Сценарії виховних заходів з історії та правознавства



Сторінка2/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Іванюк С.П.




“ПРАЦЮВАВ ВІН ДЛЯ НАРОДУ І ДЛЯ СВОГО КРАЮ”

(Вечір до річниці з дня народження М.С. Грушевського)



Ведучий: Сьогодні наше слово про Михайла Сергійовича Грушевського.

Людину мужньої великої мети.

Орла, героя України,

Якій він волю прагнув принести.

Яка страшна Вкраїни доля

Король і цар, султан і хан –

Всі рвалися до Золотого поля,

Всі завдавали кровогнойних ран.

Земля стогнала в згарищах вогненних

Пісні, як сльози тугою бриніли,

У скрутових обіймах москалевих

Дикунської було багато сили.

Але й дикунство азіатське можна подолати,

Якби всім миром проти сатанинства встати.


Читець: У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновладців чи оббрехати діячі псевдонауки. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії останніх двох століть належать Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський. Саме з їхніми іменами, їхньою творчою спадщиною, насамперед, пов’язані ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості і національної гідності народу.

Саме ці великі постаті українського народу били на сполох з приводу майже цілковитої русифікації на сході, полонізації або онімечення на заході, особливо в міських та інтелігентних прошарках населення. Вийшовши з народних надр, вони кликали інтелектуальні сили нації йти в народ і там шукати джерела наснаги для боротьби за національне відродження, “щоб українство жило власним і повним життям”.

Але якщо постаті Тараса Шевченка та Івана Франка хоч і в заідеологізованій ретуші, в цілому, не підлягали забороні, то Михайла Грушевського якщо і згадували, то неодмінно з негативним ярликом. Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували буржуазним націоналістом (хоч він був соціалістом-революціоністом).

Безцінні наукові праці М. Грушевського було вилучено з усіх бібліотек республіки, а їхні бібліографічні паритети поховано у спецсховищах. Лише в останні роки частина з них побачила світ.

Хто ж він такий – Михайло Сергійович Грушевський? Яким він бачив себе сам, яким маємо приймати його ми?

Читець: Михайло Сергійович Грушевський народився 17(29) вересня 1866 року в невеличкому місті Холмі (тепер Хелм на території Польщі), де його батько вчителював у гімназії.

1869 року, коли сину минув лише третій рік, батька перевели на Кавказ. Новини з України були нечастими “Одначе, ­ писав згодом молодий Грушевський, ­ під впливом оповідань батька, котрий зберіг залюбленість у все українське – мову, пісні, традиції, в мене рано збудилося й усвідомлювалося національне українське почуття, піддержуване книжками та рідкими поїздками на Україну, що малювалися в тому ореолі далекої Вітчизни”.

Внаслідок того, що старший Грушевський обіймав посаду шкільного інспектора і переїздив з одного регіону в інший, родина спочатку мешкала в Кутаїсі, потім у Ставрополі і нарешті у Владикавказі (1878 р.).

Відірваний від сім’ї, в період навчання у Тифліській гімназії (1880-1886), Грушевський, за його власними словами, ріс “серед мрій і фантазій, замкненим у собі відлюдьком, котрий з запалом читав все, що міг дістати”.

Він зачитувався книгами М.Костомарова, Пантелеймона Куліша, М.Максимовича, які йому діставав батько. З нетерпінням чекав він нових випусків історичного журналу, що друкував серію М.І.Петрова про сучасну українську літературу. Батько всіляко заохочував потяг сина до історичних знань і передплатив для нього “Київську старину”, де друкувалися чимало полемічних статей про походження Русі, історію України, Козаччину.

Читець: Найбільший вплив на молодого Грушевського, вірогідно, справив Костомаров.

Сам Грушевський запевняє, що особливо вплинули на нього численні полемічні праці, і гімназист у далекому Тифлісі мріє якнайскоріше повернутися на Україну і, по суті, ще в останньому класі визначає своє майбутнє. У липні 1886 року він звертається з листом до ректора Університету Святого Володимира, що у Києві, з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету.

Дослідницькі нахили студента, його постійний інтерес до історії України привернув увагу видатного історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом М.Грушевський написав чимало коротких статей-оглядів. Вінцем його наукових пошуків студентського періоду стала перша глибока наукова розвідка “История Киевской земли” від смерті Ярослава до кінця ХІV ст., за яку автор отримав золоту медаль.

По закінченню університетського курсу талановитого молодого дослідника залишили при кафедрі російської історії. В цей час почалася кампанія жорстокого переслідування всього українського в царській Росії.

Значно сприятливішими були умови для національного відродження в західноукраїнських землях. Отже, саме Галичина стає центром тяжіння усіх національно-свідомих сил.

Читець: 1894 року Михайло Грушевський очолює щойно утворену кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті, яка зосереджує свої науково-педагогічні зусилля на вивченні проблем Східної Європи.

Сповнений юнацького ентузіазму, впевненості у своїх силах і могутнього відчуття власної місії молодий професор вирушив у бій з невідомими поборниками невігластва і несправедливості.

Роки професорства у відомому в Європі Львівському університеті стали для Грушевського школою змужніння і як талановитого викладача історії України, і як глибокого дослідника свого народу. Тут же виявляються неабиякі його здібності як громадського діяча. Він активно співпрацює в Науковому товаристві ім. Шевченка, активно залучає до нього талановитих студентів, учителів, молодих науковців. Саме співпраця зближує з Великим Каменярем і спільно вдосконалюють вони організаційну структуру товариства, розширюють сферу діяльності. Грушевський докладає великих зусиль, щоб українські дослідження набрали міжнародного розголосу.

Мабуть, жодному вченому не вдалося б видати понад 100 томів “Записок Наукового товариства ім. Шевченка”, якби він не згуртував навколо себе талановитих молодих дослідників.

Початок Першої світової війни застав родину Грушевських у Карпатах. Шлях додому виявився складним і небезпечним через Відень. Друзі допомогли перебратися в Італію, яка на той час ще не знала, на чиєму боці вона воюватиме. Звідти через Румунію повернувся до Києва.

На підставі наклепницького звинувачення у “симпатіях” до Австрії Грушевського було заарештовано й ув’язнено у Лук’янівську в’язницю. Щоправда, під тиском масових протестів у Києві, Петрограді і навіть у Нью-Йорку власті, зрештою, звільняють видатного вченого з тюрми, але депортують разом з дружиною і донькою Катериною до Симбірська.

Лютнева революція 1917 р. звільнила М.Грушевського з-під нагляду царської охорони.

Професор вирішує повернутися до Києва. У дорозі трапився інцидент. Посеред ночі загорівся спальний вагон, у якому їхав Михайло Сергійович. Він ледве урятував своє життя. О п’ятій ранку 14 березня, тобто через два тижні після початку революції, тихими вулицями міста у самій лише нижній білизні, пальті і кімнатних капцях йшов додому вкрай стомлений вчений, який був обраний Головою Центральної Ради на Україні.



Читець: 19 березня 1917 року українські організації провели небачену за масштабами національну демонстрацію.

Під українськими прапорами, з портретами Шевченка Грушевський приєднався до колони Київського товариства “Просвіта”. Перехожі легко відрізняли його по бороді й окулярах.

Біля міськради барон Штейнгель, вказуючи з балкона на Грушевського, заявив: “Перед нами найкращий син України, її духовний лідер, жертовний борець за її відродження, котрий тільки-но повернувся із заслання”. Натовп зірвався вигуками “Слава батькові Грушевському...”. Під схвальні овації і патріотичні пісні дужі руки піднесли Грушевського на балкон. Знову промови, пісні, оплески. Так вітали Грушевського.

Перебуваючи на чолі Центральної Ради від самого початку її заснування і до розгону австро-німецькими окупантами, Грушевський вів активну політичну діяльність як голова ЦР і перший президент УНР. Чимало зробив для відродження української державності. Після гетьманського перевороту професор перебував у підпіллі. Ще раз його побачили 22 січня 1919 року на Софіївській площі, де урочисто проголосили акт злуки УНР і ЗУНР. Але вже 6 лютого війська Директорії здали Київ.

Опинившись перед загрозою, арешту Грушевський їде до Станіслава, а звідти до Праги.

Читець: На початку 1921 р. українська делегація на Ризьких переговорах знайшла можливість передати Грушевському запрошення повернутись на Україну.

Вчений вступає в переговори з головою Раднаркому Чаковським. У грудні 1923 року видатного українського історика обирають академіком АН УРСР. За ним резервуються кафедра української історії, власті запевняють його, що він матиме на Україні можливості для продовження наукової роботи. У березні 1924 року Грушевський повертається на Україну.

Він відходить від політичної діяльності, займається науковою роботою. Але постійно перебуває під гласним і таємним наглядом Державного Політичного Управління.

Але це були плідні роки. Виходять чергові томи його фундаментальних досліджень, з’являється нове покоління істориків. Визнанням світового значення його наукової діяльності стало святкування 60-річчя вченого-енциклопедиста в жовтні 1926 р. На адресу М.Грушевського надійшли поздоровлення з наукових центрів США, Німеччини, Австрії, Польщі, від різних установ Росії і України. Не було лише вітань від офіційних властей.



Читець: Між 1928-1931 роками Грушевський часто ставав об’єктом критики на історичних конференціях та в пресі. Ученого звинувачували в тому, що він стоїть осторонь програм соціалістичного суспільства і залишається головним опонентом марксистської історичної науки на Україні.

Співробітники ДПУ посилили за ним нагляд і в приватних розмовах радили професору виїхати з України.

6 березня 1931 року Грушевський повідомляє своїх студентів, що він виїздить до Москви.

Друге московське заслання Грушевського розпочалося тяжко. В день приїзду, 9 березня, він захворів, а незабаром був заарештований органами ДПУ і відправлений на допит до Харкова. Через декілька днів слідство несподівано припинилося і старого професора несподівано повернули до Москви.

Через декілька тижнів  новий виклик у ДПУ. Надалі Грушевський змушений був приходити до цієї установи регулярно, у призначений час, для реєстрації, а інколи і для допитів.

З допомогою доньки майже сліпий історик продовжує працювати в архівах Москви.

У Києві справи складалися на гірше. Продовжувалося публічне цькування Грушевського. Тривали арешти.

Історика могли заарештувати щохвилини.



Читець: У 1932 р. його прийняв Каганович. Про що вони говорили, не відомо. Знаємо лише, що після кожної з бесід у ЦК Грушевський впадав у депресію. Влітку 1932-33 р. вчений домагався дозволу на короткий відпочинок у санаторій для вчених у Кисловодську.

У 1934 р. дозвіл надійшов, і 15 жовтня сім’я була у Кисловодську. На початку листопада Грушевський підхопив інфекцію, внаслідок чого на шийних хребцях зробилися карбункули (чи то пухлина).

Потрібно було оперувати. У міській лікарні умови були жахливі. Марія Сильвестрівна прохала, щоб операцію зробив друг їхньої сім’ї, хірург, котрий саме прибув у Кисловодськ.

Головний лікар Хургін дозволу не дав, а оперував сам. Замість покращення, стан погіршився. Хургін погодився, що надто квапився. Відчуваючи наближення смерті, історик дав останні розпорядження дружині і дочці.

Вони стосувалися чергового тому “Історія України-Руси” і безпеки родини.

“Якщо зі мною щось станеться, вирушайте до Галичини. Не зоставайтеся більшовикам". Того ж дня, 24 листопада Михайло Сергійович одійшов. Помер у 66-річному віці, повний творчої наснаги, наукових планів та ідей.



Читець: Про останній період життя Грушевського ми багато чого не знаємо. Досі не з’ясовано обставини раптового арешту Грушевського у Москві, допит у Харкові, несподіваного звільнення.

Таємницею оповиті і обставини смерті Грушевського. Немічного історика знищив радянський уряд, можливо, сам Сталін. Залишається нерозкритим одне питання: було це зроблено безпосередньо скальпелем хірурга чи опосередковано, за допомогою публічного цькування й переслідувань.

Але все своє життя Михайло Сергійович поклав на вівтар української національної справи. Він був центральною дійовою особою культурного розквіту України на зламі століть, учителем і радником політиків у Відні, національним страдником упродовж Першої світової війни та символом національних устремлінь років революції. Грушевський розділив з українською інтелігенцією перемоги 1920-х і поразки 1930-х років.

В очах співвітчизників Грушевський назавжди залишиться автором монументальної “Історії України-Руси”, подиву гідним трудівником, який практично самотужки організував неофіційну національну Академію наук у Львові, був першим президентом коротковічної Української держави. В його довгому житті були поразки і трагедії, але, разом з тим, були і визнання, здобутки, перемоги.

Огуда і хвала не припинилися з його загадковою смертю у Кисловодську. Не припиняються вони і сьогодні. Легенда про немічного історика, реальну велич якого важко осягнути, продовжує жити.
На фоні музики пісні “Україно”
Читець:


Я українець з юних літ,

Мене пісень навчила мати,

Із них родився заповіт,

Що закликав кайдани рвати,

Ми їх порвали...
Ми є діти українські,

Хлопці і дівчата,

Рідний край нам Україна

Красна та багата,

Рідне небо, ясне сонце,

Місяць, зорі срібні,

Рідний нарід, українці

Всі до нас подібні.



Присягаєм наш край рідний

Над усе любити,

Рідний нарід шанувати

І для нього жити.

Що нам рідне, то нам буде

І красне і гоже –

Присягаєм, що так буде.

Поможи нам, Боже.
Пісня “Молитва за Україну”

У всьому світі кожен зна,

Що Батьківщина лиш одна,

І в нас вона одна-єдина

Це наша славна Україна

Українець молодий

Український я юнак

Лев і тризуб то мій знак.

Лев і тризуб золотенькі,

Жовті ниви, сині гори,

Жовто-сині в нас прапори

Все будуть нам помагати

Господь Бог і Божа Мати.

Добре я учитись буду,

Щоб свої мене любили

І чужі щоб оцінили,

Щоб про мій нарід всі знали,

Україну шанували.


Звучать пісні: “Україна”, “Не зітхай, а працюй”

Мабуть, немає такого,

Де б на гонах моєї землі,

Потоптавши старого і малого,

Не гуляли наїзники зла.

Ще не вмерли. Живем ...

Дивовижно ...

Назовіте шляхи й манівці,

Де б на наших шумних роздоріжжях

Не вмирали за волю борці.


Пісні: “Гей, там на горі Січ іде”,

Козацькому роду нема переводу”




Нам великий скарб дістався

Від дідів і від батьків,

Їхня слава не вмре, не загине,

Їхня пісня всюди лине.

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров

На парах смерти, перебити –

Іде на Київ Муравйов

Полків його не зупинити

Та рано тішаться кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей не перемогти.


Виконуються пісні: “Ой на горі, на Маківці”,

Гей, там далеко на Волині”




Захвилювалися народи

І захитався Третій Рим

Війнуло подихом свободи

Над рабством довговіковим.

Пора відродження – доволі

В покорі жити і ганьбі.

Цвітуть, неначе квіти волі,

Знамена жовто-голубі.


Пісня “Зажурились галичанки”


Зійдуться у коло, мов тіні,

Близькі та далекі предтечі.

“Ну, як там жити на Вкраїні?” 

Спитають, обнявшись за плечі.

Скажу їм, що зміни невтішні,

Нещастя нові та колишні

Над краєм висять, як прокляття.

Розтрачуєм розум і сили

На чвари дрібні та нікчемні,

Чорнобилем землю струїли

І храми споганили древні.

Лишились голодні та голі

І соромно світу признатись,

Що навіть в пориві до волі

Немає снаги об’єднатись.

Яка їй судилася доля,

Не відаю я і не знаю,

Та вірю: сподівана воля

Прийде до стражденного краю.

І діти грядущого віку

Здійснять, чого ми не здійснили.

І цю свою віру велику

Я буду нести до могили.
Пісня “Наливаймо, браття”
Бажаємо вам

Вінок любові-Берегині

Статків і маєтків – повні скрині,

Вірних друзів на добро і на долю,

України віру, України волю.

Материнську пісню колискову,

Вишиванку в домі чорноброву,

Від лелеки  вірності до скону,

Від калини – роду оборону,

Від пісень – співучого вам серця,

А від мови – у віках безсмертя.

Хай вас мальви бережуть віками,

Діти, квіти і старенькі мами,

Розцвітають гілки родоводу

І буяють славою народу.
Звучить Гімн України

Юркевич О.Д.
КРАЩЕ ЗАПАЛИТИ ОДНУ СВІЧКУ,

НІЖ ПІТЬМУ ГАНЬБИТИ”
Краще запалити одну свічку,

ніж ганьбити пітьму”

(Народна мудрість)


Читець: Бо нива – це моя. Тут я почну зажиток,

Бо кращий урожай не жде мене ніде,

Бо тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок

Мене на ниву батьківську веде.

В.Симоненко
Звучить пісня Т.Петриненка “Україна”

Читець: Народна мудрість говорить: “Краще запалити одну свічку, ніж ганьбити пітьму”. І якщо ці свічки палахкотять у кожного з нас у серці, то Україна дійсно стане вільною і незалежною, в Україні запалає вогонь відродження.

Читець: Є щось святе в словах: мій рідний край.

Для мене – це матусі пісня ніжна,

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І твій калиновий у тихім лузі гай.

Для мене – це твої стежки й мої,

В лісах і селах стоптано любовно,

Й пісень людські прозорі ручаї,

Усе, що серцю рідне невимовно.

Його історія... В ній стільки гіркоти.

І тим рідний мені ти, краю рідний,

Що вже назад поламані мости,

І день встає, як райдуга, погідний.

(Л.Костенко)

Читець: Багатовікова історія українського народу, насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, на долі якого було досить лиха... Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, розпочате голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами.

Людина має пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру. На думку видатного російського письменника Чернишевського, “... можна не знати тисячу наук і бути освіченою людиною, але не знати історію свого народу може лише людина, нерозвинена розумово”.



Читець: Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

(М.Рильський)

Учень: Слово “Україна” вперше зустрічається у літописах 1187 р., коли помер переяславський князь Володимир Глібович: “... Плакала по нем переяславці, о нем же Україна много постонала.”

Назва “Україна” в XVI-XVII ст. означала південну окраїну Московської держави. Замість “Україна” говорили “Мала Русь”, Малоросія. Тільки в XIX ст. з ростом національної самосвідомості термін “Україна" і "українці” набув широкого загальнонаціонального значення. Та не дивлячись на це, про Україну і український народ знали, ним дивувались, захоплювались.


Читець: Україно, моя люба, Вкраїно,

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?

Чи про те розкажу, як тебе я люблю,

А чи піснею горе твоє я присплю,

Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, -

Чим тебе заспокою я, бідна дитина,

Скажи, моя люба Вкраїно.

(П.Тичина)



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка