Сценарій засідання літературно-краєзнавчої вітальні



Скачати 306.92 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір306.92 Kb.
Сценарій засідання літературно-краєзнавчої вітальні
Вступне слово вчителя За нашою шкільною традицією щорічно учні 11кл. представляють результати своєї пошуково-дослідницької діяльності. На початку вересня кожен отримує певне завдання, над яким працює протягом навчального року. Підсумком є підготовка проекту та захист презентації. Це і є річною заліковою роботою із зарубіжної літератури. Свої матеріали учні залишають для використання в нашому кабінеті. В цьому році ми працюємо з літературним краєзнавством, тому вирішили обрати тему: «Зарубіжні митці ХХст. та Україна». Тож запрошуємо всіх до нашої "Літературної вітальні»
(Учні презентують свої проектні роботи з допомогою слайдів мультимедійних презентацій)

.

Звучить запис пісні «Україно» у виконанні Т.Петриненка
1. Р.М.Рільке і Україна (20 слайдів)


  1. Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів втраченої гармонії, до позитивних цінностей. Яскравий приклад такого пошуку — творчість австрійського поета Р. М. Рільке.

  2. Райнер Марія Рільке — австрійський поет. Він сягнув вершин модерністської літератури..

  3. Публікуватися поет почав доволі рано. Йому не виповнилося ще й двадцяти років, коли його вірші вже видавалися окремими збірками.

  4. Доленосне значення у житті поета мала зустріч зі знаменитою жінкою його часу - Лу Андреас-Саломе. З нею пов'язане не лише перше серйозне любовне переживання митця, а й ціла епоха у його внутрішньому житті . Лу відкрила молодому Райнеру Україну - землю, в якій він знайшов свою духовну батьківщину. Саме Лу надихнула поета на подорожі до України.

  5. Вірші до «Книги годин» написані під впливом подорожей по Україні. І я гордий тим, що моя країна, моя батьківщина стала натхненням великого поета!

  6. Особливе місце в житті та творчості Рільке займає Україна. Спілкування з українською інтелігенцією, безкраї простори і православ’я справили на поета надзвичайно великий вплив. Як писав він у листі до Леоніда Пастернака, «в очікуванні майбутньої подорожі я почуваю себе так, немов дитина перед різдвяними святами». Україна змальована ним як чудовий край безмежних просторів, із героїчним минулим, багатою історією.

  7. Рільке писав про широкі українські степи в одному із своїх листів: “Тут знову осягаєш розміри і масштаби. Дивуєшся: земля – велика, вода – також велика, але перш за все великим є небо. Те, що я бачив досі, було лише образами землі, річки та світу. Тут все це є само по собі. У мене відчуття, ніби я споглядав саме творіння; як мало слів для всебуття, для речей, що існують у масштабі Бога – Отця…

  8. Зустріч з Києвом, а особливо з Києво-Печерською лаврою зачарувала поета. Із листа Рільке: «Мамо , я вже два тижні у Києві. Київ – то є найсильніше враження. Це місто близьке до Бога. Я б хотів тут оселитися назавжди. Тут мені відкрилася одвічна руська сутність, насамперед пам’ятки культури давнини. А які тут церкви і собори, в них багато старих картин і дорогоцінних реліквій. А велична Лавра, її келії, печери... Це не передати словами...

  9. «У злагоді я з віком прямо йду

І чую вітер славного листа

Якого Бог, і ти, і я писав

В чужих руках ще треба буть йому.

Нових сторінок полиск відчуваю,

На них ще з’явиться усе.

На них дві тихі сили поглядають

І потай зважують себе,» - так писав поет.


  1. Особливо Рільке вразила Велика лаврська дзвіниця, яка не лише об’єднувала архітектуру ансамблю Лаври, але й сама, здавалось, злітає до Бога.

  2. Рільке дуже цікавився давніми церквами і соборами, «в яких багато старих картин і дорогоцінних реліквій». Незабутнє враження справила на нього Києво-Печерська лавра, яку він згадає в «Книзі годин» у колі безсмертних творінь людства .

  3. Де б не бував австрійський поет — у Парижі, Венеції, Римі, Флоренції — перед його очима часто постає образ «церкви десь на сході», тієї церкви, що поет бачив тут, у нашому Києві — про це поет пише у вірші «Ти монастир Господніх ран».

  4. Ось Рільке стоїть біля могили Шевченка в Каневі. Заснути вночі він не може. Таких зорепадів він не бачив у себе в країні. На кручі, поряд з Шевченком, здається, він веде бесіду про вічне. Шевченко, як завжди, говорить про свою неньку Україну, про минулі подвиги свого народу, про славних запорожців і про таку безталанну долю Батьківщини.

  5. Подорожуючи Україною, поет плив Дніпром «в край чудової України». Природа наша на Рільке справляє незабутнє враження — він дивиться на води Дніпра і ніби бачить, як по цих хвилях рушає до людей сам Христос. Ось він простягає руки — і дарує бідним рибу й вино, бездомних зігріває вогнем свого серця, нужденним допомагає він позбутися страждань.

  6. Рільке подорожував Дніпром до Кременчука, знайомився з українцями. Він захоплювався українським фольклором і вважав, що відчув дух Київської Русі, святої Русі. Рільке починає вивчати українську мову, перекладати «Слово о полку Ігоревім»




  1. Особливий інтерес виник у поета до Київської Русі, до доби козаччини. Рільке познайомився з Остапом Микитовичем Вересаєм, відомим кобзарем, виконавцем українських пісень та дум. Саме його «Пісню про правду і кривду» Рільке використав у своєму творі «Пісня про Правду».

  2. Під безпосереднім впливом подорожей Україною Рільке написав два поетичні цикли збірки «Книга годин»: «Книга життя чернечого» і «Книга прощ». В останній яскраво відбилися київські враження, а вірш «В оцім селі…» був навіяний поету перебуванням у селі під Полтавою.

  3. Останнім пунктом подорожі поета Україною був Харків. І ось Рільке уже в Харкові. Багато зустрічей, літературних знайомств.

  4. Під час подорожей Україною Рільке говорив про те, що тут особлива атмосфера. Поет вірив, що саме наша земля має те, чого немає ніде більше — звідси розпочнеться відродження духовності усього людства.

  5. Тут, на українській землі, Рільке знайшов єднання людей і природи,

стихій і Бога. І я вірю, що моя земля, моя Україна — найкраще місце на землі

Тебе знаходжу нині я в усьому,

В усіх речах, яким я братом став,

Мов зерня, ти ховаєшся в малому

В великому ж великим ти зростав.

Гру дивних сил в усьому бачить треба,

Які послушно в речі увійшли:

З коріння ростучи, пнучись до неба

І в кроні воскресаючи завжди.
Вчитель Любов до української землі прекрасно звучить не тільки німецькою, але спалахує й лунає російською мовою.
2. «Три батьківщини В.В.Маяковського» (15 слайдів)


  1. "Вот уже двести лет во все времена русскую поэзию представляет один Великий поэт. Так было в восемнадцатом веке, в девятнадцатом и в нашем двадцатом. Только у этого поэта разные имена: Державин - Пушкин - Лермонтов -Некрасов - Блок - Маяковский - Ахматова - Евтушенко. Это один-единственный поэт с разными лицами. ", - писав російський літератор Евген Рейн

2.Про Маяковського взагалі можна сказати: етнічний українець.

прадід поета був сином полкового осавула, що служив у славному козацькому місті Бериславі Херсонської губернії.

Дід народився в українському Бериславі, проте виріс у Грузії.

Бабуся походила з роду козака Данила, вихідця з Подільської губернії

Мати, була дочкою українця

Батько поета народився вже в Грузії (нині - райцентр Маяковський).

3.Саме там і народився етнічний українець В. Маяковський, котрий прославив Україну, Грузію і ... російську літературу. 

У вірші «Нашему юношеству» Маяковський так написав про своє походження:

Я —

дедом казак,



другим —

сечевик,


а по рожденью

грузин.


Свого часу він розповідав про себе: "Народився я у 1894 році на Кавказі. Батько був козак, мати – українка. Перша мова – грузинська. Так би мовити, між трьома культурами: російською, українською та грузинською."

4.Щоб усвідомити суть ставлення «комуністичного поета» Маяковського до України, відчути його широку козацьку душу, слід просто вдумливо прочитати його вірш «Долг Украине»

Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
И герб звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
Проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.
Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстук краплен...
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ —
Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов —
Бульбы и известного Шевченка, —
Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи

5. Багато чого в житті Маяковського пов'язане з Україною. І перше серйозне почуття охопило поета саме в Україні, під час його перебування в Одесі, де він з першого погляду закохався в юну Марію Денисову, яка не відповіла йому взаємністю. Образ Марії асоціюється з Джокондою, а в ліричному пориві почуттів Маяковський створює образи любові: «Мама! Ваш син чудово хворий! Мама! У нього пожежа серця».

6. В Одесі знають і люблять Маяковського. Саме тут вперше на Україні була поставлена його комедія "Баня" . Досі це, на жаль, єдина у нас постановка комедії українською мовою. В Одесі він дав інтерв'ю кореспонденту газети «Вечерние известия»! Інтерв'ю це досі не було відомо. Я ввела його в свій проект.

7. Київ вперше Володимир Маяковський відвідав навесні 1913 року - читав вірші тутешній публіці. В січні 1914-го він виступав на підтримку «прогресивного напряму в мистецтві - футуризму».

8.У Києві Маяковський, звичайно, регулярно навідувався до популярних на той час ресторанів та знаменитої кондитерської «Ясси», де «торти, цукерки, неймовірні випічки, все розкішно, м'які меблі, тропічні рослини і, головне - шикарна більярдна». Поганяти кулі Маяковський обожнював. Бився, приміром, з майбутньою літературною знаменитістю Михайлом Булгаковим.

9. Після Жовтневої революції Володимир Володимирович навідувався до Києва все більше з пропагандистсько-просвітницькою метою. В основному, пропагував новації «пролетарської культури», роз'яснював завдання «Лівого фронту».

10. У Київському клубі робкорів Володимир Маяковський присвятив свій виступ проблемам мови. Цікаві обставини, при яких він проходив. Ось що згадував один з працівників клубу:

«Дізнавшись про перебування Маяковського в Києві, робкори негайно вирішили запросити його. Але як це зробити? Надіслати делегацію? Зателефонувати - якось незручно... Тоді С. Палей, що керував відділом «Робітниче життя» в газеті «Пролетарська правда», висунув оригінальну ідею:

- Запросимо через газету.

-А якщо він не побачить запрошення?

- Що ти, Маяковський - та не прочитає газету?!

У призначений час кімната була повна народу: в організаторів зустрічі, по правді сказати, весь час завмирало серце - раптом зірветься? Але точно у призначений час, прокладаючи собі шлях від дверей до столу президії, перед робітниками постала знайома постать поета. Підійшовши до столу, він зняв кепку, поклав поруч невелику стопку книг і спокійно почав: «Здрастуйте, товариші!..»

11. У 1926-му Володимир Маяковський виступав у цирку, де нині знаходиться кінотеатр «Україна». А в останній раз він приїжджав до Києва за рік до смерті - у січні 1929-го, присвятивши місту вірш «Київ».

12. У лютому-березні 1928 року Маяковський відвідує багато українських міст: Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бердичів, Житомир, Київ, Вінницю, Одесу, Євпаторію. Особливо він прагнув побувати в Запоріжжі, бо з цим краєм поет відчував кровну спорідненість.

Але сюди рідко приїжджали високі гості, знамениті особистості, І раптом така подія! Приїжджає Маяковський! Маяковський прибув із запізненням, але його зустріли бурхливими оваціями. Вечір був побудований на питаннях і відповідях, в перервах між якими поет читав свої вірші.

13. Володимир Маяковський відвідував і Євпаторію Виступав з лекціями і читанням своїх віршів в санаторіях, в міських парках, клубах, в міському театрі.

Поет прославив місто-курорт у своєму вірші «Євпаторія», який було надруковано в газеті «Вечірня Москва». На згадку про перебування поета Володимира Маяковського одна з вулиць міста названа його іменем. 20 липня 2013 року в Євпаторії пройшли заходи, присвячені 120-річчю з дня народження Володимира Маяковського. День Маяковського в місті пройшов під девізом: «Дуже шкода мені тих, хто не бував в Євпаторії».

14. Маяковський завітав і до міста Бердичева. В залі районного Будинку культури Володимир Маяковський виступав у складі бригади футуристів. На приміщенні районного Будинку культури є табличка про цю подію.

15. Україна вшановує пам'ять про Володимира Маяковського. Його імя носять вулиці, парки, сквери. Твори Маяковського перекладались укр. мовою. Поету присвятили свої твори В.Сосюра, М.Рильський, Л.Костенко, І.Драч, В.Коломієць. Наш місцевий поет Михайло Пасічник створив поезію «Маяковський та Бальзак в Бердичеві», котрим я і завершу свій виступ

Провулок, де ходив поет цей, - ось він,

Костел, в котрім француз вінчавсь, поблизу…

Оноре де Бальзак із Маяковським

У центрі міста нашого зійшлися.
Де розлива Бердичів власне пиво

Й потік авто роздвоює бульвар, -

Змирились зі своїм сусідством дивним

Дрібний буржуй, великий пролетар…


Були обоє в творчості шалені,

Як личить лиш таким чоловікам,

А вбили,

Кого партія і Ленін,

Ну а кого-

«Комедія людська».



Вчитель Українська земля дарувала світу не тільки громогласных поетів, а й тендітних поетес, котрих називали поетесами всієї Русі.

3. «Українськими стежками А.Ахматової » (15 слайдів)

  1. Сьогодні ми згадаємо про неймовірну жінку, поетесу Анну Ахматову. 2015-го року їй виповнилось 126. Анна Ахматова – російська поетеса українського походження, представниця акмеїзму; лауреат міжнародної літературної премії "Етна-Таорміна" почесний доктор літератури Оксфордського університету.

І сьогодні ми помандруємо стежками знаної поетеси і  згадаємо ті місця української землі, що  зберігають пам'ять про Анну Горенко-Ахматову.

  1. Анна Ахматова – справжнє ім’я Анна Горенко. Її родовід тісно пов'язаний з Україною: дід за материнською лінією був начальником канцелярії при київському губернаторі і брав активну участь у благоустрої Києва. Вийшовши у відставку, він оселився в Україні, де були розташовані його маєтки. 

  2. Анна Андріївна народилася в Одесі. В Одесі поетесу вважають стовідсотково «своєю», оскільки народилася вона в дачному будиночку на Великому Фонтані, біля моря.

  3. І хрещена була в Преображенському соборі. Її батько був морським інженером. Читати вона вчилася за абеткою Льва Толстого. У п’ять років, слухаючи, як учителька проводила заняття зі старшими дітьми, Анна теж навчилася говорити французькою мовою.

  4. Дід Анни Андріївни по батьківській лінії Андрій Антонович Горенко народився в Черкаському повіті Київської губернії, він був учасником оборони Севастополя. Щоліта Анна бувала поблизу Севастополя. У спогадах Ахматова згадує: «Каждое лето я проводила под Севастополем, на берегу Стрелецкой бухты, и там подружилась с морем».

  5. Тематика багатьох віршів 1907 – 1914 пов’язана з київським періодом життя поетеси (цикл «Київський зошит», твори, опубліковані у збірках «Вечір» та ін.).

  6. Як же А. Ахматова опинилася в Києві? В архіві зберігся запис про те, що вперше вона побувала у Києві у п’ятирічному віці. Всю зиму сім’я Горенко прожила тоді в готелі Національ. На краю Хрещатика і Бессарабської площі знаходився цей готель. «…. Я не любила дореволюційний Київ. Місто вульгарних жінок. Там було багато багачів і власників цукрових заводів. Вони тисячі кидали на останні моди, вони та їхні дружини ". Мине 30 років, і в Ташкенті під час війни, згадуючи Київ, Анна Андріївна зізнається, що в молодості була несправедлива до цього міста, бо жила там важко і не по своїй волі, але з роками він часто виринає в пам'яті.

  7. Оселилася у своєї кузини Марії Олександрівни. Це п’ятиповерховий будинок з елементами декору. Квартира номер 4, де жила Анна Андріївна, знаходилась на першому поверсі.

  8. Тут закінчила Анна Ахматова останній клас Фундуклєєвської гімназії. В Київському міському архіві зберігаються документи, пов’язані з навчанням Анни Горенко в гімназії. Судячи з спогадів Анни, вона постійно була в задумливому стані - "в своем дворце", але в той же час була спостережливою і вміла декількома словами виявити сутність людини;

  9. У Києві вона почала свій «Київський зошит», багато її віршів присвячено цьому місту. У Києві був написаний вірш «На руке его много блестящих колец...», з якого розпочався творчий шлях Анни Ахматової:

На руке его много блестящих колец -
Покоренных им девичьих нежных сердец.

Там ликует алмаз, и мечтает опал,


И красивый рубин так причудливо ал.

Но на бледной руке нет кольца моего.


Никому, никогда не отдам я его.

У 1912 році вийшла у світ перша збірка віршів «Вечір». Надруковано було лише триста примірників



  1.   Під час своїх приїздів Анна з радістю відвідувала древні храми, по-новому сприймала київські вулиці та сади. В її зошитах збереглися уривчасті записи.

Древний город словно вымер,
Странен мой приезд.
Над рекой своей Владимир
Поднял черный крест.

Липы шумные и вязы


По садам темны,
Звезд иглистые алмазы
К Богу взнесены.

Путь мой жертвенный и славный


Здесь окончу я,
И со мной лишь ты, мне равный,
Да любовь моя.

12. За свідченнями українського поета Миколи Бажана, у роки юності, живучи в Києві, Анна Ахматова полюбила українську мову. Масенко у своєму творі «Роман пам'яті» описує, як Ахматова взяла в руки його «Книгу лірики» й почала читати вголос легко й точно з чистою вимовою і правильними наголосами. Далі наводить діалог:

- Ви так добре знаєте українську мову, - кажу я.
- Вона рідна мені, це мова моєї матері.
    Київський період життя Анни Ахматової був ранком її життя, та відблиск цього періоду збережеться надовго в пам`яті та у віршах.

13. Мало хто із шанувальників великої поетеси знає, що в селі Слобідка Шлехівська, що на Хмельниччині, є дуже затишний музей поетеси, розгорнутий у колишньому маєтку її тітки по матері. Відомо, що Ахматова відвідувала ці місця неодноразово. Щоправда, так складалося, що ці приїзди часом збігалися з періодом душевного сум’яття, і це не могло не позначитись на настроях її поезії:

Здесь все то же, то же, что и прежде,

Здесь напрасным кажется мечтать.

В доме у дороги непроезжей

Надо рано ставни запирать…


У 1989 році у Слобідці-Шлехівській, в будинку тітки, було засновано музей Ахматової, а також встановлено перший пам’ятник поетесі в Україні.

14. Ніхто не може сказати про поета більше, ніж він сам. Поезія Анни Ахматової – це еталон поетичного слова, що дав змогу цій жінці піднятися до вершин творчості. Життєвий шлях відомої поетеси може слугувати своєрідним символом долі культури «срібної доби». Сьогодні ми мандрували стежками знаної поетеси, згадуючи ті місця, що  зберігають пам'ять  про Анну Ахматову.

15. Дякую за увагу.


Вчитель Анна Ахматова – поетеса кохання, пристрасного і ніжного, грішного і високого, невзаємного і вірного. «Нет повести печальнее на свете, чем повесть о Ромео и Джульетте, если не учитывать повесть о Николае и Анне», - писав російський поет-акмеїст М.Гумільов. Тому наступна презентація присвячена саме йому, адже саме Київ поєднав його долю з долею Анни Ахматової.
(Презентація на фоні романсу «Белой акации гроздья душистые»)

4. «Сторінки кохання М.Гумільова» (9 слайдів)


  1. Я хочу продовжити розповідь Марини, адже життя Анни Ахматової було пов`язане з життям ще одного поета срібного століття.

2 У 14 -річну дівчинку, яку згодом назвуть «Анною всієї Русі», він закохався з першого погляду, коли сам був у віці Ромео ... Побачивши красиву струнку дівчину, він відразу втратив голову. Великою ніжністю проникнуті рядки, присвячені їх першій зустрічі:

Я печален от книги, томлюсь от луны,

Может быть, мне совсем и не надо героя,

Вот идут по аллее, так странно нежны,



Гимназист с гимназисткой, как Дафнис и Хлоя.

Для Ані ж присутність поруч не дуже красивого і довготелесого підлітка, що пише вірші і намагається залицятися, було цікавою і новою, але вона зовсім не відчувала до нього відповідних почуттів. Ось як вона описала їхню першу зустріч: 

«В ремешках пенал и книги были,

Возвращалась я домой из школы.

Эти липы, верно, не забыли

Нашей встречи, мальчик мой веселый».
3. Початок цієї дивовижної історії стався не в Києві, але саме до Києва так часто поспішав наш пристрасний романтик - подорослівшим студентом, поетом, мандрівником, самовпевненим і рішучим. П'ять років Гумільов наполегливо і пристрасно упадав за нею. Сюди він мчав, до Києва, в ранок її життя, скільки разів він отримував відмову, від нерозділеного кохання він тричі намагався покінчити життя самогубством, зневірившись почути бажане « Так»! Але - сталося! Саме на київській землі збулася заповітна мрія його юності ...Коли в 1909 році він знову заговорив про шлюб, Анна дала свою згоду. 
4. У цей день (25 квітня) 1910 року в Миколаївській церкві села Нікольська Слобідка недалеко від Києва повінчалися вже знаменитий поет Микола Гумільов і потомственна дворянка Анна Горенко (лише через рік під її віршами з'явиться псевдонім Ахматова). Ця церква була невелика, з куполами пірамідальної форми. За свідченнями старожилів, всередині була дуже затишною, ікони по-домашньому прикрашались вишитими рушниками. У зошиті Анни Ахматової зберігся навіть запис: «Вінчалися ми за Дніпром у дерев`яній церкві». Як я довідалась з додаткової літератури, церква ця простояла до 60-х років 20 століття і була знесена у зв`язку із будівництвом станції метро «Лівобережна».
Родичі з обох боків на весілля не прийшли, тому що були проти цього шлюбу. Вони сумнівалися в щасливому майбутньому цього союзу і були впевнені, що він довго не протримається. 

5. В архіві зберігся такий документ: «Свидетельство о браке Н.С.Гумилёва с А.А.Горенко 25 апреля 1910 года. Означенный в сём студент Санкт-Петербургского университета Николай Степанович Гумилёв 1910 года апреля 25 дня причтом Николаевской церкви села Никольской Слободки обвенчан с потомственной дворянкой Анной Андреевной Горенко, что удостоверяем подписями и приложением церковной печати.»
6. Тим не менше, цей шлюб тривав вісім років, незважаючи на те, що обидва були погано підготовлені до сімейного життя. Деякий час їх об'єднувала любов до віршів. Саме Гумільов допомагав вибирати з багатьох віршів Ахматової найкращі, які і склали її перший збірник — «Вечір» (1912), що приніс популярність молодій поетесі. 

7. «… У нас у Києві всі баби, які сидять на базарі, – відьми», – писав Гоголь у своєму містичному творі «Вій». Погоджується з ним і Микола Гумільов, розповідаючи про свою дружину-киянку Анну Ахматову:

Из города Киева,
Я взял не жену, а колдунью.
А думал - забавницу,
Гадал — своенравницу,
Веселую птицу-певунью.
Покличешь — поморщится,
Обнимешь — топорщится,
А выйдет луна — затомится,
И смотрит, и стонет,
Как будто хоронит
Кого-то, — и хочет топиться.

Шлюб не приніс щастя ні Ганні, ні Миколі. У серпні 1918 року Анна Ахматова і Микола Гумільов офіційно оформили розлучення. 
8. Гумільов був арештований 3-го серпня 1021 року за обвинуваченням в участі в змові контрреволюційної Петрогадської бойової організації, очолюваної В.Н. Таганцевим.     25 серпня 1921 року поет і містик, один з основоположників акмеїзму був розстріляний більшовиками. Разом із Гумільовим на ешафот вийшла і Срібна доба російської культури. І починалася нова, трагічна епоха, невблаганна логіка якої немилосердно рватиме й різатиме культурне поле, як і ламатиме прості людські долі.

9. Те, що встиг написати Гумільов, залишилося в пам'яті багатьох тих, які люблять вітчизняну поезію. Більше століття прожив у нашій літературі чудовий оригінальний поет Микола Гумільов. Він прожив цей час по-своєму: і як поет, і як людина. І стотридцятилітній рубіж, котрий буде відзначатися в 2016 р., не є, звичайно, тією гранню, за якою завершиться письменницька доля Гумільова.

5. «Друге народження Бориса Пастернак а: Київ та Ірпінь (12 слайдів)

  1. Я досліджувала матеріали, що стосуються перебування Бориса Пастернака в Києві та Ірпені. Пастернак писав: «Поезія завжди залишається тою, вищою за будь-які Альпи, висотою, що валяється під ногами;  отож треба тільки нахилитися, аби її побачити і підібрати з землі».

  2. У Пастернака із нашою землею глибокі родинні зв’язки.  Бориса Леонідовича з повним правом можна назвати «внуком  України», бо батьки поета – наші земляки. Його батько Леонід Осипович, відомий художник,  та  мати  Розалія Ісидорівна, відома піаністка,  народилися в Одесі.

  3. За свідченням А.Герцена «Прошлое не прошло, оно вошло в современность». Києву гріх скаржитись на літературну долю. Найвизначніші письменники – класики й сучасники створили гімн великому місту. Але навіть у цій блискучій плеяді Борис Пастернак є єдиним нобелівським лауреатом. що так проникливо писав про Київ…

...Гремит Шопен, из окон грянув,
А снизу, под его эффект
Прямя подсвечники каштанов
На звезды смотрит прошлый век.
4. Борис Пастернак дуже любив Київ і неодноразово зупинявся тут у свого друга, професора київського університету Євгена Перліна в будинку №9 по вулиці Чапаєва. Коли цей факт з'ясували, було вирішено в 2011 році встановити на фасаді будинку меморіальну дошку на честь поета Бориса Пастернака. Проте на даний момент меморіальну дошку вкрадено.

  1. Він завжди займав позицію незалежного поета. Його довго мучило те, що він не міг прийняти довколишню дійсність, начебто стояв осторонь від історії. Але влітку 1930 р. тривога вщухла. Поет відчув новий приплив творчих сил, нове народження.

  2. Це нове народження було пов`язане з тим, що в червні 1930 року Борис Пастернак вирушив на Київщину до мальовничого селища Ірпінь, до початку нового творчого злету. Скромна дачна будівля на Пушкінській вулиці під № 47 була не особливо комфортною, проте сезон відпочинку для Пастернака був надзвичайно вдалим. Про це він писав в одному зі своїх листів: «Мені давно, давно так не працювалося, як там, в Ірпені”.
    Ирпень –
    это память о людях и лете,
    О воле, о бегстве из-под кабалы,
    О хвое на зное, о сером левкое
    И смене безветрия, вёдра и мглы.
    7. Часто відвідував Пастернак концерти піаніста Генріха Нейгауза. В архівних матеріалах я знайшла матеріали, що стосуються історії створення поезії «Балада»: під час одного з концертів містом пронеслась злива, проте публіка , зачарована мистецтвом піаніста, залишилась на своїх місцях, прикриваючись зонтами. Зразу ж наступного дня Пастернак прочитав свою «Баладу», в якій були яскраво описані «Концерт и парк на крутояре, Недвижный Днепр, ночной Подол». З тієї пори шанувальники його поезії не сумнівались в тому, що Борис Леонідович був присутнім на концерті під час грози.

8.Так згадував відпочинок в Ірпені Євгеній Пастернак, син поета: «Батько був піднесеним в Ірпені. Його листи звідти наповнені радістю єства. Тут розпочався період, що змінив все його життя… Ніхто не знає, чи літо, чи Ірпінь з його чарівною природою, чи можливо й визволення від подружніх проблем з дружиною так вплинули на внутрішній стан поета. Але саме тут, як свідчать очевидці, Пастернак розвіяв депресію, що довгий час сковувала його творчого генія.

9. Ще в Ірпені поет присвятив своїй коханій вірш. "Я завжди писав і виконував зі сцени вірші про кохання: до жінки, до життя, до людей, до прекрасного. Думки матеріальні, а поетичні думки – містично матеріальні. У моєму житті стільки любові, що я буду щасливий поділитися цим з вами", - писав Б.Пастернак.

(Звучить запис пісні на слова Б.Пастернака «Свеча горела»)

І все губилось у імлі


Тьмяній і білій,
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.

І як мело по всій землі,


Так то і діло
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.

10. Під впливом почуттів, пережитих у Києві та Ірпені, він повірив у світлий прийдешній день, у соціалізм, в успіхи перших п'ятирічок. Проте реальність виявилася сильнішою за мрію. Уже тоді Б. Пастернак усвідомив трагедію історії. Ірпінське літо розділило життя Б.Пастернака навпіл. Якщо в 1930 р. у нього ще були сподівання на краще майбутнє, то через 2-3 роки від них не залишилося й сліду.

11. Повернувшись із Ірпеня до Москви, Борис Пастернак часто згадував те знаменне літо, коли навколо були «чудові друзі, чудова обстановка». Ось так символічно сплелися в Ірпені — одному з найбільш мальовничих приміських куточків під Києвом — творчість та життєва доля поета Бориса Пастернака.

12 Дякую за увагу



Вчитель Україна щедра не тільки на поетів. Тут народжуються й великі романісти.

(Звучить запис пісні «Як тебе не любити, Києве мій!»)

6. «Київський період життя М.О.Булгакова (21 слайд)

  1. «...Это были времена легендарные, те времена, когда в садах самого прекрасного города нашей родины жило беспечальное юное поколение. Тогда-то в сердцах у этого поколения родилась уверенность, что вся жизнь пройдет в белом цвете, тихо, спокойно, зори, закаты, Днепр, Крещатик, солнечные улицы летом, а зимой не холодный, не жесткий, крупный, ласковый снег... И вышло совершенно наоборот. Легендарные времена оборвались, и внезапно и грозно наступила история» так писав М.О.Булгаков в нарисі «Київ-місто».

  2. Булгаков Михайло Опанасович — російський прозаїк і драматург. Письменник народився 15 травня 1891 р. в Києві.

  3. Батько, Опанас Іванович, викладав у Київській духовній академії курс історії західних віросповідань. Мати, Варвара Михайлівна, виховувала дітей, яких було семеро. Сім'я дала майбутньому письменникові дуже багато — виховала у нього любов до мистецтва, повагу до людей і працелюбність.

  4. Дитинство і юність Булкагова пройшли у Києві, з яким пов'язане становлення митця. Він захоплювався класичною літературою й архітектурою, музикою та драматургією. Вивчав давні малюнки і написи у церквах, відвідував відомий театр Соловцова.

  5. На Андріївському узвозі містилася квартира Булгакових, що стала прообразом будинку Турбіних у романі «Біла гвардія «та п'єсі «Дні Турбіних». З 1989 року в цьому домі — меморіальний музей письменника.

  6. Київ займав особливе місце в житті та творчості письменника. Про це він сказав у ліричному нарисі «Київ-місто». Андріївський узвіз 13, тут впродовж тривалого часу мешкала родина Булгакова і тут відбувалася дія «Білої гвардії» та «Днів Турбіних».

  7. «Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає гарнішого міста на світі, ніж Київ», — скаже в оповіданні «Я убив» доктор Яшвін, у якому легко вгадати автора (прізвище утворено від українських слів «я ж він»).

  8. Київ був з Булгаковим завжди. Михайло Опанасович любив підніматися нагору по Андріївському узвозу, доходити до найвищої точки й звідти споглядати дахи багатоповерхових будинків, куполи церков, вулиці, провулки й площі.

  9. Саме з будинку на Андріївському узвозі весною 1916 року молодий лікар Михайло Булгаков пішов на фронт. Про життя в умовах постійної зміни урядів у столиці України Булгаков в одній з анкет написав так: “У 1919  році, проживаючи в  Києві, послідовно призивався на службу як лікар всіма урядами, які займали місто”.

  10. Особливо подобався Київ Булгакову взимку. Зими у Києві були сніжні, “улицы курились дымкой, и скрипел сбитый гигантский снег”. Михайло любив зимові прогулянки в парках, милувався вкритими снігом деревами. У романі «Біла гвардія» М. Булгаков пише: “Сады стояли безмолвные и спокойные, отягченные белым, нетронутым снегом. И было садов в городе так много, как ни в одном городе мира”.

  11. Булгаков любив Київ так ніжно і жагуче, якою буває тільки перша світла любов. Письменник завжди бачив Київ особливим. Таким, чого не знайдеш в будь-якому іншому місті. Почуття ці не змогли затьмарити навіть найпрекрасніші міста й екзотичні куточки землі.

  12. Це захоплення Булгаков передав герою «Білої гвардії» Миколці, котрий любив вечорами сидіти в густих заплавах і вигинах «діда-Дніпра» та спостерігати за зірками.

  13. Тут Київ старий, Київ дореволюційний, Київ громадянської війни, тут присутні високі поняття честі, обов`язку, вірності слову та друзям. Місто в романі ніби живий персонаж.

  14. Безперечно, що без Києва в серці Булгаков не зміг би написати свої прекрасні твори.

  15. Проте й Київ був би біднішим без булгаковської трепетної любові до міста, без місць, пов`язаних з письменником та долею його героїв.

  16. Не можна не згадати житомирських сторінок життя Михайла Опанасовича. Житомир, тиха зелена Богунія. І вулиця з назвою Зелена. Будинки під номерами 68 та 63, що належали колись дачі академіка Л. Тарасєвича. Саме тут у липні-серпні 1937 р. близько трьох тижнів мешкав зі своєю дружиною Михайло Булгаков.

  17. З містом Житомиром Булгакова пов’язує не лише його перебування на дачі, а також його родичі - прототипи героїв відомої п`єси  «Дні Турбіних», створеної за однойменним романом Михайла Булгакова «Біла гвардія». Серед багатьох персонажів твору запам’ятався колоритний образ Ларіосика. У житомирян цей милий незграбний юнак викликав особливу симпатію, адже його перша фраза: - «Здравствуйте, я ваш кузен из Житомира», - стала своєрідною візитною карткою мешканців міста. Відомо, що більшість творів Михайла Булгакова автобіографічні, тому їх герої мали своїх прототипів у реальному житті.

  18. В день міста, 8 вересня 2007 року, на вулиці Київській перед кінотеатром «Україна» було відкрито пам'ятник Ларіосику, прототипом якого стала реальна людина, яка проживала в Житомирі. Це Микола Судзіловський – двоюрідний брат чоловіка сестри М.Булгакова Варвари.

  19. Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова Булгакова «Рукописи не горять». Понині звуть його люди Майстром, шанують за незламний дух свободи і правди в роки тяжкої диктатури, пам'ятають його як людину, який розповів світові про свою любов до міста, пронесену через все життя.

  20. Фраза «Рукописи не горять» стала лейтмотивом всього життя Михайла Опанасовича Булгакова і символом безсмертя людського духу, творчості, добра, любові та волі.

  21. Дякуємо за увагу!

Вчитель Дійсно, «Легендарные времена оборвались, - як писав Булгаков, - и внезапно, и грозно наступила история». До влади в Європі приходить фашизм

(Звучить запис пісні «Эх, дороги»)



7. Пауль Целан і Україна (8 слайдів)

  1. Українська земля подарувала світу ще одну величну особистість – це відомий єврейський німецькомовний поет та перекладач Пауль Целан

  2. В старовинному місті Чернівці в 1920 р. в сім`ї небагатого комерсанта народився Пауль Лео Анчель – майбутній поет Голокосту.

  3. Освіту Целан здобув в Чернівецькій народній школі, греко-католицькій гімназії а згодом у Чернівецькому університеті.

  4. Під час окупації Чернівців німецькими фашистами в концтаборі гинуть батьки Пауля, а сам він опинився в німецькому гетто, потім – в румунському трудовому таборі.

  5. Про ці страшні роки перебування євреїв в концтаборах він пізніше напише в поезії «Фуга смерті».

  6. Потрясіння часів війни, повна людська самотність у світі не відпускали Пауля Целана. Війна випалила його серце…

  7. Тягар пережитого, начебто скинутий з пліч, був свого роду уповільненим геноцидом, запізнілою отрутою небаченого людиновбивства.

  8. Дякую за увагу!

8. «Україна в житті Генріха Белля» (15 слайдів)


  1. Величезна катастрофа XX століття, Друга світова війна знайшла своє відображення у творчості багатьох письменників світу. Література мусила розповісти про долю покоління, отруєного фашизмом і розчавленого війною. Ставши очевидцями та учасниками війни, письменники ХХ століття створили твори, які викривали злочинну суть війни.

  2. Найбільш визначною постаттю у цій “новій” німецькій літературі стає Генріх Белль, бо в його очах війна залишилась “жахливою машиною кривавого отупіння. Йому довелося жити в складний період історії його країни, коли жорстокі війни визначали буття цілих поколінь німців. До останньої своєї хвилини Генріх Белль виступав проти війни, викривав її злочинну та антигуманну сутність

  3. Викриваючи злочинність походу гітлерівських військ, зображуючи страшні, брудні воєнні будні, вказуючи на жертви, якими німецький народ сплачував божевільне марення свого фюрера, Г. Белль говорив від імені «тих, хто повернувся» з фронту додому, - від імені тих, хто страждав від ран і душевного болю, від своєї духовної скаліченості та ідейної ошуканості.

  4. Тоді він був нацистських солдатом... Був поранений. Тоді про нього світ ще не знав: учорашнього букініста, який мріяв вправлятися словом. Але Третій Рейх не зважав на те, й в липні 1939 року його двадцятидвохрічного призвали до армії, де перебував до самого закінчення війни. Служив телефоністом, хоч жодного разу не вистрілив. Брав до рук карабін лише тоді, коли фельдфебель давав нагінки йому, що зброя не почищена. Попри те, він був солдатом нацистської Німеччини.

  5. Особливе місце в житті та творчості письменника займає Україна. Як солдат Східного фронту влітку 1943 року Белль перебував на території України. У його пам'яті назавжди залишилися назви географічних місцевостей України, її міст і сіл: Галичина, Волинь, Львів, Одеса, Херсон, Коломия, Стрий та багато інших.

  6. Відразу до нацизму та безумства війни Г. Белль дохідливо й яскраво виклав у своїй першій повісті «Потяг точно за розкладом». Події проходять на українських теренах майже наприкінці війни. Герої твору раз-у-раз повертаються в своїх спогадах до тих місць, де воював Г.Белль

  7. Молодий солдат вермахту Андреас, після відпустки, повертається на Східний фронт. Фатальні для німецького окупанта значення випромінює іназва «Галичина»: "Галичина, темне слово, страшне слово і водночас воно вабить до себе. Щось в ньому є від ножа, який поволі ріже...Галичина".

  8. Як національну ганьбу, що має увінчатися справедливим покаранням, сприймає злочини своїх співвітчизників у Бабиному Яру герой оповідання «Причина смерті: І ніс гачком».   Ці окремі замальовки складаються у цілісну картину українського світу, зображеного крізь призму свідомості німецьких солдатів.

  9. Хтось у вагоні розгортає карту, тицяє пальцем: «Коломия».

Йому стає страшно, що помре між Львовом і Чернівцями, «на тих безкраїх чужих просторах». … Галичина… темне, гарне й дуже болюче слово. В цьому краї я загину».

  1. Перемишль. Відпускники перемовляються, пригадують, як відступали з Очакова, Миколаєва, Одеси. «Шість тижнів ми сиділи на позиції вище Сиваша… там, скільки оком кинь, ні будинків, ні навіть якоїсь руїни. Болота, вода… верболози…» Другий кинув: «Як подумаю, скільки добра там зараз валяється в грязюці довкола Нікополя. Мільйони, кажу тобі, просто мільйони!»

  2. Нарешті вони прибули до Львова. «Тут великий вокзал, чорні металеві конструкції, брудно-білі таблички біля платформ… Вулиці тут такі, як у всіх великих містах світу Двадцять дев‘ять років тому тут була ще Австрія… потім була Польща… потім – Росія… а тепер, тепер скрізь Велика Німеччина».

  3. «Стрий… Так ось, значить, де мені судилося вмерти. Біля міста Стрия… навіть до Станіслава я не дістанусь, навіть до Коломиї, не кажучи вже про Чернівці. Стрий! Ось воно як! А може, його взагалі нема на тій карті …»

  4. Ще одна подія пов`язує Белля з Україною: це захист українського поета Василя Стуса.

Це дослідив у своєму журналістському розслідуванні Вахтанг Кіпіані.

З телефонного інтерв‘ю німецькому радіо 10 січня 1985 року

Біля мікрофона – журналістка радіо Західної Німеччини: «... В чому полягає злочин Стуса, чому його так суворо карають?»

Белль: «Його так званий злочин полягає в тому, що він пише свої поезії по-українськи, а це інтерпретують як антирадянську діяльність

Кореспондентка далі запитує письменника – чи широка обізнаність про в'язня "охоронятиме" його згодом від нових репресій?

Белль: «Недавно вийшло дві збірки з поезіями Василя Стуса в гамбурзькому видавництві. Велика поінформованість про нього допомогла б йому безперечно, якщо згадати, що він уже 12 років перебував у таборах і на засланні. Будемо сподіватися, що в якийсь день не прийде звістка, що все було надто пізно».

Одначе Василь Стус пережив Генріха Белля всього тільки на півтора місяця.


  1. В 1997 році німецькими меценатами було створено Благодійний Фонд імені Г.Белля.

З квітня 2008 року Представництво Фонду імені Генріха Белля розпочало свою роботу в Україні, в місті Києві.

  1. Ми живемо в непростий час. І сьогодні, не дивлячись на таку ситуацію в нашій країні, коли окуповано Крим та Донбас, ми все-таки впевнені, що Україна вистоїть і залишиться вільною та єдиною країною.

(Вірш-посвята воїнам АТО

Пісня заключна у виконанні учнів «Ще не вмерла Україна»)


Вчитель Ми сьогодні продемонстрували один з елементів літературно-краєзнавчої роботи в рамках Концепції національно-патріотичного виховання. Звичайно, ще не все вдалось учням 11 класу. Проте з дітьми було проведено величезну кропітку роботу, нами було зібрано, опрацьовано та систематизовано значний об`єм додаткової літератури та ресурсів Інтернету. Після вивчення та обробки було вибрано найголовніше. На основі вже відібраного матеріалу створювались презентації. Показані презентації та їх захист є власним наробком учнів. Дякуємо за увагу! До нових зустрічей на теренах літератури!


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка