Сценарії виховних заходів з історії та правознавства



Сторінка11/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.21 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Карась: Гарно співають дівчата, та й самі ж які гарні!

Одарка: Ти чого це задивляєшся на чужих дівчат?

Карась: Та не сварись, Одарко, поглянь-но, які до нас гарні хлопці йдуть!
З’являються троїсті музики, які виконують два-три твори
Одарка: Спасибі вам, хлопці, добре нас повеселили.

Карась: Шановна громадо! А яке ж свято без родичів та гостей, близьких чи далеких? І сьогодні на нашому святі присутні гості… (називає імена). Тож давайте пригостімо їх і всіх присутніх млинцями, варениками та узваром!
Дівчата в українському строї пригощають присутніх.

Хлопець-козак наливає узвар.

Далі розпочинаються виступи гостей
Ведучий: Роде наш красний,

Роде наш прекрасний,

Не цураймося,

Признаваймося.

Бо багацько ж нас є!
Виконується пісня “Україночка”
Ведуча: Тобі, Україно,

Мужній народе,

Складаю я пісню святої свободи,

Усі мої сили і душу широку,

Й життя я віддам до останнього кроку,

Аби ти щаслива була, Україно,

Моя Батьківщина!
Концертна програма, яку разом з ведучими ведуть Карась та Одарка.

Завершується свято танцювальним вечором для молоді

Ліщинська С.М.
ПРИЙДИ ДО СЕРЦЯ , УКРАЇНО”

(Історико-літературний вечір)
Дійові особи: ведуча, ведучий, читці.

Оформлення сцени: унизу сцени прикріплено тризуб і слова:

“Ні, не згине Україна!

Відродиться, мила.

Свій народ вона до щастя

Піднесе на крилах!”
На авансцені стоять букети з кетягів калини.

Перед початком свята звучить пісня “Збудуймо храм”.

На фоні музики звучать слова:
1-й читець:

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –

Де той рік, де той місяць, той проклятий день,

Коли ми перестали гордитись, що ми  Українці!

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є в нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми в Україні – таки ж український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

2-й читець:

Я до себе кажу і до кожного з нас: говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати,

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості наші збагнути не змога,

Чим солодший од меду нам видався чад забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок од порога?

3–й читець:

Українці мої! Як гірчать мені власні слова...

Добре знаю, що й вам вони  не солодкі гостинці,

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

І тоді в мене ниє крамолом осколок тупий,

Мене думка одна обсідає і душить на славу:

Ради кого Шевченкові йти було в орські степи,

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

4-читець:

Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя і сил,

Можна жити хохлом і не згіркне від того хлібина.

Тільки ж хто колись небо прихилить до наших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

1-й ведучий: Пройшли вже роки від дня, коли потоки людей під синьо-жовтими прапорами виповнювали майдани українських міст і сіл, святкували День незалежності! Здавалося, назавше щезає з нашої землі ненависницький, чужинський режим, що стільки років нищив народ український. У той день не одного українського серця торкнулася надія – вибороли, осягнули свій історичний шанс! Починаємо будувати Соборну Самостійну Україну!

2-й ведучий:

“Держава не твориться в будучині,

Держава будується нині ...”

Рівно шість десятиліть тому ці слова написав Олег Ольжич, один із тих наших поетів, хто твердо вірив у гідне майбутнє України.



1-й ведучий: “Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, Верховна Рада УРСР проголошує незалежність”,  урочисто говориться в Акті проголошення незалежності України.

Віримо, що саме час сприяє, щоб держава Україна в мирному оточенні сусідів вступила в третє тисячоліття як цивілізована й багата країна.



4–й читець: О рідна земле, люба моя нене!

Чому, припавши до твоїх грудей,

Я тільки плачу, як дитя нужденне,

А сил не набираюсь, як Антей?

Чому надія, що злетить до мене,

Щезає раптом геть з моїх очей?

Чому не раз я чуюся безсилий

І падаю, мов той Ікар безкрилий?

Ні! Не тоді знеможеній землі

Подати ліки на моє безсилля,

Сама ти вбога, на свой ріллі

Лишилося саме сухе бадилля!

Де ж візьмеш ти на болі та жалі

Цілющого та чарівного зілля?

Гіркий полин, болиголов, бур’ян

Не втішать болю, не загоять ран.

Тебе я, земле, всю сходив до краю...

І ось тепер серед твоїх степів,

Немов по кладовищу походжаю

І біль душі, цей виплеканий спів

В своїх сумних октавах виливаю.
Пісня “Ой у лузі червона калина”

1-й ведучий: Україна – наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Усім нам має бути люба й дорога наша мати-Україна.

Німим одверзуться уста;

Прорветься слово, як вода,

У дебрь – пустиня не полита,

Цілющою водою вмита,

Прокинеться, і потечуть

Веселі ріки, а озера

Кругом гаями поростуть,

Веселим птаством оживуть...

2-й ведучий: Густо вкрили нашу землю депортовані в Сибір тисячі в’язнів сталінських ГУЛАГів, які, змучені, лягли у вічну мерзлоту Колими і пекучі степи Казахстану. З нами сьогодні у цьому залі наші родичі  брати і сестри, батьки й матері. Оглянемося, люди добрі, вони поруч. Їхні душі, їхні серця поруч з нами.

Не плачмо за тими, що лягли кістьми за Україну. Вони смертю своєю наближали сьогоднішню перемогу. Мусимо пам’ятати: історія нам допоможе.



1-й ведучий: Сьогодні стоїмо перед цілим світом купані, очищені від струпів рабства, воскреслі духом і помислами, стоїмо перед світом і кажемо: “Світе красний, світе милий! Ось тобі наші розпростерті долоні, ось тобі наші щирі серця, ось тобі наш хліб і сіль – ми готові обійняти цілий світ і кличемо цілий світ взяти у братські обійми, прийняти у своє цивілізоване коло мученицьку Україну”.

2-й ведучий: Чуєте, сусіди близькі й далекі, не бійтеся народу, що споконвіку орав свої чорноземи, сіяв жито й пшеницю. Не вірте, що нібито Україна спроможна направити свої ракети на чужі міста. Але не зазіхайте на землю нашу, на наші кордони, не погрожуйте нам.

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

(В. Сосюра)

Саме слово “Україна” означає країну, землю, край, де живуть українці. Ця назва вперше згадується 1187 року в давньоруському літописі, щодо Переяславської, Київської і Чернігівської земель. Пізніше Україною стали називатися Галичина, Буковина, Волинь і Поділля, а також територія аж до берегів Чорного моря й Дунаю. У давнину територію сучасної України, як і інші східнослов’янські землі, що входили до складу Київської держави, називалися також Руссю, руською землею.

1-й читець: Червоні кетяги калини

Горять вогнями усіма,

Без калини нема України,

Без народу – Вкраїни нема.



1-й ведучий: Україна... Сьогодні ти приходиш до нас крізь довгі роки лукавства і забуття... Крізь ті роки, під час яких ми втрачали свою національну самобутність, економічну самостійність та духовну самовизначеність. Україно! Сьогодні ми поспішаємо назустріч тобі і з радістю в серці відчуваємо, як у шаленому вирі життя надійно стаємо ногами на тверду основу предковічних дідівських традицій.

2-й читець: Прилине хмарка лебедина,

На душу дощиком крапне.

Прийди до серця, Україно,

Благослови добром мене.

Хай рушничок чуттів гарячих

Твій образ ніжно обіймуть,

Хай в самоті собі заплачу,

Що не беріг твою я суть,

Що ті вогні середохресні

В купальську ніч став забувать,

Що сам своїх стареньких хресних

Відвик у руку цілувать.



3-й читець: Прийди до серця, Україно,

Благослови і не лукав.

Прости мене, як мати сина,

Що ненароком заблукав.

Я повернусь і пригадаю

Все те, що вкрив суєтний сніг,

Своє дитинство відшукаю,

І припаду йому до ніг,

Нап’юся росяних сльозинок,

Світ сонце цвіту запалю,

І перед поглядом калини

Свій гріх навічно відмолю.

Прийди до серця, Україно...


4-й читець: Що ще, якої більше кари

І за що треба було наслати,

Господи, на тую Україну?

Нові строки нам не страшні,

Бо маємо заражену радіацією кров,

Бо маємо море байдужих

І маємо чорне небо над собою.

Та впевнені, що оживуть степи, озера,

І встане Україна.
1-читець: Наша земля недоторкана, бо начинена вона атомними станціями – і найменший гарматний постріл спроможний спричинити світову ядерну катастрофу. Думайте про це. Пам’ятайте, що загинете разом з нами.

А ти Україно, воскресла для життя.



2-й читець: На вас, завзяті юнаки,

Борці за щастя України,

Кладу найкращії думки,

Мої сподіванки єдині.

В вас молода ще грає кров,

У вас в думках немає бруду,

Палає в серці ще любов

До обездоленого люду.

Не знехтуйте ж ви її,

Не розгубіть по світу в суєті,

Нехай вона нам дух гартує

У чесній славній боротьбі!

Най кат гине, а ви любіть

Й за неї сили до загину

І навіть душу положіть!

Не плакати нам, і сльози не лить,

Не нам, козакам, те діло робить,

Хай плачуть ляхи, хай плаче москаль, 

Не нам вже просить, не є ми раби!

Не нам вже тужить, ми вільні сини!


Пісня “Повіяв вітер степовий”
3-й читець: Христос Воскрес – воскресне Україна 

Ось заповіт, що йде од роду в рід.

На нього йде століттями країна

І ним живе і кріпиться народ.



Пісня “Горнусь до тебе, Україно”

Приторюк Т.І.
ЧОРНОБИЛЬ НЕ МАЄ МИНУЛОГО ЧАСУ”

Книжкова виставка “Мужність і біль Чорнобиля”.

На плакаті звернення до Чорнобиля:
Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип’ятською водою...

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі!

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на твоїм обличчі.

(Білий І. “Ти відомий сьогодні кожному")

Вступне слово вчителя: 26 квітня 1986 року почався відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, багатими лісами славилася чорнобильська земля, та тільки до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Відтоді ця земля стала називатися зоною. Зона  це скалічена, непридатна до життя місцевість.


1-й учень: Журбо моя! Зажуре!

Ти сива, сиза, біла.

Ти чорний біль! Чорнобиль!

Ти у моїй крові.


2-й учень: Над Чорнобилем літо сплива,

Спрагло пахне хлібом і ріллею.

То чому так стогне земля?

То чому ж невесело над нею?

Вже курличуть вгорі журавлі,

Вже збираються вдалеч гуси.

То чому на отій ріллі

Не стогують снопів стовусих?

А тому, що змертвіла земля,

Скам’яніла од болю і горя,

І веселий клич журавля

Вже сюди не долине ніколи!


3-й учень: Чорнобиль – невеличке українське містечко, що потопає в зелені вишень та яблунь. До трагедії – це спокійний, неквапливий, доброзичливий світ. Здавалося, тут у цілковитій гармонії краса поліської природи і сховані у бетон чотири блоки АЕС.

Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Біда розчинилася у духмяному повітрі, в біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикосів, у воді сільських криниць, у молоці корів, у всій красі зелені. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях.



4-й учень: Вона – ця трагедія – ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили і ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи доатомної в епоху незвідану.
5-й учень: Чи буде квітень, як завжди,

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його “Чорнобиль”?

Чи, може, викинем його

З календарів своїх, допоки

Нас темний грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Сумлінна мисль не має меж,

Її спинити годі.

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.



6-й учень: Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою. І не віщувала біди. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідні, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Незабаром Першотравневе свято, можна виїхати до Чорнобиля.

7-й учень: Це районне містечко Київської області одержало назву від різновидності гіркого полину – чорнобилки. Спочатку так іменувалося стародавнє поселення, потім місто, а за ним і сучасна електростанція.

Саме в ту ніч, із 25 на 26 квітня, час став уже далеко не мирним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Весна одягла барвисту,

Шовком шиту сорочку.

Весна між Десною і Прип’яттю

І не думала навіть про смерть.

І прибутному рокові наказувала, мов синочку:

"Сину, ступай міцніше

На землю отчу, на твердь!"

Атом ще спав покірно –

В реакторах і в долонях,

Ще не чули його загрози

Поліські бори і вода,

І лиш земля відчула, як б’ється жилка в скронях,

Як вишумовує травами весна співуча і молода…

І раптом  вибух, як сполох,

І полум’я смертоносне,

І вмить здригнулася планета

На всіх полюсах Землі,

Відчули трава і дерево,

Що вже не вмиються росами, 

Як перед смертю, постали батьки і діти малі.



8-й учень: Біда відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Уже через кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежники на чолі з начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, а Володимиру  лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку.



9-й учень: І вони ступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко усвідомлювали небезпеку, так як і личить воїнам, зовсім не берегли себе.
10-й учень: Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління!

Ви, як пам’ять у тривожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

Сівачі, поліщуки від роду –

Ви з вогнем назавжди подружили,

В сонцеткану днину і негоду

Той вогонь перепинить зуміли.

Де Дніпро та Прип’ять, та Іванків,

Там, де небо осягали очі,

Ваші ще недоспані світанки,

Ще невиспівані ваші ночі.

Як літа і думи добровісні,

В пам’яті залишились навіки,

Та іще у материнській пісні,

В небі, що купають наші ріки.

Лейтенанти – мужність і звитяга,

Від землі ви набирали сили –

Ще далеко десь до саркофага,

Та вогонь життям ви заступили.



1-й учень: Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугнули.

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступили.

Лейтенанти – ратники Вітчизни,

Юні сурмачі своєї долі,

Випали вам дні – страшні і грізні –

З чорним сонцем в синьому роздолі.

Та серця, мов промені, не гасли,

Залишились іскрами на тверді

І палахкотіли, ніби гасла:

Станемо життям супроти смерті.

Де Дніпро та Прип’ять, та Іванків,

Там, де пахне хлібом поле отче,

Ще не висвітлені ваші ранки,

Ще не визорені ваші ночі.

Тільки б жити – в нас бунтує спрага –

Та продовжить пісню родоводу...

А лишилась вірності присяга –

Батьківщині, Матері, Народу.


2-й учень: Через деякий час на об’єкт АЕС, що горів, прибуло більше 50, а потім більше 100 бойових пожежних машин із Києва і області. 26 квітня о 12 год дня було госпіталізовано 105 осіб, серед них 16 – з особового складу пожежних частин.

Через два тижні після аварії офіцер Віктор Кібенко, красивий, статний, відважний, помер у московській лікарні. Так і не побачив молодий татко свого первістка, якого народила йому дружина Тетяна.

На рік старший від Кібенка був Володимир Правик.

Відважними і героями, як, відомо не народжуються. Ними стають. Поховані герої на новому Митницькому кладовищі під Москвою.



3-й учень: Із вогню у безсмертя, смерть поправши, ступили вони,

Та з такого вогню не виходив ніхто ще в житті,

Жити можна і в затінку – поринати в розквіття весни,

А вмирати доводиться перед людством – на видноті.


4-й учень: Вийти з полум’я – значить себе поновити не раз,

Перевірити мужність, волю і вдачу свою.

І щоб вижити – мати життя, хоч на крок, про запас,

І відчути душею: супроти негоди стою!


5-й учень: Я, обпалений атомним, лютим, нещадним вогнем,

Хочу вижити, хочу приборкати ядерну смерть,

І на себе поглянути завтрашнім сонячним днем,

Легко, наче хлопчисько, ступати на твердь.


6-й учень:

Щоб земля не хиталась від струсів, від полум’я, від смертей,

А світилась промінням черешні, трави чи ріки,

Щоб садами цвіла та у снах колисала дітей, 

Лиш земля виліковує всі недуги й душі людські.
7-й учень: Я назву поіменно: Володя, Віктор і Леонід.

Зарубайте, нащадки, полум’яні, немов смолоскип, імена,

У вогні не згорів їх жертовний, чорнобильський слід,

Ще затужить по хлопцях земля і скорбота земна.


8-й учень: Немає, мабуть, в Україні місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідував наслідки аварії, комусь – рятувати життя і здоров’я потерпілих, інші просто допомагали і матеріально, і морально.
9-й учень: Люди в білих халатах,

Доземно вклоняємось вам!

В час біди ви солдати

Чи ангели милосердя?

Це крізь ваші серця

Йде жорстоко передова,

Де незвично чатують порожні

Очиці смерті.

Скільки крапельок крові

Волає у мікроскоп

Про третину життя, що тільки встиг

Хтось прожити,

І тривожно сьогодні,

Мов у горлі саднить волосок,

Слово непоетичне

Пристрашає: лейкоцити...


10-й учень: Ой, хто низом, хто горою,

А поема  без героя.

Він по краю смерті ходить,

Він пожежників виводить.

Вже в “швидкої допомоги”

У самої важкі ноги,

Серце смертне, руки ватні...

А пісні наші приватні.

...Люди в білих халатах

У чорних лабетах імли,

Нам на ціле життя

Стане сліз ваших сиріт і болю.


1-й учень: Людство прагне весь світ осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне “бути чи не бути?”

Страшно над планетою висить.

На землі, у домі вселюдському

Протиріч і негараздів – тьма.

Будьмо люди обережні в ньому, 

Іншого житла у нас нема.

Прилетіли птахи навесні,

Натомили у польоті крила.

Знову чути щебіт і пісні,

І тривоги стримати несила:

Чи безпечні пущі і ліси?

Чи немає для життя загрози?

Слухаю пташині голоси,

А на очі напливають сльози.


2-й учень: За днями дні, мина повільно рік.

За днями дні – і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться повік.

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження, набат,

Його уроків людство не забуде.


3-й учень: Трагедія Чорнобиля зайняла важливе місце в наших сьогоднішніх роздумах про життя та людину. Бо це трагедія життя.

4-й учень: Що ж нам відомо про причини трагедії? Чому у квітні 1986 року на ЧАЕС стався той страшний вибух?

5-й учень: У книзі “Чорнобиль” Юрій Щербак наводить роздуми академіка Легасова про те, що “техніка, якою гордився наш народ, яка стартувала польотом Юрія Гагаріна, була створена людьми, котрі стояли на плечах Толстого і Достоєвського”.

6-й учень: Як же зрозуміти це висловлювання? Люди, які створювали тоді техніку, були виховані на гуманістичних ідеях, на прекрасній літературі, на високому мистецтві, на правильному почутті. Сам Легасов дає відповідь. “Ключ до всього, що відбувається,  це те, що тривалий час ігнорувалася роль морального начала, роль історії, культури, духовності. Трагедії могло б і не бути, якби не було в нашому суспільстві байдужості і безвідповідальності”.

7-й учень: До яких уроків Чорнобиля ми підійшли? Насамперед, це  моральні уроки трагедії. І головне тут людський фактор. Один із уроків – крок безвідповідальності. Ми були неготові до такої аварії, і коли вже сталася трагедія, довго подавалося все в присмерках напівправди. Лише на десятий день міністр охорони здоров’я республіки попросив населення зачинити кватирки. Дев’ять днів дихали на повні груди нуклідами, набирали берів.

Ще один з уроків – низький технічний рівень підготовки працівників АЕС. Керівництво станції погано знало реактори. Але не стільки низький технічний рівень, скільки низький рівень відповідальності спричинив трагедію.



8-й учень: На скромних плитах із червоними зірками підмосковного Митницького кладовища навічно викарбувані імена Правика, Ващука, Ігнатенка, Кібенка, Титенка, Тиншури.

Прізвища зачитуються під звуки мелодії
На грані людства, на краю –

В тривозі атомній стою.

Душа тривожиться, мов птиця:

А що, як висохне криниця?

Тривожиться у полі колос:

Чому замовк пташиний голос?

І вмить здригається планета –

І річка Либідь, річка Лета.

Не все. Не все пропаще в світі.

Ще в зорях сад. Земля – у цвіті.

Лист подорожника. Дорога...

Та в серці атомна тривога.


9-й учень: З’явившись під знаком біблійної зірки Полин, той “чорний Чорнобиль” став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству, технократичній сваволі, коли дозволяли собі знущатися з природи – нашої одвічної матері й заступниці. Ця зірка Полин наче була послана з майбутнього, з ХХІ століття, нам усім, як грізне попередження: опам’ятайтеся, задумайтеся, поки не пізно.
Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить.
Учні запалюють свічки
10-й учень: Свічка Поминальна

І свічка Надії…

26 квітня полум’я їхні

В кожному нашому домі

Зіллються в одне полум’я Віри!

Ми будемо жити.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка