Ще недавно Софійський майдан Серед прапорів ріс аж під небо



Скачати 291.86 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір291.86 Kb.

...Ще недавно Софійський майдан

Серед прапорів ріс аж під небо.

А вже нині — не наш Ромодан

І — нема вже полків на потребу!

І палають Дніпра береги,

І здались уже Харків, Полтава,

Топчуть землю святу вороги,

Гине воля здобута і слава.

І у крові полощуть мечі,

Розлилась червона потопа —

І мордують людей тисячі...

Що їм Бог, і закон, і Європа!

Вони смерть лиш несуть і пожар,

І неволю, і люту руїну

/ не видно вже сонця з-за хмар...



І солома жере Україну.

І ось триста юнацьких грудей

На московські повстало гармати,

Триста хлопців безвусих дітей

Забажало за край свій сконати!

Триста хлопців — як шовки, як цвіт,

Що на досвітку виріс у зорях, —

Триста хлопців, і кожний привіт

Свій шле у пожарах.

На червоно зогрівсь кулемет

/ вже далі набоїв немає,



Але кожний лишає сонет

Україні на снігу кривавий!

Триста хлопців безвусих дітей,

Триста хлопців, соколів, рекрутів

Із піснями на грім батарей

В бій останній двигнулись на Крути!

Із них кожний спинити бажав

Вал дев 'ятий, що суне з півночі,

І вогні на їх лезах дрижать,

І від гніву палають їх очі!

Тридцять тисяч московських штиків

Піднялося до їхніх грудей,

Україно, провадь юнаків,

Бо їх смерть

Твоя слава, трофей!

Пішли і понесли у жертву державі

Всю радість юнацьку, кохання та кров.

І сяєвом дивним в кривавій заграві

Ненависть зайнялася, заблисла любов.

Берестечко, Аисоня, Крути... Все це — трагічні сторінки нашої історії. Бій під Кругами займає серед них особливе місце. Там на прю з жорстоким воро­гом стали юнаки, які ніколи в рухах і зброї не три­мали, — студенти Київського університету Святого Володимира та учні гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. їх було триста. І вони наклали головами за волю України.

Йшов вісімнадцятий рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада щойно проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалеж­ною, вільною, суверенною державою. Для боротьби з «контрреволюцією» в Україну посунули війська Муравйова. У той важкий і грізний час, коли на оборону рідного краю стали лиш невеликі частини ідейних борців, у Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназій. 27 січня ці, майже не знайомі з військо­вою справою, юнаки виїхали на фронт. Разом з ними відбуло 250 курсантів старшинської школи. 28 січня о 4-й годині ранку поїзд зупинився на станції Крути, що між Ніжином і Бахмачем. Тут до них приєдналося близько 40 гайдамаків. Увесь день готувались до бою. Старшина Лощенко пристосував вагон під бронепоїзд, і з одним козаком, невеликою гарматою і кулеметом відважно пускався в бік ворога. Настав холодний похмурий ранок 29 січня. О 9-й годині розвідка донес­ла, що більшовики наступають. Молоді герої стали го­туватися до бою. Юнаки старшинської школи розташу­вались праворуч, а студенти — ліворуч від залізничної колії, за два кілометри на схід від станції Крути. Нев­довзі розгорівся кривавий бій. Наступали матроси Балтійського флоту — їх було 6 тисяч старих вояків на майже шістсот молодих борців за волю України.

Земля дрижала. Схід вогнем горів.

Сурмили сурми. Гримали гармати.

А в їх очах, вогнистих та завзятих,

Палав святий, благословенний гнів.

Ішли, де більшість снігових полів,

Де смерть взялася з вітром танцювати.

Свистали кулі... Рвалися гармати,

І постаті майнули в вир вогнів.

І погоріло... Порохом зайшло...

Могилок триста заросло травою.

А ти, як все усміхнене село,

Сниш сині сни в солодкому спокою. Бій був запеклим і тривав до полудня. Молоді воїни билися відчайдушно, виявляли зразки хоробрості. Та сили були надто нерівні. Побачивши безперспективність подальшої битви, комендант юнацького куреня дав наказ відступати. Але поки це слові дійшло з одного боку колії, де були юнаки старшинської школи, на протилежний, до студентів хтось замінив слово «відступати» на «наступати» Юнаки-курсанти відійшли назад, а студенти кинулись вперед... На смерть. Пішли на ворога з багнета ми, бо набоїв уже не було. І падали, падали нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянськи полях лежали сотні трупів.

Двадцять сім здорових і вісім поранених студенті потрапили в полон. їх по-звірячому замордували і за боронили місцевим селянам поховати. З імен герої відомі лише кілька: Володимир Шульгін, Кольченка Омельченко, Микола Лизогуб, Пинський (галичанин), Андрій Соколовський

1 березня 1918 р., після звільнення Києва, ор­ганізаційний комітет, який очолював студент С.Ко­роль, розшукав місце загибелі своїх товаришів. Було закуплено 200 домовин для перевезення тіл загиблих. Після тривалих розшуків за допомогою місцевих се­лян були знайдені ями, в яких лежали тіла героїв. Однак усіх загиблих знайти не вдалося. 19 березня 1918 р. до Києва приїхав сумний поїзд. Родичі, друзі, знайомі прийшли розпізнавати тіла. Та пізнати було важко. Усі мертві були по-звірячому понівечені. З 8 привезених впізнали 5 студентів університету Св. Володимира, 8 студентів Українського народного університету та 5 гімназистів. Десятьох не розпізнали — так вони були понівечені. Вбитих синів батьки поховали у родинних гробівцях. Більшість убитих бу­ло поховано у спільній могилі на Аскольдовій горі.



На Аскольдові могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт!

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн ?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року, на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили, до могили Героїв прийшли сту­денти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Ук­раїні, на вірність тим ідеалам, за які життям запла­тили герої.

Похорон відбувся з військовими почестями, за державний кошт. Домовини з тілами вбитих і розстріляних були вкриті малиновими китайками і поставлені на селянські вози. Похоронна процесія пройшла через місто. Під час Служби Божої і на мо­гилі співав хор під керівництвом Олександра Коши-ця. Слово про загиблих виголосив професор Михай­ло Грушевський. Він, зокрема, сказав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої го­лови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні!»

Організаційний комітет оголосив постанову про спорудження пам'ятника полеглим героям. Події, що невдовзі, як лавина, прокотилися Україною, звели нанівець здійснення цього задуму. І лише на теренах західних областей України стало традиційним відзна­чити День пам'яті загиблих героїв.

Крути, без сумніву, були, є і будуть, завдяки ге­роїзмові молодих студентів, однією з найгероїчніших сторінок нашої історії. Молодий Тичина надзвичайно влучно висвітлив цей момент в одному із своїх віршів:

Одчиняйте двері: наречена йде.

Одчиняйте двері: голуба блакить,

Очі, серце і хорали стали. Ждуть.

Одчинились двері: горобина ніч.

Одчинились двері: всі шляхи в крові... Крути стали початком нової доби в історії України. Без Крут навіть Акт 22 січня був би лише документом.

«Під Кругами», — пише Б.Мартос, — було справді вбито й поранено біля 300 юнаків, кращих синів Ук­раїни: юнкерів, студентів високих шкіл, учнів технічних шкіл, гімназистів старших класів і 11 стар­шин, половина учасників бою. Це — наші герої. Свя­точно відзначаємо їхню світлу пам'ять...»



Стрільці мої! З долини зла

Я — сотник ваш — сюди прийшов

Сказати вам, що не пішла

Намарно ваша юна кров!..

...Чи тільки місце це саме?

Так! Те саме: станція Крути...

Та хто їм сон з повік здійме,

Хто знак подасть: «Вставати, збірка»?

Ах, правда! Там, де той окіп,

Старий трубач знайшов свій гріб.

Він як у сурму загримить

Мої стрільці злетяться вмить.

Трубачу мій, вставай, як стій!

На кого завзявся Каїн,

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих,

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Триста юних одчайдухів,

Стократ більший був там враг,

Не вступились, не подались,

Всі лягли там на полях.

Вічну славу здобували Україні біля Крут,

Не забудь героїв триста,

Спом яни їх, не забудь.

Ми, вірні друзі, серцем вірні, чисті,

Станем рядом усі в свідому лаву,

Уславимо героїв юних триста,

Під Крутами кривавую розправу.

Під Крутами там молоде юнацтво

На прю криваву з ворогами стало,

За України славу, честь, багатство

Життя юнацьке там поклало.

Клянемось вам, ровесники-герої,

На вашу кров, на вільнославні Крути

Нам чину вашого і жертви пресвятої

Ніде, ніяк, ніколи не забути.

Клянемось вам для оборони честі — Ваш заповіт аж до кінця сповнити, Підняти прапор, вгору ген піднести До ясних зір, у сонячні блакиті.

Клянемось вам за щастя України

Усе віддати, все перетерпіти,

Щоб Україну двигнути з руїни,

Щоб Україні в славі заясніти.

За наш народ, за край веселий, гожий,

Клянемось у потребі дружно стати,

Добути правду. Поможи нам, Боже,

Благослови нас Ти, Пречиста Мати.

Хвилиною мовчання вшануймо героїв Крут. Соколи! Наша честь!



(Хвилина мовчання).

Слава, слава Україні і її народу,

Що своїм життям безцінним захищав свободу,

Що довічну самостійність розумом відстояв,

Тричі слава Україні і її героям.




(Присвячується героям Крут)
СЦЕНА 1 «БАЛ»

(Поезія В. Савчук).

«ГЕРОЯМ КРУТ»

У той січень було

Щось аж надто

Безвихідно жаське:

Хто підставить чоло

Кулям зайди московсько-жандармським?!

Хто обпалений вже,

Стати проти навали не хоче...

А заброда ножем

Ріже тіло вкраїнське, ще з ночі.

Україна в огні

Б 'ється чайкою, захисту просить;

«Поможіть же мені

Зголосіться і цього вже досить!»

Відгукнулись на те

Ще безусі юнці-гімназисти,

Військо ратно-святе —

Шабель-крісів щось трішки за триста.

І гукнули, як грім:

«Захистити, чи зовсім не бути!»

Термопілами їм

Стала крихітна станція Крути.

Десять йшло проти ста,

І кидались грудьми на гармати,

Бо за ними свята

Країна стояла, як мати.

Ось останній набій

І остання гукає граната...

На життя без надій їм стояти,

стояти, стояти!..

Вже й літа, як вітри,

Проминули над вирвами круто...

Тих синів —сотні три

Україні повік не забути.

Мріє-дивиться в даль,

Виглядає з безсмертя їх неня.

Ув очах сум-печаль: Діти-витязі!

Де ж то ви нині?!

Чи забракло снаги,

Чи набоїв не стало, як завше?..

Гоготять вороги,

Поле тілом вкривається...

Нашим. Де ж та сила небес,

Що вдихає надію і віру?

Люде мій, ти воскрес

Й знову п 'єш гіркоту понад міру?!

Не мирися з вінцем,

Що рядить тобі зайда уперто,

Кожен стань тим бійцем,

Хто з-під Крут ніс Вкраїні безсмертя.

(Танцюють .Хлопець дарує дівчині персня. Дівчина цілує хлопця і втікає за сцену. У зал входять два юнаки в мундирах юнацької військової школи Лизогуб і Омельченко).

Лизогуб (керівник юнацьких частин Братства Ук­раїнських Самостійників). Друзі, сьогодні у вас закінчуються Різдвяні канікули і завтра знову можна вчити історію та математику. Та ми прийшли заохо­тити вас не до науки, ми кличемо вас взятися за зброю, бо біда!

Московська більшовицька армія прорвала оборону. Більшовики, як і Тимчасовий уряд, проти нашої неза­лежності. Гайдамаків і бійців з Військової юнацької школи на сьогодні залишилось не більше двохсот. Як­що завтра ми сформуємо хоча б два помічні курені, то зможемо організовувати оборону Києва. Ви — наша єдина надія, більше не маємо до кого звертатись. Вписувати буде сотник Омельченко.

Омельченко. Хто зголошується, підійдіть до мене!

1-й учень. Друзі! Не лякайте наших дівчат війною. Директриса жіночої гімназії строго нам забо­ронила говорити з дівчатами про щось страшне. У протилежному випадку після Великодніх свят не пус­тить їх до нас на танцювальний вечір.

Любі дівчата, насправді тут нема нічого страшного. Взагалі, війна це майже те саме, що й філологія. Пав­ло, представ!

2-й учень (набирає поважного вигляду, натягує окуляри).

Філологія й війна

Що між ними спільне?

Де в гармат ціль одна,

Слово там безцільне.

Ледве вчора вивчив ти:

Дієслово —«рили»

Нині замість до мети,

Ближче до могили.

Омельченко. Хлопці, не крутіть голови. Кажіть прямо вписувати, чи ні?

2-йуч.. Вписуй, Павло Кольченко.

1-й уч.. Микола Іванкевич.

Друзі (перший показує на себе та двох інших). По­пович, Шульгін, Божко-Божинський.

Інші уч.Іван Липинський, Дмитро Тар-навський, Михайло Соколовський! (Завіса закривається).



СЦЕНА 2. «У ПОХІД»

(Перед завісою читець у вовняній хустині, з гвинтівкою. Гуде завірюха).

Читець.


Надворі холодна, сувора зима.

Г вчора сказали у школі:

«Під брами столиці їх сунеться тьма

Душителів нашої волі...»

Удома дбайливо книжки поскладав:

«Вернусь буде час для науки».

І вперше в житті по-військовому взяв

Військову рушницю у руки.

У матері сліз не було на виду

Дістала вовняну хустину

І ніжно закутала шию мою:

«Щоб не простудивсь часом, сину...»

Як бруками рідного міста ступав,

(Три чверті мільйонного міста),

В загоні ні разу ніхто не спитав:

«Чому нас іде тільки триста?»

Омельченко. Ви, вояки допоміжного куреня Січо­вих стрільців, маєте сміливе серце і добру волю, бо йдете захищати свою Україну від втрати са­мостійності, а рідну землю від чужинців. Нас — трис­та! Це дуже багато, бо це триста сміливих сердець і триста залізних воль — ми не віддамо Києва ворогам. Ми переможемо!

Всі. Ура! Ура! Ура!

Омельченко. Напрям — прямо. На залізничну станцію кроком руш!

(Марширують на місці. Співають марш).
Сніги, сніги... Вихрить завія. (2р.)
Над Києвом вітрюга віє, (2 р.)


Мов дихає пітьма сторіч.

То світиться майдан Софії. (2 р.)

Юнацтво, сповнене надії, (2 р.)

Іде до Крут в січневу ніч.

Пішли, пішли... І задрижало поле...

Ударив бій — і крик, і кров

Героїв кров, щоб ти, моголе,

У славен Київ не пройшов

До Крут, до Крут.

Пішли і задрижало поле.
СЦЕНА 3. «ПІСЛЯ БОЮ»

(Тьмяне світло. Лежать мертві хлопці. Кетяги ка­лини розсипані. Віє завірюха. Тужлива музика. Мати шукає сина. Знайшла сорочку. Бере у руки).

Мати.


Мій синочок у путі,

Господь йому впереді,

Божа Мати ззаду,

Янголи по боках мечі держать,

Од злих людей тіло й душу хоронять.

Бережи його, Боже, на високому місці —

На доброму й на поганому, —

Хай його дорога спить,

Хай його дорога гуляє,

Хай його ніхто не чіпає,

Ні звірі, ні змії, ні погані люди.

(Кохана шукає свого нареченого. Знайшла, кладе його голову собі на коліно).

Дівчина.


Андрію! Нарешті я тебе знайшла.

Андрійку! Чому ти мовчиш ? (Знаходить листа, читає)

«Кохана! Завтра я в огні,

Можливо, що й поляжу.

Дасть Бог тобі ясніші дні,

Я рук твоїх не в 'яжу.

Заплач, мій перстень з пальця скинь,

Сховай його на згадку

Всіх наших спільних мрій, терпінь

І мойого упадку».
(Пісня «В тім саду непомітная груша»).

В тім саду непомітная груша,

Де так часто Тебе зустрічав.

Називав я Тебе дорогою,

Сизокрила голубко моя.

Якщо любиш мене, то признайся,

А не любиш, то так собі будь,

Пошукай собі іншого милого,

А про мене, голубко, забудь.

Після бою замело нас снігом,

Видно, доля не жити мені.

Твоє ім'я стікає на білий сніг

Разом з кров 'ю в раненій руці.

Якщо любиш мене — то признайся,

Я до тебе прилину орлом

Ми ще вип 'єм за долю України,

За наше щастя і нашу любов.

(Виходить хлопець з хрестом великим в руках, ста­вить в центр символічної братської могили).

Хлопець. В бою під Крутами загинуло більше трьохсот гімназистів та студентів-добровольців. Во­ни були учнями старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії, Юнацької військової школи, Українського народного університету та Київського університету ім. Св. Володимира. Проти них було кинуто 6 тисяч добре вишколених робітників і матросів Муравйова. Двадцять проти одного. Після бою загарбники заборонили ховати тіла дітей. Так під снігом вони пролежали аж до бе­резня, коли на деякий час більшовицька армія відійшла звідси через поразки на південному фронті. Хлопців-крутянців поховали в Києві у братській могилі на Аскольдовій горі.



Наприкінці 90-х років минулого століття неподалік від Аскольдової могили було встановлено пам'ятний знак: могилка, на якій дерев'яний хрест із зображен­ням розіп'ятого Ісуса Христа. На хресті текст: «Бор­цям за волю України. Героям Круг — вічна слава».

На могилі встановлено меморіальну дошку з текстом: «На заклик Вітчизни вони озвалися, пішли і віддали, що мали...». І нижче: «В пам'ять про студентів, які полягли за волю України у січні 1918 року під Крутами у нерівному бою з більшовицькою навалою»... (Звук завірюхи).



В'ється, несеться

В облаки сині

Дим із пожарищ

На Україні.

З трупа зліз ворон,

Кряче на тині,

Смерклося,

Холод на Україні.

Дзвін не озвався

Вчора, ні нині.

Важко молитись

На Україні.

Кладка на річці

З ліжка і скрині

Що то за розум

На Україні? (Виходять три читці).

1-й читець. Чому Крути? Чому українська нація, пе­ред якою революція в Росії отворила була можливості не тільки стати господарем на своїй землі, але раз і на­завжди розтрощити джерело свого поневолення —не тільки цього не виконала, але коли знову прийшов грізний час — змогла на оборону своєї столиці виста­вити тільки триста юнацьких грудей? Що спричинило те, що з трьох мільйонів озброєних синів України, які ще в листопаді 1917 року з великим національним за­хопленням надсилали у Київ телеграми з різних фронтів і висилали своїх депутатів із заявами про їхню готовність віддати життя за Україну — в січні 1918 ро­ку вірними Батьківщині виявилось лише триста. Це незрозуміле «чому?» стоїть ще більш гостро, бо сьо­годні ми перебуваємо на грані нових Круг. Вірними Україні залишається все менше і менше.

2-й читець. Основною причиною тодішніх і сьо­годнішніх невдач — брак здорової національної еліти. Верховні діячі боялися навіть думати про справжню самостійність. Хитання сучасних політиків — це свідома чи несвідома національна зрада.

Та чи не свідомо історик, який досконало знав рідну історію, розпустив армію, і чи не свідомо так звана су­часна еліта робить те саме: реформа — розвал ук­раїнської армії, обеззброєння, ліквідація Київського військового округу, розвал системи навчальних зак­ладів, розподіл Чорноморського флоту і т. д...

3-й читець. Все було чітко сплановано, тепер, як і тоді, коли здавалося, що все пропало. Здавалося, що московські війська майже без бою займуть Київ, а потім решту України. І саме тоді прийшли Крути... Новий український дух, нова українська ідея, і нова сила, і нова віра. Подвиг юнаків під Крутами показав справжню українську еліту, її новий принцип —без­застережна незалежність, націоналізм і патріотизм. Герої не вмирають, вони залишають наступникам свою справу, ідеї.

У 1929 році постала нова генерація — ОУН, що продовжила боротьбу за незалежність.

У 1942 році молоді справили вирішальний вплив у створенні революційної УПА.

У 1990 році, коли всіх хотіли показати молодь деградованою й аморальною, саме тоді молодь своєю жертовністю на майдані Незалежності підняла народ і разом з ним виборола незалежність України.

Ведучий.Не спім! Будьмо готові стати на захист України, зробімо все від нас залежне, щоб у нашій долі нових Круг більше не було.

Історична драма «Крути»



Дійові особи:

Командир Муравйов.

Матрос Полупанов.

Жінка-комісар.

Солдат-вістовий.

Полонений — сотник студентської сотні армії УНР.
(За лаштунками лунає пісня «Ой, у лузі червона калина похилилася...» ).

1-й ведучий. У січні 1918 року три армійські групи Берзіна, Знаменського і Муравйова з'єдналися під загальним команду­ванням останнього. Більшовики готують за­хоплення столиці УНР - Києва. Залізничний шлях з'єднував Бахмач із Києвом.

2-й ведучий. Саме вздовж цього шляху і проводили наступ об'єднані більшовицькі си­ли. Зупинити їх було нікому. Головні сили, підпорядковані Центральній Раді, були зосе­реджені на Правобережжі, де стримували наступ на Київ фронтових збільшовизованих частин російської армії.



1-й ведучий. Лише під стацією Крути на прогоні Бахмач-Ніжин нашвидкуруч зібра­ний під командуванням сотника А. Гончарен­ка, який складався з 500 студентів, гімназистів-старшокласників і військових кур­сантів, спробував зупинити червоноармійців. Студентською сотнею командував сотник Омельченко.

2-й ведучий. Більшість із них загинула. Ті, кому вдалося вціліти, розібрали колію і зуміли на декілька днів затримати наступ більшовиків. Події відбувалися 27-29 січня 1918 року.

2-й ведучий.

/ знову в котрий раз,



Ми згадуємо ті хвилини,

Щоб пам'янути славний час,

Коли в офіру Батьківщині,

Себе принесли кращі з нас.

1-й ведучий.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров'ю Крути

І ту гарячу кров святу,

Повік Вкраїні не забути.

Дія вистави

Начиння селянської хати, стіл, лави. До господи заходить жінка, накриває на стіл, за­палює свічку, тихенько наспівує сумну пісню. Чути стукіт, входять Муравйов, Полу­панов, комісар. Всідаються біля столу. Комісар розкладає папери, розглядає їх, щось пише. Матрос Полупанов наливає квар­ту, закушує огірком, господиня відходить у куток, нишком сідає за вишивання.



Муравйов (ходить біля карти, розмірковує вголос). Да, вторые сутки под этой станцией торчим. Как она там называется?

Комісар. А называется она Круты.

Муравйов. Срывается план захвата Киева красной гвардией. Товарищ Ленин будет не­доволен.

Комісар. И подумать только, кто нам про­тивостоит, какие-то студенты да сотня гайда­маков.

Муравйов. И не скажи, а у нас-то передо­вой отряд в 6 тыс. бойцов да артиллерия, да бронепоезд.

Полупанов. М-да, они, видишь ли, брат, за свою землю дерутся, за Украину.

Муравйов (Підбігає до нього зі злістю). Ты эти националистические штучки брось! Какая Украина? Товариш Ленин сказал чётко: «Единое государство робочих и крестьян под руководством партии больше­виков».

Полупанов. Да ладно, будет тебе политику разводить. (Чути стукіт у двері, вбігає сол­дат-вістовий).

Вістовий. Товарищ командующий, разре­шите доложить: только что наши войска взя­ли станцию Круты. Гайдамаки и гимназисты в плен не сдавались. Пришлось того...

Комісар. Чего того?

Вістовий. Ну малость матросы рассерчали, ну и того, саблями их да штыками приканчи­вали.

Муравйов. И что же, ни одного пленного?

Вістовий. Есть десяток-другой, правда ра­ненные, один вроде как офицер.

Комісар. А ну-ка тащи этого офицера сюда. Да живо!

(Вістовий вибігає. Ті ж самі.)

Полупанов. Ну что скажеш, комиссар? На­ша взяла, теперь дорога на Киев открыта.

Комісар. Теперь да. Вот бы захватить Центральную Раду, да вместе с этими Груше­вскими и Винниченками, я бы им тогда по­казал Украинскую Народную Республику (погрозливо піднімається із-за столу).



(Стукіт у двері, всі жвавішають. Солдат уводить військовополоненого, руки зв'язані, голова забинтована, сорочка розстібнута. Підводить на світло).

Комісар. Ты как стоишь перед командиром Красной гвардии?

Полонений. Мої командири залишилися там, в полі лежати, порубані та постріляні.

Муравйов. Оставь. Ты кто такой? Какой части?

Полонений. Сотник помічного студентсько­го куреня Лемешко, належу до армії Ук­раїнської Народної Республіки.

Комісар. Хм,., студент. Вот бы изучал свою латынь, отчего в драку полез?

Полонений. Та я би, шановна пані, із задо­воленням вивчав, та вас бачите, дідько при­пер. А у нас у народі мовлять: непроханий гість, гірше татарина.

Полупанов. Ну ты, это брось. Мы пришли, понимаешь это, дать вам волю. Понимаешь?

Полонений. Нам її не потрібно давати, як милостиню, ми її здобули і захищатимемо!!!

Полупанов. От кого защищать? Мы при­шли, понимаешь это, вашим крестьянам да рабочим помогать.

Полонений. Ну а як прийшли допомагати, то чому селян у Харківській губернії розстрілюєте?

Полупанов. Так они, понимаешь это, не хо­тят давать нам хлеба, сала, несознательные, понимаешь, ваши крестьяне.

Полонений. Тому й не дають, бо хто ви для них. Ви - чужаки, хто звав вас сюди? Ми маємо свою історію, свою державу, свій уряд! А ви сюди, як розбійники, прийшли.

Муравйов. Постой. Постой. Какая это у вас держава, какое это такое правительство?

Полонений. А що, шановному пану нага­дати? 3-4 березня 1917 року в Києві ук­раїнський люд утворив орган державної влади - Центральну Раду, а головою обрав Михайла Грушевського. За І Універсалом ми утворили і свій уряд - Генеральний сек­ретаріат, який очолив Володимир Винни-ченко. III Універсалом ми, українці, прого­лосили утворення Української Народної Республіки. Ми маємо свій герб - тризуб, ще з часів Володимира Великого, синьо-жовтий прапор. У школи, ліцеї, гімназії повернулась українська мова. Ми - таки господарі на власній землі, аж поки ви, більшовики, не прийшли до нас зі зброєю і не розпочали війни проти українського на­роду.

Муравйов (роздратовано). Ты посмотри, что несёт этот сотник. Да он один опаснее це­лой дивизии. Ишь ты, самостийной Украины им захотелось! Не бывать этому!!

Полупанов. Что будем делать с ним?

Комісар. Растрелять его!

Муравйов. Увести и застрелять как врага Советской власти!

Полонений (спокійно і виважено). Розстріляти ви мене можете. Але вам не вдасться весь український народ розстріля­ти. Сьогодні ваша взяла, панове більшови­ки. Але пам'ятайте, що до нас приходили і татари, і турки, і поляки - та де вони? Не сьогодні, то завтра, а ні, то через роки, але українці здобудуть свою волю. Пам'ятаймо слова Тараса Шевченка «Борітеся - по­борете!»



(Полоненого грубо виштовхують).

Пауза, ті ж на сцені. Розгублено дивляться один на одного, Полупанов, нервово поправляючи амуніцію, оглядає всіх, а потім про­мовляє: «А ведь он прав...» (Завіса).



На Аскольдовій горі поховали їх

Оформлення. Національна символіка. До сим­волічної могили з березовим хрестом, що обрамле­ний терновим вінком, хлопці й дівчата в українсь­кому одязі кладуть зелену гірлянду з гілками кали­ни. Стоять хвилину, схиливши голови, потім роз­ходяться у різні боки. На могилі видно дошку з на­писом: «На заклик Вітчизни вони озвалися, пішли і віддали, що мали...». Нижче — «В пам'ять про сту­дентів, які полягли за волю України у січні 1918 ро­ку під Крутами у нерівному бою з більшовицькою навалою».

Історична довідка

На початку січня 1918 р. розпочався останній етап Української національно-демократичної ре­волюції.



6 січня радянські війська з Харкова і Лозової роз­горнули наступ у північно-західному напрямку на Полтаву і Київ. На столицю спрямувалося вістря наступальних операцій армійських груп із півночі. Було забезпечено вирішальну перевагу в силах і за­собах. Радянські війська діяли рішуче і нещадно, прагнучи деморалізувати противників. Перед за­хопленням Полтави М. Муравйов оголосив: «Я дав наказ вирізати всіх оборонців місцевої буржуазії». Чим ближче наближалися війська до Києва, тим жорстокішим ставали методи ведення війни.

На Київ наступали в основному російські ра­дянські війська. Участь у поході кількох українсь­ких частин Ю. Коцюбинського, який був призна­чений головнокомандуючим усіма військами УНР, хоча ніякого впливу на прийняття рішень не мав, повинно було засвідчити, що на Київ наступають українські радянські сили, а не російські війська. Наступ просувався досить швидко, і за допомогою місцевих більшовиків були послідовно захоплені Полтава, Костянтиноград, Ромодан, Лубни, Лохвиця, Гребінка.

У цей час Московський загін особливого приз­начення під командуванням Знаменського зайняв Глухів і Кролевець, а частини Берзіна — Бахмач і Конотоп. У Бахмачі всі три армійські групи — Берзіна, Знаменського і Муравйова — з'єдналися під загальним командуванням останнього. Залізничний шлях зв'язував Бахмач із Києвом. Саме вздовж цього шляху і продовжили наступ об'єд­нані радянські сили. Зупинити їх було нікому. Го­ловні сили, підпорядковані Центральній Раді, були зосереджені на Правобережжі, де стримували нас­туп на Київ фронтових збільшовизованих частин російської армії. Лише під станцією Крути на про­гоні Бахмач — Ніжин нашвидкуруч зібраний загін під командуванням сотника Омельченка, який складався із 300 студентів, гімназистів-старшокласників і військових курсантів спробував пере­крити шлях радянським військам. Більшість із них загинули. Ті, кому вдалося вціліти, розібрали колію і зуміли на декілька днів затримати наступ. Стало­ся це 16 січня 1918 року.

17 березня 1918 р., коли більшовики залишили Київ, а в столиці знову перебувала Центральна Рада, тіла 27 юнаків, які загинули в бою під Крутами, були перевезені до Києва і перепоховані на Аскольдовій горі.

Крути ввійшли в історію України як символ національної честі.

1-й читець.

/ знов, у котрий це вже раз,



Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом'януть той славний час,

Коли в офіру Батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров'ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути. 2-й читець.

Руки мліли з імперськими путами,

Вкотре ми схотіли порвати.

Впали ми героїчно під Крутами,

Щоб воскреснуть тепер і встати.

3-й читець.

Спливуть часи, мов поводки дніпрові,

Одвічну мрію здійснить Україна.

Й під Крутами, на плитах мармурових,

Про вас лунатиме пісня соколина. (Лунає пісня «Слава героям Крут»).

4-й читець.

Вони лежать навіки молоді,

Ставні й веселі, з усміхом щасливим,

Готові чути поклик, як тоді,

Коли на бій ішли з бадьорим співом.

Сумні батьки й жалобні матері,

Минувши повз Аскольдову могилу,

Мовчазно зрять, як страдницькій порі

Журба вербу вколисує похилу.

Лихі вітри, гойдайте верховіть

Живого свідка бойових крутянців!

Та не турбуйте корені, не гніть

Святих дерев, що знали новобранців.

Безвусі, юні, вічно молоді,

Ви клали голови за рідний Київ,

Скріпивши крок державницькій ході,

Вписавши подвиг у свободи вияв.

Яр Славутич

5-й читець.

Як сніги покривають землю,

Як нам білим встелять путь

Спом'янемо тую славу,

Що осталась нам з-під Крут.

Не шукайте Термопілів,

Тільки Крути спогадай,

Де спартанці-українці

Полягли за рідний край.

Триста юних одчайдухів,

В сто крат більший був там враг,

Не вступились, не подались,

Всі лягли там на полях.

П. Тичина

1-й читець.

Це правда: кров з каміння може змити дощ,

Червону фарбу хустина може стерти,

Але наймення ваші, багряніші від рож

Горять у просвіті на плитах незатертих.

2-й читець.



Супроти чужої навали,

Супроти смерті в стужу, сніг,

Ось тут вони, ось тут стояли.

І всього жменя — триста їх.

1-й учень. Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі, — присвячується.

2-й учень. Цвіту нашого народу, його слав­ним синам і дочкам, які у розквіті своїх духов­них і фізичних сил віддали молодість і найдо­рожче, що є в кожного з нас, життя, — прис­вячується.



3-й учень. Тим, кого в умовах більшовицької ти­ранії ми повинні були забути і викреслити зі своєї пам'яті та історії, героям, які полягли в страшному бою під Кругами — присвячується.

4-й учень. У 1917 році в Росії відбулася Лютне­ва революція. Розпочався розпад «тюрми народів». У березні зароджуються паростки молодої Ук­раїнської держави.

5-й учень. У важких умовах економічного хаосу, політичної боротьби різних партій, не зважаючи на постійні дії провокаційних антиукраїнських сил, Центральна Рада приймає ряд законодавчих актів, що призвело до проголошення незалежної України.

6-й учень. Через віки, через страждання й му­ки, з мільйонами жертв йшла Україна до жада­ної волі, проголошеної 22 січня 1918 року IV Універсалом.

(Лунають дзвони (фонозапис), звучать слова: «Всюди воля! Всюди слава! Повернулась нам дер­жава! Бог Всевишній дав її піднімаймось із руїн!». Входять двоє учнів у чорних костюмах).

1-й учень. Народе України! Твоєю силою, во­лею, словом утворилася на українській землі віль­на Українська Народна Республіка. Здійснилася давня мрія твоїх батьків, борців за волю і право робочого люду!

2-й учень. Та у важку годину народилася воля України. Чотири роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ. Фабрики не виробляють товарів, залізні дороги розбиті, страшенна інфляція. Кількість хліба зменшується. Настає голод.

1-й учень. А тим часом петроградський уряд Народних Комісарів оголосив війну Україні, щоб повернути Українську Республіку під свою владу, і посилає на наші землі свої війська, які грабують селян, убивають невинних людей і сіють анархію.

2-й учень. Для того, щоб привести свій край до ладу, закріпити революцію і нашу волю, ми, Ук­раїнська Центральна Рада, оповіщаємо всіх грома­дян України: «Віднині Українська Народна Рес­публіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського на­роду. Всіх громадян самостійної Української На­родної Республіки зазиваємо непохитно стояти на сторожі добутої свободи і прав нашого народу й усіма силами боронити свою долю від усіх її ворогів».

(Лунає пісня «Встань, Україно, з колін»).

Що лишилась нам з-під Крут.

Триста юних отчайдухів...

Стократ більший був там враг, —

Не вступились, не подались,

Всі лягли там на полях.

Вічну славу здобували

Україні біля Крут,

Не забудь героїв триста,

Спом'яни їх, не забудь.

Д. Гавриш

(Гасне світло. На сцену виходить група юнаків та дівчат і запалюють свічки).

3-й читець. Під Крутами полягли студенти: По­пович, Шульгін, Божинський, Дмитерко, Пурік, Шерстюк, Борзенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сірук...

4-й читець. Гімназисти: Соколовський, Тарновський, Ганкевич, Ігнаткевич, Пінський, Сотник, Омельченко та багато інших,

1-й читець.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх

Тридцять учнів-українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Українській цвіт! —

По кривавій, по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука? —

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих, —

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

О. Яворська

3-й учень. Нехай пам'ять про наших героїв, які загинули під Крутами, буде вічною.

4-й учень. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

(Група відходить, гаснуть свічки, спалахує світло).

2-й читець.



Народе мій, для всіх завжди відкритий Не вір, що воля з'явиться сама, Не дай себе підступно обдурити, Мовляв, дороги іншої нема,

Як знову йти до старшого нам брата

Просить своє... й на весь світ працювать,

Не дай себе до нитки обідрати,

Зумів же двічі пута розірвать.

Не вір невтомним брехунам пихатим.

На жаль, такі синочки в тебе є,

Що все на світі ладні обібрати,

Купити, перезрадити, продати,

Священну волю навіть розіп'яти,

Покривдить рідну матір, осміяти,

Щоб тільки крісло втримати своєю

Народе мій, великий, український,

Як буде в тебе воленька свята,

То буде й коровай, і мед по вінця,

Не зразу, та на вічнії літа.

5-й учень. Страшно вмерти, але ще страшніше загинути марно. Минуть роки, десятки років, століття — пам'ять про юнаків-героїв не згине вовік. Вона світитиме не тільки українцям, усім, обраним Богом людям, які покладають своє життя во ім'я брата свого.

Для нас могила ця лишиться на віки полум'ям віри, вона дала нам незабутнє минуле. У хвилини відчаю, у хвилини занепаду, в хвилини знесилля будуть приходити до неї старі й малі, щоб піджи­витися тим святим вогнем ентузіазму, який пала­тиме тут і під камінним хрестом.

...Цей день стане днем усієї шкільної молоді України. З року в рік тут складатимуть братську присягу ті, хто повинен переступити поріг життя...



(Учень зачитує уривок із траурної промови письменниці й громадського діяча Людмили Старицької-Черняхівської на похоронах студентів, які загинули під Крутами).

3-й читець.



Нехай ім'я Твоє святиться,

Ті жертви, труд і кров,

Батьківська земле, Україно,

Для тебе вся любов.

Нехай буде навіки слава,

Батьківщино, Тобі

І тим усім синам твоїм,

Що впали в боротьбі.

Світи ж нам Сонце наше ясне,

І золоти колосся нив,

Щоб жили вільні ми і щасні,

А Бог щоб нас благословив.

(Усі разом співають Гімн України «Ще не вмер­ла Україна»),


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка