Скадовська загальноосвітня школа І ііі ступенів №3 Виконала вчитель початкових класів



Скачати 80.92 Kb.
Дата конвертації29.03.2016
Розмір80.92 Kb.

Скадовська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 3

Виконала


вчитель початкових класів

Правосудова Д.О.

2015

Основні форми диференціації та їх використання у навчальному процесі
Педагог повинен пам’ятати, що кожна дитина неповторна, вона має свій індивідуальний темп росту і розвитку, свій індивідуальний спосіб навчання. Тому надзвичайно важливо створити такі умови, які сприяли б навчанню відповідно до рівня розвитку, забезпечували б у процесі навчання дальший розвиток здібностей та інтересів школярів.

Одним із головних шляхів реалізації цих завдань є диференціація. Диференціація як принцип навчання в школі передбачає таку організацію роботи на уроці, коли одному або групі учнів учитель пропонує в певній системі посильні завдання різної складності й цим самим створює сприятливі умови для розвитку і навчання кожного.

Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В.О.Сухомлинський. До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання. На основі цього здійснюється вибір та розробка педагогічних впливів і реалізація їх навчально-виховному процесі.

У зв’язку з впровадженням нових критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів в основу системи навчання був покладений рівневий підхід і технологія рівневої диференціації як сукупність форм і методів навчання, що враховують індивідуальні особливості учня, його потреби та інтереси.

Створення сприятливих умов для навчання і розвитку особистості пов'язане зі здійсненням диференційованого підходу до учнів у навчальному процесі. Диференціація навчання покликана допомогти школі позбутися необхідності навчати всіх однаково, зменшити перевантаження учнів, ураховуючи їхні індивідуальні особливості, створити умови для самоствердження й самовизначення кожній особистості, озброївши її необхідними знаннями та вміннями.

Основні складові технології диференційованого навчання визначаються на основі розроблених у педагогічній теорії та практиці вимог, які ставляться до педагогічної технології взагалі та до рівневої організації навчальної діяльності учнів зокрема:



  • визначення чіткої системи цілей навчання;

  • встановлення вихідного стану навчальних можливостей учнів, ви­окремлення типологічних груп;

  • конструювання навчального циклу, створення програми впливів з урахуванням перехідних станів учнів кожної типологічної групи;

  • реалізація запланованих завдань, організація різнорівневої навчальної діяльності школярів;

  • одержання інформації про хід діяльності, оцінювання поточних результатів;

  • уточнення цілей навчання, внесення необхідних корективів;

  • підсумкове оцінювання результатів навчання;

  • повторне відтворення циклу без змін або з корекцією.

Диференційований підхід — це особливий підхід учителя до різних груп учнів, організація роботи яких пристосовується до типологічних особливостей школярів і різниться складністю, методами та прийомами навчання.

Під диференціацією розуміють спосіб організації навчального процесу, для якого характерне врахування індивідуально-типологічних особливостей учнів (здібностей, інтересів, схильностей, інтелекту тощо) об'єднанням їх у гомогенні групи (динамічні або сталі), в яких різняться елементи дидактичної системи — мета, зміст, методи, форми, результати.



Відокремлюють три рівні диференціації:

  1. За структурою системи освіти (середня загальноосвітня школа, ПТУ, технікум);

  2. За змістом навчання (поглиблене, профільне);

  3. Зовнішня та внутрішня.

В освітянському просторі постсоціалістичних країн загальноприйнятий поділ диференціації на внутрішню (рівневу) та зовнішню (профільну). При цьому головним критерієм виділення даних типів виступає наявність або відсутність стабільних груп учнів. Під внутрішньою диференціацією розуміють таку організацію навчального процесу, за якої індивідуальні особливості учнів ураховуються в умовах роботи вчителів у звичайних класах.

Внутрішня диференціація визначається певними умовами. Здійснення диференційованого підходу передбачає вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів і виокремлення на цій основі типологічних груп. Сприятливі умови для навчання та розвитку школярів із різним рівнем навчальних можливостей створюються за допомогою таких організаційно-управлінських заходів:

  • визначення часу здійснення диференційованого підходу (на уроці чи поза ним);

  • послідовне застосування (на всіх чи окремих етапах навчального процесу);

  • добір дидактичного матеріалу (якісний, що визначається характером завдань;

  • кількісний, що визначається додатковим матеріалом як для сильних, так і для слабких дітей);

  • визначення характеру навчання (поглиблене чи прискорене або й поглиблене, й прискорене вивчення програмного матеріалу);

  • диференціація навчальних завдань, які різняться змістом, ступенем складності, темпом оволодіння програмним матеріалом, формами організації навчальної діяльності, дозами та характером допомоги, яка надається учням під час виконання роботи;

  • варіювання методів контролю, корекції та оцінювання навчальних досягнень школярів.

Під зовнішньою диференціацією розуміють таку організацію навчального процесу, за якої для врахування індивідуальних особливостей учнів їх об'єднують у спеціальні диференційовані навчальні групи.

Отже, внутрішня диференціація не передбачає типологічного групування суб'єктів учіння, тоді як зовнішня — будується на основі різних форм профільного та поглибленого вивчення предметів і відбувається за умови виокремлення стабільних, відносно гомогенних груп учнів.

Зовнішню диференціацію, своєю чергою, поділяють за умовами вибору на елективну (гнучку) та селективну (бар'єрну). До форм навчання елективної диференціації належать факультативи з довільним вибором предметів на базі інваріативного ядра, за селективної — профільні класи, класи з поглибленим вивченням певного навчального предмета. Зовнішня диференціація навчання передбачає створення профільних класів, у яких зміст освіти й вимоги до школярів відрізняються. Профільне навчання в основній і старшій школі організовується на основі психологічної діагностики, експертної оцінки, рекомендацій учителів і батьків, самовизначення учнів.

Диференціація передбачає варіативність темпу вивчення програмного матеріалу, вибір навчальних завдань і видів навчально-пізнавальної діяльності. Особливістю внутрішньої диференціації навчання є її спрямованість не лише на учнів, які відчувають труднощі в навчанні, а й на обдарованих дітей. За внутрішньої диференціації навчання застосовуються технології різнорівневого навчання, за якими кожному учневі відводиться час, необхідний для засвоєння ним навчального матеріалу.

Однорівнева внутрішня диференціація навчання здійснюється використанням різноманітних форм і методів навчання, які спрямовані на досягнення школярами з різними індивідуально-типологічними особливостями одного й того самого рівня володіння програмним матеріалом. Цей вид диференціації є найпоширенішим. Реалізується він через використання різнорівневих завдань для учнів, у тому числі домашніх, інструктивних карток для лабораторних і практичних робіт із різною дозою допомоги вчителя.

Багаторівнева внутрішня диференціація навчання характеризує таку форму організації навчального процесу, за якої учні, навчаючись за однією програмою, мають право й можливість засвоювати її на різних освітніх рівнях (але не нижчому від рівня загальних програмних вимог). У зв'язку з цим виникає проблема розробки обов'язкового освітнього стандарту й варіативної частини змісту освіти.

Розглянемо види зовнішньої диференціації, що застосовуються в навчальному процесі. Диференціація за здібностями передбачає розподіл учнів за навчальними групами, класами (школами), в яких частина предметів вивчається поглиблено. Класи (групи) з поглибленим вивченням окремих предметів на І ступені навчання створюються переважно з тих предметів, спеціальні здібності до яких у дітей можуть виявлятися в ранньому віці (образотворче мистецтво, музика, іноземна мова тощо).

У старшій школі застосовують такі типи диференціації:

1) навчальні предмети поділяються на окремі галузі знань (гуманітарні, фізико-технічні, природничі);

2) до обов'язкових предметів додаються предмети, які вивчають за вибором.

Для дітей із низьким рівнем знань, умінь і здібностей, із вадами в розумовому розвитку та в стані здоров'я створюються класи вирівнювання: практикується організація окремих груп або індивідуальна підготовка — слабкі учні проходять шкільні курси в повільному темпі за спрощеними програмами, а здібні діти вивчають шкільні предмети в прискореному темпі. В старшій школі здібні учні паралельно з курсом середньої школи вивчають певні предмети, які викладаються у вищому навчальному закладі.

Проблеми навчання та розвитку обдарованих дітей розв'язують у середніх загальноосвітніх закладах нового типу — гімназіях, ліцеях, коледжах та школах із поглибленим вивченням окремих предметів.

На факультативних заняттях учнів ознайомлюють із перспективними напрямами біологічної науки, методами досліджень, практичним характером біологічних знань.

Розширюючи кругозір школярів, розвиваючи їхні пізнавальні інтереси, факультативні заняття є однією з форм професійної орієнтації, певною мірою закладають фундамент майбутньої спеціальності.

Програми з основного навчального плану становлять той державний мінімум, який має бути міцно засвоєний кожним школярем, і найголовніше завдання школи полягає в тому, щоб досягти високої якості знань учнів у цьому обсязі. Проте разом із цим перед школою стоїть важливе завдання — закласти фундамент підготовки майбутнього спеціаліста. Факультативні заняття встановлюють «мости» між загальною освітою та майбутньою спеціальністю молодої людини.

Гуртки й факультативні заняття — наймасовіший вид задоволення інтересів учнів. Добровільний вибір факультативного курсу учнем і можливість після його вивчення вибрати новий курс — безперечні переваги цього виду поглибленого навчання. Цінне також те, що факультативні заняття можна проводити й у разі, коли кількість учнів, які цікавляться певним предметом, недостатня для створення класу з поглибленим вивченням. Як показує досвід роботи вчителів, гуртки й факультативні курси дуже ефективні на стадії формування й закріплення в учнів інтересу.

Факультативні заняття дають змогу враховувати індивідуальні нахили учнів, повніше розвивати їхні здібності.

Як найгнучкіша форма відображення в шкільній освіті останніх досягнень науки, техніки, культури заняття за вибором учнів підвищують ефективність навчальної діяльності через захоплення предметом. Вони поглиблюють, роблять більш стійкими й цілеспрямованими інтереси учнів до певних видів практичної діяльності, допомагають готувати учнів до самоосвіти після закінчення школи.



Факультативні заняття виховують певні професійні якості та навички, вчать застосовувати здобутті знання в трудовій діяльності, що позитивно впливає на вибір професії. Заняття за вибором дають змогу учням дістати поглиблену підготовку в бажаному напрямі. При цьому випускникам школи забезпечується єдиний, обов'язковий для всіх рівень загальноосвітньої підготовки.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка