Сценарії виховних заходів з історії та правознавства



Сторінка5/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА СИМВОЛІКА


(Усний журнал)
Девіз: Прочитайте знову

Тую славу,

Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте оті титли,

Ні тієї коми...

Все розберіть... та спитайте

Тоді себе: що ми?..

Чиї сини? Яких батьків?

Ким? За що закуті?...

(Т.Шевченко, “І мертвим і живим”)
Мета:


  • ознайомити учнів із національними символами України – прапор, Герб, Гімн, народно поетичними символами;

  • сприяти формуванню національної свідомості школярів, вихованню почуття патріотизму.

Обладнання:

    • Державний прапор України;

    • малюнки різних гербів України;

    • малюнки прапорів різних часів;

    • плакати “Козак Мамай”; “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине”;

    • грамзаписи: “Заповіту” Т.Шевченка, “Вічного революціонера” І.Франка, гімну “Ще не вмерла Україна”, “Козацького маршу”;

    • рушники, сорочки, кетяги калини.


Хід журналу
Звучить “Козацький марш”
Ведучі журналу – учителі української мови та літератури, історії, музики – сидять на сцені за столом, на якому вишита скатерка, серветка чи рушник, ваза з чорнобривцями, мальвами, кетягом калини, вербовою гілкою, барвінком. Всі у національному одязі.
Марш звучить тихіше
Вступне слово виголошує учитель української мови та літератури: Сьогоднішня зустріч учителів та учнів нашої школи пройде у формі усного журналу, тема якого “Українська національна символіка”. Девізом його є слова генія українського народу Тараса Шевченка, який через століття шле до нас, своїх нащадків, тоді ще ненароджених своє послання – заповіт “І мертвим, і живим, і не народженим землякам моїм в Україні і не в Україні...”
Читає напам’ять уривок із послання
Останнім часом погляди мільйонів людей спрямовані до своєї історії, словесності, культури. Ми обличчям повертаємось до замулених криниць своєї духовності. І такою невивченою цариною нашої історії є символіка – державна, національна, народна. Нині з’являється багато матеріалів, присвячених цій надзвичайно важливій проблемі.

Усний журнал має чотири сторінки:



    • перша сторінка – “Герб – тризуб”;

    • друга – “Національні прапори України”;

    • третя – “Гімни України”;

    • четверта – “Народнопоетичні символи України”.

Відкриваємо першу сторінку усного журналу – “Герб–тризуб”, яку веде учитель історії.
Представлення ведучого першої сторінки
Перша сторінка
Учитель історії: Як свідчать історичні джерела, східні слов’яни використовували символічні знаки ще в період родоплемінного ладу на території України. Ними могли бути хрест, квадрат, ромб, коло; пізніше – зірки, квіти, зброя, звірі, птахи тощо.

Перша згадка в літописах належить до Х ст. Посли київського князя Ігоря (912-945) при укладенні договору з візантійцями мали свої печатки, що служило символом їхніх повноважень.

За Київської Русі тризуб стає князівським знаком. Його зображення відоме з печатки Святослава Ігоровича (загинув 972 р.), де чітко відрізняється князівський знак у вигляді “Ш” – тризуб відомий нам сьогодні, як знак Рюриковичів. До речі, вперше його назвав так російський історик М.Карамзін.

Згодом цей знак карбується і на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича (980-1015).

Тризуб можна знайти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському. Його зображення, як повідомляють зарубіжні українознавці, знайдено також на гербі французької королеви Анни (дочки великого князя Ярослава Мудрого), на надгробнику святого Еріка (Швеція), що поріднився з династією Володимира Святославовича (до речі, слово герб, за тлумачним словником української мови, – відмінний символічний знак держави, міста, дворянського роду або окремої особи тощо, зображений на прапорах, монетах, документах; Державний герб – офіційна емблема держави).

Існує близько сорока версій про походження тризуба: тризуб як первісне обожнювання рибальського знаряддя, згодом символ влади; це уособлення трьох природних стихій – повітря, землі і води; зображення атакуючого сокола і т.д.

Цікаві міркування з приводу пояснення значення тризуба висловив відомий історик Михайло Грушевський: “З різних об”яснень я вважаю найбільш вірним те, що се вершок булави, чи як то називають французи “начальницької палиці”, знаки власти старшини. Такі палиці – річ дуже стара, вершки чи головки таких палиць зустрічаються у знахідках кам’яної доби, коли люди ще не вживали металів. З таких палиць розвинулись потім наші булави, пірначі, чикани – знаки власті різної старшини. Головку такого пірнача представляє Володимирів знак… Головне те, що се оздоба не запозичена, не видумана, а пов’язана з нашою тисячолітньою державою, політичною і культурною історією”.

Після смерті Володимира Святославовича знаки тризуба ще довго зберігаються на монетах великого князя Святополка (1015-1019 рр.), Ярослава Мудрого (1019-1054). Цікаво, що пізніше як знак влади використовувався двозуб.

Великий князь київський Володимир Мономах (1113-1125) прийняв собі знак тризуба Володимира Святославовича.

У період феодального роздроблення Русі тризуб поступово витісняється з ужитку: на Київській землі використовують зображення святого архистратига Михаїла, а на західноукраїнських – лева, що дереться на скелю.

Із запровадженням козацького реєстрового війська на Україні з’являться нова символіка – лицар-козак самопалом. Його ми бачимо на печатках, починаючи з 1596 р., у часи гетьманування Петра Сагайдачного, Михайла Дорошенка, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Івана Скоропадського (учитель демонструє портрети князів, гетьманів).

Відзнаку у формі тризуба використовували українські частини в складі Австрійської армії – Українські Січові стрільці – під час Першої світової війни.

Як державний герб УНР тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року Малою радою в Коростені, зображення опубліковано 1 березня в Києві та затверджено Центральною Радою 22 березня 1918 р. у формі великого герба з відповідним орнаментальним обрамуванням. Автором проектів був В.Кричевський. Як герб тризуб залишився і в часи Гетьманату (1918), і за Директорії (1918-1920 рр.). Від часу об’єднання УНР і ЗУНР (Акт Соборності України, проголошений у Києві 22 січня 1919 р.) державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі.

Символіку із зображенням тризуба в 20-40 рр. ХХ ст. використовували різні політичні, релігійні угрупування Західної України.


Ведучий надає слово другому вчителю історії

Друга сторінка
2-й вчитель історії: Прапор як символ чи засіб сигналізації виник за античних часів і поширився в Європі в добу Середньовіччя. Найдавніші прапорні полотнища були трикутно-клинові. На зламі XVIII-XIX ст. з’являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами. Найбільш використовуваним кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний, жовтий кольори.

Прапор Руської землі був переважно червоним із золотистим тризубом-двозубом, а хоругва Галицько-Волинського князівства мала блакитне поле із золотистим левом (з такими стягами галицькі полки брали участь у Грюнвальдській битві 1410 р.)

Великого розквіту набуло українське прапорництво у героїчну козацько-гетьманську добу. Йшло збагачення форм полотнищ, колірної гами, посилення національних прикмет у формі і змісті, створення системи військо-полкових, сімейних стягів. Тоді з’являється новий прапорний колір – “малиновий”, який став основним у запорізьких козаків. У козацьких полках були хоругви інших кольорів: жовті, сині, зелені. Сині і жовті барви найчастіше трапляються в козацькому одязі часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654), а пізніше – гайдамаків часів Коліївщини.
Під час розповіді про козацько-гетьманську добу звучить

Козацький марш”


Блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими хрестами чи іншими знаками поширюються у XVII-XVIII ст. Поєднання їх знаходимо в полкових знаменах Київського, Лубенського, Чернігівського полків.

Із занепадом гетьманщини, поділом українських земель між Росією і Австрією зникли українські військові, територіальні та інші прапори. На українських землях у межах царської Росії можна було вживати лише біло-синьо-червоні прапори імперії.

Жовто-сині прапори використовували Українські Січові стрільці.

22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила Закон про державний прапор УНР, який був жовто-блакитний. Вибір кольорів був умотивований таким міркуванням: символами України є чисте небо (синій колір) та пшеничне поле (жовтий колір), як сказав поет:

Наш стяг – пшениця у степах

Під голубим склепінням неба.


Ведучий надає слово учителю музики
Третя сторінка
Вчитель музики: Слово "гімн" – грецького походження (дослівний переклад – похвальна пісня) – урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.

Слова національного гімну “Ще не вмерла Україна” написав у 60-х роках ХІХ століття відомий український поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський (1839-1884). Поезія, уперше надрукована 1863 р. швидко розійшлася в народі, серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Певний час її навіть приписували Тарасу Шевченку. Музику написав західноукраїнський композитор Михайло Вербицький (1815-1870). Музику до нього написали й інші композитори, зокрема, Кирило Стеценко.


Звучить фраґмент гімну “Ще не вмерла Україна”
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу, тіло ми положем за нашу свободу.

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону.

В ріднім краї панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька поспіє.

Приспів.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відіб’ється, згомонить степами,

України слава стане поміж ворогами.

Приспів.
За національні гімни вважали також “Заповіт” Т.Г.Шевченка, “Вічний революціонер” І.Я.Франка (музика М.Лисенка), “Не пора” І.Франка (музика Д.Січинського).


Звучать фраґменти із “Заповіту” та “Вічного революціонера”
Українські емігранти в Америці та Канаді також мали свої гімни (“За тебе, Україно” – сл. В.Щурата, муз. С.Людкевича та “Для тебе, Україно, живем” – сл. О.Грицая, муз. С.Людкевича). У Галичині, крім названих, на урочистостях співали також “Мир вам, браття” та церковний гімн “Боже великий, єдиний, нам Україну храни” (сл. О.Косинського, муз. М.Лисенка) та інші.

Особливо широко вживали гімн “Ще не вмерла Україна” в роки встановлення влади ЗУНР та УНР.

Партійний гімн ОУН – “Зродились ми великої години”. До речі, провідники ОУН досить скептично ставились до гімну “Ще не вмерла Україна”.

Як бачимо, і гербова відзнака у формі тризуба, і синьо-жовті прапори мають давнє походження, несуть у своїй суті певну історичну пам’ять, а гімн “Ще не вмерла Україна” пройнятий мотивами українського романтизму минулого століття.

Ми ж повинні чітко усвідомити, що історична символіка є передусім пам’яткою українського народу і під таким кутом зору до неї ставитись.
Четверту сторінку журналу – “Народнопоетичні символи України” – ведуть українські словесники
Четверта сторінка
Українські словесники: Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна, барвінок – все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. “Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна...”, “Постав хату з лободи, а в чужую не веди”, “Збудуй хату з маковини та для любої дівчини”, “Дорога моя хатка, де родила мене матка”, “Люди добрі, хата тепла”, “Чим хата багата, тим і рада”, “Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха”, “Де будь, там будь, а свою хату не гудь”, “Де хата не метена, там дівка не плетена”... Це лиш часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім.

Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам’ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

У композитора Олександра Морозова є задушевна пісня на слова українського поета Андрія Демиденка – “Душі криниця”. Вона зараз прозвучить у виконанні дуету вчителів української мови та літератури.
Виконується пісня "Душі криниця"
Висиха душі криниця,

І життя як не було,

Якщо раз чи два на місяць 2 рази

Не поїду у село

Приспів:

Як побачу рідну хату,

Заспіваю, наче цвіт.

Здрастуй, мамо, здрастуй, тату, 2 рази

І мого дитинства слід.

Сяду з вами на порозі,

Поклонюся я землі,

Стану справжнім, як природа, 2 рази

Як вечеря на столі.

Приспів.


І хоч так мені привітно,

Та щемить душа сама:

Я ще літо, я ще літо, 2 рази

А в батьків уже зима.

Про рушник як один із символів України розповість учень 10 класу, чия наукова робота “І на тім рушникові...” зайняла призове місце на районній олімпіаді.
“І на тім рушникові оживе все знайоме до болю ...”

Ці відомі нам слова Андрія Малишка хвилюють, бентежать душу. Щаслива доля поета: його “Пісні про рушник” судилося стати народною. Це, мабуть, найбільша радість для митця – почути свою пісню з уст народу:

Рідна мати моя, ти ночей недоспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.


Звучить “Пісня про рушник”
Рушник. Один із символів України. Рушник на стіні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній символ.

Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку б не прикрашали рушники. Хата без рушників, казали в народі, – що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров’я в сім’ї. Все наше життя проходить поряд з рушниками: ушановуємо народження немовляти, виряджаємо у далеку дорогу батька-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в останню путь...

Спадають на думку рядки із поезії Максима Рильського: “Не бійтесь заглядати у словник”. Яке значення цього слова дає тлумачний словник української мови? Беру в руки один із томів і читаю: “Шматок декоративної тканини з вишитим або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах”.

Мабуть, найчастіше рушник використовується у весільних обрядах. В українській мові існує чимало фразеологізмів, пов’язаних із весільним рушником. Так, готувати рушники, подавати рушники означає давати згоду на одруження. Ілюстрації цих фразеологізмів у різних жанрах фольклору, зокрема у піснях:

Ой ти, мати, порадниця в хаті,

Нарадь мене, що людям сказати:

Ой чи ж мені по рушнику дати,

Ой чи ж мені людей відказати.


Звучить пісня “Ой приїхав козак з України”
Вернутися з рушником – значить засватати дівчину:

Вернулися

Люде з рушниками,

З святим хлібом обміненим...

Таку кралю висватали,

Що хоч за гетьмана,

То не сором.

Вірш Т.Шевченка “Наймичка”
Ставати на рушник – брати шлюб, одружуватися:

А хто ж те є відерце дістане,

Та й зо мною на рушник стане.
Звучить пісня “Туман яром, туман долиною”
За давнім звичаєм, як тільки у сім’ї підростала дівчина, мати змалечку привчала її вишивати рушники, сорочки, хусточки, передавала свій досвід:

Ой мамо, голубко, не плач, не ридай –

Готуй рушники і хустки вишивай.

(Є.Гребінка)


Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітли та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, у годину відпочинку від польових робіт повесні та восени. Витканий одяг, скатерки, вишиті сорочки та рушники були свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості. Вишивання у кожній місцевості відрізняється орнаментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерніші кольори – червоний і чорний. Як у Дмитра Павличка:

Червоне - то любов, а чорне – то журба.


Виконується пісня “Два кольори”
Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові і незрадливості.

В українців, як і в багатьох народів світу, є свої улюблені рослини-символи. Це тополя, барвінок, вишня, верба, калина... Правду каже прислів’я: “Без верби і калини нема України”. А ще народ каже: “В’ється, як барвінок”, “Там криниця, де вербиця”, “Дівка, як верба: де посадиш, там і прийметься”, “Не скрізь там вода, куди хилиться верба”, “Зігнувся, як верба над водою”, “Де не повернешся, золоті верби ростуть”, “На вербі груші, кислиці на осиці”.

З давніх-давен український народ опоетизовував тополю, калину, цей цілющий кущ. Ось деякі постійні народні порівняння:


Високий, як тополя.

Гнучке, як тополя.

Дівка, як тополя.

Пряма, як тополя.

Одинока, як тополя у полі.

Струнка, як тополя.

Гарна, як калина.

Розцвіла, як у лузі калина.

Розцвіла, як калина.

Стоїть, як калина при дорозі.

Цвіте, як калина.
Які ви знаєте пісні про калину, тополю? Оголошується конкурс на кращого знавця народної пісні. Переможе той, після кого вже ніхто не назве жодної пісні.
Учень, який згадав пісню про калину чи тополю,

повинен проспівати один куплет

Присутні підхоплюють мелодію
Ось деякі із пісень: “Ой є в лісі калина”, “Чи я в лузі не калина була”, “Ой у лузі калина стояла”, “Ой під калиною трава зеленая”, “Ой вийду я на ту гору”, “Калино мамина, чого в лузі стоїш”, “Ой зацвіла червона калина”, “Ой не тужи, калинонька”, “Ой приїхав козак з України”, “Ой чиє то жито”, “Ой у полі дві тополі”, “По діброві вітер віє”, “Плавай, плавай, лебедоньку”.

А пригадуєте у Шевченка: “Найдеш у гаї тую калину, то пригорнись, бо я любила, моя дитино, її колись”, “Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялася дівчина-дитина”, “Тече вода з-під явора яром на долину. Пишається над водою червона калина”, “Сонце гріє, вітер віє з поля на долину. Над водою гне з вербою червону калину”. Лісова Мавка весь час заквітчується калиновим цвітом. А коли злидні почали вимагати у Мавки:

Дай калину

Оту, що носиш коло серця! Дай! –

вона відповіла:

Се кров моя!

В останньому монолозі Мавка говорить до Лукаша:

Я обізвуся до них

Шелестом тихим вербової гілки,

Голосом ніжним тонкої сопілки,

Смутними росами з вітів моїх...
Або у Франка:

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?
Ця рослина здавна шанована в Україні. Не було хати біля якої не кущувала б калина. Дівчина весною прикрашала коси її квітами. Коли кетяги достигали, їх чіпляли під стріхою. У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом і водою вживали при кашлях, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком очищали обличчя, щоб рум’янились.

Калина потрібна була у численних обрядах особливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно прихорошували його гілочками калини, квітчали весільний вінок молодої.

Чи не тому так дбайливо охороняли і доглядали у народі калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Справді, калина цвіте на кінець весни, коли вже відходять заморозки.

У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня – “Три поради”: “Не рубай тополю край дороги, може, та тополя – твоя доля, твоя доля, світла, тополина, наче пісня журавлина”, “не стріляй у птаха на світанні, може, то любов твоя остання...” І третя порада: (співає)


Не ламай калину коло хати,

Бо вона заплаче, наче мати,

І впадуть трави на шовкові

Серця сльози колискові.

Не ламай калину, не ламай калину,

Бо вона в житті єдина.

Не ламай калину, не ламай калину –

Краще їй онуків принеси.

Тут ми бачимо художню паралель: калина – мати – Батьківщина. Так, калина – народнопоетичний символ України. Особливо це яскраво видно у стрілецькій пісні “Ой у лузі червона калина”. Давайте всі разом заспіваємо цю оптимістичну народну пісню!
Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!


Марширують наші добровольці у кривавий тан,

Визволяти наших українців з ворожих кайдан.

А ми наших братів-українців визволимо,

А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!


Гей у полі ярої пшениці золотистий лан,

Розпочали Стрільці Січовії з ворогами тан!

А ми тую ярую пшеницю ізберемо,

А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!


Не хилися, червона калино, рости догори,

Не журися, наша Україно, ми – твої сини.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!


Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт,

Не журися, наша Україно, маєш славний рід.

Білим цвітом червона калино уквітчається,

Славним родом наша Україна гей! гей! прославиться!



Список використаних та рекомендованих літературних джерел:


  1. Вакулик П.Г. Оповіді про дерева. – К.: Урожай, 1991.

  2. Дмитренко Микола. Народні повір’я. – К.: 1994.

  3. Іванченко Сергій. Зелений світ. – К.: Веселка, 1986.

  4. Ковальчук О.В. Українське народознавство. Книга для вчителя. – К.: Освіта, 1992.

  5. Кондратюк Андрій. З вишневого саду. – К.: Молодь, 1991.

  6. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія. – К.: Либідь, 1994.

  7. Космос Древньої України. – К., 1992.

  8. Нащадки святої трійці. Генезис святої української державної символіки в дослідженні кандидата філософських наук Олексія Братка-Купчинського. – К., 1992.

  9. Потебня А.А. О некоторых символах славянской народной поэзии. – Харьков, 1860.

  10. Рубцов Н.Н. Символ в искусстве и жизни. – М.: Наука, 1991.

  11. Сергійчук В.І. Національна символіка України. – К.: Веселка, 1992.

  12. Скуратівський Василь. Берегиня. – К.: Радянський письменник, 1987.

  13. Скуратівський Василь. Місяцелік. – К.: Мистецтво, 1993.

  14. Скуратівський Василь. Покуть. – К.: Довіра, 1992.



Вишньовська М.А.
НАШІ СИМВОЛИ НАШІ СВЯТИНІ”

(Виховний захід)
Мета: Разом з учнями провести екскурсію в минулі роки і століття, щоб ознайомити молодь з історією державних національних символів та прищепити їм інтерес і повагу до минулого нашого народу.
Обладнання:

  • національна символіка: герб, прапор, гімн;

  • виставка літератури з даної проблематики.


Ведуча: Шановні гості! Вашій увазі пропонуємо усний журнал “Наші символи – наші святині”.

... Свою Україну любіть,

Любіть її во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

(Т.Г.Шевченко)


Звучить пісня “Боже, вислухай благання”
Вірш “Бачу тебе, Україно”


Дивлюсь у віки, крізь віхи історії,

В глибокі степи, на Славутич-ріку –

Шукаю тебе на блакитному обрії

В ряснім вишитті й золотому вінку.

Лечу до твого, Україно, народження,

Долаючи мряку густу й снігопад,

І бачу зорі над дніпровські сходження,

І сяйво її на вершинах Карпат.



(Г.Петрук-Попик)
Перша сторінка
Ведучий: Перша сторінка нашого журналу присвячена події, яка схвилювала весь світ – це проголошення незалежності України.
Вірш “Київ”


Чому це весняним світлом

Людям осяяло лиця?

Зацвіла синьо-жовтим цвітом

України древня столиця.

Довго була в нарузі

Історія наша багата.

Шикуймося в лави, друзі!

Сестро, стань ближче до брата!

Будемо разом радіти,

Що дочекалися свята.

Візьміться за руки, діти,

Будемо пісню співати.

Пісню слави полеглим,

Живим – відродження пісню,

Хоч і було нам нелегко,

Та ми народились не пізно.

Була велика руїна,

Було страждань безкрає,

Але – не вмерла Україна,

Душа наша не вмирає!

(І. Гордасевич)
Ведучий (зачитує): Акт проголошення незалежності України.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною, в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

виходячи з права на самовизначення, передбаченого статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24 серпня 1991 року

Верховна Рада України
Ведуча (зачитує): Постанова Верховної Ради УРСР “Про проголошення незалежності України”.

Верховна Рада УРСР постановляє: проголосити 24 серпня 1991 р. Україну незалежною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти законодавства республіки.

1 грудня 1991 р. провести республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності.

м. Київ


24 серпня 1991 року

Голова Верховної Ради УРСР

Л.Кравчук
Ведучий: Здійснилася віковічна мрія українського народу, який сказав тверде і остаточне “так” – 1 грудня 1991 р. Результати референдуму засвідчили єдність всіх наших помислів і прагнень. Україна стала вільною! Слава ж нашій Україні – вільній, воскресаючій, соборній!
Вірш “Яка краса: відродження країни”
Яка краса: відродження країни!

Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів.

Мовчали десь святі під попелом руїни,

І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли відкільсь взялася міць шалена,

Як буря все живе схопила, пройняла, –

І ось, дивись, – в руках знамена

І гімн побід співа невільна сторона.


Друга сторінка
Ведучий: Друга сторінка журналу присвячується нашій святині – Українському державному прапору.
Вірш “Блакитно-жовтий прапор”
Здійнявся вперше він над Галицько-Волинським

Князівством, що відтак об’єднує під ним

Ще й землю Київську наперекір дрібним

Сваркам і всупереч загарбникам чужинським,

Із воєводою Дмитром, як побратим,

Боровся мужньо він над орденом Добжинським

Під стягом переміг небесно-степовим.

У синім кольорі була ознака миру,

А в жовтому народ плекав велику віру.
Прапор відомий з античних часів. Древні стяги були у великій шані на Русі ще за часів язичництва, а після впровадження християнства вони освячували образом животворного Христа. Значення стягів, як святині, зростає – жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій.

Історичні джерела донесли до нас досить скупі відомості про кольори прапорів Київської Русі. У 1910 р. синій і жовтий кольори назвали державними кольорами Давньої Русі, спадкоємницею якої була передусім Україна.

Одна з версій щодо давньої української традиції поєднання жовтого й синього кольорів. Згідно з нею, слово “хохол”, яким дехто зневажливо називає українців, – монгольського походження: “хох” – означає синій, голубий, небесний, “улу” – жовтий. Кінцева голосна редукується – маємо теперішнє звучання – “хохол”.

Для нашої, залитої світлом, країни, жовтий і синій кольори є і були найбільш підхожі. Це чудесно зрозумів наш простий український народ, вимальовуючи свої хати спершу в синє, а з затилля – в жовте. Ці кольори давали народові любов до природи, яку він бачив саме в жовтій і лазуровій окрасці: золотистий степ, синє небо, синє море, ріки із жовтим очеретом і рудими скелями. Символами України є синє небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.

... “Бій одлунав. Жовто-сині знамена

Затріпотіли на станції знов...”

Кожен, безперечно, пам’ятає ці слова з балади В.Сосюри. Адже саме з цього твору більшість громадян України вперше дізналися про саме існування національного прапора своєї держави. Прапора, як нас вчили, ворожого, націоналістичного, бо під ним, мовляв, воювали проти радянської влади і народу петлюрівці й бандерівці.

Зрештою, так багато з нас хто і вважав, глибоко не замислюючись над цим, аж поки навесні 1989 р. синьо-жовті знамена не замайоріли на площах міст і сіл спочатку Західної, а потім і Східної України. І тисячі тисяч людей поволі, поступово прозріли, довідавшись усю правду про цей прапор, що ніякий він не буржуазний чи вороже націоналістичний, а існує ще з часів Київської Русі; що під ним не один вік чесні сини і дочки народу нашого йшли здобувати волю і незалежність Україні.

Досі не стерлося відчуття в ті дні, коли “стало можна”. Ідеш вулицею, уздовж якої, а також на будинках тріпочуть на вітрі синьо-жовті прапори – аж душа завмирає від щастя і великої радості. А Верховна Рада більшістю голосів проголосила синьо-жовтий прапор Державним Прапором України. Це велика подія і велика наша перемога. Ревно ж бережімо нашу святиню і стараймося ніколи і нічим не заплямовувати її.
Вірш “Живи, Україно”



Живи, Україно, живи для краси,

І сили, і слави, і волі.

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Довіку тебе не скують ланцюги

І руки не скрутять ворожі,

Стоять твої рідні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І рідні знамена в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою.


Звучить пісня “За Україну, за її волю”

Третя сторінка
Ведуча: Запрошуємо переглянути третю сторінку журналу, що присвячена золотому, непокірному тризубу.
Вірш “Тризуб”
Тризуб (як сокіл, що іде в піке),

Облюбував собі на лавах Рюрик.

І віщий князь Олег на вежах бурих

Лишав його зображення стрімке.

На печенігів, половців у шкурах

Цей герб наводив жах – було й таке! –

І дерево життя змогло винке

Не вимерзнути в холодних кучугурах.

Сам Олександр здіймав Тризуб увись,

Як з півночі посунули колись

Навали шведів і тевтонів сила,

І коли схрестились грізно меч і спис,

А для наук йому розправив крила

Засновник Академії – Могила.

(В.Ткаченко)
Про походження, ідею і значення тризуба на Україні як державного герба, національного знаку і релігійного символу, писали більш як 50 авторів. Як державний герб тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року Малою радою в Коростені. Як герб тризуб залишався і в часи Гетьманату, а далі – і за Директорії. Від часу об’єднання УНР і ЗУНР державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі.

Михайло Грушевський вважав, що лише УНР – “єдина спадкоємниця Русі на визнання знаку тризуба”. І ось, 19 лютого 1992 р. за пропозицією Президента України Л.М.Кравчука Сесія Верховної Ради затвердила малий герб України.


Вірш “Золотий непокірний тризуб”

Як птах золотий, в переливах

На прапорі має, горить.

Це знак наш, це фабрики й ниви,

Це символ, що будем ми жить.

Це хліб наш, вугілля і цукор,

Степи плодовиті, моря...

Це в праці змозолені руки,

Що подвигом завжди горять.

Це наша любов, наша мужність,

Вогняний порив боротьби,

Це наша згуртованість дружня,

Це пісня нової доби.

Це юність, це клич поколінням,

Що йдуть крізь життєву грозу,

Це слава твоя, Україно,

Золотий непокірний тризуб.


Четверта сторінка
Ведучий: Довго нас недоля жерла,

Досі нас наруга жре,

Та ми крикнем: “Ще не вмерла,

Ще не вмерла і не вмре!”


Так, ви не помилилися, наступна сторінка нашого журналу присвячена національному Гімну України.

Пісня – душа народу, національні гімни – найвищий прояв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Втративши свою державу, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну, його заступали патріотичні пісні, що не охоплювали долі всього народу, розмежована кордонами австро-угорської та російської монархій.

Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої землі стала поява вірша поета й етнографа Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”.

Жодному нашому творові української літератури не судилася така велична і ... трагічна доля. Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, вбивали, забороняли, та як не силкувались – не вбили. Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України.

Відроджується, воскресають національні традиції України: її символіка, патріотичні і духовні гімни, серед яких і “Ще не вмерла Україна”. Тисячі і тисячі синів українського народу з цим гімном на устах боролися за волю України, страждали у царських тюрмах, ішли на заслання, гинули героїчною смертю у повстанських загонах.

З піснею-гімном пов’язані вікові поривання нашого народу до незалежності, яка в наш час стала реальністю. Тому нова незалежна Україна обрала мелодію слова пісні “Ще не вмерла Україна” за свій Державний гімн. Пісні, яка понад століття одухотворювала національно-духовні поривання народу до своєї незалежності, кликала народ до святої Волі. І от, 15 січня 1992 року Президія Верховної Ради України затвердила музичну редакцію гімну України.


Ведучий (зачитує): Указ Президії Верховної Ради України про Державний гімн України.
Президія Верховної Ради України постановляє:

  1. Затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музики якої є М.М.Вербицький.

  2. Запровадити повсюдне виконання Державного гімну України, затвердженого цим указом, з 16.01.1992 р.

  3. Визнати таким, що втратив чинність Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 22 березня 1978 р. “Про державний гімн УРСР”.

м. Київ

15 січня 1992 р.

Голова Верховної Ради України

І.Плющ


Звучить гімн “Ще не вмерла Україна”

Вірш “В день Воскресення”
“Христос воскрес – воскресне й Україна” –

Ось заповіт, що йде од роду в рід,

На нього жде століттями країна,

І ним живе і кріпиться народ.

Христос воскрес перед європейським людом,

Хоч був умер, прибитий, погребен.

Але народ не воскресає чудом,

А працею і силою рамен.

Не вірте ви, що, мов роса на сонці,

Погинуть так всі наші вороги,

Що заживем у рідній сторонці,

А коло нас приятелі, други!

А хоч би й так, а хоч би й ми воскресли

Не працею, а чудом, як Христос,

То за часом нас знову би понесли

На кладбище, на місце смут і сльоз.

А хоч би й так, а хоч би й воріженьки,

Як та роса, погинули зовсім,

То прийде ніч і впаде потихенько

Нова роса, і виїсть очі всім.

(Р. Купчинський)
Звучить пісня “Ой у лузі червона калина похилилася”


Коли співають, – пісня ще жива.

Співуче серце грати розрива.

Не вб’ють громи зловісні

Життя провічну пісню.


Громи не вб’ють!

Співайте, люди, нелюдам на зло,

Співайте хором, щоб так не було!

Хай спів стрясає груди.

Співайте хором, люди!
Список використаних та рекомендованих літературних джерел:


  1. Болсуновський К. Родовий знак Рюриковичів, великих князів Київських. – К., 1991.

  2. Грушевський М.С. Історія України. – К.: Либідь, 1992.

  3. Історія України: У 3-х т. / Дорошенко Д.І. – К.: Глобус, 1991. – Т.1.

  4. Національна символіка // Пам’ятки України. – 1991.

  5. Українознавство: Посібник. – Київ, 1994.



Гуцул М. В.
МОЯ ЗЕМЛЯ ЦЕ НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА”

(Виховний захід, присвяченого річниці

проголошення незалежності України)
Мета:

  • ознайомити дітей, усіх присутніх на святі з історією України, боротьбою українського народу за волю і незалежність;

  • виховувати любов до рідної землі, свого народу, української мови.

1: Сьогодні ми зібралися, щоб відмітити річницю незалежності України.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила незалежність і самостійність Української держави. Акт проголошення незалежності України логічно і закономірно завершив тисячолітні прагнення українського народу до творення своєї суверенної держави. Акт проголошення незалежності України дістав проникливе підтвердження і схвалення на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Україна незалежна, але як держава вона тільки стає на ноги, робить перші кроки на шляху до віковічної мети.



2: Від нас і від усього народу України залежить, чи досягнемо її. Мета нашого сьогоднішнього виступу – пробудити національну самосвідомість, серцем доторкнутися до символів, розумними справами збагатити свою державу. Майбутня доля України залежить від нас, тому потрібно добре знати і любити історію своєї держави, свого народу.

3: Україна – наша рідна країна. Це та земля де ми народились і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Усім нам має бути люба і дорога наша мати-Україна.
Звучить пісня “Україно, Україно”
4: Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.


5: Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.


6: Саме слово “Україна” означає країну, землю, край, де живуть українці. Ця назва вперше згадується 1187 року у давньоруському літописі щодо Переяславської, Київської та Чернігівської землі. Пізніше Україна стала називатися Галичина, Буковина, Волинь та Поділля, а також територія аж до берегів Чорного моря і Дунаю. У давнину територія сучасної України, як і інші східнослов’янські землі, що входили до складу Київської держави, називали також Руссю, Руською державою.

7: Червоні кетяги калини

Горять вогнями усіма,

Без калини нема України,

Без народу – Вкраїни нема.


Звучить пісня “Ой у лузі червона калина”
8: Україно! Сьогодні ми приходимо до тебе крізь довгі роки лукавства і забуття. Крізь ті роки, під час яких ми втрачали свою національну самосвідомість, духовну сутність. Україно! Сьогодні ми поспішаємо назустріч тобі і з радісним щемом у серці відчуваємо, як у майбутньому вирі життя надійно стаємо ногами на тверду основу предвічних дідівських традицій.
9: Прилине хмарка Лебедина,

На душу дощиком проллє,

Прийди до серця, Україно,

Благослови добром мене.


10: Хай рушники чуттів гарячих

Твій образ ніжно обів’ють,

Хай в самоті собі заплачу,

Що не беріг твою я суть.


11: Ще ті вогні середохресні

В купальську ніч став забувать,

Що сам своїх стареньких хресних

Відвик у руки цілувать.


12: Прийди до серця, Україно,

Благослови і не лукав.

Прости мене, як мати сина,

Що ненароком заблукав.


13: Я повернусь і пригадаю все,

Те, що вкрав суттєвий слід.

Своє дитинство відшукаю

І припаду йому до ніг,

Нап’юся росяних сльозинок,

Квіт сонцесвіту запалю,

І перед поглядом калини

Свій гріх навічно відмолю.

Прийди до серця, Україно!
14: Україна – велика і простора. Розташована вона у Східній Європі. Простяглася від Карпатських гір до синього Дунаю. З півдня наші землі омиваються водами Чорного і Азовського морів. На півночі сусідом є Білорусь, далі на схід – Російська Федерація, на заході наша держава межує із Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою. Столицею України є найбільше наше місто – стародавній Київ.

На фізичній карті учень показує Україну, її кордони, столицю

Звучить пісня: “Горнусь до тебе, Україно”
15: Родилася багата та вродлива,

“Родись щаслива”, – кликали батьки,

Чужинські погляди обмацували хтиво

І рвали твоє тіло на шматки.



А ти горіла соромом заграви,

Вкривалась попелом своїх надій,

І навіть промінь сонячний ласкавий

Не осушив твоїх прекрасних вій –



Плакучих верб печалі

На перехрестях доброти і зла.

Допоки землі всі з’єднала,

Ти ріки крові, бідна, пролила.


Звучить пісня “Повіяв вітер степовий”
16: Незалежна Українська держава називається Україною. Вистраждавши, виборовши волю, Україна має свої державні символи: герб, прапор, гімн, які уособлюють її історію, її сутність.
Виступаючі піднімають над собою Тризуб, синьо-жовтий прапор, текст гімну “Ще не вмерла Україна”
17: Олег у Царграді свій щит до воріт прибивав,

На місці Москви ліс шумів і ведмеді блукали,

За наші гріхи Бог монголо-татарів послав,

І ми із героїв надовго холопами стали.


18: Був час, Запоріжжя відважні сини

Стамбул і Варшаву, і Відень лякали,

Та гетьмани наші союзників нових знайшли,

Й московські бояри надовго до рук нас прибрали.


19: Мазепа Іван проти царського гніту повстав,

Та внуки його двісті літ у церквах проклинали.

А тих, хто народ на століття у неволю продав

Героями нації в нас величали.


20: Північний сусід Запорозькую Січ руйнував,

Коли козаки для царя Перекоп здобували,

Григорій Потьомкін за пазуху камінь ховав,

А наші діди його братом своїм називали.


21: Поети й художники наші в Європу ішли

Своїми талантами світ дивувати.

Париж покорили і в Римі вшановування знайшли,

А ми на Вкраїні імен їх не знали.


22: На острові Хортиця німець картоплю саджав,

Козацької слави на нім ще диміли руїни.

А може Тарас свій “Кобзар” тому написав,

Що ще молодого забрали його з України.



23: Мій дід був хазяїном, землю любив і орав,

І сіяв, і косив, і в засік зерно засипав,

А батько в колгоспі гнув спину і Бога молив,

Щоб діти його на землі не робили.



24: Не раз повертався з далеких доріг,

Походив, політав, поїздив по світі багато,

Та ніколи не сяду на отчий поріг,

Бо в чорнобильській зоні стоїть моя батьківська хата.


25: Народе мій бідний, за що тебе Бог покарав?

Дав сонця і небо, Дніпро дав і землю багату,

Та волю сміливість і мову у тебе забрав,

І ти молишся мовою старшого брата.


26: Та встань же з колін і державність свою відроди,

Хай знає весь світ, що живуть тут не бидло, а люди,

Верни свою мову, в Європу, як рівний ввійди,

Бо більше такої можливості, мабуть, не буде.


Звучить пісня “Виростеш ти, сину”
27: Квітчастими лляними рушниками

Народ мій втому витирав з чола,

І пильнував, аби квіточками

Найменша квітка не перецвіла.


28: Траплялося, що крицю він чеканив,

Узором викарбовував шаблі,

Але нікому не різьбив кайданів

І кліток не кидав для журавлів.


29: Ліпив хліба на капустянім листі,

Косицями, листочками вінчав

І діточок в мальованій колисці

До писаночки-мови прилучав.


30: Він душу мав – невиспівану пісню

Печальну і веселу, як життя,

Коли співав, то серцю було тісно,

Попід червоно-чорним вишиттям.


31: Коли співав, то сходились братове,

Цілуючи засмаглий коровай...

Народе, пісне, віро і любове,

За голосами слова не ховай.


32: Носи, як бабині дукати,

Не обірви, не забудь та не убий.

Даваймо пісню будемо співати –

Нехай душа отвориться душі.



Діти в козацьких костюмах танцюють танець з шаблями

на фоні пісні “Ой на горі та женці жнуть”
33: Незалежність. Мрія наших предків про рівність з іншими народами, почуття гордості за свій народ і свою державність. Перспектива розвитку і покращення матеріального добробуту населення зв’язана з переходом до ринкових відносин.

Кожен член суспільства повинен сумлінно працювати, дбати про поліпшення дисципліни, організованості і порядку.

Ми, учні, повинні добре вчитися, організовувати колективні творчі справи, корисні для всіх, і цим докажемо свою любов до матінки-України.

34:


Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,

Сіяє вона над віками,

Любіть Україну, всім серцем своїм

І всіма своїми ділами.


Звучить пісня “За Україну”
Щасливий той народ, що має свою знаменну історію, але двічі щасливий той народ, який після тривалого небуття врешті-решт відкриває своє минуле, бо наша українська історія – це незбагненний шлях.
Виступаючі піднімають герб України, прапор – всі встають

Звучить мелодія гімну України “Ще не вмерла Україна”. Всі встають

Юркевич О.Д.
ДИПЛОМАТИЧНІ СУПЕРЕЧКИ”

(“Міжнародні відносини і зовнішня політика Української держави

в останні роки гетьманування Б.Хмельницького”)

(Рольова гра)
Обладнання:

  1. Карта “Територія Російської держави і українських земель у XVII ст.”

  2. Таблиці з альбому Ю.Іванченко “Запорожці”.

  3. Портрет “Б.Хмельницький”

  4. Виставка літератури на тему: “Визвольна війна українського народу”.

  5. Запис музичних фрагментів для представлення керівників країн – учасниць дипломатичних суперечок.

  6. Костюмоване оформлення головних персонажів рольової гри.


Підготовка місця проведення рольової гри
Виконавці ролей розташовуються півколом. Головні персонажі правителів сидять на окремих стільцях (можлива драпіровка під трон), державні радники з документацією стоять трохи позаду. В центрі висить карта, таблиці з зображенням фраґментів подій визвольної війни, Переяславської ради.

Ведучий: Щоб зрозуміти глибинну суть подій національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького, не втрачаючи об’єктивності історичного підходу, зрозуміти механізм рушійних сил і процесів, пропонуємо вам бути свідками дипломатичних суперечок, в яких візьмуть участь всі основні сторони – учасниці згаданих подій.

Представляю учасників ділових дипломатичних суперечок.

Українська сторона на чолі з Б.Хмельницьким.

Польську сторону очолює Ян Казимир, кримські татари представляє Іслам-Гірей, російська сторона на чолі з царем Олексієм Михайловичем, турецька сторона на чолі з султаном Магомедом і їхні радники.

Основний принцип дипломатії – “у колісниці немає дружби і ворожнечі, є тільки інтереси”. Отже, переносимося в 1657 рік. Слово українській стороні.

Гетьман: Старий і хворий я, чую – скоро смерть, і тому хочу дати звіт у своїй діяльності, щоб сказали ви, чи не даремно прожив я своє життя, що залишаю після себе. Ось уже 10-й рік ведемо ми війну за свою свободу і кінця я їй не бачу: з усіх сторін у нас недруги, навіть ті, кого за друзів вважали. Царський уряд піклується більше про придбання земель Смоленщини і Білорусі, ніж безпекою кордонів України від Польщі, за нашою спиною змовляється цар з поляками. Так і відповів я окольничому царському Ф.Батуріну: “Царська величність наді мною і над усім військом учинив немилосердя своє: помирившись з поляками, хотів було віддати нас їм у руки..., а ми, коли ще не були під царською величністю, великому государю служили, кримського хана воювати у московські краї не допускали.” Тепер і шведи Карла Густава з Польщі пішли, і наш корпус під орудою А.Ждановича в Україну відступає (показує на карті), а були вже взяли Краків, Брест і Варшаву. Кримський хан, колишній союзник наш зрадливий, а тепер ворог заклятий, землі наші на пустку перетворює, людей у “ясир” бере, а за спиною у нього султан стоїть. Згадайте, люди, як це було. Хто під Зборовом з рук перемогу вкрав у 1649 р. (Коротке повідомлення про Зборівську битву і умови договору.) Хто нас одних кинув на полі під Берестечком? (Повідомлення про битву під Берестечком 1651 р.) А за Жванецьку угоду кому дякувати? (Повідомлення про події під Жванцем 1653 р.)

Кримський хан Іслам-Гірей: А про те, як мої воїни свою кров у битвах з твоїми ворогами проливали, забув, гетьмане? 4 тисячі з Тугай-Беєм послав я під Жовті Води? А під Корсунем? Але я не просто воїн, я – хан, про свій народ і державу дбати повинен. Нелегко ханству Кримському на світі триматися. Слово раднику моєму надаю.

Радник: Ханство наше займає меншу половину півострова (показує на карті). Інші, багаті і родючі землі разом з головним портом Кафою, належать туркам, мають вони тут укріплені міста-фортеці: Керч, Енікале, Перекоп, Мангул, Інкерман, Балаклаву. Там вони тримають свої гарнізони. Хани наші з роду Гіреїв призначаються султанами, а щоб у покорі тримати, султани завжди тримають біля себе братів або синів хана, кожен з них кандидат. Наші бідні землі не можуть прогодувати всіх, нестачу компенсуємо здобиччю під час походів, більшість наших чоловіків перебуває в походах на Персію і Європу і, в першу чергу, в Україну. Коли відмовимося від “ясиру”, збитки великі терпіти будемо. Наш народ – воїни, а воїни повинні мати здобич.

Кримський хан: Так і вас, козаків, постійно стерегтися треба. Набіги запорожців на наші улуси, та й гетьмана вашого Сагайдачного, якого ти, Хмельницький, добре знаєш, ми також навіки запам’ятали.

Як державний діяч, я, перш за все, ставлю інтереси Криму. Для нас небезпечне зростання козацької сили і повне послаблення Польщі, для нас вигідна рівновага сил і одночасне ваше послаблення. І я досяг своєї мети. Ви кажете: зради під Зборовом, під Берестечком, Жванцем. А я кажу – вигода велика Криму і збереження нашої сили.



Хмельницький: Добре все це розумію я, бачу, яке зло чиниться але мусив тримати спілку з ханом, доки міг. Хай зачитає писар відповідь мою назаретському митрополиту Гаврилу в 1615 році.

Писар (зачитує): “Таке велике зло станеться через зраду кримського хана – який же близький друг кримський хан гетьманові? Але і за таке гетьман не пішов на розрив, і буде терпіти далі до часу, не може вчинити розриву і буде терпіти великі обіди від нього тому, що якби гетьман пішов на розрив, то кримський хан порозуміється з польським королем та почне проти нас воювати – тим кримський хан для нас грізний” (І.П.Крип’якевич “Богдан Хмельницький”. Львів, 1990).

Хмельницький: Змушений був тримати при татарських бамбулах своїх старшин, які проводили і відводили татар і пильнували, щоб ті не грабували.

У цьому тяжкому становищі бачив я вихід у союзі з Російською державою. Але вже по тому, як посланець царський боярин Бутурлін відмовився у Переяславі в 1654 р. цілувати хрест, присягаючи від імені царя народу України, почав я розуміти фатальність прийняття протекторату Росії. Чи пам’ятаєте, як це було люди? (Повідомлення про події Переяславської ради 1654 р.)



Російський цар Олексій Михайлович: За законами нашої держави присягаються тільки піддані, а цар відповідальний лише перед Богом. Перш за все, як державний діяч, я повинен відстоювати інтереси своєї держави. Ми тільки почали зміцнюватися після тяжких часів, названих “смутними”, нас відкинули від торгових шляхів з Європою. Після батька мого, Михайла Федоровича, який правив волею Божою з 1613 по 1645 рік, став царювати я і багато справ потрібно здійснити мені. Хай про справи наші скаже боярин думний.

Боярин: Держава наша Російська ослаблена довголітньою польсько-шведською інтервенцією і втратила на заході великі території. Особливо велика була втрата Смоленська і узбережжя Фінської затоки (показує на карті), бо це був вихід до Балтійського моря. Повернення цих територій – головне завдання. Важливе завдання оборони південних кордонів від набігів татар і походів турків. Тільки у 1-й половині XVII ст. кримські татари, як васали Туреччини, взяли в полон до 200 тисяч осіб. Турецька фортеця Азов загрожує з півдня (показує на карті). Спроба захопити її закінчилася невдачею. Втрачені землі у невдалих війнах з Польщею згідно з Деумінським перемир’ям (1618 р.) і Поляновським миром (1632 р.). Всі державні справи в XVII ст. звершуються від царського імені. В “Соборному уложенні” 1649 року включена особлива стаття, яка загрожує смертною карою за виступ проти царя. Іде процес зміцнення самодержавства, остаточно закріплюється кріпацька система. По країні прокочується хвиля селянських повстань і заворушень міської бідноти. Незважаючи на великі бажання взяти реванш над Польщею, на пряму війну непросто відважитися.

Цар Олексій Михайлович: І все ж я допомагав чим міг: відводив свої війська від кордонів з Україною, дозволяв купцям купувати хліб в Україні, чинив постійний дипломатичний тиск на польський уряд і, опираючись на рішення Земського собору 1 жовтня 1653 року, погодився: “гетьмана Б.Хмельницького і все військо Запорозьке з містами і землями прийняти”. (Демонструється копія документа.) І війська свої послав у 1654р. під Вітебськ і Смоленськ, під Бердичів і Охматов (показує на карті).

Хмельницький: Все так, але головним для вас були землі Білорусії, а від України відступилися, порушили свої обіцянки і за моєю спиною почали з весни 1656 р. переговори з Польщею, і до війни з союзницькою нам Швецією почали готуватися.

Російський цар: Шведи нам не союзники, а загроза для земель російських з півночі, і не можна допустити їх зміцнення у Польщі. А посланці Польщі мені корону польську обіцяють після смерті Яна Казимира, а таку можливість  сісти на обидва трони Росії і Польщі,  я знехтувати не хочу. Тому і пішов на Рільницьку угоду 1656 року, нехай навіть тобі, гетьман, на шкоду, але на велику користь мені.

Ян Казимир: Отак, послухайте вельможне панство, цей московський ведмідь смерті моєї чекає, на трон мій хоче. І без нього бідна моя Річ Посполита чорні часи переживає. Нехай канцлер мій розкриє перед вами картину стану нашого.

Канцлер: В середині XVII ст. Річ Посполита вступила в період жорстокої економічної кризи і економічного занепаду. Селяни розорені, наділи їхні скоротилися на 20%, міста і торгівля в занепаді. Значення королівської влади вже давно підірване, тепер втрачає своє значення інший орган центральної влади – сейм. У XVII ст. утверджується принцип “ліберум вето”, тобто повної одноголосності при справах, що давало кожному учаснику сейму право виступити проти сеймової постанови, в цьому випадку воно відмінялося, а шляхта це вважала основою своїх вольностей. Виступаючи, шляхтич не зобов’язаний був підтверджувати протест якимось аргументом. Зрив роботи сейму у 1-й половині XVII ст. став звичайним явищем. Місцеві сеймики діяли повністю самостійно і тільки в інтересах своєї місцевості, це посилювало децентралізацію країни. Послаблена Річ Посполита і у військовому відношенні.

Польське феодальне військо  “посполите рушення”, в якому переважала кіннота,  було недисциплінованим. Більша частина війська складалася з іноземних найманців. Командування було неавторитетним і зловживало становищем. Коли війську не платили, солдати розходились та руйнували округи.



Слабість країни відображалась і в зовнішній політиці. Вся 2-га половина XVII століття характеризується безперервними війнами, в основному на території Речі Посполитої. Після удару шведського короля Карла Х Густава, був момент, коли король Ян Казимир змушений був втікати з країни. (Повідомлення про хід бойових дій поляків зі шведами, починаючи з 1655 р.) Шведську окупацію народ назвав “потопом”. (Демонструється книга Г.Сінкевича “Потоп”.) Зазнала Польща і турецько-татарської агресії. Річ Посполита знаходилася у критичному становищі.

Ян Казимир: З великими труднощами зумів я перебороти у Бресті 1653 р. опозицію магнатів, ворогів моїх прихованих. Пам’ятаєте вельможне панство? (Повідомлення про зміцнення влади короля 1654 р., про загибель основних представників магнатської опозиції: Я.Вишневецького, Калиновського, Потоцького; про встановлення не магнатського, а королівського канцлера в державі.) З новими силами я продовжував відновлення істинно римо-католицької віри і винищення ненависної “схизми”. На це в нас ще в 1651 р. благословив з дозволу найсвятішого папи, нунцій Торрес. Ледве врятувався під Жванцем, Кримського хана переманив на свою сторону, 100 тисяч золотих йому заплатив, угоду з ним підписав. Але тут Росія втрутилась, а там і шведи вдарили, і не зміг я відновити великої Речі Посполитої. Ми понесли втрати на Балтиці, на лівому березі Дніпра, та й решту ледве втримуємо. Особливо на півдні берегтися мусимо, тут султан турецький інтриги свої плете і тільки жде моменту землі наші забрати.
Наперед виступає султан і радник його, низько схилившись,

зачитує титули султана з імпровізованої грамоти
Радник султана (візир): Султан Магомед, брат сонця і місяця, намісник Божий, володар царств Македонського, Вавилонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, надзвичайний лицар, ніким не переможений, невідступний охоронець домовини Господньої, опікун самого Бога, надія і втіха мусульман, покірник і великий захисник християн, нехай вічно буде над ним благословення аллаха (взято з листа Магомеда ІV запорожцям).

Султан Магомед: Священне знамено пророка утримаємо ми над обширними територіями Азії, Африки, Європи, і маємо намір пронести його ще далі на захід. Але становище наше нелегке, нехай візир розкаже вам.

Візир: До середини ХVІІ ст. чітко виразився занепад Османської імперії, який почався ще у минулому столітті. Османська імперія не мала внутрішньої єдності, її окремі частини дуже відрізнялися одна від одної за етнічним складом, мовою і релігією населення, а також за рівнем розвитку. Самі турки складали в імперії меншість, у провінціях, крім центральних, вони були розкидані серед корінного населення. Турецьке панування ґрунтувалося виключно на військовому насиллі, а військова могутність невпинно впадала. Посилювався феодальний гніт, про що свідчать численні випадки селянських повстань. Скорочується численність війська. З великими труднощами вдалося повернути Ірак з Багдадом у запеклих війнах з іранським шахом Аббасом. Одночасно Порта розв’язала бойові дії в Європі проти Польщі, розраховуючи на втягнення її у тридцятилітню війну (1618-1648 рр.)і одночасне послаблення. Але Хотинська війна 1621 р. закінчилася невдало. (Повідомлення про результати Хотинської війни.) Надалі Туреччина уважно стежила за діями Хмельницького, вступила в зносини з “бунтівними козаками”, наказала кримському ханові їм допомагати.

Хмельницький: Це було моїм значним успіхом, але поводитись з Портою треба було дуже обережно. Подальший розвиток наших відносин виходив з ініціативи Стамбула. Турецькі дипломати робили спроби притягнути Запорозьке військо під владу султана. Влітку 1651 р. послав я до Константинополя посольство на чолі з київським полковником Антоном Ждановичем і моїм двоюрідним братом Павлом Яненком-Хмельницьким. Послів зустріли у Стамбулі з великою повагою, була аудієнція в султана і були обдаровані не тільки, як завжди на прийомах, звичайними “кафтанами”, але й дорогим одягом. Переговори йшли про допомогу у війні з Польщею. Султан обіцяв вислати нам румелійські турецькі частини та молдовські васальські війська.

Турецький султан: Я навіть змушений був терпіти молдавський похід гетьмана 1650 р., пам’ятаєте? (Повідомлення про Молдавський похід Хмелницького1650 р.) Послав я в Чигирин Осман-Чауша з почесними подарунками. Переговори вели про військову допомогу, справи Молдовії, шлю Тимоша Хмельницького з Розандою. Я навіть погодився на рівноправний договір. (Жест у сторону візира.)

Візир (читає): “Імператорський договір, такий, як дано іншим християнським королям, зі сторони моєї могутньої імперії буде з вами погоджено в очно визначений час у конкретних статтях і умовах” (І.Крип’якевич “Богдан Хмельницький”.)

Турецький султан: Але вже похід Хмельницького на Молдовію і Валахію 1652 р. розгнівив мене, і я наказав ув’язнити українських послів у Стамбулі. Але і це стерпів, і далі послів у Чигирин послав, закликав гетьмана стати моїм підданим.

Хмельницький: Турецькі пропозиції передав я на розгляд старшинської ради. Серед старшин виникли три партії: одна, яку очолював кропивецький полковник Дмалалій, погоджувався на союз з Туреччиною; друга, під проводом Ждановича, вимагала переговорів з Польщею; третя, найбільша, орієнтувалася на Росію. Рядове козацтво, побачивши турецьке посольство, рішуче виступило проти переговорів з Туреччиною. Сам я з великою увагою слідкував за переговорами у Москві, які вели посли мої Бурлей і Мужиловський.

Ведучий: За відносинами Хмельницького з Туреччиною уважно стежила також і Австрія, яка мала безпосередній кордон з Османською імперією і жила у постійній тривозі перед турецькою агресією. Так само, як Венеція, Австрія цікавилася морськими походами Запорозького війська. Її посол у Стамбулі передавав цікаві дуже точні відомості про українські посольства до султана. Віденський двір у своїх інструкціях наказував послові підривати вплив Хмельницького у Порти, щоб не запустити ближчого порозуміння козаків з турками. Після зближення Хмельницького з Росією 1654 р. польські пани знайшли спільну мову з турецьким султаном і кримським ханом (жест у сторону названих керівників) для спільної боротьби проти українського народу і Росії. Розглядаючи Україну як об’єкт завоювань, Порта почала відкрите збройне втручання у життя українського народу.

Хмельницький: От і судіть тепер, шановне товариство, в чому вина моя. Які могутні інтереси багатьох держав переплелися і стали на заваді нашій волі! Що залишаю я по собі? Передусім, збудовану козацьку державу, з якою рахуються інші країни, незважаючи навіть, на договір з Москвою. Це видно хоч би з листа шведського короля Карла Густава від 15 липня 1656 р.

Писар (зачитує): “Ми ж знали, що між великим князем московським і народом запорозьким зайшов певний договір, але такий, що полишив свободу народові цілою і недоторканою. Покладаючись на такий вільний стан ваш, ми хочемо цілком явно, за відома навіть великого князя московського, ввійти в листування з вашою світлістю.” (В.Голобуцький “Запорозьке козацтво”.)

Ведучий: Пізніші події показали фатальність прийняття Україною протекторату російського самодержавства. Демагогічна політика царизму виявилася в тому, що, з одного боку, він надавав феодальні привілеї козацькій старшині і шляхетництву, а з другого, – підбурював нижчі прошарки населення України проти вищих. Цим російський уряд вирішував два питання:

по-перше, укріплював феодальні порядки, по-друге, руками обдурених низів підривав автономію України, яку здобув гетьман і козацька старшина.

А поки що оточена з усіх сторін агресорами, Україна продовжувала боротьбу за своє існування.
На цьому наші дипломатичні суперечки на деякий час перервуться, а вельможні представники, присутні тут, відправляться відстоювати інтереси своїх держав на криваві поля битв і на підступну і жорстоку боротьбу дипломатичних переговорів.

А про доцільність їхніх дій будемо судити ми, нащадки, вивчаючи нові сторінки історії.




Марцінковської М.П.

ПОДОРОЖ КОЗАЦЬКИМИ СТЕЖКАМИ”


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка