Шахтарська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №8 Дерево життя – основа формування людини



Сторінка2/2
Дата конвертації09.03.2016
Розмір0.55 Mb.
1   2

весільна пісня


На добраніч, на добраніч
Дівчиноньці на ніч.
За ворота явір з плота,
Де я воду брала.

Ой чи явір, чи не явір -


Зелена килина.
Межи всіма дівочками
Одна тільки мила.
Ой не то та дівчинонька,
Що ся файно вбрала.
Ой не то та дівчинонька,
Що серцю припала.
Ой шуміла добровонька,
Як ся розвивала.
Ой плакала дівчинонька,
Як ся віддавала.
"Ой не шуми добровонько,
Та й не розвивайся.
Не плач, не плач, дівчинонько,
Та й не віддавайся."
"Як же мені не шуміти,
Як я зелененька?"
"Як же мені не плакати,
Коли молоденька?"
На добраніч, на добраніч
Дівчиноньці на ніч.

Стояння явора над водою, схиляння його, так само як інших дерев, є символом журби, суму. Він є символом чоловіка взагалі і молодого парубка зокрема. Явір — символ безсмертя, тому його садили на могилах: «Посадили над козаком явір та калину…» (Тарас Шевченко)

або

Стоїть явір над водою,



В воду похилився,

На козака пригодонька:

Козак зажурився.

Не хилися, явороньку,

Ще ж ти зелененький,

Не журися, козаченьку,

Ще ж ти молоденький!

Не рад явір хилитися –

Вода корінь миє!

Не рад козак журитися,

Так серденько ниє….

чи з цієї пісні: «…Під явором жовтий корінь: пісок його сушить…».

Місце під явором зелененьким є звичайним місцем кохання і його наслідку — втрати віночка, тобто дівочої цноти. Тесання яворів є символом пліток, брехні (така символізація властива взагалі паданню, літанню трісок від рубаного дерева: «в лісі дрова рубають, а до села тріски падають»). Яворина (кущ) символізує дівчину- сиротину, і рубання її, як і рубання калини, ліщини, символізує одруження.

З іменем явора співвідноситься згадка про кохання, прихильність, особливо ж коли явір є зелененьким.

Багато українських поетів та письменників використовували образ явора у своїх творах:

Зелений явір, зелений явір,

Ще зеленіша іва;
Ой між усіма дівчатоньками
Лиш одна мені мила.

Червона рожа, червона рожа


Над усі квіти гожа;
Не бачу рожі, не бачу рожі,
Лиш її личка гожі.

Золоті зорі в небеснім морі


Моргають серед ночі,
Та над всі зорі внизу і вгорі —
Її чорнії очі.

Голосні дзвони, срібнії тони,


Слух у них потопає,
Та її голос — пшеничний колос,
Аж за серце хапає.

Широке море, велике море,


Що й кінця не видати,
Та в моїм серці ще більше горе:
Я навік її втратив. І.Франко





Містичне таїнство – цвітіння яблунь.
Рожеве, білопінне, чарівне.
Якби у душу дереву поглянув,
Угледів би там сум, що це мине…

Леся Сидорович
Яблуня і яблуко в міфології всіх індоєвропейських народів — символ вічної молодості та безсмертя. Яблуня — одна з тих порід, на яку вже первісна людина звернула увагу і почала використовувати для своїх потреб. З того часу вона складає про неї міфи, легенди і казки. Мабуть, більшість жителів нашої планети пам'ятає один з найдревніших міфів про перших жителів Адама і Єву, створених богом з пороху земного. Бог поселив їх в раю, де зростив «...кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла...» (Біблія. Книга буття). Бог дозволив Адаму і Єві вживати в їжу плоди з усіх райських дерев, крім дерева Пізнання добра і зла. Проте Єва не послухала поради бога, покуштувала плід з цього дерева і дала його з'їсти й Адаму. Плід, який з'їли перші мешканці планети, був яблуком і за це бог вигнав їх з раю.

Плід яблуні - яблуко є багатозначним символом: життя і безсмертя, мудрості і плодючості, любові і радості, водночас - спокуси і обману (це від змія-спокусника та від Єви). Запропонувати яблуко - це освідчитися в коханні, але це не виключає спроби звичайної спокуси.

Багато вчених колискою культури яблуні вважають Стародавню Грецію. Один з найвизначніших вчених-ботаніків древності Теофраст в працях, які дійшли до нас, багато уваги приділяє цій плодовій породі. Уже в ті часи було виведено 36 сортів культурних яблунь.

Населення Придніпров'я почало саджати плодові дерева біля житла, очевидно, в ранньотрипільську епоху (4—3 тис. років до нашої ери). Перший історик планети Геродот (V століття до нашої ери), побувавши на Придніпров'ї, писав, що місцеві жителі займаються землеробством і садівництвом, а скіфи — орачі, які вважаються нашими предками,вирощують зерно не лише для своїх потреб, а й на продаж. Історія донесла до нас численні відомості про монастирські сади часів Київської Русі з яблуні, груші та інших плодових порід. Найбільшою популярністю користувалися плоди Києво-Печерської лаври.


Серед величензої кількості культурних сортів яблунь є унікальні витвори природи. В с. Андріївці Кролевецького району на Сумщині біля місцевої школи росте яблуня, гілля якої нахиляється до землі, вкорінюється й виростає новий стовбур, а старий відмирає. Нині цій яблуні майже 200 років і складається вона з 12 сильно покручених стовбурів, які тягнуться до землі, тому місцеве населення називає її Кручена.

ЯБЛУНЯ - символ цілісності й розумності земних бажань і тілесних прагнень. Вона - втілення поміркованості, «золотої середини». Тому і «яблуко від яблуні далеко не падає». А значне відхилення в бік породжує «яблуко розбрату» або «яблуко спокуси». Вона - вираз чуттєвості й сентиментальності, щедрості й щирості, бо своїми плодами яблуня обдаровує частіше і більше, аніж будь-яке інше плодове дерево. Символізує простоту і невибагливість: даючи більше від інших плодів, вона вимагає менше від інших догляду.

Тож за своїм характером яблуня уособлює тих, хто дає багато і готовий поділитись останнім, а навзамін не вимагає нічого, а якщо просить, то дуже мало...

Яблуневий «зелений гороскоп» припадає на дні з 23 грудня по 1 січня та з 25 червня по 4 липня (як бачимо, після зимового та літнього Сонцестояння!).

Шанованим у християн є яблучний /другий/ Спас 19 серпня у православних. За віруваннями, до цієї дати категорично заборонялося їсти яблука, особливо тим жінкам, у яких померли діти. Це пояснювали тим, що нібито Ісус Христос, Мати Божа роздають цього дня усім дітям-небіжчикам яблука. Обділеними залишаться саме ті покійні діти, матері яких порушили заборону.

Яблуню не даремно називають деревом любові і родючості, адже вона є покровителькою молодості, браку, дітей, а також урожаю. У християнській традиції це древо пізнання.

До яблуні з давніх часів ставляться з пошаною, повагою. Вона не тільки дарує смачні плоди, але й охоче ділиться своєю позитивною енергетикою. Кажуть, чим давніше це дерево, тим більше у нього магічної сили.
До наших днів збереглися давні народні прикмети, пов'язані з яблунею:


  • раніше саджали її біля будинку для захисту від нечисті і залучення благ;

  • зриваючи восени з дерева яблука, кілька плодів залишали птахам - це гарантувало успіх;

  • в'їжджаючи в новий будинок, в першу чергу вносили кошик з яблуками і розсипали їх по підлозі - щоб завжди був достаток;

  • не можна рубати верхівку яблуні - це може привести до втрати здоров'я; хто відріже живі гілки - позбудеться щастя в сімейному житті; якщо зіпсувати молоді яблуньки - є небезпека осліпнути.

Не минає яблука та яблуню прислів’я, приказки та загадки.

На добрій яблуні добрі яблука ростуть.

Яблуко від яблуні недалеко падає.

Дівчина, як яблуко наливчате у спасівку. 

Діти, як яблуневі квіти: поливай, то ростимуть. 

Яка яблунька, такі й яблука.

Яка яблунька, такі й яблука. Яка грушка, така й юшка.

Вересень пахне яблуком, жовтень - капустою.

Дерево криве, та яблука солодкі.

А скільки віршів про яблуні!?
************

Народжується з квітки,


Його всі люблять дітки,
Заліза в нім багато,
Рум'яне і хрустке.
А ну, скажіть, малята,
То що ж воно таке? (……….)
Соковите, червоненьке,
Круглобоке, солоденьке. (………)
Мов маленький м’ячик,
Висить, а не скаче,
Рум’яне, гладеньке,
На смак солоденьке. (……….)

Самотнє яблуко

казка


Прийшла на землю золота красуня Осінь і подарувала щедрий урожай. Особливо багато уродило яблук.

Почали люди яблука збирати. Доти збирали, поки не стемніло – тому й не побачили великого червонобокого Яблучка, яке висіло на самісінькій верхівці найстарішої яблуні.

Прокинулося вранці Яблучко і ледь не впало з гілки від подиву: на дереві не було жодного яблука. Засумувало червонобоке за своїми братиками та сестричками – соковитими солодунчиками, бо не було йому з ким погомоніти та погойдатися на гнучких вітах матері… Та й вона заснула аж до весни…
Вирішило тоді соковите й собі спробувати заснути. Та скільки не старалося, нічого в нього не виходило.

Непомітно настала Зима. Почала вкривати землю білою пухнастою ковдрою.


– Для чого ти це робиш? – спитало в неї Яблучко.

– Щоб усьому живому тепло під м’якеньким сніжком спалося,– відповіла Чарівниця.


– Подаруй, будь ласка, і мені таку ковдру. Може, вона допоможе мені заснути?
Махнула білим рукавом Снігова красуня – враз заснуло Яблучко глибоким сном.
Прокинулося – аж навколо Весна буйним цвітом землю вкриває.
Стареньку яблуню не впізнати: стоїть вона заквітчана, наче дівчина, діточок-квіточок на гнучких вітах гойдає.

Зраділо Червонобоке, що тепер не самотнє, і почало весело розгойдуватися на дереві. Та так розгойдалося, що не втрималося і впало на землю.


Йшла повз яблуню Дівчинка, побачила яблучко. Яблучко з’їла, насіннячко в землю посадила, а нам цю казку розказала.

Поліна Шило

КАЗКА ПРО ЯБЛУНЮ

На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову,

кучеряве, як вільце, зеленіло деревце.

І зайчатко, і лисичка називали його — дичка,

і колись давно-давно липам скаржилось воно:


—    Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике.

Нині зовсім невеличке п'ю водичку од кринички,

що прозора наче скло... Із зернятка я зросло.

Ось довкола ліс буя... Може, кленом стану я,

може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю...
Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:
—    Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти,

щоб під дощиком рости.

Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!
Засміялись лопухи: —    Хі-хі-хі! Хи-хи-хи!

З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди.

Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!
Але йшов узліссям дід.

З корячка води напився і на дичку задивився:

«Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка.

В бур'янах густих вона, але в корені міцна...»


Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:
—    Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени,

я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград,

де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!
І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс

до господи й посадив і довкіл обгородив,

щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати.

А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки

з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі...

Й деревце розвеселилось,

шовком-цвітом рясно вкрилось.

І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів.

Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.
От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.


Андрій М'ястківський

В українській літературі яблуко - символ дівочої краси /гарна, мов яблучко/, кохання, чистоти, добра, батьківщини.



ЯБЛУНЯ

Старенька яблуня в бабусі на подвір’ї,
Яка суха, але ще має свіжий квіт. 
Як зачарована у давньому повір’ї,
Маленька яблуня – краса, як цілий світ.
Й нехай її кора вже посіріла,
І корені посохли й дивний цвіт.
Але для мене вона вічна мов дилема,
Дилема, тисячі-мільйонів літ.
І може з часом і про неї всі забудуть,
Лиш я прийду й згадаю ті часи.
Коли малим я був й печалі мої будуть,
Крізь занедбалої від спогадів краси.
Сьогодні я прийшов й дивлюсь на неї,
Яка була тоді, така вона і є.
І не боїться досі старості своєї,
І незабула ще про призвання своє.
Й люблю я яблука, зірвавши на подвір’ї,
Які нові, а мають старий цвіт,
Як зачарована у давньому повір’ї,
Старенька яблуня – краса як цілий світ.

Володимир Архипенко

Яблуні білі в цвіту


Вітер весняний співає


Пісню свою золоту...
Вітроньку! Тихо! Благаю!
Яблуні білі в цвіту...
Не розривай їх, не треба!
Знаєш ту казку життя?
Тут десь кінчається небо
І починаюся я.
Казку громів і блакиті...
Тихо назустріч іду...
Хочу по новому жити!
Яблуні білі в цвіту...
Птицею хочу зробитись,
Білим, німим пелюстком,
Хочу... комусь-то приснитись
Легким і радісним сном...
Вітер весняний колише
Віття прозоре в саду...
Вітроньку! Любий мій! Тихше!
Яблуні білі в цвіту...

Ладя Могилянська

Крислата яблуня.

Пташки  співають  у  садку.


Крислату  яблуню  знайду.
Блідо-рожевий  цвіт  летить,
Бджола  у  пошуку  бринить.
До  цвіту  рясного  розкрию  долоні,
До  сонця,  що  ген  загубилось  у  кроні.
Рукою  торкнуся  зламану  гілку.
Душі  ж  де  моєї  блукає  домівка?
Крислата  яблуне  багаторука,
Ти  обійми  мене,  пече  розлука.
Гілку  сухую  оживи,
Життя  -  цілющий  сік,  вдихни.

Побийлихо
ЯБЛУКА

Яблука доспіли, яблука червоні!


Ми з тобою йдемо стежкою в саду,
Ти мене, кохана, приведеш до поля,
Я піду — і може більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,


І її зірвали радісні уста, —
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,


Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.

М.Рильський
В янтарі дрімають тихі луки,
Може, сниться їм лапатий сніг?
Одпливли мої літа розлуки -
Я спішу до тебе на поріг.

Там твоє й моє лежить минуле,


Яблуні шепочуть вдалині.
Увійду у хату: "Не забула?"
І ти, певно, тихо скажеш: "Ні...".
М.Стельмах

ЯБЛУКА


Я люблю, як буває осінню 
пахне яблуками у хаті. 
Он лежать вони, повні просині,

повні сонця, немов на святі;


крутобокі і вітром точені, 
на весілля десь приурочені,

повисають на гільце зрубане 


і самі бубонять, як бубони...
Звуться зорями і ранетами, 
повні пахощів, соком гожі,

доспівали попід планетами, 


і планети — на них же схожі.
Мились росами десь під тучею, 
в землю падали в добрім літі, 
і ставала земля пахучою, 
ніби яблуко на орбіті...

А. Малишко


Ось дерево звелось.

О виростання!
О спів Орфея! Співу повен слух.
І змовкло все, та плине крізь мовчання
Новий початок, знак новий і рух.
Виходять звірі з лісової тиші,
покинувши кубельця чи барліг;
вони, либонь, зробилися тихіші
не з остраху, не з хитрощів своїх,
а з прислухання. Рев, скавчання, гам
змаліли в їх серцях. Їм за пристанок
недавно ще була маленька хижа,
де крилася жадливість їхня хижа
і де при вході аж хитався ґанок, —
там ти воздвиг в їх прислуханні храм.

Райнер Марія Рільке

ЗМІСТ


Вступ…………………………………………………………………



5

Дуб……………………………………………………………………

10

Верба ………………………………………………………………..

19

Калина ……………………………………………………………….

28

Вишня ………………………………………………………………..

40

Явір ………………………………………………………………….

47

Яблуня ……………………………………………………………….

53



1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка