Сценарії виховних заходів з історії та правознавства



Сторінка12/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.21 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

1-й учень: А ще який урок нам дав Чорнобиль? Урок милосердя. Всі люди відгукнулися на біду, прийшли багатьом чорнобильцям на допомогу: збирали кошти у фонд Чорнобиля; діти чорнобильців відпочивають, оздоровлюються в санаторіях, будинках відпочинку; надходила гуманітарна допомога з усіх кінців світу для сімей, які прибули із зони відчуження.

2-й учень: Коли академіка Лихачова запитали, у чому він вбачає сенс життя, учений відповів: “Природа творила людину мільйони років. Давайте ж поважати цю роботу, проживемо життя гідно, підтримуючи все створене і протестуючи всьому руйнівному в житті”.
Бути людиною – це дуже просто,

Бути людиною – геройство в наші дні,

Встати і крикнути з трибуни, із помосту:

О люди! Залишайтеся людьми.


Учитель: Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. Минув п’ятнадцятий. А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.
Поки знов ця земля зцілиться,

Проминуть віки, не народи.

Мушу ждати. Незнані побачивши лиця,

Затамую востаннє свій подих.

Ліси і села за дротом,

І тяжко зітхає глина.

Перед Поліссям, стражденним народом

Стаю на коліна.


Діти, на території сільської ради живуть люди, які приймали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. Це наші земляки, сусіди і родичі. Вони ризикували своїм життям і здоров’ям заради нас, заради нашого щасливого майбутнього. Будьмо чуйними, добрими у відношенні до них. Скрашуймо їхнє життя своїм теплом, ласкою, усмішкою, випромінюймо зі своїх сердець одне тільки добро, щоб у нашім оточенні вони завжди почувались щасливими.

Триста літ поволеньки пролине –

Стронцій розпадеться і помре, 

На новому полі неодмінно

Час його, мов попіл, пригорне.

Час очистить Прип’ять незглибиму,

Оживуть і луки, і сади,

Та Чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї чорної біди,

Вічно буде пам’яттю судити

Тих, хто розп’яли його в огні,

І з їх ребра, що стронцієм пробите,

Кров його тектиме по мені.
Список використаних та рекомендованих літературних джерел:


  1. Білий І. Ти відомий сьогодні кожному // Дніпро. – 1989.  №5.

  2. Шовкошитний В. Хіба ж я винен... // Ранок. – 1989.  №6.

  3. Мотрич К. Політ журавлів над нетолоченими травами. – К.: Молодь, 1989.

  4. Йовенко С. Вибух. – К.: Радянський письменник, 1989.

  5. Олійник Б. Поворотний круг. – К.: Молодь, 1989.

  6. Луків М. Дощ у зоні Чорнобиля // Дніпро. – 1989.

  7. Кордун В. Зона. – К.: Молодь, 1989.

  8. Гнатюк І. Нове покоління // Жовтень. - 1989.



Фабіян В.П.
"ПРИЙДИ ДО СЕРЦЯ, УКРАЇНО,

БЛАГОСЛОВИ ДОБРОМ МЕНЕ"
Мета:

  1. Виховати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні.

  2. Формувати переконливість у нетлінності духовних скарбів народу, повагу до батьків, до природи, землі-годувальниці.


Обладнання:

Святково прибрана класна кімната. На сцені портрет Т.Г. Шевченка у вишиваному рушнику. Стіл застелений вишиваною скатертиною, на ньому хліб-сіль, букет з калини.

Виставка книг, присвячена темі уроку (книги про державну символіку України, звичаї, традиції українського народу).

На окремих плакатах зображення малого герба України, прапора України, текст гімну України.

Картинки українських художників, що передають красу пейзажів нашого краю.

Запис пісні “Батьківський поріг” (вірші А. Демиденка, муз. І. Карабиця).


Учитель: Рідний край... Починається він від батьківського порога, стежини, тополі стрункої, твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелиться по садочку.

Найсвятішими для кожного народу є слова "Україна", "Батьківщина". Адже Батьківщина – це не тільки наша Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.

Мати і земля... Земля і мати. Це роботящі руки наших прабабусь, бабусь, які в тяжкі роки підняли до життя нашу землю, влили її гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Як сказав поет:

Орали землю, сіяли жита,

Рушали в бій до Змієвого валу.

І нива пращурів – земля свята 

Сто сотень поколінь нагодувала.

Усе, що народжується з чистих помислів, добра, злагоди, живе, розквітає на землі тільки доброю правдою. Все на світі має свою душу, має її і наша земля. Як же наші предки сприймали душу рідної землі?



Учень: Народ глибоко поважає землю і називає її матір’ю: “Земля – мати наша”, бо вона годує і людей, і тварин. Тому при поклонах цілують землю. Землю бити – це великий гріх, який прирівнюється тому, що не можна ніколи бити матері. Землею клянуться, як чимось святим. Клятва та найстрашніша, коли при її проголошенні цілують землю. “Клянусь землею!”  вигукував впевнений у собі лицар-козак, цілуючи землю або навіть з’їдаючи її.

Учитель: А якою уявляли наші предки землю?

Учень: За народними віруваннями, земля уявлялася у вигляді жовтка в яйці, а вода навкруги землі ніби  білок, що оточує жовток. Земля плеската, мов корж, і плаває на воді, кінець землі десь за морем, там земля з’єднається з небом. Землю тримає велика риба: кожні сім років вона то опускається, то піднімається, тому бувають роки мокрі і сухі. Під землею так само живуть люди, під тими людьми ще живуть люди; одне слово, площин, схожих на нашу, під нами безліч.

Земля всередині сповнена жилами, як людське тіло. Цими жилами вверх піднімається вода.



Учитель: Навіть у цих уявленнях нашого народу про землю ми відчуваємо його безмежну любов до рідної землі, бо всі вони цікаві. В народі кажуть, що земля свята, святе й усе те, що вона родить. У чому ж і коли проявлялося таке бережне ставлення до землі в українського народу?

Учениця: Всяка їжа в Україні поважається й зветься Даром Божим, а Дар Божий мусить шануватися. Земля свята і не терпить пролиття крові, особливо невинної. Пролиту на землю кров треба зараз же засипати землею, щоб не побачило її сонце.

“Земля дає все і забирає все”,  говорили стародавні орачі. “Земля мати  наша, всіх годує і пестить”,  стверджували їх нащадки. “Хто на землі сидить, той не впаде”  вчили селяни своїх дітей. Не випускай землі з рук, тримайся міцно за неї – вона єдина вас не зрадить. Глибоку повагу відчувала людина до землі-трудівниці, яка “парує  то людям хліб готує”. Землею лікувалися: прикладаючи її до ран, як оберіг, землю брали з собою в дорогу. Навіть землю плідну треба було доглядати, як матір рідну: лише тому земля повертає, хто про неї дбає.



Учитель: Глибока народна мудрість закладена в звичайних прислів’ях про рідну землю. Які ж це прислів’я?

Учень: Землі кланяйся низенько  до хліба станеш близенько.

Земля добра, вона людей годує.

Дай землі, то і вона тобі дасть.

Учитель: Так, у наших предків була велика пошана до землі. Вони вважали, що земля жива, бо “тільки живе може живому життя дати”. А земля дає життя і житу, і пшениці, і всякій пашниці. Тому до землі, як живої, зверталися і на день святого Юрія, а як?

Учениця: На день святого Юрія був закон зеленню рідних всіх обсипати. Вона має тоді велику силу – перемагає всяке зло. Ставали на воротах, правою рукою торкали землю і закликали: "Юрію, у золотому плащі, на золотому коні пролети і над цією хатою, щоб була багатою! Золотими ключами землю відтвори, а нечистого конем розтопчи!"

На Юрія з хоругвами обходили поля – вітали Побідоносця, опускали на воду вербові вінки  щоб літо добре кінчалося. В ці дні Бог благословляє землю, а вона будить все, що є в ній. “Держімося землі, бо земля держить нас”, – це стародавня наша приповідка, відколи людина осіла на землі.



Учитель: Пракоріння багатьох з вас ведуть у сільську місцевість, то чи доводилося вам бути присутніми під час святкування дня Юрія? Можливо спостерігали або були учасниками святкування початку жнив, або їх закінчення, розкажіть про це.
Учні розповідають
Учитель: Всі ці святкові дійства по відношенню до Землі ще раз свідчать про велику любов до Землі-матінки, Землі-годувальниці. Тож давайте частіше звертатися до неї так, як звертаються до неї поети, зокрема Микола Косякевич у вірші “Рідна земле...”, і вона говорить до нас щедрими враженнями.

Цікавий і такий факт. З 23 серпня по 23 вересня Земля перебувала під впливом планети Меркурій, її стихія – земля. І мабуть знаменно, що саме у цей час Україна проголосила свою незалежність.

24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР. Вона проголосила незалежність України, тобто створення самостійної Української держави під назвою “Україна”.

А чим знаменний день 1 грудня 1991 року?



Учні: У цей день відбулися референдум і вибори Президента України, які засвідчили, що Україна стала незалежною державою.

Учитель: Сьогодні, коли ми святкуємо чергову річницю з дня проголошення незалежності України, ми не можемо не згадати тих, хто в боротьбі за незалежність матінки-України в далекому минулому приблизив нам цей день, а сам віддав життя за це. Історія знає багато-багато жертв боротьби за незалежність України, але аналогічної Крутам не було.

Учениця: 7 листопада 1917 року Центральна Рада, виконуючи волю українського народу, проголосила Українську Народну Республіку. А вже через три дні, 10 листопада 1917 року у Петрограді було прийняте рішення прислати армійські частини для придушення “контрреволюції” на півдні Росії. До контрреволюціонерів була віднесена і Центральна Рада, оскільки вона, на думку Раднаркому, мала буржуазний характер. Так розпочалася війна Радянської Росії із законною владою в Українській Народній Республіці, а фактично з незалежністю українського народу. В останні дні січня 1918 року, щоб стримати насування до Києва більшовицьких орд, був сформований і відправлений поїздом допоміжний курінь студентів – січових стрільців  під командуванням сотника Омельченка. 29 січня вдосвіта поїзд з підмогою зупинився на станції Крути, де прибулі зустрілися із залишками гайдамаків, що відступали. Тут зібралося юнкерів, студентів і гімназистів 250 осіб, гайдамаків і вільних козаків – 100. На всіх було 3 гармати сотника Семена Лощенка. На них колонами наступали більшовики. Ворог обійшов лінію оборони з обох боків, і праве крило, де були юнкери, змушене було відступати до своїх. Ліве крило – студентсько-гімназійне (це були напівдіти, які ще не тримали в руках зброї)  відійшло до станції, що вже була в руках ворога. Юнаки кинулися у свою першу і останню атаку і майже всі загинули. Двадцять сім з них потрапили в полон.

Спочатку над ними по-звірячому познущались, а наступного дня розстріляли, заборонивши селянам їх хоронити. Перед розстрілом юнаки заспівали “Ще не вмерла Україна”.

Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватися. Так вони вціліли і потім розказали про все.

Учитель: Минуть роки, століття, та пам’ять про юнаків-героїв не згине повік. Вона світитиме не тільки українцям, а всім. Тим, хто готовий покласти життя своє в ім’я ідеї, в ім’я Батьківщини. Не загинули марно незабутні герої. Їхнім героїзмом пишається незалежна Україна.
Виконується стрілецька пісня “Ви за свободу гинули”


Левицька М.А.
КРУТОЧИЛА НАША ДОЛЯ, НЕ ВОДА В НІЙ  КРОВ ТЕЧЕ...

КОЗАКУ НАЙПЕРШЕ – ВОЛЯ, КОЗАКУ НАЙПЕРША – ЧЕСТЬ”

(Вечір козацької слави)
1-й ведучий: Сьогодні ми проведемо козацьке свято. І як годиться, козацькі литаври всіх скликають на велику козацьку раду.
Виходить кошовий отаман
Кошовий отаман: Ану, козак-довбиш, скликай наше товариство на велику козацьку раду!
Чути звуки литаврів



  1. Курінь ім. Б. Хмельницького:

Слава навіки буде з тобою,

Вольності, Отче, Богдане-герою.



  1. Курінь ім. П. Сагайдачного:

Гетьман Сагайдачний – слава Батьківщини,

Кожний в курені вдячний лицарю Вкраїни.



  1. Курінь ім. Максима Кривоноса:

Слава про Максима не вмре, не поляже!

  1. Курінь ім. П. Калнишевського:

Наш легендарний Калнишевський –

Це до свободи вічний рух.

Всі члени куреня леліють в серці

Його безсмертний, вічний дух!



  1. Курінь ім. П. Полуботка:

Хто рідну землю щиро любить,

Хто зна історію Вкраїни,

Той Полуботка “скарб” віднайде

І воскресить ім’я орлине.


Кошовий отаман (із символами влади):

Поведу таку я річ:

Що ви знаєте про Січ?

І про нашу Україну?

Про козацькії гордині? Про гетьманів?
Виконується пісня “Гей, шуми великий луже”
2-й ведучий: У нашій уяві спалахує образ сильних, мужніх і відданих рідній землі людей.

1-й ведучий: Прибуваючи до безмежного степу, козаки селилися понад Дніпром та Південним Бугом. Козаки кожного куреня за загальним сигналом вставали до схід сонця та йшли на річку купатися, незважаючи на пору року. Після цього сідали за стіл снідати. На сніданок подавали соломаху – житнє борошно, зварене у воді і засмажене олією. Після сніданку всі йшли на заутреню молитву до січової церкви, потім прали одяг, лагодили зброю, човни, укріплення. У січовій школі в цей час молодих козаків навчали письму, церковному читанню, хоровому співу, музиці, танцям.

2-й ведучий: Рівно в полудень з фортечної брами лунав постріл. За цим сигналом козаки йшли обідати. На обід подавалася тетеря – зварене пшоно або жито зварене на квасі, варена або печена риба, мед. Після обіду співали пісні, думи, слухали розповіді. Особливо любили слухати козаки бандуру.

Звучить пісня “Взяв би я бандуру”
1-й ведучий: Надвечір дзвонили дзвона січової церкви, закликаючи козаків на молитву. Після молитви йшли вечеряти. Потім через деякий час, за винятком вартових, Січ занурювалась у сон.

Але не подумайте, що козаки жили, як у раю. Із-за кожного куща, дерева на них чекала небезпека. Понад 400 років народ прославляє нашого земляка, Байду Вишневецького, організатора Українського козацтва.



2-й ведучий: А як ставали козаками?
Інсценізація

За столом сидить писар , біля нього стоїть чолов’яга.

Входить кошовий
Кошовий: Гей, побратиме, а хто це до нас на Січ забрів?

Козак-писар: Та це, батьку, чолов’яга у козаки проситься!

Кошовий: Звідкіля ти такий?

Парубок: З Тверської я, Батьку.

Кошовий: У Бога віриш?

Парубок: Вірю.

Кошовий: Горілку п’єш?

Парубок: П’ю.

Кошовий: Виходить, ти вільний парубок?

Парубок: Та вільний, хоч мав пута у подобі жінки.

Кошовий: То ти жінку покинув? Еге-ге, недобре це діло, чоловіче.

Парубок: Кинув, батьку, як тільки побралися, бо вона борщ не вміє варити.

Кошовий: Ото ти справжній козак! Записуй його пане писарю!

Писар: Як кличуть тебе, хлопче?

Кошовий: Та не питай, не питай, а так і запиши: козак Борщ!

1-й ведучий: У літописах, хроніках, піснях та думах закарбувалися героїчні сторінки нашої історії – Запорозька Січ, козацько-селянське військо, Гетьманщина. Якщо ж вилучити з літопису України козацтво, гетьманів, то історія України буде неповноцінною.

2-й ведучий: У грудні 1647 року на Січ разом з групою однодумців прибув Богдан Хмельницький. У 1648 році, січні місяці, він був обраний гетьманом. Б. Хмельницькому судилося зіграти епохальну роль у нашій історії, очолити Визвольну війну Українського народу проти польської шляхти, створити українську державу – Гетьманщину.

Тільки Бог святий знає,

Що Хмельницький думає-гадає!

О тім не знали ні сотники,

Ні отамани, ні полковники!..

Монтаж
1: Ми не знаєм, де його пищалі,

Де його золочені шаблі,

Тільки знаєм, що з його десниці

Встала наша слава бойова.



2: Ми не знаєм, де його могила,

Де його калинова зоря.

Тільки знаєм, що його спалила

Зрада православного царя.



3: Ми не знаєм, чи воскреснуть люди,

Що згоріли від незримих ран,

Тільки знаєм – Україна буде,

Бо її виборював Богдан.



4: Україно, на твоєму полі

Ще горять сліди його коня,

А та пісня, що вела з неволі,

Сяє нам, боже послання.



5: Його благословив Господь

На Зборів, Корсунь, Жовті Води,

Богдан вселив у нашу плоть

Дух непокори і свободи.



6: Їхав гетьман з поля бою,

Бачив кров перед собою,

Вкритий трупом лан.

Матері його стрічали,

Про своїх синів питали,

Та мовчав Богдан.



7: Там батька чекали діти,

Що не хотіли сиротіти,

А його нема 

Їхав гетьман з Берестечка,

Плакав крадькома.

8: Втім, йому з’явився голос,

Що святив, як житній колос,

На козацький шлях:

Не печалься, любий сину:

Хто поліг за Україну,

Житиме в віках!


Виконується пісня “Ой на горі женці жнуть”
2-й ведучий: Велике патріотичне піднесення охопило Україну в 1652 р. Внаслідок битви під Батогом велика територія України була визволена з-під польського ярма. На осінь 1653 р. політична ситуація змінилася. І в 1654 р. на центральній площі Переяслава зібралася рада, де й було прийнято угоду з Росією про входження України до складу Московської держави на правах широкої автономії.

1: Аркан летить з Бахчисараю,

Петлю з Варшави кинув лях,

А з Півночі, мій рідний краю,

Боярин їде в соболях.



2: І ти збагнеш, якої віри

Твій брат з боярської рідні,

Як повезуть тебе в Сибіри

У зашморгу на аркані.


Виходить гетьман
Гетьман (звертається до присутніх): Братове, час і недуга кваплять мене... Цілих десять років я присвятив служінню батьківщині, не шкодуючи ні здоров’я, ні життя свого... Шкодую, братове, що не зміг завершити всі війни так, як би мені цього хотілося. Тішив себе надією, що назавжди забезпечу вам свободу та козацтву незалежність. Я не зміг до кінця виконати свого задуму і помираю стурбованим вашим майбутнім.

1-й ведучий: Богдан Хмельницький був невдоволений політикою московського царя щодо автономії України. У найбільш критичний момент розвитку подій – 27 липня 1657 р.  він помирає.

1: Богдан помер, але Європа

Ще бачила його в бою

На полі біля Конотопа,

Де мстився він за честь свою.



2: Був дух його біля Полтави,

Де кров чорніла, як ропа,

Під Крутами шукав він слави,

І смерті – в куренях УПА.



3: Він появився, ніби в мареві,

В степах, де ми свободу жнем,

Присягу, складену цареві,

Палив тарасовим вогнем.

І до останнього клейнода

Він відбере усе своє;

Він – наша скривджена свобода,

Боляще наше битіє.


Звучить пісня “Їхав козак на війноньку”
2-й ведучий: Історія Визвольної війни багатьма славними сторінками пов’язана з Тернопільщиною. Це – червень 1649 р.  облога Збаража, серпень 1649 р. – Зборівська битва і мирний договір. Тут загинув Морозенко, загинув Бурляй.

Твердять, що під час Берестецької битви Хмельницький перебував як полонений татарами у Вишневецькому замку.



1-й ведучий: Послухаємо кілька легенд, які пов’язані з іменем Б. Хмельницького.

1: Кажуть, що через одне село проходив з військом Б. Хмельницький, напився води і назвав село Добриводи.

2: Йдучи через село, Б. Хмельницький сів відпочити біля старого дуба.
Виконується пісня “Козак від’їжджає”
1: Лиха ж отчий край зазнав...

Людолов нас чатував,

Щоб позбавить свого дому.

Бранців до галер кували,

Висю злоби пожирали...

Шляхта нас вогнем пекла,

На тортури прирекла.

2: Але наш народ боровсь...

І Хмельницький в нас знайшовсь,

І Сірко і Дорошенко,

Й Полуботок, й Морозенко...

Рабства каламутну ніч

Переборювала Січ.

Козаків боялись зайди,

Бо була в них сила правди!



3: Отож знайте, як наші предки

У бої ходили...

Як за честь Вкраїни-неньки

Голови ложили.

Присягаємось, що Вкраїну

Будемо любити,

Що вдихнемо в неї силу,

Щоб розвеселити!



4: Не будем знову розривать затято

Могили, щоб знайти провісний літ,

За землю цю не треба убивати,

За землю, що не треба помирати,

А треба жити, жити й працювати –

Оце і є Богданів заповіт.


Виконується пісня “Козацькому роду нема переводу”

Баран О.М.
ТОЇ СЛАВИ КОЗАЦЬКОЇ ПОВІК НЕ ЗАБУДЕМ!”

(Вечір козацької слави)


Мета:

  1. Розширити знання учнів з життя запорізького козацтва.

  2. Виховувати повагу до героїки наших предків, любов до рідного краю.


Обладнання:

  • два “напіввідкриті курені”;

  • записані на плакатах речення про звичаї козаків;

  • на столах: рушники, глечики, полумиски, дерев’яні ложки, портрети гетьманів, магнітофон з записами українських народних пісень.


І частина

Звучить української пісні під бандуру
Учитель:

На розпутті кобзар сидить

Та на кобзі грає;

Грає кобзар, виспівує –

Аж лихо сміється...

“Була колись гетьманщина,

Та вже не вернеться,

Було колись – панували,

Та більше не будем!

Тої слави козацької

Довік не забудем!”

(Т. Шевченко, “Тарасова ніч”).


З давніх-давен людям відомо: “Дерево життя – це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого, другий – сучасного, а третій – майбутнього”. Зображення “дерева життя” зустрічається на каменях далеких часів і свідчить про те, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний зв’язок “трьох листочків”.

У минулому українського народу було таке неповторне і легендарне явище, як Запорізька Січ. Це про неї Гоголь писав: “Так ось вона Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі горді й дужі, як леви! Ось звідки розвивається воля й козацтво на всю Україну!”

Спробуйте на хвилину замислитись над змістом слова “козак”.

Учень: У нашій уяві спалахує образ сильних, мужніх і відданих рідній землі людей. Ми чули про них із козацьких пісень, уявляємо їх за картиною Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові” та за мультфільмами про пригоди козаків.
Перша розповідь:

Де і як жили запорізькі козаки
1-й учень: Прибуваючи до безмежного степу, козаки селились понад Дніпром та Південним Бугом. Особливо їх приваблював Дніпро – священна й заповітна ріка, оспівана в думах та переказах. Наші предки  слов’яни називали Дніпро славутою, тобто слов’янською рікою. Унікальною особливістю ріки є її знамениті пороги,  пасма кам’яних скель. Січ і стала називатись “Запорозькою”, бо була за порогами.

2-й учень: Нижче Хортиці Дніпро широко розливався, вбирав у себе великі і малі річки. Козаки дуже любили цю місцину і називали її Великим Лугом. Недалеко народилося прислів’я: “Січ  мати, а Великий Луг – батько, отам треба умирати”.
Звучить пісня “Реве та стогне Дніпр широкий ...”
3-й учень: Великий Луг знаходився у серці козацьких земель, які давали все, що було потрібне для життя: м’який клімат, родючі землі, зелений океан степових рослин, переповнені рибою озера та ріки.
Друга розповідь:

Розпорядок дня на Січі
1-й учень: Козаки кожного куреня вставали до світ сонця та йшли на річку купатися, незважаючи на пору року. Після цього сідали за стіл у курені снідати. На сніданок подавалася соломаха – житнє борошно, зварене у воді й засмажене олією. Після сніданку всі йшли на заутреню молитву до січової церкви, потім прали одяг, ладнали зброю, човни, укріплення. У січовій школі в цей час навчали письму, церковному читанню, хоровому співу, музиці, танцям.
Виконується танець “Гопак”
2-й учень: Рівно в полудень з фортечної гармати лунав постріл. За цим сигналом козаки йшли обідати. На обід подавалися: тетеря – зварене пшоно або житнє борошно на квасі, варена або печена риба, мед, пиво і брага, галушки, куліш з салом, баранина, свинина. Після обіду співали пісні, думи, слухали гру кобзарів.
Звучить дума
3-й учень: За розпорядженням курінного отамана частина козаків готувалась до виконання службових обов’язків у фортеці, а також за її межами.

Надвечір дзвонили дзвони січової церкви, закликали козаків на молитву. У церкві всіх зачаровував хор січової школи, який складався з хлопчаків-підлітків. Після молитви йшли в курені вечеряти. Через деякий час, за винятком вартових, Січ занурювалась у сон.


Третя розповідь:

Як воювали козаки
1-й учень: Але не подумайте, що жили козаки, як у раю. Із-за кожного дерева, куща, ярка на них чекала небезпека.

Починаючи з ХVІ ст., не минало й року, щоб татари не здійснили набігів на Україну. Роки 1515 до 1671 позначені страшними набігами кочівників. Татари забирали в неволю десятки тисяч християн. На торговиці люди дивувалися: “Хіба там ще є люди?” Страшною була доля невільників: жінок і дітей віддавали багатіям для роботи та на втіху, а чоловіків заковували в кайдани на галерах, і вони змушені були проводити все своє життя на лавці біля весла. Ось і стали козаки своєрідними прикордонниками, які попереджували людей про небезпеку, й першими вступали в бій з людоловами.



2-й учень: Понад 400 років народ прославляє у пісні відважного лицаря Байду. А історики довели, що його прототипом була реальна людина – Дмитро Іванович Вишневецький, князь, гетьман, засновник Запорозької Січі, один із перших організаторів українського козацтва.
Звучить дума про Байду
Один із католицьких священиків сказав: “Мені довелося бачити, як козаки кулею гасили свічку, відсікаючи нагар”. Філософія козаків була така: “Смерті не треба боятись, бо від неї однак не вбережешся”.

Четверта розповідь:

Дисципліна та суд у запорожців
1-й учень: Військова дисципліна на Січі була заснована на принципах людської гідності. Найбільше козак боявся осуду своїх товаришів за порушення дисципліни. Дуже важливим було побратимство.

Сумлінне, чесне ставлення до своїх обов’язків та приязне ставлення до товаришів ґрунтувалося на патріотичному почутті кожного козака. Але й серед козаків, хоч і дуже рідко, траплялися ганебні вчинки. Взагалі-то документи свідчать, що козацький суд не був жорстоким.



2-й учень: Але суворо каралися такі злочини, як бійки з убивством, крадіжки, неповернення боргу або втеча з поля бою, зрада.

Залежно від тяжкості таких злочинів застосовувалися відповідно і покарання:



  1. Відрубування ноги або руки.

  2. Шибениця.

  3. Гостра паля.

  4. Киї.

Злочинця приковували до ганебного стовпа, що був у фортеці. Це було великою ганьбою в товаристві козаків, де честь була дорожчою за життя. Біля стовпа клали в’язанку київ, ставили їжу й напої і годували злочинця. Кожен козак, проходячи біля стовпа, повинен був взяти з в’язанки кий і вдарити злочинця, приказуючи: “От тобі, вражий сину, щоб ти не крав і не роздавав, ми за тебе цілим куренем платили!” Нерідко винуватого забивали на смерть. Від шибениці чи київ козака могла врятувати дівчина, коли накривала його хусткою й оголошувала своїм чоловіком.
П’ята розповідь:

Козацька берегиня
1-й учень: На Січ під страхом смерті заборонялося приводити жінок. Крім того, запорожці вважали небажаним одружуватись. У козаків було дуже небезпечне життя, над ними повсякчас кружляла смерть; мати дружину та дітей за таких обставин – означало свідомо прирікати їх на сирітство. На одному з козацьких прапорів був зображений козак на коні, а під ним – напис: “Козак куди хоче, туди й скаче, ніхто за ним не заплаче”.
Звучить пісня “Ой на горі вогонь горить...”
2-й учень: Але, на жаль, дуже помилялися козаки, бо у кожного була мати, були й сестри, кохані, наречені, були й дружини з дітьми. Вони й плакали, виряджаючи козаків на Січ, у похід, чекали роками їх повернення, а не дочекавшись, знову чекали... Т. Шевченко у баладі “Тополя” в образі дівчини, що перетворилася в тополю, не дочекавшись свого коханого, показав долю тогочасної української жінки.

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля дива наробило 

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка, тонка та висока –

До самої хмари.
3-й учень: Пошана до матері, до бабусі, до сестри у хлопця – майбутнього козака – поступово переростала в пошану до дівчини, майбутньої дружини. Отже, звичай заборони появи жінки на Січі був викликаний не зневагою до жінки, а високою пошаною до неї та відповідальністю козака за свої вчинки перед дівчиною, дружиною, матір’ю. Сильні духом люди ніколи не образять жінку, не виявлять до неї зневаги. Там, де лицарство,  там мужність і ніжність ідуть поруч. Народ вважав, що людина, непорядна в особистому житті, не може прислужитися своїй землі. Якщо хтось здатний зрадити близьку людину, то він зрадить і Батьківщину.
Звучить українська народна пісня “Їхав козак за Дунай...”
Учитель (підводячи підсумок): Душа, дух... Власне він і є народом, нацією... Ми любимо свою Україну за все: і за цей наш вітряний степ, і за ясні зорі, і за чумацький шлях, яким наші предки мандрували до Криму, і за материнську пісню. Але найбільше – за те, що сформувалося в душі народу й передається з покоління в покоління. Таким духовним набуттям є пам’ять про волелюбних лицарів наших степів – запорізьких козаків.
ІІ частина

Змагання між командами – “козацькими куренями”
Представник від кожної команди витягає номер із запитаннями


  1. В історичній літературі часто вживаються назви “козаки”, “козаччина”. Що означають ці назви?

  2. Підберіть синонім назви “козак”, що часто зустрічається в українських піснях і думах. Назвіть приклади цих творів.

  3. Виконайте (відповідно до вашої уяви) невеличкий малюнок-схему внутрішнього розташування Запорізької Січі із урахуванням головних споруд. Які потреби козаків ці споруди задовольняли?

  4. Які клейноди існували у козаків? Яку роль вони відігравали?

  5. Назвіть дві вищих посади, що існували у кошових козаків. Які справи вони вирішували?

  6. Іноземці, що спілкувалися з козаками, відзначали надзвичайну їх музикальність. Наведіть приклади. Про що в цих творах йдеться?


Про які історичні події йдеться в уривках цих творів?
Це той перший, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доконала

Вдову, сиротину.

Кати! Кати! Людоїди.

Накралися...?

(Т.Шевченко)

Ой пустилися наші запорожці

Через моря дубами,

Ой як оглянуться до старої Січі,

Умиваються сльозами.

(Українська народна пісня)


Сценка
Ян ІІ Казимир: Пан Єзус! Матка Боска! Складаю велику подяку і принесу офіру за те, що не дали впасти так низько тут під Зборовом мені, королю польському Яну ІІ Казимиру. Най жиє канцлер Оссолінський, який зумів схилити на мій бік Іслам-Гірея ІІІ – хана кримського.

Пан Єзус і Матка Боска є свідками того, що не маю достатньої сили і підтримки і тому змушений підписати договір про мир з Хмельницьким, сейм затвердить.



Іслам-Гірей ІІІ: Хай буде в віках прославлене ім’я Аллаха! Служу тому, хто більше платить. Це не зрада. Це маневр. Допоки житиму, не допущу сили і міцності України. Одержав те, що закриє роти моїм ординцям. Видить Аллах, що не поскупився король польський платою за майже виграну перемогу Хмельницьким. А слово… Що слово? Не всі чули, не всі знають… О, Аллах! Вперед, правовірні, під священним стягом ісламу!

Богдан Хмельницький: Згода! Боже мій! Скільки втрат і крові! Перемога була майже у наших руках, але й не вина наша, що татари слова не дотримались. О Боже! Як жити? Що робити далі? Щоб зберегти невтрачене, зібрати нові сили – треба поступитись?
Конкурс художників. В ньому беруть участь по одному учневі команди. Протягом п'яти хвилин намалювати зброю козаків.

Переможе той, хто завдання виконає краще
Інші конкурси козацької майстерності

Список використаних та рекомендованих літературних джерел:

  1. Дорошенко Д. Нариси з історії України. – К., 1992.

  2. Наливайко Д. Козацька християнська республіка. – К., 1992.

  3. Чайковський А. Сагайдачний. – К., 1990.

  4. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків.  Львів, 1990.



Гнатюк В.М.
СЛАВНА СІЧ ЗАПОРІЗЬКА”

(Урок-композиція)
Мета: дати поняття про Запорізьку Січ, про її значення для українців.
Звучать українські козацькі пісні
1-й учень: Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

По-козацьки стрічаємо  з хлібом і миром.



2-й учень: Для гостей відкрита

Наша хата біла,

Тільки б чужа кривда

До нас не забігла.



3-й учень: Хліб духмяний в хаті,

Сяють очі щирі.

Хай живеться в правді,

Хай живеться в мирі!



4,5-й учні: Щирі вітання й найкращі побажання

Міцного здоров’я та багато років

Щасливого життя!

Учителька: Кожний народ на Земній кулі має національну історію, своїх героїв, які багато зробили для добра, для волі своєї Батьківщини. Щасливий такий народ, але двічі щасливий той народ, який після тривалого небуття врешті відкриває своє минуле. Хоч і яка розп’ята наша мати-Україна, але ми можемо пишатися її багатою історією, пишатися тим, що й українська історія має величезні героїчні постаті в боротьбі за свободу і державність, які оспівані в народних думах та історичних піснях. Сьогодні ми звертаємося до історії нашого краю з часів козацтва, дізнаємося про козацьку державу – Запорізьку Січ.
Пісня “Ой там на горі Січ іде”
Учителька: Давно це було. Споконвіку жив український народ на своїй рідній землі: сіяв хліб, будував міста, мандрував світами, боронив Україну від ворогів. Називалася тоді наша держава – Київська Русь. Вона була могутньою, сильною державою, та поступово почала втрачати свою силу. А це трапилося тому, що почали з’являтися багаті та бідні люди. Багато людей почало залишати свої хати і тікати від пана аж за Дніпро, за пороги (звідки й назва пішла – Запоріжжя).


  • А ще хто не давав жити українцям? Так. Татари.

  • Що ж вони робили? Так, грабували наші міста, села.


1-й учень: Горе тому селу, на яке напали татари. Вони оточували його з чотирьох сторін і підпалювали крайні хати, щоб викликати переполох між мешканцями. Потім кидалися на вулиці і починали грабіж і розбій. Хто боронився, того убивали, а хто був безпомічний, того брали у полон. Бранці мусили всю дорогу іти пішки. Гаряче степове сонце палило їм голови, спрага стягала уста, голод і труд томив усе тіло. Ішли босі, ледве одіті, роздираючи собі ноги о колюче терня, втираючи сльози. Кожний із них потерпів якусь утрату: одному вбили батька, другому забрали дитину, іншому пропала родина.

Село наше запалили

І багатства розграбали,

Стару неньку зарубали,

А миленьку в полон взяли.
Учителька: Отже, змушений був український народ боронити себе.

Почали люди потроху тікати на Запоріжжя. Потім стали кошем (згуртувалися) на одному з дніпровських островів – Хортиці, за порогами.

Так зародилася Запорізька Січ – столиця козацької республіки, місце, де знаходився цвіт козацтва. Люди, які там жили, звалися козаками. Там не було ні міст, ні сіл  лише один степ. Оскільки вони поселялися за річкою Дніпро, за її порогами, вони називали себе запорозькими козаками.
Учень: Найдорожчим для молодих завзятих юнаків, бувалих козаків була рідна українська земля. Вони знали, що ні їм, молодим хлопцям, ні старим козакам, ні їх синам не жити, якщо довкола є люті вороги. І вони відправилися на Січ.
Сценка з повісті “Тарас Бульба”
Тарас Бульба: О-хо-хо! Сини мої, сини мої.

Повиростали ви, орлята. Настав час вилітати вам з батьківського гнізда, настав час і для вас боронити рідну землю. Відправлю я вас на Січ і сам з вами піду. Прибуду на Січ і скажу: “Ось подивіться, яких молодців привів до вас. Привів я їх, своїх синів, на Січ, щоб вони продовжували козацький рід, козацьку славу”.

Сини мої! Пора збиратися в дорогу.

А що, ніжитися вдома захотілося? Запам’ятайте, що ваше життя – це чисте поле та добрий кінь. А ось цю шаблю бачите? Це ваша мати. Ось так, сини мої.

Ну тепер дайте я вас огляну. Ну що ж  справжні козаки. Служіть вірою і правдою народу, рідній матінці_землі. Тепер по-християнському звичаю присядемо перед дорогою, бо вже чуєте, всі юнаки вирушають.

У неділю рано-пораненьку

Не сива зозуля закувала,

Це дівчина козака

З подвірні своєї

У військо виряджала.


Звучить пісня “Їхав козак на війноньку”
Учень: Кожен із цих хлопців любив життя, любив працю, хотів створити сімейний затишок. Однак любов до свого народу виявилася міцнішою. Відправляючи синів на війну, старенька матуся молилася за них, просила Бога, щоб повернулися всі живі і здорові додому. Та не всім судилося повернутися у свою оселю.
Вірш “Я буду молитися”


Молилася матінка старенька

До Господа Бога,

Як синові на Січ

Стелилася дорога.

"Неси, Боже, вражу кулю

Понад мого сина,

Най не гине серед поля

Єдина дитина.

Хто закриє мені очі,

Старечії очі,

Як він кров’ю молодою

Земленьку сполоче?

Хорони його, небесний,

Від лихої долі,

Не дай смерти приступити

В лісі, ані в полі.

А я буду молитися,

А я буду коритися

Твоїй божій волі".
Пісні: “Їхав козак в горах” та “Байрак”
Учитель: У боротьбі з турками і татарами козаки зросли у велику силу. До козацького війська приймали кожного охочого, аби він щиро й вірно служив козацтву й Україні. Як і в кожного війська, у козаків був голова.


  • Як називався отаман славного війська? (Гетьман)

Вибирали його на Раді – так називали козацькі збори. А зараз заглянемо в саму Січ.
Кошовий отаман: Січ Запорізька, легендарна, гаряча…

Муже великий, проснись!

З кров’ю і болем слава не вмре козака,

Спалахом серця встає і буя, як колись.

Гей ви, хлопці-козаки!

Час нам пісню заспівати:

Наша мати, рідна Січ,

Подає до волі клич.

Доки буде Січ у нас 

Буде волі славен час.



Виконується пісня “Ішов козак потайком”
Учень: Славна Запорізька Січ

Ворогам ішла навстріч,

Рідну землю захищала

І народ нам прославляла.



Учениця: Лиха, що отчий край зазнав,

Не бажаємо нікому.

Людолов нас чатував,

Щоб позбавить свого дому.



Учень: Бранців до галер кували,

Ржею злоби пожирали,

Шляхта нас вогнем пекла,

На тортури прирекла.

Але наш народ боровся,

І Хмельницький в нас знайшовся,

І Сірко, і Дорошенко,

Й Полуботок, й Морозенко.

Рабства каламутну ніч

Переборювала Січ.

Козаків боялись зайди,

Бо була в них сила правди.

Козаки – це вільні люди!

Козаки – безстрашні люди!

Козаки – борці за волю, за народну щасну долю!
1-й учень: Козак – чесна, смілива людина.

Найдорожче йому – Батьківщина.



2-й учень: Козак – слабкому захисник, цінити побратимство звик!

3-й учень: Козак – це той, хто за освіту,

Хто прагне волі і блакиту.



4-й учень: Козак вкраїнську любить мову,

Він завжди здержить своє слово.


Усі: Щоб козацькому роду не було переводу,

Присягаєм на вірність

Вітчизні й народу.

Кошовий: Присягніте що Вкраїну будете любити,

Що ввіллєте в неї силу, щоб розвеселити.


Виконується пісня “Ой у лузі червона калина”
Учениця: Наша воля розцвіта

В кобзаревім слові,

І пшениця золота,

Й зорі малинові.

Маєво прапорів

Сонячно-блакитне,

В ньому степ уже дозрів,

В ньому небо квітне.

Козацькому роду нема переводу!

Ми за всякої пори

Зберігали прапори,

Переходили вони від роду і до роду.

Свідки наші  віки.

Історія знала,

Як читали козаки

Грамоту султана,

Як йому відповіли

На погрози сміхом,

Бо гартовані були

І вогнем, і лихом.



Учень: України синам

Вічна слава лине,

І віками жити вам,

Лицарі Вкраїни!

Сонце слави сія

Над тобою нині,

вічна слава твоя

Мати-Україно!


Разом: Козацькому роду нема переводу!
Учителька: Сьогодні ми поговорили про славних лицарів-козаків, про їхню державу – Запорізьку Січ. Всі ми любимо рідну Землю, матір-Україну, яку так гаряче захищали козаки, боролися за її свободу і незалежність. Ми любимо нашу Україну, благословенну козаками.
1-й учень: Рідна земле,

Рідний краю мій зелений,

Пісне в шелесті трав,

Промінь сонця в росі,

Ти нам щиро даєш,

Україно, натхнення,

Ти до сонця ведеш

Всіх своїх козачат!


2-й учень: Скільки світлих доріг

Ти для нас відкриваєш,

Скільки нових зірок

В край космічний ведеш!

Кров козацька у нас,

Запорозька в нас вдача,

Найдорожча з усіх

Україна для нас!


Усі діти разом виконують пісню “Червона калина”

ГЕРОЇ ЕЛЛАДИ”



(Історико-літературний вечір)
На стінах залу  портрети знаменитих греків. Сцена оформлена колонами іонічного і доричного стилів. Великим планом виконані малюнки чудес світу: храм Артеміди Ереської, скульптура Зевса Олімпійського, скульптура бога Сонця Геліоса із Галікарнаса, мавзолей царя Масона, Александрійський маяк.

Сцена 1
Елліп: Твоя країна – прекрасна Еллада. Розкажи мені про неї, про її богів.

Андротіон (грецький воїн): Сідай, розповідь моя буде довгою. Олімп – найвища гора у всій Елладі. Схили її вкриті густими лісами. На вершині Олімпу лежить вічний сніг. Вона вкрита густими хмарами. На високому золотому троні сидить Зевс.
Зевс: Я  цар богів і людей, поруч зі мною  моя дружина Гера і наші діти – близнюки Аполлон і Артеміда, Афіна, Гермес, Арес, Гефест.

Гера: Наш син Гефест, бог ковальської справи і вогню, побудував для богів прекрасний палац на вершині Олімпу. Кожному з богів належні справи і долі людей.

Зевс: Найсильніший з богів  я, Зевс. Володіння над світом я поділив з братами.

Аїд: Я  бог Аїд, володар царства мертвих.

Посейдон: Я  Посейдон, морський володар.

Зевс: Я найсильніший із всіх богів. Бурі і грози, вітри і дощі, блискавки і грім – все це проходить по моїй волі. Горе тому, хто порушує порядок, встановлений мною на землі. Махну рукою  і вражу клятвовідступника громом.

Андротіон: У нас говорять: “Клянусь Зевсом”. Свою волю Зевс передає людям, посилаючи священного птаха орла. Якщо греки бачать орла, вони вважають, що їх буде супроводжувати вдача. Елліни поважають і Геру як царицю богів і захисницю сімейного кола.

Гера: Коли я, сяючи красою, в пишному вбранні входжу в банкетний зал, всі боги встають і вклоняються перед жінкою Зевса. В мене є теж улюблений птах павлін. Гребінь із пір’я на голові птаха показує, що він належить до свити цариці богів.

Іріда: Біля трону Гери я стою, її посильниця богиня веселки Іріда. Я легкокрила і завжди готова швидко нестись на веселкових крилах виконувати волю Гери в найвіддаленіші краї Землі.

Андротіон: Прекрасна і величава Гера, але часто загоряється гнівом її лице. Під час Троянської війни Гера багато зла причинила троянцям.

Артеміда: Я  богиня полювання Артеміда. Коли я стала на сторону троянців, то Гера в гніві так вдарила мене по лиці сагайдаком, що всі стріли розлетілися в сторони.

Гефест: Я  бог ковальського ремесла, народився кволим і хворобливим, а Гера в гніві скинула мене, свого сина, з Олімпу. Так і залишився я кульгавим на все життя.

Житель: Я з Білета, де більше інших богів поважають володаря морів Посейдона. Для нас морська торгівля – основа життя. А доля мореплавства  в руках Посейдона.
Звучить музика
Посейдон: Вдарю я тризубцем  і підніметься на морі страшна буря, піднімуться величезні хвилі. Як легенькі шкарлупки, кидаються кораблі на скелі. Відкладу свій тризубець  і втихають хвилі, спокійна безкрайня поверхня моря, а я на колісниці запряженими золотогривими кіньми спускаюсь на дно моря у чудовий палац, де живу зі своєю дружиною Амфітритою.

Амфітрита: Мене, Амфітриту, називають прекрасною дочкою морського старця Нерея. Посейдону і мені послушні жителі глибин – морські чудовиська. Горе тому, хто образив володаря морів.

Аїд: Мене називають найпохмурішим із богів. Глибоко під землею моє царство. Вхід у нього там, де заходить сонце. Нема повернення з мого царства. В царстві мертвих котять свої хвилі ріки. Візник Харон перевозить через них душі мертвих. Трьохголовий собака Цербер сторожує вхід у царство мертвих.

Одіссей: Я, Одіссей, опускався в царство мертвих і бачив тіні героїв Троянської війни. Мені одному із небагатьох героїв Троянської війни вдалося вирватись із царства мертвих. Дружина Аїда, прекрасна Персефона,  дочка богині врожайності Деметри.

Деметра: Аїд викрав мою дочку, коли вона, молодою дівчиною, безтурботно збирала в полі квіти.

Персефона: Гірко плакала і відбивалась я, але повіз мене на колісниці Аїд.

Деметра: Я почула жалібний крик дочки. Дев’ять днів я боролася, з факелом у руках по землі шукала вночі і вдень свою дочку Парсефону. На десятий день я звернулася до бога сонця Геліоса.

Геліос: Розповів Деметрі, що її дочка по волі Зевса знаходиться в царстві мертвих. Пішла Деметра від богів і, щоб ніхто її не впізнав, перетворилася в бабусю. Проливаючи гіркі сльози, блукала вона по землі. Але як тільки Деметра покинула Олімп, на землі почали зникати виноградники, оливкові дерева, рослини і тварини загинули від засухи. Почався голод.

Іріда: Мене, Іріду – вісницю богів, послав Зевс до Деметри. Довго я вмовляла Деметру повернутися на Олімп, але все даремно.

Деметра: Не повернуся я на Олімп. Аїд повинен відпустити Персефону до матері.

Персефона: З великою радістю почула я волю Зевса, кинулася до колісниці і помчалась на Землю. Але перед від’їздом Аїд дав з’їсти гранатову зернину – символ шлюбу – і тим самим назавжди зв’язав мене з царством мертвих.

Деметра: За рішенням Зевса, дві третини року – весну і літо  Персефона проводить зі мною на Землі. В цей час цвітуть дерева, квіти, поля дають хліб; а на третину року Персефона опускається під землю до похмурого Аїда, і земля завмирає.
Звучить уривок з “Реквієму” Моцарта
Аполлон: Мене, Аполлона, називають найпрекраснішим із богів, покровителем мистецтва. Без промаху поражають ворогів стріли з мого лука. Ними я поразив страшне чудовисько – дракона Піфона. Поряд зі мною  вічно юна і прекрасна моя сестра – богиня полювання Артеміда.

Артеміда: З луком у руках я переслідую дичину по горах та лісах. Мої улюблені тварини – німфи і наяди. Мисливці приносять у жертву мені перших вбитих тварин. Мій брат Аполлон з’являється завжди у супроводі десяти муз – дочок Зевса і богині пам’яті Мнемозини. Попереду йде муза історії Кліо.

Кліо: До мене, музи історії, мудрі правителі відносяться з повагою. Горе народам і країнам, які не беруть уроків з історії.

Калліопа: Я  Калліопа, муза епічної поезії. Еллада славилась поетами. Серед них найбільш відомий  Гомер.
Читає уривок з Гомера
Мельпомена: Я  Мельпомена, муза трагедії.

Талія: Я  Талія, муза комедії. Народ Еллади любив комедії, а значить, і мене.

Терпсіхора: Я  Терпсіхора, муза танців.
Танцює
Іранія: Я  Іранія, муза астрономії. З небесним голубом у руках мчусь по небу, підвладні мені зірки і небесні світила.

Ерато: Я  Ерато, муза любовної поезії.
Читає вірші
Евтерпа: Я  Евтерна, покровителька ліричної поезії.
Читає вірші
Калліопа: Коли появляємось ми, тоді забуває бог війни Арес про шум кривавих боїв, не блищить блискавка в руках Зевса.

Евтерпа: Боги забувають сварки; мир і тиша стає на Олімпі.

Ерато: Навіть орел Зевса опускає свої могутні крила і закриває свої очі.

Талія: В повній тиші урочисто звучать струни кіфари Аполлона.

Звучить “Сентиментальний вальс” Чайковського. Музи танцюють

Сцена 2
Ведучий: Нема на Олімпі богині, прекраснішої за Афродіту.

Афродіта: Із білосніжної піни морської народилась я – богиня любові і краси. Я росла біля островів Кіфері і Кіпру. Куди не ступаю я, всюди цвітуть квіти. Дикі звірі  леви, вовки  слідують за мною, як ручні. Я добра і ніжна до всіх, крім тих, хто любить самого себе.

Ведучий: Богиня любові і краси знала і муки любові. Вона любила сина царя Кіпру Адоніса. Він був прекрасний. Але вмер Адоніс від страшної рани, котру наніс йому дикий кабан під час полювання.

Афродіта: Довідавшись про смерть, пішла я в гори Кіпру шукати тіло Адоніса. Я йшла по крутих гірських схилах, по краях безодні. Гострі каміння, колючки ранили мої ноги, каплі крові з моїх ніг падали на землю, де я бігла  на цих місцях виростали пишні, яскраві троянди. А з крові Адоніса виросла ніжна квітка Анемон.
Звучить музика з балету Чайковського “Лебедине озеро”

Ведучий: А ось улюблена дочка Зевса – грізна й войовнича Афіна. В повному озброєнні, в шоломі з гострим списом вийшла вона з голови Зевса. Здригнувся Олімп, коли зіскочила на землю Афіна – богиня війни, порядку і розуму, покровителька ремесла.

Афіна: Я сама володію різними ремеслами. Аргонавтам я допомагала будувати кораблі, еллінам  троянського коня. Але особливо добре вмію я гарно ткати. Як і всі боги, я не переношу суперництва. Проста смертна Арахла насмілилась змагатись зі мною у вмінні ткати покривало. По красоті покривало Арахли не поступалося моєму. Але Арахлу я перетворила в павука. Нехай знає своє місце.
Звучить музика з балету Чайковського “Спляча красуня”
Сцена 3
Ведучий: Великий співак Орфей жив у далекій Фракії. Дружиною Орфея була прекрасна німфа Евредіка.

Орфей: Недовго ми насолоджувалися щасливим життям. Одного разу після весілля чарівна Евредіка із своїми подругами-німфами рвали весняні квіти.

Евредіка: Не замітила я змію і наступила на неї.

Орфей: Голосно крикнула Евредіка і впала на руки подружок. Зблідла Евредіка. Закрилися її очі.

Ведучий: Довго оплакував Орфей Евредіку. Плакала вся природа, чуючи його сумний спів.
Звучить музика
Орфей: Вирішив я спуститися в царство мертвих, попросити Аїда і його жінку Персефону повернути мені Евредіку.

Ведучий: Але не пустили Орфея у царство мертвих. Вдарив Орфей по струнах своєї золотої кифари. Широкою хвилею понеслася музика по берегах похмурого Стикса. Зачарував своєю музикою Орфей Аїда і Персефону. Пропустив його Харон у царство мертвих.

Орфей: Біля трону Аїда і Персефони я співав про свою любов до Евредіки, про горе і муки.

Звучить музика
Ведучий: Схиливши голову на груди, слухав Орфея Аїд. Приклавши голову до плеча чоловіка, слухала пісню Персефона. Сльози журби тремтіли на її віях.

Аїд: Клянусь клятвою богів, водами ріки Стикса, що я виконаю прохання дивного пісняра-співака. Що ти хочеш, Орфею?

Орфей: О могутній володарю Аїде! Відпусти рідну мою Евредіку. Верни її назад до життя. Дай Евредіці випробувати радість життя. Вона пішла в твоє царство такою юною…

Аїд: Добре, Орфею. Я верну тобі Евредіку. Веди її назад до життя, до світла. Але ти повинен виконати одну умову. Ти підеш вперед слідом за богом Гермесом. Він поведе тебе, а за тобою піде Евредіка. І ти не повинен обертатися назад. Запам'ятай, обернешся назад – і Евредіка повернеться назавжди в моє царство.

Гермес: Довго ми йшли по царству мертвих, засіяло світло. Сповільнив крок Орфей, прислухався. Нічого не чути. Де ж ти, Евредіко? Обернувся Орфей і пбачив тінь Евредіки.

Орфей: Евредіка…

Евредіка: Орфей…

Гермес: І все зникло в тумані. Сім днів і сім ночей просив Орфей старого Харона пустити його в царство мертвих. Проте Харон відмовився.
Звучить музика Глюка "Одинокий пастух"

Кохан Н.М. Франчук Я.Я.
ЗБОРІВСЬКА БИТВА  ВИЗНАЧНА ПОДІЯ В ІСТОРІЇ

УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ”

(Театралізоване дійство)
Звучить увертюра до опери "Б. Хмельницький"

Кобзар грає на кобзі і співає пісню “Засумуй, трембіто”

На фоні пісні
Літописець: У 1648 році козаки під проводом Б. Хмельницького підняли повстання проти Польщі. По світлих перемогах на Жовтих Водах, під Корсунем та під Пилявцями українські війська ввійшли до Галичини.

Кобзар закінчує пісню, виходить
Читець: Камінно сплять історії вітри

Під містом, де гриміла рать Богдана,

Де Прометей визвольної пори

В огні й крові залізні рвав кайдани

І де мечем і літерами крови

Літопис твій записано, Зборове.

Туди ходила молодість моя

Дитячими маленькими ногами...

Гей, нині ще півсерця дав би я,

Щоб, притулившись, як колись до мами,

По вінця повний радости й любови,

Я в гості міг до тебе йти, Зборове!

І тільки думка, мов підбитий птах,

Летить туди, в минуле і далеке,

Де перепели кличуть у житах,

Де клекотять над стріхами лелеки,

Де Хворостець зелені зводить брови,

Здаля на тебе дивиться, Зборове!

Та прийде час  зів'яне туги квіт,

Озветься грім могутнім волі словом,

І хтось підійме слави заповіт,

Захований в могилах під Зборовом.

І хтось в вінку лавровому обнови

До тебе в гості прийде знов, Зборове!


Козак б'є в литаври
Літописець: Наприкінці червня 1649 року Б. Хмельницький з українськими полками з кримською ордою під проводом хана Іслам-Гірея рушив пішим походом до верхів'я Случі. Там біля Старого Константинова стояв польський табір. Полякам у перші дні війни вдалося очистити від козацьких залог ціле Послуччя, і вони були певні себе, горді з перемог і не сподівалися на скору появу козацького війська.
Окрики за лаштунками
 Дорогу королю! Віват, наш пане, Яне Казимире!

1-й шляхтич: Здається, полювання удалось?

Король: О, ці ліси кишать від дичини.

Ах, що за край! Яке у нім повітря!

Так пахне майораник, розмарин,

І головне  посмійтеся, панове, 

Що тут козацьким духом не смердить.
Всі сміються
2-й шляхтич: Хай пан ласкавий зволить відпочити, поки готується вечеря запашна.

А поки все удасться спорядити,

Чим королеві зможем догодити?

3-й шляхтич: Чи, може, щось до келиха налити?

Король: Вина!

Всі: Вина! Вина! Гей, вип'ємо до дна!
Співають. Вривається посланець
Посланець: Тривожні вісті! Не прогнівайсь, пане!

Бо ходить чутка, що Хмельницький знов

В цім краю об'явився.

Король: Я можу стратити тебе за ці паскудні брехні.

Негайно всіх старшин!


Фанфари
Король: Бачить Бог,

Настав момент великого походу,

Якщо шляхетна кров нас повела,

Коханій Польщі славу здобувати,

То будьте славі вірні до кінця.

І королю, що вас веде походом,

І вірою, і правдою служіть.

Так от, на завтра рано

Ми перейдемо через Стрипу.

Далі візьмемо Зборів, Збараж і Тернопіль.

Чекає нас фортуна приязна,

І слава нам впаде на світлі чола,

Шляхетні чола!

Всі: Слава королю!
Фанфари
Хмельницький: Тривожно серцю. Все не навчусь

Від злих думок і болів боронитись.

Сорому стільки, крові, і смертей,

Що вже давно я мав би скам'яніти

Душею, що пістрявіє від ран.

То чи ж дозволю я своїй руці

По-зрадницьки здригнутися у бою,

Здійнявши меч на ворога свого,

Коли Вітчизна, вставши на коліна,

Благає захистити від ярма,

Від гніту Яна Казимира?!

Джура: Пане гетьмане! Прибув полковник Нечай.

Нечай: Ви кликали, мій гетьмане?

Хмельницький: Заходь. Ну що, Данило, які приніс мені ти вісті?

Нечай: Все тихо. Тільки бачив наш дозір

Загін у місті польської кінноти.

Я певен  поверталися ні з чим 

Так голосно й безпечно розмовляли.

Ще й жартували. Що тут розбереш?

Така довкола мряка.



Хмельницький: Нам цей дощ на руку.

Ну, а що серед поляків, який там дух,

І як себе ведуть

Татари перед боєм?



Нечай: Все як слід, усі ми насторожі.

Тільки дай нам свій наказ 

І ринемось до бою, і кров гаряча вдарить у серця.

Джура: Пане гетьмане, до Вас проситься жінка-зборівчанка.

Хмельницький: Впустіть.

Жінка (кланяється):

Хвалити Господа, дісталася до Вас.

Я  зборівчанка, з міста із облоги.

Я лісом непомічена пробралась.

І сина із собою привела

Найменшого. Бо два мої соколи

Не вернуться до мене із землиці,

Де шляхтич їх навіки оселив.

А це Вам віддаю мою єдину,

Мою останню втіху. Заберіть

Його до себе. Сина віддаю,

Бо рветься сам він за братів помститись,

Що юним цвітом в землю залягли,

За матерів, що вдовами лишились,

За Зборів, що ніколи не піде

До шляхти на поклін, за Україну,

Плямовану і кров'ю, і вогнем.

Я – жінка, і тому така слабка,

Що гострий меч утримати не зможу.

Я  мати, і в ненависті страшній

Й палкій любові  нездоланна сила.

Ідіть, сини. На праведний наш бій

Вас мати і Земля благословляють,

Вас скривджена чекає Україна,

Ідіть, сини, і захистіть її.
Хмельницький цілує руку жінки

Подає знак Джурі, і той проводжає жінку і сина
Джура: Ясновельможний пане! Прибули посли від хана. Просять їх прийняти.

Хмельницький: Ведіть їх до намету. Я йду.
По хвилі сам до себе
Чи можу я на тебе покладатись,

Татарський хане, хитрий, як той лис.

Такі тепер часи, не озирнешся 

Вже ворогом став брат.

А як не брат?..

Та я стерплю, в кулак стиснувши серце,

Щоб мій народ позбувся ланцюгів.
Витягає з-за пояса булаву і піднімає високо над головою
Перед лицем кривавої борні,

Перед очима смерті ми тримали

У високо простягнутих руках

Оці шовкові стяги та шаблюки.

Ми починаєм знов жорстокий тан,

Танок кривавий, зі своєю смертю,

Але цей бій  то нам святий зарік

Своєму краю, гнобленому люду.

Нехай вода цілюща з джерела

Окропить, освятить священну зброю

За переможний визвольний похід,

На справедливий герць

В ім'я Вітчизни.
Козаки піднімають угору шаблі, списи, пістолі

Звучить духовна мелодія “Аве, Маріє”

Всі стають на коліна. Дзвонять дзвони

Звучить пісня “В чорне море наш Дніпро тече”
Ян-Казимир: Я є польський король. Моє військо йшло з Сокаля на Золочів і наближалося до Зборова. Мої стежі запевняють: “під горлом”, що на три милі довкола, нема й знаку ворога. Заспокоєний тим, я наказав ранком, у неділю, 15 серпня, переходити Стрипу (показує на карті-схемі).

Хмельницький: Я мав певніші і докладніші відомості про похід короля, ніж король про мене. Я вважав на те, щоб до поляків завчасно не дійшли відомості про мої дії. Найбільш довіряв я прилуцькому полковнику Филону Джелалію.

Історик: “Треба подивляти енергію, зручність і обережність Хмельницького, що мав під Збаражем величезне військо і такі неспокійні орди союзників, а так стиснувся, що не випустив ні одного загону і щойно в останній хвилині показався королеві з цілою своєю могутністю, нечуваною і небувалою в цілому краю”.

Так висловився про нову тактику Б. Хмельницького польський історик Кубаля.

Поки король наближався до Зборова, українські війська вже були готові до зустрічі. 8 серпня під Збаражем переведено козацький табір на інше місце, під Старий Збараж, щоб можна було швидше рушити на ворога.

Хмельницький: Перед битвою я сам виїхав на стежу. При дорозі з Озерної до Зборова є велика діброва. Вона йде від Тустоголов до Підгайчик аж на Зборів. Я прибув сюди з козаками, забрався на високого дуба і розглянув положення польського війська, перелічив сили ворога і оглянув поле бою. Потім вернувся під Збараж і обговорив з ханом план бою. Під Збаражем я залишив невелике число війська під проводом генерал-обозного Черноти, а головні сили рушили проти польського війська під Зборів.

Історик: Битва почалася 15 серпня 1649 р., в неділю. День дощовий, дороги розмокли. Польські обози грузнуть на шляху. Половина війська перейшла по мосту через Стрипу і сіла обідати. Тут ураз у Зборові задзвонили дзвони. За цим знаком, як з-під землі, перед переляканими поляками виросли козаки, а за ними і татари, які “добре їх стріпали”.

Очевидець: Не битва це була, а радше різня, до 50 тисяч поляків "немов у матню впало". Гармати, вози з усяким добром, багато зброї досталось нашим козакам. А король ледве втік.
Сцена бою козаків з поляками
Козак: Ану іди сюди, паскудний ляше,

Бо в мене вже і піджилки тремтять 

Так хочеться тебе полоскотать шаблюкою по тім'ї!

Поляк: Мужлан! Свиня!

Я випущу із тебе дух смердючий!



Козак: Ах ти ж антихрист! Товстомордий щур!

Я доберусь до тебе, псяча юхо!


Б’ються між собою, поляки втікають
Король: Пробі! Куди втікаєте!

За нами Польська!

То є ганьба!
Ян-Казимир: Я пустився на коні об'їжджати при смолоскипах весь табір. Ось я король ваш! Не тікайте, діти мої, не кидайте мене!
Плаче
Історик: У поляків відбулася рада воєначальників, вирішено було послати послів до хана, щоб відступився від козаків, обіцяючи йому великі упоминки і ясир.

В понеділок, 16 серпня, почався другий день битви. Але вибратися з облоги не було сил.


Б’ють литаври
Хмельницький: Хай буде день оцей благословенний!

День перемоги золотом ясним

Впишіть в літопис Зборівського краю

Всієї української землі!

І доземним поклоном ушануймо

Всіх витязів, полеглих, хай для них

І усього скривдженого люду

На визволення рідної землі

Звучить козацьке “Слава”!

Козаки: Слава! Слава!
Польський король виходить, іде ритуал вимушених почестей

Король кидає меч до ніг Хмельницького
Хмельницький: Зрада! Татари зрадили! Я мушу рятувати Україну. Мушу підписувати угоду!
Зачитується текст угоди

Літописець: Зборівський мир не дав Україні всього, чого бажав український народ, але все-таки здобутки були значні. Придніпрянська Україна отримала власне військо  це були основи, на яких постала самостійна Українська держава. Всім тим завдячувала Україна гетьманові Зіновію-Богдану Хмельницькому, його полковницькому таланту, таланту державотворця, всім тим, хто зложив свої голови на зборівських полях

Могили, могили, хрести, хрести, хрести  це німі свідки Зборівських боїв 1649 року.



Читець: За мурами зоря здіймається, горить.

Все, як колись, надія  Богом дана.

Стою я на межі тисячоліть

І згадую про тебе, про Богдана.

Три з половиною століття ти нас вчиш,

Як треба край і землю цю любити!

Цінити наш простий селянський книш,

Не забувать, чиї ми в світі діти!

Ти мудрість мав, напруживши чоло,

Підняти Січ для вирішення справи,

Бо зрозумів, яке велике зло

Терпить народ, не маючи держави.

Стою я на межі тисячоліть.

Нам незалежність, точно, Богом дана!

Піднесення. О, благодатна мить!

І згадую із вдячністю Богдана.


Пісня “Богданові полки”
Козачок: А Зборівська битва

Відізветься болем

У думах нащадків

Нових поколінь.

І сонце не раз ще

Прийде поклонитись

Синам, що за волю

Лягли України.



Звучить музика з опери “Б.Хмельницький”

ДІВЧИНА З ЛЕГЕНДИ”



(Історико-літературний вечір)
Святково прибраний зал. На центральній стіні напис:

“Її пісні – як перло многоцвітне,

як дивен скарб серед земних марнот”
Звучить пісня “За світ стали козаченьки”
Ведучий: Українська народна пісня – то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення.

Полинемо в сиві віки, доторкнімося серцем до золотих ключів людського генія  і нам уявляться ті першотворці, чиї імена хай і загубились у плині століть, але їхнє слово квітуче і нині.



Ведуча: “Пісня... Вона весь вік супроводжувала людину, “від колиски до могили”, бо немає такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому”,  говорить М. Стельмах.

Пісні – найпоширеніший і найбагатший вид української народної творчості. Їх безліч. Виникали народні пісні внаслідок колективної творчості народу. Передаючись з покоління в покоління, зазнаючи певних змін, більшість з них ставали взірцем художньої довершеності. Тому ми говоримо, що автор пісень, казок, прислів’їв – народ.

Але деякі імена творців пісень зберегла для нас історія. Серед них Маруся Чурай – напівлегендарна українська поетеса ХVІІ ст. Саме їй приписують тільки що прослухану пісню “За світ стали козаченьки”.

Ведучий: З дивного серпанку вихопилася легендарна постать Марусі. Народилася для кохання щирого, але не зазнала його радощів. І всі сподівання свого люблячого серця краплина за краплиною вклала в пісню бентежну, жагучу.

Ішов милий горонькою,

Мила – під горою,

Зацвів милий розонькою,

Мила – калиною.
Звучить пісня “Кругом греблі шумлять верби”
Ведуча: Квітує калиною, пломеніючи кетягами, творчість народної поетеси на запашних луках української ліричної пісні. Маруся Чурай – це образ, витворений народною уявою, втілений у творах письменників і науковців. Чи реальною є її постать? Хто знає. Може, це поетична легенда.

Ведучий: За переказами Маруся народилася 1625 року в родині урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, чесної, палкого патріота. У сутичці зі шляхтичем, який збиткувався з простого люду, запальний Чурай зарубав кривдника, тому мусив тікати з Полтави на Січ, де пристав до гетьмана нереєстрових козаків Павлюка і героїчно загинув у трагічній битві під Кумейками 1637 року.

Ведуча: Легенда наділила Марусю Чурай неабиякою вродою, поетичним і музичним хистом, чарівним голосом і романтичною любов’ю. Один із сучасників Марусі, від якого записано переказ про неї, зазначив, що “Чорні очі її горіли, як вогонь в кришталевій лампаді, обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос... Ах, що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків”.

Ведучий: Але життя Марусі Чурай склалося нещасливо. Її обранець козак Григорій Бобренко, піддавшись материним умовлянням, кидає Марусю й одружується з багачкою Галею Вишнеківною. У розпачі дівчина хоче втопитися, але її рятує Іван Іскра, що кохає дівчину. Одного разу на вечорницях у дочки полтавського старшини Меласі Барабаш Маруся знову зустріла Гриця. Вона й виду не подала, що схвильована. Адже Гриць прийшов не сам, а з молодою дружиною. І от, що сталося далі ...

Дівчина: Пливе місяць молоденький,

розігнувши роги.

Марусенька, в місяць глядя,

стоїть край дороги.

Та вийняла з-за пазухи

циганчині чари,

та скликала річчю словом

із трьох країв хмари.

“Всі хмарочки докупочки,

А місяць угору! –

Сюди йтиме мій миленький

з улиці додому...”

Та врізала русу косу,

та в клубочок збила,

зняла перстень із рученьки,

сю річ говорила:

“Місяць на небі,

камінь на землі,

риба в морі,

звір у полі.

Грицько піде додому, 

А я по сліду йому:

Коли вони зійдуться пити, гуляти, 

Тоді нас будуть злі люди розлучати!" –

Тричі, стоя, Марусенька

сю річ промовляла,

й косу розплітала...

Далі взяла – коло чарів

перстень положила,

та й побігла додомоньку

щоб мати не била...


Звучить пісня “Ой не ходи, Грицю та й на вечорниці”



Ведуча: Марусю посадили на острогу, а потім засудили до смертної кари. У день страти на центральному майдані у Полтаві зібралося багато люду. Два кати затягли на поміст майже непритомну Марусю, закуту в кайдани.

Дівчина: Вона ішла. А хмари як подерті.

І сивий степ ще звечора в росі.

І з кожним кроком до своєї смерті

Була усім видніша звідусіль.

Стояли люди злякані, притихлі.

Вона ішла туди, як до вершин.

Були вже риси мертві і застиглі.

І тільки вітер коси ворушив.

І тільки якось страшно не до речі

На тлі тих хмар і зашморгу була

Ота голівка точена, ті плечі,

Той гордий обрис чистого чола.



Ведучий: Почали читати вирок. Та в цей час через натовп прорвався вершник на змиленому коні. Це був Іван Іскра. Іменем гетьмана Богдана Хмельницького він припинив вирок і передав наказ гетьмана про звільнення Марусі Чурай.

Козак: Спиніться!

Гетьман вас уповновластив

читати цей універсал!

Чурай Маруся винна в одному:

вчинила злочин в розпачі страшному.

Вчинивши зло, вона не є злочинна,

бо тільки зрада є тому причина.

Не вільно теж, караючи, при тім не

урахувати також і чеснот.

Її пісні – як перло многоцінне,

як дивен скарб серед земних марнот.

Тим паче зараз, як така розруха.

Тим паче зараз, при такій війні, 

що помагає не вгашати Духа,

як не співцями створені пісні?

Про наші битви  на папері голо.

Лише в піснях вогонь отой пашить.

Таку співачку покарать на горло, 

та це ж не що а пісню задушити!

За ті пісні, що їх вона складала,

за те страждання, що вона страждала,

за батька, що розп’ятий у Варшаві,

а не схилив перед ворогом чоло, 

не вистачало б городу Полтаві,

щоб і вона ще страчена була!

То ж відпустити дівчину негайно



і скасувати вирока того
Ведуча: Є дві версії про останній період Марусі. За однією, вона після помилування зачахла, змарніла, а потім померла від сухот. За другою, вона пішла з Полтави у світ і померла в якомусь монастирі.
Звучить пісня “Ой у полі три криниченьки”
Ведуча: Маруся Чурай – дівчина з легенди, цікавої й захоплюючої, що впродовж трьох віків тривожить серце, викликає подив, спонукає до роздумів про найсокровенніше.
Звучить пісня “За світ стали козаченьки”




1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка