Швейцарське бюро співробітництва в Україні



Сторінка8/12
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.05 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Засуджені переважно за вбивства у сукупності з розбоями та за вбивства на грунті побутових відносин готові дотримуватися правил поведінки. Такі позитивні обставини слід у повній мірі використовувати як в індивідуальній роботі з ними, так і в процесі їх навчання, підвищення рівня освіти.

  • Окремі злочинці нервового типу, що відбувають покарання за вбивства на грунті побутових відносин проявляють активність у трудовій діяльності, самоосвіті й підвищенні професійної кваліфікації. Іноді активність з соціальної може трансформуватися в антисоціальну, агресивну, що спостерігається у випадках остаточної втрати значення життя, пов’язаного з браком надії на звільнення. Ось чому психологу бажано запобігати будь-яким проявам неадекватної агресивної, просоціальної поведінки. Таких засуджених слід переконувати у важливості нагромадження знань і навичок для самого себе і в умовах тієї роботи, яка може бути надана в колонії.

  • Вбивці-садисти в основному це психічно аномальні особи, тому лікування їх має особливе значення. Психіатр у виправній колонії повинен не тільки фіксувати злочинців із розладами психіки, але й брати участь у здійсненні усіх найважливіших заходів стосовно кожного аномального вбивці (вибір режиму трудової діяльності, вирішення побутових проблем, питань про накладення стягнень, заохочень тощо). Саме психіатр спільно з психологом має складати план індивідуальної роботи, коректувати його, здійснювати психотерапію, розмовляти із засудженим тощо.

  • Враховуючи психологічні й соматичні особливості вбивць дітей і підлітків, треба мати на увазі реактивні стани, що легко розвиваються в них, істеричні припадки, схильність до фантазування з явищами психічної втоми. Серед них переважають особи з травматичним ушкодженням головного мозку. Всі їхні злочини вчинені з особливою жорстокістю, спричиненням страждань і мук, у тому числі заради самих страждань і мук.

  • Необхідно використовувати чіткі критерії в оцінці індивідуальної поведінки засудженого, враховуючи його особливу, а в окремих випадках неадекватну та гостру реакцію на „хибні” дисциплінарні стягнення. Формулювання причин стягнень мають бути вичерпно мотивовані. Підвищений контроль з боку адміністрації належить здійснювати особливо стосовно осіб, які у минулому чинили опір представникам влади, скоювали злочини, пов’язані з бандитизмом, вбивством працівників правоохоронних органів, чинили дії, спрямовані на дезорганізацію діяльності виправних колоній.

  • Практичному психологу і всім співробітникам місць позбавлення волі, враховуючи реальні умови виконання такого покарання, як довічне позбавлення волі, рекомендуємо уникати непотрібного їх посилення, не допускати приниження людської гідності засуджених. Роботу з ними слід орієнтувати на їх виправлення, хоча переважна їх більшість вже ніколи не вийдуть на волю. Для цього необхідно налагодити співпрацю з ними на основі глибокого вивчення їх життя, особистості, провідних потреб.

  • Для зниження агресивності у засудженого до довічного позбавлення волі психологу слід формувати у нього почуття добра і емпатії; створювати атмосферу, яка б викликала співчуття до чужого болю; прагнути в складних конфліктних ситуаціях послабити загальне напруження індивіда за допомогою гумору, не даючи негативізму виплеснутися у відкрито ворожі сутички.


    СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


    1. Матеріали засідання колегії ДДУ ПВП від 31 жовтня 2008 року №16 КД

    2. Баронін А.С. Психологічний профіль вбиць. Посіб. з кримінальної психології та криміналістики. – К.; Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2001. – 176 с.

    3. Берон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер, 1998. – 336 с.

    4. Бурлачук Л. Ф.,Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. – К.: Наукова думка, 1989. - 198 с.

    5. Дроздов О. Ю., Скок М. А. Проблеми агресивної поведінки особистості: Навч. посібник. – Чернігів: ЧДПУ імені Т. Г. Шевченка, 2000. – 156 с.

    6. Колесникова З.А., Штефан Е.Ф. Психокоррекционная программа "Снижение агрессивности у лиц, осужденных за насильственные преступления к наказаниям, не связанным с лишением свободы". – М.: PRI, 2008. – С.20-21

    7. Лоренц К. Агрессия (так называемое „зло”) / пер. с нем. Г. Швейника. – СПб.: Амфора, 2001. – 349 с.

    8. Морозов О. М., Морозова Т.Р. Агресивні засуджені. Монографія (наукове видання) – К.: МП Леся, 2000. – 204 с.

    9. Питлюк-Смеречинська О. Д. Особистісні зміни в умовах позбавлення волі; Дис...канд. психол. наук 19.00.01 – К.,2005. – С. 9-139.

    10. Сулицький В. Соціально-психологічні аспекти утримання засуджених до довічного позбавлення волі. – Сайт Укр. центр політичного менеджменту. -http://www.politik.org.ua

    11. Якимчук Т. В. Негативні психічні стани особистості в установах виконання покарань та їх психокорекція: Дис...канд. психол. наук 19.00.09. – Хмельницький, 2003. – С.83 – 113.


    Іщенко Володимир Петрович,

    викладач циклу вогневої та фізичної підготовки Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України

    ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ, ЯКІ ХВОРІ НА ВІЛ/СНІД
    СНІД – одна з найжахливіших проблем, яка постала перед людством останнім часом, торкнувшись соціальної, культурної, економічної, медичної та багатьох інших сфер життя людини. Порівняти СНІД можна хіба що з чумою, жертвами якої в минулому стали десятки мільйонів людей.

    Світовий досвід свідчить, що поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу спричиняє скорочення тривалості життя, зростання обсягу медичних послуг, загострення проблем бідності, соціальної нерівності, сирітства.

    Оцінний показник поширеності ВІЛ серед дорослого населення в Україні є одним з найвищих в європейському регіоні – становить 1 відсоток. Це пов'язано з ризикованою щодо ВІЛ-інфікування поведінкою молоді, значним розповсюдженням ін'єкційного вживання наркотичних засобів, ризикованих статевих зв'язків. Спостерігається тенденція до збільшення випадків інфікування вагітних жінок і потенційних донорів крові. Особливо небезпечним є те, що переважна більшість ВІЛ-інфікованих - це особи працездатного та репродуктивного віку.

    Проблема ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні не обмежується, як і в багатьох інших країнах, виключно медичними питаннями. Наслідки поширення цього захворювання погіршують соціально-економічний стан країни. Витрати на лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД за найоптимістичнішими оцінками становитимуть у 2011 році 533 млн. гривень.

    Пов'язана з поширенням СНІДу смертність населення (цей показник може досягти у 2012 році до 600 тис. осіб) призведе до зменшення середньої тривалості життя в Україні від 2 до 4 років для чоловіків та від 2 до 5 років для жінок. Середній вік становитиме 60-62 роки для чоловіків та 69-72 роки для жінок.

    "Епідемія ВІЛ/СНІД, яка розпочалась в другій половині 80-х років в Україні негативно позначилась на епідемічній ситуації в установах Державної кримінально-виконавчої служби. Надходження до установ достатньо великої кількості ВІЛ-інфікованих поставило перед Департаментом гострі та важко вирішувані питання щодо обстеження, розміщення, утримання та подальшого нагляду за ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД, їх соціального та наукового супроводу...



    Епідемія ВІЛ/СНІД має наслідки різного плану, але найбільш трагічні з них – це демографічні, пов’язані з втратою людського життя. Зменшення цих втрат до мінімуму – основне наше завдання і ми повинні зробити все належне для збереження здоров‘я людей, які живуть з ВІЛ та забезпечити умови для їх повноцінного суспільно-корисного життя, незалежно від їх місця перебування."

    Секретаріат ООН, спільно з Всесвітньою організацією охорони здоров'я та Спільною програмою ООН з ВІЛ/СНІДу, регламентують, що ВІЛ/СНІД являє серйозну загрозу для здоров'я засуджених у багатьох країнах світу і створює значні проблеми для керівництва пенітенціарною системою і охорони здоров'я, а також уряду країн.

    У всьому світі розповсюдження ВІЛ-інфекції серед засуджених, як правило, значно вище, ніж серед населення в цілому. Ця ситуація часто супроводжується і ускладнюється високими рівнями захворюваності іншими інфекційними хворобами, такими як гепатит і туберкульоз. Загально признаним є принцип, згідно з яким тюрми і засуджені залишаються частиною суспільства в цілому. Це означає, що загроза, яку ВІЧ становить для здоров'я засуджених, і загроза здоров'ю населення за межами тюрми нерозривно зв'язані між собою і тому вимагають скоординованих дій.

    Працівник пенітенціарної системи, повинен постійно пам'ятати, що:


    • ніхто не застрахований від зараження ВІЛ;

    • будь-яка людина, чоловік або жінка, в будь-якому віці, незалежно від місця проживання і релігійних переконань може заразитися;

    • тільки знання (про шляхи передачі і профілактику ВІЛ-інфекції) і уміння конкретної людини здатні захистити її від зараження.

    Розглянемо базові поняття щодо ВІЛ-інфекції та СНІДу:



    • ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) - це вірус, який передається від людини до людини певними шляхами і викликає порушення функцій або руйнування імунної системи організму людини.

    • СНІД - це скорочення від синдром набутого імунного дефіциту. Він викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), це остання (термінальна) стадія ВІЛ-інфекції.

    Отже:

    • синдром - це ряд симптомів чи ознак, що вказують на наявність хвороби;

    • набутий - виниклий у наслідок зараження, а не переданий генетичним шляхом;

    • імунний - уражається захисна система організму;

    • дефіцит - відсутність захисної реакції імунної системи на попадання в організм інфекції.


    Вірус імунодефіциту людини складається:

    • рецептор, за допомогою якого вірус приєднується до клітки;

    • оболонка;

    • генетичний матеріал вірусу (молекула РНК);

    • білок-фермент, який допомагає вірусу синтезувати нові вірусні частинки.

    ВІЛ міститься в різних біологічних рідинах організму людини, але в різних кількостях.



    У концентрації, достатній для зараження, вірус міститься в:

    • крові;

    • спермі;

    • вагінальних виділеннях;

    • материнському молоці.


    Вірус імунодефіциту людини передається:

    • статевим шляхом (вагінальним, анальним, оральним);

    • через кров (голки шприців, стоматологічні, акушерські, хірургічні інструменти, переливання крові);

    • зараження дитини матір’ю – внутрішньоутробно, при пологах, навіть при годуванні грудьми;

    Вірус Імунодефіциту Людини здатний розмножуватися тільки усередині кліток організму людини. Поза організмом людини ВІЛ дуже швидко гине. У достатній для інфікування кількості він є тільки в деяких рідинах організму (кров, сперма, вагінальний секрет, грудне молоко), тому:


    Заразитись ВІЛ-інфекцією неможливо!!!

    • через сльози, слину, піт, сечу, через мокроту при кашлі;

    • через укуси комах, спілкування з тваринами і птахами;

    • користуючись загальними предметами на роботі і в побуті;

    • у лазні, басейні, сауні,

    Протягом кількох років з часу інфікування ВІЛ руйнує імунну систему й приводить до стану, коли організм не спроможний боротися з інфекційними чи пухлинними хворобами. Такий стан людини кваліфікується, як СНІД.

    На сьогодні у світі зареєстровано понад 50 мільйонів ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД. Інфіковані люди ще не хворі, вірус у їхньому організмі тільки приживається, освоює нову територію, захоплює клітинні плацдарми. Стан таких людей, п’ять і більше років залишається нормальним.

    Людина заражена, але не хвора. Вчені стверджують, що інфіковані вірусом СНІДу захворюють не завжди. Проте кількість хворих на СНІД невпинно зростає. Стаціонарне лікування їм показано тільки на період явно виражених клінічних проявів під час загострення хвороби.

    Те, що від зараження до клінічних проявів СНІД має тривалий інкубаційний період, фактор, власне кажучи, не позитивний. ВІЛ-інфіковані почувають себе здоровими, але можуть бути заразними для тих, з ким контактують, заражені є також джерелом інфекції. Вважають, що на одного хворого СНІДом припадає понад 300 вірусоносіїв.

    Відомо, що ВІЛ уповільнює вироблення антитіл. Але він не настільки всемогутній, щоб відразу паралізувати протидію організму. Логічно припустити, що людина найбільше заразна тоді, коли вироблення антитіл у неї мінімальне або вони ще не встигли сформуватися. Експерименти показали, що вироблення захисних антитіл триває від трьох тижнів до трьох місяців. Отже, саме в цей період хворий найбільш заразний. Друге підвищення ступеня заразності можливе у розпал захворювання, коли кількість вірусних тіл (титр) максимальна.

    Початковий період – 6 місяців. У цей період людина почуває себе здоровою і виявити вірус в організмі дуже важко. Лише через півроку після інфікування ВІЛ-інфекцію можна виявити шляхом тестування крові.

    Через деякий час після попадання ВІЛ в організм стан людини стає схожим на грип, але через декілька днів це проходить. Звичайно ніхто не пов'язує ці прояви з ВІЛ-інфекцією.

    Потрапивши в організм, вірус поступово руйнує імунну систему, і, врешті-решт, вона стає такою слабкою, що у людини з'являються серйозні проблеми із здоров'ям.

    Можуть розвинутися пневмонія, рак, різні форми лихоманки, інші серйозні захворювання, багато хто з яких ніколи не виникає у людей з незруйнованою імунною системою. Ця стадія захворювання називається СНІД.

    У цей час людина може різко втратити вагу - на 10 % і більше, мати тривалий час (більше одного місяця) постійно підвищену температуру тіла, сильне нічне потовиділення, хронічну втома, збільшення лімфатичних вузлів, постійний кашель і тривалий рідкий стул.

    Після цього наступає момент, коли опірність організму остаточно втрачена, а хвороби настільки загострюються, що людина вмирає.

    СНІД – хвороба, яка на цей час є невиліковною. Для СНІДу характерне зниження імунітету. Логічно застосовувати при цьому захворюванні речовини, які здатні здійснювати захист від мікроорганізмів. До таких речовин належать інтерлейкін-2, інтерферон, тимусні фактори. Намагались робити трансплантацію кісткового мозку. Однак, всупереч логіці, особливого успіху у лікуванні СНІДу не досягли. Достатню кількість ефективних методів лікування ще не запропоновано, хоча безумовно, розробляється кілька досить багатообіцяючих напрямків, які рано чи пізно дадуть ефект (сурамін, антимоніотунгстат, рибавірін, азідотімізін).

    Сучасний спосіб лікування (високоактивна антиретровірусна терапія) уповільнює прогресування ВІЛ-інфекції і її перехід в стадію СНІДу, дозволяючи людині, в чиєму організмі знайдений вірус, жити повноцінним життям. При використовуванні лікування і за умови, що ефективність ліків зберігається, тривалість життя людини обмежується не ВІЛ, а лише природними процесами старіння.



    Профілактика СНІДу :

    • використання презервативів;

    • уникнення випадкових статевих контактів;

    • використання стерильного медичного інструменту.

    З 1987 року в установах виконання покарань ВІЛ-інфекцію вперше було виявлено у 9517 осіб, з них у 271 осіб встановлено СНІД. Станом на червень 2008 року в установах кримінально-виконавчої системи на обліку лікарів медичних частин установ перебувало більше 5 тисяч ВІЛ-інфікованих з, яких у 254 осіб встановлено діагноз СНІДу. Найбільша кількість ВІЛ-інфікованих знаходиться в Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській, Луганській, Херсонській та Харківській областях.

    А реальні цифри ВІЛ-інфікованості серед засуджених значно перевищують офіційні дані. За даними серологічного моніторингу 2003 року близько 15% усіх засуджених є носіями ВІЛ-інфекції, а це майже 30 тис. осіб. За результатами дослідження, проведеного у 2007 році громадською організацією аналітичний центр «Соціс» спільно з Державним департаментом України із питань виконання покарань, 15—35% засуджених України є ВІЛ-інфікованими. Спонсором опитування став МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні» в рамках програми «Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні», підтриманої Глобальним фондом iз боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

    З метою відпрацювання системи профілактики ВІЛ/СНІДу в установах кримінально-виконавчої системи, починаючи з квітня 1998 року і по грудень 1999 року, Департаментом разом із МОЗ та ЮНЕЙДС/ООН реалізовано 2 спільних проекти: "Зниження розповсюдження ВІЛ/СНІД в місцях позбавлення волі" та "ВІЛ/СНІД в українських тюрмах: розширення національної відповіді на підтримку профілактичних заходів".

    Основні заходи, які проводились під час реалізації проектів, були спрямовані на здійснення інформаційно-просвітньої роботи серед засуджених та особового складу, забезпечення спецконтингенту декількох установ презервативами та дезінфікуючими засобами, проведення семінарів-тренінгів для лікарів-консультантів усіх установ, оцінка епідеміологічної ситуації.

    Результати, отримані під час виконання проектів, були використані для розробки стратегічних напрямків профілактики ВІЛ-інфекції в установах кримінально-виконавчої системи.

    Сучасна правова та директивна база Департаменту спрямована на дотримання прав ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД. Відомості про результати тестування надаються за письмовим запитом тільки органам суду, слідства та прокуратури.

    З метою розробки адекватних заходів протидії ВІЛ/СНІДу фахівцями Департаменту було вивчено досвід набутий пенітенціарими системами інших країн, налагоджено тісну співпрацю з ЮНЕЙДС/ООН та Міністерством охорони здоров'я України. У наслідок цього була створена правова та директивна база щодо порядку медичного огляду та обстеження на ВІЛ-інфекцію осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, умови їх утримання, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я.



    Державний департамент України з питань виконання покарань є одним із співвиконавців Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки. Фахівці Департаменту в 2008 році приймають участь у роботі робочої групи з підготовки законопроекту„Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки", яким передбачені відповідні розрахунки на загальну суму понад 155 млн. гривень.

    Спільно з фондом „Відродження” та громадською організацією „Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом” впроваджується заходи щодо догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, навчання персоналу установ.

    З метою ефективного забезпечення виконання заходів, передбачених Національними програмами боротьби із захворюванням на туберкульоз та ВІЛ/СНІД, з березня 2004 року в Україні впроваджується компонент "В’язниці" проекту Світового банку „Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІД в Україні”. Загальна вартість проекту передбачена 81,69 млн. доларів США. Сума позики Світового Банку для Департаменту - 10 млн. 387 тис. доларів США (17,3% від загальної суми позики).

    Одним з основних напрямків роботи закладів охорони здоров'я є стабілізація епідемічної ситуації в установах кримінально-виконавчої служби. Захворюваність на інфекційні хвороби в установах кримінально-виконавчої служби у десятки разів перевищує аналогічний рівень серед населення країни, що, насамперед, пов’язано із високим рівнем ураженості осіб, які надходять до слідчих ізоляторів, та потребує для стабілізації епідемічної ситуації прийняття неординарних рішень, об’єднання зусиль практично усіх служб Департаменту та інших відомств.

    З метою залучення додаткових коштів для забезпечення універсального доступу ув‘язнених та засуджених до профілактики ВІЛ/СНІДу, догляду та підтримки Департамент співпрацює з 35 основними міжнародними та вітчизняними громадськими організаціями, в тому числі із Міжнародним Банком реконструкції та розвитку, ВООЗ, Фундаціями ООН, Глобальним фондом по боротьбі з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом та малярією, Фондом „Відродження”, Міжнародним Альянсом з ВІЛ/СНІД в Україні та іншими.
    Порядок надання медичної та соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД регламентується такими основними документами:


    • Постановою Кабінету міністрів України від 4 березня 2004 р. N 264 "Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки { Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1321 ( 1321-2007-п ) від 08.11.2007 }";

    • спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18.01.2000 № 3/6 "Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань";

    • наказом вiд 15.11.2005  № 186/607 "Про організацію антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах».

    ВІЛ- інфіковані утримуються на загальних засадах, лабораторні дослідження (тестування) з метою виявлення ВІЛ-інфекції здійснюються добровільно з обов'язковим забезпеченням перед- та післятестового консультування. Диспансерний облік за ВІЛ-інфікованими передбачає обов'язкове забезпечення конфіденційності інформації про їхнє захворювання.

    Медичний персонал й інші посадові особи несуть не тільки моральну, але і юридичну відповідальність за розголошення лікарської таємниці.

    Медична допомога засудженим та підслідним надається лікувально-профілактичними закладами установ, міжобласними соматичними та протитуберкульозними лікарнями. Очолює медичну службу Департаменту управління медичного обслуговування та контролю за санітарно-епідеміологічним станом.

    У слідчих ізоляторах та УВП Державного департаменту України з питань виконання покарань обов'язково повинна проводитись консультативна робота з питань ВІЛ/СНІД, що має забезпечити профілактичне консультування, яке спрямоване на зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції. Також консультування до і після тестування, особливо важливо надання підтримки ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, а також їх сім’ям та близьким у разі особистого звернення.

    Консультативна допомога розрахована на всіх, кого турбує можливість зараження ВІЛ-інфекцією або захворілих на СНІД.

    Консультування з питань ВІЛ-СНІД може здійснюватись за будь-яких ситуацій, де має або може мати місце бесіда щодо ВІЛ-СНІДу. Інформація про наявність у людини ВІЛ-інфекції є значним стресовим чинником. Адаптація до стану ВІЛ-інфікованого можлива шляхом постійної цілеспрямованої роботи, що спрямована на боротьбу зі стресами.

    Консультування має бути доступним, його слід проводити на добровільних засадах. Тиск або примушення до тестування на ВІЛ неприпустимі. Будь-яке обстеження слід проводити анонімно із суворим забезпеченням (без жодних винятків) конфіденційності отриманої інформації. Під час тестування має бути забезпечена технічна досконалість – як при проведенні забору крові, так і самого лабораторного дослідження.

    Конфіденційність, доступність, доброзичливість, терпимість, співпереживання, повага до людини, мобілізація ресурсів – загальні принципи, якими Ви повинні користуватись у роботі з інфікованими ВІЛ та хворими на СНІД.

    Аби психологічно підтримати ВІЛ-інфікованих, осіб з ризикованою поведінкою, для інформаційно-освітніх заходів в установах, контролю за якістю проведення заходів, спрямованих на зниження ризику інфікування ВІЛ, наказами по кожній установі призначені лікарі-консультанти. Крім того, до цієї роботи залучаються психологи та працівники соціальної служби, що працюють в установах. Особи, які вживали наркотики, у приватній бесіді з лікарем-консультантом можуть з'ясувати заходи перестороги при ін'єкційному введенні наркотиків, ці рекомендації надані і в інформаційній літературі, яка є у кожному гуртожитку.


  • 1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


    База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка