Стадії переживання горя



Скачати 47.06 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір47.06 Kb.
СТАДІЇ ПЕРЕЖИВАННЯ ГОРЯ
Anton_Gvozdikov_Shutterstock.com
Джерело: http://www.medpulse.ru

Втрачати батьків, рідних або близьких друзів завжди важко. Ніколи не знаєш наперед, наскільки це боляче. Однак будь-яке горе рано чи пізно починає відчуватися не так гостро – у нього, відповідно до теорії психіатра Елізабет Кюблер-Росс, є п'ять етапів, котрі послідовно змінюють один одного.


Деякі дослідники розширюють число етапів до десяти, інші, навпаки, урізують до трьох. Нижче наведений «компромісний» варіант з чотирьох етапів.


Перший етап: шок і заперечення
Перші години, дні і навіть тижні ви просто відмовляєтеся приймати те, що трапилося. Ви розумієте, щó саме сталося, але не можете віддатися переживанням – між вами і вашими емоціями немов виростає скляна стіна. Таке «завмирання» і «відсторонення» захищає вас від повного розпаду через нестерпний біль, але, з іншого боку, змушує відчувати страх: чому я не можу плакати? Найчастіше людина, що втратила когось близького, воліє ставитися до того, що трапилося, як до страшного сну. Інші відчувають, що втратили мету в житті, а треті замикаються в собі і перетворюються на самітників.
Перший етап зазвичай супроводжується прогалинами в пам'яті (ви не можете згадати події попереднього дня і не пам'ятаєте, коли останнього разу їли), дезорганізацією (ви раз у раз забуваєте чи губите ключі або телефон), неадекватною реакцією на будь-які події (ви поводите себе не так, як звичайно, і відчуваєте себе ніби кимось іншим). У таких випадках психологи радять, як би банально це не здавалося, дати волю почуттям. Так, ви пережили страшне потрясіння, і ці сплески будуть повторюватися ще довго, тому плачете ви майже весь час або, навпаки, не можете зронити і сльозинки, – все це не так страшно, як може здатися. Головне – спробувати впоратися з запереченням смерті близької людини, хоча воно і рятує вас від почуття повної безнадійності. Якщо у вас є можливість, краще не борсатися у власних переживаннях іне тікати від них, а поділитися з тими, кому ви довіряєте.


Другий етап: біль і почуття провини
Коли ви потихеньку звільнилися від захисного кокона, з глибини душі починають рватися емоції. Цей період може виявитися найскладнішим і найчорнішим. Найбільш поширена реакція – це звинувачення себе в тому, що ви спілкувалися з покійним при його житті не так, як повинні були. Ви згадуєте бесіди і суперечки з ним і картаєте себе: даремно ви були такими різкими. Або ж звинувачуєте себе за те, що опинилися саме в такому місці або вчинили саме так, а не інакше, чи, навпаки, засуджуєте себе за те, що не схотіли чи не змогли щось зробити. Вважаєте, що ви в якийсь незбагненний спосіб повинні були передбачити трагічне майбутнє і запобігти йому, – так, ніби це в людських силах.

Зараз ви страждаєте від екстремальних перепадів настрою, емоційного і / або фізичного виснаження і сонливості. Сльози навертаються на очі в той момент, коли ви найменше цього очікуєте, а негативні думки про себе, здається, оселилися у вашій голові навіки.


На цьому етапі потрібно постаратися перестати весь час прокручувати події минулого у своїй пам'яті. Якщо з голови ніяк не йдуть самі неприємні моменти, обговоріть їх з рідними чи друзями, які разом з вами пройшли через те ж саме, розкажіть, які саме почуття і емоції ви переживали. Так ви даєте вихід своїм страхам і почуттю провини, отримуєте підтримку близьких і розумієте, що ви дійсно зробили все, що було на той момент часу у ваших силах. Ви не моглі знати ТОДІ, що трапиться далі.
Не соромтеся звернутися за допомогою. Група підтримки, психотерапевт або просто рідна людина допоможуть вам впоратися з важкими переживаннями. Примусьте себе виговоритися. Найлегше сховатися і добровільно ізолювати себе, але рано чи пізно вам все одно доведеться «вийти з тіні». Якщо ви відчуваєте свою провину за те, що залишилися жити, або, навпаки, відчуваєте полегшення, не варто вважати себе лиходієм: ці почуття вкладаються в рамки норми. Правда ситуації полягає в тому, що не можемо все передбачити наперед і не на все можемо вплинути.


Третій етап: гнів, розчарування і гіркота
Цей етап характеризується «спалахами» емоцій. Ви будете прекрасно себе почувати, поки щось: замітка в журналі, газеті, запис у блозі чи епізод по ТБ, – не викличе у вас раптового спалаху люті. На третій стадії ви переживаєте напади жалю до себе, ви задаєтеся дитячими питаннями: «Чому саме я?» і «Звідки така несправедливість?», «За що мені це?». Багато хто з соромом зізнається, що часто думає: «Чому померла саме дорога мені людина, а не хтось інший?», «Чому це трапилося саме зі мною, а не з якимось негідником, який заслужив таке?»
Людина, що переживає третій етап, часто цурається певних соціальних ситуацій, особливо святкових заходів, і відчуває роздратування через те, що проблеми інших здаються такими дрібними і нікчемними, поріняно з тим, що переживає вона особисто. А при словах «Я так тебе розумію» або «Що я можу для тебе зробити?» їй хочеться вити вовком. Тут краще уникати спілкування з тим, хто здатний зіпсувати вам настрій. Якщо, скажімо, якийсь ваш приятель при зустрічі заводить одну й ту ж шарманку «ах, як шкода», забудьте про нього на якийсь час. Оточуючим краще розповісти про те, що саме сталося. Говорити про втрати, біль і страх, може, і не прийнято в нашому суспільстві, проте куди незручнішою є ситуація, коли ви мовчите, а ваше оточення не знає, що трапилося і губиться в здогадках, що з вами коїться. Вам буде куди неприємніше, якщо люди почнуть наполегливо допитуватися, в чому причина вашого пригніченого стану.
Поспівчувайте собі. Якщо озлобленість віддалила вас від оточуючих, не нарікайте на них за брак співчуття, ви й самі можете співчувати собі. Ви щойно зіткнулися з трагічною подією в житті, і це цілком природно – порівнювати своє становище із ситуацією інших людей, і думати, що їм набагато легше, ніж вам. Нагадайте собі, що ви не завжди будете сумувати і що в майбутньому все потроху налагодиться.


Четвертий етап: прийняття ситуації і відчуття полегшення
Незалежно від того, наскільки глибокими є ваші страждання, повільно, але неухильно, ви повертаєтеся до звичного життя. Спочатку ви будете робити крок вперед і два назад, але поступово ви почнете усвідомлювати те, що трапилося, і задіювати приховані «резерви сили». Ви з подивом виявите, що життя не зупинилося. Моменти радості якийсь час ще будуть поступатися місцем почуттю провини: як, мовляв, я можу відчувати себе щасливим, коли трапилося таке? Але трагічна подія з плином часу стає вашим досвідом, вашим минулим. Як тільки ви прийняли і почали відпускати цю подію, для вас знову стають смішними речі, над якими ви сміялися раніше. Ви помічаєте дрібниці, на які до цього не звертали увагу: у когось нові черевички, а через дорогу відкрилася приємна кав'ярня; падає літній дощик, а на лотку продають ваші улюблені цукерки. На цьому етапі вам потрібно якнайбільше завантажити себе приємними емоціями. Якщо єдине, що змушує вас вранці вставати з ліжка, – це ваші діти або внуки, постарайтеся проводити з ним якомога більше часу. Якщо ви захоплюєтеся в'язанням – саме час почати який-небудь масштабний «проект», а якщо любите майструвати – добре було б зробити якусь красиву чи практичну річ. Запитайте себе: чи хотів би ваш покійний родич, щоб ви все життя ходили в траурі, чи йому було би приємніше, аби ви раділи життю? Чи варте ваше єдине життя, аби все його прожити далі в смутку, чи воно мало би приносити вам радість?
Багато, хто, випробувавши гіркоту втрати, переживши страшні події, знаходять розраду в допомозі іншим. Озирніться: навколо багато людей, яким ви можете допомогти. Пам'ятаєте, як вам допомагали близькі, коли ви зіткнулися з горем? І ви теж можете зробити чиєсь життя легшою і радіснішим. Бо ви вже стали сильнішим і мудрішим!


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка