Сутність І складові частини релігії



Скачати 156.68 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір156.68 Kb.

  1. СУТНІСТЬ І СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ РЕЛІГІЇ

Релігія супроводжує людство протягом значної частини його історії і на сьогоднішній день охоплює до 80 % населення земної кулі. І все ж таки вона є сферою, мало зрозумілою і для звичайних людей, і для фахівців. Причин тому багато. Дати одне визначення того, що ж таке релігія, навряд чи можливо вже тому, що відома величезна кількість релігій минулого і сьогодення. По-друге, релігію найчастіше оцінюють за її зовнішніми ознаками, тому що вона практикується її послідовниками в культі, тоді як для віруючої людини вона полягає в глибоко особистому внутрішньому діалозі з чимось надприродним. Нарешті, кожен дослідник визначає релігію відповідно до своїх теоретичних і методологічних уподобань й особистого ставлення до предмета свого вивчення (віруючий або невіруючий).

Релігія

Слово "релігія" походить від латин, religio — благочестя, святиня, предмет культу. В європейській культурі воно поширюється починаючи приблизно з XVI ст. До цього слово "релігія" іноді зустрічалося в книжковій мові без постійного значення, а замість нього вживалися синоніми "віра", "вірування", "побожність".

Поняття "релігія" означає віру, особливий погляд на світ, сукупність обрядово-культових дій, що випливають із переконаності в існуванні того або іншого різновиду надприродного, а також об’єднання віруючих людей у певну організацію.



Разом з тим, слід уточнити, що в інших культурах сукупність явищ, які відповідають за змістом слову "релігія", передається іншими поняттями. Наприклад, у санскриті (священна і літературна мова буддистів та індуїстів) це слово "Дхарма" — вчення, чеснота, моральна якість, закон, зразок, порядок, світобудова. Воно позначає цінності, норми й правила, які визначають повсякденну діяльність людини, її поведінку в суспільстві і мету її життя відповідно до того місця, яке ця людина займає у Всесвіті від народження. В ісламі використовується поняття "дим", що означає безумовну відданість Аллаху, віру в абсолютну обумовленість його волею всіх подій, які відбуваються в людському житті, що спонукає до сумлінного виконання основних релігійних розпоряджень — від щоденної п’ятикратної молитви до заборони на вживання в їжу свинини.Як видно з визначення, релігія містить у собі чотири основні частини: віру, віровчення, культі організацію.

ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ


Той факт, що релігія існує протягом значної частини історії людського суспільства, безумовно, засвідчує її велике значення для людей і порушує питання про функції, які вона виконує. Ці функції стосуються як безпосередньо людини, так і суспільства в цілому.

Світоглядна функція


Світоглядна функція релігії є основною. Релігія надає певний сенс і ціль людському життю. Хоча саме по собі почуття переживання в житті Вищого Начала надихає людину й спрямовує її думки та дії у визначене русло, на наш погляд, головна ідея, що пропонується релігією віруючим, — це все ж таки ідея Спасіння. Потреба в спасінні виникає в людському суспільстві в момент переходу від первісності до цивілізації. Річ втому, що давня людина не відокремлювала себе від світу, сприймаючи його винятково емоційно ("усією душею і всім серцем") як живе, одушевлене "ТИ". Людина, умовно кажучи, цивілізована в своїй свідомості відсторонює себе відсвіту, осмислює його за допомогою абстрактного мислення як безлике конфронтуюче з нею "ВОНО". В результаті, як пише відомий німецький філософ К. Ясперс (1883— 1969), вона "усвідомлює своє буття в цілому, саму себе і свої межі. Перед нею відкривається жах світу і власна безпорадність. Стоячи над прірвою, вона ставить радикальні питання, вимагає звільнення і спасіння"*17. Тільки тепер ці питання адресуються не світові, що сприймається чимось реально-близьким, а направляються в інстанцію потойбічного. Ця інстанція спочатку як виплід людської фантазії, тепер конструюється в людській свідомості як ідеальна модель Всесвіту, де панує "золотий вік" людини й світу, де немає бідності і неграмотності, хвороб і нещастя, волаючої прірви між багатством і бідністю, немає війн і насильства. До нього "золотого віку" ведуть дві дороги — шлях знання (науки й філософії) і шлях віри (релігії). Шлях знання орієнтує люди ну на пізнання Істини світу (тобто природних законів світобудови) і на цій основі — на його практичне, матеріальне перетворення в людських інтересах. Шлях же віри спрямовує людину на встановлення особистісного зв’язку людини й надприродного Абсолюту (Бога) в ім’я внутрішнього духовного самовдосконалення.

Справді, вся історія світової культури демонструє прагнення до штучного моделювання Всесвіту із центральною віссю, яка б відкрила можливість піднестися до неба, — центральний стовп житлового приміщення, отвір у наметі, жертовник, вівтар, храм із дзвіницею. Також міфи і казки віддавна свідчать про невгамовний пошук людством засобів єднання світів — веселка, канат, міст, кінь, зрештою сходи, що приснилися біблійному Якову (Бут. 28:12).



Однак слід зазначити, що в різні історичні епохи значимість світоглядної функції релігії не залишалася незмінною. Якщо в попередні епохи виконання цієї функції робило релігію провідною формою суспільної свідомості та духовного життя більшості людей, то з кінця XIX ст., з того моменту, коли відомий німецький філософ Ф. Ніцше (1844— 1900) звістив про "смерть Бога", ситуація помітно змінилася. Якщо порівняти статистичні дані про кількість віруючих початку й кін ця XX ст., то можна побачити, що кількість невіруючих збільшилася в процентному відношенні до загальної чисельності населення Землі з менш як 1 % до майже 20%! Відповідно змінилася й релігійна поведінка людей, яка стала більш індивідуалізованою й усвідомленою: "В епоху, коли 10 заповідей, очевидно, вже втратили для багатьох свою силу, людина повинна бути готовою до того, щоб сприйняти 10 000 заповідей, укладених у 10 000 ситуацій, з якими її зіштовхує життя".

Компенсаційна функція

У той же час для кожної окремої людини релігія виконує також компенсаційну функцію. Ця функція постає як процес долання у духовному світі життєво важливих суперечностей і проблем людського життя. Релігія психологічно компенсує залежність людей від суспільних умов і обставин особистого життя. Наприклад, соціальна нерівність перетворюється на рівність у гріховності та стражданні, а. милосердя, турбота і добродійність пом’якшують бідність і знедоленість.

Близька до неї психотерапевтична функція (функції) — покращення емоційно-психологічного стану людини, яке досягається низкою засобів, ідея співпричетності до Вищої сили підносить цінність особистості віруючого, підвищує його самооцінку, спілкування із членами релігійної спільноти викорінює відчуття одинокості й безпорадності, молитва чи участь у богослужінні допомагає позбутися відчуття повсякденності, зосередитися натомість на вищих ідеалах Віри, Надії, Любові тощо.

Регулятивна функція

Регулятивна функція релігії полягає втому, що за допомогою певних ідей, цінностей, установок, стереотипів і традицій будуються стосунки людей в історично визначеному типі суспільства. Зрозумілою є необхідність і важливість виконання цієї функції, бо ще Ф.М. Достоєвський у "Братах Карамазових" писав: "Якщо Бога немає, тоді все дозволено". Виконання релігією регулятивної функції стає можливим тією мірою, якою вона одночасно створює загальнозначущі мораль і право, контролює їх дотримання і встановлює в зв’язку з цим розгалужену систему заохочень і покарань.

Легітимізуюча функція

Легітимізуюча функція релігії складається з обґрунтування, освячення, надання законного характеру визначеному типу суспільного порядку й держави. Суспільство звертається до авторитету релігії, щоб зробити свої вимоги значущими для своїх членів, передавати від одного покоління до іншого ті правила і норми, які воно висуває кожній окремій людині як суспільній, соціальній істоті. Найпростішим прикладом релігійної легітимізації може служити добре відома формула визнання верховенства королівської влади — "Милістю Божою!".

Нетреба вважати, що легітимізуюча функція релігії вже відійшла в минуле. Інша річ, що в сучасному суспільстві її виконання дещо послаблене. Проте посилюється виконання цієї функції з боку держави, що створює і підтримує певну ідеологію. Однак, якщо релігія виконує свою легітимізуючу функцію здебільшого силою морального впливу, то держава воліє використовувати прямий примусу насадженні власної ідеології—досить згадати радянський тоталітарний режим, що існував нібито для якнайшвидшого втілення в життя "світлого комуністичного майбутнього".


Крім зазначених вище, релігія у суспільстві виконує такі функції:

• Комунікативну — налагодження і підтримка зв’язків між одновірцями у світі. Унаочненням такої функції є моральна і матеріальна підтримка мусульманськими державам и (Саудівською Аравією, Об’єднаними Арабськими Еміратами) братів-мусульман по всьому світу.

• Інтегративну—підтримка конфесійної або етнічної спільноти, зміцнення підвалин державності (наприклад, Ізраїль). Проте, вона має й свій зворотний бік — дезінтегративну функцію, поділ суспільства на вороже налаштовані одна до одної спільноти (згадаємо конфлікт між греко-католиками і православними в Західній Україні).

• Культуротранслюючу — збереження, розвиток близьких до релігії галузей культури (архітектури, музики, образотворчого мистецтва тощо) та їх передачі від покоління до покоління. Таким чином забезпечується безперервність історичного життя того чи іншого народу або навіть цивілізації.

Тому релігію слід розглядати не як "опіум народу", на чому наголошували деякі представники натуралістичної теорії, а певною мірою природним, необхідним компонентом життя як суспільства в цілому, так і кожної окремої людини. На тлі вищесказаного зовсім не фантастичним виглядає пророцтво відомого західного фантаста Ф. Брауна в оповіданні" Відповідь". У ньому йдеться про створення у віддаленому майбутньому міжгалактичної кібернетичної машини, що увібрала мудрість "усіх населених планет — дев’яносто шести мільйонів світів". І от конструктори звертаються до свого діти ща з першим питанням, на яке дотепер не могли відповісти жодна людина й жодна машина: "Чи є Бог?" Суперкомп’ютер не забарився з відповіддю ні на мить: "Так, тепер Бог є".


  1. Первісні вірування


В сучасній етнографічній, історичній, філософській та іншій літературі часто вживається термін "первісна релігія". Він досить точно визначає час існування явища, яке ми розглядаємо. Але він не зовсім точний у своєму буквальному змісті, бо в первісному суспільстві релігійні уявлення та ідеї ще не набрали системного вигляду, їх форма та зміст тільки становилися. Це був розпливчатий комплекс розрізнених поглядів і почуттів, але все ж пройнятих єдиною ідеєю про наявність надприродного, і доповнювався діями, спрямованими на нього. У первісному суспільстві ще не було релігії в повному розумінні слова, як не було "первісної" держави, суду, війська, церкви. Тому слід пам'ятати про умовність терміна "первісна релігія"; краще оперувати терміном "первісні вірування".

Первісні вірування досить повно висловлювали розуміння первісними людьми оточуючого їх світу. Вони виконували певні суспільні функції: регулювали відносини між людьми в первісній общині, сприяли організації колективного виробничого процесу, регулювали розподіл здобутого продукту, утверджували первісну мораль, задовольняли духовні потреби суспільства. Окремої релігійної общини не існувало, вона була тотожна родовій общині. Демократичний характер роду відбивався на демократичному характері релігійного культу, він здійснювався всіма членами общини спільно. Духовенства як окремої соціальної групи не було, природний авторитет старійшин включав в себе і авторитет керівника релігійного культу, якщо була потреба в такому.Первісні релігійні вірування і релігійний культ перш за все започатковувалися на анімістичних уявленнях про нематеріальні, духовні сутності, про душу і духів. Ці уявлення спочатку мали дуже конкретний характер. Душу ототожнювали з диханням, з кров'ю, вважали, що вона міститься у серці, в очах.

Згодом стали вважати, що вона розчинена в усій людині, вона є, але не міститься ніде, і може існувати без тіла. Так утворився первісний анімізм. Свої уявлення про надприродне люди образно викладали в спеціальних розповідях — міфах, які усно передавалися з покоління в покоління. Предметом міфів були практичні дії людей в реальному світі, і тут міфи відігравали роль зберігача інформації. В міфах формувались і затверджувались моральні принципи і норми. Нарешті, міфи мали світоглядний зміст, вони у художній формі викладали погляди на світ, його походження, суть, порядок. Так, у гінейців йоруба існує міф про ориша — предків, які спустилися з неба і, перетворившись на каміння, пішли під землю. Серед ориша були і божества: Обатала та його дружина Одудава — уособлення неба і землі. Згідно з міфом Одудава народила п'ятнадцять дітей, які керують світом: Оругун відає повітрям, Олокун — сонцем, Ому — місяцем, Шаног — блискавкою і громом і таке інше. Такою була первісна міфологія.

Буйно розквітла в первісних релігійних віруваннях магія. Первісні люди вважали, що перш ніж братись до роботи, обов'язково треба вплинути на надприродні сили магічним засобом: заклинанням, особливими співами і танцями, жертвоприношенням. Це мало вблагати чи примусити діяти їх на користь людей. З цих специфічних дій утворились перші релігійні обряди, релігійний культ. Жодна магія не може існувати без системи заборон і обмежень, так званих табу, які поширювалися на їжу, відносини з чужинцями, проживання на певній території, на певні предмети, особливо знаряддя праці і зброю, на певних осіб (вождів, царів, воїнів, породіль тощо). Багатьом з них можна знайти раціональне пояснення, інші несуть соціальні функції. З первісних табу виросли сучасні культові обмеження багатьох релігій: пости, харчові обмеження, специфічні культові заборони і правила та ін.

В первісних віруваннях широко практикувався фетишизм — наділення надприродними властивостями предметів, обожнення їх. Фетиші — важливі учасники магічних церемоній, їм надається неабияке надприродне значення, вони приймають участь у міфологічних розповідях. Фетиш супроводжує мисливця чи рибалку на його промислі, без фетиша неможлива щаслива подорож, фетиші присутні на будь-якій події в житті общини, родини чи окремої особи. Це такий значний атрибут релігії, що деякі дослідники зв'язують з ним початок її. Чисельні фетиші беруть участь і у сучасному релігійному культі. Всі ці елементи первісних вірувань — анімізм, міфологія, магія, фетишизм — ніколи не існували поодинці, вони завжди були в комплексі.


  1. Релігія стародавніх цивілізацій

Наше досліження історії релігії переноситься до Європи. Саме тут відбувся розвиток цивілізації, яка була безпосереднім предком цивілізації сучасної Європи і яка була безпосереднім грунтом розвитку християнства — релігії, яка наклала найбільший відбиток на історію людства. Це — антична цивілізація.

Південь Балканського півострова, острова Егейського моря і вузенька смуга західного узбережжя Малої Азії, а пізніше — чисельні колонії навколо цих територій — це Еллада, колиска європейської цивілізації. Заселення Еллади почалося біля 100 тис. років тому.

Цивілізація в Європі народилася на рубежі 4-го і 3-го тисячоліть до н. е. Вся Європа в той час ще переживала період переростання первічного суспільства в цивілізоване. Вкрита лісами і болотами, вона була ще дикою. Лише на півдні (теперішня Італія та Іспанія) і південному сході (Полунав'є, Греція, південно-українські степи) існували окремі вогнища землеробських і землеробсько-скотарських культур.

Ще на початку нашого століття історія Європи починалася з материкової Греції, як то кажуть, з Гомера. Але дослідження англійського археолога А. Еванса (1851 — 1943) відкрили нам на острові Криті найстародавнішу європейську культуру — критську або мінойську (за ім'ям міфічного царя Міноса, найбільш видатного діяча того історичного періоду). А період цей не малий: від 3000 до 1200 рр. до н. е. — майже 18 століть.

Критська культура, яку представляли ранні рабовласницькі держави Кнос, Фестта ін., досягла значного розвитку в 20 — 15 ст. до н. е. і швидко згасла з 14 ст. до н. е. В цих державах існувала теократична влада. Цар був одночасно і верховним жерцем. Управління державою і відправлення релігійного культу практично складали один процес. Мінойці (так умовно звуть населення цієї держави) вклонялися великій богині-матері людей і тварин і богові-бику, що уособлював руйнівні сили природи. Цим богам цар-жрець приносив жертви в палаці, що одночасно був житлом і храмом.

В кінці 15 чи на початку 14 ст. до н. е. на Кріт вторглися греки (ахейці) з континенту і зруйнували мінойську цивілізацію.

Ще одним центром стародавньогрецької цивілізації була (ахейська) культура міненська (1700 р. до н. е. — 1200 р. до н. е.).

Срени-ахейці з'явилися на Балканах майже одночасно з появою цивілізації на Кріті. Вони прийшли з півночі, з долини Дунаю. Злившись з місцевим населенням вони утворювали нові культові вогнища. Розкопки в Мікснах, а потім в багатьох інших місцях Греції розповідають нам про войовничий народ, який створив могутню державу, яка домоглась особливого розквіту в 15 _ 13 ст. до н. с. Існували й інші ахейські держави. Вони вели між собою безперервні війни.

Стародавні греки обожнювали природу. В уявленні стародавнього грека особи були всюди: в струмках жили наяди, в гаю — деревні німфи, лріали і сатіри, в скелях — ореади, в морі — переїли і трітоии, небо заселено зірками і богами вищого рангу.

В 50-х роках нашого століття була розшифрована міненська письменність. Правда, більша частина розшифрованих глиняних табличок мала різні господарські записи, але було дешо і про релігію. Так, виявилось, що були раби, що вважалися власністю того чи іншого бога. Може було і щось подібне до храмового господарства Принаймні була якась колективна релігійна власність. Склався немалий список богів. Серед них Зевс, Гера, Посейдон, Лфпіа. Лртсміла. У богів-чоловіків були жіночі "візаві": у Посейдона Посился, у Зевса — Дівія. Був культ Діоніса, але не бога, л людини.

Біля 12 ст. до и. с. на міненські землі відбулося вторгнення дорійських племен з півночі півострова. їх культура злилася з міненською. а суспільство одержало поштовх до розвитку в напрямку розкладу общини.

Наступний етап в історії Стародавньої Греції дістав назву архаїчного, він тривав з 8-го по 6 ст. до н. е. В цей період стародавні греки колонізують північне узбережжя Егейського моря, узбережжя Чорного моря, південь Апенінського півострова і навіть проникають на африканське узбережжя Середземного моря. Колонізація активізує економічний розвиток країни: стимулюється ремісництво, остаточно відокремлюється ремесло землеробства, торгівля зближує сусідні і далекі країни, греки чимало чого запозичують з світу, що відкрився перед ними. В Стародавній Греції встановлюється в 8 ст. до н. е. полісний лад: виникають міста-лержави вже з класовим ладом, з розвиненими товарно-грошовими зносинами.

З усіх полісів найбільш значними були Афінська і Спартансько держави.

Народ Афінської держави складався з чотирьох філ (племен). Кожна філа в свою чергу поділялася на три фратрії, а кожна фратрія на тридцять родів. Плем'я і рол були органами управління і релігійними общинами, функції фратрії обмежувались шлюбами і реєстрацією народжень.

Суспільне життя в полісах набирає все більш організованого порядку, удосконалюється шляхом створення правових відносин.

В 621 р. до н. е. Драконт записав чинне звичаєве право в Афінах. Це було деяким обмеженням інтересів аристократи, яка до нього не була зв'язана ніякими законами. І цс в певній мірі захищало інтереси народу. Але за законами Драконтл було лише одне покарання — карк на горло. Тому вираз "драконтові закони" став крилатим.

За рефератами Драконта ведення релігійних справ остаточно переходило до держави, всі жителі Аттіли мусили вклонятися богам і визнанним родами героям. Релігійне життя продовжувало відбуватися в роді і фраторії.

Особливо важливою була законотворча діяльність Солона (між 640 — 635 — 6л. 559 pp. до н.е.), який в 594 р. до н. с. ліквідував боргове рабство, ввів єдині для всієї країни міри ваги і гроші, встановив свободу заповітів. Солоп дбав про економічну незалежність країни і розвиток ремесел. В залежності віл майновою стану розділив суспільство (ділилось на чотири класи) і заборонив представникам самого бідного класу — фстам - займати державні посади, але всі мали виборче право.

Клісфен (між 509 і 507 pp. до н. е.) ліквідував племеніи філи і утворив нові територіальні. Кожна філл поділялася па десять демов, які мали окремі храми з обирасмим голосуванням чи за жребієм жерцем. Філа теж була релігійним утворенням, храм філи був державною власністю, релігійними справами філи вже керувала держава. Так утворилася державна релігія. Але влада жерця вже відокремлюється від влади воєначальника, судді і адміністратора.

Трохи іншим шляхом розвивалася держава Спарта, що розмістилася на південній частині Пелопоннесу. Цс був аграрний поліс. На землі працювали лише ілоти (раби), торгівлею і ремеслом займалися періски, а громадяни Спарти — лише військовою справою. Це була держава воїнів, влада належала нійськовій аристократії. Спартанське релігійне життя було схоже з афінським.

Релігія архаїчної Греції зберігала і навіть численний пантеон гомеровських олімпійських богів, вносила зміну в їх іерархію.

Цей період був періодом дальшого розвитку старогрецької культури.

Ще в 9 ст. до н. е. греки запозичили у фінікійців семітський алфавіт, поступово на ньому створюється ряд культурних пам'яток. У 8 ст. була написана Гомером "Іліада" та "Одісея", які містять розгорнуту картину стародавньогрецького життя і інформацію про міфологічну релігію Еллади, якою ми користуємося і донині.

Ясний світ Гомера заселений богами і людьми. Вони мають багато спільного між собою. Ті та інші живуть в природі, вони мають походження від матері-землі, народилися, мають тіло, їдять, сплять, діють, мають своїх царів і владик. Але люди живуть у видимому вигляді, а боги невидимі. Люди їдять плоди землі, а боги — нектар, амбросію, люди смертні, а боги безсмертні. У Гомера ще нема ідеї потойбічного стягнення. Померлі предки продовжують своє існування в підземному царстві і лише деякі з них, за волею богів, одержують безсмерття і живуть в земних формах. Ідея потойбічної відплати виникає у грецькому полісі, причому її доля багато в чому визначається поховальними обрядами і піклуванням про душу померлого тих, хто залишився живим. Це свідчить про розвиток анімістичних уявлень на цьому етапі удосконалення давньогрецької релігії.

Звернемо увагу на те, що релігія стародавніх греків звеличувала фізичну працю, без якої було неможливо досягти матеріального добробуту. Ось тому із греків така велика кількість богів — покровителів різних видів праці: Артеміда наглядала за полюванням, Гермес, Аполлон і Пан — за скотарством, Де метра з її елевсинськими містеріями дбала про землеробство, Діоніс — про виноградарство, Афіна Паллада — про ремісництво, Гефес допомагав ковалям, Гермес — торговцям тощо. Є боги — покровителі і розумової праці.

Ще одним значним культурним явищем, тісно пов'язаним з релігією і маючим релігійне обгрунтування, були спортивні ігри, головні серед них — Олімпійські. Перші з них влаштовані в 776 р. до н. е. на честь Зевса Олімпійського. Ці ігри прославляли фізичні якості людини, заохочували фізичний розвиток, який потрібен був аристократії для панування над рабами і утвердження власної соціальної ваги. Це робилось з посиланням на богів.У афінян і спартанців були спільні боги і спільні храми. Часто ця спільність використовувалась в політичних інтересах. Так, стародавній історик Фукідід у своєму творі "Історія" згадує про те, що при вирішенні питання про владу македемоняни (спартанці) умовили жрицю в Дельфах дати передбачення, корисне їм.



Використана література:

  • Релігієзнавство - Лубський В.І.

  • Релігієзнавство - Кислюк К.В.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка