Швейцарське бюро співробітництва в Україні



Сторінка11/12
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.05 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


  1. Загальна Декларація прав людини.

  2. Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні і культурні права.

  3. Міжнародний пакт ООН про громадянські та політичні права.

  4. Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

  5. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод.

  6. КВК України від 11.07.2003.

  7. Наказ № 275 від 25.12.2003 р. "Про затвердження правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань".

  8. Жінки і матері з дітьми в ув’язненні / наук. ред.: Н. Калашник, відпов. ред.: О. Суслова. - К., 2008.- 108 с.

  9. Законотворчість: забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків / упорядк.: О. Суслова, Е. Рахімкулова/.- К., 2006.-189 с.

  10. Основи теорії гендеру: Навч. посібник.- К., 2004.- 535 с.

  11. Поливанова М.М. Влияние пребывания в заключении на личность женщины // Аспект -2001. - № 2.- С.29.

  12. Трубников В., Яровой А. Гендерные аспекты уголовно-исполнительного права Украины// Аспект – 2004. - № 2.- С.22.

  13. Шевченко Л.О. Діагностика та корекція психічних станів злочинниць.- Х., 2003.-151 с.

Замула Сергій Юрійович,

викладач циклу психолого-педагогічних дисциплін

Білоцерківського училища ППП ДКВС України

ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ПЕРСОНАЛУ ДО РОБОТИ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Діяльність співробітників установ виконання покарань можна віднести до розряду діяльності в особливих умовах, в умовах складних ситуацій. На думку О.П.Макаревича, складна ситуація характеризується певною взаємодією зовнішніх і внутрішніх чинників, що сприяють або перешкоджають здатності особистості здолати її. Зовнішній чинник включає такі змінні: обмеження часом, складність виконання, ризик для здоров’я і навіть для життя людини, перебіг ситуацій, відсутність підтримки та інші. Саме такі особливості має службова діяльність персоналу установ виконання покарань.

Служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВС) має свої специфічні соціально-психологічні особливості, які в значній мірі детермінують і вимагають ускладнення власне суб’єктивної психологічної структури діяльності особистості самого працівника. До них належать: 1) велика соціальна та державна значущість зазначеної діяльності; 2) висока фізична, інтелектуальна та емоційна напруженість, темп та динаміка її протікання; 3) більш жорстка, в порівнянні з іншими професіями, регламентація та правове регулювання взаємостосунків між її учасниками; 4) можливість виконання обов’язків в різних кліматичних, погодних умовах, часових інтервалах тощо; 5) висока ступінь колективності діяльності; 6) високий рівень організації взаємин по вертикалі і по горизонталі; 7) часта зміна одних видів діяльності, дій на інші, що може бути зумовлено різною оперативною обстановкою тощо.

Структура такої об’єктивної правоохоронної діяльності за певних, сприятливих умов трансформується в структуру власне суб’єктивної психологічної діяльності. Цей процес успішно відбувається у випадку збігу суспільної мети, значення діяльності і особистісного сенсу служби. В останні роки служба в ДКВС поступово почала втрачати певний особистісний сенс, знизився у неї й рівень соціально значущої мотивації служби тощо. Це детерміновано складними соціально-економічними та соціально-психологічними процесами, що відбуваються сьогодні в суспільстві, а тому вимагає пошуку нових резервів, створення адекватних умов для більш повного особистісного розвитку працівників установ виконання покарань.

У сьогоднішній діяльності працівників зазначеної системи, в порівнянні з минулим, стались суттєві зміни в сторону її ускладнення:

1) збільшилась питома вага розумової праці, у зв’язку зі все більшою її інтелектуалізацією та впровадженням більш нових наукових, науково-технічних розробок, пристроїв, зростанням кваліфікованості представників злочинного світу;

2) постійно проводяться і в подальшому будуть проводитись певні реорганізаційні зміни в структурі, змісті діяльності органів та установ кримінально-виконавчої системи на принципах гуманізму, законності, демократизму, справедливості;

3) проблеми соціально-економічного характеру;

4) запровадження альтернативних видів покарань, зокрема особливої міри покарання, альтернатива смертній карі, довічного позбавлення волі.

Введення замість смертної кари альтернативного, досить суворого виду покарання у вигляді довічного позбавлення волі (далі-ДПВ) вимагає детального психолого-педагогічного аналізу діяльності персоналу, що працює із засудженими до ДПВ. Адже цей вид пенітенціарної діяльності є найскладніший у плані морально-психологічного навантаження.

Серед особливостей діяльності персоналу, що працює із довічно позбаленими волі можна виділити такі аспекти:



  • специфіка категорії засуджених осіб (кримінально-правова та психологічна характеристика, наявність у значної кількості засуджених тих чи інших психічних та поведінкових відхилень…);

  • постійно зростаюча кількість осіб, засуджених до ДПВ, особливості їх розміщення та класифікації;

  • застосування максимальних заходів безпеки;

  • відсутність чіткої та науково обгрунтованої нормативної бази, яка регламентує організацію виконання покарання у виді ДПВ (проведення соціально-виховної та психологічної роботи, невизначеність у законодавстві чітких перспектив звільнення, або заміни умов утримання осіб, засуджених до ДПВ...);

  • брак досвіду виконання покарання у виді ДПВ та незадовільний рівень матеріально-технічного оснащення установ (секторів) максимального рівня безпеки для тримання осіб, засуджених до ДПВ;

  • невідповідність різних аспектів відбування покарання у виді ДПВ в Україні міжнародним стандартам та відсутність спеціалізованих курсів професійної підготовки персоналу.

Перераховані особливості цієї складної діяльності значною мірою впливають на особистість працівника, змінюючи стереотипи його життя. Робота із довічниками - це життєдіяльність особистості в умовах, наближених до екстремальних. Останні відрізняються від звичайних умов значно більшою нормованістю, динамічністю та контрольованістю. Життєдіяльність співробітників супроводжується системою певних соціальних, матеріальних, правових, моральних, часових, просторових та інших обмежень. Все це руйнує звичні стереотипи життя, вносить певного роду напруження, впливає на психологічне благополуччя співробітників.

У період перебування працівника в установі повністю змі­нюється соціальне оточення, значно обмежується коло спілкування. Це вимагає від нього вміння правильно будувати свої службові взаємостосунки із колегами, засудженими, виробляти адекватні емоційні та поведінкові реакції тощо. В правовому відношенні теж існують суттєві обмеження. Більш жорсткого і нормативного регулювання зазнають діяльність і взаємостосунки між співробітниками.

Специфіка служби по-іншому обумовлює розвиток моральних якостей особистості, приводить до зміни міжособистісних взаємостосунків, інколи до приниження гідності людини. Це безумовно позначається на їх психічних станах, емоціях.

Чіткий розпорядок дня, який забороняється порушити, регламентує діяльність в часі та діях, обмежує свободу працівників у прийнятті власних рішень, у розподілі свого часу за бажанням.

Просторові обмеження у службі полягають в тому, що кожний вид діяльності передбачає точне знаходження співробітника у конкретному визначеному службовому місці, яке детермінується інструк­ціями, приписами, іншим.

Всі вищезазначені особливості служби можуть призвести до появи у працівників певних психологічних зрушень, зривів, конфліктів, склад­ностей у професійній діяльності.

Саме в таких умовах психологічна готовність пенітенціарного персоналу набуває особливого значення, та потребує детального теоретичного та практичного вивчення.

Проблемі психологічної готовності до діяльності приділяли увагу багато вітчизняних вчених-психологів. Внесок у розвиток поняття "стан психологічної готовності" як в загальнотеоретичному, так і в прикладному плані внесли Е.Г.Козлов, В.А.Гаспарян, М.А.Мазмазян, Е.П.Ільїн, В.Н.Пушкін, Л.С.Нерсесян, Г.М.Газаєва, А.А.Ухтомський, М.І.Виноградова, Б.Ф.Ломов, П.А.Рудик, М.А.Котик, А.Д.Ганюшкин, В.Е. Єфімов, А.Р.Лурия та ін.

Починаючи з 60-х років, ця проблема входить в коло задач, що вирішується вітчизняною юридичною та військовою психологією. Різні її аспекти розроблені в роботах М.І.Дяченка, А.Д.Глоточкина, В.Ф.Давидова, В.І.Варварова, Л.А.Кандибовича, М.П.Коробейникова, В.А.Пономаренка, А.М.Столяренка, В.В.Сисоєва, Ю.Н. Мінаєва, М.П. Новожилова.

Дослідниками підкреслюється, що готовність - це стан, який характеризується динамічною концентрацією внутрішніх сил людини, що дозволяє доцільно регулювати свою діяльність. Це "активний стан особистості, результат регуляції доцільної поведінки та прогнозу очікуваних подій"; стан, що забезпечує тривале збереження працездатності, найбільшу швидкість по відновленню сил організму, адекватність реакцій на зовнішні дії, стійкість оптимального стану; можливість своєчасного прийняття оптимальних рішень.

Для розуміння сутності психологічної готовності до діяльності важливе значення мають дослідження установки, проведене Д.Н.Узнадзе та його послідовниками. Згідно з його висновками, установка - це стан готовності окремим способом задовольнити потребу у певній ситуації; установка визначає стійкість і спрямованість діяльності у динамічних умовах.

Проте, готовність включає не тільки різного роду усвідомлені і неусвідомлені установки на певні форми реагування, але і моделі прогнозованої поведінки, певні оптимальні способи діяльності, оцінку своїх можливостей у співвідношенні із майбутніми труднощами і необхідністю досягнення результату у динамічних умовах.

Поняття установки доповнює і розширює уявлення про стан психологічної готовності, але не охоплює всіх проблем діяльності людини, зокрема - в умовах, що швидко змінюються.

Істотним моментом у вивченні психологічної готовності є виявлення її фізіологічних механізмів. Фізіологія вищої нервової діяльності, вчення І.М.Сеченова та І.П. Павлова розкривають механізми активності індивіда, його саморегуляції, адаптації у соціумі. Готовність як своєрідний стан суб'єкта не може виникнути окремо від загального підвищення рівня активності роботи мозку та інших систем і органів, оскільки потрібен біологічний та фізіологічний стимул, що забезпечує налаштування організму на активну діяльність (склад крові, кисневий обмін, ендокринні та судинні зміни, тонус м’язів, глибина дихання і т.д.).

На думку В.Є.Єфімова, готовність особистості відрізняється від мобілізаційного стану організму як такого. Готовність організму - це певний стан всіх його систем і органів. Психологічна готовність і готовність організму знаходиться в єдності, їх виникнення і перебіг забезпечується роботою центральної нервової системи. При вивченні фізіологічних механізмів психологічної готовності до виконання людиною будь-якої задачі чітко виділяються дві стадії: підготовки і виконання.

Проблема психологічної готовності знайшла досить широке відображення в роботах військових психологів.

М.І.Дяченко виділяє тривалу і ситуативну готовність. Підкреслює соціально-психологічні аспекти цього стану, а також необхідність його системно-генетичного, динамічного аналізу.

П.А. Корчемний розглядав структуру і зміст психологічної готовності як системної якості. Ним відзначено, що психологічна готовність є складним психічним станом, в якому виражаються психічні процеси, якості, властивості особистості, що забезпечують виконання поставлених завдань. В даному випадку готовність - це не обмежене за часом явище, а стан особистості, що виникає на початку, під час виконання, та на завершальній стадії виконання бойової задачі. Такий підхід зближує поняття “психологічної готовності” із здатністю до діяльності у певних умовах, що свідчить про стійкість даного стану.

В.В.Сисоєв наголошує, що сутність психологічної готовності полягає у "готовності до подолання", а не “готовність до запуску автоматизованої” програми поведінки. У функціонально-системному відношенні психологічна готовність визначає цільові, тимчасові, ресурсні, операційно-інструментальні, продуктивні, параметри діяльності співробітника.

У рамках теоретичного дослідження, психологічна готовність як інтегральний системний параметр психіки співробітника характеризує функціональні особливості активації, доцільності і спрямованості службової діяльності, ефективності її реалізації, стійкості до негативних факторів, а також відновлюваності системи професійно-важливих якостей працівника для його подальших дій.

Таким чином, психологічна готовність розглядається як динамічний стан, не тільки, що формується перед виконанням поставлених завдань, але що постійно змінюється в процесі їх виконання; це стан, який відображає потенційні та актуальні можливості працівника.

Стан психологічної готовності, виражається і може бути оцінений перед початком, при виконанні і після завершення службових завдань. Стан психологічної готовності має різні рівні та складну динамічну структуру, що включає систему емоційних, вольових, мотиваційних, пізнавальних, процесів, властивостей, утворень, психічних станів людини, їх співвідношення із зовнішніми ситуативними умовами, визначеними завданнями і нормативними вимогами діяльності.

Але у проведених дослідженнях, на наш погляд, недостатньо повно відображені особливості формування, розвитку і реалізації психологічної готовності в екстремальних умовах діяльності правоохоронних органів. Також взагалі відсутні аспекти формування психологічної готовності співробітників ДКВС до діяльності в установах виконання покарань. Тим більше, що з відміною в Україні смертної кари та запровадженням альтернативного виду покарання – довічного позбавлення волі, недослідженою залишається проблема формування психологічної готовності пенітенціарного персоналу до діяльності в умовах секторів довічного позбавлення волі.

Психологічна готовність співробітника до діяльності такого роду характеризується стійкістю функціонування психіки в умовах, коли потрібен різний ступінь активності, а також зміна її алгоритму.

Психологічний зміст рівнів готовності співробітників секторів ДПВ визначається тим, яке місце в структурі діяльності вони займають і яку регулюючу функцію по відношенню до її компонентів вони виконують. Виділимо три критерії готовності.

Особистісний критерій психологічної готовності співробітників до діяльності у секторах ДПВ забезпечує регуляцію поведінки з урахуванням нормативного, соціального, правоохоронного значення, наявної індивідуальної особистісної суті, ціннісного відношення співробітників до змісту і спрямованості професійної діяльності.

Ситуативно-цільовий критерій психологічної готовності співробітника, з одного боку, відповідає за регуляцію службових дій, що відповідають змісту поставлених перед працівником (і прийнятих ним) завдань, а з іншого боку - визначає їх відповідність до ситуації, що виникає.

Оперативно-виконавчий критерій психологічної готовності визначає можливість оперативної зміни одного способу дії іншим, більш адекватним до умов, що швидко змінюються.

Несформованість критеріїв психологічної готовності, невідповідність їх цілям та умовам діяльності призводить до порушень, що виражаються у різних компонентах психічної регуляції, до підвищення кількості і тяжкості негативних переживань, агресивності, підвищеної тривожності, невпевненості.

Залежно від індивідуально-психологічних особливостей, досвіду працівника, його психологічної стійкості, можуть виникати різні якісні рівні психологічної готовності. Проведені теоретичні дослідження дозволили виділити наступні рівні психологічної готовності працівника до діяльності в умовах сектору довічного позбавлення волі.

Високий рівень психологічної готовності характеризується високою продуктивністю розумових процесів, домінуванням бажання досягти успіху, відчуттям упевненості у своїх можливостях.

Середній рівень готовності характеризується психічною напруженістю, нестійким бажанням виконувати свої обов’язки, наявністю депресивних станів. Увага концентрується на найвідповідальніших моментах діяльності, а також на елементах, від яких в першу чергу залежить безпека. В такому стані працівник проявляє деяку розгубленість у непередбачених ситуаціях.

Для низького рівня психологічної готовності (що може прирівнюватись до неготовності) характерна невпевненість в собі, своїх колегах по діяльності, повна зосередженість на своїх переживаннях, пригніченість настрою, розлад координації рухів, емоційно-вольова лабільність.

Перераховані особливості цієї складної роботи значною мірою впливають на специфіку вимог до персоналу, який працює з особами, засудженими до ДПВ.

По-перше, це стосується стажу (досвіду) роботи персоналу. Не можна призначати на посади, які передбачають роботу з особами, засудженими до ДПВ, осіб, які тільки прийняті на службу і не мають практичного досвіду роботи. Також не можна призначати на ці посади працівників, які мають низькі показники або інші недоліки в роботі.

По-друге, персонал, який працює з особами, засудженими до ДПВ, повинен пройти спеціальну теоретичну та практичну підготовку, яка б включала дисципліни з правової, психолого-педагогічної, спеціальної і фізичної підготовки та здати відповідні іспити.
ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ВИСНОВКИ


  1. Психологічна готовність працівника ДКВС являє собою системний взаємозв'язок свідомої діяльності, властивостей і станів особистості, що визначає тимчасові, динамічні та ресурсно-продуктивні характеристики його службової активності.

Психологічна готовність як свідоме відображення внутрішнього потенціалу особистості у професійній діяльності забезпечує:

  • формування особистісного значення професійної діяльності;

  • своєчасність та доцільність поточних службових дій;

  • адекватність дій правоохоронним нормам і умовам службових ситуацій;

  • ситуативну стійкість та здатність регулювати дії при зростанні екстремального фактора;

- відновлення початкових характеристик психологічної структури діяльності після виконання службових завдань.

2. Факторами, що впливають на стан психологічна готовності є: небезпека для життя і здоров’я; невизначеність обстановки, що виникає унаслідок протидії засуджених персоналу, що змушує працівників бути готовими до гнучкої зміни алгоритму службової діяльності; обмеженість дій працівників правовими нормами; особове сприйняття відповідності виконуваних функцій і соціальної необхідності; дефіцит часу на вибір і виконання успішних дій відповідно до вимог обстановки;

Психологічними умовами формування стану психологічної готовності працівників УВП є: адекватна регуляція особистісного, ситуативно-цільового та оперативно-виконавчого критеріїв; покращення навиків гнучко регулювати стани емоційно-вольової сфери, зниження тривожності; підвищення рівня суб'єктивного контролю до рівня “господаря” своєї долі; професійна моторно-рухова адекватність; регуляторно-компенсаторна компетентність і активність.

3. Структура психологічної готовності працівників УВП являє собою поєднання критеріїв та рівнів готовності, що відповідають різним механізмам психічної регуляції діяльності. Вона включає ієрархічно супідрядні критерії готовності: особистісний, ситуативно-цільовий і оперативно-виконавчий.

В особистісному критерії домінуюче значення має професійна спрямованість особистості, адекватні вимогам діяльності риси характеру та здібності, необхідні знання, навики та уміння. В ситуативно-цільовому критерії домінуюче значення мають: прагнення виконувати службові завдання, самооцінка своєї здатності впливати на розвиток ситуації, підтримка ефективної службової взаємодії, рівень тривожності. В оперативно-виконавчому критерії готовності домінуюче значення мають адекватні реакції і прийоми поведінки працівника у динамічних умовах діяльності, навички саморегуляції.

Основними показниками сформованості психологічної готовності працівників УВП є: спрямованість і адекватність ціннісно-смислової сфери; суб'єктивна змобілізованість, налаштованість і рішучість до виконання службових завдань; ситуативна емоційно-вольова стійкість; рівень суб'єктивного контролю; рівень загальної та ситуативної тривоги; здатність до прогнозування динаміки службових ситуацій і гнучкої зміни алгоритму індивідуальних службових дій; адекватність обґрунтовування своїх дій.

4. Динаміка психологічної готовності залежить від сформованості її рівнів, їх відповідності виконуваної діяльності, і відображає можливість її коливання при виконанні службових завдань. Перед, з початком діяльності та після її завершення можливі прояви різних станів психологічної готовності, що були формовані у індивіда і реалізуються залежно від умов. У разі, коли рівень регуляції адекватний зовнішнім умовам, діяльність працівника протікає з оптимальними психічними витратами. При несформованому одному з критеріїв регуляції або його невідповідності середовищу ведучим виступає найбільш сформований, проте у цьому випадку в індивіда виникають дезадаптовані форми діяльності, що призводять до стресових порушень або психічних розладів.

Невідповідність рівнів готовності умовам приводить до порушення або руйнування структури діяльності, викликає підвищений фон емоційних переживань, різких коливань станів особистості, втрати орієнтації у службових ситуаціях, проявів психічних ускладнень.

5. Основними компонентами системи формування психологічної готовності персоналу до роботи із засудженими до ДПВ є: психологічна оцінка і діагностика особистих якостей; психологічна підготовка трьох критеріїв - особистісного, ситуативно-цільового, оперативно-виконавчого; психологічний супровід у процесі службової діяльності; комплексна психологічна реабілітація і соціально-психологічна.

Умовами підвищення ефективності оцінки, діагностики професійних та особистісних якостей є: психологічне забезпечення заходів профорієнтація; створення позитивної мотивації до професійного самовдосконалення працівників УВП.

Умовами ефективності психологічного супроводу є її безперервність, облік індивідуальних особливостей працівників, матеріальна забезпеченість.

Умовами ефективності психологічної реабілітації є своєчасна діагностика психічних станів працівників, цілеспрямованість зусиль керівників різних відділів і управлінь.


ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ.

1. У штаті установ, де утримуються засуджені до ДПВ, увести посаду психолога по роботі з персоналом.

2. Для ефективного формування психологічної готовності персоналу до роботи із засудженими ДПВ у рамках службової підготовки виділити "Психологічну підготовку" як самостійний блок. Основними напрямами психологічної підготовки визначити: формування психологічної готовності до діяльності та взаємодії.

2. У цілях підвищення ефективності формування психологічної готовності доцільно використовувати наступні форми: первинну та поточну психологічну діагностику працівників (вивчення та оцінка індивідуально-психологічних особливостей, психічних станів); психологічне консультування; просвітницька робота психолога (формування інтересів, мотивів); заходи щодо адаптації психіки працівника до екстремальних умов; психокорекція; навчання навикам саморегуляції.

3. В роботі установи використовувати психодіагностичні дані для підвищення якості психологічної підготовки: підготовки рекомендацій, оптимізації процесу морально-психологічної підготовки; розробки індивідуальних програм психологічної підготовки і самовиховання; вдосконалення індивідуальної виховної, психокорекційної роботи з працівниками.

4. Працівникам психологічних служб використовувати теоретичні дослідження, методичні рекомендації для поглибленого вивчення індивідуально-психологічних особливостей працівників; оцінки, прогнозу, динаміки становлення і розвитку психологічної готовності; аналізу ефективності та корекції системи формування психологічної готовності; психологічної консультації працівників; підготовки пропозицій по раціональному комплектуванню кадрів.

5. У роботі відомчих навчальних закладів використовувати диференційований підхід у підготовці персоналу, що працює із засудженими до ДПВ ( розробити програму та передбачити у ній перелік тем, що розвивають рівень психологічної готовності до такого роду діяльності).

Алла Мукшименко,

голова правління громадської організації

«Центр правової допомоги населенню «Громадський захисник»

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка