Швейцарське бюро співробітництва в Україні



Сторінка6/12
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


  1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України від 28.06.1996р.

  2. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003р. №1129-ІV / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Юрінком Інтер - К.; 2005, №3З.

  3. Закон України “Про Державну кримінально – виконавчу службу України” від 23.06. 2005 р.

  4. Наказ ДДУ ПВП № 261 "Про затвердження Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положення про комісію з питань розподілу направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положення про Апеляційну комісію Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі" від 16.12.2003 року.

  5. Наказ ДДУ ПВП №275 “Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань” від 25.12.2003 року.

  6. Наказ ДДУ ПВП №205 “Про затвердження Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах” від 22.10.2004 року.

  7. Наказ ДДУ ПВП. №124 “Про затвердження Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправній колонії середнього рівня безпеки”. від 28.07.2005 року.

  8. Скоков С.І. Про деякі особливості особистості засуджених до довічного позбавлення волі. // Інформаційний бюлетень АСПЕКТ - №2 - 2002 р. – Донецьк: Донецький Меморіал.

  9. Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом. // Составитель А.П. Букалов. – Донецкий Мемориал, Донецк: 2001. – 152 с.

  10. Фролов О. Кри­мінологічна характеристика осіб, засудже­них до довічного ув'язнення: - Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом. - Донецький меморіал. - Донецьк, 2001.

  11. Єндрю Койл. Подход к управлению тюрьмой с позиций прав человека. Пособие для для тюремного персонала – Лондон: Международный центр тюремных исследований. Кингс Колледж, 2002. – 156с.

Дмитро Коваленко,

викладач Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу

Державної кримінально-виконавчої служби України

ВИМОГИ ДО ПЕРСОНАЛУ, ЩО ПРАЦЮЄ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
«Виконати покарання багато розуму не потребує, але виправити, переконати злочинця – потребує мудрості»

І.Я. Фойницький

Яким повинен бути персонал пенітенціарних установ? Які знання, вміння та навички необхідні персоналу для належного виконання завдань з виправлення злочинців та ефективного виконання завдань, які покладаються на пенітенціарну систему? Ці, та багато інших питань пенітенціарної науки та практики, завжди були темою для дискусій вчених, філософів, юристів різних часів та різних держав. Питання формування та функціонування персоналу установ виконання покарання розроблялися з часу виникнення такого персоналу. Проте серйозні розробки у цій сфері з’являються з часів відомих пенітенціаристів-філантропів Дж.Говарда, Ч.Бекаріа, І.Бентама. У працях європейських та російських вчених, стосовно того, хто і яким чином має діяти в пенітенціарних установах, ці питання розкриваються у працях О.Ф.Кистяківського, Н.Ф.Лучинського, О.О.Піонтковського, С.В.Познишева, А.Н.Рябчикова та інших.

З-поміж сучасних українських праць, що розкривають специфіку діяльності установ виконання покарання, можна виділити роботи Г.О.Радова, Р.А.Калюжного, С.Я.Фаренюка, І.С.Сергеєва, В.А.Льовочкіна, О.Б.Пташинського, А.Х.Степанюка та інших вчених. Праці Н.Ф.Лучинського, який досліджував діяльність тюремного персоналу Російської імперії, на думку науковців найдокладніше описують коло вимог до деяких категорій пенітенціарного персоналу. На його думку успішна діяльність пенітенціарної системи перебуває у прямій залежності від професійної кваліфікації персоналу.

Головне в діяльності пенітенціарного персоналу, щоб вона не була пустою формальністю і щоб усі сили були спрямовані на досягнення тих результатів, які очікує від неї суспільство. Обов’язки пенітенціарного персоналу не обмежуються тільки формально точним виконанням судових вироків, на нього покладається незрівнянно більш плодотворна і благородна місія – примирення злочинця із суспільством, шляхом його виправлення та ресоціалізації. Пенітенціарна діяльність являє собою дуже складну спеціальність, яка крім великого досвіду роботи з людьми потребує серйозної теоретичної підготовки. Якщо пенітенціарний працівник повинен проникнути в душу злочинця, вилікувати його від моральних недугів і повернути в суспільство корисного громадянина, він не повинен поступатися в освіті ні судді, ні лікарю, ні педагогу. До того ж він повинен мати непохитну силу характеру і невичерпну енергію. Ідеальний працівник пенітенціарної системи повинен поєднувати всі можливі професії: в один і той же час він воїн і адміністратор, інтендант і вихователь, психолог і юрист.

Розвиток сучасної пенітенціарної ідеї та науки (у тому числі розробка кваліфікаційних вимог до пенітенціарного персоналу) також пов'язаний з початком міжнародної співпраці у галузі пенітенціарної науки та практики. У 1871 році за ініціативою північно–американського уряду відбувся конгрес у Цинцинаті (штат Огайо). Основні поняття та принципи, вироблені конгресом щодо підготовки та вимог до тюремного персоналу, актуальні і на теперішній час. Завдання зробити із поганої людини хорошу неможливо доручити першому, хто трапиться, – ця робота потребує серйозного підходу і підготовки, цілковитої відданості, спокійного і справедливого судження, міцної стійкості при досягненні мети, наполегливості в діях, великого досвіду, моральної сили в хвилини випробування. Таким чином, особи, що працюють у тюрмах, повинні отримувати спеціальне виховання відповідно до виду своєї майбутньої служби. Для цього треба засновувати школи для тюремного персоналу, і майбутні чини повинні готуватися в них з усвідомленням важливого значення їхньої професії.

На Лондонському міжнародному тюремному конгресі (1872 р.) було прийнято рішення, що службовці в місцях позбавлення волі повинні отримувати спеціальну освіту, пристосовану до їхніх завдань, а тюремна служба мусить складати особливу професію. У 1878 році міжнародний тюремний конгрес у Стокгольмі прийняв рішення, що наглядачі у тюрмах повинні оволодівати теоретичними знаннями та практичними навичками, перш ніж бути призначеними на посади. Істотними умовами для підбору доброї тюремної охорони є надання наглядачам такої винагороди, яка приваблювала б на цю службу та утримувала б там здібних людей, а також інші заходи для забезпечення міцності їхнього службового становища. Міжнародний тюремний конгрес в Санкт-Петербурзі (1890 р.) прийняв рішення організувати в університетах кафедри тюрмознавства, щоб тюремна адміністрація вживала зі свого боку заходів до полегшення і сприяння практичному вивченню тюремного устрою. Передбачалося бажаним заснування бібліотеки по тюрмознавству в місцях ув’язнення для тюремного персоналу. Одним з питань, яке розглянув конгрес, було питання вимог та умов допущення до роботи в пенітенціарних установах. Вищі посадові особи повинні мати освіту, яка б відповідала займаній посаді. Нижчі посадові особи – по можливості, повинні бути з числа колишніх військовослужбовців. Підготовка кандидатів на вищі посади повинна полягати у проходженні курсу історії та теорії тюрмознавства, а також у практичному вивченні усіх подробиць тюремної служби під керівництвом начальників зразкових місць ув’язнення. Після закінчення цього підготовчого строку кандидати повинні бути внесені до списків, які потім затверджує влада, що може призначити їх на ці посади. Підготовче навчання кандидатів на нижчі посади полягало в тюремній службі під керівництвом досвідчених начальників у тій місцевості, де кандидати будуть працювати. Також передбачалося надання службовцям утримання та привілеїв, які відповідають важливості та складності їхньої майбутньої діяльності на користь суспільства. При цьому бережливість у зазначених питаннях вважалася шкідливою для суспільства.

Наступний етап міжнародного співробітництва у сфері виконання покарань пов’язаний з виникненням і діяльністю Організації Об’єднаних Націй. Питання добору, навчання і статусу тюремного персоналу були включені до порядку денного першого конгресу ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками, який відбувся у Женеві у 1955 році. Історичне значення першого конгресу ООН полягає в тому, що він прийняв Стандартні мінімальні правила поводження з в’язнями. У резолюції «Добір і підготовка особового складу для пенітенціарних виправних установ» дістали відображення такі питання:


  • характер тюремної служби;

  • статус тюремного персоналу й умови служби;

  • комплектування службового персоналу;

  • професійна підготовка.

Резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1979 року був прийнятий Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку в якості принципів, які повинні використовуватися у національному законодавстві і дотримуватися посадовими особами, які підтримують правопорядок в державі. Особлива увага у цьому документі звертається на ступінь відповідальності, яку вимагає ця професія, захист людської гідності та повага до прав людини, неприпустимість катування та проявів корупції. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (резолюція 39/46 Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1984 року) пердбачає, що кожна держава-сторона повною мірою забезпечує включення навчальних матеріалів та інформації про заборону катувань до програм підготовки персоналу правових органів, цивільного чи військового медичного персоналу, державних посадових осіб, які можуть мати відношення до утримання під вартою й допитів осіб, які зазнали будь-якої форми арешту, затримання чи ув’язнення, або до поводження з ними. Кожна держава-сторона включає цю заборону до правил чи інструкцій, які стосуються обов’язків і функцій будь-яких таких осіб.

Специфічні особливості службової діяльності персоналу установ виконання покарання висувають досить високі та специфічні вимоги до особистості співробітника виправного закладу. Враховуючи значимість історичного досвіду, аналізуючи Проект загальної тюремної інструкції Російської Імперії 1915 року та наукові праці того періоду — твори Н.Ф.Лучинського, І.Я.Фойницького, І.Стевенса та інших науковців, щодо тюремного персоналу можна виділити наступні групи вимог:


  1. Вимоги щодо прийому на роботу.

  2. Загальні вимоги щодо виконання роботи.

  3. Вимоги щодо поводження з арештантами.

  4. Економічні вимоги щодо виконання роботи.

  5. Вимоги щодо виконання роботи окремими тюремними службовцями.

До першої групи відносяться такі норми: на посади тюремних службовців приймаються відставні та запасні чини, як особи, привчені до дисципліни та порядку і знайомі з використанням зброї, а при недостатній кількості таких кандидатів вони можуть бути замінені іншими особами, в тому числі також і відставними класними чинами цивільного і військового відомства. Причому, вибір кандидатів на посади по тюремному нагляду повинен проводитись з особливою обережністю, і на ці посади повинні призначатись особи, достатньо благонадійні та здатні до виконання складної тюремної справи.

Розгляд загальних вимог щодо виконання роботи, які ставились перед тюремними службовцями, дозволяє зробити висновок, що службовці місць позбавлення волі повинні були:
1) діяти, зберігаючи вірність присязі і не лякаючись небезпек, що могли б їм загрожувати через доброчинне, старанне і точне виконання ними свого обов’язку;

2) не допускати при виконанні своєї служби через корисні чи інші особисті цілі будь-яких порушень при виконанні своєї служби, при виконанні діючих законів, постанов та статутів, а також роз’яснень керівництва;

3) дотримуватись правил чесності та людяності;

4) не проявляти нерадивості і не перевищувати своїх повноважень.


Серед вимог, що стосуються поводження службовців з ув’язненими (третя група вимог) можна виділити такі положення. Тюремні службовці вимагають від арештантів точного виконання тюремних правил, повної покори, поважного до себе відношення і, в той же час, піклуються про їх моральне виправлення та привчання до порядку й праці. У поводженні з арештантами тюремні службовці зберігають безпристрасність, спокій та стриманість і не вступають з ними в незаконні угоди чи зносини.

Четверта група вимог включає в себе основні правила, якими повинен керуватися тюремний персонал по заощадженню коштів, що витрачаються на забезпечення якісного відбування покарання та по забезпеченню ув’язнених роботою. Отже, тюремні службовці повинні “прикладати всі старання щодо підтримання та вдосконалення господарського та санітарного благоустрою, використовувати з допустимою ощадністю і бережливістю всі кошти, що потрапляють у їх відання, а також старанно охороняти надане їм майно.

Остання група вимог регулювала статус різних груп службовців місць позбавлення волі. Найбільш докладно, як показує аналіз, розглядаються вимоги до начальника установи, його помічників, чергового помічника начальника, тюремного священика, вчителя, лікаря. Як бачимо, майже всі ці посади збереглись у сучасних установах виконання покарання, що дозволяє нам використовувати ці дореволюційні джерела при формуванні вимог до нинішнього персоналу установ виконання покарання.

У міжнародних нормативно-правових актах зберігаються вищезазначені групи вимог, але до них додаються вимоги щодо освітнього рівня персоналу. Це питання найбільш якісно розкрито у Європейських пенітенціарних правилах та Правилах ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі. Причому, у Європейських Правилах більший нахил робиться на загальні, декларативні вимоги до співробітників, а у Правилах ООН щодо неповнолітніх, позбавлених волі, більше уваги звертається на правила при виконанні роботи. У всіх перелічених міжнародних стандартах згадуються такі вимоги щодо службовців установ виконання покарання, як необхідний рівень освіти: “ Персонал повинен бути достатньо освічений і розвинутий. Перед прийняттям на роботу працівника слід готувати до виконання загальних і конкретних обов’язків, після чого від нього слід вимагати здачі екзаменів у теоретичній і практичній частині. Після прийому на роботу і в ході їх подальшої діяльності працівники повинні підвищувати свою кваліфікацію проходячи, без відриву від роботи, курси підготовки, що організовуються у відповідні проміжки часу.

Набуття 1995 року Україною членства у Раді Європи значною мірою вплинуло на подальший розвиток прав і свобод людини, стимулювало розроблення нової Конституції, яка відповідає стандартам сучасної правової держави. Завдання і функції, що постають перед сучасними працівниками установ виконання покарання, походять з Конституції України, яка проголошує найвищою соціальною цінністю в Україні людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дотримання правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов’язків є, за Кримінально-виконавчим кодексом України, одним із завдань кримінально-виконавчого законодавства. Проте встановлені Конституцією права і свободи людини можуть залишитися лише декларацією, якщо не забезпечити адміністративну, судово-правову та пенітенціарну реформу, гуманізацію правозастосувальної, правоохоронної та пенітенціарної діяльності. Практика засвідчує, що Україна має проблеми у сфері дотримання основних прав і свобод людини (у тому числі і в місцях позбавлення волі).

Одним з основних напрямків реформування пенітенціарої системи України на сучасному етапі є періорієнтація роботи та вимог до персоналу на гуманне ставлення до засуджених, забезпечення їх основних прав і свобод, сприяння соціальній адаптації після звільнення. Введенням замість смертної кари альтернативного і досить суворого виду покарання, яким є довічне позбавлення волі, Україна продемонструвала готовність до демократичних перетворень та дотриманню забов’язань по виконанню Протокола №6 Європейської конвенції прав людини щодо скасування смертної кари. Одним з багатьох питань, які виникли унаслідок запровадження в Україні довічного позбавлення волі, є питання добору, підготовки та вимог до персоналу.

Розглядаючи вимоги до персоналу у чинному законодавстві України, слід вказати що: “Персонал зобов’язаний неухильно виконувати закони України, дотримуватись норм професійної етики, гуманно ставитись до засуджених. Несумісними з роботою в органах виконання покарань є жорстокі, нелюдяні або принижуючі людську гідність дії”. Також, окремі моменти можливо знайти в практично усіх відомчих документах, що регламентують підбір, підготовку кадрів, роботу окремих підрозділів установ виконання покарання, атестацію працівників. 23 червня 2005 року в Україні був прийнятий Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», який законодавчо визначив статус та основні вимоги до пенітенціарного персоналу. Закон передбачає, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України.

На службу до Державної кримінально-виконавчої служби України приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров’я ефективно виконувати відповідні службові обов’язки. При прийнятті на службу може бути встановлений строк випробування до шести місяців. Не можуть бути прийняті на службу особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину. Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби не можуть бути членами політичних партій.

Присяга, яку приймає персонал при зарахуванні на службу, також містить перелік вимог та якостей, яким повинен відповідати працівник (додержуватися Конституції та законів України, бути чесним, гуманним, сумлінним і дисциплінованим, зберігати державну таємницю, з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов’язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина, всіляко сприяти зміцненню правопорядку). Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов’язаний неухильно виконувати закони України, дотримуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, узятих під варту. Жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є несумісними зі службою і роботою в органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності пенітенціарного персоналу визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. З метою поліпшення якості відбору кандидатів на службу, комплектування органів, установ, навчальних закладів кримінально-виконавчої системи особами, здатними за своїми моральними, діловими якостями, загальноосвітнім рівнем і фізичною підготовленістю виконувати покладені на них обовязки, Державний департамент з питань виконання покарань затвердив Інструкцію про порядок добору та вивчення кандидатів на посади рядового і начальницького складу, які приймаються на службу до кримінально-виконавчої системи України.

Зазначений документ містить вимоги до пенітенціарного персоналу у разі прийняття на службу до кримінально-виконавчої системи, а саме: громадянство України; досягнення 18 років (17 років для всупу у навчальні заклади ДДУПВП); служба в Збройних Силах (або звільнені від призову згідно з чинним законодавством); повна загальна середня освіта; стан здоров’я придатний для служби в кримінально-виконавчій системі. Одним з етапів добору, вивчення та прийняття на службу є професійно-психологічне тестування та фізична підготовленість кандидата. В цей період вивчаються особисті якості кандидата, коло інтересів, взаємостосунки з рідними та іншими людьми, ставлення до вживання спиртних напоїв та наркотиків. Особлива увага звертається на такі негативні риси характеру кандидата, як злопам`ятність, недоброзичливість, агресивність, недисциплінованість, непередбачуваність та непослідовність дій та вчинків, безвідповідальність. Також враховуються такі риси як імпульсивність, неврівноваженість, байдужість, замкненість, вразливість, нерішучість, споживацьке ставлення до себе та роботи.

Кінцевим результатом такої перевірки і вивчення кандидата є отримання відомостей, що характеризують рівень культури, виконавчу дисципліну, працьовитість, витримку, чесність, покликання, професійну придатність, бажання працювати в пенітенціарній системі. Під час проходження служби персонал пенітенціарної системи періодично проходить атестацію, яка сприяє поліпшенню якісного складу персоналу, їх ефективному використанню, росту професійної компетентності, підвищенню кваліфікації, посиленню організованості, відповідальності, дисциплінованості.

Норми професійної етики працівника кримінально-виконавчої системи України є одним з важливих документів, який визначає вимоги до персоналу пенітенціарної системи незалежно від спеціального звання, посади та терміну служби, а саме:




  • діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією України, законодавчими та іншими актами України, на засадах державності, професійності, чесності і справедливості;

  • дотримуватися принципів, викладених у Кодексі ООН щодо поведінки посадових осіб правоохоронних органів та Європейських пенітенціарних Правилах;

  • з належною повагою ставитись до прав та законних інтересів громадян, не проявляти свавілля або байдужості до їхніх правомірних дій та вимог, не допускати проявів бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманості у висловлюваннях або іншим чином поводитися у такий спосіб, що дискредитує орган чи установу кримінально-виконавчої системи або ганьбить репутацію її працівника;

  • шанобливо ставитися до громадян і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити визначеним законодавством завданням кримінально-виконавчої системи, бути зразком моральної поведінки, соціальної відповідальності та професійної компетентності;

  • не брати участі в діяльності будь-яких політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету;

  • гуманно ставитися до засуджених. Несумісним з роботою в органах та установах виконання покарань є жорстокі, нелюдські або такі, що принижують гідність, дії;

  • сумлінно виконувати свої службові обов’язки, проявляти ініціативу і творчість, постійно вдосконалювати стиль своєї роботи;

  • виявляти стійкість, принциповість, мужність, сміливість, високу фізичну і вольову готовність до дій у складних та надзвичайних ситуаціях;

  • виконувати свої посадові обов’язки неупереджено, безпідставно не надавати будь-яких переваг окремим фізичним і юридичним особам;

  • постійно удосконалювати свої уміння, знання і навички, максимально наближати їх до функцій та завдань, визначених займаною посадою, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти;

  • суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених кримінальним та антикорупційним законодавством, іншими законами України, уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати працівника в корупції. Своєю поведінкою демонструвати нетерпимість до будь-яких проявів корупції, пропозицій про надання незаконних послуг, запобігаючи та всемірно перешкоджаючи цим правопорушенням, чітко розмежовувати службу і особисте життя;

  • не займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників та підставних осіб;

  • виконувати вимоги Присяги працівника кримінально-виконавчої системи;

  • не розголошувати відомості, що становлять державну таємницю.

Працівникам органів та установ виконання покарань категорично забороняється входити в будь-які стосунки із засудженими, заарештованими та їх родичами, що не викликані інтересами служби, а також користуватися їхніми послугами. Вони повинні усвідомлювати, що наслідком таких протиправних дій настає кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність.

Критично проаналізувавши зміст цих джерел можна розкрити такі групи якостей пенітенціарного персоналу.

Моральні якості: ідейність, відданість Батьківщині; повага до законодавства; моральна чистота, справедливість до людей, доброта, висока відповідальність, повага до людської честі та гідності; працелюбність, наполегливість у досягненні цілей, дисциплінованість; скромність, самокритичність, ввічливість, вимогливість до себе; високий рівень інтелекту, ерудиція, широта духовних інтересів.

Професійні якості: знання суспільних, юридичних та спеціальних дисциплін; готовність до рішення складних оперативних завдань; безкомпромісність в боротьбі з порушеннями законів; прагнення до постійного професійного вдосконалення; здатність до аналізу ситуації та логічного мислення; ініціативність, енергійність, наполегливість в роботі; цілеспрямованість, точність, акуратність, увага та організованість в роботі; вміння підтримувати діловий зв’язок з представниками громадськості.

Специфічні (спеціальні) якості: стійкий динамічний стереотип виконання правових приписів; загострене почуття правдивості, справедливості та законності; вміння володіти собою в екстремальних (надзвичайних) умовах; здатність об’єктивно оцінювати інформацію про події, особи та факти; спостережливість; здатність порівнювати фактичні дані з конкретними подіями; здатність справляти психологічний вплив на осіб, що представляють оперативний інтерес; відсутність упередженості в оцінках людей та фактичних даних; вміння контролювати дії осіб зі злочинного середовища.

Протягом червня-липня 2008 року працівники Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби провели кримінологічне дослідження серед осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, та персоналу, який з ними працює. Також в якості експертів були опитані представники керівного складу органів та установ виконання покарань. Дослідження мало на меті отримати об’єктивну інформацію щодо різних аспектів виконання покарання у виді довічного позбавлення волі в Україні. Аналіз відповідей опитаних респондентів з питань взаємовідносин засуджених та персоналу показав наступні цифри:



  • 50% опитаних засуджених вважають, що гуманне відношення персоналу сприяє виправленню засуджених в місцях позбавлення волі;

  • 35% засуджених стверджують, що з боку персоналу по відношенню до них мали місце випадки нелюдського поводження;

  • 35% опитаних засуджених вважають, що персонал недостатньо підготовлений для роботи з особами, засудженими до ДПВ;

  • 60% опитаних експертів вважають необхідним запровадити спеціальний курс професійної підготовки персоналу для роботи з особами, засудженими до ДПВ;

Результати дослідження дали можливість зробити висновок про необхідність покращення та вдосконалення організації професійної підготовки персоналу, який працює з особами, засудженими до ДПВ. Надзвичайні події за участю засуджених до ДПВ у Київському СІЗО та СВК-60 також підтверджують цей висновок.

Загальні вимоги до персоналу кримінально-виконавчої системи України повною мірою поширюються на персонал, який прцює з особами, засудженими до довічного позбавлення волі (далі-ДПВ) з урахуванням наступних особливостей:



  • специфіка категорії засуджених осіб, з якими працює персонал (кримінально-правова та психологічна характеристика осіб, засуджених до ДПВ, наявність у значної кількості засуджених тих чи інших психічних та психологічних аномалій…);

  • постійно зростаюча кількість осіб, засуджених до ДПВ, особливості їх розміщення та класифікації, застосування надзвичайних (максимальних) заходів безпеки;

  • відсутність чіткої та науково обгрунтованої нормативної бази, яка регламентує організацію виконання покарання у вигляді ДПВ (проведення соціально-виховної та психологічної роботи, невизначеність у законодавстві чітких перспектив звільнення, або заміни умов тримання осіб, засуджених до ДПВ...);

  • брак досвіду виконання покарання у вигляді ДПВ та незадовільний рівень матеріально-технічного оснащення установ (секторів) максимального рівня безпеки для тримання осіб, засуджених до ДПВ;

  • невідповідність різних аспектів відбування покарання у вигляді ДПВ в Україні міжнародним стандартам та відсутність спеціалізованих курсів професійної підготовки персоналу.

Перераховані особливості цієї складної роботи значної мірою впливають на специфіку вимог до персоналу, який працює з особами, засудженими до ДПВ. По-перше, це стосується стажу (досвіду) роботи персоналу. Не можна призначати на посади, які передбачають роботу з особами, засудженими до ДПВ, осіб, які тільки прийняті на службу і не мають практичного досвіду роботи. Також не можна призначати на ці посади працівників, які мають низькі показники або інші недоліки в роботі. По-друге, персонал, який працює з особами, засудженими до ДПВ, повинен пройти спеціальну теоретичну та практичну підготовку, яка б включала дисципліни з правової, психолого-педагогічної, спеціальної і фізичної підготовки та здати відповідні іспити. Корисним стане проходження стажування в установах із зразковою організацією виконання покарання у вигляді ДПВ під наставництвом досвідчених працівників. По-третє, враховуючи складні та небезпечні умови праці, необхідна розробка та впровадження системи заходів матеріального стимулювання праці, а також проходження персоналом курсів медичного і психічного оздоровлення та реабілітації. Під час добору та підготовки персоналу необхідно максимально враховувати позитивний досвід країн Європи та рекомендації міжнародних правових актів з питань дотримання прав людини та поводження з засудженими, які рекомендують:


  • розробку та використання системи спілкування та стилю керівництва, котрі б заохочували позитивні стосунки між в’язничним персоналом та особами, засудженими до ДПВ;

  • участь юристів, медичних працівників, психологів, психіатрів та інших зацікавлених осіб щодо надання консультацій засудженим в їх навчанні;

  • ретельний добір та підготовку персоналу, яка проводиться як на початку, а також на постійній основі;

  • статус персоналу повинен користуватися повагою у суспільстві;

  • оплата праці персоналу повинна бути достатньою, аби залучати і утримувати професійний та компетентний персонал;

  • до того, як обійняти посаду, персонал повинен пройти курс підготовки по виконанню своїх обов’язків і зобов’язаний здати теоретичний та практичний іспити;

  • протягом строку служби персонал повинен підтримувати і підвищувати свої знання та професійні навички на курсах підготовки і підвищення кваліфікації;

  • персонал, який працює з особливою групою засуджених, повинен проходити спеціалізовану підготовку;

  • курси підготовки персоналу пенітенціарних установ повинні передбачати вивчення міжнародних і регіональних документів в галузі прав людини, особливо Європейської конвенції з прав людини та Європейської конвенції з попередження тортур, а також вивчення питань, пов’язаних із застосуванням Європейських пенітенціарних правил.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка