Склад системи роботи вчителя (за Конаржевським) Постійне прагнення до співпраці з учнями



Скачати 100.79 Kb.
Дата конвертації21.03.2016
Розмір100.79 Kb.
Склад системи роботи вчителя (за Конаржевським)
1. Постійне прагнення до співпраці з учнями. Гуманістична спрямованість діяльності вчителя на спілкування з учнями, діалог, повагу особистості. Відмова від логіки диктатури. Погляд на учня як на суб'єкт виховання, як на рівноправного учасника шкільного життя. Нерв шкільної стратегії — гуманізація взаємин, тому що це основа й суть та інтегративний метод виховання. «Змусити» і «виховати» — це два несумісних поняття. На наш погляд, цей компонент роботи вчителя є певною мірою системостворюючим у всій системі роботи вчителя. Оцінюючи останню, необхідно дивитися на соціальний бік роботи педагога.

Педагоги-новатори писали про те, що в три­кутнику — метод, програма, взаємини — залежні змінні — метод і програма. Вони можуть варіюватися всілякими способами, але взаємини мають бути незмінними, вони завжди мають бути гуманістичними. Отут варіантів бути не може.

2. Удосконалення діалектичного погляду на процес навчання. Дуже правий був В. А. Сухомлинський, який уважав, що без глибокого знання теорії пізнання як процесу поглиблення від явища до сутності, не можлива продуктивна робота вчителя й насамперед управління мисленням учнів на уроці, їх розумовим розвитком. Учитель має добре уявляти урок як складний діалектичний процес, розуміти, що процес навчання є процес розв'язання протиріч, чітко уявляти шлях пізнання від конкретного до абстрактного й знову до конкретного, а потім до практики, як критерію істини тощо. Учитель повинен знати, які саме риси діалектичного методу відбиті в змісті предмета, який він викладає, і бачити шляхи формування діалектичного мислення в учнів на основі матеріалу предмета.

Постійне поглиблення діалектичного мислення вчителя — один з основ­них компонентів системи його роботи.

Як вивчити діяльність учителя в цьому напрямку?

Тут керівникові школи не можна обмежуватися лише врахуванням того, що вивчає вчитель. Необхідно в ході бесіди з учителем з'ясувати, як він зро­зумів прочитане, як він буде використовувати пізнане у своїй практичній роботі. І, отже, тут вирішального значення набувають: спостереження праці вчителя, аналіз його уроків.

3. Підвищення психолого-педагогічної й методичної кваліфікації вчителя.

Постійна систематична робота вчителя з удосконалювання професійних знань, зміст яких становить знання предмета, що викладається, його мето­дики, педагогіки й психології.

Особливість професійного педагогічного знання полягає в його комплек­сності, що вимагає здатності вчителя синтезувати досліджувані науки. «Стрижень синтезу — розв'язання педагогічних ситуацій, які викликають необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору способів взає­модії на підставі пізнаних законів формування особистості. Розв'язання кож­ного педагогічного завдання актуалізує всю систему педагогічних знань учителя».

4. Постійне вдосконалення педагогічних здібностей.

Спираючись на дослідження цілої низки авторів, (Гоноболіна Ф. Н., Кузьміної Н. В., Крутецького В. Н.), можна виділити шість провідних здібностей, над розвитком яких учитель має працювати весь час:

  • Комунікативність, що включає гарне ставлення до людей, доброзич­ливість, товариськість;

  • Перцептивність — професійна пильність, педагогічна інтуїція, проник­нення в переживання іншої людини;

  • Динамізм — здатність до вольового впливу й логічного переконання;

  • Емоційна стійкість — здатність володіти собою;

  • Оптимістичне прогнозування;

  • Здатність до творчості.

5. Систематична діяльність учителя з опанування педагогічної техніки.

Педагогічна техніка включає дві групи вмінь — уміння управляти собою й уміння взаємодіяти в процесі розв'язання педагогічних завдань. Перша група вмінь — володіння власним тілом, емоційним станом, технікою мов­лення.

Друга — дидактичні, організаторські вміння, володіння технікою кон­тактної взаємодії...

6. Робота учителя з ознайомлення з досвідом педагогів-новаторів, творче використання у своїй педагогічній діяльності раціональних засад такого досвіду, творчий підхід до перебудови власної системи викладання.

Творче мислення педагога частково характеризується такими рисами, які він повинен у собі формувати й розвивати: уміння бачити далі безпо­середньо даного; уміння передбачати кілька варіантів і вибирати опти­мальний (варіативність мислення); уміння знаходити нові варіанти взає­мин з учнями, коли цього вимагають обставини; уміння конструювати нестандартні дидактичні й методичні побудови для досягнення потрібного результату; уміння передбачати наслідки прийнятих педагогічних рішень тощо.

7. Робота вчителя з вивчення учнів: вивчення побутових умов і впливів; ознайомлення зі станом здоров'я; вивчення особливостей розумового розвитку; визначення рівня розвитку навичок і вмінь навчальної праці; фіксація відношення до навчання й рівня вихованості; ознайомлення в життєвими планами й вольовими якостями учня.

8. Вивчення державних програм і підручників.

В.А. Сухомлинський писав: «Тільки той учитель може стати справжнім майстром свого діла, який добре вивчить, що мають знати учні і яким шляхом домогтися цих знань».

Що передбачає аналіз програм і пояснювальних листів до них? Виділення головних практичних навичок з предмета, які повинні опанувати учні.

Виділення тих знань, які учні повинні обов'язково запам'ятати, завчити. За весь період навчання в школі учень перечитує тисячі сторінок підручників, і запам'ятати все він не зможе. Але головні, вузлові питання необхідно знати. А вчитель має ці питання відібрати й увесь час тримати їх усвідомлене запам'ятовування учнями у полі свого зору.

Визначити системи понять, які учень повинен засвоїти до кінця навчаль­ного року, визначити шляхи та прийоми їх формування.

Сконструювати в ході роботи із програмами систему словникової роботи й роботи над помилками.

9. Складання календарного плану на рік.

Це не механічне перенесення в зошит державної програми, а творча пра­ця, від якої значною мірою залежить успіх роботи вчителя.

Визначення послідовності й типів уроків у межах теми або розділу про­грами. Попередній пошук різноманітних методів, що відповідатимуть типам уроків.

Погодинна розбивка за темами, визначення за розділами типів уроків. Орієнтовний добір змісту додаткового навчального матеріалу по темах. Планування на чверть наочного приладдя, текстів диктантів, переказів, завдань.

10. Підготовка до кожного уроку.

«Чим тісніше пов'язаний даний урок,— писав В. А. Сухомлинський,— з іншими уроками даного розділу програми, тим більш закінченим, цільним буде урок сам по собі, тим глибшими будуть знання учнів» [197].

Продумування плану відразу кількох уроків. Формулювання триєдиної мети кожного уроку і його місця в системі уроків. Складання плану вивчення окремих тем (так роблять багато гарних вчителів) і розділів. Це дає можливість установити взаємозв'язки між уроками й домогтися раціональної витрати часу. На основі цього короткого плану складаються поурочні плани.

Аналіз поурочних планів минулих років, зіставлення їх з планами цього уроку. Це дає можливість удосконалювати етапи уроку.

Вибір і відпрацьовування відповідності між триєдиною метою уроку, зміс­том навчального матеріалу, методами навчання й формами організації пізна­вальної діяльності учнів. Чим вищою буде ця відповідність на кожному етапі, у кожному навчально-виховному моменті, тим ефективнішим буде кінцевий результат уроку.

«Підготовка до уроку,— писав В. А. Сухомлинський,— це підготовка до керівництва мисленням учнів, а мислення завжди починається із запитання» [197]. Тому для вчителя надзвичайно важливо заздалегідь сформулювати запитання таким чином, щоб вони будили думку учнів, і дуже важливо знай­ти в досліджуваному матеріалі запитання, які можуть виникнути в учнів, щоб полегшити їм процес засвоєння.

11.Проведення уроку. Урок — «це найбільш доступна для вивчення сис­теми роботи педагога частина його праці. Але цю частину не можна назвати легкою для вивчення, тому що вона не може повністю показати всієї системи роботи педагога.

Урок — завершальний етап творчої праці вчителя, і дати її повний аналіз можна лише тоді, коли директор школи знає попередні етапи. Урок — ви­рішальний етап роботи вчителя, і дати її повний аналіз можна лише тоді, коли директор школи знає попередні етапи. Урок — вирішальний етап ро­боти вчителя, і в ньому, як у дзеркалі, відображається вся його система роботи, але вивчати всю цю систему лише на підставі аналізу уроку не мож­на» [197].

Щоб вивчити всю роботу вчителя, треба вивчити всі компоненти, що її складають, і систему викладання. Останнє ж можливо лише за умови відвідування, спостереження й аналізу цілої низки уроків, переважно в ме­жах досліджуваної в класі теми. Треба проаналізувати різні типи уроків, тому що одні типи уроку вчитель може засвоїти добре, а інші ні. Треба дати оцінку якості проведення окремих етапів уроку, умінню вчителя знахо­дити відповідність основних компонентів навчально-виховного моменту тощо.

12. Самоаналіз уроку вчителем — критичний аналіз власного уроку.

Є вчителі, що добре працюють, але не вміють оцінити своєї праці й недо­оцінюють її.

Є вчителі (і таких, на жаль, більшість), що переоцінюють свою роботу й не вміють помічати власних недоліків. Погано й те й інше.

Самокритичне ставлення до своєї роботи — це не лише вміння бачити вади й виправляти їх, але й уміння бачити позитивне й закріплювати його.

Самоаналіз, якщо вчитель опанує його системну методику, не можна порівнювати з аналізом, зробленим директором, завучем або інспектором. Не випадково В. А. Сухомлинський писав про те, що «.. .сильним, досвідченим стає педагог, що вміє аналізувати свою працю...» [195].

Якщо аналіз власної роботи перетвориться на органічну частину системи роботи вчителя, то кожен новий навчальний рік буде приносити йому нові успіхи.

13. Важливим моментом аналізу своєї власної роботи, що має пряме відношення до самоаналізу уроку, є аналіз учителем письмових робіт учнів.

Водночас це складова всієї системи роботи педагога. Для цього вчителю необхідно таке.

Вести систематичний облік помилок, допущених учнями в кожній пись­мовій роботі.

Складати характеристики засвоєння кожного основного розділу грама­тики на підставі аналізу диктантів, переказів, учнівських зошитів, розкри­ваючи при цьому причини помилок, а не просто класифікуючи їх.

Використовувати результати аналізу кожної письмової роботи в системі подальших письмових робіт.

Підводити підсумки після вивчення окремого правила або низки пра­вил.

Спиратися на результати аналізу письмових робіт за рік при плануванні роботи на наступний навчальний рік.

«...У самій своїй основі педагогічна праця — справжня творча праця — стоїть близько до наукового дослідження. Ця близькість, спорідненість по­лягає насамперед в аналізі фактів і необхідності передбачати. Учитель, що вміє проникати подумки в сутність фактів, у причинно-наслідкові зв'язки між ними, запобігає багатьом труднощам і невдачам» [195].

  1. Позаурочна робота вчителя зі свого предмета. Це дуже суттєвий ком­понент роботи вчителя, від якості якого багато в чому залежить поглиблення в учнів любові до предмета, підвищення усвідомленості власних знань, роз­виток їх кругозору тощо.

  2. Робота вчителя як класного керівника. Дана ділянка роботи вчителя вимагає від нього насамперед гуманістичної спрямованості його виховної діяльності й любові до дітей. Палітра його професіограми широка й різно­манітна: захопленість професією, висока вимогливість до себе й до дітей, комунікативність, педагогічний такт, психологічна сумісність з іншими чле­нами педагогічного колективу, уміння переконати й залучити до себе, чуй­ність, спостережливість, знання основ теорії й методики виховання, уміння планувати виховну роботу, правильно оцінювати й ураховувати її результати тощо.

16. Суспільна робота педагога. Суспільна робота вчителя — найважливі­ший фактор формування, розвитку, утвердження його життєвої й педагогіч­ної позиції. Вона розширює його політичний кругозір, соціальний, а нерідко й педагогічний досвід, розвиває його ініціативу й самодіяльність, допомагає опанувати навички організації конкретних справ у колективі. Суспільна робота — це поєднання знань учителя, його переконань і практичної дії.

Таким є склад системи роботи вчителя. Система ця відкрита, тобто кіль­кість її компонентів може змінюватися, доповнюватися. Ми декомпозували її до рівня підсистем і, звичайно ж, для того, щоб більш докладно в ній розібра­тися, декомпозиція має бути продовжена, тому що кожен компонент-підсистема являє собою досить складну систему й підлягає подальшому розчлено­вуванню, якщо ми прагнемо до кінця розібратися в роботі педагога.

Як видно, система роботи вчителя не вигадане, а реальне поняття. Тому закономірно, щоб поряд з вимогою глибоко й науково аналізувати уроки кожному директорові школи, його заступникові висувається ще й вимога правильно й уміло аналізувати всю систему роботи вчителя.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка