Стратегія сталого розвитку України



Скачати 334.1 Kb.
Дата конвертації19.03.2016
Розмір334.1 Kb.
Стратегія сталого розвитку України

Україна має значний геополітичний потенціал: сприятливі кліматичні, зокрема агрокліматичні, умови, вигідне географічне положення, достатні природні ресурси, високий рівень освіти і кваліфікації громадян, вагому культурно-історичну спадщину.

Актуальність впровадження Стратегії сталого розвитку в Україні обумовлена необхідністю стабілізації техногенного навантаження на навколишнє природне середовище та розв'язання комплексу екологічних проблем в умовах соціально-економічного зростання.

1. Загальні положення

Стратегія сталого розвитку України (далі - Стратегія) є програмним документом довгострокової дії, який ґрунтується на сучасних міжнародних принципах співіснування людства і довкілля і в якому визначається мета, завдання та пріоритетні напрями поступального розвитку українського суспільства на шляху забезпечення збалансованості економічних, соціальних та екологічних чинників.

Сталим є розвиток, який задовольняє потреби суспільства, не ставлячи під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Сталий розвиток - це система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохоронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних відносин на засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей, безпечного навколишнього середовища, національних джерел духовності. В основі сталого розвитку лежать невід'ємні права людини на життя та повноцінний розвиток.

Пріоритетним напрямом сталого розвитку є оптимізація життєдіяльності людства в умовах безпечного природного середовища і гармонійних відносин як усередині суспільства, так і між окремими спільнотами.

Одним з основних чинників сталого розвитку України є її природні умови і ресурси. Для істотного зменшення техногенного навантаження на довкілля, припинення процесів його деградації необхідно докорінно змінити існуючу практику господарювання шляхом відмови від "нульової" вартості природних ресурсів, що створить фінансові передумови для збалансованості соціально-економічного розвитку. Критерієм сталого розвитку повинен бути не приріст обсягів виробництва, а потенціал його зростання в умовах збереження та переходу до покращення якісних показників навколишнього природного середовища.

Реалізація цієї Стратегії сприятиме практичному впровадженню основних принципів державної екологічної політики в контексті програм економічного і соціального розвитку України та її інтеграції до Європейського Союзу.

Стратегія базується на положеннях Конституції України, законах та інших нормативно-правових актах, міжнародних договорах, стороною яких є Україна, а також на результатах наукових досліджень у сферах екології та суспільного розвитку, оцінці сучасного стану довкілля та соціально-економічного розвитку держави, врахуванні глобальних і регіональних особливостей взаємодії людини та довкілля.

В основу Стратегії покладено рішення Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 рік) та Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 рік), інших міжнародних форумів з питань навколишнього середовища та забезпечення сталого розвитку.

2. Обгрунтування необхідності розроблення Стратегії

Протягом тривалого часу економічний розвиток України супроводжувався незбалансованою експлуатацією природних ресурсів. Наслідки такої економічної діяльності продовжують негативно впливати на навколишнє середовище, що призводить до виснаження ресурсного потенціалу, зростання витрат на захист населення і територій, ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій та відтворення природної рівноваги.

Гостро стоїть проблема адекватної оцінки реальних втрат суспільства від негативних наслідків господарювання та створення достатньої фінансової бази природоохоронної діяльності. Розмір стягнень за забруднення навколишнього природного середовища в Україні не враховує всіх аспектів економічних та соціальних втрат суспільства, не забезпечує в повному обсязі покриття природоохоронних витрат і свідчить про недостатню ефективність системи відшкодування збитків за порушення природоохоронного законодавства.

Скорочення обсягів промислового виробництва в Україні в 90-х роках минулого століття зумовило зменшення загального обсягу викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел. Проте починаючи з 2001 року знову спостерігається тенденція до збільшення забруднення. Це зумовлено реальним зростанням обсягів виробництва в базових галузях економіки в умовах недостатнього впровадження нових екологічно чистих технологій. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря мають транскордонний характер і негативно впливають на стан довкілля й інших країн.

Переважна більшість місць зберігання відходів не відповідає умовам екологічної безпеки, перебуває в незадовільному стані і є одним із найбільш вагомих чинників забруднення довкілля. Серед основних джерел утворення відходів слід назвати підприємства гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів.

За рівнем використання водних ресурсів для потреб промисловості, сільського господарства та населення, а також рівнем зарегульованості річкового стоку Україна посідає одне з перших місць серед європейських країн. Водно-екологічні проблеми пов'язані насамперед з водогосподарською діяльністю, переважно орієнтованою на максимальне використання корисних властивостей водних об'єктів без урахування при цьому довгострокових наслідків.

Обсяг неочищених стічних вод, які щороку скидаються у водні об'єкти, становить майже 1 відсоток величини сумарного середньорічного річкового стоку. Самовідновлювальної здатності водних екосистем недостатньо для нейтралізації негативних впливів і відновлення порушеної екологічної рівноваги. Стійке забруднення поверхневих вод зумовлено також надмірною розораністю ландшафтів водозабірних територій басейнів малих і великих річок, що прискорює водно-поверхневу міграцію забруднювачів, водну ерозію і замулювання річкових систем.

Дедалі актуальнішою стає проблема деградації земель. Маючи близько 1 відсотка сільськогосподарських угідь світу, Україна швидко втрачає свій земельний потенціал у зв'язку з прогресуючим погіршенням якісних показників родючості ґрунтів. Крім того, внаслідок зниження культури землеробства щороку втрачається від 0,6 до 1 тонни гумусу з кожного гектара землі.

Найбільшу частку в структурі земель України займають площі сільськогосподарського призначення, що зумовлено екстенсивними методами використання земельних угідь. За рівнем техногенного втручання в природні екосистеми аграрний сектор перебуває на першому місці в світі.

Україна продовжує посідати провідне місце в світі за інтенсивністю використання та експлуатації надр. Унаслідок зростання вартості енергоресурсів і ускладнення гірничо-геологічних та екологічних умов освоєння мінерально-сировинних ресурсів знижується економічна ефективність видобутку корисних копалин. У більшості гірничодобувних регіонів накопичилися серйозні соціально-економічні та екологічні проблеми.

Через закриття шахт і кар'єрів набули розвитку небезпечні гідрогеологічні процеси - підтоплення, зсуви, хімічне забруднення ґрунтів, підземних вод тощо.

Функціонування гірничопромислового комплексу за відсутності адекватних природоохоронних заходів призводить до дисбалансу в розвитку економіки. Тому при реформуванні мінерально-сировинного комплексу необхідно забезпечити як абсолютне, так і відносне зменшення питомої ваги цього сектору в загальному обсязі промислового виробництва.

Важливим фактором стабілізації екологічної ситуації в Україні та її сталого розвитку є лісовий фонд. Ліси за своїм господарським призначенням і місцезростанням виконують переважно захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції і мають обмежене промислово-експлуатаційне значення. Надмірне лісокористування призвело до істотних змін у структурі лісів, погіршення стану природних комплексів, деградації рослинного покриву, до виснаження лісосировинної бази.

Біо- та ландшафтне різноманіття - одна з найважливіших складових національного багатства України. В Україні налічується близько 27 тис. видів рослин та 45 тис. видів тварин. Проте природні ресурси, до яких належать об'єкти тваринного та рослинного світу, мають стійку тенденцію до виснаження.

Важливе місце в комплексі стратегічних завдань сталого розвитку займають соціальні питання.

Об'єктивний процес спаду виробництва в умовах соціально-економічної трансформації призвів до значного розшарування населення за рівнем реальних доходів та рівнем життя.

Демографічні проблеми безпосередньо чи опосередковано впливають на всі аспекти розвитку суспільства. Різкий демографічний спад, який спостерігався в Україні протягом останніх років, негативно позначається на геополітичному потенціалі держави. Занепокоєння викликають високі темпи депопуляції та її прогнозні показники на найближче десятиріччя, які проявляються на фоні зниження очікуваної при народженні тривалості життя та наявної еміграції найбільш динамічних трудових ресурсів.

3. Стратегічна мета, принципи та завдання сталого розвитку

Стратегічною метою сталого розвитку України є досягнення збалансованості співіснування природного середовища, держави і суспільства на основі демократичної, толерантної, плюралістичної та екологічно орієнтованої соціально-економічної політики, відкритої динамічно-інтегрованої в глобальні процеси економіки, забезпечення національної безпеки держави, гармонійних суспільних відносин та рівноправного міжнародного співробітництва.



Державна політика щодо сталого розвитку базується на таких основних принципах:

  • збалансованість розвитку українського суспільства - паритетність економічної, соціальної та екологічної складових, визнання неможливості тривалого поступального розвитку суспільства в умовах деградації природного середовища;

  • забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності населення;

  • утвердження гуманізму, демократії і загальнолюдських цінностей, розвиток громадянського суспільства та залучення широких верств населення до державотворчих процесів;

  • підтримка і підвищення ролі всіх секторів громадянського суспільства та забезпечення вільного доступу його членів до екологічної інформації та правосуддя для захисту своїх невід'ємних прав і свобод;

  • забезпечення еколого-економічної збалансованості розвитку окремих регіонів на фоні тісної міжрегіональної господарської взаємодії за умови узгодження із загальнонаціональними потребами та інтересами національної безпеки;

  • встановлення рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами для сприяння сталому розвитку всіх країн світу.

Стратегічними завданнями сталого розвитку є:

У сфері екологічно збалансованого розвитку економіки:

  • забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку;

  • структурна перебудова економіки шляхом прискорення розвитку високотехнологічних галузей;

  • створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової моделі економіки;

  • впровадження сталих економічних механізмів природокористування та імплементація екологічної складової в систему національних рахунків;

  • підвищення ефективності інвестиційних процесів, у тому числі у сфері відновлення природного капіталу;

  • стимулювання впровадження екологічно безпечних, енергетично ефективних та ресурсозберігаючих технологій;

  • розвиток технологій замкнутого циклу і технологій очищення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів;

  • підтримка екологічно ефективного виробництва енергії, включаючи використання відтворювальних джерел енергії та вторинних енергетичних ресурсів;

  • розвиток екологічно безпечних видів транспорту та транспортних комунікацій, створення альтернативних видів палива у тому числі невуглеводневого.

У сфері забезпечення соціальної справедливості:

  • зниження рівня майнового розшарування населення, подолання бідності;

  • зниження рівня безробіття населення і забезпечення продуктивної зайнятості;

  • збереження і зміцнення демографічного та трудового ресурсного потенціалу країни; стабілізація демографічної структури суспільства;

  • зміцнення фізичного здоров'я нації;

  • оптимізація соціальної структури суспільства; встановлення гарантій забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;

  • розвиток системи освіти, просвіти та поширення інформації з питань сталого розвитку.

У сфері суспільних відносин:

  • створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод людини;

  • формування громадянського суспільства, забезпечення у ньому політичної стабільності та взаєморозуміння;

  • розвиток духовності, культури, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу.

У сфері раціонального використання природно-ресурсного потенціалу:

  • сприяння забезпеченню екологічно збалансованого стану навколишнього природного середовища країни та розвитку окремих регіонів;

  • економічно та екологічно обґрунтоване використання невідновлюваних та ефективне відтворення відновлюваних природних ресурсів;

  • мінімізація шкоди, яка завдається довкіллю під час видобутку корисних копалин; рекультивація земель, порушених у процесі розробки родовищ корисних копалин;

  • формування екологічної мережі, збереження та відтворення природного біорізноманіття;

  • розвиток екологічно чистих сільськогосподарських технологій, збереження та відтворення природної родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення;

  • удосконалення ринкових механізмів регулювання у сфері природокористування;

  • вжиття заходів щодо запобігання та припинення всіх видів незаконного використання природних ресурсів, у тому числі браконьєрства.

У міждержавних стосунках:

  • проведення активної міжнародної політики;

  • поглиблення інтеграції в європейську та світову економічні системи, активізація участі у міжнародних організаціях.

4. Шляхи та засоби реалізації державної політики сталого розвитку

В економічній та фінансовій сферах:

  • сприяння макроекономічній стабілізації, вирівнювання структурних диспропорцій в економіці та соціально-економічного стану регіонів;

  • забезпечення дотримання природоохоронних вимог, визначених законодавством, та відповідних санкцій під час спеціального використання природних ресурсів;

  • удосконалення системи фінансово-економічних санкцій, важелів і заохочень у сфері природокористування та природоохоронної діяльності;

  • розроблення науково обґрунтованої нормативно-правової та методологічної бази еколого-економічної оцінки збитків від виснаження або вичерпання природоресурсного потенціалу, забруднення довкілля та негативного впливу на довкілля виробничої діяльності;

  • включення показників економічної оцінки природного капіталу і його амортизації до системи макроекономічних показників соціально-економічного розвитку;

  • удосконалення системи статистичної звітності щодо стану довкілля з метою наближення її до потреб і загальних принципів економічної статистики, у тому числі запровадження національних рахунків навколишнього середовища;

  • розроблення та запровадження для кожного виду природних ресурсів спеціальних рахунків з відображенням на них загального балансу обсягів даного ресурсу, ступеня його виснаження та обсягів витрат, пов'язаних з відтворенням довкілля;

  • використання єдиної системи оцінки різних природоохоронних витрат: відновлення якості навколишнього природного середовища, запобігання забрудненню довкілля; відшкодування збитків, завданих навколишньому природному середовищу внаслідок надзвичайних ситуацій;

  • створення системи державної цільової підтримки розвитку виробництв повного циклу відповідно до норм і правил угод СОТ; реалізація державної програми підтримки модернізації виробничих потужностей базових галузей економіки; забезпечення державної підтримки підприємств, які здійснюють екологічну реструктуризацію;

  • запровадження систем екологічного аудиту, менеджменту, підприємництва та страхування;

  • сприяння зниженню енерго- та матеріалоємності вітчизняних товарів і підвищенню їх конкурентоспроможності;

  • вжиття економічних заходів щодо зменшення експорту продукції видобувних, ресурсо- та енергоємних галузей; переорієнтація експорту з сировинної складової на наукоємну та високотехнологічну продукцію;

  • розроблення і поетапне впровадження нормативно-правового та методичного забезпечення, спрямованого на врахування вартості природного капіталу в ціні кінцевої продукції;

  • реалізація програм енергозбереження і використання альтернативних джерел енергії, зокрема сприяння розвитку малої енергетики та відновлювальних джерел енергії;

  • стимулювання впровадження енергозберігаючих технологій у галузях економіки та побуті;

  • активне залучення внутрішніх інвестиційних резервів для розвитку нових перспективних виробництв;

  • створення сприятливих умов для спрямування довгострокових іноземних інвестицій в інноваційну сферу;

  • забезпечення пріоритетності розвитку виробництва предметів споживання та ринку послуг, орієнтованих на задоволення внутрішнього попиту;

  • практичне впровадження науково обгрунтованої системи тарифікації використання природних ресурсів для забезпечення збалансованого розвитку сировинних галузей виробництва;

  • удосконалення системи платежів (зборів) за спеціальне використання відновлюваних природних ресурсів з урахуванням обсягу коштів необхідного для їх відтворення;

  • удосконалення державної системи екологічного нормування;

  • удосконалення системи стратегічного планування і прогнозування основних складових сталого розвитку;

  • реформування системи фінансування природоохоронної діяльності;

  • розроблення комплексу заходів з поступового виведення з експлуатації і закриття найбільш екологічно небезпечних виробництв і виробничих потужностей у поєднанні з розв'язанням пов'язаних з цим соціальних проблем.

У соціальній та гуманітарній сферах:

  • неухильне дотримання законодавства з оплати праці, в тому числі щодо встановлених державних мінімальних гарантій;

  • удосконалення системи надання адресної допомоги найуразливішим верствам населення;

  • підвищення ролі місцевих органів влади у розв'язанні проблем бідності;

  • забезпечення подальшого розвитку системи соціального та пенсійного страхування населення;

  • стабілізація ринку праці та впровадження державної системи стимулювання створення нових робочих місць для забезпечення зайнятості працездатного населення;

  • створення умов для повноцінного залучення широких верств населення до участі в економічному, соціальному та політичному житті, розвиток демократичних інституцій, економічної свободи та громадянського суспільства;

  • удосконалення нормативно-правової бази щодо соціального захисту дитинства та материнства;

  • запровадження доступних фінансових механізмів для пільгового кредитування потреб молодих сімей;

  • поліпшення умов для загальнодоступного базового медичного обслуговування населення, зокрема в сільській місцевості;

  • розроблення та впровадження комлексу заходів, спрямованих на профілактику захворювань і недопущення випадків травматизму на виробництві;

  • розвиток духовного, культурного та інтелектуального потенціалу суспільства.

У сфері охорони довкілля, раціонального використання та відтворення природних ресурсів:

  • здійснення на об'єктному, регіональному та державному рівні системи природоохоронних заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля;

  • удосконалення державної системи моніторингу довкілля, створення центрів збирання, обробки та аналізу даних моніторингу моделювання і прогнозування виникнення ймовірних надзвичайних ситуацій.

Атмосферне повітря:

  • скорочення і в подальшому повне припинення виробництва та використання хімічних речовин, що негативно впливають на озоновий шар, шляхом заміни їх на екологічно безпечні компоненти;

  • удосконалення інформаційно-аналітичних систем різних рівнів з оцінки техногенного впливу стаціонарних джерел забруднення на якість атмосферного повітря;

  • удосконалення екологічних нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел забруднення;

  • впровадження нових технологій глибокого очищення димових газів від окислів сірки та азоту;

  • впровадження сучасних технологій спалювання, підготовки палива та газоочищення в енергетичних та промислових системах з метою зменшення викидів, у тому числі парникових газів, в атмосферне повітря.

Водні об'єкти:

  • удосконалення системи гідрометеорологічних спостережень і прогнозування, зміцнення матеріальної бази гідрологічних постів і гідрометеостанцій;

  • розроблення та впровадження систем відтворення водних ресурсів на територіях, що зазнали значного техногенного навантаження;

  • удосконалення нормативно-правової бази управління водними ресурсами;

  • впровадження басейнового принципу управління водними ресурсами;

  • впровадження прогресивних технологій водозабезпечення, водокористування, водовідведення;

  • впровадження сучасних систем підготовки питної води із застосуванням екологічно ефективних фільтруючих та адсорбуючих матеріалів і реагентів;

  • забезпечення очищення стічних вод, що утворилися внаслідок випадання атмосферних опадів на території промислових підприємств;

  • удосконалення систем протиповеневого, протиабразійного, протиерозійного захисту та охорони водних об'єктів;

  • визначення переліку стратегічно важливих водоносних горизонтів підземних вод та меж їх поширення для забезпечення їх охорони.

Ліси:

  • реформування системи класифікації лісів за цільовим призначенням та розроблення відповідних режимів лісокористування;

  • уточнення критеріїв відповідності віднесення лісових ділянок до категорій захисності;

  • впровадження сертифікації лісових ресурсів і лісогосподарських операцій; обмеження суцільних рубок лісу з поступовою заміною на вибіркові;

  • доведення відсотка лісистості території України до науково обґрунтованого рівня, у тому числі за рахунок заліснення малопродуктивних земель;

  • забезпечення дотримання нормативів лісистості водоохоронних та полезахисних смуг; створення та підтримка єдиної системи полезахисних лісосмуг і лісонасаджень на еродованих землях і крутосхилах;

  • впровадження перспективних технологій лісовідновлення;

  • реформування системи ведення лісового господарства з метою підвищення ефективності використання недеревних ресурсів лісових екосистем.

Біо- та ландшафтне різноманіття:

  • забезпечення затвердження проектів організації територій та охорони природних комплексів для відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду, фінансування в необхідних обсягах робіт з організації нових об'єктів і встановлення адміністративної відповідальності за несвоєчасне виконання землевпорядних робіт;

  • включення до екологічної мережі захисних, рекреаційних площ та природних коридорів;

  • удосконалення інституційної бази з питань збереження біо- та ландшафтного різноманіття; активізація досліджень із систематизації флори і фауни та проблем екологічної безпеки;

  • розроблення комплексу заходів щодо підвищення стійкості ландшафтів до антропогенного впливу;

  • сприяння розвитку екологічного туризму; розроблення комплексу організаційних заходів з розширення джерел фінансування заповідної справи.

Земельні ресурси:

  • удосконалення системи обліку земельних ділянок та методів еколого-економічної оцінки з метою адекватного обчислення їх реальної вартості;

  • проведення інвентаризації земельних ділянок у населених пунктах;

  • затвердження та реалізація комплексної програми підвищення родючості ґрунтів;

  • впровадження раціонально організованих систем землекористування та оптимізації насаджень і посівів, контурної організації території землекористування;

  • впровадження ефективних ґрунтозберігаючих технологій у сільському господарстві, промисловості та будівництві;

  • удосконалення правового забезпечення процедур землевідведення;

  • заліснення малопродуктивних земель і техногенно уражених (у тому числі внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС) земель сільськогосподарського призначення;

  • розроблення та вжиття заходів з вирівнювання співвідношення площ природних угідь та територій, на яких ведеться господарська діяльність;

  • впровадження агрохімічної паспортизації земельних ділянок, проведення систематичних оцінок стану використання земельних угідь;

  • забезпечення реалізації заходів щодо рекультивації техногенно порушених, еродованих земель і територій сміттєзвалищ та могильників;

  • забезпечення реалізації заходів щодо захисту територій від підтоплення, у тому числі шляхом відновлення природних дрен;

  • підтримка екологічної безпеки у зоні відчуження Чорнобильської АЕС;

  • запровадження режимів мінімізації обробки ґрунтів.

Надра:

  • удосконалення екологічних вимог до охорони, раціонального використання та відновлення надр;

  • розроблення заходів щодо забезпечення комплексного використання мінеральної сировини;

  • удосконалення нормативно-правової бази щодо розмежування геологорозвідувальних робіт загальнодержавного значення та робіт, що мають комерційний характер, впровадження комерційних підходів до системи фінансового забезпечення геологорозвідувальних робіт;

  • розроблення та реалізація програм сталого розвитку регіонів видобування та первинної переробки уранової сировини;

  • геологічне вивчення та оцінка мінерально-сировинної бази української частини акваторій Азовського і Чорного морів.

Відходи:

  • підвищення ефективності системи поводження з відходами, паспортизація (інвентаризація) місць розміщення та видалення відходів, створення банку даних технологій їх переробки та утилізації;

  • удосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення екологічної безпеки поводження з радіоактивними та високотоксичними відходами;

  • проведення комплексної еколого-економічної оцінки ефективності функціонування системи використання відходів як вторинної сировини; розроблення нових і вдосконалення діючих технологій та виробничих схем рециклінгу і утилізації відходів;

  • розроблення та реалізація комплексу заходів щодо запровадження системи роздільного збирання різних видів відходів;

  • поліпшення екологічного стану в місцях розміщення, складування та сортування відходів шляхом підвищення ефективності їх інженерного захисту, належне утримання водозахисних споруд і дренажних систем, посилення відповідальності за порушення вимог екологічної безпеки і законодавства у цій сфері;

  • забезпечення екологічно безпечного зберігання токсичних та радіоактивних відходів, у тому числі перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему;

  • впровадження системи економічного стимулювання застосування ефективних екологічно безпечних маловідходних технологічних процесів у виробництві.

Екологічна збалансованість виробництва:

Базові галузі промисловості:

  • розроблення екологічно орієнтованих критеріїв структурної перебудови базових галузей промисловості;

  • удосконалення структури виробництва з метою створення маловідходних локальних і територіальних виробничих комплексів;

  • розроблення та впровадження механізму узгодження допустимих обсягів викидів забруднюючих речовин з темпами модернізації технологій і структурної перебудови в промисловості;

  • розроблення екологічно безпечних способів консервації промислових об'єктів, що підлягають закриттю;

  • розроблення і впровадження технологічних схем очищення та використання мінералізованих стічних, шахтних і кар'єрних вод;

  • підвищення ефективності заходів із запобігання аварійним ситуаціям та мінімізації їх наслідків, посилення відповідальності за порушення природоохоронного законодавства;

  • державна підтримка та стимулювання розвитку і впровадження екологічно безпечних рентабельних технологій та відновлювальних нетрадиційних джерел енергії;

  • розроблення комплексу заходів щодо зменшення техногенного впливу на населення і довкілля негативних чинників, зумовлених виробничою діяльністю підприємств паливно-енергетичного комплексу;

  • удосконалення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на підприємствах паливно-енергетичного комплексу.

Сільське господарство:

  • розв'язання проблеми регулювання рентних платежів у різних агрокліматичних зонах шляхом диференціації податку для сільськогосподарських товаровиробників залежно від площі земель та родючості грунтів;

  • розроблення законодавчих та вжиття організаційних заходів з розвитку та впровадження високопродуктивних сільськогосподарських технологій;

  • забезпечення впровадження екологічно обґрунтованих принципів ведення сільського господарства та адаптованих до місцевих умов технологій і систем землеробства з метою захисту земель від забруднення та виснаження;

  • проведення науково обґрунтованої оптимізації площ сільськогосподарсь-ких угідь;

  • сприяння розвиткові "зеленого" туризму.

Виробництво товарів широкого вжитку та надання послуг:

  • одночасне здійснення заходів щодо підтримки вітчизняного виробника, у тому числі представників малого і середнього бізнесу, з урахуванням вимог СОТ, які сприятимуть наповненню споживчого ринку українськими товарами;

  • впровадження системи стандартів екологічної сертифікації харчових продуктів і товарів широкого вжитку;

  • запровадження екологічних акцизів на продукти, споживання яких вимагає значних витрат на утилізацію тари та упаковки.

Житлово-комунальне господарство:

  • розроблення та вжиття комплексу заходів щодо ліквідації диспропорції між потужностями систем водопостачання та очищення стічних вод у населених пунктах;

  • забезпечення державного фінансування централізованого водопостачання та водовідведення у сільських населених пунктах і системи контролю якості питної води на місцевому рівні;

  • впровадження ефективних технологій знешкодження осадів водопровідних і каналізаційних стічних вод;

  • реалізація заходів щодо зменшення втрат води у водопровідних мережах та запобігання аварійним ситуаціям;

  • стимулювання широкого впровадження тепло-, водо- та енергоощадних технологій у житлово-комунальному господарстві;

  • стимулювання економного використання населенням водних та енергетичних ресурсів.

Транспорт:

  • впровадження сучасних екологічно сприятливих технологічних рішень під час будівництва, реконструкції та експлуатації транспортних шляхів; розширення мережі сучасних автомобільних доріг першої та другої категорій та залізниць у складі міжнародних транспортних коридорів;

  • впровадження технічних і технологічних рішень, спрямованих на зменшення обсягу викидів забруднюючих речовин та впливу на довкілля автотранспортних засобів у населених пунктах та на транспортних магістралях;

  • будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд на концесійних засадах;

  • забезпечення будівництва шумопоглинальних екранів на магістральних шляхах сполучення поблизу населених пунктів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

  • впровадження європейських стандартів щодо створення природних коридорів під час будівництва нових і реконструкції існуючих транспортних шляхів;

  • впровадження системи заходів з підвищення безпеки дорожнього руху, зокрема сучасної супутникової системи оповіщення на залізницях, автотрасах, морських та річкових шляхах;

  • забезпечення впровадження технологій та обов'язкових будівельних проектних рішень щодо очищення стічних вод, посилення відповідальності за скидання неочищених стічних вод у водні об'єкти підприємствами транспорту та об'єктами сервісної інфраструктури;

  • удосконалення системи діагностики стану трубопровідного та технологічного обладнання нафтопродуктопроводів;

  • забезпечення регенерації, знешкодження та утилізації твердих виробничих та побутових відходів на всіх підприємствах транспортного обслуговування.

Військова діяльність і конверсія військово-промислового комплексу:

  • розроблення комплексної програми екологічно безпечної діяльності Збройних Сил України;

  • проведення науково-експертних досліджень для здійснення об'єктивної оцінки екологічної ситуації в місцях розташування військових частин та об'єктів військово-промислового комплексу;

  • державний контроль і забезпечення прозорої паспортизації та аудиту об'єктів військово-промислового комплексу;

  • створення системи моніторингу довкілля у місцях розташування військових частин та об'єктів військово-промислового комплексу як складової державної системи моніторингу довкілля, формування банку даних щодо їх екологічного стану;

  • знешкодження та утилізація залишків непридатних боєприпасів, ракетного палива та хімічної зброї, а також вибухонебезпечних речовин, що залишилися з часів Другої світової війни;

  • посилення правової відповідальності за порушення природоохоронного законодавства у військових частинах та на об'єктах військово-промислового комплексу;

  • ліквідація наслідків екологічної шкоди, заподіяної військово-оборонною діяльністю, в тому числі правове забезпечення компенсації збитків, завданих унаслідок тимчасової дислокації на території України іноземних військ.

Екологічна експертиза:

  • удосконалення правового забезпечення еколого-експертної діяльності органів державної влади та громадських організацій для налагодження їх ефективної взаємодії;

  • узгодження діючої методичної бази проведення державної екологічної експертизи та процедур стратегічної екологічної оцінки з аналогічними європейськими;

  • уточнення переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, на основі концепції техногенно-екологічних ризиків.

У сфері наукового забезпечення:

  • удосконалення системи наукових та еколого-експертних центрів, діяльність яких спрямована на дослідження проблем охорони довкілля, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

  • проведення комплексних наукових досліджень щодо вдосконалення системи платежів за забруднення навколишнього природного середовища;

  • підтримка пріоритетних науково-технічних досліджень з проблем розроблення ефективних засобів зниження рівня забруднення атмосферного повітря;

  • проведення водно-екологічного районування території України на основі оцінок граничнодопустимих обсягів водно-екологічного навантаження та фактичних показників якісного стану довкілля;

  • розроблення принципів граничнодопустимих техногенних навантажень з використанням моделей оцінки екологічного ризику, стійкості поверхневих і підземних водогосподарських систем на об'єктному, місцевому та регіональному рівні;

  • обґрунтування пропозицій щодо поетапного повернення у господарське використання земель, виведених з активного землекористування внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;

  • розроблення нових екологічно безпечних технологій знешкодження та утилізації хімічних засобів захисту рослин, заборонених до використання;

  • проведення комплексних досліджень щодо експлуатаційних оцінок техногенних (вторинних) родовищ корисних копалин та можливостей їх господарського використання;

  • розроблення наукових засад щодо захоронення радіоактивних та високотоксичних відходів;

  • впровадження нових технологій збирання побутового сміття і селективного відбору цінних компонентів, промислових технологій його утилізації;

  • еколого-технологічне обґрунтування зниження токсичності, знищення або надійної ізоляції залишкових відходів;

  • підвищення обгрунтованості та об'єктивності вибору місць для будівництва підприємств базових галузей економіки з урахуванням рівня збалансованості комплексу екологічних, техногенних і соціальних чинників;

  • районування територій за наявністю потенційно небезпечних виробництв та ступенем техногенно-екологічних ризиків;

  • розроблення методики розрахунку рентної плати та особливостей її нарахування за видами природних ресурсів.

У сфері екологічної освіти та просвіти:

  • створення за державної підтримки науково-освітніх центрів сталого розвитку;

  • розвиток за державної підтримки системи освіти, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для різних галузей економіки з питань сталого розвитку;

  • розширення мережі спеціальних навчальних закладів екологічного та еколого-правового спрямування; розроблення нових навчальних програм, удосконалення методики викладання екологічних дисциплін;

  • включення спеціальних навчальних програм зі сталого розвитку до програм у вищих навчальних закладах, створення навчальних посібників з питань екологічної етики та екологічної економіки, видання науково-популярної літератури;

  • створення інформаційних програм та видань для поширення інформації з питань сталого розвитку.

У сфері розвитку громадянського суспільства:

  • утвердження гуманізму, демократії та загальнолюдських цінностей;

  • створення дієвої системи зворотного зв'язку між державою та громадянським суспільством; стимулювання створення колегіальних громадських дорадчих органів при органах державної влади (громадських рад);

  • підтримка та розвиток суспільних ініціатив, залучення широких верств населення до розбудови Української держави, сприяння політичній активності громадян;

  • забезпечення вільного доступу до екологічної інформації та правосуддя для захисту невід'ємних прав і свобод людини;

  • впровадження механізмів громадського контролю за діяльністю армії та військово-промислового комплексу;

  • створення системи державної підтримки об'єднань громадян, діяльність яких спрямована на розвиток державотворчих процесів і захист соціальних та екологічних прав;

  • сприяння формуванню екологічної культури у всіх верств населення.

У сфері розвитку регіональної політики:

  • спрямування державної регуляторної політики на вирішення завдань поліпшення соціально-економічного стану регіонів;

  • розроблення регіональних програм сталого розвитку;

  • впровадження місцевих планів дій щодо забезпечення еколого-економічної збалансованості розвитку кожного регіону шляхом ефективної міжрегіональної господарської взаємодії;

  • організація регіональних систем моніторингу за показниками збалансованого розвитку;

  • забезпечення органічної єдності розвитку продуктивних сил регіонів із завданнями сталого розвитку країни в цілому;

  • зміцнення соціально-економічних зв'язків між регіонами, сприяння ефективній реалізації заходів, передбачених міжрегіональними соціально-економічними та екологічними програмами;

  • проведення класифікації регіонів України за рівнем техногенно-екологічного навантаження;

  • удосконалення структури промислового комплексу у регіонах Донбасу та Придніпров'я;

  • розвиток курортно-рекреаційної сфери і туризму у Карпатах, Причорномор'ї та Криму;

  • збереження етнографічної самобутності регіонів, охорона та відродження пам'яток історії і культури.

У сфері міжнародного співробітництва:

  • створення максимально сприятливих умов для реалізації міжнародних програм у сфері інноваційного розвитку та розбудови інформаційного суспільства;

  • підвищення ефективності міжнародних програм шляхом удосконаленням механізмів державного та громадського контролю за їх виконанням;

  • створення правового та інституційного забезпечення використання механізмів фінансово-економічних розрахунків, передбачених міжнародними договорами, стороною яких є Україна, з урахуванням внеску кожної з країн у забезпечення глобальної стійкості біосфери ("борги за природу", вуглеводневий кредит тощо);

  • інституційне забезпечення реалізації політики інтеграції до ЄС, СОТ та НАТО;

  • розвиток двосторонніх програм співробітництва з прикордонними державами, зокрема в галузі охорони довкілля та запобігання транскордонному забрудненню;

  • підвищення ефективності міжнародного співробітництва в рамках торговельно-економічних комісій та подальше удосконалення його механізму;

  • активізація участі України у програмах міжнародних дій - "Довкілля для Європи" та "Сталий розвиток для Європи";

  • відмова від зовнішнього фінансування нових проектів, створення виробництв, функціонування яких зумовлюватиме утворення значних обсягів небезпечних відходів, викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля або підвищення рівня екологічного ризику;

  • сприяння залученню іноземних інвестицій та технологій в екологічно "дружні" сфери виробництва - переробку відходів, енергозбереження, "безвідходні" виробництва та виробництва замкнутого циклу, розвиток екологічно "чистих" технологічних циклів, а також у розвиток інформаційних технологій, комунікацій, у тому числі шляхів сполучення (насамперед транспортних коридорів), у галузі будівництва та машинобудування;

  • залучення іноземних інвестицій у розвиток концесійної діяльності;

  • поступове впровадження європейської системи стандартів і нормативів у сфері екології, медицини та санітарії;

  • сприяння пріоритетному розвитку міжнародного наукового співробітництва та освітньої діяльності;

  • розвиток двостороннього і багатостороннього співробітництва та партнерства з охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів у прикордонних областях, з визначенням прав та економічної відповідальності сторін у разі заподіяння шкоди довкіллю однієї з них;

  • сприяння розвитку міжнародного співробітництва в неурядовому секторі.

5. Моніторинг реалізації Стратегії та базові орієнтири сталого розвитку

Для забезпечення реалізації стратегічних напрямів сталого розвитку проводитиметься моніторинг ефективності здійснюваних заходів на основі застосування системи індикаторів, яка включає базові орієнтири сталого розвитку, згідно з додатком.

Пропонується використовувати соціальні, економічні та екологічні індикатори сталого розвитку, уніфіковані за міжнародною системою одиниць вимірів та адаптовані до умов України.

Передбачається запровадити механізм періодичного затвердження зазначених індикаторів та забезпечити моніторинг досягнення запланованих показників.

Система індикаторів сталого розвитку передбачає можливість їх постійного вдосконалення та розвитку.

6. Етапи реалізації Стратегії

Стратегія реалізується у три етапи: короткостроковий (підготовчий) - до 2007 р., середньостроковий (стабілізаційний) - до 2015 - 2025 років та довгостроковий - на подальшу перспективу.

Метою першого етапу є створення стартових умов для ефективної реалізації завдань визначених Стратегією.

Метою другого етапу є стабілізація структурних змін в економіці та соціальній сфері, створення основних засад соціально спрямованої ринкової економіки, подолання масової бідності, вихід на економічні показники середньо розвинутих країн.

На третьому етапі сталий розвиток повинен стати домінуючим принципом державної політики.

Додаток
до Стратегії



Індикатори
сталого розвитку


Економічний розвиток

  • ВВП у розрахунку на душу населення, тис. грн.

  • Індекс промислового виробництва, відсотків

  • Індекс внутрішнього сукупного реального попиту, відсотків

  • Індекс валового споживання, відсотків

  • Індекс валового нагромадження основного капіталу, відсотків

  • Частка видобувної галузі в обсягах промислового виробництва, відсотків

  • Частка обробної галузі в обсягах промислового виробництва, відсотків

  • Обсяг сукупних інвестицій у основний капітал, млн. гривень

  • Коефіцієнт інтенсивності оновлення основних фондів

  • Обсяг науково дослідних та науково-технічних робіт, млн. гривень

  • Імпорт товарів і послуг, млрд. доларів США

  • Експорт товарів і послуг, млрд. доларів США

  • Обсяг прямих іноземних інвестицій, млрд. доларів США

Соціальний розвиток

  • Середня очікувана при народжені тривалість життя, років

  • Рівень зайнятості населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці, відсотків загальної кількості населення у віці 15-70 років

  • Доходи в розрахунку на одну особу, гривень на рік

  • Рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, відсотків загальної кількості економічно активного населення у віці 15-70років

  • Рівень бідності, відсотків населення, що проживає за офіційно визначеною межею бідності

Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів

Сумарні викиди парникових газів:

Загальні викиди парникових газів від промислових процесів:

  • у відсотках до бази порівняння,

  • в абсолютних одиницях,гігограмів вуглеводного еквіваленту на рік

Обсяги викидів забрудненних речовин в атмосферу:

  • у відсотках до бази порівняння

  • в абсолютних одиницях, тис. тонн на рік

Скидання забрудненних зворотних вод у поверневих водні об'єкти:

  • у відсотках до бази порівняння

  • в абсолютних одиницях, тис. тонн на рік

Сумарний водозабір:

  • у відсотках до бази порівняння

  • в абсолютних одиницях, тис. тонн на рік

Споживання свіжої води на виробничі потреби:

  • у відсотках до бази порівняння

  • в абсолютних одиницях, тис.куб. метрів на добу

Загальне відведення нормативно очищених вод:

  • у відсотках до бази порівняння

  • в абсолютних одиницях, млрд. куб. метрів на рік

Обсяг оборотної і послідовно використаної води:

  • у відсотках до бази порівняння

  • в абсолютних одиницях, млрд. куб. метрів на рік

  • у відсотках до спожитої природної води

  • у відсотках до ВВП

Площа сільськогосподарських угідь:

  • у відсотках до бази порівняння,

  • в абсолютних одиницях, млн. га

  • у відсотках до площі земельного фонду

Загальна площа лісів:

  • у відсотках до бази порівняння,

  • в абсолютних одиницях, млн. га

Наявність токсичних промислових відходів в сховищах організованного складування та на території підприєств:

  • у відсотках до бази порівняння

  • в абсолютних одиницях, млрд. тонн

Утворення нових відходів:

  • у відсотках до бази порівняння

  • в абсолютних одиницях, млрд. тонн

Площа об'єктів природно-заповідного фонду:

  • у відсотках до бази порівняння

  • в абсолютних одиницях, млн.га

Примітка. З метою реалізації Стратегії сталого розвитку передбачається також розроблення та затвердження відповідними органами виконавчої влади у межах своєї компетенції системи відомчих (галузевих) індикаторів сталого розвитку. Джерело: ВР України, проект


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка