Шановні керівники загальноосвітніх навчальних закладів. Школа управління на базі Шепетівського нвк №1 відбудеться 25. 02. 2011 року. Для участі в засіданні школи управління запрошуються 2 особи



Скачати 325.17 Kb.
Дата конвертації08.03.2016
Розмір325.17 Kb.
Шановні керівники загальноосвітніх навчальних закладів.

Школа управління на базі Шепетівського НВК № 1 відбудеться 25.02.2011 року.

Для участі в засіданні школи управління запрошуються 2 особи: директор і заступник з навчально-виховної роботи.

Початок роботи о 8 год. 00 хв.

Закінчення роботи о 12 год. 30 хв.

До Вашої уваги пропонується план підготовки і проведення засідання школи управління

Тема. Управлінські інновації як інструмент успіху щодо забезпечення рівного доступу до якісної освіти.

Мета: актуалізувати знання управлінців щодо ролі інноваційних процесів та їх впливу на забезпечення рівного доступу до якісної освіти, формувати інноваційну культуру керівника, вміння використовувати інновації в управлінській діяльності; створити умови для обміну досвідом.
Якість сучасної освіти

забезпечують актуальні

системні інноваційні

процеси.



  1. Вступне слово начальника управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Тихончук Л.І.

  2. Презентація «Інноваційний інструментарій в управлінській діяльності керівників навчально-виховного комплексу №1».

Можейко Г.О.

  1. Вітання учнів.

  2. Інформаційно-теоретичний модуль.

    1. Дистанційне навчання з проблеми семінару: самостійне опрацювання літератури, допоміжних матеріалів.

    2. Експрес-контроль за результатами дистанційного навчання.

    3. Підведення підсумків інформаційно-теоретичного модуля.

Пинда Н.М.

  1. Практичний модуль. Форма проведення «Управлінський воркшоп»

    1. Дистанційне навчання як новітня сучасна комп’ютерно-інформаційна технологія в управлінні закладом.

Дацко Л.Я.

    1. Портфоліо в управлінській діяльності керівника.

Коновалова Г.А.

    1. Управлінський міні-тренінг «Керівник і інновації».

Психолог,

соціальний педагог

    1. Консультація «Як створити траєкторію індивідуального розвитку учня».

Пинда Н.М.

5.5.Підсумки воркшопу. Прийом «Незакінчене речення».

6.Арт-шоу «Ліцейний альбом».

Анікєєва О.А.

7.Підсумки засідання школи управління.



Рекомендована література


  1. Закон України "Про освіту".

  2. Закон України "Про загальну середню освіту".

  3. Закон України "Про Національну програму інформатизації".

  4. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні, затверджена МОН України В.Г. Кременем 20 грудня 2000 року.

  5. Наказ Міністерства освіти і науки України від 21.01.04 № 40 "Про затвердження Положення про дистанційне навчання".

  6. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності. Затверджено наказом МОН України від 07. 11. 2000 № 522(26 грудня, 945/5167).

  7. Василенко Н. Інноваційний потенціал школи // Газета для керівників навчальних закладів. Директор школи. – 2011.- №№1, 2,3.

  8. Возний І.В. Оновлення управління навчальним закладом // Науково-методичний журнал. Управління школою. - 2009. - № 4 (232).

  9. Даниленко Л. Менеджмент інновацій в освіті. – К.: Шкільний світ, 2007. – (Бібліотека "Шкільного світу").

  10. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004.

  11. Мельниченко В. Дистанційне навчання // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2010. - № 5.

  12. Погрібна Н. Управляти школою по-новому…- К.: Шкільний світ, 2009. –(Бібліотека "Шкільного світу")

  13. Погрібна Н. Принципи інноваційної управлінської діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2006. - № 2.

  14. Стратілат І. Форми навчання вчителів // Методичний порадник. Початкова освіта. – 2010. - № 32.

  15. Управління експериментальною діяльністю ЗНЗ // Упорядник Н. Мурашко. – К.: Шкільний світ, 2007.- (Бібліотека "Шкільного світу").


Допоміжні матеріали

Короткий термінологічний словник
Воркшоп –інтенсивний навчальний захід, на якому учасники навчаються перш за все завдяки власній активній роботі. Навіть необхідні теоретичні "вкраплення", як правило, короткі та відіграють незначну роль. У центрі уваги – самостійне навчання учасників та інтенсивна групова взаємодія. Акцент зроблено на набутті динамічних знань.

Готовність до інноваційної педагогічної діяльності — особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагога мотивацій­но-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефек­тивними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здат­ності до творчості і рефлексії.

Дистанційне навчання – новітня сучасна комп'ютерно-інформаційна технологія передачі і здобуття знань. Навчання на відстані від навчального закладу.

Інновація — нововведення, зміна, оновлення; новий підхід, ство­рення якісно нового, використання відомого в інших цілях.

Індивідуалізація (франц. individualisation, від лат. individuum — неподільне) навчання — організація навчального процесу з ураху­ванням індивідуальних особливостей учнів, яка дає змогу створити оптимальні умови для реалізації потенційних можливостей кожного.

Інноваційна педагогічна технологія — цілеспрямоване, систе­матичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, нова­торських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очі­куваних результатів.

Інноваційний потенціал навчально-виховного закладу — здат­ність навчально-виховного закладу створювати, сприймати, реалізо­вувати нововведення та своєчасно позбавлятися від застарілого, пе­дагогічно недоцільного.

Інноваційний прогностичний характер управління навчальним закладом — впровадження в управлінський цикл змін, спрямованих на визначення перспектив розвитку освітньої системи та її радикаль­не оновлення: діагностика стану проблеми і виявлення проблемних полів, побудова концепції перетворення і проектування, програму­вання діяльності, моделювання й корекція моделі, її адаптація і тира­жування результатів.

Інформатизація (лат. informatio — пояснення) освіти — одна з глобальних тенденцій розвитку освіти, пов'язана з розширенням за­стосування комп'ютерів, інформаційних мереж і технологій в освітній практиці.

Медіа-освіта — напрям у педагогічній науці, який досліджує засо­би масової комунікації. Сформувався він у другій половині XX ст. Го­ловними завданнями М.-о. є підготовка тих, хто навчається, до життя в інформаційному суспільстві, формування в них уміння користувати­ся інформацією в будь-якому вигляді, здійснювати комунікації, усві­домлювати наслідки впливу на людину засобів інформації, особливо засобів масової комунікації.

Нові інформаційні технології — сукупність методів і технічних за­собів збирання, організації, збереження, опрацювання, передавання інформації за допомогою комп'ютерів і комп'ютерних комунікацій.

Освітня технологія — технологія, що відображає загальну страте­гію розвитку освіти, єдиного освітнього простору. Призначена для прогнозування розвитку освіти, її конкретного проектування і плану­вання, передбачення результатів, а також визначення відповідних ос­вітнім цілям стандартів. До О. т. належать концепції освіти, освітні закони, освітні системи (гуманістична концепція освіти, Закон України «Про освіту», система неперервної освіти тощо).

Портфоліо - в перекладі з англійської – «папка, справа, посада»; з італійської – «папка з документами», «папка спеціаліста»; з французької - «викладати», «формулювати», «нести», а також «аркуш», «сторінка» або «досьє», «зібрання досягнень». Візитна картка, тобто сукупність відомостей про людину, організацію, досьє, тобто сукупність документів, зразків робіт, фотографій, що дають уявлення про пропоновані можливості, послуги фірми чи спеціаліста (Новітній словник іноземних слів і виразів).

Педагогічна аксіологія (грец. axios — цінний і logos — слово, вчен­ня) _ наука про сприйняття, освоєння та оцінювання нового у педагогі­ці. Основними її категоріями є педагогічне співтовариство, оцінювання та різновиди процесів освоєння нового, явища консерватизму і нова­торства в педагогіці, особливості інноваційного середовища, готовність педагогічного співтовариства до сприйняття і оцінювання нового тощо.

Педагогічна культура — сутнісна характеристика особистості пе­дагога, здатного до «діалогу культур».

Педагогічна технологія — своєрідна конкретизація методики, проект певної педагогічної системи, що реалізується на практиці; змістова техніка реалізації навчально-виховного процесу; закономір­на педагогічна діяльність, яка реалізує науково-обгрунтований про­ект навчально-виховного процесу і має вищий рівень ефективності, надійності, гарантованого результату, ніж традиційні методики нав­чання й виховання.

Управління педагогічними інноваціями — вид соціального управ­ління, що підтримує цілеспрямованість і організованість інноваційних процесів у системі освіти.

Якість освіти — рівень знань і вмінь, розумового, морального і фізичного розвитку тих, хто навчається, на певному етапі відповідно до поставлених цілей; рівень забезпечення навчальної діяльності і надання освітніх послуг учасникам освітнього процесу навчально-ви­ховним закладом.



ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ
Дана стаття розкриває сутність поняття „дис­танційне навчання" як новітню сучасну комп'ютерно-інформаційну технологію передачі і здобуття знань. Висвітлено його переваги в процесі навчання.

Ключові слова: новітні сучасні інформаційні комп'ютерні тех­нології, навчання, технічний потенціал, навчально-методичне забезпечення, інформатизація, інформаційні технології, освітня практика, інтерактивні технології, телекомунікаційні засоби.

Освітній простір XXI століття все більше і все активніше по­слуговується новітніми су­часними інформаційними комп'ютерними технологі­ями та особливо мережею Інтернет. Особливо в наш час активних Інтернет-технологій багато аспектів нашого життя переноситься в цю мережу, прискорюючи тим самим темпи розвитку інформаційного суспільства загалом і долаючи бар'єри відстані. Не стає виклю­ченням і освіта. Сучасному учню школи чи студенту ви­щого навчального закладу вже не обов'язково знахо­дитись поруч із викладачем. Інтернет дає змогу значно розширити можливості про­несу навчання, зробити його більш повноцінним та всеохоплюючим.

„Дистанційне навчання" - все частіше ми чуємо ці слова, а сама форма на­вчання все активніше заво­йовує своє місце в системі освіти України. Термін „дистанційне навчання" говорить сам за себе _— це навчання на відстані від навчального закладу. Взагалі в багатьох _ч форма навчання більше асоціюється із заочною формою. Але це не зовсім так. Схожа вона тільки за­галом, а в цілому має ряд переваг. У чому вони полягають і на яких принципах будується дистан­ційне навчання, які перспективи його розвитку в Україні? Це лише частина питань, що виникають. Упровадження сучасних інформаційних технологій у повсякденне життя українських громадян стало поштовхом для роз­витку процесів, пов'язаних з дистанційним навчанням. Інтернет як джерело інфор­мації давно вже є реаль­ністю, а розвиток телекомунікацій, без яких ця форма навчання немислима, йде швидкими темпами. Таким чином, одна з умов реаліза­ції дистанційного навчання, а саме підготовка технічної бази, фактично поступово виконується.

Поява дистанційного на­вчання стає альтернативою класичним способам здо­буття і поширення знань. Незважаючи на те, що саме



















Теория и Практика Воркшопа




  • Главная

  • Что такое воркшоп

  • Другие виды обучения

  • Новое в обучении

    • Три типа знаний

  • Принципы обучения

    • Мозг - адаптивная система

    • Психика социальна

    • Физиология обучения

    • Обучение со смыслом

    • Обучение на опыте

    • Обучение с чувством

    • Части и целое

    • Среда обучения

    • Оценка обучения

    • Запоминание материала

    • Обучение через дейсивме

    • Учиться - всегда

    • Атмосфера обучения

    • Разнообразие

Что такое "ВОРКШОП"?

В чем различие между воркшопом, семинаром, курсами, кон­ференцией, симпозиумом, рабочей группой, кружком и лабора­торией? Играет ли оно вообще какую-нибудь роль?

Вначале я хотел бы обратиться ко второму вопросу: на мой взгляд, он весьма важен. Ведь участники должны изначально знать, как будет происходить их обучение, насколько они смогут повлиять на него и чего ожидают от них ведущие.

Если мы используем неточные понятия, как это происходит в случае «курса» или «семинара», то могут возникнуть недоразу­мения. Мы также можем дезориентировать учащегося, если назовем воркшопом информационное мероприятие. Сегодня все больше людей настроены на получение дополнительного образо­вания и повышение квалификации. Поэтому мы должны тщательно выбирать названия учебных мероприятий, чтобы уча­стники имели представление о степени своей вовлеченности в работу, — тогда они смогут внутренне настроиться на опреде­ленный тип обучения, и мы избежим недоразумений. Каким же образом различаются вышеупомянутые виды обучения?

Воркшоп мы определяем как интенсивное учебное мероприя­тие, на котором участники учатся прежде всего благодаря соб­ственной активной работе. Даже необходимые теоретические «вкрапления», как правило, кратки и играют незначительную роль. В центре внимания находится самостоятельное обучение участников и интенсивное групповое взаимодействие. Акцент делается на получении динамического знания. Участники сами могут определять цели обучения. Они разделяют с ведущим от­ветственность за свой учебный процесс.

Ознакомьтесь с определениями, предложенными людьми, которые участвовали в воркшопе под названием «Как вести воркшоп?».

Итак, воркшоп — это:

▼ Учебная группа, помогающая всем участникам стать по

окончании обучения более компетентными, чем в начале.

▼ Учебный процесс, в котором каждый принимает активное

участие.

▼ Учебный процесс, во время которого участники много уз­нают друг от друга.

▼ Тренинг, результаты которого зависят прежде всего от вклада участников и в меньшей степени — от знаний веду­щего.

▼ Учебный процесс, на котором в центре внимания — пере­живания участников, а не компетентность ведущего.

▼ Возможность открыть для себя, что знаешь и умеешь боль­ше, чем думал до сих пор, и научиться чему-то от людей, от которых этого не ожидал.

Если вы сами в начале воркшопа предложите участникам най­ти определение этой формы работы, то получите широкий спектр ответов. Еще важнее получить представление о том, чего ожида­ют участники.

Продолжительность воркшопов различна. Есть мини-ворк-шопы, длящиеся только 1 час, но время проведения боль­шинства из них колеблется от половины дня до недели. Их важнейшая характеристика — многообразие. Любой хорошо организованный воркшоп предполагает совокупность различ­ных методов, которые активизируют участников, делая их не просто слушателями. Можно сказать, что на воркшопе учатся посредством получения актуального опыта и личного пережи­вания, что гораздо легче достигается в групповом, чем в инди­видуальном обучении. В этой книге я предлагаю вам множество приемов и техник, которые вы можете использовать для прове­дения воркшопа. Ведь лучшие друзья обучения — это разнооб­разие, любопытство и сюрпризы.



Портфоліо як індивідуальна траєкторія

підвищення кваліфікації педагога
Модернізація освіти змушує по-новому поглянути не тільки на форми оцінювання досягнень учнів, а й шукати ефективні форми оцінювання педагогічної і науково-методичної діяльності вчителя. Однією з таких форм може стати Портфоліо вчителя, популярне в різних системах освіти.

Що таке Портфоліо? В перекладі з англійської – «папка, справа, посада»; з італійської – «папка з документами», «папка спеціаліста»; з французької - «викладати», «формулювати», «нести», а також «аркуш», «сторінка» або «досьє», «зібрання досягнень».

У ХV- XVIст. поняття «портфоліо» прийшло до нас із Західної Європи. В особливій папці під назвою «портфоліо» архітектори представляли замовникам ескізи своїх будівельних проектів. Уміст таких папок давав замовнику можливість скласти уявлення про професійні здібності майстра. У свій час у Портфоліо втілилювались найважливіші досягнення дизайнерів, фотографів, архітекторів. Сьогодні Портфоліо застосовують для демонстрації досягнень як організацій, так і окремих працівників.

У сфері освіти Портфоліо почали використовувати з середини 80-х років у Сполучених Штатах Америки. На думку автора книги «The Teaching Portfolio» Пітера Зелдіна, Портфоліо вчителя - це черговий етап у розвитку професії. Сьогодні понад 1000 американських шкіл і вузів активно використовують Портфоліо.

На початку 2000-х років Портфоліо почали запроваджувати на освітніх просторах пострадянських країн.

Однозначного тлумачення терміна не існує. Кожен із дослідників і практиків пропонує своє визначення. Отже, Портфоліо – це:


  • візитна картка, тобто сукупність відомостей про людину, організацію, досьє, тобто сукупність документів, зразків робіт, фотографій, що дають уявлення про пропоновані можливості, послуги фірми чи спеціаліста (Новітній словник іноземних слів і виразів).

  • представлення у фактах педагогічних якостей і досягнень викладача, що включає спектр документів, які формують уявлення про специфіку підходу і ступінь ефективності професійної роботи вчителя.

  • візитка вчителя, що містить певні анкетні дані, інформацію про підвищення кваліфікації, досягнення, педагогічні технології і методи, що їх використовує вчитель, творчі роботи й методичні матеріали, відгуки про його роботу і публікації.

  • індивідуальна папка, у якій зафіксовані особисті професійні досягнення вчителя в освітній діяльності, результати навчання, виховання і розвитку учнів, внесок педагога в розвиток системи освіти.

  • спосіб фіксування й накопичення матеріалів, що демонструють рівень професіоналізму вчителя, його вміння вирішувати завдання своєї професійної діяльності, показує рівень підготовленості педагога і рівень його активності в класних і позакласних видах діяльності.

Як бачимо, тлумачення відрізняються лише акцентами. Загальне визначення терміна зі словника іншомовних слів і виразів вказує на дві основні закономірності Портфоліо:

    • візитна картка (тобто, інформація, яка дає уявлення про особу, і в широкому сенсі - людину як особистість);

    • досьє (тобто сукупність документів, які формують уявлення про здобутки у професійній діяльності цієї особистості).

Інші визначення лише вказують вектор, за яким має рухатись учитель, упорядковуючи і обираючи для презентації свої здобутки (формування уявлень про підходи, ефективність роботи тощо). Портфоліо створюється з відповідною метою, виконує певні завдання, має різні види, тому вчитель може обрати будь-яке з визначень, керуючись поставленими перед ним завданнями.

На наш погляд, найкраще визначає пріоритетну мету створення Портфоліо останнє визначення. Адже це не просто механічна фіксація здобутків упродовж звітного періоду, це засіб педагогічної діагностики, метод оцінки професіоналізму педагога, що дозволяє продемонструвати усі досягнення вчителя, зміщуючи акцент з оцінки на самооцінку. Це і форма рефлексії, що дозволяє вчителеві проаналізувати власну педагогічну діяльність, здійснити якісну оцінку результату і вибудувати план подальшої роботи, підвищити її ефективність. Це й інструмент для забезпечення моніторингу професійного зростання педагога.

Таким чином, робота над Портфоліо розвиває дослідницьку культуру вчителя, удосконалюючи особистісну, соціальну й професійну компетентність – уміння самостійно здобувати, аналізувати й ефективно використовувати інформацію, уміння раціонально працювати у світі, що постійно змінюється. Орієнтуючись на самооцінку і рефлексію, Портфоліо вчителя може стати мотиваційною основою діяльності педагога і сприяти його особистісному розвитку, стимулюючи до самоосвіти й удосконалення професійної підготовки.

В ідеї Портфоліо як у сучасній формі представлення професіоналізму педагога якнайкраще реалізується гасло сучасного життя «Освіта впродовж життя».

Створення Портфоліо дає змогу від адміністративної системи обліку результативності педагогічної діяльності вчителя перейти до об’єктивної системи оцінювання рівня успішності його професійної діяльності. Використання Портфоліо дає змогу вчителеві досягти таких цілей:


  • простежити еволюцію своєї професійної педагогічної діяльності;

  • систематизувати створені ним навчальні матеріали та інші доробки;

  • створити можливість гідного представлення колегам свого досвіду;

  • сприяти розширенню методичного діапазону навчального закладу;

  • підготуватися до участі в конкурсах педагогічної майстерності;

  • підвищити рівень професійної конкурентоспроможності;

  • підготуватися до атестації.

Таким чином, робота над створенням Портфоліо вирішує чимало завдань, що постають перед сучасним учителем та має широку сферу використання.

Залежно від мети створення виділяють такі види Портфоліо:



  1. «Папка досягнень», що спрямована на підвищення власної значимості вчителя і відображає його успіхи (уміщає грамоти, дипломи учителя й учнів, сертифікати, інформацію про перемоги в конкурсах тощо).

  2. Рефлексивне Портфоліо, яке простежує динаміку особистісного розвитку вчителя, допомагає проаналізувати результативність його діяльності як у кількісному, так і в якісному плані протягом певного періоду (уміщує статті, відеокасети із записом уроків та позакласних заходів, що засвідчує якісні зміни в методиці викладання, удосконалення стилю викладання, набуття й розвиток навичок викладання тощо).

  3. Проблемно-тематичне Портфоліо, пов’язане з написанням статті, реферату, наукової роботи, доповіді на конференції, узагальненням результатів діяльності за певною проблемою.

  4. Методичне Портфоліо, яке містить зібрані або створені педагогом методичні матеріали, що засвідчують рівень його професіоналізму.

  5. Презентаційне Портфоліо, яке містить стислий виклад основних досягнень учителя, відомості про його освіту, професійний досвід, наукові й методичні інтереси.

  6. Комплексне Портфоліо, яке об’єднує всі попередні види Портфоліо, або декілька з них.

Як окремий вид деякі дослідники виділяють Портфоліо, підготовлене для проходження атестації. Зміст і структуру такого Портфоліо визначає установа, яка атестацію проводить.

Залежно від авторства виділяють:




Залежно від носія інформації Портфоліо поділяють на «паперові» й електронні.

Під електронним Портфоліо сьогодні мають на увазі сайт-портфоліо, який останнім часом набуває популярності. Можливості інтернет-ресурсів дозволяють яскраво і різнопланово представити інформацію, ознайомити з нею велику кількість людей, обмінюватися досвідом з колегами. Крім того, сайт-портфоліо уможливлює постійне оновлення поданих на ньому матеріалів, що стимулює автора сайту до самовдосконалення і поетапного вирішення завдань задля поставленої мети.

Учителі-предметники, учасники творчих і дискусійних груп за допомогою мережі «Партнерство в навчанні» (http://ua.partnersinlearningnetwork.com) організовують свої спільноти. Ця створена за підтримки корпорації Microsoft Мережа об’єднує освітян з багатьох країн світу, допомагаючи їм розкрити творчий потенціал та знайти однодумців у справі покращення освіти. Приєднавшись до мережі, учитель має в ній власну сторінку – Мій блокнот. З неї можна отримати доступ до спільнот, які його цікавлять або які він же і створив, особистих і загальних документів та інших завантажених ним у мережу ресурсів.

Сайт-портфоліо не заперечує існування «паперового» Портфоліо, але значно розширює можливості самопрезентації. Автор сайта-портфоліо може зробити паперовий еквівалент електронного Портфоліо у вигляді стислого витягу, що містить матеріали з посиланнями на сайт-портфоліо.

Загальноприйнятої моделі Портфоліо не існує, адже Портфоліо вчителя підпорядковане обраній меті, і саме вона визначає його тип, відображає індивідуальність автора, рівень його професійної майстерності, намічені ним шляхи до самовдосконалення. Велику роль у формуванні Портфоліо відіграє специфіка навчальної дисципліни, у межах якої воно створюється. Робота над створенням Портфоліо вимагає від учителя регулярного самомоніторингу, націленості на самовдосконалення.

Підходи до укладання Портфоліо визначено такі:


  • Портфоліо вчителя - це не тільки втілення успіхів педагога, а й матеріал, що висвітлює різні сторони його роботи. Навіть не зовсім вдала експериментальна робота може засвідчити його дослідницький підхід до викладання та стати поштовхом до вдосконалення педагогічної діяльності.

  • Грамотно укладене Портфоліо відповідає передовсім на питання «ЯК?» і тільки після того на питання «ЩО?».

  • Змістова наповненість Портфоліо відповідає принципу цілісності, що передбачає тематичну завершеність поданих матеріалів.

  • Добір інформації до Портфоліо здійснюється на основі принципів об’єктивності й достовірності.

  • Виклад інформації в Портфоліо підпорядковується двом основним правилам: послідовність і ясність, що передбачає структуризацію матеріалів, логічність і лаконічність усіх письмових пояснень.

  • Усі декларовані педагогічні уміння підтверджуються прикладами проведених учителем заходів - таким чином реалізується вимога щодо наочності результатів роботи;

  • Усі матеріали Портфоліо повинні бути акуратно й естетично оформлені.

  • Обсяг опису узагальнених й презентованих матеріалів має бути стислим (10-12 сторінок). Додатки можуть охоплювати більший обсяг, адже вони ілюструють усі тези представленого опису.

  • Матеріали Портфоліо датуються: часовий обсяг поміщених матеріалів визначається метою укладання Портфоліо (протягом п’яти років - Портфоліо для атестації тощо). Матеріали Портфоліо періодично оновлюються.

Структура Портфоліо може бути різною. Універсальна структура Портфоліо вчителя містить 5 розділів. Залежно від мети і типу Портфоліо окремий розділ може бути поділено на менші частини або ж можуть додаватися нові розділи. Кожен із пунктів розділу може бути виділений в окремий розділ.
Розділ І. Загальні відомості про вчителя.

Розділ ІІ. Науково-методична діяльність.

Розділ ІІІ. Результати педагогічної діяльності.

Розділ IV. Позакласна діяльність з предмета.

Розділ V. Навчально-матеріальна база.
Розділ І. Загальні відомості про вчителя (або Візитна картка).

Цей розділ повинен представити педагога та розкрити процес його індивідуального розвитку. У розділі вказують:



  • Прізвище, ім’я, по батькові педагога. Поруч можна помістити портрет педагога, за бажанням – сформулювати девіз або педагогічне кредо.

  • Посаду (предмет, який викладається).

  • Категорію.

  • Назву навчального закладу.

  • Статус учителя. Вказується статус педагога у професійній галузі (учитель-методист, експерт, автор посібників, учасник конференцій, член товариства, здобувач наукового ступеня, керівник творчої групи, переможець або лауреат конкурсів, Відмінник освіти...). Бажано вказати рік освоєння кожного ступеня в професійному зростанні.

  • Інформацію про освіту (який заклад і коли закінчив учитель, яку спеціальність і кваліфікацію має відповідно до диплома). Якщо вчитель має декілька дипломів – указують усі.

  • Загальний трудовий і педагогічний стаж роботи. Перераховуються навчальні заклади, у яких працював педагог. Цей пункт особливий тим, що дає уявлення про педагогічний досвід педагога.

  • Інформацію про підвищення кваліфікації. У цьому пункті вказуються кількість і час проходження курсів підвищення кваліфікації, семінари та тренінги, які відвідував учитель у міжкурсовий період. Якщо учитель був організатором курсів або семінарів, - це варто вказати. Вказують також і відвідання курсів, які не пов’язані з професією педагога, а стосуються суміжних галузей.





Назва курсу (дисципліни, модуля).

Тема семінару.

Термін проходження (рік, місяць)

Навчальний заклад

свідоцтва

1

„Розвиток читацької компетенції учнів старших класів” (семінар)

жовтень, 2009 року

Технічний ліцей Шевченківського району




2

Участь у Всеукраїнській конференції вчителів-новаторів „Партнерство в навчанні”

березень, 2010року

КУ імені Бориса Грінченка



Детальніше характеризуються ті курси (теми, модулі) із практики підвищення кваліфікації, які найбільше вплинули на стиль викладання вчителя, змінили його ставлення до викладання тощо.



  • Нагороди, грамоти, подяки. Цей пункт містить матеріали, що відображають досягнення вчителя в різних галузях: копії документів, які засвідчують наявність вчених і почесних звань і ступенів, державні нагороди, грамоти, дипломи різноманітних конкурсів. Бажано помістити нагороди, грамоти в порядку значимості. Певна частина відомостей цього розділу буде розташована на титульній сторінці, наприклад, прізвище, ім’я, по батькові, посада (предмет, який викладається), категорія, назва навчального закладу, проблема, яка досліджується, тощо.

Якщо вчитель створює Портфоліо для участі в конкурсі, цей розділ можна доповнити інформацією про особисту карту вчителя (або виділити її в окремий підрозділ). В особистій карті вказуються всі дані про місцезнаходження вчителя і його навчального закладу, включаючи електронну адресу.

  • На титульній сторінці необхідно зазначити дату створення Портфоліо.

Окремі пункти І Розділу можна виокремити і сформувати їх у розділ „Професійна автобіографія”. До цього розділу ввійдуть пункти „Посади і призначення”, „Карта самоосвіти вчителя”, „План самоосвіти на п’ять років”. У карті самоосвіти вказують джерела інформації, якими користується педагог. У плані самоосвіти вказують тему самоосвіти, мету і завдання професійного розвитку. До нього включають види діяльності, що характеризують цей процес (вивчення психолого-педагогічної і методичної літератури, розробку програмно-методичного забезпечення навчального процесу, узагальнення і розповсюдження досвіду роботи вчителя, підвищення кваліфікації тощо).


Індивідуальна освітня траєкторія



Евристична освітня діяльність здійснюється кожним учнем відповідно до його індивідуальних особливостей. Учитель, який бажає бачити та розвивати в кожному учні унікальну особистість, стає перед складною педагогічною задачею: як одночасно навчати всіх по-різному? У зв'язку з цим виникає проблема: як організувати освіту учнів за їх власними траєкторіями?

Як навчати всіх по-різному? Найбільш успішно вирішує цю проблему той педагог, який знає й володіє набором різних змістів, форм і технологій освіти, тобто спирається на концепцію, що допускає всередині себе різноманіття освітніх траєкторій учнів. Від такого вчителя потрібне безперервне переосмислення своїх дій і позицій, для нього стає звичною ситуація освітньої невизначеності.

Організація навчання за індивідуальною траєкторією вимагає особливої методики й технології. Вирішувати цю задачу в сучасній дидактиці пропонується зазвичай двома протилежними способами, кожний з яких іменують індивідуальним підходом.

Перший спосіб - диференціація навчання, відповідно до якої до кожного учня пропонується підходити індивідуально, диференціюючи досліджуваний ним матеріал за ступенем складності, спрямованості чи іншими параметрами. Для цього учнів зазвичай поділяють на групи за типом: «фізики», «гуманітарії», «техніки»; або здатні, середні, відстаючі - рівні А, В. С.

Другий спосіб припускає, що власний шлях освіти вибудовується для кожного учня стосовно до кожної досліджуваної ним освітньої сфери. Інакше кажучи, кожному учню дається можливість створення власної освітньої траєкторії освоєння всіх навчальних дисциплін.

Перший підхід найбільш розповсюджений у школах, другий - досить рідкий, оскільки вимагає не просто індивідуального руху учня на тлі загальних, заданих ззовні цілей, а одночасної розробки та реалізації різних моделей навчання учнів, кожна з яких по-своєму унікальна й віднесена до особистісного потенціалу будь-якого окремо взятого учня.



На реалізацію другого підходу в індивідуалізації навчання зорієнтована теорія евристичного навчання, оскільки в її основі лежить ідея самореалізації особистісного потенціалу кожного учня. Задача евристичного навчання складається в забезпеченні індивідуальної зони творчого розвитку учня. Виконуючи евристичну освітню діяльність і спираючись на індивідуальні якості та здібності, учень вибудовує освітній шлях. Одночасність реалізації персональних моделей освіти - одна з цілей евристичної освіти, розроблена в нашому дослідженні.

Індивідуальна освітня траєкторія - це персональний шлях реалізації особистісного потенціалу кожного учня в освіті.

Під особистісним потенціалом учня тут мається на увазі сукупність його здібностей - діяльнісних, пізнавальних, творчих, комунікативних та інших. Процес виявлення, реалізації та розвитку даних здібностей учнів відбувається в ході освітнього руху учнів індивідуальними траєкторіями.

Зі сказаного випливає, що якщо ми виділимо конкретні особистісні здібності учнів як орієнтири для ведення ними освітньої діяльності з кожного навчального предмета, то шлях освоєння цих предметів буде визначатись не стільки логікою даних предметів, скільки сукупністю особистісних здібностей кожного учня. Головна роль серед цих здібностей буде належати тим, завдяки яким учень створює нові освітні продукти, тобто творчим здібностям.

Яка методологія реалізації вищезгаданого підходу? В особистісно зорієнтованому навчанні принциповим є таке положення: будь-який учень здатний знайти, створити або запропонувати свій варіант рішення будь-якої задачі, що відноситься до власного навчання.

Учень зможе просуватись індивідуальною траєкторією в усіх освітніх сферах у тому випадку, якщо йому будуть надані такі можливості: визначати індивідуальний зміст вивчення навчальних дисциплін; ставити власні цілі у вивченні конкретної теми або розділу; вибирати оптимальні форми та темпи навчання; застосовувати ті способи навчання, що найбільш відповідають його індивідуальним особливостям; рефлексивно усвідомлювати отримані результати, здійснювати оцінку й коректування своєї діяльності.

Можливість створення індивідуальної траєкторії освіти учня припускає, що учень при вивченні теми може, наприклад, вибрати один з таких підходів: образне чи логічне пізнання, поглиблене чи енциклопедичне вивчення, ознайомлювальне, вибіркове чи розширене засвоєння теми. Збереження логіки предмета, його структури та змістовних основ буде досягатися за допомогою фіксованого обсягу фундаментальних освітніх об'єктів і пов'язаних з ними проблем, що поряд з індивідуальною траєкторією навчання забезпечать досягнення учнями нормативного освітнього рівня.

Характеристики індивідуальної траєкторії. Евристичну освітню діяльність характеризують такі поняття, як темп навчання й освітній продукт учня. Темп навчання, котрий позначається як швидкість або інтенсивність освітньої діяльності, визначається індивідуальними особливостями учня: його мотивацією, розвиненими здібностями, рівнем підготовленості, психологічними та фізіологічними характеристиками. Темп навчання визначає один з головних параметрів освіти - освітню продукцію. Так, при однаковому тимчасовому відрізку (t1 = t2), заданому педагогом для вивчення фундаментального освітнього об'єкта (ФОО), обсяг освітнього продукту (Von) може бути більше в того учня, який навчається в більш високому темпі.

Освітні продукти учнів відрізняються не тільки за обсягом, а й за змістом. Дана відмінність обумовлена індивідуальними здібностями та відповідними їм видами діяльності, застосовуваними учнями при вивченні того самого фундаментального освітнього об'єкта. Так, емоційно-образний підхід до вивчення в першому класі поняття числа («пожвавлення» чисел, твір-казка про них, малювання «геометричного саду», подорож «числомістом») забезпечує якісно інший зміст освітнього продукту учня, ніж рішення ним логічних прикладів і задач із числами.

Педагог може й повинен пропонувати учням для засвоєння різні види діяльності, як емоційно-образні, так і логічні, але, якщо враховувати пріоритетні види діяльності індивідуально для кожної дитини, варто допустити вибір дітьми цих видів при вивченні тих самих освітніх об'єктів. У даному випадку буде забезпечуватись не одна загальна освітня траєкторія для всіх учнів, що розрізняється обсягом засвоєння стандартів, але індивідуальні траєкторії, що приводять учнів до створення особистісних освітніх продуктів, які відрізняються як обсягом, так і змістом. Навіть при однакових знаннях про досліджувані об'єкти освітні продукти різних учнів різні, оскільки засвоєні ними види діяльності й рівень їхнього розвитку відрізняються.

Виражений зовні освітній продукт учня відбиває його внутрішні освітні зміни або приріст. Освітній продукт учня (ОП) залежить від досягнутих знань про досліджуваний фундаментальний освітній об'єкт (ФОО), розвитку індивідуальних здібностей учнів (ІЗ), засвоєння способів і видів діяльності (ВД). Дана залежність може бути виражена формулою: ОП = f (ФОО, ІЗ, ВД).

З даної формули випливає висновок: навіть при однакових знаннях фундаментальних освітніх об'єктів (ФОО = const) освітні продукти різних учнів різні, оскільки засвоєні ними види діяльності й рівень їхнього розвитку відрізняються. Таким чином, завдяки розширеному розумінню освітнього продукту ми приходимо до неминучості й необхідності введення в теорію евристичного навчання поняття індивідуальної освітньої траєкторії.

Етапи індивідуального навчання. Процес евристичного навчання ґрунтується на реалізації індивідуальних здібностей, можливостей та інтересів учнів, вирощуванні їх особистісного освітнього потенціалу. Для такого навчання необхідне створення умов, що приводять учнів до усвідомлення необхідності саморуху, до самостійної постановки загальноосвітніх і предметних задач і проблем, до оволодіння методами їх рішення, конструювання власної системи знань і способів діяльності, тобто індивідуальної освітньої траєкторії.

Розглянемо етапи евристичної освітньої діяльності учнів, що дозволяють забезпечити їх індивідуальну траєкторію в конкретній освітній сфері, розділі чи темі.

1-й етап. Діагностика вчителем рівня розвитку та ступеня виразності особистісних якостей учнів, необхідних для здійснення тих видів діяльності, що властиві даній освітній сфері або її частині. Фіксуються початковий обсяг і зміст предметної освіти учнів, тобто кількість та якість наявних у кожного з них уявлень, знань, інформації, умінь і навичок з майбутньої предметної теми. Учитель установлює та класифікує мотиви діяльності учнів стосовно освітньої галузі, види діяльності, котрим діти віддають перевагу, форми та методи занять.

Діагностична спрямованість першого етапу не означає відсутності предметної діяльності учнів і виконання ними завдань з досліджуваної теми. Діагностика проводиться на конкретному тематичному матеріалі, наприклад, у формі конкурсу питань із теми, оглядового знайомства з темою, вибору учнями завдань різного типу, тестування.



2-й етап. Фіксування кожним учнем, а потім і вчителем, фундаментальних освітніх об'єктів в освітній сфері або її темі з метою позначення предмета подальшого пізнання. Кожний учень складає вихідний концепт теми, який йому треба освоїти. Під концептом мається на увазі виражений у схематичній, рисунковій, знаковій, символічній, тезовій або іншій формі змістовний образ теми, що спирається на систему фундаментальних освітніх об'єктів та їх різні функціональні прояви, як у реальному, так і в ідеальному світі.

Фундаментальні освітні об'єкти розділяються на загальні для всіх освітні стандарти й індивідуальні для кожного учня, що визначені їм як суб'єктивно значущі.

Виникає запитання: чи не викликає навчання, що спирається на структуру змісту, яка установлюється «недосвідченими» учнями, пробіли в їхній освіті? Для відповіді на дане запитання доцільно залучити загальнонауковий принцип системності, що діє як у реальному, так і в ідеальному світі. Учень, який здійснює діяльність з освоєння одного з фундаментальних освітніх об'єктів відповідно до даного принципу, неминуче виходить на інші питання та проблеми, що, як правило, входять у базовий предметний зміст.

3-й етап. Вибудовування системи особистого ставлення учня до майбутньої освітньої сфери або теми, що має вивчатись. Освітня сфера з'являється перед учнем у вигляді системи фундаментальних освітніх об'єктів, проблем, питань, «точок зору» (Курганов, 1989). Наприклад, на математиці можна поставити запитання: чому простір вимірюється в десятеричній системі вирахування, а час - у дванадцятирічній? Чому для числа «десять» в арабській системі немає окремого знака (число записується за допомогою двох знаків - 1 і 0), а в римській нумерації такий знак є (Х)?

Кожний учень виробляє особистісне ставлення до освітньої галузі, самовизначається у сформульованих проблемах і фундаментальних освітніх об'єктах, установлює, що вони для нього значать, яку роль можуть грати в його житті, як його діяльність впливає чи буде впливати на дану сферу дійсності. Учень (і вчитель) фіксує пріоритетні зони своєї уваги в майбутній діяльності, уточнює форми та методи цієї діяльності.

На даному етапі відбувається конструювання учнем індивідуального образу пізнаваної сфери. Кожний учень вибудовує свій первинний образ усієї освітньої сфери: малює картину природи, складає символ математики, формулює предмет вивчення в історії чи фізиці; наступна робота учня з індивідуальним образом зводиться до його добудовування цілісного вигляду.

4-й етап. Програмування кожним учнем індивідуальної освітньої діяльності стосовно «своїх» і «загальних фундаментальних освітніх об'єктів». Учень за допомогою вчителя виступає в ролі організатора своєї освіти: формулює цілі, відбирає тематику, прикидає свої кінцеві освітні продукти та форми їх представлення, складає план роботи, відбирає засоби та способи діяльності, установлює систему контролю й оцінки своєї діяльності.

На цьому етапі учнями створюються індивідуальні програми навчання на позначений період (урок, день, тиждень, навчальна чверть, семестр, рік). Ці програми є освітнім продуктом діяльнісного типу, оскільки стимулюють і спрямовують реалізацію особистісного освітнього потенціалу учня. При оцінці діяльністної продукції учнів застосовуються ті ж способи діагностики, контролю й оцінки, що і для продукції предметного типу.



5-й етап. Діяльність з одночасної реалізації індивідуальних освітніх програм учнів і загальноколективної освітньої програми. Реалізація учнями намічених програм відбувається протягом визначеного періоду часу: для першокласника це може бути урок, для старших дітей - тиждень і більше. Учень здійснює основні елементи індивідуальної освітньої діяльності: цілі - план - діяльність - рефлексія - співставлення отриманих продуктів із цілями - самооцінка. Даний цикл багаторазово реалізується для засвоєння всіх його елементів. Роль учителя зводиться до алгоритмізації індивідуальної діяльності дітей (але не алгоритмізації їх освітніх продуктів), озброєння їх відповідними способами діяльності: пошуком засобів роботи, орієнтацією у проблемі, виділенням критеріїв аналізу роботи, рецензуванням, оцінюванням тощо.

Колективні заняття містять у собі пред'явлення учням фундаментальних освітніх об'єктів; засвоєння способів роботи з ними; створення й вирішення освітніх ситуацій; одержання учнями індивідуальних освітніх продуктів - суб'єктивних образів фундаментальних освітніх об'єктів; демонстрацію, співставлення й обговорення учнівської продукції. Організуюча роль приділяється системі освітніх стандартів, що забезпечують поряд з індивідуальною траєкторією навчання досягнення учнями нормативного освітнього рівня.



6-й етап. Демонстрація особистих освітніх продуктів учнів та їх колективне обговорення. Уведення вчителем культурних аналогів учнівським освітнім продуктам, тобто ідеальних конструктів, що належать досвіду та знанням людства: понять, законів, теорій та інших продуктів пізнання. Організується вихід учнів у навколишній соціум з метою відшукання в ньому тих же питань, проблем і продуктів, елементи яких отримані учнями у власній діяльності. Особливість даного етапу полягає в тому, що освоєння культурно-історичних аналогів відбувається під кутом зору особистісних якостей дітей. Кожний учень освоює той самий освітній об'єкт із суб'єктивної точки зору й у відповідності зі своєю індивідуальною освітньою програмою.

7-й етап. Рефлексивно-оцінний. Виявляються індивідуальні й загальні освітні продукти діяльності (у вигляді схем, концептів, матеріальних об'єктів), фіксуються та класифікуються застосовувані (репродуктивно засвоєні або творчо створені) види та способи діяльності. Отримані результати співставляються з цілями індивідуальних і загальних колективних програм занять. Кожний учень усвідомлює й оцінює ступінь досягнення індивідуальних і загальних цілей, рівень своїх внутрішніх змін, засвоєні способи освіти й освоєні ним сфери. Оцінюються також загальний освітній процес, колективно отримані результати та способи їх досягнення.

З виявленим загальним набором засобів пізнання та видів діяльності, як з колективним продуктом навчання, співвідносяться досягнення кожного учня, що дає йому можливість не тільки зрозуміти колективні результати, а й оцінити ступінь свого власного просування в освоєнні даних способів діяльності та реалізації особистісних якостей.



Зміст розглянутого циклу включає технології та форми навчання, необхідність яких установлюється вчителем або виявляється на рефлексивному етапі. Наприклад, окремим блоком може бути здійснений практикум із рішення задач або серія лабораторних робіт, для реалізації розроблених учнями освітніх проектів може бути введена тижнева виробнича практика.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка