Шляхи подолання бідності в україні



Скачати 185.71 Kb.
Дата конвертації22.03.2016
Розмір185.71 Kb.



ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ В УКРАЇНІ
На сучасному етапі розвитку міжнародної економіки стратегічною метою для всіх країн світу стало проголошення сталого людського розвитку. Тому на сьогодні для України одним з найважливіших питань є подолання бідності. Якщо декілька років тому ще точилися дискусії навколо цього питання, то сьогодні масове поширення та довготривалий характер бідності є беззаперечними та потребує негайних дій.

В останні роки спостерігається економічне відновлення внаслідок успішної економічної політики держави, збільшення соціальних виплат та реальних доходів населення, що начебто привело до підвищення рівня життя населення, проте рівень бідності не став нижчим. Підвищення темпів економічного зростання потребує певних змін у політиці доходів, а саме зміну пріоритетів з підтримки соціально вразливих верств населення на стимулювання ефективної економічної діяльності працездатних громадян.

Один з основних чинників появи бідності є безробіття. Створення нових робочих місць, забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працездатного населення може значно зменшити рівень бідності в країні. Проте деяка частина безробітних насправді не є бідною, тому що вона вже встигла пристосуватися до сучасних економічних умов і знайшла собі джерела заробітку поза зареєстрованим сектором економіки. Також бідність пов’язана з існуванням такої категорії людей, які не можуть заробляти через вік або стан здоров’я. У свою чергу, наслідками бідності в Україні є низький рівень народжуваності, погіршення здоров’я, неможливість отримання якісної освіти, масовий еміграційний відплив економічно активного населення за кордон. Крім цього, в Україні починає формуватися хронічна бідність. Результатом цього може стати бідність наступних поколінь через не змогу отримати належну професійно-освітню підготовку, що призведе у майбутньому до їх низької конкурентоспроможності на ринку праці. Ще однією причиною бідності є відсутність можливостей або несформованих самих потреб, що є результатом низьких соціальних стандартів. Життя у бідності стає звичкою, що трансформує психологічне сприйняття людиною реальності.

До найважливіших потреб людини, які найбільш чітко характеризують бідність у країні, відносяться такі: можливість вести здоровий спосіб життя, якісне медичне обслуговування, доступність якісної освіти, побутові умови для нормального життя, доступ до зайнятості у відповідності з набутою освітою і кваліфікацією. Навіть люди з однаковим доходом можуть мати різні можливості для забезпечення основних потреб життя. Так, люди з малих міст і селищ мають менший доступ до отримання якісної освіти, до якісного медичного обслуговування, комунально-побутових послуг, ніж жителі великих міст.

Бідність неможливо уникнути чи подолати. Головне, що можна зробити, щоб бідність не стала проблемою, це посилити контроль над нею і регулювання з боку державних органів влади.

Не дивлячись на те, що кожного року Уряд значно збільшує соціальну допомогу соціально вразливим верствам населення, система діючих в Україні пільг не зменшує рівень розшарування населення, а збільшує його. Система державної соціальної допомоги повинна бути реформована і сприятлива до виконання своїх функцій і обов’язків.

Подоланню бідності заважають такі компоненти нашої економіки, як: звужений ринок збуту продукції та послуг, монополізм, корупція тощо. Політика подолання бідності повинна бути спрямована на створення відповідної законодавчої, нормативно-правової бази та сприятливих економічних умов для подолання бідності.

Проблему подолання бідності у нашій країні необхідно вирішувати за допомогою реалізації наступних стратегічних напрямів: підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці, збільшення рівня доходів від трудової діяльності, впровадження доцільних страхових принципів соціального захисту працівників, поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення, удосконалення системи соціального законодавства, ефективне використання бюджетних коштів і засобів спеціальних позабюджетних фондів, реалізація програми залучення міжнародних інвестицій та грантів на соціальні перспективи та заходи, здійснення моніторингу реалізації стратегічних напрямів подолання бідності.

Бідність як явище соціально-економічного характеру надає негативну дію і в короткостроковій, і в тривалій перспективі на самі різні сфери суспільного життя. При цьому виділяється декілька основних наслідків від збільшення масштабів і глибини бідності, які безпосередньо впливають на динаміку економічного розвитку України, рівень її конкурентоспроможності в глобальному економічному середовищі. Тому потрібні комплексні підходи до вирішення цієї проблеми, які повинні бути спрямовані на зменшення глибини бідності серед усіх верств населення.

Особливістю природи бідності в Україні і на всьому пострадянському просторі є той факт, що бідність, будучи в чималому ступені наслідком розвалу єдиного економічного господарства, надалі відтворюється і заглиблюється в результаті низки масивних інерційних процесів. Назвемо деякі з них.

Ліквідація робочих місць внаслідок тривалого паралічу промислового і сільськогосподарського виробництва, відсутність системи наступності кадрів, розпродаж, а також фізичний і моральний знос всієї виробничої бази країн. Наслідком цього стало різке збіднення не тільки маси безробітних або напівбезробітних, але і тих, хто продовжує займати робочі місця в змозі їх якісного регресу. За масштабами свого впливу на добробут населення цей процес просто непорівнянний з соціальною допомогою.

Деградація і навіть руйнування житлового фонду країни та інфраструктури житлово-комунального господарства. Справа не тільки в тому, що залишена без належного догляду та ремонту система потребує дедалі більших і більших витрат на утримання, які перекладаються на плечі мешканців. Саме проживання в будинках, які на очах перетворюються на нетрі, створює у свідомості людей синдром бідності, який зіштовхує їх в бідність реальну.

Згасання трудової та життєвої мотивації, зниження кваліфікації працівників. Це не тільки різко знижує можливості для професійного зростання та збільшення доходів, але й створює те середовище, в якій бідність сприймається як нормальний стан. При цьому різко скоротився доступ сільських дітей до отримання середньої спеціальної та вищої освіти – і сільська молодь викреслює цей шлях зі своїх життєвих планів.

Таким чином, основним недоліком приватизації стало те, що не відбулася реальна структурна перебудова економіки, не був створений клас ефективних власників, а відбулося розшарування на дуже багатих (меншість) і бідних (переважна більшість).

На сьогодні за межею бідності знаходяться майже всі безробітні, навіть ті, що знаходяться на обліку у державній службі зайнятості, оскільки 37–39% з них отримують мінімальний розмір допомоги по безробіттю, який на цей момент становить лише 76,9% від прожиткового мінімуму, що на 221 грн. нижче за межу бідності. Це значною мірою негативно впливає на рівень забезпеченості домогосподарств, в яких є безробітні. Особливо багато тих, хто отримує мінімальний розмір зазначеної допомоги серед молоді. У 2011 році на обліку в державній службі зайнятості перебувало 890,1 тис. незайнятих громадян у віці до 35 років (або 48,0% загальної чисельності осіб, які перебували на обліку), у тому числі 55,6 тис. випускників вищих навчальних закладів, 38,5 тис. випускників професійно-технічних закладів освіти, 6,5 тис. випускників середніх загальноосвітніх шкіл.

Бідність в Україні характеризується і низкою національних ознак. Зокрема, специфічні особливості бідності в Україні мають прояв у наступному:

– низький рівень життя населення в цілому;

– надмірне соціальне та майнове розшарування;

– розповсюдженість бідності серед працюючого населення;

– висока питома вага людей, що вважають себе бідними.

Проблема бідності населення в Україні набуває ще більшого звучання в умовах фінансово-економічної кризи, яка суттєво вплинула на соціально-економічний стан України. Світовий досвід свідчить про те, що у часи економічних та політичних криз проблема бідності надзвичайно загострюється та часто-густо здатна досягти масштабів соціальної катастрофи. Економічні негаразди неминуче призводять до зниження розміру заробітної плати, зростання заборгованостей із її виплати, зростання утриманців за рахунок звільнених та безробітних тощо, що веде внаслідок цього до зниження рівня доходів населення та зростання частки бідних.

Упродовж останніх років в Україні були розроблені та впроваджені певні заходи щодо подолання та попередження бідності населення. Про це свідчить ціла низка нормативно-правових документів, прийнятих Верховною Радою України та Урядом України. Офіційним визнанням чого слугує Указ Президента України "Про невідкладні заходи з подолання бідності" за № 274/2010 від 26.02.2010 р. На виконання Плану організації реалізації цього Указу розроблено проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки» (далі – Програма).

Метою Програми є створення системи дій, спрямованих на зниження рівня бідності, подолання хронічної бідності, бідності серед працюючих та сімей з дітьми, особливо багатодітних сімей.

Одним із основних напрямів Програми є відновлення та стимулювання економічного зростання. Основними завданнями у цьому напрямі будуть: запровадження нових механізмів відновлення виробництва; стимулювання економічного зростання та соціального прогресу; створення умов для забезпечення стабільного розвитку галузей промисловості. Ці аспекти мають особливе значення для вирішення проблем бідності, адже ефективно впливати на бідність можна тільки на основі економічного зростання.


Шляхи і способи розв'язання подолання бідності

Бідність – це комплексна проблема, а її подолання є довготривалим процесом. Оптимальним варіантом розв'язання цієї проблеми є поєднання активної соціальної політики, спрямованої на відновлення і зростання зайнятості та створення умов для гідної праці, з ефективною підтримкою найуразливіших верств населення.

Розв'язання проблеми передбачається за такими напрямами:

відновлення виробництва та стимулювання економічного зростання;

сприяння зайнятості населення та розвитку ринку праці;

удосконалення механізму оплати праці та соціального діалогу як основних чинників створення умов для гідної праці;

розвиток системи соціального страхування;

удосконалення пенсійної системи;

реформування системи соціального захисту;

соціальна підтримка сімей, дітей та молоді;

поліпшення медичного обслуговування населення;

удосконалення методологічних підходів до оцінки бідності та проведення моніторингу ефективності виконання Програми.

З метою відновлення виробництва та стимулювання економічного зростання передбачається:

запровадження нових механізмів відновлення виробництва;

стимулювання розвитку внутрішнього ринку;

створення умов для забезпечення стабільного розвитку галузей промисловості шляхом:

- проведення технологічних та організаційних перетворень на підприємствах, що не підлягають приватизації, з максимальною орієнтацією їх діяльності на виконання державних програм;

- визначення найбільш важливих сегментів регіональних промислових комплексів та формування на їх основі відповідних інвестиційних зон для залучення приватного капіталу в їх розвиток;

- проведення ефективної приватизації промислових підприємств з метою підвищення продуктивності їх роботи і потенціалу промислового комплексу в цілому;

- виробництва високотехнологічної продукції та надання послуг на інноваційній основі, підвищення рівня наукового забезпечення розвитку галузей та інноваційної активності промислових підприємств;

сприяння розвитку підприємницької діяльності шляхом:

- започаткування територіальних осередків дорадчої служби для надання консультацій підприємцям з питань сільськогосподарського виробництва;

- забезпечення виконання освітньої програми з питань провадження підприємницької діяльності для підприємців та широких верств населення, зокрема щодо започаткування та ведення власної справи, застосування дозвільних процедур, реєстрації, ліцензування, реалізації регуляторної політики;

- проведення Всеукраїнського конкурсу бізнес-планів підприємницької діяльності серед молоді;

удосконалення нормативно-правової бази з питань виробництва, праці та професійної кваліфікації;

забезпечення державної підтримки розвитку депресивних територій;

сприяння розвитку містоутворюючих підприємств;

сприяння запровадженню суб’єктами господарювання програм та міжнародних стандартів соціальної відповідальності бізнесу.

З метою сприяння зайнятості населення та розвитку ринку праці передбачається спрямувати зусилля центральних та місцевих органів виконавчої влади на:

сприяння розвитку підприємництва та самостійній зайнятості населення;

впровадження нормативно-правової бази, що стимулюватиме розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності, розроблення державних і галузевих програм, спрямованих на створення якісних та високотехнологічних робочих місць;

забезпечення збільшення частки зайнятого населення у високотехнологічних сферах промисловості;

сприяння збільшенню попиту на працю шляхом державного замовлення на створення об'єктів соціальної інфраструктури;

зменшення безробіття серед сільського населення шляхом стимулювання агропромислової кооперації, розбудови інфраструктури виробничого і соціального призначення, системи агросервісу, переробних підприємств, доступної для виробників торговельної мережі;

підвищення якості та конкурентоспроможності національної робочої сили;

сприяння підготовці кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами відповідно до потреб економіки та ринку праці;

забезпечення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;

посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

недопущення згортання сфери офіційного оформлення праці;

сприяння працевлаштуванню осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, громадян похилого віку;

створення рівних можливостей для працевлаштування жінок і чоловіків;

реалізацію діючих механізмів надання молоді, насамперед випускникам вищих та професійно-технічних навчальних закладів, першого робочого місця;

створення умов для роботи молоді у вільний від навчання час;

підтримку зеленого туризму, сфери побутових послуг та харчування, відродження народних промислів, організації фермерських господарств;

сприяння зайнятості осіб з інвалідністю шляхом:

- пріоритетного спрямування коштів Фонду соціального захисту інвалідів на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів;

- підвищення доступності та ефективності професійної реабілітації інвалідів, здійснення їх професійного навчання за професіями та спеціальностями відповідно до потреби ринку праці;

- удосконалення системи встановлення нормативів для працевлаштування інвалідів з метою врахування особливостей підприємств із шкідливими та небезпечними умовами праці;

мінімізацію негативних наслідків зовнішньої трудової міграції, здійснення заходів щодо заохочення повернення трудових мігрантів в Україну та сприяння у їх адаптації, розширення системи міждержавних договорів про взаємне працевлаштування громадян і їх соціальний захист;

удосконалення організаційних засад та запровадження механізму регулювання використання праці іноземців.

З метою вдосконалення механізму оплати праці та соціального діалогу як основних чинників створення умов для гідної праці передбачається:

удосконалення механізму визначення прожиткового мінімуму та його підвищення;

підвищення мінімальної заробітної плати;

вжиття заходів з легалізації заробітної плати;

удосконалення умов оплати праці працівників бюджетної сфери, державної служби та підвищення рівня їх оплати праці;

забезпечення зростання реальної заробітної плати;

забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та недопущення виникнення заборгованості з її виплати;

ліквідація заборгованості із заробітної плати на підприємствах державної форми власності та активізації дій щодо її зменшення на підприємствах інших форм власності;

посилення ролі колективно-договірного регулювання оплати праці;

забезпечення захисту прав працівників;

залучення всеукраїнських професійних спілок та їх об'єднань і всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців до формування соціальної та економічної політики держави;

зміцнення інститутів соціального діалогу;

сприяння укладенню колективних договорів і угод на національному, галузевому, територіальному і локальному рівні.

З метою розвитку системи соціального страхування необхідно:

підвищити ефективність роботи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом удосконалення єдиної системи збору страхових внесків, їх обліку та контролю за повнотою і своєчасністю сплати, а також єдиної інформаційної системи платників страхових внесків та застрахованих осіб;

оптимізувати витрати фондів та спрямувати їх кошти переважно на відшкодування виплат за страховими випадками, уникнути виплат не страхового характеру, що сприятиме запобіганню бідності серед населення;

забезпечити підготовку до запровадження загальнообов'язкового державного медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення та забезпеченню надання кваліфікованої медичної допомоги;

забезпечити поступове підвищення розмірів мінімальних виплат в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування до встановленого законом розміру прожиткового мінімуму.

З метою вдосконалення пенсійної системи необхідно:

покращити матеріальне забезпечення у разі виходу на пенсію працівників освіти, культури, охорони здоров'я;

удосконалити порядок призначення та індексації пенсій;

забезпечити розвиток накопичувальної системи пенсійного страхування.

З метою реформування системи соціального захисту передбачається:

перехід до принципу адресності під час надання соціальних допомог і пільг;

розроблення та впровадження системи моніторингу та оцінки програм соціальної допомоги;

удосконалення системи соціальної допомоги з урахуванням результатів оцінювання ефективності виконання її окремих програм;

запровадження єдиного критерію оцінки майнового стану сім’ї під час визначення її права на призначення соціальної допомоги;

наближення рівня забезпечення прожиткового мінімуму під час призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» (1768-14) до прожиткового мінімуму;

підготовка пропозицій щодо внесення змін до законодавчих актів з питань надання пільг незахищеним верствам населення та особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

забезпечення функціонування інформаційно-аналітичної системи соціального захисту та єдиної бази даних одержувачів соціальної допомоги;

забезпечення прийому громадян, які звертаються за призначенням соціальної допомоги, в органах праці та соціального захисту населення за принципом «єдиного вікна»;

підвищення розміру державної допомоги сім'ям з дітьми відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (2811-12) з урахуванням збільшення прожиткового мінімуму;

удосконалення системи соціального обслуговування осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, зокрема:

- забезпечення безперешкодного доступу таких осіб до соціальних послуг;

- створення умов для залучення до сфери надання соціальних послуг недержавних суб'єктів;

- підвищення якості соціальних послуг;

забезпечення соціального захисту інвалідів, зокрема:

- першочергове забезпечення протезно-ортопедичними виробами дітей-інвалідів з урахуванням їх індивідуальних потреб;

- збільшення розмірів державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (2109-14) з урахуванням підвищення рівня прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та дітей відповідного віку;

- комплексна реабілітація інвалідів та дітей-інвалідів на базі діючих реабілітаційних установ;

- створення умов для впровадження і розвитку інклюзивного та інтегрованого навчання для інвалідів у професійно-технічних та вищих навчальних закладах;

розв'язання проблем бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, зокрема:

- функціонування закладів для бездомних осіб та установ для

осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

- надання бездомним особам та особам, звільненим з місць позбавлення волі, соціальних та освітніх послуг, медичної допомоги, допомоги у працевлаштуванні, відновленні документів та реєстрації їх місця проживання з урахуванням індивідуальних потреб таких осіб;

- здійснення соціального патронажу осіб, звільнених з місць

позбавлення волі;

сприяння благодійництву;

збільшення видатків державного бюджету на забезпечення житлом соціально незахищених верств населення та молоді.

З метою соціальної підтримки сімей, дітей та молоді необхідно забезпечити:

підвищення конкурентоспроможності на ринку праці шляхом професійної орієнтації молоді, її підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

запобігання можливим негативним проявам у молодіжному середовищі шляхом розвитку молодіжних ініціатив у сфері праці;

формування цілісної системи оздоровлення та відпочинку дітей, зокрема дітей-інвалідів, підвищення якості та доступності послуг з оздоровлення та відпочинку;

доступність дошкільної освіти незалежно від місця проживання шляхом оптимізації мережі дошкільних навчальних закладів на якісно новій основі та стимулювання батьків до здобуття дітьми обов'язкової дошкільної освіти;

надання кредитів молоді для здобуття вищої освіти;

реалізацію та захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів, запобігання та подолання дитячої безпритульності;

якість та доступність соціальних послуг, раннє виявлення, облік та соціальний супровід осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах;

створення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім'ї, поліпшення демографічної ситуації, забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок, утвердження соціального партнерства сім'ї та держави, формування відповідального ставлення батьків до забезпечення всебічного розвитку та виховання дітей, запобігання насильству в сім'ї.

З метою поліпшення медичного обслуговування населення передбачається:

збільшення обсягу фінансування державних програм і заходів, спрямованих на підвищення якості надання медичної допомоги;

запровадження стандартів лікування;

посилення державного контролю за якістю медичної допомоги, лікарських засобів і виробів медичного призначення, їх ціноутворенням;

пропаганда здорового способу життя;

здійснення заходів щодо поліпшення стану здоров'я матері та дитини.

Для оцінки бідності застосовуються такі критерії:

межа бідності, визначена за відносним критерієм 75 % медіанного рівня середньодушових еквівалентних сукупних витрат;

межа крайньої бідності, визначена за відносним критерієм 60 % медіанного рівня середньодушових еквівалентних сукупних витрат та адаптована до критерію Європейського Союзу;

межа абсолютної бідності, визначена за критерієм прожиткового мінімуму;

межа абсолютної бідності, визначена за критерієм вартості добового споживання на рівні 5 доларів США відповідно до паритету купівельної спроможності з метою порівняння її з міжнародними показниками.

Для проведення оцінки бідності за зазначеними критеріями передбачається:

використання даних комплексного вибіркового обстеження умов життя домогосподарств;

розроблення методики комплексної оцінки бідності на національному та регіональному рівні;

розроблення та здійснення заходів, спрямованих на підвищення надійності показників бідності на регіональному рівні.

Для оцінки ефективності виконання Програми передбачається проведення моніторингу показників бідності та заходів, спрямованих на подолання бідності, дослідження ефективності заходів щодо соціальної підтримки окремих категорій громадян і експериментальних досліджень динаміки стану бідності населення за умовами життя на початку та після її виконання.

З метою забезпечення прозорого системного аналізу стану виконання завдань за окремими напрямами Програми проводитиметься моніторинг таких основних показників соціально-економічного розвитку:

індекс реального валового внутрішнього продукту;

валовий внутрішній продукт на душу населення;

динаміка створення робочих місць (темп зростання кількості новостворених робочих місць);

рівень зайнятості населення віком 15-70 років;

рівень безробіття населення віком 15-70 років, визначений за методологією Міжнародної організації праці;

співвідношення державних соціальних гарантій та прожиткового мінімуму;

рівень середньомісячної заробітної плати;

індекс реальної заробітної плати;

питома вага працівників, яким нарахована заробітна плата в розмірі мінімальної заробітної плати і нижче;

питома вага працівників, заробітна плата яких є вищою ніж середній рівень у державі;

співвідношення середньомісячної заробітної плати і фактичного розміру прожиткового мінімуму;

динаміка виплати заробітної плати (загальний обсяг заборгованості у відсотках порівняно з відповідною датою минулого року та до 1 січня поточного року);

співвідношення мінімального та середнього розміру пенсії;

співвідношення середнього розміру пенсії та середнього розміру заробітної плати;

розміри державних соціальних допомог (за видами);

співвідношення кількості бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які потребують реінтеграції в суспільство та соціальної адаптації, в регіоні та кількості ліжко-місць у закладах для бездомних осіб та установах для осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

кількість бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, яким була надана допомога з реінтеграції в суспільство та соціальної адаптації, за щорічною оцінкою;

рівень бідності за відносним критерієм;

рівень бідності за відносним критерієм крайньої бідності;

рівень бідності за абсолютним критерієм;

рівень бідності за абсолютним критерієм для порівняння з міжнародними показниками.

Виконання Програми сприятиме збільшенню доходів громадян, зниженню рівня бідності насамперед серед працюючих громадян та сімей з дітьми, зменшенню розриву між показниками бідності у місті та сільській місцевості, розв'язанню соціальних проблем і підвищенню рівня життя населення.

Проте й загальний економічний ріст автоматично не приведе до зниження рівня бідності, що підтверджується результатами попередніх років економічного зростання української економіки і невідповідної цьому зростанню динаміки основних показників бідності. Як показує досвід інших країн, нікому не вдається вирішити проблему бідності без адекватних заходів і реформ в області відносин розподілу, без обґрунтованої політики у соціально-трудовій сфері.

Вирішення проблеми бідності в Україні потребує розробки системи комплексних науково-обґрунтованих заходів, які повинні враховувати профіль, специфіку та особливості формування та поширення бідності, причини її виникнення.

Від тактики виживання необхідно переходити до стратегії розвитку, від боротьби з бідністю – до зростання середнього класу. Головний спосіб боротьби з бідністю – це підвищення рівня життя, це надання громадянам можливості гідно працювати, підвищувати свій рівень добробуту.





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка