Support to secondary health care reform in ukraine сприяння реформі вторинної медичної допомоги



Скачати 258.19 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір258.19 Kb.


SUPPORT TO SECONDARY HEALTH CARE REFORM

IN UKRAINE

Сприяння реформі вторинної медичної допомоги

В Україні

Project EuropeAid/123236/C/SER/UA

SUPPORT TO SECONDARY HEALTH CARE REFORM

UKRAINE

EU Contract 2007/146-400

Проект виконується концерном Цей проект фінансується

EPOS Health Consultants Європейським Союзом спільно з NI-CO та ECORYS



Др. Грета Росс

На шляху до системи управління якістю вторинної медичної допомоги в Україні

на прикладах відповідного досвіду покращення якості медичної допомоги в рамках Національної медичної системи Великобританії

Головною метою більшості реформ систем охорони здоров’я в Європі та будь-яких інших країнах є не лише покращення рентабельності та продуктивності, але й контроль витрат з одночасним підвищенням якості надаваних послуг. Це потребує постійного «жонглювання» наявними ресурсами та мізерними бюджетами задля підвищення стандартів, забезпечуючи при цьому безперервність надання послуг та гарантуючи безпеку для пацієнтів. Це стосується всіх секторів охорони здоров’я, і, перш за все, лікарняного сектору, де поява нових технологій та методів хірургічного втручання змінює лікарняне лікування в цілому.


Національний план розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року, затверджений Кабінетом Міністрів 13 липня 2007, – це спроба створення дорожньої карти для вирішення проблем, які впливають на адекватне забезпечення населення медичними послугами та для покращення загальної якості послуг системи охорони здоров’я. Нещодавно МОЗ видало Наказ про розвиток системи управління якістю та стандартами у сфері охорони здоров’я України1.
Визнаним міжнародним фактом є те, що система управління якістю служить основним інструментом для моніторингу та підвищення якості надання медичних послуг. Система управління якістю визначає обов’язки і встановлює структуру та системи для їх забезпечення. Взагалі, всі відповідні питання в процесі надання послуг мають регламентуватися стандартами якості. Такі стандарти можуть застосуватись до:

  • Кваліфікації персоналу, задіяного в наданні медичних послуг

  • Технічного обладнання

  • Медичного обладнання та матеріалів

  • Будівлі лікарні

  • Клінічних процесів

  • Управлінських процесів

  • Комунікативних процесів

Система управління якістю в межах організації стає основою для укладання контрактів та угод про гарантований рівень обслуговування між «покупцями» («замовниками») послуг та їх постачальниками. В рамках діючих систем управління якістю рівень відповідності забезпечення якості постачальниками послуг охорони здоров’я та виконання ними своїх професійних контрактів можна виміряти за допомогою певного ряду критеріїв, (які самі базуються на стандартах якості). Стандарти якості можна встановлювати в різних формах та на різних рівнях. Окремі сектори сфери послуг можуть встановлювати стандарти якості для ефективності чи результатів (наприклад, для кардіоторакальної терапії), а національні стандарти якості встановлюються для послуг (наприклад, у Великобританії національні стандарти встановлює Національна структура послуг Департаменту охорони здоров’я, а Структура якості та результатів (QOF) пов’язує прибуток лікаря загальної практики з покращенням клінічної ефективності його роботи).
Стандарти охорони здоров’я
В МОЗ України визнають та розуміють потребу покращення якості медичної допомоги. Створено робочу групу при МОЗ з питань стандартів та якості, що активно співпрацює з різноманітними міжнародними агенціями. Важливим кроком вперед стало нещодавнє підписання Меморандуму про співпрацю між Міністерством охорони здоров’я та національним дорадчим органом з питань якості та стандартів в Шотландії, NHSQIS (який включає інститут SIGN), для підтримки МОЗ в розробці стратегії системи управління якістю.

В Україні досі термін «медичні стандарти» застосовується відносно ряду інструкцій, які видаються МОЗ, та де факто слугують протоколами клінічного лікування певних хвороб. Ці детальні директиви вимагають від лікарів дотримуватись ряду тестів та/або здійснювати певне лікування і є недостатньо гнучкими, щоб адаптувати клінічну допомогу до потреб окремих пацієнтів. Міністерство охорони здоров’я призначило Інститут стратегічних досліджень (колишній Інститут громадського здоров’я) органом, що займається розвитком медичних стандартів в Україні, хоча він і не є незалежним підрозділом. Зазвичай, такі органи фінансуються не безпосередньо міністерствами охорони здоров’я, а мають незалежне державне фінансування, як, наприклад, міжнародні інститути SIGN чи NICE у Великобританії. Інститут стратегічних досліджень був залучений до впровадження проекту ЄС «Підтримка розвитку системи медичних стандартів в Україні». Академія Наук зараз розробляє директиви та протоколи («медичні стандарти») від імені Міністерства охорони здоров’я, а інші українські освітні заклади та професійні групи розробили протоколи та клінічні рекомендації. Проте Україна на сьогоднішній день регулярно не переглядає ці клінічні рекомендації/медичні стандарти, як це рекомендується міжнародними установами, (наприклад, SIGN чи NICE в Великобританії).



На сьогодні в Україні не існує механізму регулярного перегляду клінічних рекомендацій\ медичних стандартів за допомогою інструменту AGREE. AGREE – це міжнародне співробітництво дослідників та політиків, які намагаються покращити якість та ефективність рекомендацій щодо клінічної практики, встановивши спільну структуру для їх розвитку, звітності та оцінки2. Європейські країни, які входять до AGREE – це Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Іспанія, Швейцарія, Великобританія, Сполучені Штати Америки, Нова Зеландія, Австрія, Канада, Грузія, Польща, Бразилія, Казахстан, Австралія, Бельгія. Португалія, Мексика, Румунія, Естонія, Малайзія, Корея, Японія, Молдова, Норвегія, Тайвань, Гонконг, Латвія, Судан, Словенія, Швеція.
Клінічну рекомендацію можна визначити, як систематично розроблене положення для допомоги у прийнятті рішень практикуючим лікарем та пацієнтом щодо відповідної медичної допомоги у певному клінічному випадку.3. Посібник та інструкцію щодо адаптації міжнародних клінічних рекомендацій до українських умов було створено в 2006 році за співпраці проекту ЄС «Підтримка системи медичних стандартів» з МОЗ України, а поновлена версія такого посібника зараз розглядається робочою групою з розробки стандартів та якості при Міністерстві охорони здоров’я України.
Враховуючи бажання України наблизитись до європейських стандартів, для управлінців та працівників сфери ОЗ стає життєво важливим розуміти різні значення та правові наслідки таких термінів, як «стандарти», «клінічні рекомендації», «клінічні протоколи», «клінічний аудит» та «індикатори якості», а також їхню цільову аудиторію. Значення терміну «клінічний аудит» невірно розуміється в багатьох медичних установах, і його часто плутають з простим збором та моніторингом даних. Пропорція існуючих рекомендацій («медичних стандартів») щодо лікування, виданих через МОЗ, не визначає критеріїв чи індикаторів якості, які можна було б перевірити, а іноді і взагалі обмежується виміром рівнів захворюваності та смертності.
«Стандарти» в медицині – це не «клінічні рекомендації» чи протоколи лікування. Стандарти, зазвичай, встановлюються на національному рівні та складаються з розширених положень про очікування щодо якості, за допомогою яких повинна вимірюватись ефективність роботи. Яскравим прикладом слугує Національна структура послуг (NSF), розроблена Департаментом охорони здоров’я Великобританії (аналог Міністерству охорони здоров’я України) для забезпечення пріоритетних медичних умов та описується, як «довгострокова стратегія вдосконалення певних ділянок медичної допомоги. NSF встановлює національні стандарти, визначає основне лікування та часові рамки для його проведення».4 Як свідчать положення Департаменту охорони здоров’я «Стандарти для покращення здоров’я» (2005), «Національний план покращення здоров’я», Державні директиви у формі Національної структури послуг та директиви Національного Інституту здоров’я та якості медичної допомоги (NICE), є основними для систем охорони здоров’я, що базуются на стандартах. NSF пов’язана з урядовою стратегією охорони здоров’я Великобританії та пріоритетами в даній сфері. Так наприклад, NSF ішемічної хвороби серця ставить собі за мету «допомогу запланованому зниженню рівня смертності від хвороб системи кровообігу, як зазначено у документі «Рятуючи життя: Наша здоровіша нація. Прогнозована кількість врятованих життів до 2010 року становить 200 тис.».
Таблиця 1 наводить приклади національних стандартів Департаменту охорони здоров’я Великобританії з профілактики, діагностики та лікуванні ішемічної хвороби серця. Повна рекомендація NSF також визначає часові рамки для рубежів та цілей, яких прагнуть досягти постачальники послуг вторинної (лікарні) та первинної (лікарі загальної практики) медичної допомоги у відповідності до кожного стандарту, а також визначає дії, яких очікують в Департаменті охорони здоров’я від регіональних та місцевих управлінь охорони здоров’я.
Таблиця 1

Стандарти 1 і 2: Зниження рівня серцевих хвороб у населення
1. Національна служба охорони здоровя та партнерські організації повинні

розробити, запровадити та моніторити ініціативи для зниження рівня поширеності коронарних факторів ризику серед населення, а також знизити нерівність в розвитку ризиків серцевих захворювань.



2. Національна служба охорони здоровя та партнерські організації повинні

впливати на зниження рівня поширеності паління серед місцевого населення.



Стандарти 3 і 4: Профілактика ішемічної хвороби серця серед пацієнтів групи ризику

3. Лікарі загальної практики та бригади первинної медичної допомоги повинні

діагностувати всіх осіб з серцево-судинними захворюваннями та запропонувати їм детальну консультацію та відповідне лікування для зниження рівню ризику.



4. Лікарі загальної практики та бригади первинної медичної допомоги повинні

діагностувати всіх осіб з значним рівнем ризику серцево-судинних захворювань, які ще не мають виражених симптомів, та запропонувати їм детальну консультацію та відповідне лікування для зниження рівню ризику.



Стандарти 5,6 і 7: Серцевий напад та інші гострі коронарні синдроми

5. Люди с симптомами вірогідного серцевого нападу повинні

отримувати допомогу від особи, що оснащена дефібрилятором та відповідно тренована у його застосуванні, не більш ніж за 8 хвилин після виклику допомоги, задля максимізації рівня реанімації, якщо вона знадобиться.



6. Люди, які вірогідно страждають від серцевого нападу, повинні

пройти професійне обстеження, і у випадку показань, прийняти аспірин. Процедура тромболізу має проводитись не пізніше, ніж через 60 хвилин після виклику професійної допомоги.



7. Трасти Національної служби охорони здоровя повинні

вводити в дію узгоджені протоколи/системи допомоги, щоб пацієнти, направлені до лікарні із зафіксованим випадком серцевого нападу, проходили відповідне обстеження та отримували належне лікування доведеної клінічної ефективності та рентабельності задля зниження ризику їхньої непрацездатності та смерті.



Стандарт 8: Стабільна стенокардія

8. Пацієнти з симптомами стенокардії чи підозрами на неї повинні

отримати відповідне обстеження та курс лікування задля полегшення їхніх больових симптомів та зниження ризику коронарних нападів.



Стандарти 9 і 10: Реваскуляризація

9. Пацієнти із стенокардією, частота чи ступінь важкості симптомів якої зростає повинні

невідкладно направлятись до кардіолога або ж, у випадку найвищого ризику, на отримання першої (екстреної) допомоги.



10. Трасти Національної служби охорони здоровя повинні

вводити в дію систему лікарняної допомоги, у якій пацієнти з підозрами чи підтвердженими випадками ішемічної хвороби серця мали б можливість пройти вчасне та належне обстеження і отримати лікування задля полегшення симптомів і зниження ризиків можливих коронарних нападів.



Стандарт 11: Серцева недостатність

11. Лікарі повинні

організовувати для пацієнтів з підозрами на серцеву недостатність належне обстеження (наприклад, електрокардіографію, ехокардіографію), яке б підтверджувало чи спростовувало даний діагноз. Для пацієнтів з підтвердженою серцевою недостатністю потрібно визначити її причину, а також слід запропонувати лікування, яке б полегшувало симптоми та знижувало ризик смерті.



Стандарт 12: Реабілітація пацієнтів із серцевими захворюваннями

12. Трасти Національної служби охорони здоровя повинні

вводити в дію узгоджені протоколи/системи допомоги, за якими, перед випискою з лікарні, пацієнти, направлені до неї з ішемічною хворобою серця, запрошувались би до участі в багато-профільній програмі вторинної профілактики та реабілітації після серцевих хвороб. Метою даної програми є зниження ризику повторення серцевих проблем серед пацієнтів та їх повернення до повноцінного життя.


Стандарти встановлюють загальний ряд вимог, які застосовуються в усіх медичних організаціях для надання безпечних медичних послуг достатньої якості, і, зазвичай, вони роз’яснюють мінімальні рівні безпеки, нижче яких не повинен опускатись постачальник медичних послуг. Вони також визначають структуру постійного вдосконалення загальної якості медичної допомоги та служать основою для циклу аудиту.

Стандарти можуть бути «обов’язковими» чи «бажаними», і ці категорії повинні чітко роз’яснюватись організаціями ОЗ, які їх встановлюють (зазвичай, це орган національної системи охорони здоров’я окремо взятої країни).

Стандарти, що описують рівень якості допомоги, якого повинні дотримуватись постачальники медичних послуг (державні, приватні чи добровільні), зазвичай, стосуються наступних сфер: клінічна та фінансова ефективність; керівництво; фокус на пацієнта; доступність та своєчасність допомоги; оточення та побутові умови, в яких надається допомога; здоров’я населення. В кожній з даних сфер окремі стандарти діляться на дві категорії: (i)обов’язкові стандарти: зводять разом існуючі вимоги до медичних послуг, встановлюючи мінімальний рівень, який мають право очікувати пацієнти та споживачі (замовники) послуг, (ii) бажані стандарти: (тобто, ще не обов’язковий, але вже бажаний напрямок розвитку), вказують напрямок руху та надають органам системи охорони здоров’я структуру планування процесу надання послуг, що продовжують постійно вдосконалюватись паралельно зі зростанням очікувань пацієнтів.5

Документ політики Національної служби охорони здоров’я, «Стандарти задля покращення здоров’я» (Standards for Better Health), формує основу для нових відносин між центральним Урядом та Національною службою охорони здоров’я, за яким Департамент охорони здоров’я має встановлювати широкі та всеохоплюючі стандарти, що визначають рівень очікувань Уряду щодо медичних послуг. Вони повинні бути зрозумілими, проте на тому рівні деталізації, який дозволяє визначити місцеві межі передової практики, а також допомагає новому незалежному інспекторату охорони здоров’я виносити судження щодо прийнятності тих чи інших рівнів ефективності в той чи інший час».6


Місцеві клінічні протоколи чи клінічні маршрути:

В завдання місцевих медичних закладів та установ входить розробка відповідних клінічних протоколів на місцевому рівні для забезпечення правильного проходження клінічного лікування, відповідаючи при цьому вимогам національних стандартів якості. Місцевий протокол може охоплювати загальні послуги, які можуть надаватись на території цілої області (як наприклад,

Сімейне планування) або ж стосуватись ведення конкретного випадку захворювання (наприклад, інсульту), якщо місцеві умови потребуватимуть різних організаційних рекомендацій в залежності від місцевості (сільська-міська) та ресурсів. Таким чином, місцеві клінічні протоколи мають включати місцеві організаційні та інші питання (наприклад, транспорт, шляхи направлення пацієнтів, процедури невідкладної медичної допомоги), які стосуються певного закладу чи установи, але, в той же час, відповідають мінімальним рівням безпеки зазначеним в національних стандартах. Дослідження показали, що це може означати вірогідне закриття деяких неефективних послуг, які не дотягують до стандарту. В такому разі інвестування ресурсів може бути переведене на інші заходи підвищення рівня виживання (наприклад, інвестування в швидку допомогу, лікарі якої можуть стабілізувати стан хворого та транспортувати пацієнтів з серйозними травами чи в стані, який загрожує життю, до спеціалізованого центру в тих часових рамках, які закріплені національним стандартом). Проте інші види медичної допомоги, як наприклад, так звані «малі хірургічні процедури» та більшість рутинних хірургічних операцій можуть і надалі надаватись в місцевих умовах та в рамках протоколів, що відповідають стандартам. 7Місцеві клінічні протоколи не замінюють собою доказових клінічних рекомендацій, а підтримують їх запровадження у відповідності до наявних засобів окремо взятої установи чи мережі послуг. Використання інтегрованих IT систем дозволяє швидко та зручно отримати доступ до місцевих протоколів, а також бази даних клінічних рекомендацій та національних стандартів, і, в ідеалі, кожна область намагатиметься розробляти такі взаємопов’язані IT мережі для своїх закладів первинної та вторинної медичної допомоги.
В 2004 році Департамент охорони здоров’я Національної служби охорони здоров’я Великобританії визначив 4 національні пріоритетні напрямки (зони) для всіх постачальників медичних та соціальних послуг, в межах яких було встановлено національні цілі. Стратегічний документ Департаменту охорони здоров’я Великобританії «Національні стандарти. Місцеві протоколи: Стандарти охорони здоров’я та соціальної допомоги та План розвитку Національної системи охорони здоров’я та соціальних послуг на період 2005/6 - 2007/8 » демонструє, що поліпшення якості допомоги буде контролюватись незалежною інспекцією, призначеною безпосередньо з такою метою. Є 4 національні пріоритети на 3 фінансові років 2005/06 - 2007/08 для Національної системи охорони здоров’я та соціальних послуг. В кожному з пріоритетних напрямків медична служба може вказувати окремі сфери допомоги в рамках як базових, так і експериментальних стандартів для постачальників.
Малюнок 1: 4 пріоритетні напрямки

Приклад визначення Національною службою охорони здоров’я обов’язкових та бажаних стандартів для організацій-постачальників послуг в Національній службі охорони здоров’я для Здоров’я населення.



Пріоритетні напрямки, які були визначені для реформування та розвитку системи охорони здоров’я в Україні Міністром охорони здоров’я, допомагають визначити аналогічні «напрямки», в рамках яких можуть визначатись базові та експериментальні стандарти для постачальників медичних послуг. Прикладом такого підходу в Великобританії є визначення 4 пріоритетних напрямків для Національної служби охорони здоров’я та розробка відповідних обов’язкових («базових») та бажаних («експериментальних») стандартів.



РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ СФЕРИ

Програми та послуги розроблено та надано в співпраці з відповідними організаціями і товариствами, що займаються пропагандою, захистом та покращенням здоров’я населення, а також опікуються проблемою нерівності доступу до послуг різних груп населення та зонами.

ОБОВ’ЯЗКОВІ СТАНДАРТИ

Обов’язковий стандарт C22: організації охорони здоров’я пропагують, захищають та наглядно покращують здоров’я обслуговуваного населення, усуваючи незначні випадки нерівності в наданні послуг шляхом:

а) взаємної співпраці між собою, місцевою владою та іншими організаціями;

б) забезпечення інформування про їх політику та практичні заходи шляхом подачі щорічного звіту місцевого Директора з охорони здоров’я; а також

в) ефективні внески до процесів місцевого партнерства, включно з Місцевими стратегічними партнерствами, а також Партнерствами задля зниження рівня злочинності та порушень законодавства.



Обов’язковий стандарт C23: організації охорони здоров’я мають систематичні та керовані програми з запобігання хворобам та пропагування здорового способу життя, які відповідають вимогам Національної структури послуг та національним планам з наголосом на боротьбі з зайвою вагою через заходи пов’язані з харчуванням та фізичними вправами, курінням, зловживанням лікарськими засобами та хворобами, що передаються статевим шляхом.

Обов’язковий стандарт C24 : організації охорони здоров’я захищають населення, плановано, підготовлено та за можливості базуючись на реальному досвіді, реагують на всі невідкладні випадки та ситуації, що можуть вплинути на надання нормальних послуг.

БАЖАНІ СТАНДАРТИ

Бажаний стандарт D13: організація охорони здоров’я має

a) визначати та реагувати на значні проблеми здоров’я населення та питання, пов’язані з нерівним доступом до медичних послуг, причому головна роль в даному процесі відводиться Трастам первинної медичної допомоги;

б) запроваджувати ефективні програми покращення стану здоров’я та зниження рівня нерівного доступу до медичних послуг;

в) захищати своє населення від визначених існуючих та нових ризиків здоров’ю; а також

г) повністю враховувати існуючу політику та знання щодо питань охорони здоров’я населення в розробці своїх програм охорони здоров’я, пропаганди здорового способу життя та профілактичних послуг для громадськості.

З наведеного вище прикладу видно, що обов’язкові стандарти виражають наміри, а тому організаціям-постачальникам потрібно довести, що вони можуть продемонструвати реалістичні плани дій та методи їх запровадження, а також внутрішні системи моніторингу їх запровадження. Система управління якістю дозволяє провадити та вести записи щодо таких дій систематично та ефективно за допомогою програм постійного вдосконалення, що базуються на циклі аудиту. Варто наголосити, що термін «Аудит» не означає саме медичний чи клінічний аудит, але стосується систематичного способу перевірки надання медичних послуг та їх результатів та є інструментом покращення якості.



Клінічний аудит

В основі аудиту лежить застосування існуючих знань, а не встановлення «кращого типу діяльності», оскільки це прерогатива сфери досліджень. Клінічний аудит – це «систематичний та критичний аналіз якості клінічної допомоги, включно з процедурами діагностики, лікування та допомоги, використанням відповідних ресурсів та результатом проведеної роботи і якістю життя пацієнта».8

Послуги в сфері охорони здоров’я мають демонструвати клінічну ефективність при дотриманні відповідних доказових стандартів. Клінічний аудит може використовуватись для перевірки відповідності тих чи інших послуг стандартам, а якщо такої відповідності не існує - визначити які слід провести зміни, щоб підняти послуги до потрібного рівня. Сьогодні Україна неспроможна винагородити лікарів за проведення якісного клінічного аудиту, так як в зарплатних схемах чи бюджетах дільничних лікарень не передбачено жодної мотивації для заохочення пересічного лікаря-практика чи клінічної команди в процесі організації. Така ситуація може змінитись у випадку переходу лікарень до статусу автономних комунальних некомерційних підприємств, що, в принципі, можливо в умовах існуючого українського законодавства. Таким чином, вони отримають можливість незалежного прийняття рішень щодо методів виплат персоналу. У випадку впровадження системи медичного страхування в Україні, контракти з постачальниками послуг будуть оплачуватись в залежності від продемонстрованої ними передової практики та доказів проведення організаційних процедур, спрямованих на покращення стану здоров’я пацієнтів за допомогою методів, що відносяться до системи управління якістю. Запровадження в Великобританії мотиваційної схеми виплат в рамках системи оцінки якості за результатами (QOF) в загальній медичній практиці призвело до стабільного покращення якості допомоги, що надається лікарями загальної практики з тих захворювань, які охоплюються QOF (зокрема, це стосується хронічних хвороб, наприклад, астми, ішемічної хвороби серця, діабету). Не зважаючи на недостатній, на даний момент, рівень досліджень з усіх аспектів функціонування системи QOF, для ПМД нею було встановлено практичні механізми провадження програми постійного покращення якості.9 Система оцінки якості за результатами (QOF) передбачає фінансове винагородження лікарів загальної практики за досягнення ряду поставлених завдань щодо надання якісної медичної допомоги.

Таблиця 2 – це приклад роботи QOF із пацієнтами з ішемічною хворобою серця (CHD) в ПМД Великобританії, що показує зв'язок між клінічними індикаторами та балами виплат для лікарів загальної практики:



Таблиця 2

Вторинна профілактика ішемічної хвороби серця

Індикатор

Бали

Етапи виплат

Документація







CHD 1. Загальна лікарська практика створює реєстр пацієнтів з ішемічною хворобою серця

6




Діагностика та початкове ведення







CHD 2. Відсоток пацієнтів з нещодавно діагностованою стенокардією (діагноз після 1 квітня поточного року), які направлялись для навантажувальних проб і/або на обстеження в спеціаліста

7

25 – 90%

Диспансерне ведення







CHD 3. Відсоток пацієнтів з ішемічною хворобою серця, в картках яких відмічено статус курця протягом останніх 15 місяців, за винятком тих, хто ніколи не курив і в яких стан курця реєструвався лише раз після проведення діагностики

7

25 – 90%

CHD 4. Відсоток пацієнтів з ішемічною хворобою серця, які курять, та в картках яких зазначені поради щодо необхідності припинення даної шкідливої звички чи направлення на отримання спеціалізованих послуг, за наявності, за період останніх 15 місяців

4

25 – 90%

CHD 5. Відсоток пацієнтів з ішемічною хворобою серця, в картках яких записано вимірювання кров’яного тиску за останні 15 місяців

7

25 – 90%

CHD 6. Відсоток пацієнтів з ішемічною хворобою серця, для яких останні показники кров’яного тиску (зняті за останні 15 місяців) становлять 150/90 чи менше

19

25 – 70%

CHD 7. Відсоток пацієнтів з ішемічною хворобою серця, картки яких зазначають загальний стан холестерину в крові за останні 15 місяців

7

25 – 90%

CHD 8. Відсоток пацієнтів з ішемічною хворобою серця, для яких останні зняті показники загального стану холестерину в крові (зняті за останні 15 місяців) становлять 5 ммоль/л чи менше

16

25 – 60%

CHD 9. Відсоток пацієнтів з ішемічною хворобою серця, в картках яких за останні 15 місяців зазначені вживання аспірину, альтернативної анти-тромбоцитної терапії чи антикоагулянту (за виключенням випадків з зафіксованими проитпоказаннями чи побічними ефектами)

7

25 – 90%

CHD 10. Відсоток пацієнтів з ішемічною хворобою серця, які на даний момент лікуються бета-блокатором (за виключенням випадків з зафіксованими протипоказаннями чи побічними ефектами)

7

25 – 50%

CHD 11. Відсоток пацієнтів з історією інфаркту міокарда (діагностованого після 1 квітня поточного року), які на даний момент лікуються інгібітором АПФ чи антагоністом ангіотензин II

7


25-70%

CHD 12. Відсоток пацієнтів з ішемічною хворобою серця з записами щодо щеплення проти грипу за період з 1 вересня до 31 березня

7

25 – 85%

Різновид – Дисфункція лівого шлуночка







Документація







LVD 1. Загальна лікарська практика має реєстр пацієнтів з ішемічною хворобою серця та дисфункцією лівого шлуночка

4




Діагностика та ведення







LVD 2. Відсоток пацієнтів з діагнозом ішемічної хвороби серця та дисфункції лівого шлуночка (діагностовано після 1 квітня поточного року), який було підтверджено ехокардіограмою

6

25 – 90%

Диспансерне ведення

5




LVD 3. Відсоток пацієнтів з діагнозом ішемічної хвороби серця та дисфункції лівого шлуночка, які на даний момент лікуються інгібітором АПФ (чи антагоністами А2)

10

25 – 70%

Виплати, відповідно до QOF мають градацію, за якої максимальний рівень оплат відповідає максимальній кількості набраних балів. Найбільшого успіху в наборі балів серед загальних практик Великобританії вдалось досягти багато-профільним командам з висококваліфікованим середнім медичним персоналом, здатним проводити моніторинг, управління та лікування пацієнтів з діагностованими хронічними захворюваннями у відповідності до місцевих протоколів, які базуються на доказових клінічних рекомендаціях і відповідають національним стандартам.

Багато-профільні команди первинної та вторинної медичної допомоги в Україні все ще слабо розвинені; тут лікар автоматично бере на себе провідну роль в колективі лікарні, тоді як в деяких країнах ЄС (наприклад, Нідерланди, Великобританія)10, очолити процес надання допомоги може немедичний персонал. Стандарти допомоги підвищуються в процесі дискусій в команді щодо окремо взятих випадків, в межах яких помилки та недоліки допомоги можуть безкарно перевірятись, а з результатів таких перевірок виноситись певні висновки. Такі країни, як Нідерланди чи Великобританія, запровадили системи обміну досвідом, де лікарі працюють на одному рівні, перевіряючи роботу один одного за допомогою аудиту в рамках процесу вдосконалення професійної практики. Однак такі методи важно запроваджувати там, де лікарі не відчувають повної конфіденційності та довіри. Професійне зростання та навчання можна вдосконалити за допомогою системи мотивації, там де це стосується накопичення освітніх балів чи інших статусних заохочень. Ще один тип мотивації для підвищення стандартів допомоги та підтримки професійного розвитку можна розробити шляхом заохочення лікарів загальної практики, проводжуючи дослідження в сфері первинної медичної допомоги незалежно від впливу фармацевтичних компаній, і від цього непрямий зиск може отримати суспільство через вдосконалення профілактики захворювань та ефективнішого управління загальними (зазвичай хронічними) випадками.

Зараз можна зробити перші кроки на довгому шляху до побудови мотиваційної системи якості допомоги, яка має керуватись підходами «згори донизу» чи «знизу догори». Уряд зобов’язаний встановити чіткі національні стандарти та визначити структуру якості передової практики. Органи системи охорони здоров’я мають інвестувати в забезпечення лікарів лікарень та закладів первинної медичної допомоги засобами доступу до доказових рекомендацій та сприяти надходженню відгуків щодо ефективності їх роботи. В областях повинно бути достатньо місцевої автономії та гнучкості для розробки місцевих протоколів. Підхід «згори донизу» покладається на окремих лікарів, а також на професійні медичні об’єднання та університетські кафедри чи заклади післядипломної медичної освіти, оскільки вони спроможні розробляти нові освітні ініціативи зі схемами мотивації практикуючих лікарів у їх прагненні до високої якості послуг. Постійний професійний розвиток стає потужним інструментом підвищення якості лікарської практики, якщо він пов'язаний з важливими для лікаря результатами, (повторне підтвердження пов’язане з поновленням ліцензії на медичну практику, як у випадку з Північною Америкою (Канада та США), а віднедавна – Великобританією.

Організаційні процедури та політика на рівні установ для забезпечення безпеки пацієнта, а також незалежний огляд та поради з приводу чинників, що призводять до травм чи смерті та яких можна уникнути – ось дві сфери діяльності в Україні, які все ще недооцінюються, але які також повинні стати частиною загальної системи управління якістю. Важливість розробки надійних національних систем для забезпечення безпеки пацієнта була підкреслена Радою Європи в 2006 році11. Не зважаючи на бажання країн ЄС встановити загальноєвропейську систему якості, до неї попереду все ще довгий шлях. Гармонізація існує в нормативах затвердження лікарських засобів та стандартів навчання, але в той же час не існує жодної системи ліцензування, акредитації чи реєстрації медичних закладів в масштабах всієї Європи. Різні країни прийняли різні системи, (наприклад, Європейський фонд управління якістю (EFQM) використовується лікарнями Нідерландів, Фінляндії, Угорщини, Люксембургу, частково в Італії та Іспанії). Деякі фінські лікарні розробили організаційні процедури аудиту, що базуються на системі, створеній Королівським фондом Великобританії, в той час як інші обрали акредитацію через Міжнародну організацію з питань стандартизації (ISO), навіть якщо стандарт ISO 9000 не стосується клінічної допомоги.

Відповідальність за забезпечення достойної якості ефективної, безпечної, справедливої та доступної медичної допомоги все ще покладається на кожну конкретну країну.



1 Наказ 166: «Про затвердження Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров'я в Україні на період до 2010 року», 31-03-2008.

2 Співпраця з AGREE: Експертний інструмент для вивчення та оцінювання клінічних рекомендацій, 2001 р. (www.agreecollaboration.org)

3 (Філд М.Дж., Лор K.Н., ‘Клінічні рекомендації: напрямки для нової програми роботи’, Нешнл Академі Прес, 1990 р.)

4 Національна Структура послуг, Департамент Охорони Здоров’я Великобританії


5 Національні стандарти, місцеві заходи: Стандарти медичної та соціальної допомоги та структура планування 2005/06-2007/08 рр., Департамент охорони здоров’я, Великобританія

6 Стандарти задля покращення здоров’я, 2004 р., Департамент охорони здоров’я, Великобританія

7 Майбутнє лікарні: прогресивні зміни’ Національна служба охорони здоров’я, 2006 р.

8 Національна Служба Охорони здоров’я, 1996, Великобританія

9 Система оцінки якості за результатами (QOF, Національна Служба охорони здоров’я Великобританіїї 2004

10 Ломбарт, M та Клазінгер, Н: «Політичний аналіз запровадження та розповсюдження зовнішньої колегіальної оцінки як засобу професійної саморегуляції серед медичних фахівців у Нідерландах», Політика у сфері охорони здоров’я, 2001 р., vol. 58; 191 – 213.

11 Рекомендації Комітету Міністрів країн-членів щодо управління та безпеки пацієнтів, а також щодо запобігання небажаним явищам у сфері охорони здоров’я/Рек. (2006)7 Рада Європи, 2006 р.




4, Kropyvnytskogo Str.,

office 7, Kiyv 01024, Ukraine




Tel/Fax: (044) 278 72 11

8 (044) 288 08 66 (67)








База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка