Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ Безсмертний дух нації



Сторінка1/7
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.29 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
Сумський державний університет

Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ

Безсмертний дух нації

Суми


Сумський державний університет

2014


Сумський державний університет

Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ

33-10-39 http://library.sumdu.edu.ua

e-mail: library_ssu@ukr.net

Безсмертний дух нації

до 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка

Рекомендаційний покажчик



Суми


Сумський державний університет

2014


016:8У1

Б40


Б40


Безсмертний дух нації : до 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка : рекомендаційний покажчик / уклад. О. В. Бондар ; відп. за вип. Т. В. Слабко. – Суми : Сумський державний університет. Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ, 2014. – 113 с.

© Сумський державний

університет, 2014


Передмова

Бо пам’ятайте, що на цій планеті,

відколи сотворив її Пан-Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

Ліна Костенко

9 березня випромінюється в людських серцях незабутньою пам’яттю про день народження Тараса Григоровича Шевченка, ювілей якого відзначає весь народ України, українці зарубіжної діаспори, кожен, кому дороге ім’я Кобзаря. Указом Президента України № 257/2012 «Про додаткові заходи з підготовки та відзначенння 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка» з метою гідного відзначення у 2014 році 200-річного ювілею видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка, підтримки заходів із вивчення і популяризації спадщини Великого Кобзаря в Україні та за її межами 2014 рік в Україні оголошено Роком Тараса Шевченка.

Тарас Григорович Шевченко – великий український народний поет, геніальний митець-новатор, основоположник нової української літератури й української літературної мови. Видатний поет був водночас і драматургом, і повістярем, і фольклористом, й одним із найвидатніших майстрів українського живопису та графіки.

Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Т. Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм і засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення.

Т. Г. Шевченко – славний син українського народу, його слово і сьогодні живе між нами. Шевченко – це наша душа, наша мудрість, це наша сила. В особі Шевченка український народ ніби злив свої найкращі духовні сили і обрав його співцем своєї історичної слави та соціальної недолі, власних сподівань і прагнень. Під думи народні настроював свою ліру Кобзар, тому й оживало в слові його все те, що таїлося в самій глибині серця. Слово Шевченкове, як стверджує Ніна Шмурикова, «Таке просте, таке доступне, таке сміливе, волелюбне, таке гаряче і живе!.. Воно магічну силу має – всю душу враз перевертає…».

Значення постаті Кобзаря для українського народу важко переоцінити. «Шевченко – це митець, художник, який відкрив для української нації двері в безкінечність. Він є гарантом нашої вічності…» – сказав Микола Жулинський.

Поезія Шевченка і його постать ніколи не були для українців обмеженими лише рамками літератури чи й навіть культури, – Шевченко є явищем української духовності, могутнім джерелом національної самосвідомості, учасником історичного життя народу, порадником, Батьком, навіть пророком майбутнього та апостолом правди, символом України. Україна була для нього всім, і він є нині всім для українців. Жоден із поетів нового часу не здатний дорівнятись у цьому до Шевченка, чий заповіт завжди єднатиме людей у служінні Україні:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.
До даного рекомендаційного покажчика включені художні твори, монографії, матеріали наукових збірників і конференцій, науково-популярна література, статті з періодичних видань, які знаходяться у фонді бібліотеки Сумського державного університету, й електронні ресурси.

Видання вміщує також відомості про наших краян – лауреатів Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

У виданні представлено головні дати життя і творчості відомого поета, ілюстрації.

Покажчик побудовано за принципом алфавітного розміщення прізвищ авторів книг або назв творів за українсько-російським алфавітом.



Даний рекомендаційний покажчик стане в нагоді науковцям, викладачам, літературознавцям, студентам, бібліотечним працівникам, широкому загалу користувачів.

Життя і творчість Т. Г. Шевченка

«Він поет усього людства, так сказала про Тараса Григоровича Шевченка відома англійська політична діячка Полін Бентлі. Тарас Шевченко виходить за межі однієї країни. Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе до волі, має всесвітнє значення».

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська область) у родині Григорія Івановича Шевченка, який належав поміщику Василю Енгельгардту. Батько був родом із с. Кирилівки (нині – с. Шевченкове), мати – Катерина Якимівна Бойко – із с. Моринців.

Через один рік родина Шевченків переїхала в с. Кирилівку, до діда Івана. У сімї, окрім Тараса, було 6 дітей: старші – Катерина та Марія, брат Микита, молодші – Ярина, Марія, брат Йосип.

Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядала старша сестра Катерина, про яку Тарас завжди згадував як про ніжну, терплячу няню.

Коли Тарас трохи підріс, батько, чумакуючи, брав його із собою. Пізніше в автобіографічному відступі в повісті «Наймичка» Шевченко називав міста і села, що лишили слід у його пам’яті: Гуляйполе, Новомиргород, Дев’ята Рота, Дідова Балка, Грузівка, Єлисаветград (нині – Кіровоград). Такі подорожі розширювали виднокруг допитливого хлопця.

У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. У 1823 р., коли Тарасу було девять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, у якої було своїх троє дітей. 1825 року помирає і сам батько Тараса.

Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом – у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовляє йому у навчанні. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки та пасе громадську череду.

1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В. В. Енгельгардта.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса.

У 1830 році почалося польське національно-визвольне повстання.

На початку 1831 року Енгельгардт змушений був переїхати з Вільно до Петербурга. Невдовзі помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко. Коли Тарас прибув до Петербурга, йому виповнилося 17 років. На прохання Тараса, Енгельгардт законтрактував його на 4 роки живописних справ цеховому майстрові Василю Григоровичу Ширяєву.

У 1836 році Т. Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи.

У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна. Свої переживання в ці дні Шевченко відтворив пізніше в повісті «Художник».

Цього ж року Кобзаря було офіційно зараховано «стороннім учнем» до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї – швидко здобуває знання. 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернбергом.

У січні 1839 р. Т. Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок із натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами «Хлопчик-жебрак дає хліб собаці». У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. У 1837 році він написав баладу «Причинна», у 1838 р. – поему «Катерина», елегію «На вічну память Котляревському», у 1839 р. – поезії «Тополя», «До Основяненка».

У 1840 році побачила світ збірка творів Шевченка «Кобзар», що містила вісім творів: «Думи мої ...», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». У 1841 р. вийшов альманах «Ластівка» із п’ятьма творами поета: баладою «Причинна», поезіями «Вітре буйний», «На вічну пам’ять Котляревському», «Тече вода в синє море...», першим розділом поеми «Гайдамаки»«Галайда», окремим виданням вийшла поема «Гайдамаки». У вересні того самого року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину «Циганка-ворожка».

Із-під пензля митця виходять малюнки «Козацький бенкет» (1838 р.), «Натурниця» (1840 р.) і низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з’являється «Марія» – малюнок до поеми О. С. Пушкіна «Полтава», 1841 р. – до оповідань Квітки-Основ’яненка «Знахарь», Надєждіна «Сила волі», 1842 р. «Зустріч Тараса Бульби з синами» до повісті «Тарас Бульба».

Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами «Катерина» (1842 р.). Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 р. з’явився уривок із п’єси «Никита Гайдай», написаної російською мовою, та поема «Слепая». 1843 р. письменник завершив драму «Назар Стодоля», а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема «Гамалія».

Девятнадцятого травня 1843 р. Т. Г. Шевченко разом із Є. П. Гребінкою їде в Україну. Зупинився Кобзар у Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам’яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем і з художником Сенчило-Стефановським, з яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп’ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Є. Гребінки в «Убіжище» біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Тарас побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок «Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці».

В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів «Живописна Україна». Із Кирилівки їде на Березань, де пише вірш «Розрита могила». Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів. Із жовтня 1843 р. митець живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему «Тризна», яку присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.

Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом «Вірші Тараса Шевченка», переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував поет у с. Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 р. виїхав до Москви, де познайомився з істориками Бодянським, Шафариком, зустрівся із Щепкіним. Пише поезію «Чигирине, Чигирине...».

Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга. У листопаді 1844 р. побачив світ перший випуск «Живописної України», до якого увійшли шість офортів: «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Старости», «Судня рада», «Дари Богдановії українському народові», «Казка». 1844 р. поет закінчує поему «Сова», створює поему «Сон», поезії «Дівичії ночі», «У неділю не гуляла...», «Чого мені тяжко, чого мені нудно...», «Заворожи мені, волхве...» і вірш «Гоголю».

У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчує навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання «некласного художника». У кінці березня Тарас виїздить до Москви, де зустрічається із Щепкіним і Бодянським. У квітні 1845 р. письменник приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із М. Максимовичем.

Одержавши від Київської археографічної комісії доручення зарисувати історичні пам’ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня митець приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам’яток. Відвідавши с. Андруші, він малює дві сепії «Андруші», у вересні 1845 р. гостює у Кирилівці.

На початку жовтня Великий Кобзар приїхав у Миргород. Тут він написав поезії «Не женися на багатій...», «Не завидуй багатому...» та містерію «Великий льох». У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми «Наймичка», «Кавказ», вступ до поеми «Єретик». Завершені твори 1843–1845 рр. він об’єднав у альбом «Три літа». Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської археографічної комісії. Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав «Заповіт». У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Тарас виїжджає на Поділля та Волинь збирати перекази та пісні й описувати історичні пам’ятки. У кінці жовтня повертається до Києва.

1846 р. у Києві поет став учасником таємного політичного антикріпосницького товариства – Кирило-Мефодіївського братства. Т. Шевченко відвідує нелегальні збори братства, бере участь у суперечках, читає там свої твори. На їхні збори інколи потрапляли випадкові люди. І ось за доносом провокатора Петрова Кирило-Мефодіївське братство було розгромлене. Почалися арешти, слідство.

5 квітня 1847 р. Тарас Шевченко, повертаючись до Києва з поїздки по Чернігівщині, був схоплений жандармами прямо на переправі через Дніпро із збіркою «Три літа» й наступного дня спішно відправлений у Петербург на допит до центрального управління миколаївської таємної поліції та жандармерії – Третій відділ.

На допитах Кобзар тримався сміливо й з гідністю. На всі питання, що стосувалися його участі в братстві, відповідати відмовився, про інших учасників товариства говорив дуже стисло і стримано, прагнучи не зашкодити їм жодним словом. А щодо своїх «злочинних» віршів відверто написав у свідченнях, що вони породжені правдою самого життя й настроями пригнобленого народу.

Суду над кириломефодіївцями не було – справу розв’язано особистим велінням царя. Гнівні рядки Шевченкових поезій «Сон», «Кавказ», «Заповіт», «Три літа», знайдені у нього при арешті, стали приводом до ув’язнення без суду і слідства. 30 травня 1847 р. поет був засуджений до заслання рядовим солдатом в Окремий оренбурзький корпус із особистою резолюцією Миколи I: «під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати».

Упродовж заслання поет перебував в Оренбурзі (червень 1847 р., вересень 1849 р. – травень 1850 р.), Орській фортеці (червень 1847 р. – травень 1848 р.), Новопетровській фортеці (травень 1850 р. – літо 1857 р.). Був учасником Аральської експедиції (травень 1848 р. – вересень 1849 р.).

Для Шевченка почалося тяжке, безрадісне і безправне життя солдата. Довелося пройти через усі знущання. А особливо важко було терпіти заборону писати й малювати. Але воля поета була нездоланна: таємно, «ховаючись від начальства», продовжував малювати та писати вірші. Не припиняючи і в засланні боротися своїм полумяним словом проти несправедливості, поет написав поему «Царі», повну ненависті до коронованих катів.

Завдяки підтримці окремих місцевих офіцерів періоди жорстокого режиму заслання чергувалися з певними послабленнями. Вражені інтелектом і художнім талантом Шевченка, вони дозволяли йому покидати казарму, а за це він навчав їх дітей і писав портрети членів сімей.

Під час заслання поет познайомився і зблизився з іншими політичними вязнями, зокрема учасниками польських національно-визвольних повстань Б. Залеським і З. Сераковським.

Українські та російські друзі робили все можливе, щоб полегшити тяжку долю поета, допомагаючи йому морально та матеріально. Незважаючи на клопотання у 1848–1849 рр. перед владою, заборона «писати й малювати» так і не була знята. Та Шевченко продовжував таємно писати вірші, переховуючи написане за халявою чобота (звідси назва – «захалявні книжечки»; збереглося чотири, написані у 1847–1850 рр.), і малювати. На засланні він створив багато віршів і поем («Княжна» 1847 р., «Варнак» 1848 р., «Марина» 1848 р., «П. С.» 1848 р.), чудові зразки філософської, пейзажної й інтимної лірики.

Свою творчість Шевченко продовжив під час Аральської описової експедиції (1848–1849 рр.), до складу якої він офіційно увійшов як художник. У цей час ходив у цивільному одязі, жив на приватній квартирі. Але за доносом одного з офіцерів про порушення царської заборони писати й малювати, 23 квітня 1850 р. Шевченка знову було заарештовано та відправлено до Орської кріпості. Хоча перший період перебування Шевченка в Орській кріпості був надто тяжкий для нього, він ще якось зносив своє нещастя. Коли ж у травні 1850 р. його знову привезли туди під суворий нагляд і помістили у кріпості разом із арештантами, з якими він виконував усі призначені для них роботи, Тарас повною мірою пізнав становище арештанта.

Восени того самого року Шевченка переводять до Новопетровської фортеці на безлюдний півострів Мангишлак, де поет і перебував упродовж семи років. Друге заслання негативно позначилося на творчості поета. Свідченням цього є хоча б той факт, що за перші чотири роки заслання Шевченко написав більше ста ліричних творів, серед яких 7 поем, а за наступні 7 років заслання – 1 вірш.

Після смерті Миколи I (березень 1855 р.) на хвилі деякої лібералізації режиму група українських і російських інтелігентів за посередництвом сестри Олександра II княжни Марії Миколаївни виклопотала дозвіл на звільнення Т. Шевченка від військової служби (1 травня 1857 р.) та проживання в Петербурзі, однак під суворим наглядом поліції. Чекаючи дозволу на звільнення, поет почав вести «Щоденник».

Другого серпня 1857 р. митець відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Уже дорогою він почав малювати краєвиди та портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено вїзд до обох столиць. За зиму 1857–1858 рр. у Нижньому Новгороді Кобзар створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у «Більшу книжку» свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава». Згодом, одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки та культури.

Двадцять сьомого березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Т. Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії.

У 1856 р. почали зявлятися у пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 р. вийшла збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко». У травні 1859 р. Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну, та за поетом установили суворий таємний нагляд. Поет кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій і малюнків. Він мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.

Тринадцятого липня 1859 р. Т. Шевченка знову заарештували і посадили в Київську фортецю. Після допиту його зобовязали негайно повернутися до Петербурга під нагляд жандармів. 7 вересня 1859 р. він прибув до Петербурга. У другій половині листопада 1859 р. його здоровя різко погіршало. На початку 1860 р. вийшов друком «Кобзар», двома накладами вийшов альманах «Хата» із 9 новими поезіями Шевченка, обєднаними під редакційною назвою «Кобзарський гостинець». У журналі «Народное чтение» як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета. Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні.

Другого вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 р. Тарас видав підручник для недільних шкіл, назвавши його «Букварь южнорусский». Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 р. він уже був прикутий до ліжка. У січні та лютому були, правда, короткі періоди полегшення, він відчував себе здатним працювати, гравірував, писав портрети. Скаржився на біль у грудях і сильну задишку.

Тринадцятого січня Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу «Основа», де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою «Кобзар». У рецензії «Современника» на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші «Чи не покинуть нам, небого» поет висловив упевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

Десятого березня 1861 р. о 5-й годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною поета в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали Кобзаря спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Двадцять шостого квітня 1861 р. домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. В Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав «Кременчуг». Восьмого травня пароплав прибув до Канева і тут, на Чернечій (нині – Тарасовій) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем не лише для українського, а й для інших народів світу.

Память про Тараса Григоровича Шевченка дорога не лише для українців, а й для кожного, хто здатен цінувати талановиту, по-справжньому особливу людину, від якої струменяться потоки світла. Безсмертними та могутніми залишаються сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність лірики митця, гострота та пристрасність його слова, пісенність віршів, самовіддана любов до Батьківщини, свого народу.

Офіційні документи
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка