Шлях богомола



Сторінка10/32
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.99 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   32

5


[року вісімсот шістдесят другого за ромейським численням, у двісті одинадцяте літо від смерті останнього шахіншаха-вогнепоклонника Ездігерда Третього, у сто шістдесят шосте літо від заборони ірландським жінкам брати участь у війнах, у сімдесят п’яте літо від перемоги хазарів над племенами Кримської Готії, у двадцять третє літо від Великого Осіннього урагану, що пронісся Європою]

5.1

Владика Корвон тепер кожного дня навідував Браму. За останні дні це місце зазнало дивовижних змін. Ще на Стрітення вузький прохід поміж двома стрімкими скелями нічим не відрізнявся від численних лазів, які вели на південний бік Громового хребта. Хіба що туманні пасма у ньому час від часу мережились перламутровими серпанками. А тепер туман у Брамі став непроглядно-густим, волокнуватим й відверто сріблився присутністю Сили. Навіть Корвонові коштувало великих зусиль наблизитись до стіни туману. Вже за сім-вісім кроків від неї серце владики починало прискорено битись, а горло перехоплювало, наче тим сталевим кільцем, котрим приборкують зарозумілих рабів. На цій відстані проліг грізний кордон. Перед ним владика Корвон наказав покласти три пласкі брили, на яких кров’ю незайманок накреслили Пентаграму, громові руни та подвійний прохідний знак. Поряд з брилами запалили сім великих світильників, що в них підтримували вдень і вночі лапатий вогонь, а на високих палях розіп'яли сім яструбів, котрим розділили голови таким робом, щоби одна половина дивилась на схід, а інша — на захід.

Ніч трапилась вітряна, тріпотіли крила розіп’ятих птахів, вогонь борсався в корцях світильників, проте туманна стіна не рухалась й не рвалась. Здавалось, вітри Серединного світу не досягали її важких пасом. Владика стояв перед Брамою, підвівши руки, й не так молився, як всотував усім єством чисті потоки енергій, які щедро текли великими і малими колами.

Прислужники, що слідкували за світильниками, з острахом наближались до владики, намагаючись швиденько долити до корців олії і знову сховатись у печерах. На обличчі Корвона спалахи світла малювали й за мить стирали начерки, страшніші й могутніші за руни і пентаграми. Знавіснілий гірський вітер напинав його червону мантію, довге волосся розліталось плечима, губи бурмотіли закляття. Він закликав до брами душі древніх володарів Громового — верховних жерців доби Буревіста і Децебала.


Він повторював їхні імена:

— Владика Соголло, владика Кевте, владика Мацок, владика Греміш, владика Дакін, владика Себтик.



Імена.

Скупі залишки печерних написів зберегли лише їх. Корвон не знав, з яких саме родів і племен вийшли владики минулого, не знав, як вони виглядали, які знаки носили на мантіях, сустугах і патерицях. Вони не залишили йому ані книг з формулами Сили, ані усного передання. Якщо щось таке й існувало за давніх часів, кляті римляни потурбувались про його повне й безповоротне знищення. Молитовні печери зберегли сліди страхітливої пожежі, а кістяки тих, хто міг би передати нащадкам древні слова Сили, й досі знаходили у скельних схованках. Зі стрілами межи ребер й розваленими черепами. Малюнки і написи на скелях римляни ретельно зчистили, ідолів спалили, розбили на дрібні шматки або спотворили до невпізнання. Ті кілька рунічних начерків, які знайшлись під шаром кіптяви, принесли лише дрібні крихти знання. Корвонові довелось самому шукати ті примовки, на які відзивались гірські струмки та озерні води, ті знаки, якими угамовувались лісові щезники і пекуни[74], ті закляття, до яких прислухались свавільні демони Нижнього світу. Тільки після двох десятиліть напружених пошуків до Корвона почали приходити помічні видіння, які він вважав посланнями древніх владик. Жерці чомусь не з’являлись у людських подобах, зате до нього промовляли примарні соколи і ведмеді, змії і вовки. Вони приносили йому спочатку клапті, а потім й оберемки давньої мудрості. Виявилось, що він десятки років лише ходив колами й топтав вузькі стежини там, де жерці минулого впевнено крокували широкими шляхами. Давня мудрість відкрила йому таємниці скель, річок і полонин. Тихі джерела обернулись водяними жилами, що сягали коренів гір, грязеві вулканчики — природними майстернями ліків та трунків, а одне лише озеро Несамовите[75] виявилось невичерпною скарбницею інструментів для оволодіння вітрами, грозами та дощами. Велетенський Писаний камінь[76] відкрив свою здатність накопичувати Силу, а гадюки і полози перетворились на цікавих співрозмовників.

Але найголовніші таємниці древніх ховались в їхніх знаннях про кров. Той обсяг Сили, який сім гірських джерел давали магу за місяць, можна було майже миттєво видобути зі свіжої крові, взятої з пробитих чересел п’ятнадцятирічного хлопця. Кров несла в собі і пам’ять про минулі часи, і могутню здатність впливати на навколишній світ. Енергія крові немов розривала тонкі рівні буття, наповнювала творчою лихоманкою закляття, що робились на зміни і трансформації. Кров була і потужним рушієм форм, і посередником між речовинами Серединного світу та сліпими боженятами первинного хаосу. Звільнена з тілесних протоків, кров населяла простір божевіллям, наснажувала на пошуки і вивільняла найсміливіші бажання. Нею можна було навіть наповнювати і рухати мертве.

Тільки проживши п’ять десятків річних циклів, Корвон зміг оцінити, якими далекосяжними засобами оперували владики часів Дакійського царства. Вони вміли змінювати погоду від північної Пущі до південного моря, чути секретні слова царів, які промовлялись у далеких столицях, насилати смертельні хвороби на армії і народи, наділяти тимчасовим життям неживе, приборкувати та ставити собі на службу страхітливих підземних демонів-мороків.

Недарма, зрозумів Корвон, римляни з такою лютою непримиренністю знищували не лише самих карпатських посвячених, але й будь-які свідчення їхньої науки. Століттями Імперія потерпала від магічних змов, сплетених на схилах Громового хребта. Не злічити було тих намісників, трибунів, преторів та легатів, що відправились до предків з допомогою тутешніх волхвів, а за кожним повстанням у придунайських та фракійських провінціях Риму стояли навчені чаклунства посланці і посланниці Громового. Потрапивши до царських гаремів, доньки жерців непомітно оволодівали розумом монархів, підкоряли їхню волю красою і волхвуваннями, відвертали від миру й спрямовували на безумні війни з Імперією. Отрути та раптові недуги губили талановитих полководців Вічного міста й тим зводили нанівець цілі військові кампанії. Безслідно зникали римські розвідники, митники й цілі каравани. Багаторічні неврожаї зменшували податки з провінцій і призводили до голодних бунтів.

Імператори завжди здогадувались, що десь у Карпатах причаїлось зміїне кубло коромольників, але тільки далекоглядний Діоклетіан усвідомив, що треба боротись не з наслідками, а з причиною. Одного походу проти жерців та підвладних їм племен карпів виявилось достатньо, щоби випалити кубло й на довгі століття припинити магічну роботу на Громовому.

Але зерна магії не пропадають безслідно. Рано чи пізно з’являється той, хто здатний пробудити їх до життя, терпляче викохати перші паростки знання та зібрати новий врожай. Цього Відновлювача помічають не лише люди та істоти Серединного світу, але й могутні Сили у потойбіччі. Так і його, владику Корвона, спадкоємця приспаної традиції, помітив предвічний могутній дух, який лише раз на тисячоліття завдає собі клопоту відвідати смертну юдоль. Дух обіцяв незмірно збільшити могутність Корвона. Й що найголовніше: подолати прокляття бездітності, яке заважало владиці заснувати, за прикладом древніх, жрецьку династію. Дух звелів жерцеві стати воротарем при його появі у Серединному світі та приготувати достойне тілесне вмістилище для нього. Якщо з першим завданням Відновлювач давав собі раду, то з другим поки що не виходило.

Дух забажав увійти до тіла молодої дівчини зі срібним волоссям.

Й тим ввів Корвона у велику спокусу.

Бо владиці раптом спало на думку, що саме це тіло, прийнявши в себе могутнього духа, народить йому сина для продовження списку нових карпатських верховних жерців. Ця здогадка, немов блискавка, пройшла крізь Корвонів розум, вразила його своєю неозорою величчю й від того часу ні на мить не відпускала його уяви.

«А інакше, — міркував Відновлювач, — навіщо Богомолові вселятись саме в ЖІНОЧЕ тіло?»
Щоденні відвідини Брами зміцнили Корвона, збільшили його чоловічу силу. Тіло Відновлювача прагнуло злягання з жінками, проте владика наклав на себе печатку стримання. Він і раніше не мав гарему, позаяк древні відкрили йому подвійну природу Пристрасті. Якщо на нижчих рівнях відовства вона сприяла зростанню Сили, то великим майстрам-магам лише заважала. Жінки відбирали енергію, необхідну для щоденного очищення каналів Сили й підтримання захисного периметра капища. Навіть тепер, коли плотське бажання зросло, владика заборонив собі витрачати енергію на жінок. Він припинив навідувати п’ятикутну вежу, де його помічники залучали верховинок до служіння богині, й ще ні разу не подивився на тих двох хорваток, що їх привели розвідники.

Сьогодні владика запланував вирішити їхню долю. Після молінь перед Брамою він спустився до нижніх печер, де тримали ведмедів і полонених. Хорваток роздягнули і прив’язали до стовпів поряд із ведмежими клітками; голодні звірі намагались дістатись до них, ревіли і простягали до жінок лапи. Ті заплющили очі й намагались не рухатись. Лише часте дихання видавало жах полонянок, що притискав їхні брудні тіла до стовпів міцніше за мотуззя.

«У тієї, що з вужчими стегнами, волосся дуже світле, — зауважив Корвон. — Але ж не срібне». Богомолова вимога все більше дратувала Відновлювача. Його шпигуни обшукали городища і хутори за сотні римських миль навколо й ніде не знайшли срібловолосої дівчини.

Не звертаючи уваги на ведмежу лють, чаклун підійшов до стовпів, уважно оглянув полонянок. Світловолоса була на перших тижнях вагітності й, радше за все, про це не знала. Їхні м’язи він знайшов більш розвинутими, аніж зазвичай у жінок. Ці хорватки, зрозумів владика, належали до покоління дів-войовниць — жалюгідних наслідувачок істинних амазонок Сходу. Знекровлене плем’я втікачів намагалось зміцнити себе за рахунок жіноцтва.

— Ви ізгойки, — не так запитав, як ствердив Корвон. — Я чув, що якісь безбожні дівки відмовились пройти ордалії і повтікали у гори. Ви з них?

Відповіддю було мовчання.

Відновлювач подумки посміхнувся. Він володів десятками, якщо не сотнями різноманітних способів змусити цих хорваток розповісти все, що вони знали і про що здогадувались. Проте не бачив жодної потреби в тих їхніх знаннях. Все одно Серединний світ невдовзі мав рішуче змінитись. А ще в нього не було зайвого часу. Навіть на те, щоби розважитись повільним і болісним вмиранням цих зарозумілих створінь, підперти свою волю видовищем їхніх страждань.

Він уже вирішив, що з ними зробить. Могутній дух, якого очікував Відновлювач, страждав і слабнув від давньої рани. Коли Богомол промкнеться крізь Браму та увійде в смертне тіло, йому знадобиться не лише відпочинок, але й щось для негайного підтримання занепалих сил. Й тут, знав владика, ніщо не зрівняється зі свіжою, паруючою кров’ю молодих жінок. І вагітність однієї із них лише на користь.



1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   32


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка