Сценарій тематичної класної години " Образу хліба вклонімося"



Скачати 58.87 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір58.87 Kb.
СЦЕНАРІЙ ТЕМАТИЧНОЇ КЛАСНОЇ ГОДИНИ –

Образу хліба вклонімося”.


Сцена може бути прибрана українськими вишитими рушниками, в кутку – піч, старовинні ужиткові речі, стіл накритий скатертиною, на ньому лежить чорний круглий хліб , або коровай на домашньому ужитковому рушнику.

В зал заходять читці-розповідачі, двоє ведучих в українському національному вбранні з хлібом та сіллю на рушнику. Вони вітаються з присутніми.


ВЕДУЧИЙ : Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом , любов”ю і миром.


ВЕДУЧА : Хліб повниться в хаті,

Сяють очі щиро,

Щоб жилось по правді,

Щоб жилось у мирі.


ВЕДУЧИЙ : Шановна родино ! Сьогодні ми зібралися, щоб поговорити

про те, що завжди було турботою і радістю людини, чому вона віддавала свою працю.


І РОЗПОВІДАЧ : Про те, що для кожного з нас звичне, як сонячне світло чи

дихання. І таке ж необхідне. Про те, без чого не уявити ні

степової далі, ні світанку, ні рідного дому – про хліб.

На сцені з”являються читці.
І-ий читець : Ти вседержителю в небі, на морі і суші.

Хлібе єдиний для всіх поколінь і світів,

День мій грядущий , день проминулий і сущий.

Благослови і освіти, і освіти.


2-й читець : Візьму я в руки хліб духовний

Він незвичайний, він святий,

Ввібрав і пісню , і працю в себе

Цей хліб духовний на столі.

Йому до ніг вклонятись треба,

Він скарб найбільший на землі !



(Вклоняються)
ВЕДУЧИЙ : З давніх-давен народ наш цінував над усе хліб, сіль і честь. Хліб – то багатство, сіль – то гостинність і щирість, а честь – то людська гідність, за яку предки наші стояли і нам заповідали, навіть на маючи шматка хліба, ані дрібки солі. І нам спадкоємцям заповідали стояти на цьому.

(звучить українська народні пісня “Зеленеє жито”)

ВЕДУЧА : Сьогодні ми попробуємо всі разом розповісти про ті звичаї, традиції, які пов”язані з хлібом. Звідки ж прийшов до нас хліб ? Хто перший скуштував його ?

Далекий-далекий час. В печері біля вогню сидить старійшина племені. Чоловіки повернулись з полювання ні з чим. А запаси вичерпані. Що буде з плем”ям ? На світанку старійшина вирядився шукати їжу. Довелось іти далеко, то му що поблизу стоянки всі їстивні корені уже зібрали. Сонце піднімалось все вище. Старійшина продовжував пошуки. І раптом він побачив незнайомі рослини. На їхніх стеблах погойдувались колоски. Що в них ?
2-й читець : Мій пращур брів із пролісу густого,

Як звір голодний, бо невполював.

Остання сила гаснула у нього,

І падаючи між високих трав,

Тоді, можливо, і з”явилось жито,

Коли мій пращур залишився жити,

Коли на сито пальців – перше свято,

Зерно просіяв і наситивсь ним !


2 РОЗПОВІДАЧ: Певно так, багато тисяч років тому, людина відкрила хлібні рослини. В усіх кінцях світу вчені археологи знайшли стародавні стоянки людини, а в них зерна. В Середній Азії, в Північній Америці – зерна пшениці, в країнах Сходу – рису, в Південній Америці – кукурудзу. Які б хлібні рослини не відкривала людина, знахідка виявилась щасливою. Борошнисті зерна давали відчуття ситості, допомагали пережити тяжку зимову пору, коли так бракувало харчів. По хлібне зерно вирушали всім племенем, аби зібрати їх багато, бо в ті часи не вміли вирощувати рослини. Відтоді життя людини пішло по іншому. Хлібне зернятко прив”язало їх до землі. Вони вже не блукали по лісах і луках у пошуку їжі, а поселялися біля хлібного поля. Поселення з року в рік розросталось, вдосконалювалось. Обробіток грунту взяли на себе чоловіки, а жінки збирали урожай, розтирали каменем зерно, готували борошняну кашу.
ВЕДУЧА : Що ж це за камені були, на яких розтирали борошно ? Через століття прийшла ця давня оповідка : домашнє осідло тримається на двох хатніх кутках, печі і жорнах.
ВЕДУЧИЙ : В давнину в кожній хаті були жорна. У ХІХ ст.на Україні вони являли пережиткову форму. Появились млини, вітряки. Тяжку працю людини було перекладено на плечі води, про що зафіксувала народна мудрість: коло жорен піт втирають, а біля млина пісні співають. Здавалося жорна назовсім увійшли в історію. Але в тяжкі роки війни вони знову з”явились на людських обійстях.
ВЕДУЧА : Повернемося знову до тих далеких часів.

Та якось важкі хмари облягли небо. Йшов дощ. Хлібороби повернулися додому рано. Жінки швидко готували юшку. І поспішаючи розлили її трохи на розпечений на вогні камінь. Не встигли й оком змигнути, як тісто перестало розтікатися. Що таке ? І хотілося їм це тісто викинути. Але кожна жменя борошна дорога, а тісто дуже гарне і смачно пахло. Треба покуштувати…. Смачно , ой як смачно.


ВЕДУЧИЙ : При розкопках стародавніх поселень учені-археологи багато разів

знаходили кам”яні дека, на яких колись пекли хліб - круглі, як сонце коржі. Але тісто це було тверде, не пухке. Коли ж і як навчились пекти пухкі паляниці? Якось одного разу поселенці не встигли вранці спекти хліб, та залишили його до вечора, воно прокисло. Щоб тісто не викидати , бо й так хліба не вистачало, змішали його з свіжим. Тісто почало набухати, рости, а коли його спекли, як завжди на розжарених каменях, то вийшов хліб особливий – пишний і пахучий. (про те, як колись пекли хліб може розповісти хтось із старшого пкоління).


ВЕДУЧА : Тяжко діставався хліб насущний у давнину. Згадаймо нашого незабутнього Т.Шевченка.

А я стою, похилившись,

Думаю, гадаю,

Як то тяжко той насущний

Люди добувають.

Може тому в народі до хліба ставились з такою пошаною, передавали свою любов дітям і внукам.


ВЕДУЧИЙ : Жито-жито ! Немала дорога від зернин розсипчастих до буханки хліба золотого, до окрайчика в руках твоїх.

(пісня про хліб – виконує ансамбль) . Читець читає вірш “Як пахне хліб”.
І РОЗПОВІДАЧ : Зажинки зачиналися в різних районах по-різному, коли достигне зерно. В одних - на християнське свято Петра, що припадає на 12 липня, в інших – на Прокопа – 21 липня, бо як говорили в народі “Діло святого Петра жито зажинати”, “На Прокопа приготуй плечі до снопа”. Крім того зажинки мали попасти з повним місяцем і так званими легкими жіночими днями – середою, п”ятницею, суботою. До зажинків готувались заздалегідь, назубрювали серпи, стругали в”юрки, котрими зв”язували снопи, крутили перевесла. Зажинок починали вдосвіта. Вмившись та помолившись ішли в поле, щоб доки зійде сонце зробити жнив”яний починковий сніп. В цей день намагалися не сваритися, не згадувати сумних історій, навіть на худобу не кричали, щоб жнива не наврочити. Ставши обличчям до лану господар, а з ним і інші чоловіки знімали головні убори. Старійшина статично кланявся і промовляв - “Боже благослови”. Зажинок починав господар, або найстаріша жінка, за ними решта учасників. Нажавши дві жменьки збіжжя, складали їх навхрест. Так званий зажинковий хрест символізував початок жнив.

(звучить українська народна пісня “Зеленеє жито, зелене”).
ВЕДУЧИЙ : Закінчити жнива потрібно було 1 серпня. В цей день християнське

свято Мокрини. Вважається, що під цю пору найчастіше гостить негода. Тому селяни намагалися до цього дня неодмінно зібрати збіжжя з коси. Навіть побутувала така приказка “Не розгинаймо спини, жнімо до Мокрини,

Бо Мокрина без дощу, як обід без борщу ”.

А 2 серпня , на свято св.Іллі, справляли обжинки. Ілля вважався оберігачем усіх трьох етапів жнив : зажинок, жнив, обжинок. Говорили так в народі : “На Іллі новий хліб на столі”.



( Звучить пісня про обжинки.)
Закінчуючи жати, залишали на краю лану жмут колосся, яке називалося бородою Іллі. “Дідова борода, Спасова борода”.

Вим”ятим зерном з кількох колосків засівали дзьобаючи серпом і розкидали по ниві приказуючи “Сійся, родися жито, пшениця, всяка пашниця, краще ніж торік”.



(звучить пісня “Хата моя, біла хата”).
ВЕДУЧА : Отак, з покоління в покоління, передавали батьки дітям ці хороші традиції та любов до рідної землі. Земля. Вона прославлялась під перший наш крок, піднесла нас з діда-прадіда, свою кровинку на висоту Людини. Голублена золотими руками дідів, скроплена солоним потом наших батьків, дідів.

Я чую твій голос

Пшеничний твій колос

І душу мені засіває зерно

Моя Україно, білявко хатино

Пізнати тебе мені щастя дано.

(Звучить “Пісня про Україну”.)
ВЕДУЧИЙ : Хліб символізує гостинність, доброту, щирість. Хлібом, сіллю зустрічають дорогих гостей, рідних та близьких . Жодне весілля не обходиться без короваю. На новорічні, різдв”яні свята в хаті ставлять Дідух (сніп). На Пасхальні свята випікають смачні паски. З хлібом і сіллю на вишитому рушнику йшли оглядати поля, сіяти, жати. Випікали маленькі хлібини, які давали худобі та клали у засіки з зерном, щоб був добрий врожай. Восени, коли зберуть урожай, влаштовують велике свято врожаю. Ось ми і згадали звичаї, які пов”язані з хлібом.
ВЕДУЧА : Хліб ! У пошані до нього

Схилимо низько чоло

Хліб ! Це святіше святого

Сонце, життя і тепло.

Хліб! Він у кожному домі

Хліб на гостиннім столі



Гуркіт гарматного грому

Більш не тривожить землі !


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка