Сценарії виховних заходів з історії та правознавства



Сторінка10/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.21 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
ЗАРОДЖЕННЯ ГУСИТСЬКОГО РУХУ”

(Вистава)
Дійові особи:

  1. Ян Гус.

  2. Ян Хлумський (Єпископ Лоді).

  3. Анджей Поляк (у майбутньому  папа Іоанн ХХІІІ).

  4. Стефан Палець (у майбутньому  імператор Сигізмунд).

  5. Вдова (у майбутньому  Жанна д’Арк).


У пітьмі лунає музика, потім у промені світла виникає Ян Гус,

видно лише його обличчя, він проповідує
Гус: Що є істина? І що є справедливість? І чому одне без одного не буває? Бо справедливість завжди буває і є істиною. Завжди. А істина є справедливою вже як така. Яка гармонія! В ній відчувається божественна сутність. А значить, сам Господь благословляє такий порядок. Тоді я питаю у вас: чи є істина в цьому світі, де багатий завжди сильний? Він грабує і чинить кривду бідному, який завжди лишається слабким. Чи є істинним такий світ, в якому нема справедливості?

Хлумський: Сумніви твої зрозумілі. Добра в цьому світі обмаль. Але чи Святе Писання не вчить, що все існуюче  від Бога?

Гус: Справді так, все живе і неживе створене Всевишнім. Від того і треба жити на землі за законами Всевишнього. Але я не визнаю божим такий порядок, за яким світські пани обдирають селян, визискуючи у них побори.

Палець: І це говориш ти, святий отче? Якби папа міг почути, про що думають пастирі Божі, він давно би одержав нетравлення шлунку.

Гус: А кого з пап ви мали на увазі, Стефане? Бо ж тепер аж троє: в Авіньйоні – Венедикт ХІІІ, у Римі – Григорій ХІІ, а тепер ще один – Іоанн ХХІІІ.

Поляк: Кажуть, що він – справжнє чудовисько і втілення всіх вад людини.

Гус: І всі троє святості сперечаються, в котрому з них більше святості. Кожен вважає себе справжнім папою і не бажає визнавати інших.

Палець: От бачиш! Їм без тебе вистачає турбот. Поділяти владу і багатство завжди важко.

Гус: Зажерливість – найтяжчий з гріхів! Коли я був студентом, я теж мріяв про стан священика, щоб мати добре житло, щоб люди мене шанували. Але це погані спокуси, я зрозумів, коли пізнав Святе Писання. Я зрозумів тоді – цей світ влаштовано не по-Божому, і тому він має бути виправленим.

Хлумський: Схаменись! Твої проповіді з кафедри й без того називають єресями.

Гус: У моїх проповідях взагалі немає єресі! Бо ж я не відступаюсь від Божого вчення, а лише докоряю слугам його. Бо якщо єпископ потонув у розпусті, а мирянин не знає за собою ніякого гріха – тоді мирянин,  чи це бідний сім’янин, або бідна жінка,  більше важить в очах Бога. Одного разу я сповідав вдову, вона була дуже пригнічена своїм горем. У неї були очі зацькованого звіра. Я багато бачив нещасних, розгублених людей, але таких очей ще не зустрічав. Її погляд не можна було витримати, і кожен, хто бачив її очі, неодмінно відвертався.
Промінь освітлює Марту
Гус: З чим прийшла ти до Бога, скажи мені, дитя моє, відкрий мені своє серце, склади з нього гріх, покайся.

Марта: Святий отче, я грішна, бо в серці моєму так багато любові до людей, як мало й жалю до них.

Гус: Любов до ближнього заповідав нам Господь. Любити – вже значить жаліти.

Марта: Святий отче, але ж якщо в серці моєму так багато жалю до них, чому у ближнього я не знаходжу навіть простого милосердя?

Гус: З тобою повелися, мабуть, жорстоко, дитя моє. Пробач ворогів своїх, бо не відають вони, що творять.

Марта: Я говорю про слуг Господніх. Місяць тому церковний трибунал засудив на смерть мого чоловіка. Він був добрим католиком і дітей також виховував з любов’ю до Бога. Тепер я з моїми малюками живу у собачій конурі, а в нашому будинку живе наш сусід.

Гус: У Святому Писанні сказано, що на небі кожному буде надано за його вірою.

Марта: Ось тут сказано? Але хіба тут написано про те, що мій чоловік має загинути? Чи там написано, куди мені тепер подітися з малими дітьми?

Гус: Там написана правда про всіх нас.

Марта: Я не вмію читати. Святий отче, я тільки слухала, що говорили священики в церкві. Але вони не пояснили мені, чому тепер мої діти мають стати жебраками.

Гус: Як звуть тебе, дитя моє?

Марта: Мій чоловік володів господарчою лавкою, що по вулиці святого Миколая, біля міської брами.

Гус: Мої слова не нагодують тебе і твоїх дітей, Марто. Прошу тебе, візьми ось це (дає гаманець з грошима).

Марта: Ні, ні, святий отче, мені не потрібна милостиня!

Гус: Я знаю, але ми з тобою обоє потребуємо милосердя. Його заповідав нам Господь. Візьми оце, і нехай Бог тебе береже.

Марта: Спасибі вам, отче, ви добра людина, по всьому видно. Тільки де ж ви візьмете стільки грошей, щоб висушити всі сльози, що пролито в ім’я Господа нашого?

Гус: Тут я відчув, що в мене на голові заворушилося волосся. У нещасної вдови не могло бути таких очей. Це одразу і не пояснити... Люди з такими очима здатні трощити трони, коли їм урветься терпіння. Мабуть, тому в ці очі неможливо було дивитися.
Вдову поглинає темрява

Гус залишається з друзями

Розмова триває
Хлумський: Однак чи можна так? Бідна жінка більшого варта в очах Бога, ніж єпископ, як ти говориш. Але хіба служителі церкви не є першими праведниками на Землі?

Гус: Людям очі не закриєш. Люди все бачать. І всім відомо, що багаті священики перестали бути праведниками і потонули в розкоші. А Господь засуджує мирські втіхи. Зажерливість, розкіш – це гірше від убивства. Праведне життя духовенства можливе лише за умови, коли воно відмовиться від своїх багатств. Справжнє служіння Богу не знає користі.

Палець: Багато гірше втратити довіру пастви.

Поляк: Тобі просто заборонять проповідувати. Ти хочеш бути відлученим?

Гус: Миряни! Ось я відмовився слухати наказів архієпископа і зараз відмовляюся – чи згодні ви, незважаючи на це, іти за мною? Так знайте, що я буду проповідувати і надалі, і значить, або буду проповідувати, або буду вигнаний з країни, або загину у в’язниці. Пани, звичайно, брехали і брешуть, але Бог не бреше! Вибирайте, хто бажає бути зі мною, і не бійтеся відлучення, бо заради церкви, її законів і звичаїв ви разом зі мною стали єретиками!
У промені світла з’являється фігура єпископа Лоді, що сидить у кріслі
Лоді (Хлумський): Саме таким я тебе й уявляв. Отже, саме ти наважувався ослухатися архієпископа, який заборонив проповідувати в каплицях?
Гус дивиться в обличчя співрозмовника
Лоді: Ні, не намагайся впізнати мене, ми з тобою ще не зустрічалися. Але я вже стою на твоєму шляху.

Гус: Навіщо? Що ти хочеш від мене?

Лоді: Поки що одного. Я хочу зрозуміти, чого ти домагаєшся, Ян з Гусинця, ти, магістр вільних мистецтв, колишній декан факультету філософії, ректор університету в Празі і поки що проповідник Віфлеємської каплиці, який ганьбить своїх духовних братів во Христі і саму Христову церкву. Чи відомо тобі, Ян з Гусинця, що свята інквізиція карає єресіархів, навіть коли вони мають духовний сан?

Гус: У моїй каплиці ніколи не лунає єресь!

Лоді: Єресь – завжди єресь, сину мій, нехай вона проповідується з кафедри самим папою.

Гус: Он воно що. Ти  єпископ Лоді, голова церковного трибуналу.

Лоді: Я лише стара і хвора людина, яка мріє тільки про те, щоб мене облишили в спокої. Чому такі, як ти, не можуть вгамуватися і помовчати трішки? Я скоро помру. Дочекайтеся того дня, а вже тоді... живіть собі як знаєте. Якби ти знав, як це важко – засуджувати на смерть.

Гус: Навіщо ж ти робиш це? Не судіть, то не будете судимі, сказано в Писанні.

Лоді: Це вірно. Але краще судити, ніж бути засудженим. Ти цього не зрозумієш. Тобі це просто не потрібно. Але хоча б одне спробуй зрозуміти: ніхто, чуєш, ніхто не сміє сумніватися в святості церковних ієрархів, які є нащадками апостолів Христа.

Гус: Аж ніяк. Якщо вони поводять себе відповідно, то вони є такими. Якщо ж ні, то вони брехуни. І тоді світська влада має право позбавити їх від церковних титулів та бенефіцій.

Лоді: Як втомився, Господи! Ще один вирок. Чуєш? Сьогодні в Констанці подзвін.

Гус: Він сповіщає про Вселенський собор. Але чому так сумно?

Лоді: Може це подзвін по тебе...
Передає йому виклик на собор і зникає
Гус (звертаючись до друзів): Мені наказано рушати до Констанци. Отже, тепер у мене буде багато слухачів. Тим краще.

Поляк: А ти мрієш переконати весь собор?

Палець: Не чув я раніше про таке. А про вогнища святої інквізиції чув багато разів.

Гус: Не такий я довірливий, друзі мої. Прямо в пащу до них я не вирушу. Адже мені обіцяв свій захист і покровительство сам імператор Сигізмунд.
У кріслі з пітьми виринає фігура Сигізмунда
Сигізмунд: Захист моїх підданих – це наше святе право. Ми знаємо магістра Яна Гуса як доброго християнина. Якщо отцями святої церкви чомусь завгодно вислухати тебе – чому ж це не зробити? Рушай до Констанци та побесідуй з ними.

Гус: Я не думаю, що це буде один лише богословський диспут.

Сигізмунд: Боїшся? Це не гідно нашого духовного пастиря, котрий не раз сповідав мене самого. Якщо віриш у свою правоту, то боятися нема чого. Господь не карає тих, що заблукали, Господь карає відступників. Але якщо боїшся, значить, відаєш за свою провину? Ну, не мовчи, виправдовуйся, захищайся, постій за себе!.. Ех, люди, людоньки… Людина – це душа, яка обтяжена трупом. Який правий був Епіктет! Чому стільки галасу навкруги тебе? Ти не вартий цього.
Передає Гусу охоронну грамоту
Гус (читає): “Гідного поваги магістра Яна Гуса, бакалавра святого богослов’я... який рушає у Констанцу... прийняли ми під свій захист і охорону, щоб усунути будь-які перешкоди – надали вірного і надійного провідника. Дано в Шпейєрі літа 1414 жовтня в день 18”. Ну ось, бачите, імператор обіцяв мені свій захист і опіку.
З’являється Поляк
Поляк: Що ж, його величності, звичайно, видніше, але я все одно не поїхав би.

Гус: Чому?

Поляк: Чому? Якби тобі ніщо не загрожувало там, тобі не обіцяв би захист сам імператор.

Гус: Все так, але якщо не поїхати, значить визнати, що є причина боятися суду, визнати за собою провину, але я не винен, і я поїду туди.

Поляк: Подумав би добряче.

Гус: Ні, видно так угодно Всевишньому.

Поляк: Ну, що ж, нехай благословить тебе Бог, мені здається, ти вже не повернешся.
Гус лишається в темряві один

Він кидається в різні боки, але з пітьми ще з’являються обличчя ворогів

Кожен при появі щось говорить Гусу
Папа (Поляк): Чи може хтось із присутніх сказати щось на захист цієї людини?

Гус: Це ж ти, Анджей! Мій старий друже!

Папа: Ян з Гусинця! Ніхто не виступив на твій захист!
З’являється обличчя Сигізмунда
Сигізмунд: Не мовчи, не будь жалюгідним. Боязнь варта лише презирства.

Гус: Стефане, ти зрадив мене?

Сигізмунд: Ех, люди. Жалюгідні душі!

Гус: Навіщо я тут? Навіщо це судовище? Я їхав сюди, щоб знайти розуміння. Але ж які чужі обличчя навколо!
З пітьми з’являється єпископ Лоді
Лоді: Господа мого благаю! Дозволь мені бути милосердним для цієї людини. Нашли мені міць свою, Господи!

Гус: Як він схожий на Хлумського!

Лоді: Як я втомився, Господи! Як я втомився засуджувати. Ще один вирок.

Гус: У чому мене звинувачують? Чому ніхто не хоче вислухати мене?

Папа: Винен у тому, що не віриш у безгрішність папи.

Гус: Але сам папа Іоанн ХХІІІ через кілька днів буде засуджений за свої гріхи і посаджений до однієї в’язниці зі мною.

Лоді: Він винен у тому, що заперечує право відпускати гріхи тим священикам, що самі заплямовані гріхом, виступає проти симонії.

Гус: Але продаж індульгенції є обманом убогого і нещасного народу й ведеться для того, щоб римські примати могли плавати в багатстві.

Сигізмунд: Ти заперечуєш покору світської влади.

Гус: Бог вище за всіх на землі і на небі. Але ж ви, ваша величність, ви надали мені свій захист!

Сигізмунд: Я справді обіцяв тобі, єретик, безпечний проїзд, але тільки сюди, і це ти отримав. Зворотного шляху я тобі не обіцяв. Твоя вимога безпідставна. Собор засудив тебе більшістю голосів.

Лоді: Милосердя! Господи! Дай мені сили бути милосердним. Ян з Гусинця, собор пропонує тобі зректися своїх хибних поглядів.

Гус: Я не збираюся відкидати своє вчення і віру в Євангеліє Ісуса Христа, якщо ви не спростуєте його словами Святого Писання!

Папа: Собор засудив його. Хай він помре!

Лоді: На те воля Господа нашого.

Голоси з темряви: Не винен!

У вогонь його!

 Він не винен! Це достойна людина!

 Він єретик, небезпечніший від Арія! Жахливіше чудовисько не приходило на землю!



Гус (до себе): Здійснився страшенний галас, який вчинили прибічники і противники засудження. Про мене якось забули. Я міг би піти, якби схотів. Однак повернувся до в’язниці, мене знайшли там, за молитвою. Зворушена варта не зачинила за мною двері.
За спиною у Гуса з’являється Жана д’Арк
Жанна: Моліться, святий отче. Ваш земний шлях підходить до кінця.

Гус: Мені знайоме твоє обличчя?

Жанна: Ти помилився, ми не знайомі з тобою.

Гус: Як дивно. Все невідоме раніше я легко пізнаю, а все знайоме раптом стає невідомим.

Жанна: Такий день. Чуєш дзвін? Він сповіщає твою долю.

Гус: Що зі мною? Це сон? Ти наснилася мені?

Жанна: Ні, це ти мені снишся. Як добре, що я не бачила тебе уві сні. Це надає мені сили. Завтра мені також суджено зійти на вогнище, як і тобі.

Гус: Завіщо ж тебе мають спалити?

Жанна: Не знаю, святий отче. Я бажала свободи для милої Франції. Свята Маргарита, заступниця моя, з’явилася мені і сказала, що я врятую Францію від ворогів. У мене ж стільки багато любові до людей, скільки мало жалю до них! І я не жаліла ані їх, ані себе. Мабуть, так не можна. Але по-іншому також не можна! А як слід  мені ніхто не розповів. Свята Маргарита також мовчала про це. Сама я неписьменна. Звідки селянській дівчині знати грамоту? Я тільки знала, чого хочу. Мабуть, це гріх. І тепер мене спалять.

Гус: Я знаю тебе. Твої слова і оті очі. Ти – Марта!

Жанна: Прості люди звали мене Орлеанською дівою. Це тому, що я відігнала англійців від Орлеана. Боже, як мені страшно! Допоможи мені, Боже, я зовсім тепер одна. Чому я мушу вмерти? Чому за любов до людей вони шлють нам таку люту смерть?

Гус: Не бійся, дитя моє. Нашим суддям зараз страшніше від нас. Бо нас спалять лише один раз. Але їх чекають прокляття, пекельне полум’я і забуття на віки! А страшніше за це нічого не може бути тому, що від цього нікуди не подітись. Їм уже ніколи не виблагати прощення у Бога за свої діяння. Ходімо, дитя моє, посміємось над ними. Ці дурні ніколи не зрозуміють, чому ми сміємось їм в обличчя. Ми вільні від усяких кайданів, ми  найвільніші люди серед усіх. Дай-но мені руку, дитя моє. Тримайся міцно і нічого не бійся! Гей, розступіться, дайте дорогу! Дайте дорогу до багаття двом вільним людям!

Обоє вони, тримаючись за руки, прямують у темряву


Хрипко В.М.

ТИ БУДЕШ ЖИТИ, УКРАЇНО”


Святково прибраний зал
Диктор: Ти чуєш, як шумить Дніпро,

Як лине пісня солов’їна?

То зве на щастя, на добро.

То наша рідна Україна.

Не згасне праведна зоря,

Не впала правда на коліна

У кожній думі Кобзаря

Живе могутня Україна.

В боях щербили ми шаблі

І воскресли на руїнах.

По всій землі, святій землі

Грішила славна Україна.

І слава Хортиці гучна,

І Берестечка кров невинна –

То все вона, для всіх одна.

То наша вільна Україна.

Тут все твоє – степи, гаї,

У небі туча журавлина.

Нехай повік в душі твоїй

Не згасне наша Україна!


Виконується пісня “Україна”
Ведучий: Україна... Золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних поетичних слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися і живуть!

Ведуча: У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна має багате і славне минуле. Вона виплекала Запорізьку Січ, славетну Києво-Могилянську академію. Україна виколисала велетнів сили й духу – таких, як Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Григорій Сковорода, Устим Кармелюк, Юрій Дрогобич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський та багато інших відомих людей. Цей перелік можна продовжити і іменами наших сучасників, які примножують славу нашої Батьківщини. І сьогодні ми святкуємо річницю проголошення незалежності нашої держави.
Звучить гімн України
Ведуча: Слово для привітання надається селищному голові. (У кінці виступу голова пропонує покласти квіти до пам’ятника загиблих воїнів, які поклали своє життя за волю України.)
Звучить музика

На сцену піднімаються Кий, Щек, Хорив і сестра Либідь

Либідь тримає у руках хліб
Ведуча: “І було три брати: одному ім’я Кий, другому Щек, третьому Хорив, і сестра їхня Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка тепер називається Щекавицею, а Хорив  на третій горі, прозваній від нього Хоревицею. І зрубали вони град в ім’я – Київ”.

Либідь: Хліб-сіль на рушнику несу,

Любов несу всесвітню.

Люблю людей я над усе,

Як люблять землю рідну.



Либідь: Прийміть цей хліб, як символ достатку і життя. (Либідь вклоняється і передає коровай дівчаткам в українському вбранні, які пригощають ним усіх присутніх на святі.)

Кий: Даруєш хліб на рушнику

І ніби між серцями сонце сходить

Таке ясне, неначе згода

Між двох людей і між народів.



Щек: Даруєш хліб на рушнику –

На доброту і на взаємність

І відстані найдальші меншають,

І радісніше жити на віку.



Хорив: Допоки хліб – до тих пір світ,

З ним щастя і великі справи,

Подоба в нього від землі,

А суть  до правди.



Князі покидають сцену
Звучить фонограма “Запорізького маршу”

На сцену виходить “козацтво”, йдуть троїсті музики,

козаки з шаблями та піками

Серед них Богдан Хмельницький і Морозенко
Диктор: У 1648 році розпочалася визвольна війна українського народу проти панської шляхти. Козацькою дорогою, яка пролягає через землі Зборівщини, йшли козаки під проводом Богдана Хмельницького на історичну битву в місті Зборові. Зустрічайте славне козацтво.
Коли всі піднімаються, Богдан Хмельницький підходить ближче

до присутніх
Хмельницький: Здорові були, брати-українці! Ну як ви тут живете в двадцять першому столітті? Чи дух славного козацтва живе у вас ще й досі? Бачу, бачу, живе Україна! (Підходить до преславного козака Морозенка.) Що, сину, гарні наші козаки? Своїх предків пам’ятають, ось і нас з тобою не забули. Ну ж бо, подай мені грамоту. (Читає грамоту.) “Дорогі краяни! Сьогодні в цей святковий день – День проголошення незалежності України – ми посвячуємо в козаки молодих парубків".

Ведуча називає імена, хлопці піднімаються на сцену,

їх зустрічають Хмельницький та Морозенко
Хмельницький та Морозенко: В Бога віруєте?

Хлопці: Віруємо!

Хмельницький та Морозенко: Козацькі закони поважаєте?

Хлопці: Поважаємо!

Хмельницький та Морозенко: Зброю тримаєте міцно?

Хлопці: Міцно!

Хмельницький та Морозенко: Співати і танцювати вмієте?

Хлопці: Вміємо!
Хмельницький хрестить хлопців, дає цілувати Христа,

Морозенко кропить їх святою водою, даючи кожному відпити води з чаші
Хмельницький: Славні хлопці! Зараховуємо вас до нашого козацького коша. А тепер, козаки, підійдіть до нашого писаря, Якова Неписьменного, та зареєструйтесь.
Хлопці підходять до столу, за яким сидить писар і ставлять підписи, а Богдан Хмельницький вручає натомість пам’ятні грамоти

Виконується пісня “Гей ви, стрільці січові”
Звучить запис пісні “Козацькому роду нема переводу”;

на сцену вибігають малі діти, одягнуті в український стрій козачата
Хмельницький: Ану ж бо, козачата, розкажіть усім, що ви знаєте про Запорізьку Січ, про нашу славну Україну.

Козачата: Знаю, батьку, славно Січ

Ворогам ішла навстріч,

Рідну землю захищала

І народ наш прославляла!

Лиха ж отчий край зазнав 

Не бажаємо нікому:

Людолов нас чатував,

Щоб позбавить свого дому.

Бранців до галер кували,

Ржею злоби пожирали...

Шляхта нас вогнем пекла,

На тортури прирекла.

Але наш народ боровся,

І Мазепа в нас найшовся,

І Сірко, і Дорошенко,

Полуботок, Морозенко...

Рабства каламутну ніч

Переборювала Січ.

Козаків боялись зайди,

Бо була в них сила правди!


Морозенко: А що, синки, ви знаєте про козаків?
Козачата:

 Козаки – це вільні люди.

 Козаки – безстрашні люди.

 Козаки – борці за волю.

 За народну щасну долю.
Всі: Щоб козацькому роду не було переводу,

Присягаєм на вірність Україні і народу!


Дитячий танцювальний колектив виконує “Гопак”

Козацтво на чолі із Хмельницьким та Морозенком покидають сцену

із піснею “За світ стали козаченьки”
Ведучий: Славиться наш край поетами, музикантами, художниками, народними умільцями. Сьогодні на нашому святі присутні (називаються імена). І ми віримо, що цю славну когорту поповнять з часом і наші юні таланти.
Звучить фонограма української пісні

На сцену виходять Одарка з Карасем.
Карась: Вітаю дорогих гостей. Нехай цей святковий вечір буде для вас незабутнім.

Одарка: Добрий вечір! Ви, напевно, не знаєте, хто я. Звуть мене Одаркою, і мені теж хочеться поздоровити вас із святом і побажати вам приємного відпочинку!

Карась: Шановне товариство! А я – Карась. Вірний чоловік і помічник своєї жінки!

Одарка: Чи ви чули, люди добрі, що він меле? Вірний чоловік і помічник. А де ж тебе вчора носило? Я і гостей сама приймала, і худобу годувала, а ти вночі ледве ноги приволік.
Карась: Гей, Одарко, годі, буде, перестань – бо вже кричать.

Одарка: Ні, нехай почують люди, ні, не буду я мовчать.

Карась: Одарко, сьогодні ж свято, людей он скільки зібралося, то помовчи хоч трохи. Люди хочуть повеселитися та послухати гарної пісні.

Одарка: А й справді! Ще мій Карась не весь розум пропив. Людоньки, послухайте, як співають дівчата з вокального ансамблю.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка