуча 2: За волелюбні вірші Шевченка було заслано в далекі краї без права писати й малювати.
Ведучий 1: Тарас Григорович Шевченко помер 10 березня 1861року.

Діти: Вірш –"Не молилася за мене..." фрагмент:

"Я тілько хаточку в тім раї

Благав ,і досі ще благаю

Щоб хоч умерти на Дніпрі

Хоч на малесенькій горі ."
Пісня – " Заповіт "(запис)
Два місяці далеко від Вкраїни

В Землі лежав похований Тарас,

Не встиг купити білої хатини

Щоб зігрівала пращурів і нас


Не встиг зійти і на високій кручі

Щоб милуватись обрієм Дніпра,

Грудьми дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера.


Та вічний біль і думу про Чернечу

Ні брат ні друг забути не змогли.

В травневі дні народ підняв на плечі,

Щоб ти позбував чужинської землі.


Там спорудили з дальніх сіл могилу

Потрісканії руки кріпаків,

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам’ять залишилась для віків.


Багато літ минуло з того часу

Праправнуки вивчають Заповіт”

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.


Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

І голос Твій нам душу окриля

Встає в новій красі забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля
У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі титане кладемо

Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

Тебе своїм сучасником звемо.

Учитель: Український народ свято шанує пам'ять Т.Г.Шевченка. Адже Шевченко для нас – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть у глибині душі. Нам, нащадкам, посилав він свої заповіти, і серед них – найперший і найголовніший.

Свою Україну любіть,

Любіть її. Во время люте,

В останню тяжкую минуту



За неї господа моліть…
Пісня “Квітуча Україна ”


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка