Швейцарське бюро співробітництва в Україні



Сторінка12/12
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.05 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ПРАВ ЗАСУДЖЕНИХ
11 січня 2006 року Кабінетом Міністрів Ради Європи була затверджена нова редакція Європейських пенітенціарних правил. Правила набули більш чіткої структури (з розмежуванням за різними темами) та доповнені новими сучасними положеннями, які були апробовані протягом останніх 20 років в пенітенціарних системах європейських країн.

Україна приєдналась до Ради Європи 9 листопада 1995 року. При вступі вона зобов'язалась дотримуватись своїх загальних обов'язків згідно зі Статутом Ради Європи.

Нові Європейські пенітенціарні правила були прийняті задля того, щоб затвердити, зокрема, сучасне та прогресивне розуміння ефективності управління пенітенціарними установами. Формально, правила мають рекомендаційний характер для адміністрації місць позбавлення волі, в тому числі колоній та секторів максимального рівня безпеки для утримання засуджених до довічного позбавлення волі, але тим не менше, вони накладають моральні та політичні зобов`язання на ті держави - члени Ради Європи, які їх прийняли.

Реформування кримінально - виконавчої системи України вимагає підвищення ролі громадських організацій у справі створення належних умов відбування покарання, забезпечення дотримання прав і свобод людини, сприяння у соціальній адаптації громадянам після звільнення, проведенні виховних заходів, а також запобігання здійснення ними нових злочинів. Одною з важливих умов досягнення вказаних завдань є ефективність діяльності спостережних комісій – інституцій які утворені відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 01 квітня 2004 року за № 429, що повинні організовувати: громадський контроль за дотриманням прав і законних інтересів засуджених, в тому числі до довічного позбавлення волі.

У ст. 5 Кримінально-виконавчого кодексу України серед основних принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання та відбування кримінальних покарань закріплений принцип участі громадськості в передбачених законом випадках в діяльності органів та установ виконання покарань.

У роботі органів та установ виконання покарань громадськість бере участь через спостережні комісії та інші громадські обєднання. У ст. 93 Європейських пенітенціарних правил в редакції січня 2006 року окремо приділяється увага незалежному нагляду за умовами тримання засуджених та поводженню з ними. Акцентується увага на тому, що такий нагляд має здійснюватися незалежними органами чи організаціями та результати його мають бути публічно доступними.

У ст. 61 Мінімальних стандартних правил поводження з увязненими, прийнятих 30 серпня 1955 року Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй, вказується на необхідність залучення громадськості до виховання засуджених.

Утворення спостережних комісій виконкомами та держадміністраціями з одночасним обов’язковим включенням до них представників громадських організацій представляє собою за задумом законодавця оптимальну форму поєднання зусиль влади та громадськості. Влада має реальну можливість надати фінансування та організаційно-технічне забезпечення здійснюваних заходів, надати форму владних приписів рішенням спостережної комісії, а громадські організації мають для цього не тільки фінансові можливості, а і вільний час та бажання. Крім цього спостережні комісії є своєрідною зв’язувальною ланкою між владою, суспільством та засудженим.

Видається, що нині нікому особливо не потрібно доводити необхідність участі громадськості в процесі виконання кримінальних покарань. Втягнення різних груп громадського суспільства у процес реформування пенітенціарної системи є невід‘ємною частиною гуманізації та демократизації кримінально-виконавчої системи та забезпечує її відкритість та прозорість. У багатьох країнах світу схеми взаємодії громадськості та правоохоронних органів вже склалися та успішно функціонують, в інших країнах, таких, наприклад, як країни пострадянського простору, йде пошук та апробування своїх власних моделей. Незважаючи на те, що кожна країна йде різними шляхами, беручи до уваги традиції, культуру та ряд національних особливостей, існуючий світовий досвід показує, що є ряд загальних тенденцій та принципів побудови структур (зокрема, спостережних комісій чи спостережних рад), здійснення громадського контролю та патронажу, котрі видається доцільним запровадити у практику в Україні.

Громадський контроль – це важливий напрямок діяльності, що представляє собою постійний контроль за дотриманням в першу чергу прав людини, що є невід‘ємними та непорушними. Саме його спрямованість на безумовне дотримання прав людини стосовно осіб, які відбувають кримінальні покарання, й робить даний вид контролю важливим, а його здійснення членами суспільства – забезпечує неупередженість та об‘єктивність. Поряд із цим нетривалий час практичного впровадження громадського контролю після достатньо тривалої перерви, наявність серйозних та дотепер невирішених проблем в діяльності спостережних комісій потребує додаткового дослідження саме практичної реалізації принципу здійснення громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених.

Подальший розвиток кримінально-виконавчої системи повинен базуватися на поділі функцій, а його основу складати ідея, що в місцях виконання покарань обов’язково повинно бути дві чітко розмежовані сфери впливу – держави та суспільства. За своєю суттю покарання – це міра примусу, який застосовується до особи від імені держави і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод особи. Аналіз правового статусу Державного департаменту України з питань виконання покарань свідчить, що основним функціональним обов’язком адміністрації органів і установ виконання покарань є виключно виконання покарання, тобто точне й неухильне виконання судових вироків, ізоляція засуджених чи застосування до них інших обмежень. Тому вся інша діяльність повинна належати суспільству: громадський контроль за дотриманням прав, пошук робіт, просвітницький та моральний вплив, виховна робота, тощо. Подібним чином будувались взаємовідносини між державою та суспільством в питаннях виконання покарань ще у 1904 році, при цьому використовувалась практика поділу й грошових коштів: уряд сплачував виконання своїх завдань, суспільство – своїх.

Європейські пенітенціарні правила в редакції січня 2006 року розвивають ідею нормалізації. Дійсно з часом практика показала, що уявлення про те, що тюремна служба може реально змінити засудженого, зробити його законослухняним , досить відносне (навіть з того, що перевиховання не може слугувати критерієм ефективності тюрми). Європейські правила визначають, що перевиховання є не обов`язком, а правом засудженого, а тюремна система повинна йому надати можливість реалізувати це право, надавати ж активну допомогу у можливості засудженим скористатися цим правом, має суспільство.

Саме суспільство повинно бути зацікавленим в тому, щоб особи, які відбули покарання, не становили суспільної небезпеки, одним із чинників чого є неухильне дотримання прав засуджених під час відбування кримінальних покарань. А досягти цього лише зусиллями кримінально-виконавчої системи неможливо, бо остання більше зорієнтована на реалізацію каральних обмежень, властивих покаранню, не володіє достатніми важелями забезпечення соціальної адаптації, патронажу та контролю за звільненими, не може об’єктивно забезпечити їх остаточну ресоціалізацію.

Стаття 23 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлює, що за діяльністю органів виконання покарань здійснюється відомчий контроль органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань і його регіональних управлінь. По визначенню Державного департаменту України з питань виконання покарань, в органах і установах виконання покарань контролюється виконання законів, актів вищих органів державної влади і управління з питань діяльності кримінально-виконавчої системи, відомчих нормативно-правових актів, доручень керівництва, планових заходів, комплексних програм і інших документів.

Говорячи про громадський контроль взагалі, слід погодитись з думкою О. Cушинського, який визначає, що доктрину «громадського контролю» можна сформулювати в контексті так званої «нетерпимості» чи імперативності статусу, що полягає в обов`язку всіх суб`єктів громадського суспільства вирішити суспільно значиме питання в межах власної компетенції, або порушити його перед уповноваженим суб`єктом. Щоб трансформувати загальні визначення в поняття громадського контролю спостережних комісій, зупинимося на наступних положеннях:

1) суб'єкт громадського контролю – спостережні комісії;

2) об'єкт громадського контролю – неухильне забезпечення дотримання адміністрацією органів і установ виконання покарань прав і законних інтересів засуджених. Тут слід зауважити, що на відміну від передбаченого у Виправно-трудовому кодексі України, що діяв раніше, громадського контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань, закріплений у Кримінально-виконавчому кодексі України громадський контроль не поширюється на всю діяльність зазначених суб'єктів, а відноситься винятково до сфери дотримання ними прав засуджених. Тобто, якщо раніше громадські організації і формування мали право вникати в усі сфери діяльності, то тепер – тільки в сферу дотримання прав і законних інтересів засуджених. Іншими словами: спостережні комісії здійснюють контроль не за діяльністю підрозділів кримінально-виконавчої системи, а за дотриманням відповідними посадовими особами прав засуджених. І це важливо, оскільки подібний підхід дає можливість чітко окреслити коло діяльності спостережлних комісій;

3) основна мета контролю – забезпечення прав осіб, що утримуються в установах виконання покарань, умов їхнього тримання, поводження, праці, дотримання вимог, а також контроль за виконанням вимог і рішень по соціальній реабілітації громадян.

4) забезпечується контроль: - узгодженням подань адміністрації органів і установ виконання покарань; - внесенням спільних (спостережних комісій і адміністрації) подань до суду по визначеному колу питань; - відвідуванням установ і органів виконання покарань, вивченням умов тримання засуджених; - участю спостережних комісій у засіданнях комісії установи й у судовому засіданні; - проведенням особистого прийому засуджених, розглядом їхніх звернень та прийняттям по ним рішень; - заслуховуванням на засіданнях спостережних комісій відповідних посадових осіб; - внесенням на розгляд відповідних органів подань та пропозицій; - прийняттям у межах компетенції постанов про усунення недоліків; - ознайомлення з документами, що стосуються питань умов тримання, застосування заходів заохочення і стягнення, а по зверненнях засуджених – з вироком суду, іншими матеріалами кримінальної і особової справи; - направленням запитів, звернень, заяв, клопотань з питань громадського контролю в органи державної влади і місцевого самоврядування, до наглядових органів з питань дотримання прав засуджених; - інформуванням громадськості, у тому числі й через засоби масової інформації, про результати перевірок, про умови тримання, порядок відбування покарань, іншим питанням громадського контролю тощо;

5) зазначений контроль не можна ототожнювати зі звичайним спостереженням, він здійснюється у формі активної планомірної і послідовної діяльності, що починається з моменту процесу виконання покарання і проходить через нього «червоною стрічкою» аж до моменту погашення судимості.

Міжнародні документи дещо трансформують наведене поняття громадського контролю, визначаючи останній як добровільну, некомерційну діяльність громадських об‘єднань, спрямовану на забезпечення невід‘ємних прав людини в місцях позбавлення волі на життя, охорону здоров‘я та медичну допомогу, рівність перед законом, захист від насильства, іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, виключення зловживань владою з боку персоналу органів та установ виконання покарань.

У ст. 7 Кримінально-виконавчого кодексу України закріплюється, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Тобто, держава бачить у засудженому перш за все людину, наділену правами та обов‘язками. Це означає, що засуджений (навіть до довічного позбавлення волі), безумовно, у більшому чи меншому ступені, залежно від виду покарання, відрізняється за своїм правовим положенням від інших громадян, але не виключається з числа членів суспільства, не позбавляється всіх основних прав і обов‘язків. Він продовжує залишатися правоздатним та дієздатним громадянином, суб‘єктом обов‘язків і прав, гарантованих Конституцією України та іншими законами, що визначають правове положення громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

Ст. 63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Тобто на засуджених розповсюджується, як уже зазначалося, більшість прав, свобод та обов’язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції України. З цієї конституційної норми випливає й те, що права засуджених можуть обмежуватися тільки законами, а не іншими, у тому числі і відомчими, нормативно-правовими актами.

Всі члени спостережних комісій повинні чітко усвідомити, що право, визначене законом, є невід'ємним і не може бути обмежено ні під яким приводом. Таким чином, спостережні комісії повинні контролювати дотримання не тільки тих прав засуджених, котрі визначені в Кримінально-виконавчому кодексі України, а і ті, що визначені в Конституції України для всіх її громадян, з урахуванням деяких винятків, що повинні бути прямо передбачені або у вироку суду, або в діючому Законі. На практиці дуже часто зустрічаються випадки, коли подібні обмеження виправдуються відсутністю коштів або інших матеріальних труднощів. Саме з таким підходом і повинні боротися спостережні комісії.

_______________________________________________________

Матеріали круглого столу



СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕНІТЕНЦІАРНОГО ПЕРСОНАЛУ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В УКРАЇНІ

Редактори: Шелест С. П., Заславська Л. В., Рудніцька І. М.

Відповідальність за достовірність інформації

в публікаціях несуть автори

__________________________________________________________


Виробничий рекламно-поліграфічний

центр «Бізнес-Майстер»

Біла Церква, 2-й Замковий провулок, 10А

тел. 8 (044) 33-22-11, 34-14-94, 33-28-82



www.biznes-master.com.ua


1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка