Сутність, зміст процесу виховання



Сторінка2/13
Дата конвертації27.03.2016
Розмір2.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

7. Трудове виховання


Праця є джерелом і важливою передумовою фізично­го та соціально-психічного розвитку особистості. «Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християн­ською моральністю діяльність людини, на яку вона нава­жується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті, — писав видат­ний російський педагог Костянтин Ушинський (1823— 1871). — Саме виховання, якщо воно бажає щастя люди­ні, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя».

Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці че­рез формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в сус­пільстві та природному середовищі. Воно покликане за­безпечити:

— психологічну готовність особистості до праці (ба­жання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлен­ня соціальної значущості праці як обов'язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до людей праці, творче ставлення до трудової діяльності);

— підготовка до праці (наявність загальноосвітніх -і політехнічних знань, загальних основ виробничої діяль­ності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудо­вої діяльності, підготовка до свідомого вибору професії).

Трудове виховання ґрунтується на принципах:

— єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного);

— виявлення і розвитку індивідуальності в праці;

— високої моральності праці, її суспільне корисної спрямованості;

— залучення дитини до різноманітних видів продук­тивної праці;

— постійності, безперервності, посильності праці;

— наявності елементів продуктивної діяльності дорос­лих у дитячій праці;

— творчого характеру праці;

— єдності праці та багатогранності життя.

У трудовому навчанні учні одержують загальнотрудо-ву (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з плану­вання, організації своєї праці), загальновиробничу (осво­єння науково-технічного потенціалу основних галузей ви­робництва, основ економіки та організації праці, природи й навколишнього середовища), загальнотехнічну (оволо­діння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціаль­ну підготовку (передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної спеціальності).

Зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відобра­жають поняття «трудова свідомість», «досвід трудової ді­яльності», «активна трудова позиція».

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільне корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, з'ясування ролі праці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, пра­ці, об'єктивного оцінювання результатів своєї праці та са-мооцінювання, вмінь і навичок систематичної, організо­ваної, посильної суспільне корисної праці, узагальнення набутого досвіду. •

Активна трудова позиція зумовлюється системою тру­дових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обдуманого вибору професії, про­довження освіти у відповідному навчальному закладі.

Формування готовності до праці поділяють на етапи — своєрідні ступені трудового становлення особистості.



Дошкільний період. На цьому етапі відбувається залу­чення дітей до побутової праці, догляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з пра« цею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її результатів.

Початкова школа. Головне для неї — вироблення еле­ментарних прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних матеріалів, вирощування сільськогосподарських куль­тур, ремонту навчально-наочного приладдя, виготовлен­ня іграшок, різних предметів для школи. Учнів знайом­лять з деякими професіями.



Основна школа. Навчання і виховання у ній зосереджу­ється на оволодінні знаннями і практичними вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, метало­знавства, графічної грамоти. Формування уявлень про го­ловні галузі народного господарства, вмінь і навичок ви­готовлення нескладних виробів. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально-виробничих бригадах, між­шкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах.

Старша школа. Вона ставить за мету оволодіння умін­нями і навичками з наймасовіших професій, які здобува­ють безпосередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону, наявної навчально-технічної та виробничої бази. На цьому етапі важливо знайомити учнів з основами еко­номічної теорії, підприємницької діяльності, законодав­ства з питань підприємництва, фінансово-кредитних опе­рацій, психолого-педагогічними засадами управління.

На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно формувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залу­чати до реальних виробничих відносин і формувати роз­винуте, зорієнтоване на особливості ринкового господа­рювання, економічне мислення, розвивати загальні (інте­лектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, технічні, математичні тощо) здібності, відроджу­вати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.

Вибір професії — один з головних у житті людини. Це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір профе­сії — точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.

Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого — тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної сис­теми, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати свою справу, до конкурентної бо­ротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, врахувати потреби суспільства в кадрах певних спеціальностей.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кож­ним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):



1. Професійне інформування — психолого-педагогічна

система формування обізнаності щодо особливостей про­фесій, потреби суспільства в них, а також профорієнта­ційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.



2. Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно зна­чущих властивостей і якостей.

3. Професійна консультація — надання особистості на

основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптимальніших для неї на­прямів професійного самовизначення.

4. Професійний відбір — допомога учневі у виборі кон­кретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної під­готовки і працевлаштування.

5. Професійна адаптація — допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямо­ваній роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.

8. Естетичне виховання

Гармонійний, всебічний розвиток особистості немож­ливий без її естетичної вихованості.

Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за за­конами краси.

«Краса, — могутній засіб виховання чутливості душі, — писав видатний український педагог Василь Сухомлинсь-кий (1918—1970).

4. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи то­що). Діяльність спрямована на задоволення інтересів, роз­виток здібностей дітей, залучення їх до активної естетич­ної діяльності.

5. Діяльність професійних навчально-виховних закла­дів. Навчаючись у них, майбутні фахівці отримують есте­тичні знання, беруть участь у діяльності мистецьких ама­торських колективів, набувають вмінь естетичної діяль­ності.

6. Вплив засобів масової інформації. Діяльність їх по­єднує елементи багатьох видів мистецтва. Проте засилля в них «масової культури» ускладнює процес формування здорових естетичних смаків, потребує копіткої роботи ви­хователів, батьків, випереджуючого формування високих естетичних потреб, смаків, несприйняття потворного.

9. Фізичне виховання



Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнен­ня здоров'я людини, загартування ії організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистос­ті, збереження її здоров'я, отримання Знань про особли­вості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття са­нітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних мож­ливостей.

До основних засобів фізичного виховання в школі належать:

теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізич­ними вправами);

заняття гімнастикою (вправи, що сприяють за­гальному фізичному розвитку школярів: загальнорозви-ваючі, вправи на формування правильної постави, акро­батичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівно­ваги, опорні стрибки);

заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність);

рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, сприт­ності, швидкості дій, виховання дисциплінованості);

спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол);

лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

У школі існують різноманітні форми фізичного вихо­вання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі по­довженого дня), позакласна спортивно-масова робота (за­няття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Позашкільні виховні заклади здійс­нюють спортивно-масову роботу за місцем проживання уч­нів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клу­бах, туристських станціях, спортивних товариствах. Са­мостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у пар­ках тощо.

Головним організаційно-методичним принципом здійс­нення фізичного виховання школярів є диференційоване застосування засобів фізичної культури на заняттях з уч­нями різного віку та статі з урахуванням стану їх здоро­в'я і рівня фізичної підготовленості. Важливе значення має регулярний лікарський контроль за здоров'ям шко­лярів.

Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів. Їх проводять си­стематично протягом навчального року з урахуванням пори року для певної місцевості і стану навчально-мате­ріальної бази.

За структурою уроки фізичної культури складаються з трьох частин:

1. Підготовча (8—12 хв.). Учитель організовує учнів, пояснює завдання уроку, готує їх психологічно і фізіоло­гічне (розминка) до виконання завдань уроку.

2. Основна (25—ЗО хв.). Передбачає вивчення, удоско­налення, виконання на оцінку фізичних вправ, розвиток рухових якостей, формування правильної постави тощо.

3. Заключна (3—5 хв.). Учитель поступово знижує фі-аичне навантаження, приводячи організм учня у відносно спокійний стан, підбиває підсумки уроку, дає завдання додому.

Найчастіше використовують такі способи організації учнів на уроці фізкультури: фронтальний (одночасне ви­конання учнями вправ); потоковий (виконання учнями вправи по черзі один за одним); змінний (учнів поділяють на зміни, які по черзі виконують вправи); груповий (передбачає розподіл учнів класу на групи, кожна з яких займається окремою вправою); індивідуальний (застосо­вується при виконанні учнями вправ на оцінку, при скла­данні навчальних нормативів); колове тренування (харак­теризується тим, що учні невеликими групами викону­ють певну кількість різних вправ послідовно, переходячи «по колу» від одного спеціально підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого).

Позакласна робота з фізичного виховання учнів охоп­лює заняття фізкультурних гуртків і спортивних секцій, спортивні змагання, спартакіади школярів, фізкультурні свята, туризм.

Природні фактори є важливим засобом зміцнення здо­ров'я, загартування організму і підвищення працездат­ності дитини.

Загалом реалізація комплексу виховних завдань зво­диться до використання таких головних чинників:

— вивчення навчальних дисциплін (виявлення потен­ційних виховних можливостей предмета, включення їх у зміст уроку, реалізація під час його проведення, враху­вання вікових та індивідуальних особливостей учнів);

— позакласна та позашкільна виховна робота (підби­рають загальні методи, форми виховної роботи, які кра­ще підходять для певного напряму виховання та віку ді­тей);

— залучення учнів до різних видів практичної діяль­ності (сприяє формуванню навичок і звичок відповідної поведінки);

- залучення сім'ї і громадськості до реалізації вихов­ної роботи.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка