С.І. Редько підготовка управлінців у вузі економічного профілю у контексті розвитку професійноважливих якостей особистості



Скачати 174.84 Kb.
Дата конвертації26.03.2016
Розмір174.84 Kb.

С.І. Редько


ПІДГОТОВКА УПРАВЛІНЦІВ У ВУЗІ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ

Одним із основних завдань у підготовці майбутніх економістів у вищому навчальному закладі є підвищення загальноосвітнього, культурного та фахового рівня спеціалістів, які працюють у всіх галузях народного господарства, забезпечення їх конкурентоспроможності. У зв’язку з цим актуальності набуває підготовка студентів вузів до праці в умовах стрімкого оновлення технологій, формування у них високого рівня професійної компетентності, інформованості та мобільності.

Особливо важливого значення набуває підготовка спеціалістів, здатних до управлінської діяльності, бо в умовах вільних ринкових відносин наше суспільство потребує висококваліфікованих, конкурентноспроможних фахівців з фінансів, банківської справи, маркетингу, здатних до самостійного мислення, прийняття відповідальних рішень.

Завдання підготовки економістів-керівників середньої ланки управління, які зможуть забезпечити високу ефективність роботи підприємства, необхідно вирішувати у вищих навчальних закладах, підвищуючи рівень викладання економічних дисциплін, основ підприємницької та управлінської діяльності, цілеспрямовано формуючи управлінські вміння та навички, розвиваючи управлінські здібності.

Важливим психолого-педагогічним аспектом проблеми підвищення ефективності професійної освіти в плані підготовки керівних кадрів є виявлення та розвиток особистісного потенціалу студентів (зокрема, їх природних задатків) для забезпечення успішності майбутньої професійної та управлінської діяльності. Довгий час у вітчизняній психолого-педагогічній науці та практиці панував формуючий підхід до особистості студента, а не розвиваючий.

Надаючи студенту знання про унікальні психофізіологічні властивості його особистості, можна створити позитивну та стійку мотивацію на самореалізацію, зокрема у процесі фахової підготовки. На основі знань потенційних можливостей студентів – майбутніх економістів – можна цілеспрямовано розвивати певні професійні якості, зокрема управлінські здібності, через особистісно-орієнтоване навчання та виховання.

Г.Гребенюк зазначає, що професійна економічна освіта повинна бути спрямована на досягнення важливої мети – формування творчого працівника високої кваліфікації, який уміє орієнтуватися у проблемних ситуаціях на підприємстві, але цього замало. Вищий навчальний заклад повинен випускати підготовленого і сформованого керівника першої ланки виробництва (менеджера, бригадира, майстра).

Тому ефективність ринкових перетворень в Україні напряму залежить від вирішення проблеми формування та розвитку системи менеджменту. У сфері наукових досліджень і господарської практики можна виділити три основні концепції вирішення цього завдання:

1) Концепція західної теорії менеджменту, яка не враховує особливості соціально-економічних умов і менталітету українців. На жаль, звичка безапеляційного копіювання західного досвіду у нас має невтішні результати.

2) Концепція адаптації західної моделі менеджменту до умов України. У цьому випадку постає питання: яку із західних моделей концепції менеджменту нам адаптувати, адже вони суттєво відрізняються одна від одної.

3) Концепція створення української теорії менеджменту на основі наявного рівня інтелектуального розвитку нації та творчого використання окремих елементів світового досвіду управління. При цьому теорія і практика західного менеджменту повинні розглядатися як засіб побудови власної теорії з особливим змістом, формами та методами управління.

Як засвідчують бізнес-дослідження компанії “Український інститут підприємництва”, однією із гострих потреб, що характеризує сучасний етап розвитку бізнесу в Україні є потреба в молодих менеджерах середньої та вищої ланки.

Проте, потреби компаній, фірм і банків у молодих кваліфікованих менеджерах в галузі маркетингу, управління людськими ресурсами, фінансів, управління зовнішньоекономічною діяльністю залишаються незадоволеними. Фактично ситуація на ринку праці України характеризується гострою нестачею кваліфікованого вищого та середнього менеджменту. Вакантні посади компаній та фірм не можуть бути заповнені, оскільки рівень професійної та управлінської підготовки фахівців у ВНЗ не відповідає сучасним вимогам бізнесу.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що професія керівника стала об’єктом ретельного вивчення психологами, педагогами, економістами, організаторами виробництва. Можна стверджувати, що ні одна інша професія у високо розвинених країнах не привертає до себе такої уваги, як професія керівника, організатора виробництва, менеджера. Та це і не дивно, адже в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки успіх значною мірою залежить саме від управлінця.

В.В.Рибалка підкреслює, що у вітчизняній літературі та й у суспільній свідомості ще й досі панує вкрай спрощене уявлення про професію керівника, менеджера, що є наслідком минулого способу управління і повільного темпу формування сучасної управлінської культури. Насправді ж, пише автор, професія керівника, організатора, управлінця акумулює в собі багато якостей, здібностей, які відтворюють універсальний характер управлінської діяльності.

Все це характеризує професію управлінця як найбільш складну, універсальну та відповідальну серед інших. Її дійсно можна вважати професією професій.

За даними вітчизняних і зарубіжних вчених, здібностями до управлінської діяльності володіє приблизно тільки одна особа із сорока.

Ось чому необхідна, на думку В.Жигалова і Л.Шимановської, програма раннього виявлення особистих якостей людини, оцінки їх з метою визначення схильності до діяльності менеджера, підбір кадрів для різних рівнів управління.

Аналіз спеціальної літератури показує, що важко визначити всі ті якості і здібності, якими повинен володіти керівник, зокрема майбутній економіст. Сьогодні все частіше при оцінці ділових якостей людини замість поняття “професіоналізм” використовують нове – “компетентність”.

Вважається, що менеджери повинні володіти набором здібностей, навичок і знань у таких напрямках:



  1. когнітивний (зведення великих обсягів інформації до простіших схем, зручних для пояснення; спрощення складних явищ до понятійних моделей);

  2. міжособистісне спілкування (інтуїтивно вони повинні постійно усвідомлювати, що їхній успіх залежить насамперед від діяльності інших);

  3. презентаційний (вміння переконати всіх у своїй правоті, навести потрібні аргументи і висловити найбільш переконливі для конкретної аудиторії твердження);

  4. мотиваційний (постановка цілей і концентрація зусиль команди на їх досягненні).

Ключовими якостями менеджера-економіста ХХІ століття стануть здатність швидко освоювати бізнес-проблематику і формувати команду. Ефективний керівник майбутнього є більше налаштований на реалізацію проектів, необхідною умовою чого є загальна висока мобільність підлеглих і швидкий перехід від реалізації одного етапу проекту до наступного. Таким чином, менеджер інформаційної епохи – це людина, що вміє керувати змінами.

Що ж характерно для менеджменту як специфічного виду діяльності і управлінця як його суб’єкта?

І. Колесникова наголошує, що перш за все управлінець володіє здібностями бачити вибір там, де його не бачить ніхто. Нехай, є якась проблема (ситуація) і є деякий відомий, апробований стандарт (алгоритм) її розв’язання, яким всі користуються і який всіх влаштовує. Але управлінець здогадується, що можна діяти інакше, тобто виявляє альтернативу цьому алгоритму.

Разом з тим виникнення будь-якої нової ідеї породжує дефіцит інформації. Іншими словами, ситуація в цілому набуває невизначеності і, можна сказати, стає аналогом гіпотези в науковому дослідженні, хоча різниця, безумовно, є. Гіпотезу (точніше, наслідки із неї) можна перевірити в лабораторних умовах, і, у випадку помилковості, відмовитися від неї і прийняти нову. У менеджера лабораторії немає.

Крім того, він завжди пов’язаний з іншими людьми, що посилює, з однієї сторони, невизначеність ситуації, а з іншої  відповідальність.

Однак нова ідея, як правило, не залишає управлінця в спокої і, не дивлячись на дефіцит інформації і пов’язаний з цим ризик і відповідальність, він починає виробляти нову програму дій, яка, хоча і базується на досвіді, на тому, що відомо і доведено, в той же час містить елементи домислювання. Саме ці елементи, фрагменти програми, що розробляються і покликані компенсувати дефіцит інформації, тобто в кінцевому випадку, спонукати або не спонукати управлінця до дії. І саме з цими домисленими фрагментами пов’язаний головний ризик і відповідальність управлінця.

Успішність діяльності менеджера залежить, таким чином, від двох факторів: достовірності відомої інформації, яка використовується для створення програми дій, і здібності домислити, що спонукає до реальних дій.

З деякою умовністю можна сказати, що професіоналізм у всіх сферах діяльності перетворює людину, умовно кажучи в “спостерігача”, в той час, як професіоналізм в галузі менеджменту – в “діяча”. Успішного управлінця характеризує достатньо визначений набір якостей, а саме:



  • вміння брати на себе відповідальність і приймати рішення;

  • мобільність, гнучкість, здібність перебудовуватися і адаптуватися;

  • комунікабельність і доброзичливість;

  • готовність і здібність іти на компроміс;

  • здатність переконувати інших і переконуватись самому.

Якщо добавити до цього вільне володіння іноземними мовами і комп’ютером – образ ідеального менеджера буде повністю завершеним.

Сьогодні досить гостро стоїть проблема істотного підвищення якості управління і його кадрового забезпечення. Йдеться про необхідність розв’язання двох взаємопов’язаних завдань. Перше з них полягає у значному підвищенні рівня управлінської підготовки фахівців, а друге – створення принципово нової психолого-педагогічної системи з виявлення і відбору молоді з організаторськими здібностями, природними задатками до управлінської діяльності та наступного розвитку цих задатків у процесі фахової підготовки.

Керівниками-економістами нової формації повинні стати творчі особистості, яким притаманна певна сукупність специфічних рис та якостей. Перш за все, це мають бути люди з яскраво вираженими природними задатками до управлінської діяльності, організаторськими здібностями та певним рівнем загальної, професійної та управлінської культури.

Основою цієї концепції є положення про те, що ефективно управляти ніколи не зможуть люди, навіть глибоко обізнані теоретично з наукою управління, але без генетичних задатків лідера та без схильностей до специфічної діяльності керівника.

Таким чином, феномен успішного керівництва залежить від своєрідності поєднання двох головних чинників – вроджених задатків і набутого досвіду особистості.

Вроджені задатки – це першооснова психічних якостей, які, в свою чергу, бувають двоїстого характеру:



  • психічні якості, які не або слабо піддаються корекції (прагнення до лідерства, схильність до ризику, темперамент, особливості відчуття);

  • психічні якості, які піддаються удосконаленню (рівень і структура інтелекту, адаптабельність, довільна пам’ять, увага).

Удосконалюються психічні якості під впливом досвіду, що його набуває людина в процесі свого життя і діяльності.

Важливими складовими набутого досвіду є “управлінські уміння” та “орієнтованість на соціальну коньюктуру”.

До основних управлінських умінь звичайно відносять уміння приймати правильне і вчасне рішення, поставити завдання, розподілити функції, проконтролювати їх виконання тощо.

Орієнтованість на соціальну кон’юктуру – це уміння порівнювати інтереси і завдання своєї організації зі станом справ у суспільстві. Це вміння орієнтуватися на політичне рішення, законодавчі акти, ринок, суспільну мораль, традиції тощо.

Існує досить широкий спектр у підходах до визначення якостей і здібностей, які вимагаються від особистості керівника. Безсумнівно, що всі вони прагнуть якнайповніше відтворити універсальний характер управлінської діяльності та самої професії керівника.

Таким чином при доборі на керівні посади ставка повинна робитися не просто на людей з високою соціальною спрямованістю на управлінську діяльність, а на тих, кому притаманні талант лідера, вроджені задатки та схильності до управлінської діяльності, хто отримав спеціальну фахову підготовку. Такі люди повинні уміти приймати оптимальні управлінські рішення, сміливо брати на себе відповідальність за результати їхньої реалізації, виявляти ініціативу і бажання реалізувати себе як творчу особистість. Такий підхід потребує використання нових технологій у навчально-виховному процесі вузу.

Кінцевою метою навчання тепер повинна стати не “підготовка висококваліфікованих кадрів для народного господарства країни”, а підготовка людини до життя та праці у світі, який надзвичайно швидко змінюється, створення умов для всебічного розвитку людини, підготовка високоосвіченої, професійно спрямованої, інтелігентної особистості, здатної знайти своє місце в умовах складних життєвих реалій.

Н.Ничкало наголошує, що результати пошуку шляхів партнерства між освітою і світом праці мають сприяти зміцненню зв’язків між секторами освіти, промисловості та економічними секторами, забезпеченню розвитку зв’язків між ланками освіти, промисловості та іншими економічними галузями.

Перш за все слід зауважити, що підготовка управлінських кадрів є складовою проблеми підготовки національних кадрів взагалі. При цьому необхідно враховувати, що молодь, котра здобуває вищу освіту сьогодні, буде працювати в 2005-2040 рр. Поступовий розвиток суспільства за цей період очевидно приведе не лише до багаторазової зміни поколінь техніки, а й до зміни змісту, кількості та структури професій.

Від того, як ми зараз уявляємо менеджера майбутнього, суттєво залежить організація всієї системи підготовки управлінських кадрів. Сьогодні головні запитання, на які слід інтенсивно шукати відповіді, полягають у тому, чого і як вчити, на виконання яких функцій має бути зорієнтована система підготовки управлінців.

При підготовці управлінських кадрів необхідно враховувати сукупність факторів, які визначають процес формування керівників-лідерів та розвитку рис лідерства. Елементи процесу навчання – його мета, учасники, навчальні програми, час навчання, форма подання матеріалу, проведення навчання – підлягають аналізу в трьох аспектах: набутого досвіду, теперішнього стану, майбутніх тенденцій.

Якщо донедавна студенти – майбутні економісти розглядались лише як пасивні слухачі, то сьогодні процес навчання базується на їх залученні до дискусій, дебатів, ділових ігор тощо. Мова йде про те, що необхідно враховувати ті, переважно невідомі в деталях, проблеми, на які натрапить сьогоднішній студент, а завтрашній керівник – у майбутній практиці, й допомогти йому набути відповідних знань, досвіду, навичок для успішного їх вирішення.

А оскільки те загальне, що притаманне будь-якій області чи галузі, – люди, в усій неповторності своїх проявів, особистісний розвиток спеціаліста-управлінця повинен розглядатися в якості невід’ємної складової професійної підготовки. На практиці це означає, що навчальний заклад, який пропонує послуги в галузі бізнес-освіти, фактично бере на себе навчальні та розвиваючі функції при підготовці майбутнього фахівця-економіста.

Тому навчання у вузі має сприяти не просто розвитку творчої особистості студента, а передбачати, що саме творча особистість була б готова обійняти керівну посаду. Ось чому головним завданням професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів є формування у студентів логічного, плюралістичного мислення та вміння правильно уявляти реальність, формулювати проблеми, завдання, знаходити шляхи та способи їх вирішення.

В.С.Лозниця підкреслює, що важливим є розробка і внесення суттєвих змін в систему підготовки керівників, організацію навчання стратегічному плануванню, бо воно вимагає особливого типу мислення.

Дані емпіричних досліджень показали, що розвинута здатність до абстрактного аналізу і стратегічного мислення – найхарактерніші якості керівника вищої категорії.

Визначимо місце психологічної спрямованості у формуванні особистості керівника в процесі професійної підготовки у вищому навчальному закладі:


  1. Керівники сьогоднішнього і завтрашнього дня повинні бути наділені здатністю виявляти і вирішувати проблеми стратегічного розвитку підприємства чи організації.

  2. Для цього їхнє мислення повинне базуватися не на емпіричних уявленнях, а на розвинутому понятійному апараті, який забезпечує розумову діяльність за законами розумного мислення.

  3. Формування розвинутого понятійного апарату, вміння виявляти і розв’язувати проблеми – завдання, яке має вирішувати система підготовки фахівців у вищій школі.

  4. Усвідомлення того, що управлінська діяльність ґрунтується на знанні та вмілому використанні психологічних чинників як основи цієї діяльності.

Завдання підвищення рівня професіоналізму, загальної культури, формування у молоді стратегічного мислення потребують використання нових педагогічних технологій у навчально-виховному процесі вузу.

Забезпеченню виконання цієї вимоги повинно сприяти широке застосування у навчальному процесі сучасних активних методів навчання – ділових ігор, кейс-технологій і рольового аналізу конкретних ситуацій тощо. Використання ситуаційних вправ забезпечить студентам не лише знання, а й практичні навички та розвиток управлінських здібностей.

Ситуаційні вправи – це засіб для формування майбутніх управлінців-лідерів. Вправи дають змогу поліпшити практичну складову процесу підготовки менеджерів, наближають навчання до реальної ситуації, що існує на ринку, надають можливість студентам відчути складність і відповідальність прийняття управлінських рішень на основі аналізу ситуацій, що розвиваються динамічно. Тобто, замість того, щоб говорити до студентів, викладач говорить зі студентами. Це є одним із ефективних шляхів залучення студентів до дії, що спонукає їх взяти на себе відповідальність, щоб почуватися власником здобутих знань і навичок.

Отже, метод конкретних ситуацій – це лише інструмент для підготовки висококваліфікованих менеджерів-професіоналів, майбутніх лідерів підприємств малого і середнього бізнесу. Конкретні ситуації розглядаються як один із багатьох можливих інтерактивних навчальних методів і використовуються у комбінаціях з іншими. Головна ж перевага навчання за методом конкретних ситуацій – його вплив на розвиток у студентів здатності до самовдосконалення, і ця здатність мотивує майбутніх фахівців до випереджаючого безупинного самонавчання, яке є передумовою професіоналізму. Природно, повинна передбачатись виробнича практика у різноманітних організаціях, фірмах з конкретизацією завдання як у сфері виробничо-комерційної діяльності, так і у сфері управлінського досвіду.

При всій значущості для економіста оволодіння мистецтвом ефективного виконання управлінських функцій, воно повинно розглядатись лише як одна із складових його професійної діяльності.

Слід розглядати економіста перш за все як спеціаліста, який здійснюватиме управлінські функції не як керівник-професіонал, а як один із фахівців, як фахівець-лідер. Тобто ефективність його керівництва вирішальною мірою визначатиметься саме його професіоналізмом за основною сферою діяльності – фінансовою, аудиторською та ін.

Засвоєння майбутніми управлінцями основних понять, принципів устрою та механізмів діяльності в сфері економіки, фінансів, господарювання підприємства у вищому навчальному закладі тільки шляхом предметного викладення є неможливим. По-перше, тому що мислити і діяти (оцінити ситуацію й прийняти правильне рішення) можна лише тоді, коли маєш досвід такого виду робіт. По-друге, тому що господарство, економіка, фінанси – це складні багаторівневі системи, особливості яких визначаються не тільки їх структурним складом. Головну роль у забезпеченні функціонування та розвитку цих систем відіграє розуміння взаємозв’язку ряду факторів, серед яких принципово важливим є незворотність наслідків прийнятих рішень, непрямі причинно-наслідкові зв’язки, значний вплив соціальних процесів тощо.

Перераховані вище характеристики, що відрізняють економіста-управлінця від інших, формуються і розвиваються, перш за все, за рахунок участі в імітаційних та проблемних навчальних іграх. Участь у них створює ситуацію безпосереднього освоєння студентами основних схем конкретного виду діяльності (наприклад, управління підприємством, банком, роботу біржового брокера тощо) і розіграшу цих схем з іншими учасниками ігрової імітації (отримання ігрового досвіду і одночасна перевірка правильності вчасно побудованих схем та понять).

В основу проблемних ігор, як однієї з форм навчальної діяльності, на відміну від імітаційних, закладається проблема, для вирішення якої не існує готової схеми. І шляхи її подолання, спроектовані організаторами, можуть принципово змінюватися у процесі розгортання гри. Розробка та проведення проблемних ігор формує в її учасників такі уміння:

- осмислене ставлення до позиції інших учасників і здатності до їх конструктивного використання;

- визначення проблемних моментів дискусій;

- створення спільного для всіх поля розмірковувань;

- конструювання нового бачення шляхів вирішення проблеми, яке знімає конфліктні ситуації.

Визначимо такі здатності, яких повинні набути майбутні організатори й управлінці внаслідок спеціально організованого навчально-виховного процесу:

- здатність брати на себе відповідальність за людей та результат виконаної ними роботи;

- здатність до досягнення поставленої мети за умови швидких змін зовнішніх обставин та ситуацій;

- здатність переносити набуті в результаті навчання вміння та навички у реальні життєво-важливі ситуації;

- здатність до аналітики тощо.

Важливим етапом формування організаторських та управлінських умінь студентів – майбутніх економістів є реальна практична підготовка – зайняття справжньої функціональної позиції у діючій виробничій структурі під час проходження практики.

Важливим результатом проходження практики є тренування аналітичних здібностей шляхом написання звіту та його захист. При цьому важливо відмітити два важливих аспекти: по-перше, здійснення рефлексії власних дій під час стажування, по-друге, кожний практикант повинен зробити аналіз стану підприємства, побудувати схему його функціонування, визначити місце на ринку послуг, скласти прогноз розвитку.

Отже, практична підготовка є дієвим способом розвитку управлінських здібностей та формування організаторських умінь студентів – майбутніх економістів.

Стосовно інших заходів з оптимізації процесу підготовки випускників вузу до управлінської діяльності варто запропонувати навчання за спеціально розробленими індивідуальними планами, модульно-рейтингові підходи тощо.

Таким чином, підготовка економіста до управлінської діяльності у межах програми вищого навчального закладу повинна виходити з таких, на перший погляд, суперечливих положень. Перше з них полягає в усвідомленні важливості і значення управлінських здібностей у загальній структурі фахової діяльності економіста, а друга – у глибокому розумінні того, що управління буде для нього лише однією зі складових діяльності, і чим більш досконалим професіоналом буде фахівець за своєю суто економічною спеціалізацією, тим вищими виявлятимуться ефективність та результативність і його управлінської діяльності.

Разом з тим, існуюча сьогодні система підготовки менеджерів зовсім не враховує наявності у майбутнього фахівця природних задатків до управлінської діяльності та рівня їх розвитку. Саме професійний відбір на основі виявлення методами психологічного діагностування особистостей, генетично наділених рисами лідера, є одним із основних положень, запропонованих Романовським О.Г. – автором концепції управлінської підготовки фахівців в умовах вузу, в тому числі і економічного.

У будь-якому випадку основою всіх видів навчальної діяльності у контексті розвитку професійно-важливих якостей особистості майбутнього керівника має бути особистісно-орієнтований характер навчально-виховного процесу, спрямований на розвиток творчої індивідуальності економіста-управлінця. Враховуючи істотні відмінності управління та його динамічний процес, зазначимо, що навчально-виховний процес повинен бути водночас і діяльнісно-орієнтованим.

Особистісно-орієнтоване навчання ставить студента у центр педагогічного процесу. Це сприяє розвитку задатків і здібностей, здатності до управлінської діяльності та на основі встановлених особистісних показників визначає зміст і технології навчання.

На наш погляд для підготовки фахівців економічного профілю, які готові до виконання управлінських завдань в умовах ринкової економіки, необхідно навчитися використовувати природний потенціал кожної особистості. Для здійснення особистісно-орієнтованого підходу до студентів у навчально-виховному процесі з метою підвищення ефективності підготовки фахівців, особливо майбутніх управлінців, необхідно:


  • досліджувати властивості особистості студентів на всіх рівнях структури особистості (психофізіологічному, психічному та соціально-психологічному) та враховувати їх в процесі навчання;

  • спрямувати професійне навчання студентів на підготовку їх до управлінської діяльності;

  • навчити застосовувати отримані вміння та навички управлінської діяльності у процесі виробничої, випускної, переддипломної практики та позааудиторної навчально-виховної діяльності, при цьому майбутній фахівець повинен навчитись враховувати у професійній діяльності роль людського і психологічного чинника в процесі управління, здійснювати оптимальний розподіл професійних та соціальних ролей в колективі, спрямовувати процеси інтеграції та згуртованості колективу, аналізувати психологічні механізми прийняття ефективних управлінських рішень, сприяти створенню іміджу підприємства чи організації;

  • передбачити використання новітніх педагогічних технологій у навчально-виховному процесі з метою розвитку управлінських здібностей;

  • забезпечити закріплення набутих знань та постійний тренінг первинних управлінських навичок з метою розвитку управлінських здібностей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гребенюк Г.Е. Теоретические и методические основы непрерывного профессионального образования / Под ред. Н.Г.Ничкало.–К.:ООО «Международное фин. Агенство. - 1997.-с.144.

2. Бізнес освіта як бізнес: якість послуг і соціальна відповідальність. Матеріали П’ятої щорічної міжнародної конференції ”Розбудова менеджмент-освіти в Україні” (м.Харків, Україна, 13-15 листопада 2003 року).-К.: Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні. - 2003.-328с., с.98.

3. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навч. посібник.-К.: ІЗМН, 1996.-236с., с.212.

4. Жигалов В.Т., Шимановський Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності.-К.: 1994.-с.129.

5. Колесникова И. Проблемы подготовки современного предпринимателя // Вестник высшей школы.Альма-матер.-2003.-№2,-с.17-18.

6. Романовський О.Г. Можливості використання в Україні світового досвіду виявлення та підготовки керівників-лідерів // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. Зб.наук.пр. – Вип.16, К.: Запоріжжя, 2000,-с.36.

7. Лозниця В.С. Психологія менеджменту. Теорія і практика.: Навч.посібник.-К.: ТОВ “УВПК “ЕксОб”,2001.-512с.,с.29,42,52.

8. Романовський О.Г. Підготовка майбутніх інженерів до управлінської діяльності: Монографія. - Харків: Основа, 2001.-312с, с.51.



9. Никало Н.Г. Профтехосвіта на рубежі століття: Єдність науки і практики // Професійно-технічна освіта. 2000. -№1.-с.2-5.

10. Шегда А.Теоретичні аспекти розробки сучасної концепції підготовки менеджерів // Вища школа, 2001.-№1,- с.28.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка