Символи у вишивці



Скачати 119.55 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір119.55 Kb.
Сценарій відкритої виховної години.

Тема: Символи у вишивці.

Мета: ознайомити студентів з історією виникнення орнаментів вишивки, її символів та мотивів, виховувати повагу та любов до українських звичаїв та традицій, розширювати кругозір студентів.

(Святково прикрашений зал вишитими виробами та творами народного мистецтва. Студенти одягнуті у вишиті сорочки).

Вступне слово викладача. Добрий день, шановні! Наша сьогоднішня виховна година присвячена одному із найдавніших видів народного мистецтва – вишивці.

Кожен народ, кожна нація на землі має певні, тільки їй притаманні риси, свій неповторний характер. Своє бачення буття люди з давніх-давен передають через народне мистецтво, зокрема, вишивкою.

Українська вишивка яскраво відображає уявлення наших предків про навколишній світ, передає від покоління до покоління певну зашифровану інформацію.

Я хочу почати словами незабутнього Василя Симоненка.

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.



Студент: Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов'язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

Студентка: 3 далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – життя, плетіння, в'язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам'ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та "Іліаді" Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник X століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Студент: То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва – вишивкою – будуть приємними для всіх вас.

Студентка: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов'язували з ім'ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще "Домострой" радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Студентка:

Вічна пісня барв і кольорів.

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Пісня «Два кольори»

Студент: Що ж означають різні візерунки на вишивках? Який зміст, яку інформацію вони несуть в собі?

Студентка: За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).

Геометричні орнаменти відносять до найдавніших, створених людством. У геометричних та геометризованих мотивах вбачають успадковані від далекого минулого знаки та символи, пов'язані з архаїчним світоглядом. Серед сучасних дослідників не існує єдиної точки зору відносно того, коли і яким чином орнамент уперше з'явився в етнокультурному середовищі і яким було його першопочаткове призначення. Всі сходяться лише в одному: орнаментика має дуже довгу історію і походить ще з доби первісності. Перш ніж орнамент набув того вигляду, який є звичним для останніх кількох століть, він пройшов різні етапи розвитку від поодиноких знаків, графем чи піктограм до складних ритмічно повторюваних систем.



Студент: У наш час орнамент розглядають як частину архаїчної універсальної знакової системи, що включає в себе велику кількість знаків, символів, мотивів, які використовувалися в різних сферах життя. В цілому давні умовні знаки мають різне призначення і функціонували на різних рівнях культури: це могли бути як малюнки культового змісту, так і інші - знаки племені, знаки власності тощо. Вважається, що серед найстійкіших були знаки культові, вони вживалися найчастіше, але з часом їх первинний зміст стерся з людської пам'яті і поступово вони перетворилися на орнамент. Тобто, орнаментика геометричного малюнка виникла на основі графічної символіки, яка мала для людини практичне значення: свого часу вона відтворювала релігійне осмислення дійсності і застосовувалась задля магічного впливу на умови буття. Крім того, в цих зображеннях людина фіксувала і передавала нащадкам різну інформацію. В результаті такі символи набули значення родової пам'яті і зв'язків між членами суспільства. «Частина сюжетів, прикрас та елементів орнаменту явно магічного, заклинального характеру виконувала свого часу роль замовлянь на добробут та оберегів від зла. Нашого далекого предка заспокоював і звеселяв вигляд цих оберегів, і звідси, з цієї радості й народжувалося відчуття краси». Поступово початковий зміст давніх графем було забуто, але самі зображення продовжували використовуватись як необхідні, хоча в чому сааме полягала ця необхідність, уже не усвідомлювалось. В результаті на перший план вийшло суто естетичне їх сприйняття, і вони стали застосовуватись не лише як магічні знаки, а і як прикраси.

Студентка: Серед найпоширеніших мотивів геометричних орнаментів виділяють ромби, хрести різної конфігурації, овали, кола, зиґзаґи, трикутники, меандри, так звані «шеврони», хвилясті лінії, розетки, квадрати. Крім того, існують різні комбіновані мотиви, утворені шляхом сполучення основних.

Мотиви «ромб», «ромб з гачками», «ромб з крапкою», «перехрещений ромб» надзвичайно поширені не лише в українській орнаментиці. Ромбічний орнамент відомий, починаючи з неоліту, впродовж двох десятків тисяч років. На наш час, за етнографічними даними, він в усій своїй багатоманітності зустрічається в усіх народів світу. Найчастіше мотив «ромб з крапками» трактують як засіяне поле. «Перехрещений ромб» відносять до давніх знаків, що символізували землю як певну територію - поле, ділянку, власність. Тобто, він теж асоціювався з полем, землею, яка може дати врожай. До символів землі відносять також зображення квадрата.



Студент: Солярних знаків, символічних зображень сонця, а також вогню (невід'ємний сонячний атрибут) у аграрних народів досить багато - українська орнаментика в цьому випадку не є винятком. Це кола, хрести, модифікації хрестів, свастики, хрести в колі. Зокрема, хрест у колі може бути як знаком сонця, так і знаком вогню (або блискавки - «вогню небесного »).

Також поширеним в українській орнаментиці мотивом є косий хрест. Зустрічаються різні конфігурації цього знака - як прості варіанти, так і зображення у вигляді подвійного косого хреста, мальтійського хреста тощо. Вважається, що це один із варіантів сонячної символіки.



Студентка: Надзвичайно поширеними в українських вишивках є різного роду меандрові мотиви, які ще називають «ковровими», «ромбічними», а також різного роду «безконечники», що походять від них. Ці орнаменти є дуже давніми - їх походження відносять ще до палеоліту, а відтак їхня символіка досить різнопланова та багатогранна. Найчастіше меандри та їхні варіанти визначають як символ добробуту та ситості, що пов'язується з небесним благословенням або небесним даром. Крім того, дані мотиви могли означати нескінченність, вічний рух від життя до смерті, лабіринт, що зв'язує «цей» і «той» світи, мандри людської душі після смерті. Такі знаки іноді співвідносять із зображенням пастки на дичину. Велике поширення меандрових мотивів у вишивці, зокрема - на одязі і, особливо, поликах сорочок ми можемо пояснити, відповідно, кількома причинами. По-перше, це побажання довголіття і добробуту, а якщо додати сюди побажання ситості та вдалого полювання (майстерно зроблена пастка-лабіринт), то в комплексі це може також означати побажання великої родини, продовження буття. По-друге, якщо меандрові орнаменти дійсно символізували заплутаний лабіринт між двома світами, з якого вже не можна було проникнути з «того» світу в «цей», то нанесення його, приміром, на одяг, зокрема – на розрізи та плечові вставки, що знаходяться найближче до грудей, «вмістилища душі», могло слугувати оберегом від злих духів, вихідців із потойбічного світу, які мали заблукати в тенетах лабіринту і витратити свою шкідливу силу. Зокрема, у народів Далекого Сходу до наших часів збереглось повір'я, що нечиста сила може пересуватися лише по прямій лінії, а відтак вхід до житла має нагадувати міні-лабіринт, аби вберегти родину від зла. Крім того, такий лабіринт міг також утримувати на місці душу власника речі.

Студент: Ще одна група знаків, які часто зустрічаються в орнаментах вишивок - це хвилясті лінії та зиґзаґи, їхню символіку пов'язують із символікою води. Причому, це може бути як вода, що розміщується у верхньому рівні світобудови, на небі, так і вода «підземного світу».

Досить часто в орнаментах вишивки зустрічається зображення трикутника - композиції з його використанням є характерними для геометричних орнаментів різних регіонів України. Цей знак відносять до символіки жіночого начала, небесної води.



Студент: В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвінок" тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвінку" є символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображається стилізовано у формі листя або гілок.

Студентка: Калина – дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці Сонця, Місяця і Зорі. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця – Коло. А оскільки ягоди калини червоні, той стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами.

Міцний космотворчий український ланцюжок: крапелька крові – жінка – народження – Україна – Відродження.

У полі калина.

У полі червона, -

Хорошенько цвіте.

Ой роде наш красний,

Роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося,

Бо багацько нас є.

Студент: Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Про калину ми вже говорили як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали на собі чудовий оберіг життєдайної сили свого роду.

Студентка: Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках.

Студент: З давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, - що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.

А ще вірили, що поле після битви на весні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.



Студентка: Таємницю життя приховує в собі і квітка лілія. В легендах квітка лілії – то символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Вишита квітка лілії допоможе розгадати таємницю цих чарів.

Якщо пильно придивитися до контурів геометричного узору, то вимальовуються силуети двох пташок – знаку любові та парування. Крім квітки, невід’ємною частиною орнаменту є листок і пуп’янок, що складають нерозривну композицію триєдності. У ній закладено народження, розвиток та безперервність життя.

В орнаменті лілію неодмінно доповнює знак, що нагадує собою хрест. Він – магічний, тому й благословляє пару на утворення сім’ї. Адже хрест є прадавнім символом поєднаних сонячної батьківської та вологої материнської енергій.

Та чому ж саме лілія є жіночим символом? А тому, що вона сама є суттю вологої енергії. Це підтверджує й давня назва квітки – крин, - порівняймо цю назву з однокореневим словом криниця.



Студент: Пишні ружі рясно розквітли на сорочках і рушниках багатьох областей України. Мотив ружі вважається не досить давнім, а деякі дослідники твердять, що зображення цієї квітки було запозичене, ба навіть бездумно занесене з банальних фабричних зразків. Та чи насправді це так? Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце.

Промовте слово ружа, і ви знайдете в ньому древню назву Сонця – Ра. А може воно означає вогненну кров, бо староукраїнська назва крові – руда.

Узори з ружами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний круг з вічним оновленням.

Студент: Узори, що нагадують листя хмелю, відносяться до молодіжної символіки. Крім центральної України, вона поширена на Поділлі та Волині. «Хміль» дуже подібний до символіки води та винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Можна сказати, що узор хмелю – це весільна символіка. Народна пісня підказує, що «витися» - для хлопця означає бути готовим до одруження, так як для дівчини заміж іти – це «пучечки в'язати».

Студентка: Берегине, хто ти? Тебе створив народ такою загадковою, багатоликою, незнаною квіткою, що тримає в собі материнську силу жінки. Ти сама Мати-природа, яка несе в світи і суть створення, і суть захисту, а через це – вічне оновлення та гармонію життя.

Ось ти чарівна квітка-пані, що береже біле, червоне та чорне зерно, зерно духу, крові та землі-плоті, готової у цю мить розлетітися (вибухнути) у космосі для зародження нового життя. Твоє віття-руки обтяжене земним насінням розвитку, але тільки ти сама знаєш час того магічного помаху-засіву.

Берегиня – дорогий нам символ, поширений всією Україною. Вона і життєтворча Мати-природа, і жінка-Мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що сформувало із мороку космосу чітку систему Всесвіту. І при всій свої величності та могутності скромно прикоренилося у земному горнятку, аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння – часточка неподільна і нерозривна загальної схеми буття.

Студент: У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак з збереженням традиційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.

Студентка: На Україні в давнину вишивкою були прикрашені національні жіночі та чоловічі сорочки. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: хлопчикові, парубкові-нареченому, чоловікові; дівчині, заміжній жінці.

Народ ставився до вишивки, як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Образ сорочки-вишиванки зустрічається в піснях про кохання, сімейне життя, а також у козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських тощо.



Студент: Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей; проводжали людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник.

Рушник і хліб - одвічні людські символи. Хліб на рушникові був в усі часи високою ознакою гостинності.



Студентка: У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники - означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість, вдачу.

Студент: Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею: "Та спасибі тобі, моя ненько..." Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов'язували молодого і сватів рушниками.

Заключне слово викладача: І сьогодні зберігається традиція стати на рушник під час весілля. Вважають, що у весільному рушнику закладена інформація, як молода пара проживе спільне життя.

Подивіться ще раз на рушник. Два кольори – червоний і чорний – зустрічаються на вишивках найчастіше. Бо, як співається в пісні, червоне – то любов, а чорне – то журба. Я хочу побажати Вам всім, щоб у Вашому житті переважав червоний колір – ознака любові, радості та благополуччя.

Багато поетів присвятили вишивці свої твори. Пропоную на завершення виховної години заспівати відому всім пісню «Пісню про рушник».

«Пісня про рушник»

Література та джерела:

Воропай О. Звичаї нашого народу – Київ - «Оберіг» - 1991



Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (13-18 ст.).— Київ, 1992

www.uk.wikipedia.org


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка