Система роботи з удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів на уроках української мови



Сторінка1/14
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.91 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




Херсонський державний університет

На правах рукопису

Яремчук Наталія Сергіївна

УДК 372.461:053.6


Система роботи з удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів

на уроках української мови

13.00.02 – теорія та методика навчання (українська мова)


Дисертація на здобуття

наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Науковий керівник –

Пентилюк Марія Іванівна,

доктор педагогічних наук, професор


Херсон – 2009



ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….

Розділ 1. Наукові засади методики вдосконалення навичок говоріння в учнів

5-6 класів …………………………………………….......................................



    1. Говоріння як наукове поняття ……………………………………………….

    2. Психологічні чинники вдосконалення навичок процесу говоріння підлітків………………………………………………………………………..

    3. Лінгводидактичний аспект удосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів………………………………………………………………………

Висновки з 1 розділу ………………………………………………………………..

Розділ 2. Теорія і практика розвитку навичок говоріння учнів основної школи..

2.1. Методичне забезпечення роботи з удосконалення навичок говоріння……

2.2. Стан роботи з розвитку усного мовлення учнів в основній школі ………..

2.3. Рівні сформованості вмінь і навичок говоріння учнів 5-6 класів …………

Висновки з 2 розділу ………………………………………………………………..

Розділ 3. Експериментально-дослідне навчання за розробленою методикою та його результати ……………………………………………………………….

3.1.   Зміст і програма експериментального навчання …………………………...

3.2.   Система роботи з удосконалення навичок говоріння за експериментальною методикою……………………………………………...

3.3.   Результати експериментального дослідження ……………………………...

Висновки з 3 розділу ……………………………………………………..................

Загальні висновки …………………………………………………………………

Список використаних джерел ……………………………………………………

Додатки ……………………………………………………………………………...


3
11

11
27


42

64

66



66

82

93



102
104

104
115

170

178


179

182


201



ВСТУП
У Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти України [57] наголошено на тому, що одним із провідних завдань навчання української мови є формування комунікативної компетенції, що охоплює не тільки знання мовної системи й володіння мовним матеріалом (мовленням), але й дотримання правил мовленнєвої поведінки, соціальних норм мовленнєвого спілкування. Розв'язання цього завдання здійснюється через різні види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), що, виконуючи репрезентативну (інформаційну) i прагматичну (дієву) функції, сприяють не лише виробленню навичок побудови власних усних та писемних висловлювань, а й взаємодії i взаєморозумінню між людьми в пpoцecі спілкування. Проте, незважаючи на спрямованість сучасної ocвіти формувати вміння усного продукування висловлювань з дотриманням вимог українського мовленнєвого етикету в різних ситуаціях, найменш дослідженим у лінгводидактиці залишається говоріння, що забезпечує усне спілкування в діалогічній i монологічній формах. Тому виникає необхідність осмислення процесу говоріння як одного з визначальних компонентів мовленнєвої діяльності i створення системи роботи з удосконалення навичок говоріння школярів на уроках української мови.

У різних науках говоріння трактується неоднаково. Так, у працях філософів (Т.Кочеткова, I.Невлева, Л.Озадовська, М.Попович) виділено складові комунікативного акту як процесу створення висловлювань у результаті інтелектуальної мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Психологічний зміст говоріння як виду мовленнєвої діяльності (структура, частини, етапи) проаналізували І.Зимня, О.Леонтьєв; роль говоріння в психічній діяльності підлітків з’ясували Л.Виготський, В.Дружиніна, Є.Ільїн, Г.Костюк та ін.; закономірності дії механізмів мисленнєво-мовленнєвої діяльності розкрили М.Жинкін, І.Зимня, Г.Костюк, О.Леонтьєв, А.Маркова, І.Синиця, С.Рубінштейн.

Питання вдосконалення говоріння учнів розглядають у своїх працях I.Білодід, В.Костомаров, Л.Щерба та ін. На особливості мовленнєвої культури вказують Ф.Бацевич, А.Коваль, Л.Мацько, О.Селіванова. Досліджуючи труднощі процесу говоріння, учені (Л.Accyipoвa, М.Василик, Н.Десяєва, Т.Лебедєва) визначили умови, правила, способи формування навичок говоріння. Підвищенню рівня культури мовленнєвої поведінки приділяють увагу Н.Бабич, Є.Голобородько, О.Горошкіна, Л.Мацько, Г.Михайловська. Останнім часом з’явилося чимало досліджень, присвячених проблемі розвитку мовленнєво-комунікативних умінь і навичок школярів (І.Варнавська, Л.Мамчур, С.Омельчук). Особливого значення в процесі вдосконалення навичок говоріння надають формуванню в учнів комунікативної компетенції О.Горошкіна, Т.Донченко, В.Мельничайко, А. Нікітіна, М.Пентилюк, Л.Скуратівський, Г.Шелехова.

Роль формування навичок i поведінки мовленнєвого спілкування визначають Н.Бабич, М.Вашуленко, Л.Мацько, М.Пентилюк, Г.Сагач, М.Стельмахович, Г.Шелехова. Засвоєння виражальних засобів з метою розвитку правильного та образного мовлення досліджували I.Варнавська, Т.Мельник.

Методиці розвитку усного мовлення приділяють увагу В.Бадер, Т.Донченко, Г.Іваницька, В.Капінос, Т.Ладиженська, М.Львов, В.Мельничайко, М.Пентилюк, К.Плиско, М.Стельмахович, Л.Федоренко, Г.Шелехова. Вагомий унесок у формування діалогічних умінь, розвиток культури усного мовлення зробили В.Бадер, О.Горошкіна, Е.Палихата, М.Пентилюк, Т.Симоненко та ін. Необхідність удосконалення монологічного мовлення школярів розглянуто в працях О.Біляєва, С.Карамана, Т.Ладиженської, В.Мельничайка, М.Пентилюк, М.Стельмаховича. Навчанню мовленнєвого спілкування шляхом удосконалення навичок ycix видів мовленнєвої діяльності присвячено роботи О.Гойхмана, О.Горошкіної, Т.Ладиженської, М.Львова, Т.Надеіної, М.Пентилюк та ін.

Однак попри певні успіхи проблема вдосконалення говоріння ще не знайшла своєї комплексної теоретико-практичної реалізації. Це пояснюється, що в методиці розвитку мовлення учнів ще недостатньо враховано дані сучасних наукових досліджень у галузі теорії мовленнєвої діяльності, спілкування й лінгвістики мовлення, браком часу для практичної роботи, спрямованої на формування мовленнєвої компетентності школяра, відсутністю в шкільних підручниках чіткої системи вправ з удосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів.

Отже, актуальність досліджуваної нами проблеми на сучасному етапі розвитку загальноосвітньої школи, необхідність подолання виявлених недоліків у мовленні учнів, визначення оптимальних шляхів удосконалення навичок говоріння зумовили вибір теми дисертації “Система роботи з удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів на уроках української мови”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження є складовою частиною комплексної теми кафедри українського мовознавства Херсонського державного університету “Технологія формування комунікативно-професійної компетенції майбутніх фахівців гуманітарної сфери в умовах стандартизації мовної освіти” (реєстраційний номер РК 0107U000759), що входить до загальноуніверситетської теми “Актуальні проблеми підготовки вчителя сучасної школи” (державний реєстраційний номер 0103U000374). Тему дисертації затверджено вченою радою Слов’янського державного педагогічного інституту (протокол №10 від 8.07.2002) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №8 від 29.10.2002).

Об'єктом дослідження є навчання української мови на комунікативно-діяльнісній ocнові учнів основної школи, а предметом – методична система роботи з удосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів на уроках української мови.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні, створенні та експериментальній перевірці методичної системи вдосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів.

Гіпотеза дослідження: рівень мовленнєвої компетентності учнів 5-6 класів підвищиться за умови створення системи роботи з удосконалення навичок говоріння, що передбачає:

1) реалізацію комунікативно-діяльнісного підходу до навчання української мови;

2) сукупність знань про ознаки усного мовлення, закони його побудови та випереджальне оволодіння ним;

3) урахування індивідуально-психологічних особливостей учнів та психолінгвістичних чинників процесу говоріння на уроках української мови;

4) оптимальний добір форм, методів і засобів навчання, що сприятимуть активному розвитку навичок говоріння;

5) спеціально розроблену систему вправ і завдань, що забезпечує формування навичок учнів, необхідних для продукування усних висловлювань;

6) активне впровадження інноваційних технологій у процес удосконалення навичок говоріння.

Відповідно до визначеної мети й гіпотези дослідження необхідно розв'язати такі завдання:

- визначити лінгвістичні, лінгводидактичні, психологічні, психолінгвістичні засади вдосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів;

- виявити фактичний рівень сформованості в підлітків навичок говоріння;

- з’ясувати педагогічні умови вдосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів на уроках української мови;

- розробити методику роботи з удосконалення навичок говоріння та експериментально її перевірити.

Поставлені завдання та перевірка гіпотези дослідження здійснювалися за допомогою таких методів наукового пошуку: теоретичні: вивчення психолого-педагогічної, лінгвістичної та методичної літератури з проблеми дослідження; теоретичний аналіз програм i підручників, методичних рекомендацій i посібників із проблеми дослідження для побудови лінгводидактичної моделі й методичної системи вдосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів, упровадження результатів дослідження в педагогічну практику; емпіричні: спостереження за навчальним процесом, відвідування уроків, бесіди з учителями та учнями з метою діагностування рівня сформованості основних комунікативних умінь та навичок; анкетування вчителів, учнів, аналіз усних висловлювань школярів з метою з’ясування стану роботи з розвитку усного мовлення підлітків; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний і контрольний етапи, дослiдне навчання) для перевірки ефективності лінгводидактичної моделі експериментального навчання; статистичні: кількісний і якісний аналіз результатів проведення експериментального навчання з метою перевірки ефективності пропонованої системи роботи.

Методологічною основою дослідження є положення про комунікативну природу свідомості людини; нерозривний взаємозв’язок мови, мислення й мовлення; теорія мовленнєвої діяльності про породження мовлення; дані вікової і педагогічної психології; законодавчі акти й концепції сучасної шкільної мовної освіти.

Теоретичною основою дисертації стали праці філософів і лінгвістів (Ф.Бацевич, І. Гальперін, Т. Кочеткова, М. Попович) про спілкування, акт мовлення, його складові; психологів і психолінгвістів про говоріння як вид мовленнєвої діяльності ( Л. Виготський, М. Жинкін, І. Зимня, О. Леонтьєв, А. Маркова, С.Рубінштейн, І. Синиця), лінгводидактів ( О. Біляєв, Т. Ладиженська, М. Львов, В.Мельничайко, Е. Палихата, М. Пентилюк, М. Стельмахович, Г. Шелехова) з проблеми формування мовленнєвої компетенції учнів середньої загальноосвітньої школи.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося протягом 2001 – 2008 pp. на базі ЗОШ № 1, 4, 5, 16 м. Слов'янська, 1ванопільської ЗОШ Костянтинівського району Донецької області, середньої Ланнівської школи Карлівського району Полтавської області, № 53 м. Миколаєва, № 1 м. Луцька Волинської області, № 50 м. Херсона. До участі в експериментальному дослідженні було залучено 68 учителів української мови, 1007 учнів.

Дослідження здійснювалося в три етапи:



На першому етапі (2001 – 2002 p.p.) теоретично обґрунтовано тему, здійснено аналіз лінгвістичної, психолого-педагогічної та методичної літератури, підручників з української мови, навчальних програм; визначено вихідні позиції дослідження, об'єкт, предмет, гіпотеза, основні напрями й завдання; практично підтверджено актуальність i необхідність дослідження проблеми.

На другому етапі (2003–2004 p.p.) вивчено методичне забезпечення розвитку навичок говоріння в учнів 5-6 класів за допомогою завдань констатувального зpiзy, анкетування вчителів і школярів, узагальнено особистий досвід роботи в школі та вчителів - словесників.

На третьому eтaпі (2005–2008 p.p.) створено й науково обґрунтовано методику роботи з удосконалення навичок говоріння в учнів 5–6 класів, проаналізовано й узагальнено результати дослідження, сформульовано висновки.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше створено й експериментально перевірено методичну систему вдосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів основної школи з урахуванням органічного зв’язку між вивченням лінгвістичних відомостей і практичною роботою над продукуванням усних діалогічних і монологічних висловлювань на основі комунікативно-діяльнісного підходу до засвоєння матеріалу, що забезпечує формування мовленнєвих умінь і навичок, комунікативної компетенції сучасної особистості, наділеної уміннями та навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами під час спілкування; визначено теоретичні засади говоріння; уточнено поняття "говоріння" як вид мовленнєвої діяльності та його складові (текст, діалог, монолог); розроблено систему вправ і завдань, програму для вдосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів. Подальшого розвитку набула робота з удосконалення навичок говоріння підлітків, застосування міжпредметних зв'язків мови та літератури, реалізація яких забезпечує підвищення рівня мовленнєвої компетентності учнів та розвиток в них мовленнєвої культури.

Практичне значення дослідження визначається тим, що створена та впроваджена в шкільну практику система вдосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів дає можливість використовувати матеріали дослідження для поліпшення змісту програм і підручників, створення методичних посібників, у практиці навчання української мови в загальноосвітніх школах та під час курсової перепідготовки вчителів, проведення лекційних курсів, практичних і лабораторних занять з методики викладання української мови, теорії i практики розвитку мовлення.

Вірогідність результатів та основних висновків дослідження забезпечено методичною та лінгводидактичною обґрунтованістю вихідних положень, використанням ефективних методів, адекватних меті та завданням дослідження, кількісним i якісним аналізом результатів навчання, перевіркою здобутих висновків у практиці.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Ocновнi положення дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови i літератури, кафедри методики викладання української мови i літератури Слов'янського державного педагогічного університету, кафедри українського мовознавства Херсонського державного університету, кафедри української філології Севастопольського міського гуманітарного університету, висвітлювалися в доповідях і повідомленнях на всеукраїнських науково-практичних конференціях “Громадське виховання молоді засобами мови та літератури” (Полтава, 2003); “Сучасне мовознавство та літературознавство в контексті гуманізації та гуманітаризації освіти” та “Шляхи реалізації міжпредметних зв'язків у середній і вищій школі” (Херсон, 2003); “Теорія і практика мовленнєвої діяльності в середній і вищій школі: стан і перспективи” (Херсон, 2004); “Когнітивна лінгвістика: теорія і практика” (Херсон, 2006); всеукраїнських наукових конференціях “Лінгвістика тексту: теорія і практика” (Херсон, 2008-2009); 1-й загальноуніверситетській науковій конференції молодих учених, присвяченій 60-річчю звільнення м. Слов'янська від німецько-фашистських загарбників і 12-й річниці незалежності України (Слов'янськ, 2004); 2-й загальноуніверситетській конференції молодих учених, присвяченій 60-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні (Слов'янськ, 2005); 4-й загальноуніверситетській конференції молодих учених (Слов'янськ, 2007); конкурсах і семінарах працівників освіти: методистів, учителів-словесників загальноосвітніх шкіл.

Матеріали дослідження впроваджено в навчальний процес загальноосвітніх шкіл I-III ступенів № 5 (акт №4 від 02.04.09) м. Слов'янська, №50 м. Херсона (акт №6 від 24.03.09), № 53 м. Миколаєва (акт №5 від 01.06.09), № 1 м. Луцька (акт №3 від 25.03.09).



Публікації. Основні положення та результати дослідження знайшли втілення в 10 публікаціях, із них 8 – у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками, загальних висновків, списку використаних джерел, що включає 244 найменувань, і 5 додатків (44 сторінки). Зміст роботи викладено на 245 сторінках, із них – 198 сторінок основного тексту. Дисертація містить 10 таблиць, 3 діаграми, 4 схеми.
РОЗДІЛ І

НАУКОВІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

НАВИЧОК ГОВОРІННЯ В УЧНІВ 5-6 КЛАСІВ
1.1. Говоріння як наукове поняття

Реалізація говоріння як виду мовленнєвої діяльності вимагає врахування теоретичних положень філософії, соціолінгвістики, психології, психолінгвістики, лінгвістики, що допомагають в умовах розв’язання комунікативних завдань обґрунтувати та об’єктивно оцінити комунікативні навички, які необхідно вдосконалювати в учнів 5-6 класів у процесі роботи з розвитку усного мовлення.

У філософському плані Т. Кочеткова, В. Петрушенко трактують говоріння як засіб досягнення людиною певної мети [95, с.4], [166, с.365], Л. Озадовська – доступ до „Іншого”, який має неповторний внутрішній світ [141, с.24], І. Невлева, М. Попович – іллокутивний акт, що допомагає створити ситуацію взаєморозуміння [138], [174]. Відповідно до іллокутивних цілей М. Попович аналізує процес створення висловлювань у когнітивному (повідомлення істини, передання знань), спонукальному (спонукання до інтелектуальної або духовної дії) та експресивному (вираження певного внутрішнього стану учасника комунікації, емоційної оцінки) вимірах. Співвідносячи ці виміри з розумом, волею та почуттям, учений зазначає, що акт говоріння є не тільки умовою порозуміння між людьми, а й регулятором людської поведінки [174, с.28]. Безумовно, мовець не тільки передає інформацію, показує своє ставлення до неї, а й програмує і прогнозує мовленнєві дії слухача, забезпечуючи зворотний зв’язок. Відзначаючи важливість говоріння як процесу духовного спілкування, тобто взаємного обміну думками, почуттями, І. Невлева справедливо вказує і на морально-психологічну потребу висловитися, вплинути на свідомість співрозмовника [138, с.362-363].

Спираючись на праці філософів, можемо зробити висновок: говоріння є умовою “справжнього” людського буття, що можливе тільки через буття з іншим. Таким чином, мовець у своєму існуванні виявляється для іншого через говоріння, за допомогою якого можна порозумітися зі співрозмовником.

У соціальному аспекті говоріння розглядають як соціально зумовлений вид діяльності людини, процес передачі інформації в умовах спілкування за допомогою комунікативних засобів, як потребу людини (духовну, соціальну, ментальну, комунікативну) для повноцінного життя з метою взаємодії та спілкування, соціальних перетворень [93]. Зауважимо, що в процесі говоріння здійснюється формування й розвиток соціального досвіду, носієм якого є людина, а також пізнання дійсності й самосвідомості особистості. Отже, говоріння, що регулює мовленнєву поведінку, є необхідною умовою формування людини як особистості, продуктом соціальної взаємодії, потребою комунікативної взаємодії індивідів як частини соціуму.

З точки зору психологів (В. Букатов, А. Єршова, П. Єршов), говоріння є ”інструментом впливу на увагу, почуття, уяву, пам'ять, мислення, волю [70, с. 19] ”, що спонукає партнера бути уважним, пам’ятати, відчувати, уявляти і найголовніше – думати, що допомагає визначити зміст висловлювання. Психологи та психолінгвісти (Л. Виготський, І. Зимня, О. Леонтьєв, О. Лурія, С.Рубінштейн та ін.) кваліфікують говоріння як процес формування та формулювання думки в момент висловлювання, “перехід внутрішнього мовлення в акустичне, перекодування думки в звукові сигнали [110, с. 98] ”. Таким чином, у психологічному плані процес говоріння передбачає оволодіння зовнішнім усним способом формування та формулювання думки за допомогою мовних засобів, тобто усним мовленням.

Говоріння в лінгвістичному плані тлумачиться як : 1) діяльність мовця, який застосовує мову для взаємодії з іншими членами даного мовного колективу; використання різноманітних засобів мови для передачі складного змісту, що включає, крім власне інформації, звернення (заклик, волання) до слухача, спонукання до дії (певної відповіді) тощо [12, с.386]; 2) утворення звукового мовлення, що передбачає також слухове сприйняття цього мовлення не тільки слухачем, а й мовцем, для якого слуховий контроль відіграє роль зворотного зв’язку [Там само, с. 494]. Мовець створює висловлювання, розраховане на сприйняття його адресатом–слухачем, реакцію та зворотний зв'язок (відповідь словом або вчинком). На початку мовленнєвого акту роль мовця видається вирішальною, проте далі може бути, що результат цього акту визначається слухачем, його розумінням висловлювання. Тому висловлювання, що виступає водночас як продукт мовленнєвого акту і як інструмент досягнення певної мети, формує думки й почуття через посередництво мови в процесі мовленнєвої діяльності. Відтак можемо констатувати, що говоріння належить до лінгвальної дійсності (за І. Коваликом) і становить складову мови і мовлення (усна мова й усне мовлення), що тісно пов’язані між собою і передбачають одне одного: мова слугує засобом формування й формулювання думок, обміну інформацією, передачі почуттів, а мовлення – втілення, реалізація мови, що виявляє себе тільки в мовленні й через нього виконує своє комунікативне призначення [89].

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови говоріння розглядається як уміння “усно висловлювати думки, погляди, розповідати про що-небудь. Викликати які-небудь думки, почуття. Підказувати, провіщати що-небудь”, а також „уміння вести бесіду, розмовляти [36, с.187]”. Справді, через говоріння комунікант реалізує процеси вираження думок, почуттів, настроїв, волі, бажань. Проте В. Соколова зазначає, що продукування мовцем словесного повідом-лення передбачає на першому місці вміння “користуватися, володіти усним мовленням [210, с.105]”. На нашу думку, доречне зауваження, адже побудова усного мовлення, організованого з мовних одиниць за законами мови та завданнями спілкування, не є простою справою. Додамо, що говоріння – це й система правил поводження з одиницями, що формують внутрішній лексикон людини і конструюють повідомлення; це проблема вибору певних одиниць із сукупності наявних, а інколи – це проблема створення нових одиниць у процесі говоріння.

Визначення говоріння через „спілкування” є цілком справедливим, оскільки говоріння – активний процес здійснення спілкування. Це діяльність однієї людини, хоча вона включена в спілкування та не сприймається поза ним, адже спілкування – це процес взаємодії співрозмовників. Тому, трактуючи говоріння як „вид мовленнєвої діяльності з використанням вокального каналу комунікації, який полягає у створенні повідомлень (мовленнєвих актів), скерованих адресатові [16, с.321]”, Ф. Бацевич зауважує, що говоріння – це „не простий переказ словами змісту думки мовця, а складна система адаптацій, пов’язана з просуванням до бажаної мети в спілкуванні”, що свідчить про важливість чинників, “пов’язаних із соціальними, психічними, психологічними, фізичними та іншими аспектами вияву особистостей адресатів (аудиторії), конситуацією спілкування, зокрема контекстом культури, можливими ефектами впливу свого мовлення тощо [Там само, с.87]”. Отже, здебільшого висловлювання пов’язане зі спілкуванням, що, за висновками О. Казарцевої, складається з трьох взаємопов’язаних компонентів: 1) когнітивного (обмін інформацією між людьми в процесі спілкування); 2) афективного (організація взаємодії між індивідами); 3) регулятивного (процес керування учасниками спілкування поведінкою та співдіяльністю, встановлення емоційного ставлення один до одного) [87, с.189]. Ці компоненти зумовлюють необхідність урахування комунікативних завдань, що визначають характер дії спілкування. З позиції мовця вченими було виділено такі групи: 1) інформативний (передача інформації), 2) прескриптивний (вплив на адресата), 3) експресивний (вираження емоцій, оцінок), 4) міжособистісний (регулювання стосунків між співрозмовниками), 5) ігровий (апеляція до естетичного сприйняття, уяви, почуття гумору) та ін. [9, с.79]. Виділені завдання мовця в процесі говоріння покажемо схематично:

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка