Шлях богомола



Сторінка25/32
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.99 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   32
16

Навколо сновидця пульсувала безугавна сріблястість. Вона не дозволяла роздивитися панорами оточуючої місцевості. Чітке бачення звужувалося до овального прорізу. У ньому котило хвилі — grave і трохи largo[164] — ультрамаринове море.

— Ще одна бутафорія, — майже радісно подумав прочанин. — Це навіть кумедно: бачити уві сні ще один сон. Але хоч так побачу море.

— А ти ніколи не бачив моря? — відчув він запитання. Відчув не вухами, а всією натурою, немов вібрацію, яка трясе тілом після довгого виснажуючого бігу.

— Ніколи, — відповів він, озираючись. Оточений сріблястим сяйвом проріз показав йому жовті пісковики узбережжя, схил порослої деревами гори, знову море. І нікого, хто міг би говорити, чи то пак вібрувати. Одночасно він впізнав дерева. Він уже бачив ці перекручені стовбури на іконі «Сад Гетсиманський», і називалися вони «маслинами». Під такими деревами, знав Анемподест, Спаситель Людства долав останні сумніви земного буття.

— Невже це Свята Земля? — спитав він незримого співбесідника.

— Це Вічна Візантія, — провібрувало у відповідь.

— За що ж я сподобився сюди попасти?

— Поговори з Голомозим Драбантом.

— Він вкрав дзеркало і хотів мене вбити.

— Поговори з ним. Ти заплутався.

— А чи схоче він розмовляти зі мною?..

Срібляста стіна затягнула проріз, сяйво вчепилося в очі тисячами промінчиків, і прочанин почув плюскіт кімнатного водоспаду.

17

Він повільно розплющив очі й здивовано прошепотів:

— Бабаматка?
Над басейном стояла товстезна жінка. Потрійне підборіддя утворювало жабо над коміром її неозорої куртки. Волохаті штани з козячої шкіри були вправлені у ботфорти[165] з острогами та пряжками. Щось зеленкувате виблискувало на їх білому металі: прочанин згадав звичку варшавських чепурунів оздоблювати остроги смарагдами та діамантами.

— Я Тітонька Матрікс, — назвалася товстуха й додала: — Одягайся… Свій гороскоп ти проспав.

Прикриваючи сороміцьке, Анемподест вибрався з мушлі. Його пригинав до підлоги мілітарний погляд бабища. Тітонька Матрікс тримала в руці страхітливого виду рушницю з колісним замком на запалі[166] й чотирма люфами. На поясі в неї шикувалася батарея набоїв, а на стегні висіла бойова сокира. Шкіряний дух такої міцності линув від неї, що — здалося прочанинові — тільки від нього одного ворогів мав трафляти тряс. Коли він — вже одягнений, перепоясаний, озброєний — випростався і розправив рамена, виявилося, що Тітонька все ж таки вища за нього на півтори голови. Тут вона випередила Бабаматку.

— Ходімо, — наказала воїтелька і почвалала з вмивальні.

У коридорі не було як ступити від лев’ячих жуків. Вони нишпорили між вазами і торохтіли. Тітонька Матрікс свиснула, і жуки вишикувалися уздовж стіни. Деякі з комах розмірами досягали дорослого вовкодава. Йдучи за товстухою, Анемподест старанно оминав щелепи-шаблі.

У кабінеті радника третього рангу на прочанина чекало сумне видовище. Два тіла — велике і маленьке — плавали у калюжах крові, вікна були вибиті разом з лутками, письмовий стіл розтрощено страхітливою силою. В одному з роздертих тіл він упізнав залишки офіційного астролога Театру, у другому — чорноволосу дівчину. Срібної маски на ній вже не було, на обличчі застиг передсмертний переляк.

— Хто вона… була? — спитав він у воїтельки.

— Одна з наложниць Чорнильниці. Переселенка.

— Вона була гарною… — сказав прочанин і зауважив чотири криваві смуги на стегні покійниці. «Ніби велика лапа з кігтями», — мляво жахнувся він і перестав відчувати свою непросохлість.

У дверях з’явилося бліде обличчя Гімнософіста. Він присвиснув, побачивши погромлений кабінет, нахилився над тілом наложниці, провів пальцем по кривавій смузі, принюхався.

— Що скажеш, експерте? — спитала Тітонька.

— Це не рептилія…

— Баранові ясно, що не рептилія.

— …І не Чорний Жмут….

— Ні.

— …І не мартихор. Той мітить жертви мускусом. Запаху не відчуваю.



Воїтелька принюхалась і ствердно хитнула головою.

— Катоблеп! — впевнено визначив ключар і обтер пальці хусточкою.

— Не помиляєшся?

— Дванадцять проти одного, що катоблеп. А яка ваша думка, пані старша раднице?

— Або це дійсно катоблеп, або ж тритонохвоста мантикора, на штиб впольованої гномами минулого літа.

— Мантикора не змогла б розтрощити дверей ротонди. Ви, Тітонько, підіть подивіться самі, що залишилося від дощок… А окрім того, мантикора завжди вигризає жертві горло, а тут бачимо вительбушені кишки. Це — кабанячі звички катоблепів. Тридцять до одного.

— А скажи мені, як це у Картагені, у центрі міста, з’явився катоблеп? Мантикора ще б могла вночі перелетіти Блакитні Гори, сховатися у порожньому будинку і під сутінки вийти на полювання, а катоблеп крил не має, шановний… І куди ж він подівся, якщо він катоблеп. Жуки досі не взяли сліду. Себто воно летюче.

Гімнософіст знизав плечима. Він обдивився вибиті вікна, обережно виглянув у двір. Темрява майже накрила принишклий парк, лише верхівки пірамідальних дерев мружилися непевними шафрановими блискітками. За кожним деревом міг ховатися хижак.

— Будемо супроводжувати його до Театру, — вирішила Матрікс і відіпнула чохол сокири. — Театр охороняють надійно, там жодна астома не проскочить. Там навіть садхузаґа зупинять.

— Треба ще дійти…

— Нас двоє і чотирнадцять жуків. Відіб’ємось.

— Від мантикори сяк-так би відбилися, а від катоблепа не відіб’ємось. Катоблеп — звірина серйозна.

Запала мовчанка. Воїтелька ворушила товстими губами, ніби прораховуючи деталі майбутнього походу. Жуки, мов зачаровані блакитним блиском її сокири, гуртувалися навколо леза.

— А як це він врятувався? — раптом змінив тему ключар.

Анемподест зрозумів, що мусить втрутитися до військової наради.

— Я був у іншій кімнаті. Там, де мушля-вмивальня, — пояснив він.

— Ви чули? — запирхав Гімнософіст. — Він купався у бальнеарії й нічогісінько не чув, цей простий матнієць… Він приймав ванну! І катоблеп вирішив не турбувати його у такий делікатними момент! Він розшматував шістьох на першому поверсі і двох отут, а до вмивальні навіть не заглянув… Таке куртуазне кабанисько!

— Припини! — наказала Матрікс, і ключар замовк. Жуки несхвально заторохтіли.

— Певно, це все — Зумовленість, — знизав плечима прочанин.

Товстуха свищиком закликала з інших приміщень рештки шестиногого вояцтва. Нові жуки наповнили кабінет і заметушилися навколо трупів. Анемподестові згадався Хирлицький ліс, і він уявив собі, що буде далі. Але мертвих жуки не потурбували. Загін зійшов на перший поверх, де Анемподест побачив розірваних арлекінів і зруйноване поруччя сходів.


i_012.jpg

— Зараз ми вийдемо до каретного двору, — звернулася до прочанина Тітонька, — і спробуємо досягти Театру. До нього звідси недалеко, кроків двісті. Якщо потвора нападе, ти повинен тікати. Не стояти, наклавши у штани, і не махати кинджальчиком, а тікати не озираючись. Зрозумів? Побачиш кольорові вогні — біжи до них. Біжи якнайшвидше, Витискуваче.

Загін проминув низку неосвітлених кімнат, оранжерею і вийшов на господарський двір, захаращений каретами і сміттям. Воїтелька оглянула темні закутки і випустила наперед жуків. Ті вишикувалися півколом, загін рушив до брами.

За брамою вони потрапили до провулка, освітленого ліхтарями.

— Театр там, — вказала напрям Матрікс.

Не встиг загін пройти й двадцяти кроків, як за спиною почулося тихе рохкання.

— Ось ти де, — буденно сказав Гімнософіст.

— Дійсно катоблеп, — підтвердила товстуха, наставляючи на темряву рушницю.

Анемподест забув інструкції Тітоньки і завмер. Він побачив, як з темряви випірнуло страховисько завбільшки з ведмедя, з кабанячою головою і збитим у ковтюхи грубим хутром. Незважаючи на розміри, катоблеп рухався швидко і майже безгучно.

— Біжи, дурню! — крикнула воїтелька і вистрелила монстрові в голову. Оглушлива луна застрибала провулком. Прочанин побіг, набираючи швидкість. Коли прогримів другий постріл, він вискочив на Ринкову Площу, пригальмував і побачив Катарактний Театр. Люди у масках вивозили на Площу гармати.

— Tantum ergo!..[167] — видихнув учень авви Макарія і відчув, як щось хапає його за ногу. Він закричав і… прокинувся.

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   32


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка