Символіка числа й кольору в художніх творах світової літератури



Скачати 415.74 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації11.03.2016
Розмір415.74 Kb.
  1   2   3



Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Київської облдержадміністрації

Київське обласне територіальне відділення МАН України
Відділення: мистецтвознавство та філологія

Секція: світова література



Символіка числа й кольору

в художніх творах світової літератури

Роботу виконав:

Гученко Андрій Володимирович,

учень 8 класу

Садової загальноосвітьої

школи I-III ступенів

Науковий керівник:

Денисенко Галина Гаврилівна ,

учитель світової літератури

Садової загальноосвітньої

школи I-III ступенів

2012
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Київської облдержадміністрації

Київське обласне територіальне відділення МАН України


Відділення філології та мистецтвознавства

Секція: світова література


Символіка числа й кольору

в художніх творах світової літератури

Роботу виконав:

Гученко Андрій Володимирович,

учень 8 класу

Садової загальноосвітьої

школи I-III ступенів


Науковий керівник:

Денисенко Галина Гаврилівна ,

учитель світової літератури

Садової загальноосвітньої

школи I-III ступенів

Протягом століть формувалися знання про загадкову людську душу, приховану красу природи та безмежний Всесвіт. Для того, щоб розкрити складні ідеї та творіння людського розуму, пояснити думки та хвилювання потрібен був особливий підхід. Одних слів було замало. Саме тому людина відкрила дивовижну мову – мову символів.

Символи – це не просто мова, це цілий дивовижний світ. Особливо яскраво він представлений у творвах світової літератури різних часів і різних народів. Доторкнутися до символів і символіки – це розкрити загадковий і неповторний світ, в якому міститься мудрість поколінь. В наш час ця мудрість буде доречною і актуальною.

Щоб зрозуміти себе, молодь має пізнати світ, і в першу чергу, світ символіки, що оточує нас. Цьому допоможе символіка кольору і числа, що вживається у творах світової світової літератури.

Метою дослідження є розкриття смислового навантаження числа і кольору на прикладі творів Едгара По, О. Генрі, Джека Лондона, Олександра Гріна і Жуля Верна.

Реалізація мети дослідження розв’язання таких завдань:

- визначити сутність понять „символ”, „символіка”;

- встановити особливості використання символів в літературі;

- розкрити символіку числа та кольору в назвах творів світової літератури;

- охарактеризувати зміст творів відомих світових письменників щодо використання числової та кольорової символіки;

- довести співвідношення символічної назви досліджуваних творів з ідейно-художнім змістом.

Предметом аналізу є символіка числа та кольору на сторінках творів вказаних письменників.

Об’єктом дослідження є твори письменників світової літератури „Пурпурові вітрила” О. Гріна, „Золотий жук”, „Чорний кіт”, „Маска червоної смерті”, „Три неділі в одному тижні”, „Чотири звіра в одному” Едгара По, „Пурпурова сукня”, „Світильник, що горить”, „Місто без подій”, „Дороги долі” О. Генрі, „Біла Тиша”, „Біле Ікло”, „Золотий мак”, „Золоте дно” Джека Лондона, „Двадцять тисяч льє під водою”, „Подорож навколо світу за вісімдесят днів”, „П’ять тижнів на повітряній кулі”, „Подорож Південною Африкою або пригоди трьох росіян і трьох англійців”, „Два роки канікул”, „Друга Батьківщина” Жуля Верна.

Наукова новизна полягає в систематизації творів за символікою числа і кольору у назвах і змісті.

Практичне значення роботи – можливість використання зібраного матеріалу на уроках світової літератури, української літератури, в позакласній роботі для розширення знань учнів про символи, символіку числа і кольору, з метою ерудованості та обізнаності сучасної молодої людини.

Дослідження показало, що символи та символіка – важливі та одночасно складні засоби розкриття авторської позиції. На протязі багатьох століть письменники прагнули осмислити світ за допомогою символічних образів. Вони зверталися до різноманітних символів – явищ, предметів чи понять. Як правило, зміст символу неоднозначний і його важко, а частіше й взагалі неможливо розкрити в повній мірі.

У результаті проведеного дослідження було встановлено особливості використання символів та символіки у художніх творах, створено банк даних щодо використання числа і кольору у назвах творів та розкрито змістову відповідність „число-символ” – у назві, „число-символ” – у творі і „колір-символ” - у назві, „колір-символ” – у творі. Слід зазначити, що символіка числа і кольору несе однакове символічне навантаження як у назві, так і у сюжеті досліджених творів.

Результати проведеного дослідження дають можливість зробити висновок про те, що символіка та її використання – це не лише прерогатива творців символізму, але й письменників, що писали в дусі романтики і, навіть, реалізму. З’ясовано, що символи а, особливо, символіка числа й символіка кольору допомагають автору творити яскраві художні образи та краще доносити ідею свого твору до читача.



ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1

ВІЧНА ЗАГАДКА СИМВОЛІВ

1.1. Символ у працях вчених-дослідників……………………………………....6

1.2. Символіка числа і кольору, сутність понять ………………………………8
РОЗДІЛ 2

СИМВОЛІКА ЧИСЛА Й КОЛЬОРУ У ХУДОЖНІХ ТВОРАХ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2.1. Кольорова символіка в О. Гріна……………………………………………14

2.2. Символіка числа і кольору в новелах Е. По ……………………………….16

2.3. Новели О. Генрі і символіка ……………………………………………….19

2.4. Числова символіка Жуля Верна……………………………………………..21

2.5. Джек Лондон і символіка кольору………………………………………….22


ВИСНОВКИ………………………………………………………………………24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………….25
ДОДАТКИ………………………………………………………………………..26

ВСТУП

Символ – одна з сил природи, і не

людському розуму опиратися його

законам.


Моріс Метерлінк.

Скарбниця духовної культури людства сягає своїм корінням в прадавні часи, коли людина намагалася виразити словами все те, що відчувала і розуміла. Протягом століть формувалися безцінні знання про загадкову людську душу, приховану красу природи та безмежний Всесвіт. Для пояснення і вираження складних ідей та творінь розуму був необхідним особливий підхід. Одних слів було недостатньо. Людина відкрила дивовижну мову – мову символів.

Символи – це не просто мова, якою користується душа людини, це цілий дивовижний світ, загадковий і неповторний, в якому міститься вся мудрість поколінь. Символи живуть поряд з нами. Можна сказати, що ми живемо у світі символів. Вони супроводжують нас уві сні та наяву, у спілкуванні та взаєминах, у пізнанні та творчості.

Всі науки, природничі та гуманітарні, мистецтво з усіма його напрямками – все, що складає культуру людини, на своєму шляху зустрічається із символами. Всі вони повинні об’єднати свої зусилля, щоб розкрити таємницю символів.

Теоретичні дослідження символу і символіки здійснили К. Г. Юнг, З. Фрейд, Ж. Шевальє, Р. Бекер, Дж. Купер, Р. Кох, О. Ф. Лосєв, О. П. Блаватська, С.Аверінцев та інші. Кожен із вчених розробив власне тлумачення даного явища.

Особлива роль у розкритті символіки відводиться художній літературі як мистецтву слова. Із давніх-давен наші предки використовували символи в різних жанрах фольклору, в міфології тощо. Протягом століть письменники різних країн світу звертаються до символізації для того, щоб розкрити багатозначність і смислову глибину образів. Символи завжди розширюють змістову перспективу твору, дозволяють читачеві побудувати ланцюг асоціацій на основі авторських „підказок”.

Символізація, створення символів і символіки на основі різноманітних асоціацій завжди була визначальною особливістю усної народної творчості, а пізніше – літератури романтизму. Однак й письменники – реалісти часто звертаються до символіки, створюючи багатозначні образи, пов’язані з різними сторонами дійсності – світом природи й життям людей, суспільством та особистістю, реальним та ірреальним, земним і небесним, зовнішнім та внутрішнім.

Переважна більшість вчених досліджує загальні поняття символів. Менше у літературознавстві розглядається символіка числа і кольору. Особливо це стосується творів світової літератури, де дана проблема розкрита недостатньо. Вибір теми дослідження „Символіка числа й кольору у творах світової літератури” і був обумовлений актуальністю проблеми.



Мета роботи: з’ясувати смислове навантаження символіки числа та кольору на прикладі творів світової літератури: „Пурпурові вітрила” О. Гріна, „Золотий жук”, „Чорний кіт”, „Маска червоної смерті”, „Три неділі в одному тижні”, „Чотири звіра в одному” Едгара По, „Пурпурова сукня”, „Світильник, що горить”, „Місто без подій”, „Дороги долі” О. Генрі, „Біла Тиша”, „Біле Ікло”, „Золотий мак”, „Золоте дно” Джека Лондона, „Двадцять тисяч льє під водою”, „Подорож навколо світу за вісімдесят днів”, „П’ять тижнів на повітряній кулі”, „Подорож Південною Африкою або пригоди трьох росіян і трьох англійців”, „Два роки канікул”, „Друга Батьківщина” Жуля Верна.

Мета передбачає ряд конкретних завдань роботи, а саме:

- визначити сутність понять „символ”, „символіка”;

- встановити особливості використання символів в літературі;

- розкрити символіку числа та кольору в назвах творів світової літератури;

- охарактеризувати зміст творів відомих світових письменників щодо використання числової та кольорової символіки;

- довести співвідношення символічної назви досліджуваних творів з ідейно-художнім змістом.



Об’єктом дослідження є твори письменників світової літератури Едгара По, О. Генрі, Джека Лондона, Олександра Гріна і Жуля Верна.

Предметом аналізу є символіка числа та кольору на сторінках творів вказаних письменників.

Методи дослідження:

теоретичні – вивчення та аналіз наукової літератури з теми дослідження;

практичні – систематизація творів світової літератури за даною проблемою.

Наукова новизна полягає в систематизації творів за символікою числа і кольору у назвах і змісті.

Практичне значення роботи – можливість використання зібраного матеріалу на уроках світової літератури, української літератури, в позакласній роботі для розширення знань учнів про символи, символіку числа і кольору, з метою ерудованості та обізнаності сучасної молодої людини.

РОЗДІЛ 1

ВІЧНА ЗАГАДКА СИМВОЛІВ

1.1. Символ у працях вчених-дослідників

Зрозуміти світ через систему образів-ідей, образів-символів прагнули дослідники різних часів і народів. Вже в добу античності відбулися пошуки „універсальної промови”, вираженням якої, як вважають вчені, було число, письмовий (графічний) знак і символ (зображуваний образ). Відомо, що ще піфагорці наділили число магічними властивостями й приписували йому роль першопочатку усього існуючого в світі. У Біблії ж говориться, що спочатку було слово: „І сказав Бог: „ Хай буде світло” (Книга Буття 1.3.)

Прагнення осмислити світ через символічні образи висловлено в філософському мисленні раннього середньовіччя, зокрема в ідеалістичній концепції Платона. Стародавні філософи, за твердженням Г. Сковороди, передавали свої думки не в словах, а в образах, символах. Погляди на світотворення та природні явища через символіку знаходимо у язичницькій міфотворчості. Великий вплив на становлення й розвиток учення про символи мала християнська ідеологія із властивим їй комплексом символічних уявлень і образів.

Особливу роль у тлумаченні і розкритті поняття „символу” відіграли вчені філософи, літературознавці, мистецтвознавці, а також ті, хто зверталися до символічних образів у своїй творчості – поети, письменники, художники тощо. Так, філософ, К. Г. Юнг в основу розуміння символів поклав свою концепцію несвідомого (або підсвідомого). В ній він доводить, що „підсвідоме якраз і є природним явищем, яке відтворює усвідомлені символи”. Вчений переконаний, що у символах міститься щось непевне, невідоме або прикрите. Отож символ ховає в собі те, що виходить за межі очевидного й безпосереднього значення.

Відділяючи символ від знака, Юнг розглядав його як термін, ім’я чи зображення, які можуть бути відомі в повсякденному житті, але володіють специфічним значеннєвим додатком до свого звичайного змісту[ 18. 65, 78].

Російський філософ О. Ф. Лосєв у праці „Діалектика міфу” відводить вагоме місце розкриттю поняття „символ”. Він доводить, що „символ речі є її відображення, однак не пасивне, а таке, котре несе в собі силу і міць самої дійсності”. За Лосєвим, символ не є власне знак речі ( предмету), це виразник її суті. Вчений визначає поняття подвійного символу, двох символічних шарів: „Символ є ж самостійною дійсністю, ї хоч він є зустріччю двох планів буття (ідея та річ), але у ньому вони дані у повному, абсолютному нерозрізненні”[13. 48]. У розумінні дослідника символічне з’являється в слові-семмі через систему його значень, тобто в кожному слові виявляється його загальний символічний зміст.

Багатогранність та багатозначність символу визначає вчений Р. Бекер: „Символ – жива істота, частина нашої власної суті, яка знаходиться в постійному русі та трансформації”. Символом може стати буквально все: ситуація, образ, предмет, явище, істота, персонаж, але для цього вони повинні набути певних властивостей, характерних для будь якої безсмертної сутності, котра живе вічно.

О. П. Блаватська в своїй книзі „Таємна Доктрина” зазначає: „Будь-який символ на папірусі чи на оллі є багатогранним діамантом, кожна з граней якого не лише містить в собі декілька тлумачень, а також має відношення до багатьох наук”[6. 88].

Сучасні дослідники, які серйозно займаються мовою символів, засвідчують те, що з давніх часів знали філософи минулого: символ неможливо зрозуміти буквально. Багатопланові значення символу не можна вивчити, їх потрібно прожити. Саме тоді вони відкриваються поступово, один за одним, зненацька і несподівано. Отже, символ, за тлумаченням вчених, ніколи не відкриє перед людиною свого змісту, а лише ту частину, яка для неї стає актуальною, яку вона може зрозуміти, оскільки та співзвучна зі змінами в її душі, її духовними пошуками та прагненнями.

Вагомий внесок у таке розуміння символу додали теоретики і творці символістичної літератури. Вони вважали символічний образ багатозначним. Його невизначеність, за словами М. Метерлінка, має знаменувати існування „невидимих і фатальних сил”. Символісти визнавали співіснування явного і таємного у власній творчості. Звідси, як пояснював К. Бальмонт, у символі органічно зливаються два змісти: очевидний і прихований. І саме прихований зміст може тлумачитись по-різному і нескінченно. Про подвійність образу-символу розмірковував французький поет і теоретик символізму Ремі де Гурмон. Він стверджував, що „нова мова смутна, наче сон”, риси якої „навмисно залишаються невизначеними” [5.68].

„Кожне мистецтво по суті символічне,” – вважав Андрій Бєлий. Саме за допомогою символів творець спроможній доторкнутися до світу „метафізичного, потойбічного, надчуттєвого”. Символ, за словами Федора Сологуба, здатен перетворити „брутальне й бідне” життя на „солодку легенду”, яка протистоїть цьому життю. Єдиною метою літератури, за словами Стефана Малларме, є не називати предмет, а „натякнути” на нього. Саме таке мистецтво натяку, „абсолютне володіння цим таїнством”, і створює символ [5.28].

Відповідно до цього літературознавчі словники таким чином розтлумачують поняття „символу” та „символіки”.

Символ (від грецького – symbolon) – предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль – символ гостинності). Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх наділяють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест – символ християнства). Символ багатозначний і дає велику свободу тлумачень.

Символ (із грецької - знак) – умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття.


1.2. Символіка числа і кольору, сутність понять

Паралельно із символом розглядається і символіка, як складова, через яку він виражається. По-перше, символіка – це сукупність символів, тобто предметів, понять або явищ. По-друге, символіка – це вираження ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків-символів. Існує астральна, астрологічна, антропонімічна, християнська, міфологічна, математична, олімпійська та інші символіки.

Для літературознавства характерною є символіка числа і символіка кольору. Далі вважається за доцільне докладно розглянути ці поняття.

Одним з різновидів символів є символіка чисел. Уявлення про священні властивості числа і числові стосунки виникли в далекому минулому. Символічні числа були і є важливим елементом будь-якої духовної культури. З їх допомогою люди не лише сприймали навколишній світ, але й визначали власне місце в ньому, свою роль і поведінку. Число, як таке, обожнювали та наділяли його магічними властивостями. Воно відігравало основну роль в ритуальних і культових діях, у фольклорних і древніх літературних текстах. Справа в тому, що число, як і рахунок, були сакралізованими засобами.

Відомо, що у Вавилоні і Єгипті, а пізніше і в Римській імперії були розроблені та різноманітно використовувалися цілі системи священних чисел [9.252]. Так виникла нумерологія як містико-філософське вчення, яке з часом досягло закінченої форми у піфагорців. Число було центральним поняттям і тлумачилось як синтез, як обєднання межі та безмежного, як принцип усіх речей та самої душі. Звідси розпочалася віра в містичний сенс числа і пов’язана з нею символіка чисел. Найбільш священними вважалися числа 1 і 10, - як символи досконалості; 5 – як символічне позначення шлюбного союзу; 7 – як знак універсального світового буття або як символ невинності, втіленої в образі міфологічної богині Афіни.

Із часом системи священних чисел були частково переосмислені і отримали новий зміст у вченні християн. В християнській культурі вони трактувалися інакше. Це було обумовлено тим, що найголовнішим і абсолютно авторитетним джерелом для християнської нумерології (як і для вчення в цілому) була Біблія, сповнена найрізноманітнішими числовими вказівками. Серед них найчастіше вживаними являються числа 3, 4, 5, 7 та кратні їм 10, 12, 30, 40, 50, 70, 100. Завдяки Біблії була розроблена досить широко відома і загальноприйнята система символічної інтерпретації чисел як таких (Додаток 1). Кращими зразками в цьому відношенні служили Книги Пророка Данііла і „Одкровення” Іоанна Богослова, що відрізнялися розвиненою і цілком усвідомлено використаною числовою символікою [10.169]. Судження з самого Священного Писання служило передумовою безперечної віри в не випадковість і таємний сенс усіляких числових позначень.

Саме тому у фольклорі та давній літературі використовувалися числа, добре відомі по Біблії, - передусім 3, 7 і 12. Вони тлумачилися як числа священні, боговстановлені. Так, трійка вважалася числом Божественної Трійці і людської душі. Вона символізувала усе духовне і була причетною до багатьох священнодіянь і молитвословій. Сімка розумілася як число людини, чуттєве вираження загального порядку. Саме вона була пов’язана з вченням про властивості Духу Святого і з християнською етикою. Число дванадцять як символ Церкви – земної і небесної, співвідносилося з образом народу Божого і, зокрема, з образом людства.

Символічну асоціативність мали й деякі інші біблійні числа, які використовувалися як у християнській, так і в світській літературах. Наприклад, четвірка, будучи символом світу і матеріальних речей, знаменувала собою статичну цінність, конкретну єдність простору і часу. Вона несла Божественну істину, що висловлена чотирма Апостолами – Євангелістами. П’ятірка сприймалася як знак містичного єднання земної церкви, пошкодженого людства із Спасителем. Вона була символом Триєдності Святої Трійці та Двоєдиної природи Ісуса Христа в їх нерозривності.

За десяткою теж визнавали значення досконалого числа, яке виражає єдність Божественного і матеріального. В свою чергу, воно символізує присвячення чого-небудь Богові. Не менш знаменним було число 40. У Священному Писанні це число пов’язане з молитвою, надією й очищенням. Воно є символом підготовки до нового життя. Усі інші круглі числа наділяли особливим значенням – якщо не символічним, то містичним або естетичним.

Не менш важливою в символічній системі вважалася й символіка кольору.

Колір є однією з констант культури, яка може служити своєрідною моделлю її розвитку, що відображає шляхи формування, освоєння, закріплення в культурній пам'яті не лише загальних, але і національно забарвлених культурно-значимих концептів [3.76]. Згідно з висловом російського вченого, багато явищ культури не можуть бути зрозумілі без урахування семантики кольору. Він виступає однією з основних категорій як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Адже саме колір фіксує унікальну інформацію про колорит навколишньої природи, своєрідність історичного шляху народу, особливості художнього бачення світу. Як незмінний компонент культури колір обростає певною системою асоціацій, смислових значень, тлумачень, стає втіленням різноманітних морально-естетичних цінностей [3.79].

Колір з’явився в культурному середовищі для передачі емоційних переживань шляхом використання різних асоціацій, які закріплено в мовній практиці. У кольорі виражається відношення людини (письменника чи поета тощо) до явищ навколишньої природи. Він виступає змістовим першоелементом, за допомогою якого характеризуються та систематизуються предмети, соціальні нормативи та морально-естетичні поняття (Додаток 2)

Колір „співвідноситься з певним предметним змістом в результаті стійких смислових асоціацій, що виражають важливі для людини, як біологічної і соціальної істоти, цінності, відтворені у формі духовного переживання” [4.64].

Говорячи про смисл кольору у мистецтві, дослідники вживають поняття „семантика”, „символіка”, „інформативність”, оперують категоріями „міф”, „символ”, „образ”. Очевидно, така велика кількість термінів пов’язана з тим, що проходячи крізь час, колір стає виразником смислового потенціалу [4.65].

Взагалі встановлено, що колір – це певна енергія, яка діє на психіку людини позитивно або негативно, незалежно від її свідомості. Ми маємо уявлення про „холодні” та „теплі”, про „дзвінкі” або „глухі”, про „м’які” або „жорсткі” кольори. У багатьох випадках це результат того, що на колір так би мовити перенесена якість речей, яким він сам або його відтінок властивий від природи.

Своєрідним є тлумачення кольорів у різний час і в різних народів. Між ними існують певні розбіжності, але інколи співпадіння у символічному значенні досягає високої точності.

Спочатку звернемося до християнського тлумачення символіки кольорів та символу в загальному. Так, білий колір – символ життя, чистоти, невинності. В ньому - створений Богом світ, божественість і саме християнство. Червоний колір являє собою Божу любов до людей, до людського роду, божественне і царське достоїнство. „Гарячий” символ крові і вогню, любові і страждань має відтінки, що означають строгість віри, чистоту совісті і спокій душі. „Чистий” колір золота є символом святості і божественної. Сили, світлого подвигу Сина Божого та чистоти Пресвятої Богородиці. „Гарячий” символ тепла, радості і поваги – жовтий колір – колір Божественної величі та слави. У давнину він майже повністю ототожнювався з золотим. Із часом (у 12 столітті) жовтий колір отримав самостійне негативне символічне значення – зрадництво. Зелений колір– символ природи і молодості, життя і відродження вважається „компромісним”. За християнським тлумаченням – це колір людської вірності і відданості Богу, який підносить людину до Небес і приносить в її душу спокій. Однак, в абстрактному значенні колір трави свідчить про приземленість, моральне падіння і зависть. Символом темряви, зла і смерті вважається „дуже холодний” чорний колір. У християнстві він означає глибокий траур і тяжке горе. Фіолетовий колір, що символізує кров і вогонь (чим нагадує червоний), вірність і безкінечність знаменує Христову кров й Воскресіння з Небес. Пролита на розп’ятті червона кров відкриває шлях до праведних Небес. Слід згадати іще два кольори неба – синій і голубий, які являють собою символи вірності і благородства. Синій колір безкінечності – це колір святих Небес, людської праведності і чистої духовної відданості людини своєму Творцю і Судді, Владиці Небес і Світу. Голубий колір ніжності і легкого суму – це Божественне Небо, куди возносяться праведники Христової Віри.

Своя система символічних значень кольору була у інків Древнього Перу. Один з найдревніших народів надавав певному кольору ознаки символу. Так, білий був кольором миру і союзу, червоний – війни; жовтий – золота і багатства, зелений – їжі, а чорний – кольором смерті і нещастя.

Відомо що у Древньому Китаї і на Далекому Сході існувала своя кольорова символіка. Білий колір означав розум і підлість, а також скорботу і траур. Червоний колір символізував вірність і справедливість, а чорний – чесність і прямоту, що повністю відрізняється від попередніх тлумачень. Зелений був символом впертості і жадібності, синій – гордості і сміливості тощо. Інше значення у китайців мали золотий і срібний кольори. Вони символізували потусторонній світ.

Як бачимо, у різних народів символіка кольору часто несла у собі індивідуальне навантаження.

Чим далі розвивався світ, тим більшою ставала кольорова гама і тим глибше проникала вона у мистецтво. Особливого розвитку зазнали символи кольору у мистецтві слова в добу Середньовіччя, Відродження, романтизму і, навіть, реалізму.

Вже сучасник Шекспіра мав здатність сприймати величезну кількість колірних відмінностей, створюючи нові варіанти кольору. Він співвідносив їх назви з мовою символів, намагаючись часом довести самі символи ледь чи не до світоглядних понять. У середні віки в області кольору було встановлено ієрархічну послідовність. Англійці переводили і друкували англійські поеми і трактати про значення кольору. Про прихильність до використання кольорової символіки у літературних творах свідчить той факт, що шекспірівський мавр Арон, гордий та небезпечний, зарозуміло заявляє у п’єсі про „Тита Андронника”:

Колір чорний краще за усі інші кольори:

Він відкидає усі кольори інші.

Не обілити усім водам океану

Навіки чорних лебединих лап,

Хоч він їх омиває безупинно.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка