Сценарій виховного заходу «Спадщина з глибини віків»



Скачати 145.52 Kb.
Дата конвертації24.02.2016
Розмір145.52 Kb.

Сценарій виховного заходу

«Спадщина з глибини віків»



Мета. Познайомити учнів з естетикою побуту українців; сприяти розвитку у підростаючо­го покоління здібностей сприймати прекрасні скарби, створені художнім генієм українсько­го народу, прилучати юнацтво до світу краси; виховувати відчуття прекрасного, формувати вміння аналізувати явища культури, правиль­ний естетичний смак.

Обладнання. Святково прибраний клас у стилі української світлиці з витворами народного мис­тецтва, зібраними гуртківцями у односельчан: вишиті рушники, серветки, сорочки, фартушки, хустки та інший одяг, керамічні вироби, кили­ми та доріжки ручної роботи, прядка, вироби з дерева, глини, соломки, кукурудзяних обгорток, кахлі, фотографії виробів із лози і таке інше, маг­нітофонний запис фонограм, баян.

Учитель. З давніх-давен нам відомо, що дерево життя — це гілочка з трьох листочків. Перший листочок — це символ минулого, другий — сучас­ного, а третій — майбутнього.

Щоб вірно орієнтуватися в житті, щоб бути освіченими людьми пропоную сьогодні подорож до минулого для того, щоб краще зрозуміти сучасне і, можливо, передбачити майбутнє.

А поговоримо ми з вами про естетику побуту українців. Перш за все, давайте з'ясуємо, що озна­чає слово естетика?

(Відповіді учнів).

Учитель. Так, естетика — це наука про красу, а побут — це те, що оточує нас у повсякденному житті.

(Далі розповідь учителя супроводжується ти­хою баянною музикою на мотив пісні «Мамина вишня» у виконанні учениці)

Ми повинні з вами відзначити, що в українців всі речі мали не тільки практичне значення, вони повинні були прикрашати кімнати. Господарі та господині завжди оздоблювали свою оселю ма­люнками, різьбою, розписами, вишивками, ме­реживом... Це було свідченням працелюбності й достатку членів родини. І підтвердженням цьому був хліб.


Ось він у мене в руках на вишитому рушнико­ві, дуже гарний зовні, високий, добре випечений із символічними голубами, калиною і вербою, волошками і пшеничним колосом — символами української землі, запашний, він увібрав у себе працю багатьох людей: трактористів, комбайне­рів, агрономів, водіїв, пекарів, продавців. У тако­му ось вигляді він є даром Божим і, як кажуть у народі, всьому головою.

3-я учениця. А випікали хліб раз на тиждень і турбота про нього повністю лежала на госпо­дині. Це було священне дійство. В день, коли для випікання хліба розпалювали піч господи­ня була зосередженою, трішки суворою, майже не жартувала, не сердилась. Адже смак і зов­нішній вигляд буханців — це жіноча честь і авторитет. Селяни були впевнені, що тямущій господині під силу було з ячного борошна спек­ти білий хліб.

Учитель. Особливо гарним був коровай — ве­сільний хліб, оздоблений «птахами» і «квітами». А ласувати хлібними оздобами дуже любили діти. Хліб завжди подавали на рушникові.

Рушник в українців був оберегом оселі. Послуговувався не тільки як оздоба, а й мав практичні значення: був скатертиною і вузликом, де зберігали харчі, утирачем і стирком, закутником і божником, плечовим, весільним, ритуальним.



2-й учень. Я дуже люблю рядки з балади «Про вишитий рушник».

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знову чорнобривці зацвіли.

Запахла рута-м'ята,

Десь тихо бджоли загули.

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник -

Так тепло, тепло стало.

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Вишивала мати, вишивала,

До листка листочок прикладала,

А між ними цвіт голубуватий.

Простилавсь барвіночок хрещатий,

Виростав барвінок зелененький

І дивились з нього очі неньки

Усміхався цвіт їх рушникові

Світом материнської любові.

Учитель. Хата без рушника — що сім'я без ді­тей, говорили в народі. І в кожній оселі їх було ба­гато. Любі діти, пригадайте, які звичаї, пов'язані з рушниками, збереглися до нашого часу?

(Учні висловлюють свої думки, використовую­чи матеріали місцевості, де проживають).

3-й учень. При взятті шлюбу молоді стають на рушник щастя, вперше, коли немовлятко купають, його загортають у вишитий рушник, він - символ святковості на урочистостях, прийомах, концер­тах, ним піднімають перший сволок, коли буду­ють хату, ним опускають небіжчика у похоронну яму. Рушником накривають хліб на столі, паску і крашанки, які несуть до церкви, хлібну діжу...

Учитель. «Не лінуйся, дівонько, рушники ви­шивати — буде чим гостей шанувати», — наказу­вала мати доньці. Які тільки прийоми вишивки, орнаменти і візерунки не зустрінеш на українсько­му рушникові. А розповість нам про це наша май­стриня, жінка, закохана у вишивку. Свій талант, своє вміння вона передала донькам.

Про це і говориться у «Пісні про рушник» на слова Андрія Малишка.



(Учні виконують пісню під фонограму мелодії).

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села.

І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива, материнська, ласкава усмішка

І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, постелю наче долю,

В тихім шелесті трав, щебетанні дібров

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

(Двічі)

Голкою з ниткою ніби ма­лювали на тканині пишні та скромні узори, вкла­даючи в роботу свої думки та мрії. Довгі осінні та зимові вечори дівчата скрашували вишиванням. А під час роботи складали та співали пісні.



Ой ти струмочку

Ой ти струмочку, бистра водиця,

Куди біжиш і що несеш?

Кому кохання, кому розлуку,

Мені нічого не даєш.

Сорочку білу вишию шовком,

В холодну воду я кину твою,

Пливи, сорочко, де ходить милий,

Скажи, що я його люблю.

Нехай одягне мій подарунок,

Поправить кучері свої,

Прийде до мене, я буду ждати,

Поки не змовкнуть солов'ї.

А як не прийде, невже забуде,

Або розлюбить милий мене,

Сорочка буде йому на згадку

Кохання вірного мого.

3-я учениця. А ще на вечорницях дівчата тан­цювали і веселились.

1-а учениця. Поганою нареченою вважалась та дівчина, яка не навчилася вишивати змалку. Ли­ше сорочок до весілля кожна українська дівчина готувала собі кілька десятків. І кожна сорочка - це довгі години копіткої праці. Адже для того щоб її виготовити, потрібно було спочатку спряс­ти нитки, потім на домашньому ткацькому верс­таті виготовити полотно, вибілити його, пошити і вишити сорочку.

З вечора тривожного

З вечора тривожного аж до ранку



Вишивала дівчина вишиванку,

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну та червону ниточку клала.

Що та чорна ниточка - на страждання,

А червона ниточка - то кохання.

Що та чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась.

Ой піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься,

Будеш ти носить її коло серця.

Українська сорочка

Я її купила на базарі

За ціну високу -100 рублів.

Тож чиїсь не спали очі карі,

Щоб рушник трояндами горів,

І щоби мережок огорожі

Рівно повкладалися в рядок,

Щоб, немов живі, сміялись рожі

З полотняних плеканих грядок.

Вбрались у сорочку - в серці свято,

Забриніли, мов пісні, слова...

Правда, довелося підлатати,

Бо була сорочка не нова.

Мало що не кожен день носила,

Як мистецтва нашого девіз.

А згадаю - стерпіти не сила

Стриманих не виплаканих сліз,

Не тому що заполоч злиняла,

Що тканина груба, мов з рядна,

А тому що я її вдягала

На весь Київ, може, лиш одна.

1-а учениця. Кожна місцевість і навіть окремі села в Україні мають свої особливі традиції виши­вання: перевагу надають тому чи іншому кольору, узору або техніці

вишивання.



(Виконують пісню «Два кольори» ).

Мамина сорочка

Мені сорочку мати вишивала,

Неначе долю хрестиком плела,

Щоб я легких стежинок не шукала, .

І доля щоб щасливою була.

Виконуй, доню, мати говорила,

Закони Божі, істини прості:

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

Приспів:

А сорочка мамина біла-біла,

А сорочка мамина серцю мила,

А сорочка мамина зігріває.

Я її до серденька пригортаю.

Літа, неначе птахи, пролітають.

Вже донечки, як квіти навесні,

Я їм сорочку білу вишиваю,

Як вишивала матінка мені.

Виконуй, доню, мати говорила,

Закони Божі, істини прості:

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

Приспів:

Маю я сорочечку білу-білу,

Маю я сорочечку серцю милу,

Буду її з радістю одягати,

Буде мені серденько зігрівати.

А сорочка мамина біла-біла,

А сорочка мамина серцю мила,

А сорочка мамина зігріває.

Я її до серденька пригортаю.

Учитель. Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу - захищає від ворожої стріли і меча, недоброго погляду, злої думки. Чи не тому вона й досі бажана у нашому вбранні.

Що ж закарбували мудрі жінки-українки у сво­їх візерунках, якими щедро оздоблювали одяг. Ще раз погляньте на цю красу, на ці сорочки і вслу­хайтеся своїм юним серденьком у рядки вірша «Два кольори» Дмитра Павличка.



1-й: учень.

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Мене водило безвісти життя,

Та я вертався на свої пороги,

Переплелись, як мамине шиття

Мої сумні і радісні дороги.

Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не везу додому

Лиш згорточок старого полотна

І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори

Червоне то любов, а чорне то журба.

Учитель. Ці сорочки ніби говорять до нас су­купністю візерунків, грою кольорів, майстерністю вишивальниць. Оздоблені вишивкою комірці, по­лики, нагрудки (пазушки), рукава — це чарівні символи, що ятрять душу, це дух предків із сивої давнини.

Ромби, хрестики, лінії, кружальця, складні й прості візерунки — все це прагнення людини влас­кавити добро, обійти лихо. Тут поруч - геометрич­ний і рослинний орнамент, зображення тварин і птахів, надписи і символи.

Погляньте на наші доробки. Чи не склада­ється у вас враження, що найбільше старалися вишивальниці, зображуючи квіти? Адже черво­на і біла барва калини — символ цнотливості, моральної чистоти дівчини, барвінок — немерк­нучого життя, а коловидні форми — символ ко­хання.

Шановні діти! Спробуйте пригадати, які вислови побутують на нашій українській землі, пов'язані з сорочкою.



(Учні по черзі відповідають).

  • Як неділя, то й сорочка біла.

  • Нема нічого милішого від сорочки, у якій мама народила.

  • Починати шити сорочку треба у чоловічий день, краще в четвер, бо як почнеш у середу, вона негарна буде.

  • Не можна залишати вузол на вишиванці, то сорочка довго носитиметься і чоловік сердечно любитиме.

Учитель. Історичні джерела свідчать про цікаві враження, що залишив у своїй книжці французь­кий учений барон Де Бе, який побував в Україні у кінці XIX ст., більше ніж 100 років тому.

Із захопленням і подивом відзначав він, що українці дуже люблять квіти, тому оточують вони людину повсюди — в житті, поезії, а надто у ви­шиванні. Особливо відзначав барон витончений смак у жінок, гармонію і багатство кольорів у ви­творах народного мистецтва.

Любі діти! Тож давайте постараємося, щоб наш оберіг, наша свята вишивка, вбирала очі й брала за душу. А ви, дівчатонька, коли будете вишивати хоча б малесеньку квіточку на вашій хусточці, відчуйте себе чарівницею, чаклункою і візьміть собі в допомогу червоний колір — від сонця, чорний — від землі, зелений — від трав і листя, жовтий — від місяця і зір, синій — від неосяжного неба.

Дорогі друзі! Я прошу розказати про ваших сі­мейних, родинних рукодільниць, майстринь.



(Учні розповідають коротко про своїх мам, бабусь та тіточок, які займаються рукоділлям і демонструють їхні вироби).

Учитель. До цього часу ми говорили переважно про те, як жінка прикрашала свою оселю, але іс­нують ремесла, що вважаються суто чоловічими.

Поширене твердження серед науковців, що всі предмети, виготовлені вручну з деревини, глини, каміння та інших матеріалів, мають певні худож­ні якості.

Найпоширенішим ремеслом на Україні було деревообробництво.

Вироби з дерева були практичними, зручними і гарними. Подивіться на прядку, за якою жінки виготовляли нитки з вовни чи льону. Ця річ зро­блена вправною чоловічою рукою. Нічого зайвого і в той же час гарно, компактно. Як майстерно виготовлене колесо, ніби сонечко, розпустило свої промінчики. Як нижня, так і верхня частини прядки оздоблені різьбою. Мабуть, можна було б зробити все простіше — прямі кути, рівні лінії, та майстер побажав, щоб його дітище було зовнішньо гарне, вражало і зачаровувало. Чоловік, поважа­ючи працю жінки, хотів подарувати красу, зруч­ність, частинку своєї душі.

А ось який гарний столовий набір: дощечки, товкачик, велика ложка, лопатка та інші предме­ти, необхідні для приготування смачної їжі, оздоб­лені дуже гарно, а про майстра, навіть не знаючи його, можемо сказати: він має естетичний смак,
внутрішньо чисті й світлі помисли; тільки така людина могла створити таку красу.

А що вам відомо про гончарство?



2-й учень. Для своєї оселі чоловіки виготовляли з опаленої цегли різноманітні вироби. Це досить стародавнє ремесло. Адже глина — дуже пластич­ний матеріал під час формування і досить твердий після випалу.

Вчитель. Природні барви глини дозволяють ви­готовляти речі різних кольорів: білого, кремового, помаранчевого, червоного, коричневого, темно-сі­рого.

Перед вами - зразки чарівних глечиків і та­рілок. Хочете дізнатися, як і коли виникло це ремесло?

Спочатку первісні гончарі формували виріб вручну, обмазуючи кошики, камінні чи дерев'яні форми глиною. А в IV ст. до н.е. було винайдено гончарний круг. Посуд, виготовлений на ньому досить легкий і тонкостінний із симетричними обрисами, чіткими орнаментальними смугами та лініями. Особливого розвитку гончарство набуло у XVII—XVIII ст. Вироби почали розписувати емалями (керамічною склоподібною фарбою), звідси і багатство кольорів. Чільне місце посіли на цих виробах рослинні й тваринні орнамен­ти, фігурні та геометричні зображення. Вироби скульптурного характеру в нашому сучасному житті прикрашають оселі як сільських хат, так і міських помешкань. Розгляньте сучасні зразки «Півник», «Дівчина з ромашкою», «Гармоністи», «Химери»...

Вміли і вміють наші чоловіки-українці виплі­тати з лози, соломи, рогози, обгорток з початків кукурудзи. Брилі і кошики, жіночі торбинки і дитячі колиски, навіть меблі зробити під силу справжнім майстрам.

Посуд із глини, вироби з лози та соломки є до­сить зручними, естетичними, модними і в наш час. Вони - свідчення того, що змайстрували і на­дихнули красою ці вироби люди з природним чи набутим гарним естетичним смаком.

Із часом змінюється побут українців, звичаї, прикраси. Та дуже добре, що давні традиції в оздобленні сучасних осель не забуваються і зараз.

А ось килимарством на Україні займалися і чоловіки, і жінки. Килим — символ багатства, статку, працелюбності, найбільш цінна річ у приданому дівчини.

Погляньте на цю роботу, скільки праці й тер­піння, часу й таланту вкладено в неї! Зачаровують кольори, форми.

Не один день і ніч потрібно було, щоб виткати таку красу - килим, який прикрасить житло, зро­бить його теплішим, затишнішим, принесе спогади літа у зимову хату. Такими виробами пишалися, їх передавали з покоління в покоління.

Більш доступними і дешевими були доріжки; виготовлені зі старого одягу, порізаного на стріч­ки, вони були теплими і зручними.

Здавна приваблювали до себе охайні дітки в гар­но оздобленому вишивкою чи аплікацією одязі. І сьогодні наші дівчатка одягли українські сорочки та спіднички, гаптовані дбайливими руками май­стринь.

Помилуйтеся на них. А дівчатка тим часом виконають для всіх присутніх танок «А я, україночка».



(Учениця читає вірш).

Учитель. Що може бути кращим підсумком на­шого уроку, ніж ці поетичні рядки?

Ми з вами переступили поріг у XXI століття. Зроблено перші кроки у третьому тисячолітті, тож давайте не будемо йти по ньому людьми, котрі не пам'ятають ні своєї історії, ні звичаїв, ні культу­ри. Адже я впевнена, що і в XXI столітті будуть цінуватися вправні майстри і майстрині, добрі гос­подарі, роботящі руки.



Пам'ятайте, що завжди цінуватимуть людину, яка творить красу і передає цю красу нащадкам. Цінуйте гарне, творіть красу самі та примножуйте славу України!


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка