Сьогодні музей «Бойової слави» у Берегові має іншу назву «Народної пам'яті»



Скачати 65.16 Kb.
Дата конвертації17.03.2016
Розмір65.16 Kb.
beregovoЦей дивовижний музей діє вже понад 40 років у Берегівській школі-інтернаті. Дивовижний він тому, що тут практично все залишилося таким самим, як було під час радянської епохи – портрети героїв того часу, іржаві кулеметні стрічки, макети партизанської схованки та підводних човнів, плакати...

Подібні музеї у більшості були розформовані одразу після незалежності України, оскільки влада та державний устрій змінилися, комуністичну ідеологію планували взагалі заборонити, а практично всіх героїв минувшини вирішили викреслити з шкільних підручників. З'явилася ціла низка публікацій у пресі, які розвінчували міфи створені радянською ідеологічною машиною – за часів Леніна, потім за Сталіна, згодом за Хрущова та Брежнєва.

Кожний час і кожна влада потребує власних героїв. Це потрібно для того, аби виховувати у народу почуття патріотизму, єдності, почуття гордості за власну країну, аби у важкі години встати на захист своєї батьківщини. Так нас вчили колись на прикладах Чапаєва, Щорса, Космодемьянської, Маресьєва, Чкалова, Матросова, Кожедуба, а дітям навіть розповідали про «славний подвиг» Павлика Морозова.

А насправді, як з'ясувалося, багато з радянських «героїв» насправді ними ніколи не були. Деякі з них були навіть антигероями, скажімо, як Павлик Морозов, який практично зрадив свого батька, власними руками підписавширідній людині смертний вирок. З іншого боку – і справжні герої були. Серед них багато простих людей, про яких не згадується в жодній книжці, у жодному кінофільмі. Чи вправі ми забувати про те, що вони зробили, чи варто розглядати весь радянський період нашої країни – а це 70 років – лише під «гострим кутом»?..

Сьогодні музей «Бойової слави» у Берегові має іншу назву – «Народної пам'яті».

Слід сказати, що збір експонатів і власне пришкільний музей був започаткований ще у 1966 році, але музейний статус він отримав лише у 1970-му. Незмінним керівником закладу довгий час була Октябрина Іванівна Панова, яка у 2005 році передала справи Світлані Данилівні Фещенко. За весь час була проведена величезна робота - діяв гурток слідопитів, які розшукували могили воїнів, їхніх родичів по всьому Союзу. Завдяки гуртківцям вдалося запросити у 1973 році до Берегова вдову героя громадянської війни Миколи Щорса - Фруму Юхимівну. Адже ім'я Щорса носила в той час берегівська школа №1. І сьогодні в архіві музею - сотні листів, спогадів ветеранів військових дій на території нашої Батьківщини. Це безцінні свідчення, які ще, можливо, колись зацікавлять істориків-дослідників. А ще збереглися оформлені стенди з фотографіями - зокрема, про льотчика-розвідника Сергія Майко, який похований у Берегові, інших воїнів.

Світлана Фещенко разом з учнями інтернату продовжує цю справу. Сьогодні вони відвідують ветеранів війни, жертв єврейського Голокосту, інтернованих, репресованих. І доглядають за могилами не лише воїнів радянської армії, а й угорських солдат, які воювали на протилежному боці - бо вони теж потребують уваги, а часом йшли у військо примусово... Бо "війна вважається закінченою тоді, коли похований останній її солдат".

Багато чого зараз ми переосмислюємо, читаємо історію "по-новому", дізнаємося про нові факти, які розвінчують створені у радянський час міфи. Однак і просто взяти, і викреслити з пам'яті події з нашої історії - не годиться. Музей, що діє у Берегівському інтернаті, можна критикувати за радянський підхід до підбору експонатів. Але не слід забувати, що він нині практично діє лише на громадських засадах. Світлана Фещенко не отримує за свою роботу додаткової зарплати, а меценатів, які б хотіли підтримати пошукову роботу практично немає.

Тим не менше, у 2005 році музей "Народної пам'яті" отримав звання «зразкового». Можна лише сподіватися, що колись влада підтримає його фінансово, додадуться нові експонати, зміниться власне підхід до підбору експонатів. Бо є нам про що берегти пам'ять - і про воїнів-афганців, і про жертв каторжних "маленьких робіт", куди примусово заганялися закарпатські угорці у сталінський період, про тих хто став на захист Карпатської України,воїнів УПА і про всіх, хто боровся ціною свого життя за те, аби кожен з нас жив у вільній Україні...

А сьогодні у стінах цього музею регулярно відбуваються зустрічі учнів з ветеранами, учасниками Великої Вітчизняної війни. Саме так вони досі називають Другу світову, бо вона для них справді була і велика, і вітчизняна. Однак з кожним роком свідків подій нашої минувшини стає все менше – у Берегові тих, хто звільняв Закарпаття від фашистів залишилося всього п'ятеро ...

Мабуть через кілька років і музей «Народної пам'яті» стане нікому не потрібен, і його закриють, а всі експонати викинуть на «звалище історії». Насправді дуже шкода, якщо так станеться. Бо за всі роки Незалежності ми так і не зуміли визначитися з власними героями, окрім суперечливих у суспільстві фігур Бандери та Шухевича. А на «уроках патріотизму», які відбуваються дуже рідко, згадують лише про трагічні події Голодомору... Для нинішнього покоління поняття «патріотизм» (від слова patria– Батьківщина) є архаїчним, застарілим, вже нічого не вартим.

На жаль, повергнувши старих героїв, їх місце зайняли зовсім інші типажі, при чому такі, що не мають жодного стосунку до нашої історії. Малі діти рівняються на «бетменів» та «спайдерменів», підлітки – на Сашу Бєлого та Данилу Багрова, дорослі – на супермоделей та олігархів. Можливо для сучасних «героїв» також колись відкриють подібний музей? Хоча ні, скоро і їх місце займуть інші, більш сучасні бандити та круті хлопці. Однак до справжнього патріотизму вони також не матимуть жодного стосунку...

18 жовтня у музеї "Народної пам'яті", що знаходиться у Берегівській школі-інтернаті, відбулася зустріч з ветеранами, учасниками Великої вітчизняної війни. Урочиста конференція була присвячена 67 річниці звільнення нашої області від фашистів. Згадували не лише про ту страшну війну, а й про події, які слідували за нею - насамперед входження території Закарпаття до Української радянської соціалістичної республіки.

Серед запрошених гостей були ветерани війни - Олександра Демиденко, Антон Бурч, Василь Бондаренко. Завітала і голова Берегівської міської ветеранської організації Лідія Буєвич. Організатор зустрічі та конференції Світлана Фещенко, хранителька музею, розповіла, що до події разом з учнями інтернату, гуртківцями підготували виставку про визволення Закарпаття. На ній можна побачити фотографії боїв за Карпати, книжки, спогади, мемуари учасників війни - і простих солдат, іофіцерів-командирів.

Учні навчальних закладів Берегова підготували реферати, які зачитали перед присутніми. Зокрема, студентка медичного коледжу Яна Русин згадала про біографії делегатів Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України, на якому 663 делегати прийняли маніфест про возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. Серед них було двоє представників із Берегова - Олексій Логойда та Василь Маргітич.

Олексій Олексійович Логойда - родом з села Руське Мукачівського району, у 16 років залишився без матері, а у 1940-му році його батька забрали на роботи по будівництву угорської лінії Арпада. Підлітком, разом з друзями намагався втекти до країни Рад, - в Україну. Однак спроба не вдалася, хлопців арештували угорські жандарми. Арешту не уникнули і старші брати Микола та Іван. Тож мав причину для помсти - опинився у 1944 році у чеському корпусі генерала Людвіга Свободи, який був сформований з русинів-закарпатців, а потім у відомому партизанському загоні Василя Русина, війну закінчив біля Моравської Острави, де потрапив у госпіталь з діагнозом туберкульоз кісток - через постійне переохолодження. "Отже, мали ми, які і більшість закарпатців, одну мрію - вирватися з мадярського гніту, жити у своїй країні, де б відчували себе людьми, господарями рідної землі", - згадує ветеран. Після війни працювавпрокурором у багатьох районах області, а потім мав адвокатську практику і тепер - на заслуженому відпочинку.

А Василь Іванович Маргітич був вчителем, педагогом. Працював у школі села Великі Береги, згодом, вже після війни, закінчив історичний факультет в Ужгороді. Став першим директором школи-інтернату у Берегові. Його донька Тамара Горзов нині викладає у медичному коледжі і допомогла у підготовці дослідження.

Сьогодні події тих років вивчаються по-іншому, події піддаються історичному аналізу, існують і неоднозначні оцінки приєднання Закарпаття до СРСР. Однак ветерани, учасники того з'їзду у Мукачеві, вважають, що іншого варіанту для закарпатців просто не було. Про це казали і запрошені ветерани та розповідали учням про жахливі дні війни.

83-річний старший сержант Антон Бурч родом з Квасова. На диво - і сьогодні досить міцний, бадьорий, оптимістичний, з вогником у очах. Розповів, що з села на війну пішло 32 добровольця, а повернулося всього шестеро. А він сам змушений був збрехати про дату свого народження, адже був молодшим на рік - так хотілося на фронт, стати солдатом, захищати свою рідну землю. У Польщі був двічі поранений. Сьогодні - голова ветеранської організації у Квасові. А ще невтомно щодня працює на землі. "Маю гектар кукурудзи, а також займаюся столярними роботами", - розповідає він. Має чотирьох онуків, один з них - заслужений різьбяр, живе у Молдові. "Не думайте, що німці дали б нам свободу і роботу, - каже він. - Вони б зробили українців своїми рабами, а більшість би просто знищили".

На жаль, ветеранів, солдат Перемоги сьогодні згадують все менше і менше. Зокрема у Берегові учасників бойових дій залишилося всього 38 чоловік. А тих, хто звільняв наше місто від фашистськихзагарбників всього п'ятеро–це Олексій Логойда, Ніна Ворончук, Леонід Введенський, Андрій Бондаревський, Тевас Айрапетян. Можливо це ваші сусіди, знайомі – завітайте до них, привітайте, запитайте про їхнє життя і здоров'я, вони заслуговують на нашу шану і повагу.



Декілька слів хотілося б розповісти і про музей "Народної пам'яті". Він є унікальним, бо тут справді зберігається багато свідчень про нашу історію, про героїв минувшини. Так, сьогодні їх вже не так шанують як раніше, і часом навіть не згадують. Але це - частина нашої історії. Чи можемо забувати про них, чи маємо на це моральне право?


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка