Сутність, зміст процесу виховання



Сторінка9/13
Дата конвертації27.03.2016
Розмір2.55 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

ЛЕКЦІЯ 9




ТЕМА: Взаємодія школи та сім'ї у вихованні молоді


МЕТА:

  1. Сім»я як соуіально-педагогічне середовище.

  2. Особливості й перспективи розвитку сучасної сім»ї.

  3. Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів.

1. Сім'я як соціально-педагогічне середовище

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історич­ному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.



Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, еконо­мічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соці­алізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною по­ведінкою.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, органі­зація споживчої діяльності, участь у суспільному вироб­ництві, набуття професії, відновлення втрачених на ви­робництві сил); житлово-побутову (забезпеченість жит­лом, ведення домашнього господарства, організація . побуту); репродуктивну (продовження людського роду);

комунікативну (створення сприятливого сімейного мік­роклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціально­го досвіду); релактивну (організація вільного часу та від­починку).

Сім'я є також персональним середовищем життя і роз­витку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування. Особливості цього характеризують параметри:

соціально-культурний. Стосується освітнього рівня батьків, їх участі у суспільному житті. Рівень культури сім'ї визначається повагою до особистості дитини, усві­домленням впливу сімейної атмосфери на,її формування, урахуванням цього при спілкуванні;

техніко-гігієнічний. Характеризує умови проживан­ня, забезпеченість житлом, особливості способу життя;

демографічний. Виражається в структурі та чисель|ності сім'ї.

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її бага-|то в чому залежить від звичаїв, культурних і національ­них традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молод­шими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, став­лення до навколишнього світу. Спільне ведення домаш­нього господарства впливає на рівень матеріальної забез­печеності, можливості самореалізації особистості, її сма­ки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспіль­ного життя, насамперед, навичок людського спілкуван­ня. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес фор­мування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благо­получні та неблагополучні.

Благополучна сім'я — сім'я з високим рівнем внугрісімейної мо­ральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сі­мейних проблем.

Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну мораль­ну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейно­му колективі: її люблять, але не балують, залучають до сі­мейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень бать-к'в сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спіл­куванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти ці­нують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, по­чуття впевненості.

Сучасні благополучні сім'ї мають і певні особливості:

деякі батьки намагаються не стільки «формувати» осо­бистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єднос­ті, розуміння, співчуття; в інших батьків мета — підготу­вати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання на їх погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контро­лювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сі­мейних криз, конфліктів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сім'ї. Душевний диском4юрт змушує дити­ну шукати притулку в різних соціальних середовищах.



Неблагополучна сім'я — сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктив­ні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

сім'ї, де батьки — алкоголіки, наркомани — ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім'ях формування ди­тини спотворюється. Вона народжується слабкою, хвороб­ливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, не має найнеобхіднішого;

сім'ї асоціальні. Члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

сім'ї конфліктні. У них відбуваються постійні кон­флікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляють­ся у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сім'ї через брак у взаємо­стосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомо­ги, щирості, морально-емоційної вихованості. Тут пану­ють грубість, чвари, взаємні погрози, стійке незадоволен­ня, що призводить до сімейної кризи. У дітей формуються підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх си­лах. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують по­шуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживан­ні алкоголю, наркотиків;

сім'ї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок:

розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлен­ня батьківських прав тощо. У таких сім'ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побуто­вого характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко

їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;

сім'ї, зовні благополучні. Систематично припуска­ються серйозних прорахунків у сімейному вихованні че­рез низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім'ї, де взаємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єд­ність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність, над­мірна батьківська любов або суворість у вихованні, засто­совуються фізичні покарання тощо);

сім'ї соціального ризику. Це — соціальне незахищені сім'ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки (ма­лозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно викону­вати свої функції внаслідок складних соціальних умов.

Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може си­стема регулювання сімейного виховання. Організацію допо­моги батькам, якщо вони мають бажання нею скористати­ся, здійснюють вчитель, школа на основі формування сто­сунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини ство­рюється в процесі сімейного виховання, залежить від ти­пу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглиблен­ню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу не­благополучної сім'ї.

2. Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'і

Розуміння та врахування особливостей сучасної сім'ї вчи­телями і батьками сприяють реалізації її виховних можли­востей. До найважливіших особливостей сучасності належать:



1. Зміна ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків. Ба­гато представників сучасної молоді здебільшого не вірить в істинні цінності й доброчинність, почуваються обману­тими. Як результат — збільшується кількість малолітніх злочинців. У системі життєвих цінностей в багатьох бать­ків переважають прагнення до збагачення, намагання ви­ховати в дітей прагматичність, раціоналізм, волю до успі­ху. Благородство, доброта, вміння співчувати і допомага­ти іншим часто недооцінюються.

2. Відокремлення молодої сім'ї від родини. У сучасних умовах — це об'єктивний фактор, зумовлений соціально-економічним розвитком суспільства, його продуктивних сил, рівня культури. Комплекс цих чинників забезпечує зміцнення й розвиток сім'ї як самостійного соціального інституту, який самостверджується без нехтування жит­тєвого досвіду старших. В окремих сім'ях, які є мобіль­ною соціально-економічною інституцією суспільства, ство­рюється і сприятливий психологічний клімат для вихо­вання дітей. Однак частіше молода сім'я, як правило, зазнає труднощів через побутову невлаштованість, мате­ріальні труднощі, професійно-виробничі негаразди, що впливає на виховання дітей.

3. Зменшення чисельності сім'ї. Зменшення народжува­ності дітей спричинене загостренням конкуренції на ринку робочої сили, зайнятістю подружжя, зростанням матеріаль­них витрат на виховання, надмірним навантаженням на жін­ку-матір вдома і на виробництві, несприятливими житлови­ми, побутовими умовами, егоїстичним прагненням батьків «пожити для себе». Збільшення кількості однодітних сімей зумовлює відчуженість між дітьми, егоїзм, оскільки вони не мають зразка виявлення турботи, поваги до інших.



4. Специфічність соціального укладу в міських та сіль­ських сім'ях. Відмінності в культурі сімейного життя від­биваються на розвитку дітей. Особливості домашнього гос­подарства сприяють залученню дітей до справ у сім'ї, фор­мують у них працелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя. Діти виростають у спе­цифічній морально-етичній атмосфері села, яка стримує ан­тисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особис­тість, гальмує розвиток якостей, які потрібні людині в ін­шому середовищі. У місті такий контроль обмежений.

5. Залежність виховання від рівня освіти батьків. Іс­нує пряма залежність освіченості батьків та успішності їх дітей. Проте з посиленням зайнятості батьків, дезінтегра­цією сім'ї така залежність знижується.



6. Вплив соціально-педагогічних умов на самореалізацію. За теорією Абрахама Маслоу (1908—1970), якщо не задовольняти біологічні потреби дитини, не гарантувати їй безпеку, не формувати її впевненість у тому, що і в майбутньому ці потреби будуть задоволені, то проблема­тично очікувати від неї діяльності, яка сприятиме само-реалізації. Потреби кожної людини структуруються за іє­рархічним принципом у різній послідовності. Загалом — це біологічні потреби, безпека і впевненість у майбутньо­му, любов та належність до конкретної соціальної групи, самооцінка, самореалізація тощо. У 90-х роках XX ст. у зв'язку з трансформацією соціально-економічної системи в Україні виникли серйозні проблеми щодо задоволення біологічних потреб як конкретних людей, так і великих соціальних груп. Це разом з іншими чинниками (еколо­гічна ситуація, соціально-медичні проблеми, що виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи) значно погіршили демографічне становище в Україні, що дало підстави ствер­джувати про тривожний процес депопуляції її населення в останні роки XX — на початку XXI ст. Зміна соціаль­них, етичних пріоритетів, прорив у вітчизняний інформа­ційний простір далеко не найкращих зразків масової куль­тури спричинили, попри деякі позитивні впливи, нівеля­цію змісту людського життя.

7. Обмеження позитивного впливу соціального оточен­ня дитини. Урбанізація населення, лібералізація інфор­маційного простору, прагматизація життя, дефіцит спіл­кування в сім'ї та з ровесниками, недостатня окресленість морального ідеалу на рівні державної гуманітарної полі­тики спричиняють маніпулювання свідомістю дитини, де­формують систему життєвих пріоритетів і цінностей.



8. Нерозуміння батьками механізмів формування гу­манних взаємин з дітьми, їх прагнення до рольової або особистісної позиції. Кожна з цих крайнощів має нега­тивні наслідки: відчуження дітей від батьків, обмеження їх стосунків побутовою сферою («зроби, принеси, подай»). Нерідко батьки недооцінюють впливу на виховання гу­манних рис дитини морально-психологічних стосунків, вза­ємної любові, поваги, турботливості в сім'ї. Гармонійність сімейного виховання залежить від щирості й чесності лю­бові до дітей. Діти не можуть нормально розвиватися за рахунок авансованих почуттів, прагнуть, щоб їх сприйма­ли і любили такими, які вони є. У цьому мудрість бать­ківської любові. В основі виховної діяльності у сім'ї має бути формула здорового батьківства, яку виводять з лю­бові та вимогливості. Зосередження на любові за рахунок вимогливості призводить до неповаги авторитету батьків, і навпаки — авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї наві­ює дитині думки, що її не люблять і вона нікому не потріб­на. Стратегія батьків у вихованні дитини має полягати в досягненні рівноваги між милосердям і справедливістю, між ніжністю й вимогливістю, між любов'ю і суворістю та у формуванні в неї рис характеру, які є основою здоро­вого родинного життя.

Ширшим за сім'ю виховним середовищем є родина (по­дружжя та інші близькі родичі, які живуть разом).


Родинне виховання — це виховання дітей в родині батьками, ро­дичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

Таке виконання не належить до окремих педагогічних явищ, а відбувається в контексті життя родини, на основі внутріродинних стосунків, трудових і опікунських обо­в'язків, родинно-побутової культури. Рівень його зумов­лений станом родини.

Родинне виховання в Україні ґрунтується на: народно­му родинознавстві (фамілістиці) та національному дитино-знавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, їх позитивних виявах; нових тенденціях традиційного українського ро­динного виховання; зіставленні теорії та практики україн­ського родинного виховання з родинними виховними сис­темами високорозвинутих зарубіжних країн і використан­ні усього позитивного в них.

Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусу української родини, її авторитету, подружньої вірності, любові до ді­тей і обов'язку щодо їх виховання, поваги до батьків, під­несення ролі подружжя у створенні, зміцненні, збережен­ні й розквіті сім'ї, забезпечення на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність по­колінь, родинна і подружня злагода — пріоритети родин­ного виховання.

3. Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів

Важливою умовою ефективної навчально-виховної робо-, ти є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає належ­ний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому під­порядковані програми школи молодих батьків та педагогіч­ної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сі­мейних цінностей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріальне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який врахо­вує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відпо­відно орієнтовані й програми з етно- та родинної педагогіки.

Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвива­тися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи.

Педагогічна освіта батьків

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже зав-; жди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспіль-1 них, етичних цінностей, а також із процесами глобаліза­ції, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна осві­ченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими се­ред яких є:



Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій, бесід.

Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різ­них вікових груп, починаючи роботу з першого класу. Заняття проводять керівники школи.

Університет педагогічних знань. Передбачає більш се­рйозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбува­ються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем.

Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. Учасники визначають найак­туальнішу проблему сімейного виховання («Трудове ви­ховання», «Найкоротший шлях до добра — через прекра­сне» тощо), протягом року вивчають її. У виступах бать­ки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, діляться особистим досвідом.

День відчинених дверей. Головна мета — показати ро­боту школи, привернути увагу батьків до проблем вихо­вання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення шко­ли, організації програми свята (концерту, зустрічей у кла­сах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо).

Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи. Один з варіантів — формування проблемної тематики («Чи мож­на спізнитися з вихованням у дитини доброти, чуйності?» тощо). Проведенню зборів допомагає заздалегідь складений питальник («Пригадайте, які життєві труднощі загартову­вали Ваш характер, зміцнювали волю», «Охарактеризуйте стан Вашої дитини (мовлення, вчинки, почуття, настрій, результати дій), коли вона зустрілася зі справжньою труд­ністю», «Чи часто Ви спостерігаєте за дитиною під час подо­лання нею труднощів?», «Які труднощі найчастіше вдаєть­ся подолати дитині, а які їй не під силу?» та ін.).

Відвідування батьків вдома. Це сприяє налагоджен­ню контактів із сім'єю, з'ясуванню її загальної та педаго­гічної культури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в її пове­дінці, вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо. Відві­дувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний прихід вчи­теля викликає ніяковість, збентеження батьків. Під час зустрічі педагог має підкреслити позитивне в дитині, так­товно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як усунути їх. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості.

Листування. Передбачає періодичне надсилання бать­кам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уваж­ність та відповідальність за доручення. Можна повідоми­ти про певні його труднощі, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини. Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайо­мивши її із змістом. Найчастіше листування використо­вують, коли класний керівник не може зустрітися з батька­ми вдома або запросити їх до школи.

Консультації батькам. Передбачають надання конкрет­них рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань.

Запрошення батьків до школи. Найчастіше це роблять для конфіденційної розмови про шкільні проблеми дити­ни (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важливо дотримуватися педагогічного такту, створити ат­мосферу довіри. Педагог висловлює свої міркування, від­повідає на запитання батьків, надає корисні поради. Не­обхідно пам'ятати, що надмірне звертання уваги на недо­ліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учитель має рацію.

Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють гли­бокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, ліка­рів, психологів, соціальних працівників, фахівці, які опі­куються проблемами виховання молоді.

Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літе­ратурою. Передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури для батьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу,чи в окремої дитини.

Для забезпечення форм і змісту співпраці школи і бать­ків використовують усні журнали; педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах). Ефективними є спільні тематичні заходи «дерево родоводу» — зустрічі поколінь;

«у сімейному колі» (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); «родинний міст» — зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання; «на­родна світлиця» — звернення до народних традицій у сі­мейному вихованні; «день добрих справ» — спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей; «дискусійний клуб» — обговорення проблемних питань виховання; «аукціон ідей сімейного виховання», «батьківський ринг», «дні довіри», «сімейні дні в класі» тощо.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка