Спадкове право



Скачати 465.95 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації17.03.2016
Розмір465.95 Kb.
  1   2   3

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра політології, соціології і права

Реферат

з правознавства на тему:

«Спадкове право»

Рівне-2010



Зміст

Вступ.


Розділ I Строк видачі свідоцтва про право на спадщину

1. Поняття спадщини.

2. Спадкування.

3. Спадкування за законом.

4. Прийняття спадщини.

5. Оформлення права на спадщину.

Розділ II Проблемні питання в правовому регулюванні спадкового права за Новим Цивільним Кодексом

1. Питання пов’язані з місцем відкриття спадщини.

2. Проблеми при визначенні кола спадкоємців.

3. Проблемне трактування норми статті 1270 «Строки прийняття спадщини»

Розділ III Міжнародний досвід

1. Впровадження нового цивільного кодексу в Нідерландах і практичні проблеми його застосування голландськими правниками (право власності і спадкове право).

Висновки

Список використаної літератури



Вступ.

Важливим елементом процесу перебудови, реформування та демократизації всіх систем суспільства в Україні є формування правової держави, яка покликана забезпечити виконання конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України та забезпечувати недоторканість і захист майнових та немайнових прав кожного громадянина країни).

Питання спадкового права залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожного громадянина, оскільки питання спадщини тією чи іншою мірою торкаються інтересів кожного.

Інститут спадкового права в усіх правових системах, як стародавніх, так і сучасних, є одним із найважливіших, адже його значимість обумовлюється тим,що об’єктом спадкування є право власності.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний Кодекс України, шоста книга якого «Спадкове право», і регулює питання спадкового права в Україні.

Цивільні правовідносини характеризуються тим, що вони виникають між самостійними і рівними, з точки зору закону, суб’єктами. В цьому разі рівність і самостійність включає в себе наявність у кожної із сторін у правовідносини як прав, так і обов’язків і це в свою чергу означає, що кожний із учасників правовідносин має реальну можливість впливати на поведінку протилежної сторони, якщо остання буде мати наміри вийти за межі закону, договору, в тому числі і шляхом звернення до суду.

Отже, цивільний процес сприяє учасникам цивільних правовідносин у реалізації ними своїх прав і юридичних обов’язків. Але для того, щоб правильно сформулювати вимогу до суду у спадкових справах, треба чітко розуміти, в чому полягає сутність спадкування, хто може бути спадкодавцем, які права і обов’язки включаються в спадщину.

В даній курсовій роботі вироблена спроба розглянути питання пов’язані зі спадкуванням, строками видачі свідоцтва про право на спадщину.

Так в розділі першому дана кратка характеристика спадщини, видам спадкування за законом і за заповітом, прийняття спадщини і оформлення права на спадщину.

В розділі другому розглянуті деякі питання пов’язані з проблемами, які виникають в правовому регулюванні спадкового права за новим Цивільним Кодексом. В першу чергу, це стосується строку видачі свідоцтва про право на спадщину. До проблемних питань застосування спадкового права за новим Цивільним Кодексом можна віднести також питання визначення додаткового строку, достатнього для подання спадкоємцям заяви про прийняття спадщини.

В роботі наведені приклади з судової практики, коли суддями було дуже важливо прийняти рішення, щоб воно відповідало принципам як законності, так і справедливості, тому, що були пропущені строки на прийняття спадщини. В розділі третьому, на прикладі Нідерландів, показано, як в цієї країни відбувається процес впровадження нових законів. Процес виписування тексту нового закону триває довго. Правильні і потрібні формули шукаються в ході консультацій з представниками науки і практики для того, щоб кожна проблема мала своє рішення.

Da tua dum tua sunt, post mortem

Tuncua non sunt. – Віддій твоє, поки

Воно твоє, після смерті, воно

не твоє.

Розділ I

1. Поняття спадщини.

Спадкування існує майже стільки, скільки існує цивілізація, оскільки переважній більшості людей властиво бажання хоч трохи полегшити життя нащадкам після своєї смерті. Отже, спадкування – перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Звідси випливає, що спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу прав та обов’язків померлого до інших осіб. Слід наголосити, що спадщина відкривається після смерті фізичних осіб і лише вони можуть бути спадкодавцями. Юридичні особи не помирають, а ліквідовуються; отже, вони можуть бути тільки спадкоємцями. Не буває спадкування і між живими.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди у зв’язку з каліцтвом. До спадщини входять і борги спадкодавця. Однак спадкоємець, який прийняв спадщину. Відповідає за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості успадкованого ним майна.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний Кодекс України, шоста книга «Спадкове право», і регулює питання спадкового право в Україні.

Відповідно до ст. 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Згідно з п. 187 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місце знаходження майна або його основної частини». В ст. 1221 ЦК України зазначено «останнє місце проживання, а п. 187 Інструкції «останнє постійне місце проживання». Кожне з цих фактів має своє юридичне значення та підтвердження повними документами.

Тож, стаття 3 Закону України від 11.12.2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» оперує двома терміналами «місце проживання» та місце перебування.

Місце проживання, відповідно до цього Закону, є адміністративно-територіальна одиниця на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. А місце перебування – це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. В обох випадках йдеться про адміністративно-територіальну одиницю, на території якої проживає особа. Різниця лише у строках проживання. У першому випадку йдеться про строк понад шість місяців на рік, у другому – менше шести місяців на рік. Підтвердження місця перебування та місця проживання здійснюється за допомогою реєстрації, тобто внесення відомостей до паспортного документа та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Тож, особа може бути зареєстрована в одному місці, а проживати зовсім в іншому.

Нині між спадкоємцями виникає спір щодо, місця відкриття спадщини, який узгоджується з відповідними рішеннями суду. Щоб уникнути непорозумінь, доречно було б внести зміни до ч. 1 та ч.2 статті 1221 Цивільного Кодексу України, де визначити:



1. Місцем відкриття спадщини є останнє місце реєстрації проживання спадкодавця;

2. Якщо місце реєстрації проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження та реєстрації нерухомого майна, або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – за місцем реєстрації основної частини рухомого майна, а в разі, якщо рухоме майно не підлягає реєстрації, за місцем знаходження такого майна за постійним місцем проживання спадкодавця, а не за місцем реєстрації проживання.

Було б значно доцільніше регулювати спадкові відносини не за останнім місцем проживання, а за місцем реєстрації, адже саме в цьому законодавець визначив правовий зв'язок спадкодавця із спадщиною та спадкоємцями. Тим більш, що в ч.6 ст. 29 ЦК України визначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

Такі зміни дадуть змогу уникнути судових спорів стосовно вищезазначеного.

Спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті. Проте не мають права стати спадкоємцями особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців або зробили замах на їх життя. Крім цього, за законом не мають права стати спадкоємцями батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялись від виконання покладених на них законом обов’язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтвердженні в судовому порядку.



2. Спадкування за заповітом.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином – дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами (ч.3 ст.202 ЦК України). Зазвичай заповіт складається однією особою. Проте новий ЦК України не забороняє складання так званого спільного заповіту. До нього, зокрема, належить заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України). Як і будь-який інший правочин, заповіт має за мету настання певних юридичних наслідків: передачу прав та обов’язків спадкодавця іншій особі-спадкоємцю.

Закон визначає певні вимоги щодо особи заповідача. Право на заповіт має фізична особа є повною цивільною дієздатністю (ч.1 ст. 1234 ЦК України). Це може бути як повнолітня особа (за умови, що вона не визнана судом недієздатною), так і неповнолітня особа, яка в установленому законом порядку набула дієздатності і повному обсязі до досягнення 18 років – у разі реєстрації шлюбу, емансипації та ін. (статті 1234, 1235 ЦК України). Заповідач має розуміти значення своїх дій і їх наслідки, тому забороняється протиправний вплив на свідомість людини під час складення заповіту. У зв’язку з цим існує правило, відповідно до якого право на заповіт здійснюється заповідачем особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається).

Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач має право призначити коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов’язки, встановити у заповіті сервітути. Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт. У цьому полягає свобода заповіту.

Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Закон визначає коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України).

1. «Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдовець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

(Абзац перший частини першої статті 1241 викладено у новій редакції згідно із Законом України №2146-IV від 03.11.2004р.).

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

2. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку».

Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов’язки або їх частину. До числа спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інші частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1223 ЦК України). Відповідно до цього їхня частка у спадщині буде збільшена.

Крім загальних, заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження. До них, зокрема, належать:

1) заповідальний відказ (легат) (ст. 1237 ЦК України);

2) покладення на спадкоємця деяких обов’язків (ст. 1240 ЦК України);

3) визначення умови отримання спадщини (ст. 1242 ЦК України);

4) під призначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України);

5) встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК України);

6) призначення виконавця заповіту (ст. 1386 ЦК України).

Дійсність заповіту безпосередньо пов’язана з додержанням відповідних умов щодо його форми. Заповіт має бути письмовим посвідчений нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, зазначено у ЦК України (статті 1248, 1251, 1252).

ст. 1248 ЦК України 1) нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів;

2) нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу)

Свідками не можуть бути:

1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

2) спадкоємці за заповітом;

3) члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Отже,свідками можуть бути дієздатні особи, які розуміють значення своїх дій і не є прямо або опосередковано зацікавленими щодо спадку.

Одним з основних положень спадкового права є таємниця заповіту стаття 1255 ЦК України «1. Нотаріус, інша посадова особа, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту»



3. Спадкування за законом.

Досить часто спадкодавці не складають заповіти. Якими же чином слід поступати в цьому випадку? Тут діє дуже просте правило: спадкоємство відбувається за законом, оскільки воно не змінено заповітом.

ст. 1258 «Черговість спадкування за законом

1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу»

До числа спадкоємців за законом належать також непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше як один рік до його смерті. Вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Стаття 1266 «Спадкування за правом представлення

1. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

2. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

3. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

4. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

5. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

6. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення»

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого переходить до держави. Перехід майна до держави відбувається також у випадках, якщо хтось із спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави. Зазначимо, що й у разі, якщо через відсутність спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, то решта майна переходить до держави.



4. Прийняття спадщини.

Для того щоб спадкоємець став власником належного йому майна, він має прийняти спадщину.

Стаття 1268 Прийняття спадщини

1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

4. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважається такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою четвертою статті 1273 цього Кодексу.

5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві в часу відкриття спадщини»

Для прийняття спадщини необхідно подати заяву про прийняття спадщини: стаття 1269

1. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживає постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

2. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців»

За загальними правилами поділ спадщини може бути здійснено після спливу строку на прийняття спадщини, коли відоме коло спадкоємців та всі обставини щодо спадкового майна. Проте закон містить правила спрямоване на захист інтересів ненародженої дитини. Відповідно до ч.2 ст. 1298 ЦК України, якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Це правило стосується і дитини, зачатої під час життя спадкоємця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом. Якщо дитина не народиться (у результаті штучного переривання вагітності) або народиться мертвою, то належна їй частка буде передана іншим спадкоємцям.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спадкодавця. Відповідно до ч.1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.



5. Оформлення права на спадщину.

Право на спадщину має бути оформлене в порядку, встановленому законом. У першу чергу це залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття.

Стаття 1296 Право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину:

1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

3. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину».

Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, спадкоємець який прийняв спадщину, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Стаття 1297 «Обов’язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно

1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців

Стаття 1298. Строк видачі свідоцтва про право на спадщину.

1. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

2. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини.

Положення абзацу першого цієї частини застосовується також щодо дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом.

3. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансової установи), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення»

1) «Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182) цього Кодексу.

2) Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна» Стаття 1299 ЦК .

На майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. (стаття 66 Закону України «Про нотаріат»).

Стаття 67 Закону України «Про нотаріат»: «Про порядок видачі свідоцтва про право на спадщину:

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку встановленому цивільним законодавством, на ім’я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину, як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана державній нотаріальній конторі до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім’я неповнолітнього чи недієздатного спадкоємця державний нотаріус повідомляє органи опіки та піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

При переході спадкового майна до держави свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органові ».

Свідоцтво про право на спадщину за законом визначені ст. 68 Закону України «Про нотаріат».

Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Спадкоємці за законом, які позбавлені можливостей подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину.

ст. 69 Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом:

«Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна.

Державний нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частину в спадщині».

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка