Сутність, зміст процесу виховання



Сторінка7/13
Дата конвертації27.03.2016
Розмір2.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13

ЛЕКЦІЯ 7


ТЕМА: Класний керівник. Функції, напрями і форми роботи.

ПЛАН:

  1. Класний керівник у школі.

  2. Функції класного керівника.

  3. Напрями і форми роботи класного керівника.

  4. Критерії оцінювання і фективності виховного процесу.

1. Класний керівник у школі

Класні керівники — педагоги, які постійно спілкуються з учнями, закріпленими за ними, різнобічне впливають на них і водночас працюють за предметною системою. Тоб­то, крім викладання певного предмета він дбає про об'єд­нання зусиль учителів, які працюють у певному класі, координацію їхніх вимог для поліпшення результатів ви­ховної та навчальної роботи з учнями класу.

У XIX ст. цими питаннями займалися звільнені від уро­ків наглядачі, класні дами, вихователі. Після 1917 p. їх посади були скасовані (подекуди залишилися на громаденних засадах), у 1935 р. поновлені як додаткові до основної учительської посади. У сучасній школі звільнення класно­го керівника від учительської роботи не передбачене, оскіль­ки на уроках педагог має змогу вивчати дітей. Проте часто класні керівники вважають, що їхні функції обмежуються лише організаційно-педагогічними справами.

У своїй діяльності класний керівник тісно пов'язаний з іншими шкільними працівниками. Із заступником дирек­тора школи з виховної роботи він планує свою діяльність, бере участь у підготовці й проведенні шкільних свят, уро­чистих подій, інших заходів. З учителем праці, виклада­чем організації виробництва з'ясовує питання профорієн­таційної виховної роботи; з бібліотекарем — проблеми за­безпечення класу підручниками, стан читання учнями художньої літератури; з учителем фізичного виховання — участь у підготовці і проведенні спартакіад та ін. Тому клас­ними керівниками призначають найдосвідченіших учите­лів-вихователів. Діяльність класного керівника урізнома­нітнює, пожвавлює виховну роботу в класі, особливо в ко­лективі старшокласників, спрямовує її на диференціацію та індивідуалізацію виховання, на ширший і глибший ви­яв здібностей та уподобань школярів.

2. Функції класного керівника

Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої осо­бистості визначають функції класного керівника:

— забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармо­нійного розвитку вихованців, їх самореалізації;

— у співдружності з батьками, вчителями, дитячими "громадськими організаціями здійснювати всебічне вихо­вання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за її межами;

— систематично аналізувати індивідуальні анатомо­фізіологічні і соціально-психологічні особливості розвит-"ку учнів класу; давати рекомендації іншим учителям, бать-•кам щодо необхідності враховувати індивідуальні та віко­ві особливості розвитку кожного вихованця;

— здійснювати організацію і виховання первинного уч­нівського колективу, всебічно вивчати динаміку його розвит­ку, координувати діяльність учителів, які працюють у класі;

— організовувати виховні та організаційні заходи для створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню та збереженню здоров'я учнів;

— здійснювати організаційно-виховну роботу з учня­ми, батьками та учителями для формування в школярів старанності, дисциплінованості у процесі навчальної діяль­ності з урахуванням їх індивідуальних можливостей;

— організовувати позакласну виховну роботу з учня­ми, сприяти залученню їх до роботи позашкільних дитя­чих виховних закладів, дитячих громадських організацій;

— здійснювати цілеспрямовану організаційно-педаго­гічну роботу з батьками, забезпечувати системність у фор­муванні їх психолого-педагогічної культури;

— домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім'ї, підтримувати зв'язок з вихователями груп подов­женого дня, керівниками гуртків, студій,

спортивних секцій, дитячими громадськими організа­ціями;

— вести відповідну документацію, подавати керівниц­тву школи відомості про успішність, розвиток і вихова­ність учнів; стежити за веденням учнями щоденників.

Конкретні обов'язки класного керівника зазначені у 'Статуті середньої загальноосвітньої школи. Класний ке­рівник має право відвідувати уроки всіх учителів у своє­му класі, запрошувати до школи батьків або опікунів уч­нів класу, подавати клопотання до дирекції про заохочен­ня або застосування стягнення до учнів.

3. Напрями і форми роботи класного керівника

Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною творчістю і не обмежується певними рамка­ми. Форми роботи можуть бути різними — індивідуаль­ною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми .зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, кон­кретними педагогічними ситуаціями та ін.

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та ін.); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних му­зеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Усі вони взаємопо­в'язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, на­очні форми. Наприклад, колективні творчі справи (КТС).

Основним обов'язком класного керівника є вивчення уч­нів і координація на цій основі роботи вчителів, які працю­ють з ними. Процес вивчення учнів має відбуватися з дотри­манням певних правил:

— вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особ­ливостей фізичного, психічного і соціального розвитку кон­кретного вихованця;

— дослідження процесів розвитку школярів має трива­ти впродовж усіх років навчання;

— виявляти потрібно не лише наявний рівень розвитку конкретної особистості, але й прогнозувати його з урахуван­ням «зони найближчого розвитку»;

— вивчення особистості школярів та їх колективів по­трібно спрямовувати на вирішення конкретних педагогіч­них завдань;

— вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповне­ний педагогічного оптимізму щодо їх розвитку і соціально-психологічного зростання;

— вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізич­ного, психічного і соціального розвитку;

— застосування методів і методик вивчення учнів і шкіль­них колективів має відповідати віковим можливостям дітей;

— дослідження соціально-психічного розвитку слід здійс­нювати в природних умовах навчально-виховного процесу;

— дослідженням повинні бути охоплені усі учні, таке вивчення має стати систематичним;

— вивчення учнів поєднують з виховним впливом на них;

— вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитив­них, а не негативних рисах характеру та поведінки.

Методи вивчення учнів та учнівських колективів поді­ляють залежно від:

а) характеру участі школярів у них: пасивні (спостере­ження, кількісний і якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимі-

• рювання, проективні);

б) часу проведення: одномоментні (анкетування, тесту­вання та ін.) та тривалі ( цілеспрямоване спостереження,

біографічний метод тощо);

в) місця проведення: шкільні (класні та позакласні) й

лабораторні;

г) їх сутності: неекспериментальні (спостереження, ан­кетування, бесіди, аналіз продуктів діяльності), діагностичні

(тести, ранжування), експериментальні (природні експери­менти, лабораторні експерименти) та формуючі методи.

У практичній діяльності вивчення учнів здійснюють за орієнтовними програмами.

Програма вивчення і структура характеристики учнів

1. Демографічні відомості: прізвище, ім'я та по бать­кові; день, місяць, рік народження; прізвище, ім'я, по батькові матері та батька, їх професія, місце роботи, займа­на посада, домашня адреса, телефон.

2. Умови розвитку і виховання в сім'ї: склад сім'ї, мате­ріально-побутові умови, вплив батьків на виховання дитини, їх психолого-педагогічна культура, ставлення до школи.

3. Рівень фізичного розвитку: стан здоров'я, володін­ня санітарно-гігієнічними навичками, спортивні інтере­си, потреби.



4. Моральні якості: загальний рівень морального розвит­ку; знання морально-етичних норм і правил; рівень сформованості вмінь і навичок у моральній поведінці, співвідношен­ня їх із загальнолюдськими і національними морально-ду­ховними цінностями; соціально-моральний статус у колективі; рівень і особливості спілкування з молодшими дітьми, ровес­никами і старшими; рівень сформован ості почуттів патріо­тизму та національної гідності; рівень правової й екологічної культури, здатність до самооцінки; особливості вияву дис­циплінованості, відповідальності, совісті, соціальної зрілості й активності, милосердя, гуманізму.

5. Розумовий розвиток: загальний розумовий розви­ток, рівень інтелекту, потенціальні розумові можливості, інтереси, схильності; ставлення до навчальної діяльності; сформованість мотивів навчання; рівень володіння мето­дами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності; ус­пішність, відповідність її розумовим можливостям.



6. Трудове виховання: ставлення до праці, її різних видів, мотиви трудової діяльності; наявність умінь і на­вичок в різних видах праці; соціальні інтереси щодо пра­ці; загальна культура різних видів праці (фізичної, розу­мової); інтереси і схильності до певних видів професійної діяльності, рівень і стійкість професійної орієнтації.

7. Естетична вихованість: сформованість естетичних по­чуттів та вмінь, інтереси і схильності в різних видах мистецт­ва; здатність творити прекрасне в повсякденній діяльності.



8. Психічний розвиток: потреби і рівень сформовано-

сті уваги, культури мовлення, відчуттів, сприймання, па­м'яті, мислення, уваги, почуттів, волі; особливості харак­теру; здібності; темперамент.



9. Особливості впливу біологічного і соціального чин­ників на розвиток особистості учня. Особливі випадки впливу на вихованця, його наслідки.

10. Загальні психолого-педагогічні висновки: позитивні якості особистості з погляду на всебічний гармонійний її розви­ток; недоліки і складнощі у соціально-психологічному станов­ленні вихованця, їх причини і засоби подолання; рекоменда­ції щодо індивідуального підходу і виховних заходів впливу.

Систематизація результатів вивчення особистості учнів

Процес вивчення учнів є складним і відповідальним. Його результати мають бути основою при плануванні та прове­денні виховної роботи з ними, а також її координації з учи­телями, батьками та іншими вихователями. З цією метою класний керівник ретельно і систематично має фіксувати результати вивчення особистості учнів і класних колекти­вів. Це — своєрідний банк відомостей про рівень й особли­вості фізичного, психічного і соціального розвитку кожного учня. До нього повинні мати доступ усі, хто займається на­вчально-виховною роботою з конкретними учнями.

Фіксування результатів вивчення учнів можна здійсню­вати двома способами: 1) у загальному зошиті на кожного учня відводять 2—3 сторінки і періодично фіксують дані про психічний і соціальний розвиток; 2) використовуючи «Осо­бисту картку учня», яка дає змогу дотримуватися вимог про­грами, спостерігати за динамікою розвитку особистості.

Програма вивчення і структура характеристики класного колективу

1. Склад класу: вік учнів; рівень їх розвитку; праце­здатність та успішність.

2. Рівень розвитку колективу: етап розвитку дитячо­го колективу; характерні ознаки розвитку; особливості ді­яльності активу класу, його роль у формуванні та зміц­ненні колективу; діяльність органів самоврядування; стан взаємин між активом, органами самоврядування та учня­ми між собою; лідери в колективі; їх вплив на діяльність інших учнів; напрямки і форми зв'язку класного колек­тиву із загальношкільним.

3. Рівень морально-духовного розвитку колективу: рі­вень сприйняття загальнолюдських цінностей; особливос­ті вияву почуттів; рівень захищеності особистості; сформованість вмінь і навичок у моральній поведінці.



4. Рівень фізичного розвитку колективу: загальний стан здоров'я учнів; ставлення до фізичної культури і спор­ту; потреби у фізичному розвитку.

5. Рівень трудового виховання: ставлення учнів до праці (громадської діяльності); рівень сформованості соціально-психологічної готовності до праці; сформованість умінь і навичок у сфері трудової діяльності; профорієнтація учнів.



6. Рівень естетичного виховання: сформованість почут­тя прекрасного; інтереси учнів до певних видів мистецтва;

їх потреби щодо естетичного розвитку.

7. Шляхи та засоби подальшого формування класно­го колективу: створення сприятливих умов для розвитку особистості в колективі; подолання чинників, що заважа­ють цьому.

Класний колектив не є чимось застиглим і незмінним, він постійно розвивається. Тому дослідження змін в ньому має практичне значення для виховної роботи, прогнозу­вання її змісту, добору методів виховного впливу. Відомос­ті про колектив, отримані за допомогою одного методу, по­требують перевірки іншими для отримання достовірної та об'єктивної інформації.

4. Критерії оцінювання ефективності виховного процесу

Ефективність виховання — співвідношення між метою виховання і результатами, досягнутими у процесі формування особистості, со­ціальних груп.

Для оцінювання результатів виховного процесу необхід­но мати чітке уявлення про визначення рівнів вихованості учнів, їхньої свідомості, поведінки; вміти бачити зміни в її поведінці у результаті виховних впливів; обирати найефек­тивніші форми і методи виховання. Без цього неможливо об'єктивно оцінити ефективність та якість виховної роботи, її впливу на колектив, кожного учня зокрема.

Складність процесу виховання зумовлена тим, що ре­зультати його не завжди помітні відразу. Тільки з часом можна судити про результативність виховного впливу пе­дагога, що виявляється у вихованості дітей.

Вихованість — комплексна характеристика особистості, враховує наявність і рівень сформованості в неї суспільне значущих якостей.

Серцевина вихованості— моральні якості (рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості). Результати процесу виховання різні, оскільки зале­жать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ста­влення до навколишнього світу, виховних впливів, одно­літків, батьків, педагогів.

Критерієм вихованості кожної особистості є не лише знання законів, правил, норм поведінки, а конкретні дії відповідно до визнаних норм і правил. Такі критерії не можуть бути універсальними, бо в кожному конкретному соціальному середовищі є свої норми і правила, а отже, і показники вихованості людини. При цьому слід врахову­вати вік, рівень соціального досвіду людини тощо.

Критерії вихованості — ознаки, за допомогою яких роблять висно­вок про рівень вихованості людини, оцінюють результати виховно­го впливу.

Рівень вихованості наближено характеризують слова­ми: високий, середній, низький.



Рівень вихованості — ступінь сформованості в учня відповідно до вікових можливостей найважливіших якостей особистості, які є по­казниками вихованості.

Високий рівень певної якості особистості характеризу­ється наявністю всіх ознак, властивих цьому показнику. Се­редній — наявністю половини чи більше ознак відповідного критерію. Низьким вважають такий, коли є менше полови­ни ознак від загальної кількості чи коли їх немає взагалі.

Критерії визначення ефективності виховного впливу шкільного колективу об'єднують у групи:

1. Критерії оцінювання організаційної структури і складових шкільного колективу:

— відповідність структури колективу соціальній моделі суспільства;

— чіткість розподілу функцій між внутріколективни-ми об'єднаннями і органами управління;

— взаємозв'язок між внутріколективними об'єднан­нями (органами шкільного управління);

— здійснення управління діяльністю шкільного колек­тиву як єдиного процесу на основі співуправління педаго­гів, учнів, батьків, громадськості.

Рівні сформованості шкільного колективу визначають на основі стадій його розвитку.

Високий рівень. Відповідає третій стадії розвитку колек­тиву, коли він повністю виконує виховні функції, характе­ризується соціально-ціннісними мотивами, демократичною спрямованістю. Члени колективу відрізняються високим рів­нем активності, ініціативності, самостійності в процесі різ­нопланової діяльності, моральної сформованості.

Середній рівень. Відповідає другій стадії розвитку ко­лективу, характеризується появою активу, який бере на себе частину повноважень керівника колективу, ситуатив­ними виявами демократичного співжиття. Члени колек­тиву виявляють середній рівень активності, ініціативнос­ті, самостійності в процесі організації діяльності шкіль­ного колективу, моральної вихованості.

Низький рівень. Відповідає першій стадії розвитку ко­лективу, характеризується індивідуалістичною спрямованіс­тю членів колективу, якого фактично ще немає. Керівник змушений брати на себе роль своєрідного «диктатора». Ак­тивність, ініціативність, самостійність виявляються дуже рід­ко, відчутний низький рівень моральної вихованості.

2. Критерії оцінювання змісту виховної діяльності уч­нів, колективу, рівня його впливу на особистість учня:

— відповідність між змістом виховання та вимогами суспільства;

— єдність необхідних напрямів виховання з мораль­ною їх сутністю;

— комплексність у процесі здійснення всіх напрямів виховного впливу;

— індивідуалізація виховання.

3. Критерії визначення характеру внутріколективних відносин:

— соціальна спрямованість внутріколективних стосунків;

— наявність стосунків взаємовідповідальності, взає­мозалежності;

— погодженість ділових і особистих стосунків між уч­нями різного віку у процесі різнопланової діяльності шкіль­ного колективу;

— наявність моральності в процесі спілкування;

— уміння узгоджувати колективні та власні інтереси.

4. Критерії незалежного оцінювання особистості чле­нами колективу:

соціальна спрямованість: суспільна активність, гро­мадський обов'язок, ідеали, ціннісні орієнтації тощо;

ставлення до трудової діяльності: відповідальність за доручену справу, творчий підхід, ініціативність у робо­ті, підвищення професійних знань тощо;

організаторська діяльність: ділові якості (цілеспря­мованість, працьовитість, дисциплінованість, ініціатив­ність), організаторські вміння чітко визначити мету і по­ставити завдання перед колективом і окремими його учас­никами, розставити людей і організувати роботу трудового колективу, уміння налагодити контроль і стимулювання діяльності, оперативно розв'язати і об'єктивно оцінити ре­зультати роботи колективу;

взаємини з товаришами по трудовому колективу:

відносини з учнями навчального закладу, підлеглими; до­брозичливість, повага, гуманність у стосунках з людьми.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка