Сценарії виховних заходів з історії та правознавства



Сторінка4/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

“МИР ДУШІ ТВОЇЙ, БОГДАНЕ”


(Вечір до річниці з дня народження Богдана Хмельницького)
Мета:

  1. Показати, що Б.Хмельницький був сином свого часу, тієї історичної обстановки, що склалася на той час в Україні.

  2. Виховувати в дітей інтерес до історичних подій у своєму краї, до історичної особи і її діяльності.

  3. Розвивати любов до своєї країни, Батьківщини; вчити дітей відтворювати і уявляти історичні події.


Обладнання: епіграф на дошці;

портрет Б.Хмельницького;

вишиті рушники;

костюм Б.Хмельницького;

козацькі костюми.
Епіграф: Чи не той то хміль,

Що коло тичин в’ється...

Ой той то Хмельницький,

Що з ляхами б’ється.

(Народна пісня)
Вступне слово вчителя: Сьогодні мова піде про видатну людину, особистість, політика, дипломата, військового діяча і державця  Б.Хмельницького. Про його життя і діяльність, здається, знають усі і все, але, можливо, і не все. Тому ми пропонуємо ще раз розповісти про Хмельницького і згадати події, пов’язані з історією нашого краю.

Ведучі:

І: Досі документально не встановлено, де саме народився Богдан Хмельницький. Але ми точно знаємо ось що. Батько – Михайло – служив осадником у корсунсько-чигиринського старости, він заснував нові поселення на українських землях. Спочатку він осадив місто Чигирин, а пізніше – хутір Суботів, що став його родовим маєтком.
Учень читає уривок з оповідання “Юність Богдана”
ІІ: Мати Богдана була козачкою з Переяслава. Навіть фізично Богдан загартувався в небезпечних умовах життя старого прикордоння, де виживали, витримували найсильніші, мужні, міцні люди. Ось і виріс з Богдана сильний юнак, подібний до справжнього козацького дуба.

Потім він навчався в українській школі, де саме – невідомо, але на це вказує мова його листів – тогочасна українська літературна мова. Вчися в єзуїтському колегіумі у Львові. Пройшов там класи граматики, поетики і риторики, добре засвоїв латинську мову, якою вів переговори з послами. Світ чужої віри не заполонив душу молодого Хмельницького, пізніше він вимагав закриття єзуїтських колегіумів на визволеній території.



І: Молодий Хмельницький не тільки спостерігав нещастя й горе, трагедію народу, його рани. Поневірявся він у турецькому полоні. В бою під Цецорою у Молдовії в жовтні 1620 р. Богдана захопили в полон, а батько загинув. Викуплений запорожцями з неволі, Богдан повернувся додому, оволодівши турецькою і татарською мовами. Потім він не раз візьме участь у козацьких походах на Туреччину і Крим.

ІІ: Хмельницький зазнав також переслідування і свавілля польських панів. Коронний гетьман Станіслав Конецпольський та його син Олександр руками урядників грабують і спалюють хутір Суботів, забивають канчуками Богданового сина, а його самого переслідують, наче хижого звіра.

І: Однак не особиста образа штовхнула Хмельницького на повстання.

Селянсько-козацькі повстання 20-30 рр. XVII ст. підготували ґрунт для боротьби з поляками.

Хмельницький пройшов добру школу міжнародних відносин у Запорізькому війську. У 1637 р. він був військовим писарем і не тільки керував військовою канцелярією, а й здійснював листування з іншими державами, вів переговори з іноземними послами. В 1648 р. Запорізька Січ дала йому гетьманську булаву, і він очолив визвольну війну українського народу проти поляків.

Заручившись підтримкою татар, Хмельницький вирушає в похід і посилає наперед себе посланців, щоб заохочували народ до повстання.



Учень (у костюмі Б.Хмельницького): “Друзі, панове-молодці, броварники, годі вам по броварнях пива варити, по винницях та по проваллях валятися, та йдіть ви жидів та ляхів з України зганяти, то будете ви собі мати хоч на три дні по-козацьки погуляти”.

І: Скоро зійшлися козаки Хмельницького з польським військом поблизу р. Жовті Води.

1-й учень читає вірш:

“Чи не той хміль, що коло тичин в’ється?”

Ой той то Хмельницький,

Що з ляхами б’ється.

Ой, поїхав Хмельницький по Жовтому Броду,

Ой, не один лях лежить головою в воду.

“Не пий, Хмельницький, дуже тої жовтої води,

Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.”

“А я ляхів не боюся і гадки не маю:

За собою велику потугу я знаю

І ще орду за собою веду, 

А все вражі ляхи на вашу біду.”

Становили ляхи дубовії хати, -

Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати.
2-й учень: Після Пилявецького побоїща польська шляхта страшно полякалася й повтікала з України.

Ой, ляше, ляше,

Славний козаче!

Славним козаком звешся,

А вже твою славу

Топчуть під лаву,

А ти не каєшся,

Загнали ляхів у каниболота

Та набрали ми в них

І срібла і золота...



ІІ: У битві під Корсунем у травні 1648 р. польська старшина попала в неволю до татар, у т.ч. і коронний гетьман Потоцький і польський гетьман Калиновський

... Поїхали бучно до Криму ргувани,

З совітниками обоє польськії гетьмани,

А вози скарбовії козакам достались...

... Отак-то пиха поробила лиха...

Коронному Потоцькому,

Отак-то була скрута

І польському Калиновському...



І: Літом 1649 р. шляхта сховалася в обложеному козаками Збаразькому замку. Кожен бій закінчувався для неї поразкою, дошкуляли голод і хвороби.

3-й учень розповідає легенду: “Збирає Б.Хмельницький під липою у Луб’янках раду і звертається до козаків: “Хто з вас панове молодці, поїде в гості до Яреми?” Задумались одчайдушні козацькі голови: краще вже шаблюками розмовляти з панами. Вийшов тоді Морозенко на сивому коні, поклонився шановному товариству і промовив: “Пошліть мене, гетьмане, і ви, чесне лицарство, до пана Яреми на переговори”. Рано-раненько їхав Морозенко з двома козаками до замку. На валах зібралася вся шляхетська знать. Упізнали козацького полковника. Посипалися на послів зрадницькі кулі. Одна куля вцілила Морозенкові в голову, друга – у серце, третя  у живіт. Поникла козацька голова. І тоді раптом пішов дощ. Це небо і земля плакала за народним героєм. Вороний кінь виніс тіло господаря, і воно не потрапило до ворогів, які похвалялися, що після смерті тіло Морозенка спалять, а потім розвіють по полю”.
Звучить пісня “Ой, Морозе, Морозенку”
Вірш: “На тім полі, на Збаразькім

Чорна галич в’ється,

То Іван Богун

З поляками б’ється,

Та спитайте, як гриміло, в Стрипи,

Як тріщали рундуки вночі,

Як трищали в поспіху таляри,

Як святих благали шляхтичі,

Щоб серпневі заступили хмари.

То був грім”.



Зборівська битва


Розповідають учні, які були на екскурсії в музеї “Зборівська битва”
Виступали козаченьки з високої гори:

Попереду козак Хмельницький на воронім коні.

“Ступай, коню, дорогою широко ногами;

Недалеко Берестечко й орда за нами.”

Як став джура, малий хлопець, коника сідлати,

Стали в того кониченька ніженьки дрижати.

 А де ж твої коні, Хмельниченку, воронії коні?

 У гетьмана Потоцького стоять на припоні.

 А де ж твої, Хмельниченку, ковані вози?

 У містечку Берестечку заточені в лози...



Звучить музика.

Учень читає вірш “За байраком байрак”

Сценка Переяславської Ради

“Сьогодня ізкликано велику прилюдну раду на те, щоб ви вкупі з нами обібрали собі державця з чотирьох, кого самі волітимете. Перший – цар Турецький, другий  хан Кримський, третій – король Польський, четвертий – цар Московський. Вибирайте, якого вподобаєте. Цар Турецький  бусурман; усі ви знаєте, яке лихо терплять під ним православні греки. Хан Кримський – теж бусурман; з ним ми завели приязнь, але чого натерпілись через те, якої біди зазнали, ви добре знаєте: і неволя, і ріки кріви християнської. Про утиски від польських панів нема чого й балакати. Цар Московський – одного з нами обряду, однієї грецької віри – він згянувся на наше шестилітнє благання. Полюбімо ж його щиро! А хто не хоче ... нехай іде, куди хоче,  шлях вільний.”

Йшла війна з поляками. Стоячи однією ногою в могилі, старий Хмельницький із сумом бачив, що десятилітня праця його й зусилля не довели розпочату справу до бажаного кінця, й майбутнє рідної землі вимальовувалось перед його зором у сумному вигляді.

“Бог знає, братове, чиє це нещастя, що не дав мені Господь закінчити цю війну так, як хотілося: по-перше, ствердити навіки незалежність і вільність нашу; по-друге, звільнити від ярма польського Волинь, Покуття, Поділля і Полісся, одне слово, усі землі, якими володіли великі українські князі. Бог задумав інакше. Не встиг я завершити свою справу, і вмираю з великим смутком, не знаючи, що буде після мене. Прошу вас, братове мої, доки я живий, виберіть собі вільними голосами нового гетьмана, хай я спокійно ляжу в могилу”.

Помер Хмельницький 6 серпня 1657 р. Поховали його в Суботові у кам’яній церкві, яку він спорудив. 4 тижні з’їжджали сюди представники всього війська Запорозького.
Учень: Стоїть в селі Суботові

На горі високій

Домовина України –

Широка, глибока.

Ото церков Богданова,

Там-то він молився,

Щоб москаль з добром і лихом

З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане.

(Т.Г.Шевченко)



Вчитель: Пішов з життя великий воїн, дипломат і політик. Залишився людиною суперечливою. Траплялися хвилини розчарувань, спалахів гніву, сімейні чвари, були любов і зрада, сімейні трагедії.

Він був сином свого часу. У разі необхідності розправлявся із своїми політичними противниками. Біля гетьмана були видатні полководці і дипломати, але і знаходилися і нікчемні люди, які ще за його життя вели подвійну політику, нехтували національними інтересами. Однак послідовна лінія на визволення рідної землі від іноземного панування переважала. Цьому він посвятив свій талант полководця і політичного діяча.




Отак-то, Зіновію,

Олексіїв друже!

Ти все оддав приятелям,

А їм і байдуже.

Кажуть, бачиш, що все-то те

Таки й було наше,

Що вони тілько наймали

Татарам на пашу

Та полякам... Може й справді!

Нехай і так буде!

Так сміються ж з України

Стороннії люди!

Не смійтеся, чужі люди!

Церков-домовина

Розвалиться... і-під неї

Встане Україна.





Гуцуляк Н.В.
СВЯТО ЗІ СЛІЗЬМИ НА ОЧАХ”

(Історико-літературний вечір)
Звучить грамзапис пісні ”Священная война"

1-й учень:

Пам’ятаєш, земля,

Сорок п’ятий,

Стихне небо, підняте салютом!

Пам’ятаєш крик дитини –

Як салют на вічне щастя людям?

А сьогодні

Дні отих малята

Дочок й синів своїх ведуть...

Пам’ятаєш, земля,

Сорок п’ятий?

Земля!

Сорок перший не забудь.



(В.Цілий)
Ведуча: Люди старшого покоління пам’ятають: травень того незабутнього 45-го був напрочуд теплим і сонячним.

Ніби сама природа своїм таємним єством відчувала радість довгожданого визволення, що прийшло на нашу землю.

Та водночас були ті травневі дні суворими і кровопролитними – як і всі 1418 днів Великої Вітчизняної.

А країна вся наскрізь простелена,

На мільйон у ворога приціл:

Долітають кулі, як їм звелено,

До найдальших, найглухіших сіл.
2-й учень:


Були убиті всі, хто мав явитись потім,

Були убиті всі, хто ще не народився,

Хто кров’ю до крові, хто плоттю і до плоті,

І душами вони навік переплелись...

...Була така межа на ціле покоління –

Її робила смерть, а не життя – мости,

Ще не було життя, а смерть руйнівне

Тління – точила згубно те, що мало ще прийти.


Ведучий: Ветерани відстояли право на життя не лише свого покоління, а й тих, хто мав прийти згодом – синів, онуків, правнуків. Ота страшна куля, що свистіла по всьому величезному просторі Європи, мала ще й фантастичну, дику силу – вціляла і вбивала людей у майбутньому. Шістдесят два мільйони загиблих у роки війни. Шістдесят два мільйони ровесників – щонайменше! – повинно входити у буйноцвіт життя з нами разом, молоддю дев’яностих! А то й більше! А їх нема... Через десятиліття їх убили кулі війни!
Ведуча: Страшним видінням починалось дитинство народжених у роки війни. Кострища хлібів. Дерева, що ростуть коріннями у небо. Розломи кам’яних скель. Обезглавлені люди - що може бути страшнішого, що впало дитині в сон?

Яке ж перше слово прийшло до вас?

Мама?

Чи - війна?


Ведучий: Усе перепалила вогнем, струсонула, перевернула вибухами війна. Стратили фашисти хату дитинства. Давно вже її немає.

Немає хати, де я народивсь...

Фашисти вулицю вели на страту

І розстріляли, і розпустили хату,

Й зайшла вона в затемнення, у дим.
Ведуча: І не зароста пам’ять давно, а війни останньої особливо! І бої, і подвиги, і смерть, і Перемога!

І та вдова, хустина якої терново цвіла над буряками, і яка повертала з роботи надвечір’ї, і вечірні зорі несли її втомлені плечі...

Її пісня – українська, всенародна.

Позаростали стежки-доріжки,

Там, де ходили милого ніжки,

Позаростали мохом-травою,

Де ми ходили, милий з тобою...
Ведучий: А милий не повернувся. Не цілував дружини, не обіймав дітей, не вклонився матері. І залишились сиротами. У спадок - пожовклі листи-трикутники, вицвіла гімнастерка та холодний напис обеліска,

Про батька мого незабудки в скорботі

Шепочуть і росу, наче сльози, ховають у лист.

В мемуари обеліска напис вкарбований –

До мене батьків останній лист.
Ведуча: Ці написи на солдатських обелісках,

Як останні батькові листи.

А в тих листах – материнська туга,

А в тих листах – материнська надія.


3-й учень: Там сплять навічно воїни-солдати,

Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини.

Їм не судилось весен зустрічати,

Тих, що зустрічаєш ти після війни,

Там сплять твої ровесники-орлята,

Тепер уже б були із них орли!

Схилися ж над могилами солдатів,

Що у боях за тебе полягли.


Ведучий: Чи є містечко у Європі, де б не було безіменної могили – невідомого солдата? Його ім’я загубилось на фронтових шляхах Великої Вітчизняної, і біографія – єдине слово – солдат.
4-й учень: Ми чуємо це щоденно,

Та вдумаймось в тишу утрат:

Чому висота безіменна?

Чому невідомий солдат?

І хай як далеко від дому

Бійця не сховала зима,

Солдатів нема невідомих –

Батьків невідомих нема!

У далях вишневих зелених

Іде ним народжений син,

Немає висот безіменних –

Нема без імен батьківщини!


Ведуча: Ми йдемо до могильних плит батьків, щоб віддати данину вдячності, проголосити клятву вірності, вклонитися низько подвигу старшого покоління.
5-й учень: Вічна слава солдату-герою

І солдатові без нагород –

Хто загинув хоробро між бою,

Вічна слава бійцю рядовому,

Як і маршалу слава оця,

Хто поліг біля отчого дому

Смертю мужності, смертю бійця.

Скільки їх полягло серед бою!

І однаково боляче нам,

Бо в бійцях рядових і героїв

Смерть оцінена: рівно – життя!
Ведучий: Життям двадцяти семи мільйонів громадян колишнього Радянського Союзу, каліцтвом людських душ і тіл, слізьми вдів і дітей, сивиною ветеранів.
6-й учень: Кривавим сном одкорчилась війна.

Літа зарубцювали давні рани...

Під кулями ворожими сповна

За тишу заплатили ветерани.

В атаки йшли вони не ради нагород,

Поранені страждали в медпалатах –

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

В чужих краях, в запеченій крові

Вони ще юні падали в катрани...

Пригадують дороги фронтові

І вбитих побратимів ветерани.

Вернулися живі з полків і ран

І мир подарували рідним хатам –

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

З медалями вони й без нагород

Стрічають один одного, як брата...

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

З роками їх все менше в строю,

Та йдуть першопроходцями в бурани...

І трудяться звитяжно, як в бою,

З синами молодими ветерани.

(Дмитро Луценко, “Ветерани”)
Виступи односельчан-ветеранів Великої Вітчизняної війни
Ведуча: Зараз вони – ветерани, літні люди і шановані. З онуками, а дехто вже й з правнуками. А тоді ж вони були зовсім юними. Що залишила їм на згадку війна, крім страждань?
7-й учень: Тихі мемуари про війну

Рядові розказують солдати,

Як окопи поміж полину

Залишали на віки, як дати.

Тільки, жаль, не кожен розповість

Правнукові, онукові і сину

І про те, як у бою загинув,

І про перемоги ждану вість.

Піснею зітхнуть товариші,

Що з вогню вони прийшли живими,

Про солдатські спогади душі,

Що навіки стали грозовими,

Що розкаже мармур-мемуар.

Обеліск воєнної години,

Все тримає небо для людини.
Ведучий: Так, сьогодні і назавжди молоде серце повинно берегти пам’ять про всіх, хто відстояв державу у тій смертельній війні. Берегти, шанувати прадідів, стояти на варті миру, щоб ніколи не поверталась та біда, яку пережив народ у 1941-1945 рр.
Ведуча: У жовтні 1944 р. було звільнено від ворогів територію України.

Україно моя!

Не один ти стрічала погрозний погром,

Знаєш тупіт і стукіт, і грюкіт Батиїв.

То з пожару щораз лазуровим вінком

Виникав твій співучий, могутній твій Київ.


8-й учень: На українську землю прийшла довгождана перемога.

Вона прийшла, прийшла визволення година,

Як музика братам звучить гарматний грім.

Із попелу встає прекрасна Україна

І руки простягає визволителям своїм.
Ведучий: Це була радість зі сльозами на очах. За роки загинуло три мільйони українців, 5,5 млн. загинуло в зоні окупації, 2 млн. були примусово вивезені на роботи до Німеччини. Не зосталося жодної сім’ї, яка б не оплакувала загибель рідних чи близьких.
Учні поіменно називають воїнів-односельчан, що не повернулися із війни
Давайте хвилиною мовчання пом’янемо тих, хто загинув, захищаючи рідну землю.
Хвилина мовчання
9-й учень: Чиї б серця забуть змогли

Тих, хто у тяжку годину,

У грізних битвах полягли

За нашу рідну Україну?


Виконується пісня “А мати сина жде”
10-й учень: 1945 р. 1 травня над рейхстагом піднявся прапор Перемоги.

Здолали врешті ми Берлін.

Розбили ката – що й казати!

Ще вискаляє зуби він,

Та вже за горло міцно взятий,

І ще не стих вогонь боїв,

А вже на вежі прапор гордий

Солдат відважний мужньо звів

Під грізні пострілів акорди.
Ведуча: 8-го травня 1945 р. в Берліні підписана повна капітуляція фашистської Німеччини. 9 травня було дано салют Перемоги.

Парадом здобутого миру

Є марш Перемоги, наш славний народ!

Фанфари підносяться, сяють фанфари.

Золотистими кличами повниться мідь.

І залпів удари, і залпів удари

Початок параду гримить.
Виконується пісня “Перемога”
Ведучий: В дні травневі, мріями багаті,

Коли щастя хлюпає з пісень.

Ми щороку зустрічаєм свято

Перемоги радісний день.


На фоні фонограми пісні “Дороги”
І стають у пам’яті дороги,

Ті, що довелося нам пройти.

Щоб багряний прапор Перемоги

Над рейхстагом гордо піднести.


Ведуча: Вклонися, моя Україно,

Тим людям величним і скромним,

Що в назвах фронтів титанічних

Пронесли наймення твоє.

Ти словом достойним розкажеш

Своїм поколінням, потомкам,

Чому їм на вічну пошану

Твій вдячний народ віддає.

Вони, москвичі й костромчани,

Сибірських лісів лісоруби,

Стрункі винороби Кавказу,

Українських просторів сини, 

Своїм самовідданим серцем

Тебе врятували від згуби,

Своєю священною кров’ю

Тебе визволяли вони.


Пісні на військову тематику
Ведучий: В нас клятва єдина і воля єдина,

Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна

Розтрощимо вщент ворогів,

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

Вкладає меча в руки вірного сина

Наш край, щоб цей меч пломенів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

(М.Бажан)
Звучить запис пісні “День Победы”

Гула Г.М.
"УКРАЇНО, МІЙ ДУХМЯНИЙ ДИВОЦВІТ,

ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ЙШЛА ДО ВОЛІ СТІЛЬКИ ЛІТ"

(Виховної година)
Мета:


  • привити учням любов і повагу до історичних та культурних надбань українського народу;

  • виховувати почуття національної гідності та гордості за свою Батьківщину та народ.


Оформлення приміщення:

  • святково прибраний зал (квіти, різні вишивки);

  • державні символи;

  • державні документи (Декларація про державний суверенітет, Акт незалежності, Конституція України).


Виконавці: класний керівник, учні, запрошені.

На сцені класний керівник із запрошеними та святково одягнені учні
Ведучі: Наша славна Україна,

Наше щастя і наш рай!

Чи на світі є країна

Ще миліша, ніж наш край?

Де степ широкий, наче море,

Де дише пахощами гай,

Де небо зоряне, прозоре –

То мій святий, чудовий край.

Де житом ниви зеленіють,

Де пісня жалібно луна,

Де хати в вишивках біліють –

То мила, рідна сторона.

Мить сокровенна, як вишня в цвіту,

Сяють слова, золоті й нетлінні,

Рідні до болю, рівні життю:

Ми народились на Україні!




Вчитель: Так, немає в світі чарівнішого краю як Україна, як наша прекрасна мова та пісня.

Малюючи уявою з глибокої високості її краї володінь, побачимо в самому центрі старої матінки-Європи воскреслу державу Україну, побачимо землю, обережно обведену хвилястою ламаною лінією. І думаю, що ця звивиста свята стрічка і справді з правіку вросла в нашу землю, вона кревно єднає нас з Україною, як зв’язує природа матір і дитину.

А через цю Україну, посеред щедротних степів і ланів плине Дніпро -Славутич, мов та оспівана народом голуба стрічка в русій косі. Ми любимо тебе, Україно, твою землю, стихію Чорного моря, веселі доми і зелені верховини Карпат, озера і бистрі ріки, сиві міста і села, мову і пісні, і людей – творців і мучеників твоєї вічності. Ми любимо тебе, Україно, наш тихий зелений краю, розіп’ятий на хресті...
Учень читає вірші Володимира Остап’юка “Моя невмируща Україна”
Вчитель: Віки шуміли над Україною і забирали в її народу не одну мирну днину:


  • шматували Україну міжусобні князі;

  • аркани на шию закидали українцям ординці татаро-монгольських ханів;

  • мечем і вогнем випалювали наш корінь польські пани;

  • втоптували в гній рідну мову, катували і запроторювали на сибірську каторгу російські царі наших синів і дочок;

  • кидали в тюрми та спопеляли українську вроду в концтаборах німецькі фашисти;

  • замучували український цвіт на Соловках та душили в павучому плетенні ГУЛАГів;

  • морили таким лютим голодом у 20-30-х роках, якого не знала земна цивілізація;

  • вдарили по генетичному кодові народу чорнобильським лихом  планетарною катастрофою, зробили нашу землю невільницею атомних електростанцій, холодно і жорстоко вкопали їх у живе тіло України.

Таку міру зла не знав, напевне, ні один народ у світі...
Вчитель: Зараз ми з болем усвідомлюємо, що декілька поколінь українців виховувались в облуді і брехні, не знаючи своєї історії.

Але ж ми, українці, маємо чим пишатися, тому, що наша держава пережила не тільки дні лихоліття, вона не раз переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування, а потім знову відроджувалась, виховувала нові покоління закоханих у рідну землю лицарів правди і волі.

Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи!

Звучить пісня
Вчитель: Учні, сьогодні на нашому святі присутні... (громадські і державні діячі, учасники визвольних змагань). (Надається слово гостю, який коротко поділиться своїми думками про долю України.)
Вчитель (після виступу): Можливо одним із найважчих для України був період XX ст., але й настільки ж щасливим. Повертаючись до останніх років, пригадаймо ті щасливі хвилини, які ми пережили разом:


  • 16 липня 1990 р. - прийнято Декларацію про державний суверенітет. Декларація проголошує наміри населення країни вирішувати свою долю самостійно!

  • 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт незалежності України.


Учень зачитує Акт проголошення незалежності України


  • 28 червня 1996 р. Верховною Радою України прийнято Конституцію, в якій остаточно затверджено нашу незалежність.

Мрія багатьох поколінь збулася!

Ведучі: Встаньте, сестри, встаньте, браття,

Час піднятись із землі –

Воскресає наша мати,

Гине чорний вік в імлі.

Мало роду і народу,

Подивись, твої сини

Вже посіяли свободу,

Вже колосяться лани.

Дозріває, буде віно і святої волі час

Україно, Україно,

Ми – для тебе, ти – для нас!

Буде в домі, твоя правда, твій

Закон і заповіт.

Будеш мамо, будеш ладо,

Поки сонце, поки світ!

Ті, із кого кепкували,

Насміхались, як могли,

Знов народом гордим стали, 

Більш вони вже не хохли!

Мають сонце, мають море,

Мають Київ і Дніпро,

Мають землю неозору,

На якій росте добро;

Синьо-жовтий прапор мають

Й Володимирів тризуб,

Дон і Сян їх обіймають

То – народ-великолюб!

Боже, Отче всемогутній,

Захисти коханий край!

Дай нам вийти у майбутнє,

Мужність і сміливість дай!

Захисти нас від свавільних

Хижаків жорстоких, злих,

Захисти від божевільних,

Від Чорнобилів нових!

Хай собори на руїні

Стануть там, де ти прорік:

Суверенній Україні –

Слава нині і вовік!
Звучить “Молитва за Україну”
Вчитель: Учні, наша земля, наша держава воскресла, хоч і була розіп’ята на хресті історії!

Воскресла! Бо вона вічно була на цій Богом даній землі. Ми встали з колін, розірвали пута, якими нас віками приковували до чорних скель, високо підвели голови, як це одвіку було нам написано на роду.

Подивімося на своє небо і ми зрозуміємо, що немає кращого неба, ніж небо України.

Подивімося на своє небо і думкою полиньмо аж до сонця і зірок і гляньмо на трепетну Землю – і тоді відкриється нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце – це Україна.

Так, як немає кращого неба, ніж небо України, так і не має кращої землі, ніж наша Україна! І слова, які зараз прозвучать, повинні стати для Вас закликом на вірність Україні!
Ведучі: Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Для нас вона в світі єдина, одна

В просторі солодкому чарі...

Вона у зірках і у вербах вона,

І у кожному серця ударі.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

І сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

Коли ти не любиш Вкраїну!

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну...

Любіть у труді, у коханні, в бою,

Як пісню, що лине зорею...

Всім серцем любіть Україну свою –

І вічні ми будемо з нею!



Вчитель: Учні, закінчуючи нашу зустріч, я хочу подякувати нашим гостям за те, що вони прийшли, і за їхню цікаву розповідь. А вам бажаю бути гідними синами і дочками своєї Батьківщини. І на завершення хочу сказати словами поета:

Нехай ніхто не половинить,

Твоїх земель не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна!

ВІД БОГА НАША ПІСНЯ”



(Вечір пам’яті: Володимира Івасюка,

Назарія Яремчука, Ігоря Білозіра)
Володимир Івасюк
Все почалося, мабуть, з того, як і першим було слово. І слово це ішло із уст в уста, із покоління в покоління, із століття у століття, і минуло не одне тисячоліття, а слово живе і несе у собі велику силу. А слово, поєднане з музикою, має здатність творити чудо. І несли в собі чудотворну силу пісні язичницьких обрядів, пісні Марусі Чурай, що живуть уже п’ять століть, пісні вільних козаків та невмирущих січових стрільців. Саме та співуча українська земля змогла виплекати ще одного співця нашої сучасності Володимира Івасюка.

Здавалося би, такі далекі і такі близькі 1970-ті роки. Сіра завіса відділяє нас від них. Це був час Брежнєвського комуністичного застою, коли більшість пісень писалися на замовлення, на догоду владі.

Та раптом з’явилася пісня, як квітка із легенди – “Червона рута”, а поряд з нею “Водограй”, “Стожари”, “Два перстені”, “Мальви” та багато інших. Автором цих пісень був молодий, красивий хлопець із Буковини Володя Івасюк. Батьки все робили для того, щоб дати своєму синові можливість розвинути свій талант. Пісні його несли в собі неповторну українську мелодику у поєднанні з українським ритмом. Молодь підхопила її, як на крилах. За 30 років свого короткого життя він написав понад 100 пісень. Його пісня “Червона рута” мала шалений успіх.

Володя не прагнув кар’єри. Він любив життя, людей, але до нього не всі ставилися з відповідною шаною, особливо влада. І про це свідчить те, що Володя не був членом спілки композиторів, лауреатом жодної премії. Такий молодий і перспективний талант раптово згас у травні 1979 року.

Обірвалася струна Володі Івасюка. Загадкова жорстока смерть у Брюховецькому лісі під Львовом сколихнула Україну. Його тіло знайшли понівеченим, а вбивці залишилися невідомими. Чи не ті самі вбивці, що знищили Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Ігоря Білозіра та цілу плеяду талановитих людей нашої нації?
Звучить пісня “Похилила віти червона калина”
Поховали Володимира Івасюка у Львові на Личаківському кладовищі. Тоді навіть не дозволяли покласти квіти на його могилу. Боялися його живого, боялися і мертвого.

Але пісні не задушили, і живе вона, як вогник, як неопалима купина, і хвилює серця своїх слухачів. І понесли їх у світ Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Павло Дворський та багато талановитих співаків.


Звучить пісню Володимира Івасюка “Дві скрипки”
І вже не на землі, а із небес бачив Володя Івасюк, як його “Червона рута” дала ім’я великому фестивалю української сучасної і популярної музики. Під такою ж назвою він відбувся у рідному місті Чернівцях 1989 року.

Фестиваль привернув увагу багатьох. За роки його існування журі прослухало 556 учасників конкурсу, а ще були заявки на участь у фестивалі із-за кордону.

Фестиваль виявив ціле суцвіття української естради: Тарас Петриненко, Марійка Бурмака, Віктор Морозов, Василь Жданків, Орест Хома та багато-багато інших.


Назарій Яремчук
Буковинська земля дала ще одну яскраву особистість – це народний артист України Назарій Яремчук.

Це був український лелека, що взяв на крила пісні свого творчого побратима Володимира Івасюка і поніс до людей, у світ.

А починав свій творчий шлях Назарій Яремчук в ансамблі “Смерічка” разом із талановитим співаком, своїм побратимом, Василем Зінкевичем.

На жаль, ось уже кілька років немає Назарія Яремчука серед своїх дітей та друзів, у дорогих серцю Карпатах, на високих столичних, і низьких сільських сценах, нема ні в рідній, до останньої хвилини не зрадженій ним Україні, ні на чужині, де він часто виступав з концертами.

Але живе його неповторний голос, звучить його пісня, пам’ятають його рідні, близькі і далекі друзі, й просто вся Україна. Послухаймо його голос.
Звучить фраґмент пісні “Два перстені”
Так вмів співати тільки він,

Йому смереки кланялись у пояс,

Над горами світились небеса, ­­­­­­­–

Вслухайтесь в його хорівний голос.

Мовчить Назар і голос України

Змалів, змілів, не так уже промінить,

Змарнів, у нім урвалася струна,

Яку ніяка інша не замінить!..


Важка недуга забрала від нас співака. “Назарій настільки був відданий пісні і своїм глядачам, що не сприймав ні фізичного, ані душевного болю”, – скаже про нього Тамара Стратієнко, народна артистка України:

"Назарій носив неофіційний титул “містер кохання”. У красеня з Буковини була закохана вся жіноча половина глядацької аудиторії".

Завдяки величезному пісенному таланту Назарій міг жити і працювати в Канаді, Росії деінде. Але він нізащо не хотів залишити Чернівців. "Він був справжнім патріотом Буковини”, – скаже про артиста Левко Дутківський.

“Він так співав, що мав у горлі мозолі”, – напише Андрій Демиденко. “Назарій не щадив себе, він був одержимий у праці по оновленню, очищенню людських душ”.

На могилі Назара, під хрестом його портрет. Усім собою Назар залюблений у світ, замилуваний ним – він не вмів сприймати його інакше.

Його родина донині не може змиритися із непоправною втратою. “Іноді нам здається, що Назарчик просто десь у світах і скоро має повернутись... Бо ж скільки ми його чекали, і він завше повертався до рідної домівки”, – стверджують сестра Катерина і брати, дружина Дарина.

Пісенну справу Назарія Яремчука гідно продовжують його два сини Дмитро і Назарій. Вони, як і тато, йдуть до людей, щоб причащати їх любов’ю.

Вересневого дня у місті Вижниці відбувається І фестиваль української естрадної пісні імені Назарія Яремчука. А в той час у батьковому саду рясно червоніють яблука, біля сестриної оселі дзюрчить просто з гір потічок, в якому любив вмиватися Назар...


Звучить пісня “Стожари”
Василь Зінкевич
Кажуть: Бог любить трійцю. Саме такою трійцею були три легені – побратими Володимир Івасюк, Назарій Яремчук та Василь Зінкевич. І саме йому, Василеві, довелося поховати дорогих і близьких серцю людей, пережити біль непоправної втрати.

З доброго благословення ансамблю “Смерічка” Василь Зінкевич став улюбленцем слухачів. А потім – ансамбль “Свитязь”, в якому співак зміг розкрити свій творчий напрямок, глибину і самобутність пісень. І багато йому в цьому допоміг його талант художника, а не тільки співака. Костюми, художнє оформлення – все це було творчим надбанням Василя Зінкевича.

Тепер його, народного артиста України, називають совістю української естради.

Поетеса Марія Патей-Братасюк з Тернополя про нього напише:

“Від вашої любові – світла й світла,

Воно промінить кожному із нас,

Ви йдете, щоб світити до Тараса,

А ми до нього йдемо і до Вас”.


Запис пісні “Ніби вчора
Ігор Білозір
Така музика може бути створена лише від серця, від любові до життя, до людей, до матері. І написав її талановитий композитор, народний артист України Ігор Білозір.

Як відомо, в ніч з 8 на 9 травня 2000 р. його жорстоко побили біля однієї з Львівських кав’ярень. Не виходячи з коми протягом вісімнадцяти днів, музикант помер.

У приміщенні Львівської філармонії віддали останню шану митцеві.

Родом Ігор Білозір з Радехова Львівської області. Йому було лише 45. Друзі стверджують: Ігор був сповнений нових творчих задумів. Якби ж не той трагічний вечір... Ім’я композитора стало відоме у 80-ті роки, коли він очолив вокально-інструментальний гурт “Ватра”, який добре зарекомендував себе з професійного боку.

За весь цей час композитор створив чимало пісенних шедеврів, зокрема таких, як: “Пшеничне перевесло”, “Мамина світлиця”, “Чумацький шлях”, “Джерело”, “Від Бога”, “Встань з колін, народе мій” та багато інших.

Яскраво і колоритно звучали пісні Ігоря у виконанні Оксани Білозір. Послухайте його пісню: “Перший сніг” (запис) у виконанні Оксани та Ігоря Білозір у супроводі ансамблю “Ватра”.

Услід за Володимиром Івасюком Ігор Білозір був основоположником української національної естрадної пісні. Володимира Івасюка Ігор надзвичайно високо шанував і ніяк не міг змиритися з його трагічною долею.

Тяжким горем лягла на серце смерть Назарія Яремчука.

Не всі знають, що Білозір разом з “Ватрою” побував в Афганістані – його випхали, тоді було модно. Та після повернення Ігор рішуче відмовився від телепередачі, де мав би говорити про “інтернаціональний обов’язок” – надто вже страшною була правда, яку він там побачив.

Творчість маестро знає увесь світ. Його запрошували у найпрестижніші країни світу. Та Білозір не зміг залишити ні Україну, ні родину, ні рідне місто Лева.

Після побиття, одного дня, Ігор на коротку мить прийшов до пам’яті. “Сьогодні у мами день народження, не забудьте привітати її,” – попросив.

За кілька годин до смерті священик здійснив миропомазання і дав розгрішення. Ігор на мить розплющив очі. Востаннє. Рідні просили його повернутися до нас. Ігор прохання почув, але чомусь не захотів повернутись.

Давайте вслухаємось в його задушевний голос, ніжний спів.

Він уже з вічності звертається до кожного з нас: не сумуй, люби свою пісню, свою волю. І живи так, щоб за цю твою любов на тебе ніхто, ніколи, не посмів підняти руку!


Запис пісні “Світлиця”
Твоя пісня лине рідним краєм,

Із любов’ю не вмирає віра.

Ще допоки ми пісень співаєм,

Не померкне зірка Білозіра.


Говорити про творчість Володимира Івасюка, Ігоря Білозіра, Назарія Яремчука чи Василя Зінкевича і не згадати про українську народну пісню, - це все одно, що забрати у птаха одне крило. Адже саме народна мелодика лягла в основу сучасної української пісні 70-80-х років.

Послухайте народну українську пісню із репертуару “Ватри” та її солістки Оксани Білозір “Сіяла зіронька”, “Ой там на горі крутій”.

Українська пісня, така довірлива і щира, природна, справжня, стукає у двері кожної української родини. Не проганяйте її, прислухайтесь, скільки первозданної краси в цій чарівній мелодії, скільки мудрості у простих словах.

Звучать пісні: “Карі очі, чорні брови”,

Розпустили кучері дівчата”,

Яка чудова ніч”,

Твої очі”


На завершення нашого свята ми хочемо звернутися до вас словами Володимира Івасюка:

Коли поїдеш, любий друже,

Із краю гір, шовкових трав,

Візьми з собою мою пісню –

Я в неї щастя наспівав.

І де б не був ти, пісня стане

Повік подругою тобі:

У радості осяє ніжно,

Розрадить в горі і журбі.
Станьмо ж, друзі, всі і заспіваймо,

Щоб ішло відлуння до небес.

Щоби дух вкраїнський поміж нами

З піснею вкраїнською воскрес.


Звучить пісня “Від Бога наша пісня”

Алексєєва Г.С.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка