Сьогодні, як ніколи широко усвідомлюється відповідальність суспільства за виховання підростаючого покоління



Скачати 282.25 Kb.
Дата конвертації05.03.2016
Розмір282.25 Kb.

ВСТУП


Сьогодні, як ніколи широко усвідомлюється відповідальність суспільства за виховання підростаючого покоління. Перетворення загальноосвітньої і професійної школи націлює на використовування всіх можливостей, ресурсів для підвищення ефективності учбово-виховного процесу. Далеко не всі педагогічні ресурси використовуються у сфері виховання і розвитку дитини. До таких засобів виховання, що мало використовуються, відноситься гра. А тим часом, методика викладання іноземних мов і психологія бачать в грі такі важливі особливості як: Поліфункціональність - можливість надати особливу позицію суб'єкта діяльності замість пасивного «споживача» інформації, украй важливі для ефективності учбово-виховного процесу. Однією з актуальних проблем сучасної методики викладання іноземних мов є організація навчання дітей різних віків за допомогою ігор.

Актуальність даної проблеми викликана цілим рядом чинників. По-перше, інтенсифікація учбового процесу ставить задачу пошуку засобів підтримки у учнів інтересу до матеріалу і активізації їх діяльності, що вивчається, протягом всього заняття. Ефективним засобом рішення цієї задачі є учбові ігри. По-друге, однією з найважливіших проблем викладання іноземної мови є навчання усної мови, що створює умови для розкриття комунікативної функції мови яка дозволяє наблизити процес навчання до умов реального навчання, що підвищує мотивацію до вивчення іноземної мови. Залучення дітей в усну комунікацію може бути успішно здійснено в процесі ігрової діяльності.

На значення ігрової діяльності в навчанні іноземній мові указують відомі методисти, такі як Е.И. Пассов, М.Н. Скаткин. Важливо усвідомлювати, - вирішенню яких дидактичних задач повинна сприяти дана гра, на розвиток яких психічних процесів вона спрямована [29, 96]. Гра - це лише оболонка, форма, змістом якої повинне бути навчання, оволодіння видами мовної діяльності [23,76]. Е.И. Пассов відзначає наступні риси ігрової діяльності як засоби навчання: мотивованість, відсутність примушення; діяльність, що індивідуалізувалася, глибоко особиста; навчання і виховання в колективі і через колектив; розвиток психічних функцій і здібностей; навчання із захопленням [23,89].

Найбільший теоретик ігрової діяльності Д.Б. Эльконин наділює гру чотирма найважливішими для дитини функціями: засіб розвитку мотиваційно-споживницкої сфери; засіб пізнання; засіб розвитку розумових дій; засіб розвитку довільної поведінки [30,45]. Гра визначає важливі перебудови і формування нових якостей особи; саме в грі діти засвоюють норми поведінки, гра вчить, змінює, виховує.

Е.И. Пассов виділяє наступну мету використовування гри в ході учбового процесу: формування певних навиків; розвиток певних мовних умінь; навчання умінню спілкуватися; розвиток необхідних здібностей і психічних функцій; запам'ятовування мовного матеріалу.

Ігрова діяльність впливає на розвиток уваги, пам'яті, мислення, уяви, всіх пізнавальних процесів. Так, наприклад, педагогічна і дидактична цінність ділової гри полягає в тому, що вона дозволяє її учасникам розкрити себе, навчитися займати активну позицію, випробовувати себе на професійну придатність. Разом з тим, важливо відзначити, що ефективність гри як засобу навчання залежить від дотримання ряду вимог, таких як: наявність уявної ситуації, плану, в якому діятимуть учні; обов'язкове усвідомлення дітьми ігрового результату правил гри. Гра - це не просто колективна розвага. Це основний спосіб досягнення всіх задач навчання, тому необхідно: точно знати, яка навичка і уміння потрібні, що дитина не уміла і чому навчився в ході гри; гра повинна поставити дитину перед необхідністю розумового зусилля (21,57).

Отже, гра є інструментом викладання, який активізує розумову діяльність дітей що навчаються, дозволяє зробити учбовий процес привабливіше і цікавіше, примушує хвилюватися і переживати що формує могутній стимул до оволодіння мовою. Питання методики викладання іноземної мови з використанням ігрової діяльності на початковому етапі отримали освітлення в роботах Г.В. Роговой і И.Н. Верещагиной, Е.И. Пассова, Д.Б. Эльконина, Е.И. Негневицкой і інших учених, методистів і психологів. Проблема пошуку організації навчання на молодшому і середньому етапах знайшли віддзеркалення в роботах Н.А. Салановича, В.В. Андриевской і інших авторів.

Найважливішою умовою ефективності учбових ігор є точний облік вікових психолого-педагогічних особливостей дітей що навчаються.



Психолого-педагогічна характеристика молодших школярів


За словами В. В. Давидова ті, хто зовсім не відвідував школу, ті, для кого початкова школа стала першим та останнім етапом у навчанні, були позбавлені цього особливого періоду життя. Отже виділення такої вікової категорії, як молодший школяр відбулося зовсім нещодавно, із введенням обов’язкової повної та неповної освіти.

В житті кожної дитини школа є новим етапом, коли вона здобуває нові знання, коли змінюється її кругозір, інтереси, цінності, коли дитина здобуває новий статус у суспільстві.

В цей період відбувається багато анатомо-фізіологічних змін: зростає рухливість нервових процесів, хоча процеси збудження ще домінують, але вже помічається їхня рівновага відносно до процесів гальмування, зростає фізична витривалість. Фізіологічні особливості дітей поступово наближуються до характеристик вже дорослої людини, але на відміну від дорослих для дітей притаманна швидка втомлюваність, яка проявляється вже через 25—30 хвилин після початку уроку та після другого уроку.[13, 24]

Домінуючою стає навчальна діяльність. На цьому етапі у дітей завершується перехід від наглядно-образного до словесно-логічного мислення, яскраво вираженим є конкретно-образне мислення. В процесі навчання відбувається формування наукових понять, що веде до розвитку понятійного, або теоретичного мислення. На цьому етапі, не кажучи проте, що діти можуть механічно завчати матеріал після кількох разів повторення, вже можуть запам’ятовувати нецікавий для них матеріал. Це свідчить про розвиток довільної пам’яті поряд із довільною увагою, що проявляється в самостійному ставленні перед собою мети та контролюванні своїх дії.

Початок раннього вивчення іноземної мови є підґрунтям для успішного оволодіння основами комунікативної компетенції та подальшого вдосконалення цієї компетенції, оскільки вивчення іноземної мови потребує постійної, безперервної праці над мовними навичками та вміннями.

Але вивчення іноземної мови починається з другого класу. Причиною цього є те, що ефективність навчальної діяльності учнів початкових класів значною мірою залежить від оволодіння ними загально навчальними вміннями, а значна міра першокласників, котрі приходять до школи, не вміють виділяти ознаки предметів, знаходити серед них подібні й відмінні. Перший навчальний рік дає змогу дітям ознайомитись з основними ознаками предметів, як: колір, розмір, форма, матеріал, смак, якості людей, тварин. Вони навчаються стисло описувати відомі предмети, оволодівають прийомами їх порівняння, зіставлення, узагальнення істотних ознак і відкидання неістотних. Словник дитини поступово збагачується новими поняттями.

Навчання у першому класі, таким чином, створює належну функціональну основу для зустрічі дитини з іноземною мовою у наступному, другому класі. Воно сприяє його загальному мовному розвитку, набуттю навичок і вмінь навчальної діяльності, соціальній та соціально-психологічній орієнтації в дитячому колективі і взагалі в людському суспільстві.[8,65]

Ці фактори свідчать про доцільність впровадження навчання іноземної мови з другого класу.

Найважливішими чинниками для вивчення іноземної мови є вікові психофізіологічні та психічні характеристики учнів, досвід дітей у рідній мові, наявність комунікативної мотивації, яка обумовлена спів падінням навчання іноземної мови з періодом соціалізації учнів початкових класів. Вже давно відомим є той факт, що дитині легше вивчати іноземну мову ніж дорослій людині. Коли функціональна локалізація мозку вже визначилась, то настає найбільш сприятливий період для вивчення другої мови. Цей період перепадає на період від чотирьох до десяти років або від п’яти до дев’яти років. Завдяки сенсорній чутливості до мовних явищ забезпечується можливість точного наслідування та вироблення навичок.

Завдяки перевагам довготривалої пам’яті, молодші школярі через стимулювання ігрової або пізнавальної мотивації з легкістю засвоюють різноманітні слова, словосполучення, мовні кліше, фрази та навіть мікро діалоги, віршики, пісеньки. Раннє шкільне навчання іноземної мови співпадає з періодом інформаційного вибуху, що створює сприятливі умови для творчої уяви дітей, яка компенсує брак тих чи інших знань, життєвого досвіду дітей молодшого шкільного віку.[13, 72]

Від рівня комунікативного розвитку дитини в рідній мові залежить успішність вивчення іноземної мови. За визначенням І. О. Зимньої, під „комунікативним розвитком в рідній мові” слід розуміти явище, що включає в себе обсяг словника дитини в рідній мові, рівень володіння мовними правилами, вміння користуватися усними формами спілкування, що проявляється в умінні дитини адекватно реагувати на репліки співрозмовника, вмінні виразити власні думки в певній комунікативній ситуації, володіння технікою читання, навичками письма. Також це поняття включає такі психічні функції, як сталість уваги, сприйняття, запам’ятовування, розвиненість фонематичного та інтонаційного слуху, обсяг довготривалої та короткочасної пам’яті та ін.

Механізми комунікативного розвитку найкраще сформовані у дітей 6—8 років. Діти цього віку прагнуть до вивчення іноземної мови.



Психолого-педагогічна характеристика школярів на середньому етапі навчання


Визначальною особливістю учнів 5-9 класів (підлітковий вік) є прагнення самостійності, самоствердження, досягнення статусу рівності з дорослими. Підлітку нецікаві елементарні завдання, постійний контроль з боку вчителя, тобто те, що обмежує його ініціативу. Суттєвою особливістю учнів цієї вікової категорії є розвиток складніших форм мислення в зв'язку з засвоєнням абстрактного матеріалу при вивченні інших дисциплін. Психологи вказують на достатній рівень розвитку в учнів цього віку таких якостей мислення як логічна послідовність, критичність, самостійність, цілеспрямованість, зростання самосвідомості, контроль за власною діяльністю. Удосконалюється механізм відбору мовних засобів, формується індивідуальний стиль мовлення [16, 226]. Проте в 5-9 класах учителеві доводитися прикладати значних зусиль для підтримання мотивації та інтересу учнів, тому що в багатьох підлітків відсутні широкі пізнавальні інтереси та зацікавленість у розширенні своїх знань. На цьому етапі необхідно обирати прийоми навчання, які активізують розумову-мовленнєву діяльність і ініціативу учнів, спонукають учнів до спілкування, бо спілкування з однолітками - невід'ємна частина життя підлітка. Групова діяльність впливає на особистість підлітка, і рольова гра надає широкі можливості для активізації навчального процесу. Ефективність навчання тут обумовлена в першу чергу вибухом мотивації, підвищенням інтересу до предмета, адже рольова гра являє собою відтворення її учасниками реальної практичної діяльності людей, створює умови реального спілкування.

За допомогою рольової гри вчитель може розвивати усі види мовленнєвої діяльності учнів, і перш за всі усне мовлення, яке є провідним видом мовленнєвой діяльності на середньому ступені навчання. Рольова гра сприяє тому, що мовлення учнів стає змістовнішим, аргументованішим, складнішим за структурою мовного та мовленнєвого матеріалу[18, 103].

Вчителі повинні розуміти, що правильно організована рольова гра на уроці - зовсім не порожнє заняття, вона не тільки доставляє максимум задоволення дитині, але є могутнім засобом його розвитку, засобом формування повноцінної особистості.

Класифікація ігор


Ігрова діяльність - це особлива сфера людської активності, в якій особа не переслідує ніякої іншої мети, окрім отримання задоволення, задоволення від прояву фізичних і духовних сил.

Природа створила дитячі ігри для всебічної підготовки до життя. Тому вони мають генетичний зв'язок зі всіма видами діяльності людини і виступають як специфічно дитяча форма пізнання, і праці, і спілкування, і мистецтва, і спорту. Звідси і назви ігор: пізнавальні, інтелектуальні, будівельні,

гра-праця, гра-спілкування, музичні ігри, художні, ігри-драматизації, рухомі, спортивні і т.д.

Прийнято розрізняти два основні типи ігор: ігри з фіксованими, відкритими правилами і ігри з прихованими правилами. Прикладом ігор першого є більшість дидактичних, пізнавальних і рухомих ігор, сюди відносять також розвиваючі інтелектуальні, музичні, ігри-забави,

атракціони.

До другого типу відносять ігри сюжетно-ролеві. Правила в них існують неявно. Вони - в нормах поведінки відтворних героїв: доктор сам собі не ставить градусник, пасажир не літає в кабіні льотчика. Хотілося б розглянути в найзагальніших рисах характерні особливості типів ігор за класифікацією О.С.Газмана.

1. Рухомі ігри - найважливіший засіб фізичного виховання дітей в дошкільному і особливо в шкільному віці (на початковому етапі). Вони завжди вимагають від граючих активних рухових дій, направлених на досягнення умовної мети, обумовленої в правилах. Фахівці відзначають, що основні особливості рухомих ігор школярів - їх характер змагання, творчого, колективного. В них виявляється уміння діяти за команду в безперервно змінних умовах.

Велике значення рухомих ігор в етичному вихованні. Вони розвивають відчуття товариської солідарності, взаємодопомоги, відповідальності за дії один одного.

2. Сюжетно-ролеві ігри (іноді їх називають сюжетними) займають особливе місце в етичному вихованні дитини. Вони носять

переважно колективний характер, бо відображають істоту відносин в суспільстві. Підрозділяють їх на ролеві, ігри-драматизації,

режисерські. Сюжет можуть мати дитячі свята, карнавали, будівельно-конструкторські ігри і ігри з елементами праці, що театралізуються.

У цих іграх на основі життєвих або художніх вражень вільно і самостійно відтворюються соціальні відносини і матеріальніоб'єкти або розігруються фантастичні ситуації, що не мають поки аналога в житті. Основні компоненти ролевої гри - тема,зміст, уявна ситуація, сюжет і роль.

Не так давно з'явилися, і все більш активно використовуються в навчанні комп'ютерні ігри.

3. Комп'ютерні ігри мають перевагу перед іншими формами ігор: вони наочно демонструють ролеві способи рішення ігрових задач, наприклад, в динаміці представляють результати сумісних дій і спілкування персонажів, їх емоційні реакції при успіху і невдачі, що в житті важко уловимо. Зразком таких ігор можуть стати народні казки і твори фольклору. В них діти придбавають

досвід етичної поведінки в найрізноманітніших умовах життя. Такі ігри допомагають уникнути штампів і стандартів в оцінці поведінки різних персонажів в різних ситуаціях. Діти засвоюють практично засоби комунікації, способи спілкування і вирази емоцій. Всі комп'ютерні програми для дітей повинні бути позитивно етично направленими, містити елементи новизни, але у

жодному випадку не повинні бути агресивними і жорстокими. Зупинимося докладніше на розгляді так званих дидактичних, або повчальних, ігор.

4. Дидактичні ігри розрізняються по повчальному змісту, пізнавальній діяльності дітей, ігровим діям і правилам, організації і взаємостосункам дітей, по ролі викладача. Перераховані ознаки властиві всім іграм, але в одних виразніше виступають одні, в інших - інші.

У різних збірках вказано більше 500 дидактичних ігор, але чітка класифікація ігор по видах відсутня.

Умовно можна виділити декілька типів дидактичних ігор, згрупованих по виду діяльності вчаться.

• Ігри-подорожі.

• Ігри-Доручення.

• Ігри-Припущення.

• Ігри-Загадки.

• Ігри-бесіди (ігри-діалоги).

Ігри-подорожі мають схожість з казкою, її розвитком, чудесами. Гра-подорож відображає реальні факти або події, але звичайне розкриває через незвичайне, просте-через загадкове, важке - через переборне, необхідне - через цікаве. Все це відбувається в грі, в ігрових діях, стає близьким дитині, радує його. Мета ігор-подорожей - посилити враження, додати пізнавальному змісту трохи казкову незвичність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поряд, але не помічається ними. Ігри-подорожі загострюють увагу, спостережливість, осмислення ігрових задач, полегшують подолання труднощів і досягнення успіху. Ігри-подорожі завжди дещо романтичні. Саме це викликає інтерес і активну участь в розвитку сюжету гри, збагачення ігрових дій, прагнення оволодіти правилами гри і отримати результат: вирішити задачу, щось взнати, чомусь навчитися.

Роль педагога в грі складна, вимагає знань, готовності відповісти на питання дітей, граючи з ними, вести процес навчання непомітно. Гра-подорож - гра дії, думки, відчуттів дитини, форма задоволення його потреб в знанні.

В назві гри, у формулюванні ігрової задачі повинні бути так звані «calling words», що викликають інтерес дітей, активну ігрову діяльність. В грі-подорожі використовуються багато способів розкриття пізнавального вмісту в поєднанні з ігровою діяльністю: постановка задач, пояснення способів її рішення, іноді розробка маршрутів подорожі, поетапне рішення задач, радість від її рішення, змістовний відпочинок. До складу гри-подорожі іноді входить пісня, загадки, подарунки і багато що інше.

Ігри-подорожі іноді неправильно ототожнюються з екскурсіями. Істотна відмінність їх полягає в тому, що екскурсія – форма прямого навчання і різновид занять. Метою екскурсії частіше за все є ознайомлення з чимось, вимагаючим безпосереднього спостереження, порівняння з вже відомим.

Іноді гру-подорож ототожнюють з прогулянкою. Але прогулянка частіше за все має оздоровчу мету. Пізнавальний зміст може бути і на прогулянці, але воно є не основним, а супутнім.

Ігри-доручення мають ті ж структурні елементи, що і ігри-подорожі,

але за змістом вони простіше і за тривалістю коротше. В основі їх лежать дії з предметами, іграшками, словесні доручення. Ігрова задача і ігрові дії в них заснована на пропозиції щось зробити: «Help Pinocchio to place separators»,

«Check Phillip’s home task».

Ігри-припущення «what would be…?» або «what would I do...», «who will be my friend?» та ін. Іноді початком такої гри може послужити картинка. Дидактичний зміст гри полягає в тому, що перед дітьми ставиться задача і створюється ситуація, що вимагає осмислення подальшої дії. Ігрова задача закладена в самій назві what would be…?» або «what would I do...». Ігрові дії визначаються задачею і вимагають від дітей доцільної передбачуваної дії відповідно до поставлених умов або створених обставин.

Діти виказують припущення, констатуючі або узагальнено-доказові. Ці ігри вимагають уміння співвіднести знання з обставинами, встановлення причинних зв'язків. В них міститься і елемент змагання: «Хто швидше зміркує?».

Ігри-загадки. Виникнення загадок йде в далеке минуле. Загадки створювалися самим народом, входили в обряди, ритуали, включалися

в свята. Вони використовувалися для перевірки знань, винахідливості. В

цьому і полягає очевидна педагогічна спрямованість і популярність загадок як розумної розваги.

У наш час загадки, загадування і відгадування, розглядаються як вид повчальної гри. Основною ознакою загадки є хитромудрий опис, який потрібен розшифрувати (відгадати і довести). Опис цей лаконічно і нерідко оформляється у вигляді питання або закінчується ним. Головною особливістю загадок є логічна задача. Способи побудови логічних задач різні, але всі вони активізують розумову діяльність дитини. Дітям подобаються ігри-загадки. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, здогадуватися - дає радість розумовій праці. Розгадування загадок розвиває здібність до аналізу, узагальнення, формує уміння міркувати, робити висновки, висновки.

Ігри-бесіди (діалоги). В основі гри-бесіди лежить спілкування

педагога з дітьми, дітей з педагогом і дітей один з одним. Це спілкування має особливий характер ігрового навчання і ігрової діяльності дітей. В грі-бесіді вихователь часто йде не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, але й посилює радість його, бажання повторити гру. Проте гра-бесіда ховає в собі небезпеку посилення прийомів прямого навчання. Виховно-повчальне значення укладено в змісті сюжету-теми гри, у збудженому стані інтересу до тих або інших аспектів об'єкту вивчення, відображеного в грі. Пізнавальний зміст гри не лежить «на поверхні»: його потрібно знайти, здобути - зробити відкриття і в результаті щось взнати.

Цінність гри-бесіди полягає в тому, що вона пред'являє вимоги до активізації емоційно-розумових процесів: єдність слова, дії, думки і уяви дітей. Гра-бесіда виховує уміння слухати і чути питання вчителя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, доповнювати сказане

виказувати думку. Все це характеризує активний пошук рішення поставленою грою задачі. Чимале значення має уміння брати участь у бесіді, що характеризує рівень вихованості.

Основним засобом гри-бесіди є слово, словесний образ, вступна розповідь про щось. Результатом гри є задоволення, отримане дітьми.

Перерахованими типами ігор не вичерпується, звичайно, увесь спектр можливих ігрових методик. Проте на практиці найбільш часто використовуються вказані ігри, або в «чистому вигляді», або в поєднанні з іншими видами ігор: рухомими, сюжетно-ролевими та ін.

Дидактична гра - явище складне, але в ній виразно виявляється структура, тобто основні елементи, що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Один з основних елементів гри - дидактична задача, яка визначається метою повчальної і виховної дії. Пізнавальний зміст черпається з шкільної програми.

Наявність дидактичної задачі або декількох задач підкреслює повчальний характер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей. Дидактична задача визначається вихователем і відображає його повчальну діяльність. Структурним елементом гри є ігрова задача, здійснювана дітьми в ігровій діяльності. Дві задачі - дидактична і ігрова - відображають взаємозв'язок навчання і гри. На відміну від прямої постановки дидактичної задачі на заняттях в дидактичній грі вона здійснюється через ігрову задачу, визначає ігрові дії, стає задачею самої дитини, порушує бажання і потребу вирішити її, активізує ігрові дії.

Одним із складових елементів дидактичної гри є правила гри. Їх зміст і спрямованість обумовлений загальними задачами формування особи дитини і колективу дітей, пізнавальним вмістом, ігровими задачами і ігровими діями в їх розвитку і збагаченні. В дидактичній грі правила є заданими. Використовуючи

правила, педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей.

Правила гри мають повчальний, організаційний, формуючий характер, і частіше за все вони різноманітно поєднуються між собою. Повчальні правила допомагають розкривати перед дітьми, що і як потрібно робити, вони співвідносяться з ігровими діями, розкривають спосіб їх дій. Правила організовують пізнавальну діяльність дітей: щось розглянути, подумати, порівняти, знайти спосіб рішення поставленою грою задачі.

Організуючі правила визначають порядок, послідовність ігрових дій і взаємостосунків дітей. В грі формуються ігрові відносини і реальні відносини між дітьми. Відносини в грі визначаються ролевими відносинами. Правила гри і повинні бути направлений на виховання позитивних ігрових відносин і реальних в їх взаємозв'язку. Дотримання правил в ході гри викликає необхідність прояву зусиль, оволодіння способами спілкування в грі і поза грою і формування не тільки знань, але і різноманітних відчуттів, накопичення

добрых емоцій і засвоєння традицій.

Позитивний вплив гри на формування пізнавальних інтересів школярів.


Як відомо, велике значення в організації учбового процесу грає мотивація навчання. Вона сприяє активізації мислення, викликає інтерес до того або іншого виду занять, до виконання тієї або іншої вправи.

Найсильнішим мотивуючим чинником є прийоми навчання, що задовольняють потребу школярів у новизні матеріалу, що вивчається, і різноманітності виконуваних вправ. Використовування різноманітних прийомів навчання сприяє закріпленню мовних явищ в пам'яті, створенню більш стійких зорових і слухових образів, підтримці інтересу і активності дітей[14, 94]. Урок іноземної мови розглядається як соціальне явище, де класна аудиторія - це певне соціальне середовище, в якому вчитель і учні вступають у певні соціальні відносини один з одним, де учбовий процес - це взаємодія всіх присутніх. При цьому успіх у навчанні - це результат колективного використовування всіх можливостей для навчання. І діти що навчаються повинні вносити значний внесок в цей процес. Широкі можливості для активізації учбового процесу дає використовування ігор. Гра - методичний прийом, що відноситься до групи активних способів навчання практичному володінню іноземною мовою.

Гра є умовним відтворенням її учасниками реальної практичної діяльності людей, створює умови реального спілкування [10,17]. Ефективність навчання тут обумовлена в першу чергу вибухом мотивації, підвищенням інтересу до предмету.

Гра мотивує мовну діяльність, оскільки діти що навчаються опиняються в ситуації, коли актуалізується потреба що-небудь сказати, запитати, з'ясувати, довести, чимось поділитися із співбесідником.

Школярі наочно переконуються в тому, що мову можна використовувати як засіб спілкування.

Гра активізує прагнення дітей до контакту один з одним і вчителем, створює умови рівності у мовному партнерстві, руйнує традиційний бар'єр між вчителем і учнем.

Гра дає можливість боязким, невпевненим у собі учням говорити, і тим самим долати бар'єр невпевненості. В звичайній дискусії учні-лідери, як правило, захоплюють ініціативу, а боязкі вважають за краще відмовчуватися. В грі кожний одержує роль і повинен бути активним партнером в мовному спілкуванні.В іграх школярі опановують такі елементи спілкування, як уміння почати бесіду, підтримати її, перервати співбесідника, в потрібний момент погодитися з його думкою або спростувати його, уміння цілеспрямовано слухати співбесідника, задавати уточнюючі питання і т.д.

Гра учить бути чутливим до соціального вживання іноземної мови. Добрим співбесідником є часто не той, хто краще користується структурами, а той, хто може найбільш чітко розпізнати (інтерпретувати) ситуацію, в якій знаходяться партнери, врахувати ту інформацію, яка вже відома (з ситуації, досвіду) і вибрати ті лінгвістичні засоби, які будуть найбільш ефективні для спілкування.

Практично весь учбовий час в грі відведений на мовну практику, при цьому не тільки говорючий, але і слухаючий максимально активний, оскільки він повинен зрозуміти і запам'ятати репліку партнера, співвіднести її з ситуацією, визначити, наскільки вона релевантна ситуації і задачі спілкування, і правильно відреагувати 

Ігри позитивно впливають на формування пізнавальних інтересів школярів, сприяють усвідомленому освоєнню іноземної мови. Вони сприяють розвитку таких якостей, як самостійність, ініціативність; вихованню відчуття колективізму. Діти що вчаться активно, захоплено працюють, допомагають один одному, уважно слухають своїх товаришів; вчитель лише управляє учбовою діяльністю.

Основні вимоги до ігор:

1. Гра повинна стимулювати мотивацію навчання, викликати у школяра інтерес і бажання добре виконати завдання, її слід проводити на основі ситуації, адекватної реальної ситуації спілкування.

2. Гру потрібно добре підготувати з точки зору як змісту, так і форми, чітко організувати. Важливо, щоб учні були переконані у необхідності добре виконати ту або іншу задачу. Тільки при цій умові їх мова буде природною і переконливою.

3. Гра повинна бути прийнятий всією групою.

4. Вона неодмінно проводиться в доброзичливій, творчій атмосфері, викликає у школярів відчуття задоволення, радості. Чим вільніше відчуває себе учень у ході гри,  тим ініціативніше він буде в спілкуванні. З часом у нього з'явиться відчуття впевненості в своїх силах.

5. Гра організовується таким чином, щоб учні могли в активному мовному спілкуванні з максимальною ефективністю використовувати мовний матеріал який відпрацьовується.

6. Вчитель неодмінно вірить в гру, в її ефективність. Тільки при цій умові він зможе добитися добрих результатів.

7. Велику значущість додає уміння вчителя встановити контакт з дітьми. Створення сприятливої, доброзичливої атмосфери на занятті – дуже важливий чинник, значення якого важко переоцінити.

В процесі гри сильні учні допомагають слабким, а вчитель управляє процесом спілкування: підходить то до одного, то до іншого учня, який потребує допомоги, вносить необхідні корективи в роботу.

В ході гри вчитель не виправляє помилки, а лише непомітно для учнів записує їх, щоб на наступному занятті обговорити найтиповіші.

Психологічні дослідження показують, що в період з четвертого по десятий клас, коли здійснюється вивчення іноземної мови, розвиток школярів проходить декілька вікових стадій. Наголошується також, що найголовніші зміни в психічних особливостях особи на даній стадії її розвитку обумовлені провідною діяльністю, характерною для цієї стадії. Молодшому шкільному віку, в якому починається вивчення іноземної мови, передує не просто більш ранній, дошкільний віковий період, але також більш рання форма провідної діяльності. Цією ранньою формою провідної діяльності є ролева гра. В молодшому шкільному віці, тобто в сім - одинадцять років, провідною діяльністю стає навчання.

Перехід від однієї провідної діяльності до іншої відбувається у формі взаємодії старих і нових способів в поведінці. Раніше сформовані особливості особи зберігаються в той період, коли з'являються і активно формуються нові особові властивості, а в період якнайповнішого розвитку останніх створюються передумови для зародження якостей особи, відповідних переходу до нової провідної діяльності і наступного вікового етапу. Гра як одна з форм віддзеркалення провідної діяльності може відповідати досягнутому віку, повертатися до більш ранніх форм поведінки, випереджати відповідну вікову стадію і сприяти підготовці до нової провідної діяльності [28, 94]. Ці і деякі інші теоретичні положення поки що недостатньо використовуються для правильної організації учбової гри на уроках іноземної мови.

В ситуації необхідно дати відомості про соціальні взаємостосунки партнерів, наприклад офіційні/неофіційні. В розділі ролі міститься список ролей. Опис ролі дається в ролевій картці, при цьому інформація може бути представлений детально: дані відомості про людину (порядній, ледачий і т.д.), про його життєвий і мовний досвід, про звички, захоплення і т.п.

Проте інформація не повинна висловлюватися дуже детально, бо в цьому випадку учасник гри позбавляється можливості проявити творчість. Опис може бути коротким, щоб учень міг домислити образ персонажа, роль якого він виконуватиме.

Кожний учасник гри скоює мовні дії, обумовлені ситуацією спілкування, але за кожним з них залишається певна свобода дій, мовних вчинків.

Задачі учасників розподіляє вчитель, їх можуть вибрати діти власноруч. Це залежить від особливостей групи і особових характеристик дітей що навчаються, а також від ступеня володіння ними іноземною мовою.

Обговорюючи проведену гру, оцінюючи участь в ній школярів, вчителю слід проявити такт особливо при оцінці результатів першої гри. Негативна оцінка діяльності її учасників неминуче призведе до зниження активності. Бажано почати обговорення результатів гри з вдалих моментів і лише потім перейти до недоліків.

Якщо є така можливість, потрібно записати хід гри на магнітну стрічку, а потім разом з учнями прослуховувати фонограму або всієї гри, або окремих її фрагментів. При аналізі гри можна записати необхідну інформацію з магнітофона на дошку.

Фономатеріали гри дають вчителю чітке уявлення про те, що не вийшло в грі, які мовні форми були використані не адекватно ситуації, що випало з поля зору під час підготовки гри. Все це дає вчителю можливість врахувати недоліки при проведенні подальших ігор[28, 108].

В організації учбового ігрового спілкування важливим є створення умов для такого виконання ігрового завдання, в якому досягалося б не приєднання репліки, а взаємодія партнерів, оскільки спілкування є саме взаємодія учасників.

Рішення цієї задачі пов'язано з вивченням закономірностей виникнення спілкування в спільній здійснюваній діяльності, виявлення особливостей мовної взаємодії партнерів, обліком обмежень, що накладаються іншомовним говором на форму зміст мовного спілкування, пошуком шляхів подолання таких обмежень і підвищення самостійності вислову дітей що навчаються.

Існує припущення, що гра може ефективно використовуватися на уроках іноземної мови обліком основних положень теорії провідної діяльності і змісту вікових періодів розвитку школярів, досліджень проблем спілкування і мовної діяльності. Розглянемо один з уроків четверокласників, їм був запропонований сюжет: «Твій молодший брат (сестра, малюк з сусідньої квартири) - дошкільник - з нетерпінням чекає, коли піде в школу. Особливо подобається йому твій портфель, в якому так багато цікавого. Покажи йому свій портфель, познайом з учбовими обладнаннями». Приклад одного з діалогів: Please, show me уоur bag Dima. - Here уоu are. - May I open it? - Yes, уоu may. - But I can't. Help me please. - Now уоu may take books out. - Oh, thank уоu! Look. There are nice pictures in this book. And what's that? - It's my реncils, and I must do an exercise. I think it's very interesting to go to school. I want to become а pupil very mach. Учасники ролевої гри не тільки обмінюються репліками, але і діють з реальними предметами, рухаються по класу.

В сюжетних ролевих іграх з предметом використовуються фотоальбоми, книги і журнали, ілюстрації, предмети побутового призначення, лялька з набором одягу, іграшки. Теми мовного спілкування включають розмову про членів сім'ї, про професії, про явища і об'єкти навколишнього світу, про одяг, про режим дня і т.д. Спостереження показують, що четверокласники ще зберегли деякі особливості попереднього вікового періоду, коли провідною діяльністю була дитяча гра. Здатність грати виражається в тому, що учні четвертих класів охоче приймають уявну ігрову ситуацію, нереальний, казковий або фантастичний сюжет. Це дозволяє застосовувати на уроках сюжетні ролеві ігри казкового змісту. Наприклад, з метою відробітку в усному вислові деяких питань про погоду, природні явища, порах року, використовується ролева гра за сюжетом казки «Теремок». «Мешканці теремка» задають «гостям» питання і лише після правильних відповідей дозволяють їм увійти. Серед заданих питань можуть бути наступні: Who are уоu? What season is it now? Is it warm or cold now? When is it cold? When does it rain? Etc. Учасники гри не тільки охоче приймають запропонований їм сюжет, але і з цікавістю обіграють маски, костюми, залежно від ролі змінюють ходу, жести, тембр голосу.

Крім форм ігрового спілкування, відповідних певним віковим особливостям змінюється і їх провідна діяльність на конкретному віковому етапі. На уроках іноземної мови із школярами молодшого і середнього віку організовувалися ігри повсякденного змісту, призначені для формування норм мовного етикету, виховання культури поведінки. Школярі вчаться правильно вітати один одного і дорослих, звертатися до співбесідника, виражати подяку, приносити вибачення і т.д.



Приклади використання ігор на уроках іноземної мови


MY GRANDMOTHER’S TRUNK

Всі гравці сидять у колі. Перший гравець починає гру. Він говорить,

- ”I расked my grandmother’s trunk with blouses and shirts.”

Другий гравець говорить

- “I расked my grandmother’s trunk with blousesshirts and vegetables.”

Кожний гравець повинен повторювати імена об'єктів, решта яких гравців вже сказала, а потім один новий. Той  хто забуває об'єкт або називає об'єкт в неправильному порядку вибуває з гри. Останній гравець - це переможець..


SAY IT QUICKLY

Всі гравці сидять у колі. Лідер знаходиться посередині круга, і задає питання. Гравцям доведеться відповісти на питання словами починаються з букви з R або S (можна вибрати будь-які інші букви абетки). Але гравцям доведеться робити це швидко, перед тим, як лідер долічить до десяти. На приклад, лідер може запитати:

- “what is уоur favourite food?”

Відповідь може бути “sugar” або навіть “salt”. І на питання

- “I saw а strange animal in уоur garden yesterday - What was it?” відповідь може бути:

- “Squirrel”.

Гравець, який не здатний відповісти на питання, швидко повинен залишити гру.
OPPOSITES

Будь-яке число гравців може грати у цю гру. Гравці сидять у лінію.

лідер стоїть перед ними. Все що говорить лідер, гравець повинен робити з точністю навпаки. Якщо лідер говорить гравцю:

- “stand up”, він повинен звичайно ж, сісти.

Якщо лідер говорить гравцю:

- “don’t laugh”, він не повинен усміхатися, проте, це дуже важко.

Якщо лідер говорить гравцю:

- “cry”, він повинен сміятися, і так далі. Гравець, який не зможе це зробити, вибуває з гри.

Останній гравець у грі - це переможець.

Висновки


Завдання педагога полягає в тім, щоб знайти максимум педагогічних ситуацій, у яких може бути реалізоване прагнення дитини до активної пізнавальної діяльності. Педагог повинний постійно удосконалювати процес навчання, що дозволяє дітям ефективно і якісно засвоювати програмний матеріал. Тому так важливо використовувати ігри на уроках іноземної мови.

Ігри допомагають спілкуванню, сприяють передачі накопиченого досвіду, одержанню нових знань, правильній оцінці вчинків, розвитку комунікативних навичок людини, її сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, емоцій, таких рис, як колективізм, активність, дисциплінованість, спостережливість, уважність. Крім того, що ігри мають величезну методичну цінність, вони просто цікаві як учителю, так і учню.

Більшість учнів оцінюють ігри позитивно, вбачаючи в них велику практичну користь. Це доводиться результатами досліджень Е. С. Аргустанянц, О. А. Колесникова, Г. М. Фролова, О. В. Шадрина [11, 14] і закордонних фахівців, таких як J. С. Shwerdfeger, Н. Rosenbuch, М. Knight [25, 625].

Вчені вважають, що оволодіння формами усного іншомовного спілкування можливо тільки за допомогою ігор, причому успішність гри залежить від рівня і старанності її підготовки, правильності організації, регулярності застосування даного прийому навчання і, звичайно, від майстерності вчителя і його відданості своїй справі.

Прийом гри має безсумнівну дидактичну цінність, адже гра сприяє ефективному засвоєнню матеріалу і поліпшенню загального настрою в класі, а також ламанню психологічних бар'єрів, як у самому класі, так і між класом і педагогом.

Таким чином, гра додає навчальному спілкуванню комунікативну спрямованість, зміцнює мотивацію вивчення іноземної мови і значно підвищує якість оволодіння ім. Гра - це могутній фактор психологічної адаптації дитини в новому мовному просторі, що може вирішити проблему природного ненасильницького впровадження іноземної мови у світ дитини.


Література


1. Андриевская В.В. Возрастные особенности учебной деятельности старшеклассников на уроках иностранного языка // Иностранные языки в школе, 1987. – № 6.

2. Английский для детей - //М., Экслибрис - 1992 N 1-5, 1993 N 1-20

3. Бедарев Г.К. Организаторам весёлого досуга - М., //Сов. Россия – 1979

4. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры: //М.: Прогресс, 1992. – 399 с

5. Верещагина, Рогова. Методика обучения английскому языку на начальном этапе в общеобразовательных учреждениях. //М., 1998р.

6. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте - //М.Просвещение, 1991р

7. Газман О.С. Роль игры в формировании личности школьника // Совет. пе­да­гогика, 1982. – № 9

8. Гашкова В.П. Ролевые игры и задания на уроках английского языка в 4 классе // Иностранные языки в школе. – 1985. – №1. – С.53-56

9. Гез Н.И. и др. Методика обучения иностр. языкам в средней школе. //М., 1982.

10. Дианова Е.М., Костина Л.Т. Ролевая игра в обучении иностранному языку // Иностранные языки в школе. – 1988. – №3. – С.90-92

11. Доборович В.А., Дегтярь И.Г. Об использовании ролевой игры в работе клуба страноведения // Иностранные языки в школе. – 1987. – №6. – С.69-70

12. Зимняя И.А. Психология обучения иностранному языку в школе. //М., Просвещение, 1991г.

13. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка. "Вопросы психологии". № 6

14. Калаева Г. Г. Интенсификация обучения французскому языку при помощи языковых игр // Иностранные языки в школе.- 1996.- № 3. – c.13-17

15. Колесникова О.А. Ролевые игры в обучении иностранным языкам. Иностранные языки в школе, № 4, 1989г

16. Лившиц О.Л. Ролевая игра на уроках иностранного языка в 8 классах. Иностранные языки в школе, № 5, 1987г.



17. Маркова А.П. и др. Формирование мотивации учения // М.Просвещение, 1990г.

18. Мильруд Р.П. Организация ролевой игры на уроке. //Иностранные языки в школе, № 3, 1987г.

19. Перкас С.В. Ролевые игры на уроках английского языка. //Иностранные языки в школе. № 4, 1999г.

20. Негневицкая Е.И., Шахнарович А.М. Язык и дети. //М., Наука, 1981г.

21. Негневицкая Е.И. Иностранный язык для самых маленьких: вчера, сегодня, завтра // Иностранные языки в школе, 1987. – № 6.

22. Размыслова Е.Ф. Учебно-речевые ситуации на уроке // Иностранные языки в школе. – 1987. – №3. – С. 33-35

23. Пассов Е.И. Урок иностранного языка в средней школе.// М., 1989.

24. Пидкасистый П.И. Технология игры в обучении. //М.Просвещение, 1992г

25. Рогова Г.В., Верещагина И.Н. Обучение английскому языку на начальном эта­пе в средней школе. //М., 1989

26. Рогова Г.В., Никитенко З.Н. О некоторых причинах снижения интереса к пред­­мету // Иностранные языки в школе, 1982. – № 2.

27. Стронин М.Ф. Обучающие игры на уроке английского языка. //М., Просвещение, 1984г

28. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. //М., 1998.

29. Скаткин М.Н. Школа и всестороннее развитие детей. //М., 1980.

30. Эльконин Д.Б. Психология игры. //М., 1978 р



31. Carol Livingstone. Role Play in Language Learning. – //М.: Высшая школа, 1988. – 125 р.

32. Philips B.D. Role-playing games in the English as a Foreign Language Classroom. //Crane Publishing Ltd.,1994.-729 p.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка