Шановні батьки !



Сторінка6/7
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Віктор Хмельницький

Серед іграшок

Кенгуру грав на залишеній дітьми сопілці. Було вже запізно – усі відвідувачі із зоопарку пішли. На небі блищали зірки.

Біля Кенгуру сидів його давній друзяка – Павич.

Поряд, у вольєрі Слона, хтось грав на трубі, теж забутій дітьми. А з іншого кінця парку відлунював дріб барабана. Під цю музику на гладіні ставка танцювали Лебеді та Качки.

Старий мудрий Ведмідь, який уважно слухав музику, раптом подумав: «Як добре, що серед забутих іграшок тепер є не тільки рушниці та пістолети!»

Віктор Хмельницький

Лев

Жовтий листочок на тонкій гілочці виглядав з-за дерева, як лев’ячий хвостик, і саме дерево скидалося на сидячого лева, що заріс золотавою гривою…

Лев дивився у ставок і метляв хвостом…

Раптом Лева побачила Сорока – вона на нього ледь не сіла.

-Фух, - відсахнулася Сорока, вчасно звернувши на ще зеленого дуба.

-«Тільки Лева нам не вистачало!» - подумала вона і полетіла теревенити по лісу.

-Нехай би і жив собі в Африці, дізнавшись про появу Лева, невдоволено зашепотіли Зайці.

-Про всяк випадок у нього Індія є, пробурчав Ведмідь. Вервечкою звірі потягнулися до ставка.

Та коли вони прийшли, лева вже не було – жовтий листочок відірвався від тоненької гілочки.

Історія жовтого листочка

Жовтий Листочок, злетівши з дерева, здивувався з того, що на землі спокійно.

Угорі, на гілці, його весь час шарпав вітер, та й дерево інколи розгойдувалося дуже сильно.

«Я наче колишній моряк на березі», сумовито подумав Листок і припалив від вогника садівника.

Віктор Хмельницький

Шпак, шпачиха та шпаченя

У Шпака ось-ось повинен був народитися син. Час вже настав – з яйця іноді долинали слабкі удари …

Радів Шпак, висвистуючи дзвінкі трелі, - незабаром він стане батьком. Раділа і Шпачиха – незабаром вона стане матір’ю.

Раділо і маленьке Шпаченя усередині яйця. Воно ще зранку могло проклюнути шкарлупку, але йому хотілося наостаннє трохи погратися у космонавта. Шпаченя уявляло собі, що воно не в яйці, а у космічному кораблі, який мчить до зірок.

Майбутні мама і тато про це здогадувалися – адже вони теж колись були маленькими.

«Та нічого, - думали вони, почекаємо до обіду».



Віктор Хмельницький

Щука

Зранку Щука вирішила: «Попливу - но я до Африки». І попливла.

Дуже цікаво виявилося в Африці: по берегах річок ходили слони та леви, у гілках дерев ховалися мавпи, на буйних луках паслися табуни зебр, у блакитному небі висіли хмари і грифи…

Усе обдивилася Щука, а потім вирішила: «Попливу – но я до Арктики!»

І попливла!

В Арктиці виявилося не так цікаво, та все – таки Щука побачила білих ведмедів, крижані гори, північне сяйво.

Усе обдивилася Щука там. Навіть носа ледь не приморозила, а потім вирішила: «Попливу – но я до Австралії!»

І попливла…

Але дорогою її наздогнала ніч, і Щука мимоволі подивилася на зоряне небо.

«А якщо попливти на Місяць?» - раптово подумала Щука.

І попливла місячною доріжкою…

Як ти гадаєш: сумні, страшні чи кумедні казочки В.Хмельницького. Чому?

Намалюй букви так, як ти їх собі уявляєш.

Яким ти уявляєш «зоопарковий» оркестр? Пригадай, хто грав на трубі, а хто на барабані?

Що подумали звірі про появу Лева у їхньому лісі? Чому Лев зник, не дочекався появи звірів? Що, на твою думку, він відчував в цей час?

Шпак і Шпачиха поки що не познайомилися зі своїм пташенятком, але здається, що вони люблять його. А ти як гадаєш?

Куди б ти хотів помандрувати разом зі Щукою і що побачити?
В.О.Сухомлинський

Пелюстка і квітка

Розцвіла біла квітка Жоржини. Літали над нею бджоли та джмелі, брали нектар.

У квітки – сорок дві пелюстки. І ось одна з них запишалася:

- Я – найкрасивіша! Без мене квітка не цвіте. Я – найголовніша! Ось візьму та й піду – то що мені?

Зібрала Пелюстка всі сили, вилізла з Квітки, стрибнула на землю. Сидить у кущику троянди та спостерігає, що робитиме Квітка.

А квітка, мов нічого не сталося, посміхається сонечку, кличе до себе бджіл та джмелів.

Іде Пелюстка. Аж зустріла Равлика.


  • Ти хто? – питає Равлик.

  • Я – Пелюстка! Найголовніша! Найкрасивіша! Без мене й Квітка не цвіте.

  • Пелюстка? Знаю Пелюстку в квітці, а на двох тоненьких ніжках, як ти, - не знаю.

Ходила Пелюстка, ходила, до вечора й засохла. А Квітка цвіте.

Квітка й без однієї пелюстки – квітка. А пелюстка без квітки – ніщо.



1.Подумайте, якою рисою свого характеру ви найбільше пишаєтесь. Чому?

2.Чи здавалося вам коли-небудь, що ви – найголовніша людина серед своїх однокласників? Чи подобалося вам це відчуття?

В.О.Сухомлинський

Хлопчик і сніжинка

З неба летіла додолу сніжинка. Вона була ніжна, легка, прозора, мов пушинка. І красива, мов зірка. На землі стояв хлопчик. Він бачив, як падає сніжинка, і думав: «Ось вона впаде комусь під ноги і її затопчуть».

Ні, не треба падати сніжинці на землю. Не треба її затоптувати.

Хлопчик простягнув долоню. Він хотів приголубити сніжинку, а вона впала на добру, теплу його руку й розтанула. Хлопчик із жалем дивиться на долоню. А там блищить крапелька, мов сльозинка.



Чи міг би хлопчик потоваришувати зі сніжинкою? Якою була сніжинка і яким був хлопчик?

Кожному з дитинства знайомі народні казки. І навіть ставши дорослими, ми із задоволенням перечитуємо їх. Прочитайте своєму малюку українські народні казки «Колобок», «Цап та баран», «Лисиця та рак», «Півник і двоє мишенят», «Ріпка» та багато інших. А потім попрацюйте з текстами цих казок.

Ось вам мої підказки

До якої вони казки.

Подумайте, відгадайте,

І цю казку пригадайте.

Біжить він та й біжить, а назустріч йому … (хто?)

-Колобок, колобок, я тебе з’їм!

А він каже:

-Не їж мене, … (хто?), я тобі пісню заспіваю.

-Ну, співай! – каже…(хто?)

Я по засіку метений,

Я на яйцях печений,

Я від баби втік,

Я від діда втік,

То й від тебе втечу!

Розкажіть казку «Колобок» так, щоб можна було здогадатися по вашому голосу і рухах, кого зустрів Колобок: зайчика, вовка, ведмедя, лисичку.

Придумай продовження казки.

А ось як літературно обробила цю казку Олена Пчілка, назвавши її «Казочка про коржик».

Коли це - трісь! Лисичка зломила собі два зуби! Бо коржик був твердий та сухий: баба його крутенько замісила, та й у печі по щирості витопила, то він і засох. От у лисички зуби й поламались. Не встигла вона й всього коржика з’їсти, тільки трохи вищербила. Та як заболіло їй, вона й випустила коржика.

А вищерблений коржик побіг та й побіг знов.

Тамара Коломієць так собі уявила кінець казочки про колобка.
Вихвалявся колобок

-Я з вікна стежку – скік? Скік. І лисицю обманув?

Я од баби й діда втік? Обманув.

Втік. То сміливий я?

І зайчиська я набив? Сміливий, авжеж.

Набив. І кмітливий я?

І вовчиська настрашив? Кмітливий я теж.

Настрашив. Вмію все, що треба вміть.

І ведмедя я турнув? Ви тепер мене візьміть

Турнув. У туристи!



Пригадайте, що це казочка?

Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід….за чуб, баба ...за сорочку, дочка ... за торочку, собачка ... за спідничку, киця... за хвостик, мишка ... за лапку – як потягли, як потягли, так і покотилися.



Всім відома російська народна казка «Теремок». А ось як цю казку написала Наталя Забіла.

Будинок казковий п’ятиповерховий

У лісі під ялицею,

Над річкою – бистрицею

Будинок є казковий,

Багатоповерховий.

Стоїть він серед зелені

Із давньої пори,

Всі поверхи заселені від низу до гори.

На першому живе Ведмідь,

Поважний, волохатий.

Він цілу зиму спить та спить

І не виходить з хати.

На другому живуть такі

Чудні зелені Жабки:

Чудово вміють за гілки

Чіплятись їхні лапки.

На третім, де живе Сова,

Зачинені віконця,

Бо ця бабуся лісова

Ніяк не любить сонця.

А на четвертому давно

Живе хвостата Білка,

Що крізь відчинене вікно

Стрибає аж на гілку!

Найвище всіх, на п’ятому –

Ворона та Сорока:

Як стануть розмовляти

Чорнява й Білобока,


Говорить кожна голосно

І подругу не слуха,

- Ховаються навколо всі

І затуляють вуха.

Всі кажуть їм: - Сусідоньки!

Ну як не сором вам

Нечуваний, невиданий

Здіймати тарарам?!

-У нас така вже вдача,

Такі вже голоси:

Ворона як закряче,

То чуть на всі ліси.

Сорока заскрекоче –

Словечко до слівця,

Сама спинитись хоче,

Та все нема кінця!

Отак і цокотіла

Ця пара белькотух,

Аж поки сонце сіло –

І гомін зразу вщух!

Настала в лісі тиша,

Лише кущі колише

Навколо вітерець.

Замовкнув дім казковий,

Багатоповерховий...

І казочці

Кінець!


Чи може ця казка мати щасливий кінець?

Який би ти побудував теремок, щоб умістилися всі звірі, яких хотілося поселити туди?

Щоб зацікавити дитину, розвити не тільки вільне і точне мовлення дитини, але і її художній смак, перетворіть себе і малюка на артистів. Спробуйте зіграти у театр. З найулюбленіших казок виберіть ту, яка вам більше до вподоби. Розподіліть ролі, навчіться зображувати рухи звірів і промовляти слова їхніми голосами. Якщо потрібно, скористайтеся пісеньками з казок.

Конкурс «Артистичний»

1. Проспівати слова Колобка

Я Колобок, Колобок, Я від діда втік,

По коморі метений, Я від баби втік,

По засіку зшкрябаний, Я від зайця втік,

На сметані мішаний, А від тебе, вовка,

На маслі пряжений, Втечу й поготів!

На віконці студений.

2. Проспівайте слова півника, коли того вкрала лисичка.

Несе мене лисиця

За темні ліси

Та за бистрі гори!

Котику-братику,

Порятуй мене!

3. Яку пісню співала мати Івасику-Телесику?

Івасику-Телесику,

Приплинь, приплинь до бережка,

Я дам тобі їсти-пити

І хороше походити.

Як звернувся Івасик до гусей, коли відьма почала гризти явора?

Гуси, гуси, лебедята,

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька,

А в батенька їсти-пити

І хороше походити.

4.Яку пісеньку співав табунок каченят Кривенькій Качечці?

Онде наша діва, Кужілочка шумить,

Онде наша іва, Веретенце дзвенить.

На метеному дворці, Скиньмо по пір’ячку,

На тесаному стовпці. Нехай летить з нами!

5. Як відлякувала Коза-дереза своїх ворогів?

Я Коза-дереза, Сколю тебе рогами,

За три копи куплена, Ніжками затопчу,

Півбока луплена! Хвостиком замету,

Тупу-тупу ногами, Тут тобі й смерть!

8-9 років

Досить часто дітям не цікаво читати ті твори, які їм пропонують дорослі. Запропонуйте своєму малюку створити власну книгу. Складіть папір, зшийте книжку, оформіть художньо, вклейте в книгу для читання сторінки із творами, які сподобалися .Зробіть випуски збірників зі зразками народної творчості, з набором улюблених віршів, з повідомленням з газет і журналів про незвичайні явища і т.д. Окремо оформіть «підручники»: «Поезія», «Байка», «Оповідання». В кінці кожної збірки створіть маленький словничок, поставте питання до тексту свої та питання дитини. Порівняйте їх.

Присвятіть спеціальні вечори читанню таких емоційних і філософських творів як «Маленький принц» Антуана де Сент – Екзюпері, «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон» Ричарда Баха та ін.

Вся робота з розвитку читання як необхідного інструменту розвитку зв’язного мовлення повинна проводитися в особливій атмосфері: вільний вибір, самостійні висловлювання, вияви власного читацького смаку, переказ змісту прочитаних книг батькам, друзям, знайомим і т.д.

Пропонуємо свій варіант створення власної «книги» «Барвисте розмаїття»

Чому не завжди тепле літо?

Чому надходять холода?

Чому калюжа льодом вкрита?

Куди поділася вода?

Відкіль струмить оце джерельце?

І як це тільки може буть?! (Н. Куфко)

Щоб знайти відповіді на усі ці питання , створіть власні сторінки книги.



Осіння сторінка

В.О.Сухомлинський

Я хочу сказати своє слово

Катерина Іванівна повела своїх дітей у поле. Був тихий ранок ранньої осені. Далеко в небі летів ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали і від того степу було сумно.

Катерина Іванівна сказала дітям:

- Сьогодні ми будемо складати твір про осінь, небо, про перелітних птахів. Кожен із вас нехай скаже, яке зараз небо. Дивіться, діти, уважно. Вибирайте в нашій рідній мові красиві точні слова.

Діти притихли. Вони дивилися на небо й думали. Через хвилину почулося:


  • Небо синє – синє…

  • Небо голубе…

  • Небо чисте…

  • Небо блакитне…

І все. Діти знов і знов повторювали ті самі слова: Синє, голубе, чисте, блакитне.

Трохи віддалік стояла маленька синьоока Валя й мовчала.



  • А ти чого мовчиш, Валю?

  • Я хочу сказати своє слово.

  • Ну, яке ж твоє слово про небо?

  • Небо ласкаве… - тихо мовила дівчинка й сумно усміхнулася.

Діти притихли. І в цю мить вони побачили те, чого не бачили досі.

  • Небо сумне…

  • Небо тривожне…

  • Небо журавлине…

  • Небо студене…

Небо грало, тремтіло, дихало, усміхалося, як жива істота, і діти дивилися в його сумні сині – сині очі.

Чому Валя стояла трохи віддалік і не спішила сказати, яке зараз небо?

Якою ти можеш уявити цю дівчинку?

Чи знаєш ти, що таке вірш?

Вірш – це невеликий поетичний твір, написаний у віршованій формі. Він має свої особливості: Графічну форму тексту, риму, ритм, настрій.

***


Підкралась осінь, (Чи між літ) -

Мов лисиця, Лиш павутинки

Украла день… Срібна нитка

І два.. і три… Їй ледь подзвонює

А потім дружно Услід…

По ялицях, Ти чуєш? Чуєш? -

Як в струни, Дзвонить досі

Вдарили вітри. Крізь сизий трунок полину…

О, як вона Щось вкрала осінь,

Підступно швидко Хитра осінь,

Між днів пробігла А що – і досі не збагну.

(Віра Артамонова)



Які почуття викликав у тебе цей вірш? А що думає про нього мама чи тато?

Оповідання – це невеличкий за розміром художній твір про одну або кілька подій у житті людини.

Василь Чухліб

Бабине літо

Чи буває літо восени? А буває. Тоді, восени, можуть іти надокучливі дощі, віють холодні вітри. Та нараз стає тихо, тепло і сухо, з’являється тепле сонечко.



  • Золоті деньки! – каже дідусь.

Тарасик і Миколка допомагають йому зносити гарбузи з городу. Поскидали сорочки й підставляють сонцеві й без того чорні спини.

  • І я хочу гарбузи носити! – прибігає до них Тетянка.

  • Так бери он того, що на пагорбку.

Тетянка схиляється над бокатим жовтим гарбузом. Та навіть з місця його не зрушить.

Хлопці переморгуються, а в Тетянки на очах сльози.



  • То вони жартують, - заспокоює її дідусь. – Ось цей гарбузик по твоїй силі.

  • Гей, Тарасе, бабине літо летить !- вигукує раптом Миколка. Хлоп’ята облишають гарбузи і ну гасати по городу.

  • Лови! Лови! – ганяються за білим павутинням. Воно пливе і низько, над самими головами, і ген високо, в голубому небі.

Тетянка то несе свій гарбузик, то котить. Врешті віддає його бабусі.

  • Там твоє літо полетіло, - каже.

  • Літо? Авжеж, полетіло моє літо, - зітхає бабуся.

  • А Тарасик і Миколка хочуть наздогнати…

Бабуся пригортає Тетянку:

  • Отаке придумали. Ніхто вже мого літа не наздожене.

А до вас скільки ще весен зелених, скільки літечок красних прилине!

Чому теплі і сухі дні осені називають бабине літо?

Про яке літо з сумом говорила бабуся?

Василь Чухліб

Калинові пломінці

По лозняку та вільшанику, що за городом, неначе багаття палахкотить. То від червоних кетягів на калинових кущах. Ламати їх саме в пору. Бо ягоди вже прихопив морозець, а від того вони солодшають.

Принесуть діти калину додому, бабуся пов’яже її в пучки і повісить на горищі.


  • Кращих ліків, ніж калина та малина, годі й шукати, каже бабуся.

Як хто простудиться, бува, вона хутенько заварює чай з калиною – з ягодами, листям і гілками. Посьорбаєш того чаю – і простуду ніби рукою знімає. А ще бабуся смачний кисіль з калиною варить, пиріжки пече. А коли ставить другі вікна на зиму, то у між віконня кладе калинові пучечки. Взимку лютує надворі мороз, намагається і до хати прошмигнути, розмальовує шибки. А калина палахкотить собі весело: мовляв, не здолаєш, Морозе!

Тетянка складає наламану калину на пожухлій траві, а Тарасик вигойдується мало не на вершечку розлогого куща.



  • Досить уже! – гукає Тетянка братові. – Бо й не донесемо.

Тарасик шугає на землю.

  • Калині не шкодить, коли її ламають. Навесні вона молоді пагони викидає і стає пишнішою. Та оті найбільші кетяги лишимо для снігурів. Прилетять вони взимку сюди і поласують ягодами.

Тарасика й Тетянку майже не видно за оберемочками калини. Здається, ніби два пломінці відірвалися від калинового багаття і пливуть почорнілим осіннім городом до хати.

Якою ти уявляєш родину Тарасика й Тетянки?

Ліна Костенко

Осінні хмари

Великі хмари холодом нагусли,

Червоне листя падає в гаю.

Летять у вирій дуже дикі гусі,

А я слонам привіт передаю.

Чому Ліна Костенко передає привіт саме слонам?

Вадим Скомаровський

Потемніли крони сосон

Потемніли крони сосон, Зникли птахи перелітні -

Тихо сіються дощі, Гуси, іволги, шпаки.

Оголила тепла осінь У гіллі синиця тенька,

І дерева, і кущі. Лущить зерна цілий день,

І тепер здаля помітні І від білочки опеньки

Гнізд воронячих шапки, Поховалися за пень.

Олег Орач

Горобці

В калюжі на дорозі І сохнуть на осонні,

Ув осені в руці Де затишне тепло,

Востаннє в цьому році Щоб не було ангіни,

Скупались горобці. Щоб кашлю не було.

Чи помічав ти, як готуються до зими тварини, рослини? Розкажи про це.

Які барви можна підібрати до поезії про осінь. Намалюй мокрих горобців.

Ось деякі прислів’я про осінь. Доповни цей список.

Восени і горобець багатий.

У листопаді голо в саді.

Восени ложка води, а цеберко грязі.

Осінь іде – за собою дощ веде.

Опеньки з’явились – літо скінчилося.

Синиця пищить – зиму віщить.

Зимова сторінка

Віктор Хмельницький

Сніг та скрипка

Йшов сніг…

Сніг безшелесно опадав на будинки та дерева, сідав на відкриті кватирки, як горобець, тільки не цвірінькав.

Сидячи на кватирці, Сніг дригав ногами, а оскільки спинки в кватирки немає, часто падав униз, хапаючись за повітря розчепіреними сніжинками. І ось одного разу, коли Сніг за звичкою сидів на кватирці, до нього долинули звуки скрипки.

Не можна сказати, що він їх чув раніше, але зараз…

«От здорово! – подумав Сніг - якби я теж так вмів!» І він почав вчитися…

Це поки що Сніг скрипить.

Що могло далі трапитися зі снігом?

Ірина Жиленко

Снігова баба

У вечір, синій від морозу, Забилось серце в купі снігу.

Щеня скавчало на порозі. І стала баба снігова -

Малого вигнали із дому, Не снігова вже, а жива!

Хоч і не винен був ні в чому. І загорнула у кожух чотири лапки,

Щеня скавчить, і замерза Двійко вух, Замерзлий ніс,

На сніжній мордочці сльоза. Тремтячий хвіст

А жінка та, що це зробила, І оченята, повні сліз.

Спокійно двері зачинила. І песик втішено зітхнув,

Про песика забувши вмить, Клубком згорнувся і заснув.

У крісло сіла каву пить. В ту мить недобра господиня

А він скавчить, і замерза Себе відчула якось дивно.

На сніжній мордочці сльоза, Немовби вся вона – не та

Так страшно песику, так тяжко. І замість серця – пустота.

Бо ні людини, ані пташки, І от в кімнаті (ну й дива!)

І лиш в куточку, там, де дрова, Стоїть з морквяним носом

Стояла баба загадкова. Не жінка – баба снігова,

Щеня до неї підійшло Холодна й безголоса.

І притулилось, і лягло. І це не казка, зовсім ні.

А сніжна баба стрепенулась, Це просто – новорічна ніч.

Глибоко й жалісно зітхнула: А в новорічну ніч завжди

-Я ж тільки баба снігова. Ох, сто пригод і двісті див.

Чом я не тепла, не жива? Пішов над містом тихий сніг,

І плаче баба у дворі, Так тихо йшов, як тільки міг.

Що нічим песика зігріть. Щоб чути, як в людських будинках

І раптом тепло так і тихо Дзвенять прикраси на ялинках.



Прочитай вірш І.Жиленко «Снігова баба» братикові, сестричці, бабусі, дідусю, мама чи татові так, щоб вони всі відчули, яка це добра казка.

Що б ти сказав би бабі сніговій, яка перетворилася на живу бабусю?

Якби в тебе була можливість загадати одне новорічне бажання, щоб ти побажав для хазяйки малого щеняти?

Про літо кажуть – воно зелене. Осінь – жовта, золота. А якою може бути зима?

Спробуйте прочитати цей вірш Ірини Жиленко. Які почуття він викликав у дитини?

Спадав той день фіалками у сніг,

Ходила туга, ніжна і красива.

І сніжну косу, і льодинки ніг

Вже кутав захід у вишневу гриву.

Ходила туга, жалібно ридала,

Ламала руки, як пахку калину.

А вечір фіолетово спадав

Фіалками у сніг той

сумносиній.

Стріпнувся ліс. І бризнули фіалки

З-під ніг коня.


І впали ненароком

Холодних квітів сині-сині скалки

В сумне, вабливе, променисте око.

Гули дуби, як корабельні реї.

Промчав по снах гарячоокий вершник!

І спалахнув у пурпуровій верші,

Розкинутій зрадливою зорею.

Виспівуй, туго! Дай мені покласти

Тобі на груди серце полохливе.

...Спадав той день фіалками у щастя.

Ходила туга, ніжна і вродлива.



Хтось можливо не знає, хто такий Сергій Козлов, але його «Їжачка в тумані» знають всі.

Сергій Козлов

Зимова казка

Сніг падав зранку. Ведмежа сиділо на узліссі на пеньку, задерши голову, і підраховувало, а потім злизувало сніжинки, що сідали на ніс. Сніжинки падали солодкі, пухнасті і, перед тим, як упасти зовсім, ставали навшпиньки. Ох, як це було кумедно!

-Сьома, - прошепотіло Ведмежатко і, намилувавшись на цю сніжинку досхочу, облизало ніс.

Але сніжинки були зачаровані: вони не танули і продовжували залишатися такими ж пухнастими у ведмежатка у шлунку.

-Ох, добридень, голубонько! – звернулися шість сніжинок до своєї подруги, коли вона влаштувалася поряд з ними. – У лісі, як і раніш, нема вітру? Ведмежатко, як і раніш, сидить на пеньку? Ох, яке кумедне Ведмежа!

Ведмежа чуло, що хтось у його шлунку розмовляє, та не звертало на це уваги.

А сніг усе падав і падав. Сніжинки усе частіше опускалися на ніс Ведмежаткові, присідали і, посміхаючись до нього, промовляли чемно: «Добридень, Ведмежатко!»

-Дуже приємно, - відповідало Ведмежа. – Ви – шістдесят восьма.

І облизнулося.

Під вечір Ведмежа з’їло вже триста сніжинок, і йому стало так холодно, що воно ледь дісталося до барлогу і одразу заснуло. І наснилося йому, що воно – пухнаста, м’яка сніжинка...і що воно опустилося на ніс якомусь ведмежаті і сказало: «Добридень, Ведмежатко! – а у відповідь почуло: «Дуже приємно, ви – триста двадцять п’ята».

...Там-па-ра-пам! – заграла музика. І ведмежа закружляло у солодкому, чарівному танці, і триста сніжинок закружляли разом з ним. Вони миготіли попереду, збоку, позаду, а коли воно втомлювалося, підхоплювали його, і воно кружляло, кружляло...

Упродовж усієї зими Ведмежа хворіло. Ніс у нього був сухий і гарячий, а у шлунку танцювали сніжинки. І тільки навесні, коли в усьому лісі забриніла капіж і прилетіли птахи, воно розплющило очі і побачило на табуретці Їжачка. Їжачок посміхнувся до нього і ворушив голками.

- Що ти тут робиш? – запитало Ведмежа.

-Чекаю, коли ти одужаєш, - відповів Їжачок.

-І довго?

- Усю зиму.

- Он як?!

-Так, - сказав Їжачок. – Я, коли довідався про те, що ти об’ївся снігу, зразу перетяг до тебе усі свої припаси...

- І усю зиму сидів біля мене на табуретці?

-Так, я напував тебе ялинковим відваром і прикладав до живота сушену травичку.

- Не пам’ятаю, - знітилося Ведмежа.

-Ще б пак! – зітхнув Їжачок. – Ти усю зиму марив, буцімто ти – сніжинка. Я так хвилювався, що ти розтанеш навесні!...


1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка