Соціально-педагогічна діагностика



Скачати 34.75 Kb.
Дата конвертації17.03.2016
Розмір34.75 Kb.
Соціально-педагогічна діагностика

 

Соціально–педагогічна діагностика– це спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про вплив на особистість і його соціум соціально–психологічних, педагогічних, екологічних і соціальних факторів з метою підвищення ефективності соціально-педагогічної діяльності. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними і соціологічними дослідженнями. Метою соціально-педагогічної діагностики є встановлення соціального діагнозу. Крім цього діагностика передбачає проведення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки особистості.

  Об’єктом діагностики для соціального педагога в навчально-виховних закладах є особистість дитини в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб’єктами цього середовища, які впливають на формування та розвиток даної особистості. Предметом діагностики є соціально–педагогічна реальність. Предмет та об’єкт діагностики мають бути  відображені у змісті діагностики.

Соціальна діагностика повинна здійснюватись за допомогою певного діагностичного інструментарію, який є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів. Загалом діагностичний інструментарій різних видів діагностики досить різноманітний. Тому неможливо дати детальні поради щодо застосування певних діагностичних методик, навіть для типових ситуацій.

У своїй роботі соціальний педагог може використо­вувати запозичені методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загально гносеоло­гічні. До останніх належать метод діалектики, методи аналізу і синтезу, метод теоретичного моделювання, метод якісних оцінок, які використовують всі спеціалісти. З со­ціологічних методів соціальний педагог застосовує опиту­вання, анкетування, соціальну статистику, соціальне про­ектування і експертні оцінки. У множині психологічних методів ним можуть застосовуватись ті, що вивчались у процесі фахової підготовки: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія.

 В діяльності соціального педагога результативними виступа­ють такі педагогічні методи, як спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика дитини, уза­гальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації віль­ної діяльності, природний і формуючий експеримент. До власних методів соціальної педагогіки належать соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагогічний експеримент, соціально-педагогічне обстеження якості життя, соціально-педагогічний моніторинг та ін.

Процес діагностики можна умовно поділити на етапи:

1. Аналіз первинної інформації, що одержується на початку роботи.

2. Визначення об’єкта діагностики та способу її проведення.

3. Підготовка до діагностичної діяльності (технічна, методична, психологічна тощо).

4. Процес діагностики – застосування діагностичних процедур.

5. Аналіз результатів діагностики та постановка соціального діагнозу.

На основі отриманих даних робиться висновок і визначається проблема, що дозволяє соціальному педагогу перейти до вибору відповідних технологій соціально-педагогічної роботи.

Завдання соціально-педагогічної діагностики в роботі соціального педагога навчально-виховного закладу полягають:



  • у вивченні та оцінюванні  особливостей діяльності і розвитку  учнів (вихованців), мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об’єднань;

  •  дослідженні спрямованості впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, позитивного  виховного потенціалу в мікрорайоні та джерела негативного впливу на дітей і підлітків;

  •  знаходженні переваг особистості дитини, її "проблемного поля'', індивідуально-психологічних, особистісних особливостей;

  •   встановленні причини відхилення у поведінці дітей, підлітків, причини соціального неблагополуччя сім "ї;

  •   сприянні  виявленню обдарованих дітей;

  •   виявляє дітей з емоційними та інтелектуальними затримками розвитку.

 

Комплексне вивчення особистості учня:

1.      Опитувальник «Девіантна поведінка особистості»

2.      Анкета оцінка взаємин підлітка з класом

3.      Анкета визначення вмінь саморегуляції та особливостей мотивації

4.      Опитувальник  «Наскільки ти адаптований до життя?» (За Фурманом)

5.      Методика «Закінчи речення».

6.      Анкета «Життєві компетентності випускника школи».

7.      Проективна методика дослідження особистості (Модифікація В.Михайла) «Стосунки дитини з батьками, вчителями»

8.      Методика «Стиль поведінки»

9.       Методика «Вивчення рівня соціалізації старшокласників»

10.    Методика «Агресивна поведінка» (за Є. Ільїним та П. Ковальовим)

11.   Методика «Дослідження самооцінки»  (За Т. Дембо, С. Рубінштейном)



12.   Анкета «Вивчення схильності учнів до шкідливих звичок»      

     /predmety/ocppsr/media/files/Metoduku.doc


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка