Снігирь Степан Іванович



Скачати 115.8 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір115.8 Kb.
Середня школа № 4 міста Красний Лиман виросла на базі неповної середньої школи № 4, заснованої у жовтні 1933 року на станції Красний Лиман. Це була перша школа в Красному Лимані з російською мовою викладання. Укомплектована вона була частково учнями 5-х та 6-х класів, переведених з 1-ї та 2-ї неповних шкіл станції Красний Лиман. Розміщувалася у приміщенні старого залізничного клуба на нижньому поверсі, де потім працювала Вечірня школа робочої молоді, а верхній поверх клуба був зайнятий Робфаком.

Першим директором її був Снігирь С.І., людина спокійна, врівноважена, тактовна, яка користувалася повагою учнів та вчителів.


Снігирь Степан Іванович


Вчителів у ній було спочатку небагато, 10 осіб: Ніколаєнко (вчитель математики), Дробот (завуч після Щербак і Кривенко), Щербак, Кривенко, Добрицька Є.А.(вчитель історії і географії), Кемарська Є.К.(вчитель біології), Пономарьова О.В. (вчитель української мови та літератури). Пізніше до школи прийшли такі вчителі: математики – Гришина В.А., Бурунова О.М., хімії та фізики – Авджи Д.І., російської мови –Золотарьова М.І., німецької мови – Анту Г.П., Фрішерман О.А.

Через три роки в ЗШ № 4 був призначений новий завуч Лядою Григорій Митрофанович – енергійний, ерудований педагог, який віддав школі багато сил та знань. Велику увагу приділяв збагаченню матеріальної бази школи, завдяки йому був створений і гарно обладнаний кабінет фізики, бібліотека, придбано багато наочності. Серед вчителів він пропагував наочність викладання, а також багато уваги приділяв повторенню та узагальненню знань учнями, організував фізичний гурток, користувався авторитетом серед учнів та батьків.

Незабаром Степан Іванович був переведений до 2-ї школи, а в НСШ № 4 прибув новий директор – Богданов А.С., людина вимоглива, але справедлива та безпристрасна. Під його керівництвом НСШ № 4 виросла у середню школу: у 1937 році був відкритий 8 клас, а у 1940 році відбувся перший випуск десятикласників. Протягом цього часу в СШ № 4 змінилося ще два директори: Шилькевич і Фурманчук. Фурманчук, молодий, енергійний педагог, був призваний до армій під час війни з Фінляндією. У 1936 році НСШ № 4, як і всі школи Краснолиманського залізничного вузла, була передана у розпорядження Комісаріату шляхів сполучення, і керувати нею став відділ шкіл Північно-Донецької залізниці.

Після Фурманчука до школи прийшов Потока Андрій Васильович, при ньому і відбувся перший випуск десятикласників. Випуск цей був невеликий, всього 11 чоловік, а педколектив до цього часу нараховував вже близько 30 чоловік.





Червень 1940 року.

Випускники разом з педагогами

Перший ряд: Ольга Абрамівна Фришерман – викладач німецької мови, Матрона Іосіфівна Кочергіна – викладач російської мови та літератури; Коваленко Анатолій, Дмитро Іванович Авджи – класний керівник, викладач фізики, хімії, астрономії. Байдіна Тамара, Валентина Андріанівна Гришина – викладач математики; Чернігова Олександра, Кочергін Валентин.

Другий ряд: Олесандр Миколайович Крищенко – викладач української мови та літератури, Хлопушин Анатолій, Анацький Леонід, Григорій Митрофанович Лядов – викладач фізики, завуч, Володимир Бойко, Фенько Михайло, Бочарова Ірина, Петро Іванович Оксаненко – викладач геології.

Усі хлопці, перші випускники школи, були учасниками Великої Вітчизняної війни, троє з них – льотчики Бойко Володимир, Коваленко Анатолій, Хлопушин Анатолій – загинули на фронті, а двоє – танкіст Фенько Михайло, льотчик Кочергін Валентин – залишилися в живих.





Бойко Володимир, Кочергін Валентин,

учасник ВВ війни, учасник взяття Берлину,

загинув на фронті звільнення Варшави та Праги

Фенько Михайло у 1964 році відвідав Красний Лиман. Перш за все він завітав до школи. Знайшов клас, де він навчався в останній рік, розшукав своїх вчителів, з якими ділився спогадами про свої шкільні рокив

В довоєнні часи в школі вже гарно працювала комсомольська організації та учнівський комітет на чолі з головою Шолей Ніссоле, дуже талановитим, здібним учнем, відмінником. Найактивнішими були Віктор Андрєєв, постійний редактор загально шкільної газети, член учкому; Микола Літвінов, спортсмен, у подальшому - офіцер Радянської Армії; Роза Зелезес, Маруся Щербина, Зіна Коблицька, Надя Полтавець, Надя Медяник. Багато з них згодом стали гарними вчителями, інженерами, льотчиками, робітниками і просто гарними людьми.

ЗШ № 4 виховала славного партизана Великої Вітчизняної війни Миколу Дубоноса. Навчався він у 8 – Б класі (класний керівник Бурунова А.П.). Навчався гарно, але був непосидючим, енергійним, у роки ВВ війни він зумів знайти правильне використання цієї енергії, вступив до партизанського загону, був розвідником, але німці його схопили і по-звірячому катували. Допомагали партизанам і інші учні школи: Мішньов Леонід, Медяник Надія, Чередниченко Микола та інші.

Із спогадів учителя школи Золотарьової Марії Іванівни

Потока Андрій Васильович працював директором СШ № 4 до 11 жовтня 1941 року, коли школа була закрита у зв’язку з евакуацією вчителів та багатьох учнів у глибокий тил.

Це були тривожні дні. Йшла Велика Вітчизняна війна. Ворог топтав нашу рідну землю. Школярі копали бомбосховища, допомагали колгоспам збирати врожай. А в далечини полихала заграва і чулися орудійні залпи. По дорогах йшли і йшли вкриті пилом, втомлені військові частини, брели змучені люди. Одного разу, коли ми працювали в колгоспі в Олександрівці, бійці, що відступали, покликали школярів і подарували їм гарного баранця, який підупав на ноги і не міг йти далі. Тут же в полі колгоспники обробили його і зварили польову кашу, яку школярі з`їли з великим апетитом. А в останні дні роботи учні не могли займатися, уроки переривалися ревом сирен, що попереджали про наближення фашистських стерв’ятників. Дітей моментально шикували по класах і уводили в бомбосховище, під яке було обладнане підвальне приміщення школи.

Дуже важко було їхати з Лиману і розлучатися з улюбленою школою. Останню ніч перед евакуацією я разом з дочкою ночувала в школі. Речі, які ми брали з собою до евакуації, перевезли ще напередодні. Звідси легше було завантажитися в ешелон. Раптом вночі школа наповнилася шумом, тупотінням. Відчинилися двері нашої дежурки – і на порозі з`явилися бійці з автоматами: школу зайняла наша відступаюча військова частина. До ранку ми перебралися в ешелон. З останнім ешелоном поїхав до Сибіру і Андрій Васильович Потока, звідки добровольцем пішов на фронт, де й загинув у бою з фашистами.

Після звільнення Красного Лиману від фашистських загарбників у жовтні 1943 року ЗШ № 4 відновила свою роботу. За розпорядженням Комісаріату шляхів сполучення усіх евакуйованих вчителів відізвали на відновлення школи. Розпочала свою роботу ЗШ № 4 у колишньому приміщенні ЗШ № 1 та Вечірньої школи робітничої молоді. Директором школи став Котляр А.В ті часи всім було дуже важко: не було підручників, зошитів, наочності, писали на газетах. Будівля школи отоплювалась пічками, які знаходилися у класах, учні разом з вчителями заготовляли дрова для опалення. Програм не було, і перший після звільнення від фашистів навчальний рік (1943 – 1944) у школі навчали за планами, які збереглись у деяких учителів з довоєнних років.

З 1944 по 1950 рік у школі змінилося три директора: Котляр А., Адамович С.А., Тимофєєв І.Т., працював завучем Снігирь С.І.

Класним керівником першого післявоєнного випуску була Приймак Тетяна Кузмінична

Багато років працювали у школі Галіна Марківна Бурлаченко, Анна Іванівна Рябенко. Євдокія Демидівна Ісіпова, Зоя Кирилівна Доброва, Марія Пилипівна Юрченко. Анастасія Павлівна Демиденко.

Рік 1946. Випуск першої післявоєнної семирічки.

Аліна Іосіфівна Вороніна – ветеран педагогічної праці, член Спілки письменників України, вчитель ЗОШ № 4 у 90-ті роки ХХ століття – була випускницею 1946 року.


Школа – це життя вчителя. Щоб працювати в школі, треба любити дітей, жити їх інтересами, бути старшим товаришем для них і тоді легше буде їх зрозуміти і знайти правильні шляхи у їх вихованні.

В середній школі № 4 я працювала з 1938 року. Багато дітей вивчила за годи роботи в цій школі. За 18 років роботи різні траплялися класи, де доводилося бути класним керівником. Головна мета – це згуртувати учнівський колектив. Важливо в роботі увійти в довіру до підлітків.

Були в школі скромні діти, які нічим не виділялися. Моісєєв Микола, Самолов Микола та інші, які воювали на фронті і загинули заради життя майбутнього покоління. Коли почалася війна і наші дівчата – учениці не залишилися осторонь: одні працювали в госпіталі, інші пішли на фронт сандружинницями. Серед них вирізнялася Мішньова Ліля, яка багатьох бійців винесла з поля бою під свист куль і розриви снарядів, не думаючи про себе, а лише про поранених. Литвинов Микола – офіцер Радянської Армії, який служив у Волгограді.

Надія Кругова – гарна учениця, яка оволоділа російською мовою так, що протягом трьох років (5 – 7 клас) контрольні роботи писала без жодної помилки. Вона закінчила МДУ, працювала в Харківському інституті викладачем іноземних мов.

Мірошниченко Віктор працював машиністом електровоза. Володіву дивовижною пам’яттю. Він згадував, як я виховувала їх, прищеплювала почуття поваги до оточуючих, навів дослівно весь матеріал, який я опрацювала з ними під час виховної години. А з того часу пройшло більше 25 років. Серед учнів були великі ентузіасти в роботі з класними газетами та фотомонтажами. Вони завжди намагалися зробити і красиво, і змістовно, і оригінально. Не раз газети були на виставці у відділі навчальних закладів. Багато колишніх учнів працювали на транспорті, інші борознили моря і океани(Тихонов, Кіріченко, Полянський), працювали в інститутах, школах. Але під час зустрічі добрим словом згадували школу, вчителів. Учні в класі жили дружно, охоче відгукувалися на всі заходи і виконували їх добре.

Одні пішли з життя, інші працюють. Час іде швидко. З любов`ю згадую про роки (а їх багато – цілих 40), що пропрацювала у школі. Кожен день приносив щось нове і не був схожий на інший. Застою бути не могло, інакше викине тебе як тріску, з вируючого океану. Якщо запитати в учня, то він чесно скаже, хто в нього в школі був улюбленим вчителем. Така любов дістається нелегко. Віра в людину, повага до неї, а головне – справедливість – ось що повинно лежати в основі роботи вчителя. Тоді він залишить “ незримый прочный след в чужой душе на много лет”.

Учителю не ставлять пам’ятників. Для нього пам’ятником є ті знання, які він передав підростаючому поколінню, а воно (покоління) буде втілювати в життя для щастя і блага людства.


Рік 1964. Мудрим рішенням Краснолиманської адміністрації, завідуючого райвно, було вирішено збудувати у лісовому масиві мікрорайону Південний нову будівлю школи. Процес будування відобразив на своїх картинах вчитель школи Павлючек Ілля Антонович.



Віра, Надія, Любов оселилися в стінах нової школи в 1964 році. Діти, які прийшли із старих будівель школи, були приємно вражені великою трьохповерховою спорудою. Класи були переповнені, в школі, яка була розрахована на 800 осіб, навчалося вдвічі більше, займалися у дві зміни, в деяких класах парти учнів стояли навіть біля дошки. Але, незважаючи на це, школа, педагогічний колектив успішно вливався у русло життя, старанно намагався виростити здорових та розумних учнів.

Випуск 1964 року. Директором школи у той час був Білокоровий Григорій Іванович.


Але витоки народження школи треба шукати не в збудуванні нової споруди, а в зародженні основних принципів її майбутньої діяльності.

Писали історію та закладали кращі традиції нинішньої школи ветерани педагогічної праці.

Учителя – ветераны,

Вам спасибо за всё.

И почёт вам, и честь,

И спасибо за то, что вы были и есть.

І сьогодні, знаходячись на заслуженому відпочинку, ви продовжуєте сіяти розумне, добре, вічне.

безимени-1 (коп11


безимени-2-безимени-1 (копия) 11безимени-2



Рупин К.В.

учитель рус. яз.




безимн1 (ко11безимн1 (к11безимн1 (к1
Нежиденко Н.В.

учитель математики


безимени-3


безин1 к1безин1 (к1

Скільки їх було, вчителів? Треба багато часу, щоб перелічити їх імена і те, за що їх любили діти. Але головне – вони були, є і будуть, і довіку буде тривати життя, яке з’єднує минуле і сьогодення, тому що школа – це міст між минулим і майбутнім.

У 60 – 70 роки було багато сперечань між фізиками і ліриками, в перервах – будування світлого майбутнього! Але за всім цим – велика справа: виховання молодого покоління, справжніх патріотів своєї батьківщини, які свято вірили в ідеї комунізму і соціалізму.

Багато часу учні школи приділяли пошуковій роботі. Кажуть, що війна не закінчена, поки не поховано останнього солдата. Дуже плідно працювали шкільні слідопити – і зниклих без вісті ставало менше. Так боролися з війною.

Обов’язково треба згадати і таких директорів школи: Голуб І.Я.,

Дерюга П.П., Белих П.І., Рупін К.В., Чех Ю.Г.

У 80-ті роки школа вийшла на “міжнародну” арену. З далекої Чехословаччини, Болгарії, Польщі, Югославії полетіли листи. Тоді це називалось “Інтернаціональне виховання”. Для багатьох учнів школи це листування стало справжнім відкриттям, відкриттям світу, відкриттям Європи. Відкривали для себе і свою країну: Москва, Ленінград, Молдова, Латвія, - усюди побували учні школи.

Рік 1988. Приток до школи молодих спеціалістів, яких під свою опіку взяли досвідчені вчителі.

У цьому ж році було здана в експлуатацію нова будівля школи, яка була розрахована на те, щоб учні займалися в одну зміну. Побудові цього приміщення сприяла наполеглива праця директора школи з 1984 по 1992 рік Воронкіної Раїси Олексіївни.

Є гарна традиція в школі. Основи її були закладені саме у 80-ті роки. Випускники школи повертаються до школи вже вчителями. Зараз в школі працює 22 випускники. Повертаються до школи випускники – і це прекрасно! Отже, життя триває! Традиції школи не кануть в Літу! Не захолонуть шкільні класи, якщо хтось хоче зігріти їх теплом своїх сердець!

У 90-ті роки директором школи був Кувіла Микола Хомич, який віддав школі всю душу, свій талант організатора, педагога, керівника


Після школи Микола Хомич очолив міський відділ освіти, з якого пішов на заслужений відпочинок.

В кінці 90-х школу очолила Мороз Реґіна Василівна. Завдяки її спокійній вдачі, витримці, чуткому ставленню до колективу, школа змогла подолати труднощі того часу: і економічні, і соціальні...



З 2003 по 2010 рік школу очолювала Адейкіна Лідія Миколаївна, завдяки якій школа модернізувалася, стала сучасною, світлою, затишною, отримала нові комп’ютерні класи, мультимедійний комплекс, було збудовано спортивний зал для початкової школи.



Вчитель школи – як джерело, кожен день віддає учням не тільки свої знання, але й ділиться часткою свого серця, своєї душі.

І хоча сьогодні учитель – не найбільш престижна професія, кожен педагог мріє, щоб найталановитіші учні пішли його шляхом і продовжили його справу. І не помиляються, тому що багато випускників школи № 4 стали педагогами, з успіхом викладають свої предмети у різних школах міста, області, України, всього світу, мають вчені ступені, пишуть наукові праці. І це найвища оцінка праці педагогічного колективу.

Педагогічний колектив пишається досягненням своїх вихованців. В історії школи 126 золотих і срібних медалістів.



Такі імена, як Тітов М., Землянський О., Нефьодов Є., Кравцов А., Фроленко О., Хода О., Дерюга С., Дерюга В. відомі по всьому світу.





Євгеній Нефьодов – поет, Кравцов Андрій – викладач

почесний громадянин міста Чикагського університету


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка